Становлення Рок-музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичний факультет

Кафедра історії культури та методики навчаннягуманітарних дисциплін

Реферат

з історії культури зарубіжних країн

Становлення Рок-музики

Умань - 2016

Вступ

Бурхливі процеси соціального розвитку другої половини ХХ ст., що відбулися у світі та на колишньому радянському просторі, зумовили низку проблем соціокультурного, естетичного, музичного сенсів. Виникнення нової культурної субстанції- рок-музики -не могло не вплинути на подальші процеси як культурно-мистецького життя, так і політичного. Питання взаємовідносин музики і молоді сьогодні постають як ніколи актуально, оскільки остання у своїй більшості віддає перевагу рок-музиці. В загальному мистецтвознавстві та музикознавстві спеціальних досліджень з історії та теорії рок-музикування не так багато. В існуючих працях наявна загальна картина становлення цієї молодіжної музики, але без конкретних урахувань часу, соціального становища, а також часто відсутній культурологічний аналіз нової константи-рок-культури. Крім того, в більшості праць радянського періоду відчувається ідеологічна забарвленість подібних процесів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У мистецтвознавчій та музикознавчій літературі значне місце відведене вивченню проблем рок-музики, молодіжної культури, соціокультурних впливів тощо. Особливу цінність для розробки порушеної проблеми мають праці О. Козлова, О. Орлової, І. Хижняка, І. Набока, О. Феофанова та багатьох інших дослідників. Аналіз історичних процесів, виявлення певних закономірностей розвитку молодіжної музики дають можливість оцінити культурологічну ситуацію. Історію рок-культури свого часу розглядали В. Бондаренко, Ю. Дроздов, А. Байчоров, Г. Забродін, Б. Александров, О. Козлов, С. Коротков, О. Феофанов, К. Мяло та ін. Питанням становлення та розвитку вітчизняної молодіжної музики приділяли увагу О. Житинський, О. Запесоцький, А. Троїцький, М. Саркитов, Ю. Божко, І. Смирнов та ін.

Вирішені раніше частини проблеми. Сьогодні накопичено достатньо великий матеріал, в якому досліджуються витоки, джерельна база рок-музики, деякі проблеми стосунків батьків і дітей під кутом зору молодіжної музики. Водночас необхідне повніше розкриття специфіки функціонування рок-музики, зокрема в межах художньої культури.

Актуальність-звернення до питання розвитку рок-музики зумовлена прагненням провести системне дослідження проблеми: обґрунтувати виникнення молодіжної субкультури як духовної парадигми другої половини ХХ століття. субкультура рок музика

Об'єктом дослідження - ми вбачаємо проблеми функціонування рок-музики, її особливості, естетичні уподобання, пріоритети в нових соціокультурних умовах. Предметом дослідження є рок-музика як соціокультурний феномен.

Предметом дослідження - є становлення рок-музики.

Мета роботи - розкрити такі розділи:

РОЗДІЛ I. Західна рок - культура.

РОЗДІЛ II. Радянська рок - музика.

Усім відомо, як у суспільстві ставляться до різного роду новацій. Історична практика подає нам приклади джазу й естрадної музики. Нині на порядку денному-рок-музика.

Якщо в культурі суспільства виникає щось істотно нове-це нове не може бути миттєво прийняте відразу всіма членами суспільства, миттєво стати загальнозначущим.

Розділ І. Західна рок - культура

Наводяться деякі тенденції її розвитку на прикладі США та Англії, країн, що зробили найбільший внесок у світову культуру рок-виконавства. Рок-музика стала специфічним породженням молодіжного протесту, який виявився з особливою силою в США в 1960-х рр. У тенетах антикварної шкільної системи, під невсипущим оком батьків нові ритми молодь сприймала як звільнення. Критика дорослими рок-н-ролу викликала в дітей почуття, що тепер у них є щось, належне тільки їм. Крім того, рок став символом часу, явищем урбанізованої культури, взяв на озброєння голосний звук, твердий ритм, наблизив учасників концерту до стану трансу.

