Образ музики як складової концепту радості (задоволення) у спадщині українських церковних мислителів другої половини XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.01:27-535.35(438) “16”

ОБРАЗ МУЗИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ КОНЦЕПТУ РАДОСТІ / ЗАДОВОЛЕННЯ У СПАДЩИНІ УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВНИХ МИСЛИТЕЛІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТОЛІТТЯ

Співак В. В.

Невід'ємною складовою феліцитарного концепту є поняття радість, що в парі зі своїм дублетом - задоволенням виражає суб'єктивний аспект щастя, як емоційного переживання позитивного наповнення життя. В ряді філософсько-етичних систем існує виразна тенденція до певного ототожнення понять щастя та радості або вживання їх як взаємозамінних. Природно, що поняттям «радість» та «задоволення» у філософському та релігійному дискурсах надавалося моральне звучання, адже воно виражає позитивну мотивацію людської діяльності й відображається у вчинках людини, а отже пов'язане з моральним життям індивіда. В свою чергу, одним із атрибутів радості та задоволення є музика, що є одночасно їх джерелом та зовнішньою ознакою. Людина переживає радість і задоволення від музики та «споживає» її під час веселощів і задоволень.

Природно, що ставлення до музики в морально-етичному вченні мислителів різних часів було неоднаковим. Навіть в культурі античної Греції, що ставилась до музичного мистецтва з великою пошаною, маємо приклади осудження насолоди музикою з боку ряду мислителів. В подальші часи музика також знаходилась в полі зору філософів та церковних моралістів. Не є виключенням в цьому відношенні й українська духовна культура, що має як вікову музичну традицію, так і багатий досвід морально-етичного осмислення феномену музики. Втім, остання з названих складова вітчизняної духовної культури є поки що малодослідженою. Особливо це стосується мислителів та проповідників епохи бароко, спадщина яких є об'єктом нашого дослідження.

Морально-аксіологічна парадигма в творчості українських церковних мислителів епохи бароко досліджувалась у працях Л. ДовгоїДовга Л. Система цінностей в українській культурі XVII століття : монографія. Київ ; Львів : Свічадо, 2012. 344 с., С. ЙосипенкоЙосипенко С. До витоків української модерності: Українська ранньомодерна духовна культура в європейському контексті. Київ : Укр. Центр дух. культури, 2008. 392 с., М. КорзоКорзо М. Образ человека в проповеди XVII века. Москва : ИФ- РАН, 1999. 190 с. та Н. ЯковенкоЯковенко Н. У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. Київ : Лаурус; Критика, 2017. 704 с.

Див.: Дмитриева Н. Этическая нагрузка концепта «радость» в церковнославянском и древнерусском языках // Вестник Российского унта дружбы народов. Серия: Русский и иностранные языки и методика их преподавания. 2015. № 4. С. 23-28.. Однак окреслена проблема у цих дослідженнях спеціально не розглядалась - автори торкаються її лише побіжно.

Метою нашої статті є окреслення особливостей сприйняття феномену музики в творчості українських церковних мислителів епохи бароко, з огляду на розкриття ними концепту задоволення та радості як складової уявлень про щастя. Джерельною базою дослідження стали тексти українських церковних мислителів другої половини XVII століття: Антонія Радивиловського, Іоаникія Галятовського та Інокентія Гізеля. З метою порівняння використана також спадщина польських проповідників Петра Скарги та То- маша Млодзяновського (враховуючи досить потужний польський вплив на культуру українського бароко).

В античній культурі радість (грец. хара або лєріхар"^, лат. gaudium) асоціювалася із задоволенням та тілесними бажаннями й сприймалася нерозривно від них. З поширенням християнства на перший план виходить розуміння радості як вищого духовного почуття, доброзичливості та спокою (тиха, світла радість християнського святого, на противагу язичницькій «буйній» радості).

У християнській традиції йдеться про існування радості людської (душевної і духовної) та радості божественної (благодаті, божественної гармонії людини зі світом)1. «Істинній радості» протистоїть радість «фальшива», що має своїм джерелом спокусу благами світу або зло («зла» радість - від шкоди іншому, помсти тощо). В християнському дискурсі радість парадоксальним чином поєднується також із нещастям, адже земні негаразди несуть людині небесні радощі (небесне блаженство).

