Образ музики як складової концепту радості / задоволення у спадщині українських церковних мислителів другої половини XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.01:27-535.35(438) “16”

Образ музики як складової концепту радості / задоволення у спадщині українських церковних мислителів другої половини XVII століття

Співак В. В.

Розглянуто особливості сприйняття образу музики як складової концепту радості / задоволення в межах уявлень про щастя українських церковних мислителів другої половини XVII століття. Джерельною базою дослідження стали тексти Антонія Радивиловського, Іоаникія Галятовського та Інокентія Гізеля. З метою порів-няння висвітлено позицію польських проповідників (Петра Скарги, Томаша Млодзяновського) стосовно зазначеної проблеми. Встановлено, що даний феномен оцінюється ними позитивно або негативно, в залежності від ситуації, характеру обставин та мети «споживання» музики. Так, помірне слухання музики з метою ес-тетичного задоволення на дружніх зустрічах чи для подолання смутку є допустимим для християнина. Натомість, негативно оцінюється музика, що супроводжує акти тілесних «гедоністичних» задоволень і служить засобом підсилення гріховних пристрастей. Доведено, що у даному питанні Інокентій Гізель та Іоаникій Галятовський висловлюють більше ригоризму, ніж Антоній Радивиловський та польські проповідники. При цьому в полі зору мислителів знаходиться лише світська музика, водночас питання про оцінку церковної музики чи співу обходять як українські, так і польські мислителі.

Ключові слова: українське бароко, музика, щастя, радість, задоволення, проповідь.

Спивак В. В. Образ музыки как составляющей концепта радости / удовольствия в наследии украинских церковных мыс-лителей второй половини XVII века. Рассмотрены особенности восприятия образа музыки как составляющей концепта радости/ удовольствия в пределах представлений о счастье украинских це-рковных мыслителей второй половины XVII века. Источниковедчес-кой базой исследования стали тексты Антония Радивиловского, Иоаникия Галятовского и Иннокентия Гизеля. С целью сравнения осве-щена позиция польских проповедников (Петра Скарги, Томаша Млодзяновського) относительно указанной проблемы. Установлено, что данный феномен оценивается ими положительно или отрицательно, в зависимости от ситуации, характера обстоятельств и цели «потребле-ния» музыки. Так, умеренное слушание музыки с целью эстетическо-го удовольствия на дружеских встречах или для преодоления печали допустимо для христианина. В то же время негативно оценивается музыка, сопровождающая акты телесных «гедонистических» удово-льствий, как средство усиления греховных страстей. В данном вопро-се Инокентий Гизель и Иоаникий Галятовский выражают больше ригоризма, чем Антоний Радивиловский и польские проповедники.

При этом в поле зрения мыслителей находится только светская музы-ка, вопрос об оценке церковной музыки или пения обходят как укра-инские, так и польские мыслители.

Ключевые слова: украинское барокко, музыка, счастье, ра-дость, удовольствие, проповедь.

Spivak V. The image of music as a component of the concept of joy/ pleasure in the legacy of Ukrainian church thinkers 2 half of the XVII century. In the article are analyzed the features of perception of the music image as a component of the concept of joy and pleasure according to the perception of the happiness by Ukrainian Church thinkers of the 2nd half of the 17th century. The sources for the research are the texts of Ukrainian church thinkers of the 2nd half of the XVII centuries: Anthony Radivilovsky, Ioanikii Galyatovsky and Innocent Gizel. For comparative analysis were used the ideas of Polish preachers (Petr Skarga, Tomasz Mlodzianowski). In their opinion the perception of music image positively or negatively depends on the situation, nature, circumstances and the purpose of «consumption» of music. Thus, a moderate listening to music for the purpose of aesthetic pleasure at friendly meetings or to overcome sorrow is acceptable for a Christian. On the other hand, music that accompanies acts of «hedonistic» pleasures, and serves as a mean of enhancing sinful passions, is evaluated negatively. In this issue, Gizel and Galyatovsky express more rigorousness than Radivilovsky and Polish preachers. However, philosophers pay attention only to secular music while the question of evaluation of church music or singing is avoided both by polish and ukrainian thinkers.