Із часом рок зазнав істотних змін, наступний період його визначався творчістю англійського ансамблю «Beatles». Ця група здійснила справжній переворот у рок-музиці, дала серйозний поштовх новому синтезуючому виду мистецтва. Поступово рок починає інтенсивно ускладнюватися: стали використовуватися елементи середньовічної музики, музики епохи Відродження, сучасні політональні комбінації, атональна музика, посилився інтерес до симфонічного та камерного виконавства. Як результат, за порівняно невеликий проміжок часу в рок-мистецтві виникла величезна кількість напрямів і стилів [2. C 294].

Ранній етап виникнення та становлення американського року з першої половини 1950-х приблизно до 1960 р. можна охарактеризувати як такий, що минув, по-перше, під знаком активного вторгнення комерційних стереотипів культурної індустрії, що виявилося в захопленні панівних позицій у виробництві і розподілові музичної продукції рок-музики. По-друге, на існуючій джерельній базі вже безупинно почала розвиватися зовсім нова музика.

На Заході була дуже різко окреслена споконвічна проблема “батьки-діти”, на що рок відповідно відреагував, оскільки був орієнтований переважно на молодіжну аудиторію. Але найбільшим проявом було віддзеркалення настроїв протестуючої молоді. З одного боку, він вилився в їдкий сарказм, викривальну сатиру та гротескний чорний гумор стосовно ситого самовдоволення, бездуховності й абсурдності буржуазного існування («JeffersonAirplane», «GreatfulDead», «MothersofInvention», «JimiHendrixExperience»). З іншого - в елегійну проповідь загальної братерської любові й краси, що очищає серця людей від заздрості, злості та ненависті («LovinSpoonful», «SimonandGarfunkel»). Між цими полюсами містилася найширша гама проміжних відтінків і найвигадливіших комбінацій формально-змістовних елементів, які, на перший погляд, абсолютно не поєднувалися. Отже, жодний інший вид мистецтва, окрім рок-музики, не розкривав настільки наочно і переконливо найглибшу моральну і соціально-психологічну кризу цілого покоління.

Згодом відбулося відновлення достатньо тісних і міцних контактів між джазом, світовим фольклором і популярною американською музикою, розвиток якої протягом 1950-1970-х рр. визначався такими жанрами, як ритм-енд-блюз, кантрі, соул і рок. Серед усіх перерахованих факторів рок, безсумнівно, являв собою най динамічнішу силу, що чинила на молодих американців 1950-1960-х рр. не менш глибокий ідейно-художній вплив, ніж джаз на покоління їхніх батьків у 1920-1930-х рр [2. C 294].

Якщо 1950-ті рр. у США можна позначити роками першого етапу становлення рок-музики (широка джерельна база, зв'язки з джазом, ритм-енд-блюзом, рок-н-ролом, музикою кантрі та ін.), то на початку 1960-х рр. починається другий її етап. Рок на початку 1960-х перетворився в суто комерційну музику, культурна індустрія спромоглася закріпити його на рівні масової культури.

У ці роки в США виникли такі різновиди як каліфорнійський і сан-франциський рок («BeachBoys», «JeffersonAirplane», «GratefulDead», «BigBrothertheholdingCompany», «Doors», «MothersofInvention»). Стиль есід-рок (acid-кислий, в'їдливий) став одним із виразників духу хіпі. Певною мірою завдяки діяльності хіпі, таке соціальне зло, як наркоманія, вразило Америку. Одним із засобів уведення слухачів до психогенного стану були також велика гучність звучання та яскраве світло, синхронізоване зі звуком (lightshow). Сан-француський рок став відправною точкою для виконавців фолк-року. В середині 1960-х був створений і індустріальний рок (industrialrock) [5. C 296].

Ще одним важливим напрямом американської популярної музики був соул (soul). Цим терміном в достатньо широкому сенсі цього слова визначалася вся музика американських негрів, яка започаткована від традицій блюзу. У вужчому сенсі соул - передусім стиль вокальної музики афро-американського типу, який сформувався після Другої світової війни як реакція негрів на її наслідки. На виникнення музики соул також впливали госпел (gospel) і ритм-енд-блюз (rhythm-and-blues), елементи джазу та поп-музики середини 1950-х рр.

Під впливом британського року в Америці оновився інтерес до свого музичного спадку. 1964-1965 рр. у фаховій літературі традиційно називають «британським вторгненням» (Britishinvasion). У Америці після гастролей «Beatles» та інших британських груп виник масовий рух, який наслідував англійців у зачісках, манері вдягатися, в стилі музики, у високих голосах тощо. Завдяки «англійській хвилі» Америка «знову поступово починає відкривати для себе блюз» (С. Коротков).