Поняття радості може набувати різних відтінків (стаючи радістю душі, серця, тіла), які можуть переплітатися або протиставлятися між собою. Так, уявлення щодо «світських радощів» у релігійних текстах підкреслено протиставляються «радощам духовним». «Земні» (світські, тілесні) радощі виражаються поняттям «задоволення» (на- солода), яке слугує дублетом поняття «радість» при вираженні «радості тіла», будучи складовою уявлень про щастя.

У комплекс тогочасних уявлень, пов'язаних із зовнішніми проявами радості / веселості, входять сміх, спів, танці та музика - слугуючи своєрідними маркерами для позначення стану «земної» радості / веселості (задоволення) людини або виступаючи як їхні замінники.

Антоній Радивиловський досить часто згадує радість та її дублет веселість у своїх повчаннях, передаючи уявлення про різні аспекти суб'єктивно-емоційної складової щастя. Радість («радость, вєсєлїє») у текстах проповідника може позначати як суб'єктивне почуття (людини чи когось із небожителів), так і переноситись на якусь подію, дію або момент часу («радосна годино»).

Досить чітко Антоній Радивиловський вказує на суміжність понять радості та щастя, використовуючи їх поруч: «Якъ много щас- ливыхъ днєй упєрєдило звттязцовъ сєго світа, в которьіє надъ нєпрїа- тєлями своими на выграную трубити казали, а жадєнь з оныхъ нєза- мыкал в сєбі такой щасливости, такого вєсєля яко дєнь ньінішнїй Бра- тїє Возлюблєнная»Радивиловський Антоній. «Огородок...». Рукопис. Кн. 1. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560. Т.1. Кн.1. Арк. 36.. Також автор вдається до пояснення одного поняття через інше, зазначаючи, що веселість є щастям: «смотрит вєсє- ло, то єсть, єсли в щастю зостаєть»Радивиловський Антоній. «Вінець Христов.». Київ, 1688. арк. 199.. Тож зв'язок цих понять в текстах Антонія Радивиловского не викликає сумнівів.

Джерелом істинного щастя, що здатне задовольнити людину, як і належить для текстів релігійного характеру, проголошується Бог. Наприклад, у рукописному «Слові пятом на Воскрєсєнїє Господнє» Антоній Радивиловський, вочевидь звертаючись до лаврських ченців, пише: «Тутъ братїє научитєся гдє правдивой маєтє шукати радости?... нєгдє индє тылко в самому Господі, мовитъ албовшъ: сєрдцє моє // й плоть моя возрадовастася о Бозі живі, а Ісаїя: Радующєся возрадуюся о Господє, й возвєсєлится душа моя о Бозі моєм^>Радивиловський Антоній. «Огородок.». Рукопис. Кн. 1. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560. Т. 1. Кн. 1. Арк. 37 зв.-38..

