Середньовічна музична культура Перемишля, Перемишльської та Сяноцької земель

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Середньовічна музична культура Перемишля, Перемишльської та Сяноцької земель

Середньовічна музична культура Перемишльської та Сяноцькох земель не була предметом спеціального дослідження українських музикологів чи істориків. У першій половині XX століття відомості про місцевих музикантів XV століття почали збирати польські музикологи. Основним дослідником цього періоду був львівський музиколог - Адольф Хибінський [8; 7]. Найбільш повна інформація про музикантів з цих земель міститься у праці сучасного польського музиколога Катажини Моравської, що була видана 1998 року [10]. Проте в жодному з цих досліджень не здійснювалася спроба розглянути музичну культуру Перемишльської та Сяноцької земель в окремому дослідженні, ще й з українським дискурсом.

Співак Митуса (1230-40-і роки). Перша відомість про музику у Перемишлі походить з часу розквіту Галицько-Волинського князівства. У 1241-45 роках князь Данило Галицький (1201-1264) був змушений оборонятися від свого зведеного брата та давнього ворога князя Ростислава Михайловича (бл. 12191262), який нападав на різні міста князівства та збурював бояр на заколот. 1241 року Данило Галицький відрядив у Перемишль проти пронського князя Костянтина Володимировича свого придворного на ім'я Андрій. Проте пронський князь встиг утекти, а Андрій застав лише Перемишльського єпископа та його слуг. Єпископ не постраждав, проте його слуги були биті та обеззброєні. Найбільше постраждав «гордий та славетний співак Митуса», який свого часу не захотів служити Данилові Галицькому: «Данило тим часом, прагнучи встановити порядок у [Галицькій] землі, поїхав до [городів] Бакоти і Каліуса, а Василько поїхав у Володимир. Данило також двірського [Андрія] вирядив на Перемишль, на Костянтина [Володимировича] рязанського, посланого [туди] Ростиславом, і [проти] владики перемишльського, який із ним, [Ростиславом], чинив коромо - лу. Та коли Костянтин почув, що Андрій іде на нього, він утік уночі. Отож Андрій не застав його, але застав владику, і слуг його розграбував гордих, і сагайдаки їх боброві роздер, і прилбиці їх вовчі й борсукові розідрані були. Славетного співака Митусу, який колись із гордості не схотів служити князю Данилові, розшарпаного, яко в'язня, привели» [4, 400].

Загалом, ця згадка містить вкрай мало поживної інформації про музичну культуру, проте і на її основі можна зробити кілька спостережень та припущень. Зрештою сам текст спонукає до цього.

Існує припущення, що Митуса служив або безпосередньо Перемишльському єпископу або пов'язаним із єпископом перемишльським боярам [2, 13].

Доречним буде припустити, що Митуса був світським музикантом, який, як і інша літописна особа Боян, співав під акомпанемент на гуслях. Найпевніше, Митуса був одночасно поетом, співаком та композитором, адже на той час це ще було синкретичне мистецтво. Самі твори, як і годиться, повинні були оспівувати військові подвиги князів, інших легендарних та реальних осіб. Танцювальне начало у його музиці також могло мати місце. Загалом завдання придворного музиканта того часу полягало в тому, щоб розважати місцеву військову аристократію, як це, наприклад, відбувалося у той час у Києві.

Коли саме Митуса відмовився служити Данилові Галицькому, достеменно невідомо. Це могло статися у будь-який момент, починаючи з 1211 року, коли бояри вперше посадили малолітнього Данила на престол у Галичі. Проте найбільш вірогідним виглядає припущення, що зустріч Митуси та майбутнього руського короля відбулася 1237 року. Того року згідно з мирним договором, що був укладений з Михайлом Всеволодовичем (1179-1246), Перемишль відійшов під владу Данила Галицького.

На жаль, це чи не єдина збережена писемна згадка про світську музичну культуру Перемишля у добу Галицько-Волинського князівства.

Руські літургічні книги у Перемишлі (1270-80-і роки). У Перемишлі та Сяноку віддавна існували руські християнські (православні) храми. Уже за правління князя Володаря Ростиславича (пом. 1124) у Перемишлі було побудовано кам'яну церкву святого Івана [2, 13]. Можливо, саме тоді тут було засновано єпископську кафедру.