Keywords: philosophical culture, Ukrainian baroque, music, happiness, joy, pleasure, sermon.

Невід'ємною складовою феліцитарного концепту є поняття ра-дість, що в парі зі своїм дублетом задоволенням виражає суб'єктивний аспект щастя, як емоційного переживання позитивного наповнення життя. В ряді філософсько-етичних систем існує виразна тенденція до певного ототожнення понять щастя та радості або вжи-вання їх як взаємозамінних. Природно, що поняттям «радість» та «за-доволення» у філософському та релігійному дискурсах надавалося моральне звучання, адже воно виражає позитивну мотивацію людсь-кої діяльності й відображається у вчинках людини, а отже пов'язане з моральним життям індивіда. В свою чергу, одним із атрибутів радості та задоволення є музика, що є одночасно їх джерелом та зовнішньою ознакою. Людина переживає радість і задоволення від музики та «споживає» її під час веселощів і задоволень.

Природно, що ставлення до музики в морально-етичному вченні мислителів різних часів було неоднаковим. Навіть в культурі античної Греції, що ставилась до музичного мистецтва з великою пошаною, маємо приклади осудження насолоди музикою з боку ряду мислителів. В подальші часи музика також знаходилась в полі зору філософів та церковних моралістів. Не є виключенням в цьому від-ношенні й українська духовна культура, що має як вікову музичну традицію, так і багатий досвід морально-етичного осмислення фено-мену музики. Втім, остання з названих складова вітчизняної духовної культури є поки що малодослідженою. Особливо це стосується мислителів та проповідників епохи бароко, спадщина яких є об'єктом нашого дослідження. музика мислитель щастя

Морально-аксіологічна парадигма в творчості українських цер-ковних мислителів епохи бароко досліджувалась у працях Л. Довгої , С. Йосипенко , М. Корзо та Н. Яковенко . Однак окреслена пробле-ма у цих дослідженнях спеціально не розглядалась автори торка-ються її лише побіжно.

Метою нашої статті є окреслення особливостей сприйняття феномену музики в творчості українських церковних мислителів епохи бароко, з огляду на розкриття ними концепту задоволення та радості як складової уявлень про щастя. Джерельною базою дослідження стали тексти українських церковних мислителів другої половини XVII століття: Антонія Радивиловського, Іоаникія Галятовського та Інокентія Гізеля. З метою порівняння використана також спадщина польських проповідників Петра Скарги та Томаша Млодзяновського (враховуючи досить потужний польський вплив на культуру українського бароко).

В античній культурі радість (грец. хара або лєріхар"^, лат. gaudium) асоціювалася із задоволенням та тілесними бажаннями й сприймалася нерозривно від них. З поширенням християнства на перший план виходить розуміння радості як вищого духовного почуття, доброзичливості та спокою (тиха, світла радість христи-янського святого, на противагу язичницькій «буйній» радості).

У християнській традиції йдеться про існування радості людської (душевної і духовної) та радості божественної (благодаті, божественної гармонії людини зі світом)1. «Істинній радості» про-тистоїть радість «фальшива», що має своїм джерелом спокусу благами світу або зло («зла» радість від шкоди іншому, помсти тощо). В християнському дискурсі радість парадоксальним чином поєднується також із нещастям, адже земні негаразди несуть людині небесні радощі (небесне блаженство).

Поняття радості може набувати різних відтінків (стаючи радіс-тю душі, серця, тіла), які можуть переплітатися або протиставлятися між собою. Так, уявлення щодо «світських радощів» у релігійних те-кстах підкреслено протиставляються «радощам духовним». «Земні» (світські, тілесні) радощі виражаються поняттям «задоволення» (насолода), яке слугує дублетом поняття «радість» при вираженні «радо-сті тіла», будучи складовою уявлень про щастя.