У 1967-1968 рр. на півдні США виник напрям, який дістав назву «південний рок» (southrock). Музика, що репрезентувала цей напрям, була однією з форм ритм-енд-блюзу, розбавленого музикою кантрі (country). Можна констатувати, що південний рок, принаймні в деяких своїх представників, і був, власне, рок-н-ролом, але в дещо інших історичних та географічних умовах («DixieDregs», «Cowboy», «Hydra», «Eagles»).Наступний напрям американської рок-музики - фолк-рок (folkrock) - за своїм характером та змістом виходить далеко за межі оформлення за суто географічними ознаками. Його зміст здебільшого визначався поєднанням специфічних народних традицій із різними стилями рок-н-ролу.

Образи протесту, боротьби за цивільні свободи визначали ідейний зміст нового мистецтва, поєднуючи між собою пісні, віддалені одна від іншої по своїх національних і етнографічних джерелах. Цю галузь сучасної американської музики В. Конен називала «піснями протесту». Родоначальником цього руху в певному сенсі можна вважати Д. Ломакса. Серед інших найвизначніших представників цього напряму були Т. Пакстон, В. Гатрі, П. Сигер, Ф. Окс, А. Ломакс, Х.Ледбеттер, Б.Ділан,Д.Баез.Першим оригінальним піснярем, що вийшов з молодіжного середовища, став Боб Ділан, який заявив про себе на початку 1960-х рр. Ділан знову впровадив у масове музичне мистецтво вибуховий дух року, просочений найглибшою духовністю, вірою й спрагою соціальних змін, рішуче не схожий на вульгарний і безпомічний лемент деяких репрезентантів рок-н-рольного покоління.Специфічна образність пісенної поезії стала однією з головних ознак звучань нового року. В створенні такої оригінальної поезії полягало головне зерно новаторства Б. Ділана. Тут його творчість досягла неперевершених висот і вплинула на всі прийдешні покоління музикантів-піснярів. Пісенні тексти Ділана можна розглядати як окремі поетичні твори, що не було властиво ні американському фолку, ні популярній музиці того часу.

Його поезії притаманні багатозначність і філософічність, авторське бачення світу, що за глибиною узагальнення й силою виразності прирівнювалося до високої поезії кращих західноєвропейських митців. Поетична канва цих пісень була насичена яскравими метафорами, парадоксальною символікою й амбівалентними образами, що містили могутню вибухову силу. Проблеми, порушені Діланом у своїх піснях, були його власними проблемами. Таким чином, пісні Б. Ділана, що відкривали історію музичного рок-руху 1960-х рр., символізували появу перших паростків нової самосвідомості молоді.

Другою країною, де загальні тенденції розвитку рок-музики зберігалися, була Великобританія. Однак цей розвиток йшов іншим шляхом-кількісного та якісного накопичення [5. C 296].

На відміну від США перший етап становлення рок-н-ролу в Англії характеризувався майже повною відсутністю власної інфраструктури розвиненої масової розважальної культури, що вже само по собі обумовлювало наявність дефіциту рок-музики. Головною її особливістю було те, що структура, яка існувала, працювала в основному на репродукування зразків американської рок-музики, але тільки в домашньому виконанні, що за своїм художньо-естетичним змістом багато в чому значно поступалася заокеанським зразкам.

Рок-музика в Англії розвивалася нерівномірно й неоднорідно. В Лондоні, який частіше відвідували гастролери, де була вища загальна культура, склався так званий «британський ритм-енд-блюз» або просто «британський блюз» (Britishblues) [4. C152].

Зазначимо, що в таких умовах і відбулось якісне зрушення в подальшому розвиткові й - що особливо важливо - у поширенні та впливові англійського року не тільки на американський, але й на світовий рок-н-рол. Ці обставини й зумовили початок другого етапу розвитку англійського року.

Перший етап становлення рок-музики в Англії відбувався до 1963 р. Восени 1963 р. хвиля бітломанії захлеснула Британію, розпочавши другий етап розвитку нової музики, яка пошириться в усьому світі і посяде постійне місце в музичній культурі ХХ ст.