Відомо, що 1288 року князь Лев Данилович (бл. 1228 - бл. 1301) відправив послом до свого кузена, волинського князя Володимира Васильковича (бл. 1249-1288) Перемишльського єпископа на ім'я Мемнон: «Прислав також потім Лев до Володимира єпископа свого перемишльського, на ім'я Мемнона. І слуги його, [Володимира], сказали йому: «Владика, господине, приїхав». Він же спитав: «Котрий владика?» І вони сказали: «Перемишльський. Приїхав од брата твойого, одо Льва» [4, 442].

Саме в цей час дізнаємося про літургічні книги з Перемишльської землі з тогочасною нотацією. Відомо, що десь у 1270-80-их роках князь Володимир Василькович надіслав до Перемишля «Апракос», тобто «Богослужбове Євангеліє», де повинні були міститися екфонетичні знаки, що походять від давньогрецьких знаків просодії: «В єпископію перемишльську він дав Євангеліє апракос, оковане сріблом, з жемчугом, яке сам був списав» [4, 447].

Хоча цей примірник не зберігся, проте у двох аналогічних книгах того часу збереглися ці екфонетичні знаки, зокрема у «Остромировому євангелії» та у «Куприяновых (Новгородських) аркушах». Цими знаками відмічали акценти, тривалість звуку, визначали ступінь їхньої розспівності, а також вказували на синтаксичне ділення текстів [5].

Перемишльські співаки (кінець XIV-XV століття). 1340 року було смертельно отруєно останнього повновладного правителя Галицько-Волинського князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича (бл. 1298/1311-1340), і відтоді розпочалася тривала війна між володарями сусідніх держав за галицько-волинську спадщину. Ця боротьба закінчилася 1392 року анексією Польським королівством південних та західних земель Галицько-Волинського князівства. 1434 року на основі Руського домену польського короля було утворено Руське воєводство зі столицею у Львові. Руське воєводство ділилося на п'ять земель: Львівську, Галицьку, Перемишльську, Сяноцьку та Холмську. Відтоді на ці землі поширювалося польське право [1, 173].

Найстарші відомості про співаків цього часу у Перемишлі датуються кінцем XIV та початком XV століть. 1395 року функції міського співака виконував м'ясник Мацей. 1404 року міським співаком був дехто Леонард [10, 163]. 1470 року світським співаком та міським райцем був Клеменс [7, 156]. Не виключено, що ці співаки були не лише світськими виконавцями, а й співали у місцевих храмах. Якщо ж ці співаки брали участь у світських заходах, тоді, напевно, вони повинні були співати під акомпанемент струнних музичних інструментів, як то цитри (цимбал, гуслей), ребеку (гудка) або лютні.

Перемишльські та Сяноцькі музиканти у Кракові (XV століття). Від часу утворення Руського воєводства новою столицею для місцевих мешканців стало місто Краків. З архівів Кракова походить найбільша кількість рукописних свідчень про співаків та музикантів з різних міст та містечок Перемишльської та Сяноцької земель. Ці музиканти мандрували до Кракова у пошуках заробітку та кращої долі. Таким мандрам сприяла і відносно недалека відстань між містами. Від Кракова до Перемишля близько 240 кілометрів, а до Сянока і того менше, близько 200 кілометрів.

1426 року у Кракові працював співак, можливо, кантор з Перемишля - Йоганнес Фольмар [10, 162]. Його прізвище видає німецьке походження. Про присутність у Перемишлі в цей час німецьких колоністів свідчить латинська грамота князя Льва Даниловича, яка в XV ст. була записана до перемишльської лавничої книги [2, 13].

1442 року у Кракові отримав міські права цитарист Марцин Русин [10, 162]. Немає підстав казати, що він походив з Перемишля, проте ця подія симптоматична, адже моду на руських музикантів у Кракові запровадив польський король, засновник династії Яґеллонів Владислав ІІ Яґайло (1362-1434), який, починаючи з 1386 року, утримував при своєму дворі численних руських музикантів, серед яких були і цитаристи [12, 392-511].

1451 року найстарший у Польщі вавельський орган ремонтував та перебудовував органмайстер Шимон з Переворська [10, 172]. Можливо, 1461 року він же побудував орган в костелі Вольброма неподалік Кракова [10, 156]. Пере - ворськ розташований у північно-західному напрямку від Перемишля і був частиною Перемишльської землі.

У 1469-80 роках кантором у кафедральному костелі Кракова був перемишльський декан Ян з Гумниська [10, 148]. Гумниськ - селище, що входило до складу Перемишльської землі.