Стосовно радощів небесного блаженства, що їх переживають праведники, проповідник традиційно стверджує їх «невымов- ность»Радивиловський Антоній. «Огородок...». Рукопис. Кн. 1. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560. Т. 1. Кн. 1. Арк. 842.: «кто ж можєть такъ высокого розуму й быстрого быти довціпу, жєбьі нєбєсного Царствїя могль выразити радости! нєхай кто будєть такь б^лымъ в міричной науці яко Архимєдєсь, нєомі- рить; якь много й яка є суть радости в нєбі; нєхай кто будєть такь вымовный яко Тулліушь, довципный яко Плято, ані словы выславши златыми, ани аргумєнтами досконалє дойти можєть тоєй нє- бєсной радости вєликости. Бо єжєли тоть который до трєтїаго нєба быль восхищєнь, нємогучи понять оной, то тылко рєкль: жє ани око види, ани ухо слыша, ани// на сєрдцє чєловєку взыйдє, яжє Богь уготоваль любящимь Єго. якожь чєловєкь зємный можєть выразити»Там само. Арк. 238 - 238 зв.. Однак, у рукописному «Слові в нєдєлю 14 по сошєст- вїи святого Духа» проповідник намагається передати небесні радощі, вдаючись до біблійного порівняння їх з радощами на розкішному царському весіллі, де звучить найкраща музика: «Хотячи Богь выразити радость Царствїя нєбєснаго, прировняль єго до вє- сєля Братїє Возлюблєнныє: а до вєсєля непростого чоловіка алє Царского сына, на вєсєляхь албовімь простыхь людєй что за асси- стєнщя?... что за музика? всє от убозтва. на вєсєляхь зась Царскихь сыновь...»Радивиловський Антоній. «Огородок.». рукопис. Кн. 1. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560. Т. 1. Кн. 1. Арк. 238-238 зв.. Таким чином, Антоній Радивиловський намагається дотриматись ідеї «невимовності» небесних благ, одночасно надаючи їм цілком конкретної образності земних розкошів у їх максимальній можливості та без «небажаних» наслідків, що цілком відповідає його манері описання небесного блаженства. Чільне місце серед насолод праведників на небесах посідає досконала музика, що буде звучати вічно. Проповідник закликає паству цінувати майбутню небесну радість вище за земну й вважає неприйнятним віддавати перевагу останній: «О шаленство чоловічєскоє! в томся кохати что шбывасть бєз плачу, то зась занехаяти, что в сєбі замыкаеть радость. болій важити зємньїи речи, а нижєли нєбєсньїи»Радивиловський Антоній. «Огородок...». рукопис. Кн. 1. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560. Т. 1. Кн. 1. Арк. 333..

Фальшива радість, що спирається на світські блага, приносить людині смерть та інше зло: «О глупство. о шаленство сынов Адамовыхъ! которыи шукають вєсєля в світі а нє в ранах Распятого Христа Спситєля, на которых увєсь тріумф й вєсєлїє залєжить Христово, чили нєвідают, жє триумфь й вєсєлїє сєго світа подобно єсть рожи. котрая любо напозорь пїєнкная й очомь людським милая, єднак завшє єй місцє межи остроколючимь тєрнїємь. такь вє- сєлїє сєго світа любо єсть мило й приємно, єднакь нигды бєз плачу, шгды бєз смєрти быти нєможєть»Там само. Арк. 38.. Далі наводяться приклади з античної літератури (Тита Лівія та Плутарха) про смерть людей від радості з приводу певних подій. Наприкінці міркування Антоній Радивиловський наводить слова святої Цецилії про те, що істинну радість треба шукати в Господі: «О коханковє! нє шукайте в світі// радости которая плачємся платить, алє шукайтє в Бозі, которая шгдыся нє отміняєть»Там само. Арк. 38-38 зв..

Цікавим фактом є посилання з цього приводу на слова святої римської мучениці Цецилії (Кікілії), що шанується Католицькою церквою як покровителька церковної музики. Її ж ім'я згадується в І Євхаристичній молитві (Римський канон) Римо-католицької меси. Хоча дана свята шанується і в Православ'ї, однак її культ більше розповсюджений саме у Західній Церкві та набуває особливої популярності в XVI - XVII століттях. Тож згадка саме про святу Цецилію є доволі симптоматичною для київського інтелектуала. музичний жанр гедоністичний задоволення

Іншим поняттям, що, переплітаючись з поняттям радості, виражає суб'єктивне переживання щастя, є задоволення або насолода - за християнською традицією, вони, як правило, розуміються в позитивному (близькому до епікурейського) або негативному (гедоністичному) сенсі. Природно, що дана схема відбилась у повчаннях Антонія Радивиловського. У його творчості простежується вплив епікурейського розуміння щастя як радості від володіння земними благами та отримання задоволення (без зловживання ними), насолоди життям, відсутності душевного страждання, благополуччя та душевного спокою, що їх супроводжує. Хоча, природно, цей погляд набуває християнського звучання. В описі небесного блаженства Антоній Радивиловський вміщає такі традиційно «гріховні» тілесні втіхи, як їжа, напої та музикаРадивиловський Антоній. «Вінець Христов.». Київ, 1688. Арк. 67 зв.-68..