Отже, саме на початку 1960-х рр. у Англії відбулася подія, яка на багато років забезпечила цій країні вдячність прихильників поп- і рок-музики в усьому світі як місце народження двох титанів сучасної музичної культури: «Beatles» і «RollingStones». Обидві легендарні групи, кожна у своїй манері, буквально підірвали старі уявлення, схеми, ідеали. «Beatles» за сім років змогли повністю змінити обличчя сучасної музики. Значимість пісень ансамблю підсумувала існування британського року 1960-х рр. Зокрема, в їх геніальному альбомі «Sgt. Pepper'slonelyheartsclub band» є зачатки майбутніх хард-року, арт-року, техно-попу; тут також поєднані джаз, індійська рага, фолк, англійські балади, класичний симфонізм. Це був перший концептуальний альбом, перша рок-сюїта, перша рок-симфонія, по суті-вершина творчості ансамблю і остання крупна робота. Вони показали, що музика є універсальною мовою, чудово сприймає різні форми художньої культури і переплавляє їх в єдине і доступне всім.

Важливим у творчості «Beatles» було й те, що їх творчість відображала спробу зблизити експерименти в рок-музиці з європейською класичною музикою, що в результаті забезпечило цікаві та незвичайні музичні рішення. Все це передвіщало нові стилістичні особливості, які виникали при поєднанні “академічних” видів музичної діяльності з роком [4. C 155].

Отже, група «Beatles» була виразником романтизму молодіжної «етики не насильства».

Британський ритм-енд-блюз в особі цього колективу викликав хвилю ентузіазму практично в усіх різновидах рок-музики. Зворотний вплив на «Beatles» мала і молодіжна контркультура. Серед багатьох ансамблів першої хвилі практично тільки «Beatles» витримали випробування часом. Їх важлива відмітна ознака - потяг до полі стилістики, до органічного синтезу різних музичних культур на засадах рок-н-ролу - зробила цю групу найвпливовішою в течії, яка в другій половині 1960-х рр. дістала загальну назву РОК.

Невдовзі в Англії виникає безліч груп, взаємопов'язаних на засадах блюзу, але вже в його новому вигляді - блюз-року (bluesrock) [4. C 156].

Це насамперед «RollingStones», «Yardbirds», «Bluesbreakers», «ManfredMann», «GrahamBondOrganization», «Cream», «PinkFloyd». Згодом до них додаються «Kinks», «SmallFaces», «Who».На другому етапі розвитку англійської рок-музики однією з найвизначніших подій була творчість ансамблю «Cream», який поряд з американськими групами «Blood, Sweat-Tears» та «Chicago» став родоначальником англійського джаз-року (jazzrock). Знаменно, що саме на другому етапі розвитку англійського та американського року відбулося злиття джазу та рок-музики. Приміто: якщо перед цим джазові музиканти ігнорували рок, вважаючи нижче своєї гідності виконувати мелодії в цьому музичному напрямі, то саме в цей період навіть такі відомі джазові виконавці, як Д. Брубек, Е. Фіцджеральд та інші почали виконувати рок-музику та записувати платівки в цьому стилі.

Зважаючи на те, що британський ритм-нд-блюз був струнною музикою, фігура гітариста стає основною. На передній план виходить підкреслена екстравагантність, агресивність. Саме це чудово уособлювали деякі-лідервокалісти (М. Джаггер, Ф. Меркьюрі та ін.), решта учасників групи виконували частішу за все роль акомпанементу.

Дослідивши етапи розвитку британського ритм-енд-блюзу, можна в підсумку позначити незалежні три напрями, що утворилися. Перший уособлювали групи «RollingStones» і «Animals» та являв собою бунтарський різновид цієї течії. Другий напрям - це групи «модів», «вишколені», які були репрезентовані «Who» та «SmallFaces».

Третя група найбільше наближена до негритянської музики, але не до американської, а до музики колишніх англійських колоній-музики Карибського басейну, Вест-Індії - Ямайки, Тринідаду, Барбадосу та інших островів, а також музики негрів - вихідців з Африки.Таким чином, другий етап розвитку англійського року (1963-1971 рр.) зумовлювався переважно творчістю ансамблів “Beatles” та “RollingStones”, які надзвичайно вплинули на розвиток не тільки англійського, а й світового року. Обидві групи спроміглися «розконсервувати традиції європейської культури» (І. Хижняк).