1491 року і щонайменше до 1497 року органістом (органмайстром) у Кракові був Стефан з Перемишля. Про нього відомо лише те, що його батьком був Мартінус Ротозе, а ім'я матері - Вірта [10, 156, 172]. Прізвище органіста, як і в іншому подібному прикладі, видає німецьке походження музиканта.

Католицька рукописна музична спадщина Перемишля. Переписувачі музичних рукописів з Перемишльської землі (XV століття). Дослідники гадають, що Перемишльське єпископство латинського обряду утворилося одразу по захопленню Перемишля близько 1340 року. Першим єпископом став русин з типовим для них ім'ям - Іван (пом. 1351). 1377 року в Сяноку було засновано францисканський монастир [1, с. 162]. У Перемишлі тривалий час вірні латинського обряду, переважно німці, у своєму підпорядкуванні мали невеликий дерев'яний костел. Проте за легендою ситуація змінилася 1412 року, коли польський король Владислав Яґайло передав руський православний собор Івана Хрестителя, «збудований з квадратного каменю з дуже гарною архітектурою і розташований в центрі Перемишля», латинникам. Це відбулося через те, що супутники короля, переважно німці, звинуватили короля у тому, що він був «начебто прихильником схизматиків та їхнім головним захисником» [1, 173]. Ці звинувачення були не безпідставні, адже мати Яґайла була руською княгинею, як і дві його останні дружини. Четверо з семи його дядьків були православними. Сам Яґайло по материнській лінії був нащадком Данила Галицького. Навіть більшість його придворних та слуг були русинами.

Очевидно, у XV столітті у Перемишлі почала розвиватися нотна католицька рукописна традиція. Більшість літургічних рукописів не містять нотного ряду, проте деякі зі зразків оздоблені мелодіями. До найстарших нотних текстів належить пісня з репертуару, пов'язаного з Великим постом та Великоднем. Це епічна пісня «Jezus Chrystus Bog cziowiek, mqdrosc ojca swego», що, найімовірніше, є парафразом латинської пісні «Vexilla regis». Цей нотний рукопис походить із кафедральної капітули Перемишля і датується першою половиною століття [10, 126].

Перемишльський вікарій Миколай Сєтеша, який згодом став краківським вікарієм, у 1451-57 роках готував для краківської кафедри на Вавелі антифона - рій «de sanctis». 1467 року на замовлення краківського каноніка Міколая Імбіря Миколай Сєтеша переписав чотиритомний ґрадуал, так званий «лєнчицький» [11, 112-113]. Він був переписувачем не лише вербального, але й нотного тексту. Очевидно, Миколай походив з однойменного містечка Сєтеша, що знаходилося у межах Перемишльської землі.

У Цистерціанському абатстві, у передмісті Кракова, у Могилі переписувачами цілого ряду музично-літургічних книг були двоє вихідців з Самбора - Миколай та Єжи. Обидва діяли, щонайменше, протягом 1460-74 років [10, 99]. У той час Самбір був частиною Перемишльської землі.

Неподалік Кракова, у Мехуві, в католицькому монастирі Ордену Святого Гробу Господнього було знайдено канціонал, створений Яном з Переворська у 1435 році: «Cantionale labore et ingenio honesti Joannis olim ludimagistri in Przeworsk, a[nno] 1435» [10, 295]. Хоча ця пісенна збірка загубилася, проте її дослідник зазначив, що тут містилося чотири пісні польською мовою: «Zdrawa Gospodze milasty» (Salve regina), «Nas wszech nadziejo przemita», «Z smierci wstai ninie» (Surrexit Christus) та «Chrystus siq nam narodzii». Існують відомості, що цим Яном міг бути ректор парафіяльної школи у Переворську [10, 434]. Міцних підстав стверджувати про ідентичність цих двох осіб немає, як і існує ймовірність того, що згадка про цю пам'ятку може бути фальсифікацією дослідника, що було доволі частою практикою у XIX столітті.

Нотовані православні літургічні книги (XV століття). Немає жодних сумнівів, що у Перемишлі існували богослужбові православні книги і у XV столітті, і раніше, і що на їхній основі звучали богослужбові піснеспіви. Проте свідчення їхнього існування до наших днів не збереглися. Їхнє використання можна підтвердити лише на основі припущень та непрямих доказів.