Щастя як «задоволення без поганих наслідків» вважається проповідником цілком допустимим для християнина. Приміром, дружні зустрічі та бенкети, що супроводжуються помірним сміхом та музикою, є цілком допустимими для християнина. У друкованому «Вінці» проповідник ставить риторичне питання: «что за гріхь наистися, напитися, албо ли тєжъ з добрымъ другомъ сво- имъ, й милымъ гостєм якого банкєту в добрый способъ зажити?»Там само. Арк. 65 зв.

Негативний аспект розуміння задоволення, як мінливого стану тілесної радості від володіння земними благами (багатство, слава, успіх, тілесні насолоди), також знаходить відображення у спадщині Антонія Радивиловського. Гедоністичне розуміння щастя як тілесної насолоди не знаходить схвалення у проповідника. Не засуджуючи помірної насолоди від їжі, питва та спілкування, він засуджує тих, «которьіє насытившися брашна й напою, удаються до прожнованя, до роскошєй тслссныхь. збытж сміючися, показують своє глупство...»Радивиловський Антоній. «Вінець Христов.». Київ, 1688. Арк. 66.. Не залишаються поза увагою і такі традиційні тілесні гріхи, як «чужоложства, вшєтєчєнства, пянства, обжерства...»Радивиловський Антоній. «Вінець Христов.». Рукопис. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник М. П. 560. Т. 2. С. 1013., що потрапляють у розряд смертних. Проповідник вказує й на такі види тілесних задоволень, як музика, співи, танці та ін., закликаючи грішників відвернути відчуття від «співаня піснєй світовьіхь, й слу- ханє музыки... роскошъ тєлєсную в сєбі замьїкаючїи.. ,»\

Антоній Радивиловський жваво послуговується прикладами з античної спадщини, згадуючи персонажів, що стали взірцем гедонізму та розкоші (сибарити, Крез, Геліогабал тощо) та вказуючи на їх пізніші нещастя й «теперішні бідствування в пеклі»2. Також проповідник наголошує на шкідливості такої поведінки для здоров'я людини, стверджуючи, що розкоші цього світу несуть людини хвороби та смерть3.

Інокентій Гізель та Іоаникій Галятовський в своїх текстах також послуговуються для позначення суб'єктивної складової категорії щастя термінами «вєсєлїє» та «радость» в різних їх значеннях. Так, у повчаннях Іоаникія Галятовського обидва терміни можуть набувати однакового значення. Проповідник пише, що за заслуги в наслідуванні цнот святих християни отримають нагороду у вигляді радості небесного блаженства: «и мы за тоє зъ вєсєлїємъ до нєба пойдемо и зберемо снопки, самого Бога, зберемо видінїє лица Божого, зачымъ будетъ и о насъ пророкъ Давидъ мовити: “Ходяще ходжаху и плакахуся, метающе сімена своя, грядуще же прїйдуть радостїю въземлюще рукояти своя”»4. Як видно з даного фрагменту, «вєсєлїє» та «радость» використовуються мислителем як синоніми для позначення небесного блаженства, однак перше використано в староукраїнському тексті, а друге - у церковнослов'янській біблійній цитаті.

Досить багато уваги обидва інтелектуали приділяють негативному значенню радості у вигляді сміху, світських веселощів, тілесного задоволення та асоційованої з ними музики. При цьому обидва автори відрізняються більшим ригоризмом у порівнянні з Антонієм Радивиловським. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов.». Київ, 1688. Арк. 96. Там само. Арк. 94 зв.-95. Радивиловський Антоній. «Огородок...». Рукопис. Кн. 1. І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560 Т. 1. Кн. 1. Арк. 833. Галятовський Іоаникій. Ключ розуміння / підгот. І. П. Чепіга. Київ : Наукова думка, 1985. С. 144.