У комплекс тогочасних уявлень, пов'язаних із зовнішніми проявами радості / веселості, входять сміх, спів, танці та музика слугуючи своєрідними маркерами для позначення стану «земної» радості / веселості (задоволення) людини або виступаючи як їхні замінники.

Антоній Радивиловський досить часто згадує радість та її дублет веселість у своїх повчаннях, передаючи уявлення про різні аспекти суб'єктивно-емоційної складової щастя. Радість («радость, вєсєлїє») у текстах проповідника може позначати як суб'єктивне почуття (людини чи когось із небожителів), так і переноситись на якусь подію, дію або момент часу («радосна годино»).

Досить чітко Антоній Радивиловський вказує на суміжність понять радості та щастя, використовуючи їх поруч: «Якъ много щасливыхъ днєй упєрєдило звттязцовъ сєго світа, в которьіє надъ нєпрїатєлями своими на выграную трубити казали, а жадєнь з оныхъ нєзамыкал в сєбі такой щасливости, такого вєсєля яко дєнь ньінішнїй Братїє Возлюблєнная» . Також автор вдається до пояснення одного по-няття через інше, зазначаючи, що веселість є щастям: «смотрит вєсєло, то єсть, єсли в щастю зостаєть» . Тож зв'язок цих понять в текстах Антонія Радивиловского не викликає сумнівів.

Джерелом істинного щастя, що здатне задовольнити людину, як і належить для текстів релігійного характеру, проголошується Бог. Наприклад, у рукописному «Слові пятом на Воскрєсєнїє Господнє» Антоній Радивиловський, вочевидь звертаючись до лаврських ченців, пише: «Тутъ братїє научитєся гдє правдивой маєтє шукати радости?... нєгдє индє тылко в самому Господі, мовитъ албовшъ: сєрдцє моє // й плоть моя возрадовастася о Бозі живі, а Ісаїя: Радующєся возрадуюся о Господє, й возвєсєлится душа моя о Бозі моєм^> .

Стосовно радощів небесного блаженства, що їх переживають праведники, проповідник традиційно стверджує їх «невымовность» : «кто ж можєть такъ высокого розуму й быстрого быти довціпу, жєбьі нєбєсного Царствїя могль выразити радости! нєхай кто будєть такь б^лымъ в міричной науці яко Архимєдєсь, нєомірить; якь много й яка є суть радости в нєбі; нєхай кто будєть такь вымовный яко Тулліушь, довципный яко Плято, ані словы выславши златыми, ани аргумєнтами досконалє дойти можєть тоєй нєбєсной радости вєликости. Бо єжєли тоть который до трєтїаго нєба быль восхищєнь, нємогучи понять оной, то тылко рєкль: жє ани око види, ани ухо слыша, ани// на сєрдцє чєловєку взыйдє, яжє Богь уготоваль любящимь Єго. якожь чєловєкь зємный можєть выразити» . Однак, у рукописному «Слові в нєдєлю 14 по сошєствїи святого Духа» проповідник намагається передати небесні радощі, вдаючись до біблійного порівняння їх з радощами на розкішному царському весіллі, де звучить найкраща музика: «Хотячи Богь выразити радость Царствїя нєбєснаго, прировняль єго до вєсєля Братїє Возлюблєнныє: а до вєсєля непростого чоловіка алє Царского сына, на вєсєляхь албовімь простыхь людєй что за ассистєнщя?... что за музика? всє от убозтва. на вєсєляхь зась Царскихь сыновь...» . Таким чином, Антоній Радивиловський намагається дотриматись ідеї «невимовності» небесних благ, одночасно надаючи їм цілком конкретної образності земних розкошів у їх максимальній можливості та без «небажаних» наслідків, що цілком відповідає його манері описання небесного блаженства. Чільне місце серед насолод праведників на небесах посідає досконала музика, що буде звучати вічно. Проповідник закликає паству цінувати майбутню небесну ра-дість вище за земну й вважає неприйнятним віддавати перевагу останній: «О шаленство чоловічєскоє! в томся кохати что шбывасть бєз плачу, то зась занехаяти, что в сєбі замыкаеть радость. болій ва-жити зємньїи речи, а нижєли нєбєсньїи» .