Найбільш вагомим доказом цієї справи слугують перші чотири книги, надруковані кирилицею у Кракові. Дві з них, Часослов та Осмогласник (Октоїх), мають позначення, що їхній друк у 1491 році завершив міщанин німецького (франкського) походження Швайпольт Фіоль (1460-1525/1526). Тим самим шрифтом надруковані Тріодь Пісна та Тріодь Цвітна. Історик Ярослав Ісаєвич припускає, що друк цих книжок замовили мешканці Перемишльської землі, а можливо і сам місцевий єпископ Іоанникій [3, 87-94]. Якщо ж це і справді так, то протографами цих краківських видань могли бути богослужбові книги з Перемишля. Якщо це і справді так, то вони повинні були мати зразки невменної (знаменної) нотації.

Ґжеґож з Сянока (Григорій Сяноцький) (бл. 1406-1477). Ґжеґож із Сянока (Gregorius Sanocensis, Gregorius Sanoceus, Gregorius de Sanok) - львівський архієпископ латинського обряду та засновник першого гуманістичного гуртка на сучасних українських землях та й загалом у тогочасному Польському королівстві. Ґжеґож народився десь неподалік Сянока в бідній родині. Існує припущення, що його справжнє ім'я - Григорій Петрович Стременчук [6, 323].

Детальну біографію Ґжеґожа Сяноцького написав його знайомий, італійський дипломат та публіцист Філіпо Буонокорсі, якого сучасники називали Калі - махом (1437-1496) [9]. З тексту праці Калімаха стає відомим, що Ґжеґож у 12 - річному віці покинув домівку і мандрував німецькими та польськими землями. 1428 року він вступив до Яґеллонського університету у Кракові, де за п'ять років отримав ступінь бакалавра вільних мистецтв. Музичні здібності Ґжеґожа із Ся - нока проявилися після його повернення до Кракова з Італії, де він у Флоренції у 1437-39 роках служив співаком та копіїстом Папи Римського Євгенія IV (1383-1447) [9, 27]. Найпевніше, саме у папському «колегіумі музикантів» Ґжеґож із Сянока вповні розкрив свій співочий талант: «Мав якийсь вроджений потяг до музики, над яким, здається і не працював, тому дуже легко засвоював принципи цієї науки. Щодо співу, то мав відмінний голос до модуляцій, сильний та дзвінкий, одночасно і м'яко-витончений, і заклично-святковий. Завдяки цьому талантові, він часто отримував користь і пошану. Тих, кого він не вражав своєю вченістю, приваблював музикою. Після повернення до Кракова, йому приносила користь, передовсім, чистота та вміла модуляція голосом. Через те, що у місті в той час найбільше тяжіли до теології, одночасно нехтували всіма іншими вільними науками, тому музиці приділяли більше уваги, бо вона збільшувала урочистість релігійних обрядів. Відразу після повернення, Ґреґоріус посів дуже поважне становище в Кракові, бо досяг успіху в тому мистецтві, яке у місті шанувалося передовсім. І зрештою скоро дав новий привід для подиву» [9, 22-23].

Існує гіпотеза, що зі своїх подорожей в Італії архієпископ привіз до Львова копії творів відомих європейських композиторів франко-фламандської школи, зокрема Ґійома Дюфаї (бл. 1400-1474), Жоскена Депре (бл. 1450-1521), Петруса де Домарто (був активним у 1445-1455), а також Петруса Вільгельмі з Ґрудзьондза (1392 - бл. 1480) [10, 144]. Ці фрагменти п'яти мес, чотирьох мотетів та двох творів без вербального тексту були вклеєними у міські облікові книги, завдяки чому і збереглися до наших днів.

Завдяки своєму музичному таланту Ґжеґож із Сянока став капеланом польського короля Владислава ІІІ Варненчика (1424-1444), а згодом мешкав при дворі регента угорського королівства Яноша Гуньяді (1387-1456), де виховував майбутнього угорського короля Матвія Корвіна (1443-1490). Пізніше за протекцією угорського архієпископа Яноша Вітеза (бл. 1408-1471) він отримав посаду каноніка кафедральної капітули. 1451 року польський король Казимир IV Яґеллончик (1427-1492) запросив Ґжеґожа із Сянока повернутися до Польського королівства та отримати сан латинського архієпископа Львова, що і відбулося того ж року. Уже в Дунаєві поблизу Львова Ґжеґож із Сянока облаштував резиденцію, де часто зупинялися відомі італійські та польські вчені та письменники. Помер архієпископ у Рогатині.

Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про музичну спадщину України та українців у конкретному етнокультурному регіоні і, таким чином, включити ці знання до широкого, загальноукраїнського музикологічно - го дискурсу.