Проти «радостних знамень», особливо музики, пісень і танців як таких, що спокушають людину до гріха, рішуче протестує Іоаникій Галятовський: «Стережітеся тоєи сіти пекелной. Делфи- ны, рыбы морскїи, которыи въ музиці кохаєтеся и музики охотне слухаєте. Таким делфїномь єстес кождый п'янице, вшетечнику, чужоложнику, танечнику, бо ты шукаєш музики и охотне музики слухаючи, упаяєшся, танци отправуєшъ и до нечыстого учинку телесного музика тебе побуждаєть»1. Особливу неприязнь у автора викликають танці2. Проповідник стверджує шкідливість подібних «втіх» через ризик «впасти» у ще більші гріхи.

Іоаникій Галятовський нарікає на поширенні цих гріхів: «На світі болше єсть такихь людєй, которьіє барзій вь телесномь гріху, нежели вь чистости ся кохають... теперь болше єсть людей кото- рыи вь прожнованю, вь пянстві, вь збыткахь и вь иншихь роспус- тахь»3, закликає відмовитись від таких надлишків і погрожує пеклом обжирцям, пиякам, розпусникам, танечникам та слухачам світських пісень й музики4. Інокентій Гізель також пише, що гріховні задоволення «найвышого добра й нєизрєчєнной радости позбавляєть и на нєвыповєдимую біду й вічноє нєщастя приводить»Галятовський І. Ключ розуміння / підгот. І. П. Чепіга. Київ : Наукова думка, 1985. С. 69. Там само. С. 140. Там само. С. 135. Там само. С. 71. Гізель І. Наука о тайні святого покаянія // Інокентій Гізель. Вибрані твори. У 3-х т. Київ; Львів : Свічадо, 2012. Т. 1, кн. 1. С. 517.. Тож радість, яку вони дають, обертається вічним каранням та не є істинною.

Петро Скарга та Томаш Млодзяновський неодноразово згадують суб'єктивний аспект щастя у вигляді радості та задоволень, в різних їх розуміннях. Для позначення обох дублетів суб'єктивного переживання щастя польські проповідники застосовують терміни pociechy, zabawy, weselie, rados'c' та ін.

Петро Скарга традиційно розділяє радості й задоволення на «дочасні» та «вічні», вважає їх джерелом Божественну волю і вважає за потрібне молитися Богу про їх наданняSkarga Piotr. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. ІІ. S. 57., що свідчить про позитивне сприйняття земних радощів або, принаймні, певних їх видів. Природно, що католицький автор закликає цінувати небесні втіхи вище за земні: «ліпше потіху вічну мати, ніж тут бути щасливим день, а на тому світі вічно каратися»Там само. S. 305.. В іншому місці П. Скарга пише про те, що варто відмовитись від земних втіх, аби отримати небесні: «Добре нам на дочасних потіхах мати шкоду, аби отримати вічні»Там само. S. 294.. Також він називає земні втіхи перешкодою до отримання людиною духовних благSkarga Piotr. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. І. S. 254.. Томаш Млодзяновський зазначає, що для християн вищою утіхою є веселощі «небесного бенкету» та духовні радощі, які дарує БогModzianowski Tomasz. Kazania i Homilie. Poznan, 1681. T. І. S. 220..

Щодо «земних» веселощів та задоволень у їх гріховному варіанті проповідники висловлюються однозначно негативно, наголошуючи на їхній непевності, «омильності», шкідливості для душі та тіла людини. Петро Скарга пише, що люди ошукують себе світськими веселощами, втіхами, бенкетами та музикою, які є нетривалими, а їх кінець страшнимSkarga Piotr. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. ІІ. S. 302. Там само. S. 303-304. Там само. S. 321.. Земні втіхи та задоволення є порожніми, вони пов'язані з переживаннями, швидко минають та відволікають від спасіння душі : «радість світських речей скорочує духовні веселощі» . Тож в них «солодкості зерно, а праці й нещасть багато»Там само. S. 304., - вказує Скарга. Християнин має лякатися таких втіх та вважати земні радісні речі й події підозрілими, адже після них наступає смуток та різні неприємностіSkarga Piotr. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. ІІ. S. 304..