Фальшива радість, що спирається на світські блага, приносить людині смерть та інше зло: «О глупство. о шаленство сынов Адамовыхъ! которыи шукають вєсєля в світі а нє в ранах Распятого Христа Спситєля, на которых увєсь тріумф й вєсєлїє залєжить Христово, чили нєвідают, жє триумфь й вєсєлїє сєго світа подобно єсть рожи. котрая любо напозорь пїєнкная й очомь людським милая, єднак завшє єй місцє межи остроколючимь тєрнїємь. такь вєсєлїє сєго світа любо єсть мило й приємно, єднакь нигды бєз плачу, шгды бєз смєрти быти нєможєть» . Далі наводяться приклади з античної літератури (Тита Лівія та Плутарха) про смерть людей від радості з приводу певних подій. Наприкінці міркування Антоній Радивиловський наводить слова святої Цецилії про те, що істинну радість треба шукати в Господі: «О коханковє! нє шукайте в світі// радости которая плачємся платить, алє шукайтє в Бозі, которая шгдыся нє отміняєть» .

Цікавим фактом є посилання з цього приводу на слова святої римської мучениці Цецилії (Кікілії), що шанується Католицькою церквою як покровителька церковної музики. Її ж ім'я згадується в І Євхаристичній молитві (Римський канон) Римо-католицької меси. Хоча дана свята шанується і в Православ'ї, однак її культ більше розповсюджений саме у Західній Церкві та набуває особливої популярності в XVI XVII століттях. Тож згадка саме про святу Цецилію є доволі симптоматичною для київського інтелектуала.

Іншим поняттям, що, переплітаючись з поняттям радості, виражає суб'єктивне переживання щастя, є задоволення або насолода за християнською традицією, вони, як правило, розуміються в позитивному (близькому до епікурейського) або негативному (гедоністичному) сенсі. Природно, що дана схема відбилась у пов-чаннях Антонія Радивиловського. У його творчості простежується вплив епікурейського розуміння щастя як радості від володіння земними благами та отримання задоволення (без зловживання ними), насолоди життям, відсутності душевного страждання, благополуччя та душевного спокою, що їх супроводжує. Хоча, природно, цей погляд набуває християнського звучання. В описі небесного блаженства Антоній Радивиловський вміщає такі традиційно «гріховні» тілесні втіхи, як їжа, напої та музика .

Щастя як «задоволення без поганих наслідків» вважається проповідником цілком допустимим для християнина. Приміром, дружні зустрічі та бенкети, що супроводжуються помірним сміхом та музикою, є цілком допустимими для християнина. У друкованому «Вінці» проповідник ставить риторичне питання: «что за гріхь наистися, напитися, албо ли тєжъ з добрымъ другомъ своимъ, й милымъ гостєм якого банкєту в добрый способъ зажити?»

Негативний аспект розуміння задоволення, як мінливого стану тілесної радості від володіння земними благами (багатство, слава, успіх, тілесні насолоди), також знаходить відображення у спадщині Антонія Радивиловського. Гедоністичне розуміння щастя як тілесної насолоди не знаходить схвалення у проповідника. Не засуджуючи помірної насолоди від їжі, питва та спілкування, він засуджує тих, «которьіє насытившися брашна й напою, удаються до прожнованя, до роскошєй тслссныхь. збытж сміючися, показують своє глупство...» . Не залишаються поза увагою і такі традиційні тілесні гріхи, як «чужоложства, вшєтєчєнства, пянства, обжерства...» , що потрапляють у розряд смертних. Проповідник вказує й на такі види тілесних задоволень, як музика, співи, танці та ін., закликаючи грішників відвернути відчуття від «співаня піснєй світовьіхь, й слуханє музыки... роскошъ тєлєсную в сєбі замьїкаючїи.. ,»\

Антоній Радивиловський жваво послуговується прикладами з античної спадщини, згадуючи персонажів, що стали взірцем ге-донізму та розкоші (сибарити, Крез, Геліогабал тощо) та вказуючи на їх пізніші нещастя й «теперішні бідствування в пеклі»2. Також проповідник наголошує на шкідливості такої поведінки для здоров'я людини, стверджуючи, що розкоші цього світу несуть людини хвороби та смерть3.