Висновки. Перемишльщина - найзахідніший етнокультурний український регіон. Тут перепліталися інтереси різних середньовічних держав - Моравії, Київської Русі, Польського та Угорського королівств, а також Великого князівства Литовського. Про музичну культуру у Перемишлі за часів Галицько - Волинського відомо небагато. Знаємо, що тут перебував співак Митуса, який вражав сучасників своєю грою і який не захотів стати придворним музикантом руського короля Данила Галицького. Відомо, що у Княжу добу у Перемишлі існували руські богослужбові книги, що, найпевніше містили зразки екфонетичної нотації. Решта відомостей про середньовічних музикантів та нотні пам'ятки походять з часів, коли цей регіон був доменом польського короля та коли він остаточно увійшов до складу Польського королівства. Після надання Перемишлю магдебурзького права 1389 року в документах почали фіксувати міських музикантів. У цей час з руських земель до столиці королівства Кракова почали прибувати мандрівні руські музиканти, частина з яких отримувала тут право на мешкання. Цій регулярній міграції сприяло і те, що у кінці XIV та на початку XV століття на руських музикантів у Польському королівстві існувала мода, адже членами першої королівської музичної капели були виключно музиканти руського походження, які переїхали з Вільнюса до Кракова разом із іншими придворними новообраного польського короля Владислава ІІ Яґайла. Частина з тих музикантів, що мандрували з Перемишля до Кракова, була німецького походження і це природно, адже німецькі поселення існували тут ще з часів князя Данила Галицького. Із часу заснування Перемишльської єпархії латинського обряду у Перемишлі, Переворську та, найпевніше, у інших містах та містечках почала розвиватися рукописна нотна культура. Також вихідці з Перемишльської та Сяноцької земель ставали переписувачами та авторами католицьких літургічних піснеспівів та пісень у Кракові та інших релігійних центрах Малопольської провінції. Найкращий приклад того, чого могли досягнути бідні, проте талановиті юнаки, мандруючи Європою, це життєвий шлях львівського архієпископа Ґже - ґожа із Сянока. Бідний хлопець з передмістя Сянока за допомогою співочого таланту зробив запаморочливу кар'єру. Він співав у музичній капелі Папи Римського, служив польським та угорським королям та виховував їхніх дітей.

Література

1. Бендза М. З історії православної релігійної культури Сяноцької землі (X-XVII ст.) / Мар'ян Бендза // Український історичний журнал. - 2008. - №5. - C. 159-179.

2. Ісаєвич Я. Перемишль і Перемиська земля: перші сторінки історії / Ярослав Ісаєвич // Перемишль і перемиська земля протягом віків: збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної наукової конференції, організованої Науковим товариством ім. Т. Шевченка в Польщі, 24-25 червня 1994 р. в Перемишлі. - 1996. - С. 6-15.

3. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ярослав Ісаєвич. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. - 520 с.

4. Літопис руський за Іпатським списком / Передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани Л. Є. Махновця. - К.: Дніпро, 1989. - 614 с.

5. Рамазанова Н.В. Остромирово Евангелие и древнерусское церковное пение [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nlr.ru/exib/Gospel/ostr/ramazanova.html

6. Семенюк С. Історія українського народу / Святослав Семенюк. - Львів: Апріорі, 2010. - 608 с.

7. Filipa Buonaccorsi Kallimacha. Zycie i obyczaje Grzegorza z Sanoka, arcybiskupa lwowskiego (Przeklad polski z oryginalu lacinskiego) / ed. Tadeusza Sink^. - Lwow, 1909. - 87 s.

8. Morawska K. Historia Muzyki Polskiej. Tom I, cz^sc 2: Sredniowiecze 1320-1500 / Katarzyna Morawska. - Warszawa: Narodowe Centrum Kultury, 1998. - 461 s.

9. Niegowski K. XV-wieczny antyfonarz ms. 48 z archiwum kapituly katedralnej na Wawelu w swietle tradycji europejskiej / Krzysztof Niegowski // Saeculum Christianum: pismo historyczne. - 2002. - Tom 9, №2. - S. 111-129.

10. Rachunki dworu krola Wladyslawa Jagielly i krolowej Jadwigi z lat 1388 do 1420 / Wydal Franciszek Piekosinski. - Krakow: Naklad Akademii Umiej^tnosci, 1896. - 616 s.

Размещено на Allbest.ru