Томаш Млодзяновський наголошує на непевності та тимчасовому характері земних радощівMlodzianowski Tomasz. Kazania i Homilie. Poznan, 1681. T. І. S. 70.. Щодо банкетів та пов'язаних з ними веселощів, у тому числі й музики, проповідник пише не лише про шкідливість їх для душі, але й наголошує на тілесній шкоді - зокрема, на шкоді фінансовому стану людини від таких «веселощів». Тим, хто любить бенкетувати («бавить себе бенкетами, пиятиками, учтами»), Млодзяновський пророкує розоренняТам само. S. 218. Там само. S. 218.. Проповідник досить різко критикує жарти, сміх, співи та світську музику .

Не оминають польські проповідники й питання про «позитивні», дозволені християнам радість та втіхи. Щодо таких розваг, як дружні бесіди та пов'язані з ними «помірні» бенкети, Млодзяновський висловлюється неоднозначно. Проповідник пише, що вживання п'янких напоїв, дружня компанія, пісні та музика є «добрим» засобом, що дозволяє втішитись у нещастях. Але одразу зазначає, що такі «втіхи» несуть ризик небажаних наслідків, адже напої можуть стати отрутою, а добрих товаришів важко знайтиТам само. S. 25. Skarga Piotr. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. IV. S. 120-121.. Петро Скарга вказує на скромні обіди та «учти» як на допустимі для християнина, рішуче засуджуючи при цьому марнотратство .

Таким чином, музика, як атрибут і причина радості та задоволення, знаходить свою оцінку в творчості українських та польських церковних мислителів епохи бароко. Даний феномен оцінюється ними позитивно чи негативно в залежності від ситуації та характеру обставин, а також мети «споживання» музики. Так, помірне слухання музики з метою естетичного задоволення на дружніх зустрічах або для подолання смутку є допустимим для християнина. Натомість, негативно оцінюється музика, що супроводжує акти тілесних «гедоністичних» задоволень, при яких вона служить засобом підсилення гріховних пристрастей. У даному питанні Інокентій Гізель та Іоани- кій Галятовський висловлюють більше ригоризму, ніж Антоній Ради- виловський та польські проповідники. При цьому в полі зору мислителів знаходиться лише світська музика - питання про оцінку церковної музики чи співу обходять як українські, так і польські мислителі.

Подальший розгляд зазначеної проблеми видається перспективним з огляду на можливість розширення хронологічних меж дослідження та кола персоналій, спадщина яких може послужити додатковим матеріалом для вивчення. Зокрема, дослідження потребують тексти барокових мислителів XVIII століття (Стефан Яворський, Теофан Прокопович та ін.).

Список використаної літератури та джерел

1. Галятовський І. Ключ розуміння / підгот. І. П. Чепіга. Київ : Наукова думка, 1985. С. 53-238.

2. Гізель І. Наука о тайні святого покаянія // Інокентій Гізель. Вибрані твори. У 3-х т. Київ; Львів : Свічадо, 2012. Т. 1, кн. 1. С. 47-541.

3. Дмитриева Н. Этическая нагрузка концепта «радость» в церковнославянском и древнерусском язиках // Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Русский и иностранные языки и методика их преподавания. Москва, 2015. № 4. С. 23-28.

4. Довга Л. Система цінностей в українській культурі XVII століття : монографія. Київ; Львів : Свічадо, 2012. 344 с.

5. Йосипенко С. До витоків української модерності: Українська ранньомодерна духовна культура в європейському контексті. Київ : Укр. Центр дух. культури, 2008. 392 с.

6. Корзо М. Образ человека в проповеди XVII века. Москва : ИФРАН, 1999. 190 с.

7. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов...». Київ, 1688. 544 арк.

8. Радивиловський Антоній. «Вінець Христов...». Рукопис. Інститут рукописів ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник М. П. 560 Т. 2. 1615 с.

9. Радивиловський Антоній. «Огородок...». Рукопис. - Кн. 1. Інститут рукописів ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. П. Ник. М. П. 560 Т.1, кн.1. 955 арк.

10. Яковенко Н. У пошуках Нового неба : Життя і тексти Йоа- никія Ґалятовського. Київ : Лаурус; Критика, 2017. 704 с.