Інокентій Гізель та Іоаникій Галятовський в своїх текстах також послуговуються для позначення суб'єктивної складової ка-тегорії щастя термінами «вєсєлїє» та «радость» в різних їх значеннях. Так, у повчаннях Іоаникія Галятовського обидва терміни можуть набувати однакового значення. Проповідник пише, що за заслуги в наслідуванні цнот святих християни отримають нагороду у вигляді радості небесного блаженства: «и мы за тоє зъ вєсєлїємъ до нєба пойдемо и зберемо снопки, самого Бога, зберемо видінїє лица Божого, зачымъ будетъ и о насъ пророкъ Давидъ мовити: “Ходяще ходжаху и плакахуся, метающе сімена своя, грядуще же прїйдуть радостїю въземлюще рукояти своя”»4. Як видно з даного фрагменту, «вєсєлїє» та «радость» використовуються мислителем як синоніми для позначення небесного блаженства, однак перше використано в староукраїнському тексті, а друге у церковнослов'янській біблійній цитаті.

Досить багато уваги обидва інтелектуали приділяють нега-тивному значенню радості у вигляді сміху, світських веселощів, тілесного задоволення та асоційованої з ними музики. При цьому обидва автори відрізняються більшим ригоризмом у порівнянні з Антонієм Радивиловським.

Проти «радостних знамень», особливо музики, пісень і танців як таких, що спокушають людину до гріха, рішуче протестує Іоаникій Галятовський: «Стережітеся тоєи сіти пекелной. Делфины, рыбы морскїи, которыи въ музиці кохаєтеся и музики охотне слухаєте. Таким делфїномь єстес кождый п'янице, вшетечнику, чужоложнику, танечнику, бо ты шукаєш музики и охотне музики слухаючи, упаяєшся, танци отправуєшъ и до нечыстого учинку телесного музика тебе побуждаєть»1. Особливу неприязнь у автора викликають танці2. Проповідник стверджує шкідливість подібних «втіх» через ризик «впасти» у ще більші гріхи.

Іоаникій Галятовський нарікає на поширенні цих гріхів: «На світі болше єсть такихь людєй, которьіє барзій вь телесномь гріху, нежели вь чистости ся кохають... теперь болше єсть людей которыи вь прожнованю, вь пянстві, вь збыткахь и вь иншихь роспустахь»3, закликає відмовитись від таких надлишків і погрожує пеклом обжирцям, пиякам, розпусникам, танечникам та слухачам світських пісень й музики4. Інокентій Гізель також пише, що гріховні задо-волення «найвышого добра й нєизрєчєнной радости позбавляєть и на нєвыповєдимую біду й вічноє нєщастя приводить» . Тож радість, яку вони дають, обертається вічним каранням та не є істинною.

Петро Скарга та Томаш Млодзяновський неодноразово зга-дують суб'єктивний аспект щастя у вигляді радості та задоволень, в різних їх розуміннях. Для позначення обох дублетів суб'єктивного переживання щастя польські проповідники застосовують терміни pociechy, zabawy, weselie, rados'c' та ін.

Петро Скарга традиційно розділяє радості й задоволення на «дочасні» та «вічні», вважає їх джерелом Божественну волю і вважає за потрібне молитися Богу про їх надання , що свідчить про позитивне сприйняття земних радощів або, принаймні, певних їх видів. Природно, що католицький автор закликає цінувати небесні втіхи вище за земні: «ліпше потіху вічну мати, ніж тут бути щас-ливим день, а на тому світі вічно каратися» . В іншому місці П. Скарга пише про те, що варто відмовитись від земних втіх, аби отримати небесні: «Добре нам на дочасних потіхах мати шкоду, аби отримати вічні» . Також він називає земні втіхи перешкодою до отримання людиною духовних благ . Томаш Млодзяновський зазначає, що для християн вищою утіхою є веселощі «небесного бенкету» та духовні радощі, які дарує Бог .