11. Mlodzianowski T. Kazania i Homilie / Tomasz Mlodzianowski. Poznan, 1681. T. І-IV. 456 s.

12. Skarga P. Kazania na niedziele y svieta calego roku. Wilno, 1793. Т. І-VI. 279 s.

Анотація

Розглянуто особливості сприйняття образу музики як складової концепту радості / задоволення в межах уявлень про щастя українських церковних мислителів другої половини XVII століття. Джерельною базою дослідження стали тексти Антонія Радивилов- ського, Іоаникія Галятовського та Інокентія Гізеля. З метою порівняння висвітлено позицію польських проповідників (Петра Скарги, Томаша Млодзяновського) стосовно зазначеної проблеми. Встановлено, що даний феномен оцінюється ними позитивно або негативно, в залежності від ситуації, характеру обставин та мети «споживання» музики. Так, помірне слухання музики з метою естетичного задоволення на дружніх зустрічах чи для подолання смутку є допустимим для християнина. Натомість, негативно оцінюється музика, що супроводжує акти тілесних «гедоністичних» задоволень і служить засобом підсилення гріховних пристрастей. Доведено, що у даному питанні Інокентій Гізель та Іоаникій Галя- товський висловлюють більше ригоризму, ніж Антоній Радиви- ловський та польські проповідники. При цьому в полі зору мислителів знаходиться лише світська музика, водночас питання про оцінку церковної музики чи співу обходять як українські, так і польські мислителі.

Ключові слова: українське бароко, музика, щастя, радість, задоволення, проповідь.

Образ музыки как составляющей концепта радости / удовольствия в наследии украинских церковных мыслителей второй половини XVII века. Рассмотрены особенности восприятия образа музыки как составляющей концепта радости/ удовольствия в пределах представлений о счастье украинских церковных мыслителей второй половины XVII века. Источниковедческой базой исследования стали тексты Антония Радивиловского, Иоа- никия Галятовского и Иннокентия Гизеля. С целью сравнения освещена позиция польских проповедников (Петра Скарги, Томаша Мло- дзяновського) относительно указанной проблемы. Установлено, что данный феномен оценивается ими положительно или отрицательно, в зависимости от ситуации, характера обстоятельств и цели «потребления» музыки. Так, умеренное слушание музыки с целью эстетического удовольствия на дружеских встречах или для преодоления печали допустимо для христианина. В то же время негативно оценивается музыка, сопровождающая акты телесных «гедонистических» удовольствий, как средство усиления греховных страстей. В данном вопросе Инокентий Гизель и Иоаникий Галятовский выражают больше ригоризма, чем Антоний Радивиловский и польские проповедники.

При этом в поле зрения мыслителей находится только светская музыка, вопрос об оценке церковной музыки или пения обходят как украинские, так и польские мыслители.

Ключевые слова: украинское барокко, музыка, счастье, радость, удовольствие, проповедь.

The image of music as a component of the concept of joy/ pleasure in the legacy of Ukrainian church thinkers 2 half of the XVII century. In the article are analyzed the features of perception of the music image as a component of the concept of joy and pleasure according to the perception of the happiness by Ukrainian Church thinkers of the 2nd half of the 17th century. The sources for the research are the texts of Ukrainian church thinkers of the 2nd half of the XVII centuries: Anthony Radivilovsky, Ioanikii Galyatovsky and Innocent Gizel. For comparative analysis were used the ideas of Polish preachers (Petr Skarga, Tomasz Mlodzianowski). In their opinion the perception of music image positively or negatively depends on the situation, nature, circumstances and the purpose of «consumption» of music. Thus, a moderate listening to music for the purpose of aesthetic pleasure at friendly meetings or to overcome sorrow is acceptable for a Christian. On the other hand, music that accompanies acts of «hedonistic» pleasures, and serves as a mean of enhancing sinful passions, is evaluated negatively. In this issue, Gizel and Galyatovsky express more rigorousness than Radivilovsky and Polish preachers. However, philosophers pay attention only to secular music while the question of evaluation of church music or singing is avoided both by polish and ukrainian thinkers.

Keywords: philosophical culture, Ukrainian baroque, music, happiness, joy, pleasure, sermon.

Размещено на Allbest.ru