Щодо «земних» веселощів та задоволень у їх гріховному варіа-нті проповідники висловлюються однозначно негативно, наголошу-ючи на їхній непевності, «омильності», шкідливості для душі та тіла людини. Петро Скарга пише, що люди ошукують себе світськими веселощами, втіхами, бенкетами та музикою, які є нетривалими, а їх кінець страшним . Земні втіхи та задоволення є порожніми, вони пов'язані з переживаннями, швидко минають та відволікають від спасіння душі : «радість світських речей скорочує духовні веселощі» . Тож в них «солодкості зерно, а праці й нещасть багато» , вказує Скарга. Християнин має лякатися таких втіх та вважати земні радісні речі й події підозрілими, адже після них наступає смуток та різні неприємності .

Томаш Млодзяновський наголошує на непевності та тимчасо-вому характері земних радощів . Щодо банкетів та пов'язаних з ними веселощів, у тому числі й музики, проповідник пише не лише про шкідливість їх для душі, але й наголошує на тілесній шкоді зокрема, на шкоді фінансовому стану людини від таких «веселощів». Тим, хто любить бенкетувати («бавить себе бенкетами, пиятиками, учтами»), Млодзяновський пророкує розорення . Проповідник досить різко критикує жарти, сміх, співи та світську музику .

Не оминають польські проповідники й питання про «позитив-ні», дозволені християнам радість та втіхи. Щодо таких розваг, як дружні бесіди та пов'язані з ними «помірні» бенкети, Млодзяновсь-кий висловлюється неоднозначно. Проповідник пише, що вживання п'янких напоїв, дружня компанія, пісні та музика є «добрим» засо-бом, що дозволяє втішитись у нещастях. Але одразу зазначає, що такі «втіхи» несуть ризик небажаних наслідків, адже напої можуть стати отрутою, а добрих товаришів важко знайти . Петро Скарга вказує на скромні обіди та «учти» як на допустимі для християнина, рішуче засуджуючи при цьому марнотратство .

Таким чином, музика, як атрибут і причина радості та задово-лення, знаходить свою оцінку в творчості українських та польських церковних мислителів епохи бароко. Даний феномен оцінюється ни-ми позитивно чи негативно в залежності від ситуації та характеру обставин, а також мети «споживання» музики. Так, помірне слухання музики з метою естетичного задоволення на дружніх зустрічах або для подолання смутку є допустимим для християнина. Натомість, негативно оцінюється музика, що супроводжує акти тілесних «гедо-ністичних» задоволень, при яких вона служить засобом підсилення гріховних пристрастей. У даному питанні Інокентій Гізель та Іоаникій Галятовський висловлюють більше ригоризму, ніж Антоній Радивиловський та польські проповідники. При цьому в полі зору мисли-телів знаходиться лише світська музика питання про оцінку церко-вної музики чи співу обходять як українські, так і польські мислителі.

Подальший розгляд зазначеної проблеми видається перспекти-вним з огляду на можливість розширення хронологічних меж дослі-дження та кола персоналій, спадщина яких може послужити додатко-вим матеріалом для вивчення. Зокрема, дослідження потребують тек-сти барокових мислителів XVIII століття (Стефан Яворський, Теофан Прокопович та ін.).

Список використаної літератури та джерел

1. Галятовський І. Ключ розуміння / підгот. І. П. Чепіга. Київ : Наукова думка, 1985. С. 53-238.

2. Гізель І. Наука о тайні святого покаянія // Інокентій Гізель. Вибрані твори. У 3-х т. Київ; Львів : Свічадо, 2012. Т. 1, кн. 1. С. 47-541.

3. Дмитриева Н. Этическая нагрузка концепта «радость» в це-рковнославянском и древнерусском язиках // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Русский и иностранные языки и методика их преподавания. Москва, 2015. № 4. С. 23-28.

4. Довга Л. Система цінностей в українській культурі XVII століття : монографія. Київ; Львів : Свічадо, 2012. 344 с.

5. Йосипенко С. До витоків української модерності: Українсь-ка ранньомодерна духовна культура в європейському контексті. Київ : Укр. Центр дух. культури, 2008. 392 с.

6. Корзо М. Образ человека в проповеди XVII века. Москва : ИФРАН, 1999. 190 с.

7. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов...». Київ, 1688. 544 арк.

8. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов...». Рукопис. Інститут рукописів ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник М. П. 560 Т. 2. 1615 с.

9. Радивиловський Антоній. «Огородок...». Рукопис. Кн. 1. Інститут рукописів ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560 Т.1, кн.1. 955 арк.

10. Яковенко Н. У пошуках Нового неба : Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. Київ : Лаурус; Критика, 2017. 704 с.

11. Mlodzianowski T. Kazania i Homilie / Tomasz Mlodzianowski. Poznan, 1681. T. І-IV. 456 s.

12. Skarga P. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. І-VI. 279 s.

References

1. Haliatovskyi, I. (1985). Kliuch rozuminnia [Key to understand-ing]. KyivNaukova dumka, 53-238 [in Ukrainian].

2. Hizel, I. (2012). Nauka o taini sviatoho pokaianiia [Science of the mystery of holy repentance]. Kyiv; Lviv: Svichado, 47-541 [in Ukrainian].

3. Dmitrieva, N. (2015). Eticheskaya nagrnzka kontsepta «radost» v tserkovnoslavyanskom i drevnerusskom yazyikah [Ethical load of the concept of "joy" in the Church Slavonic and Old Russian languages]. Vestnik Rossiyskogo universiteta druzhbyi narodov. Moskov, 4, 23-28 [in Russian].

4. Dovha, L. (2012). Systema tsinnostei v ukrainskii kulturi XVII stolittia: monohrafiia [The system of values in the Ukrainian culture of the XVII century: a monograph]. Kyiv; Lviv: Svichado, 344 [in Ukrainian].

5. Iosypenko, S. (2008). Do vytokiv ukrainskoi modernosti: Ukrainska rannomoderna dukhovna kultura v yevropeiskomu konteksti [The origins of ukrainian modernity: Ukrainian early modern spiritual culture in european context.]. Kiev, 392 [in Ukrainian].

6. Korzo, M. (1999). Obraz cheloveka v propovedy XVII veka [The image of a man in the sermon of the seventeenth century]. Moskva: YFRAN, 190 [in Russian].

7. Radyvylovskyi, Antonii. (1688). «Vinets Khrystov...» [The crown of Christ]. Kyiv, 544 [in Ukrainian].

8. Radyvylovskyi, Antonii. (1688). «Vinets Khrystov.». rukopys [The crown of Christ. manuscript]. I.R. TsNBU im. V.I. Vernadskoho, 1615 [in Ukrainian].

9. Radyvylovskyi, Antonii. «Ohorodok...». rukopys. [Garden. manuscript] I.R. TsNBU im. V.I. Vernadskoho, 955 [in Ukrainian]..

10. Yakovenko, N. (2017). U poshukakh Novoho neba: Zhyttia i teksty Yoanykiia Galiatovskoho [In search of the New Heavens: Life and texts by Joanikii Galyatovsky]. Kyiv: Laurus, 704 [in Ukrainian].

11. Mlodzianowski, T. (1681). Kazania i Homilie [Sermons and homilies]. Poznan, 456 [in Poland].

12. Skarga, P. (1793). Kazania na niedziele y svieta calego roku [Sermons on Sundays and holidays of the whole year]. Wilno, 279 [in Po-land].

Размещено на Allbest.ru