До 1967 р. в Європі домінував англо-американський рок. Європейська рок-музика розглядалася як щось похідне і примітивніше. Доки головний потік англо-американської рок-музики залишався винятковим центром притягання в усіх західних країнах, ця ситуація не змінювалася. Однак, починаючи з 1967 р., європейські групи зробили величезний стрибок, спрямовуючи свої зусилля на розширення меж рок-музики з огляду на стилістику, емоційний-психологічний вплив та ін. [7. C 158].

Розділ ІІ. Радянська рок - музика

Самодіяльна радянська рок-музика - дітище суперечливої суспільної атмосфери другої половини 1960-х та наступних 1970-х рр., стала її своєрідним дзеркалом, у якому знайшли вигадливе віддзеркалення наші проблеми, труднощі, помилки, прорахунки.

Більшість вітчизняних літературних джерел про рок-музику або про явища, які наближені до неї, ділилися в основному на дві групи. Одна з них продовжувала багатолітню традицію заборон, інша складалася з тих, хто рок цілком або частково підтримували.

Певною мірою все це відбувалося на той час поза полем зору та уваги керівників музичної культури, Спілки композиторів, музикознавства, музичної критики. Ремствування на ідеологічні підступи буржуазних критиків проти нашої молоді не спонукали до серйозного аналізу ситуації, що склалася в музичній культурі та молодіжному середовищі. Зазвичай застосовувалася випробувана тактика заборон та обмежень, яка призводила до протилежних результатів [3. C 157].

Цілком очевидно, що музична культура залишилась осторонь від запитів, потреб широкої молодіжної аудиторії. І ці запити та потреби знайшли свої, особливі способи задоволення, часто далекі від духовних принципів, національних та загальнолюдських цінностей музики. Це частіше виявлялося в повному виконавському непрофесіоналізмі, епатажність поведінки, текстів, назв колективів.

Однак рок-музика як явище художньої культури виявилася корисною хоча б тим, що розкрила деякі методологічні прорахунки музикознавства, музичної критики, які були, через ідеологічні причини, неспроможні до широких філософських і культурологічних узагальнень, наочно показала зяючу прірву між вузькопрофесійним і масовим музичним сприйняттям. Думка Т. Голубєвої, що «рок-не просто музична форма або стиль, а явище, в якому в досить концентрованій формі містяться світоглядні настанови сучасної молоді», яскраве тому підтвердження.

Історично радянський рок у музично-стилістичному плані первинно був приречений на вторинність, несамостійність, наслідувальність. По-перше, це було пов'язано зі штучно створеним довкола нього культурним вакуумом. По-друге, наслідувальність була визначена самим самодіяльним характером рок-музикування. Прапором радянського самодіяльного року стала ідея де професіоналізації, відсутність спільного з професіоналами пошуку у галузі рок-стилістики, культурна автономія. Не спостерігалося і зустрічних зусиль професіоналів, зокрема Міністерства культури, Спілки композиторів, інших зацікавлених організацій та товариств [1].

У Радянському Союзі процес еволюції рок-культури в молодіжному середовищі відбувався з великим запізненням, порівняно з іншими країнами та регіонами світу, про що «давно і добре «подбали» культурні сфери вітчизняної адміністративної бюрократії всіх рангів” (І. Чижова).

Рок-пісні, хоча й поступалися великому мистецтву за ступенем узагальнення, були актуальними. Ці пісні, так наближені до публіцистики, - своєрідна соціокультурна відповідь молоді на особисту реакцію з приводу подій, що відбувалися. У більшості випадків спонукальними причинами радянського рок-руху було реальне соціальне невдоволення певних прошарків молоді, їхнє розчарування в ідеалах, що проголошувалися з високих трибун і не підтверджувалися на практиці, незадоволеність станом музичної культури та духовної культури в цілому. Це було заповненням тих лакун, що утворилися у вітчизняній культурі. Рок-музика мала точну вікову адресу і створювала ілюзію задоволення багатьох властивих підлітковому віку потреб: самоствердження, протиставлення «світу дорослих», спілкування з однолітками, прагнення динамічності, підкреслено іншого ставлення до сучасної техніки та ін. [1].

На підвищено-експресивному, емоційному рівні рок-мистецтво відбило суперечливі аспекти духовного життя другої половини XX ст. Всотавши в себе складності сучасної епохи, воно звернулося до нагальних, соціально значимих проблем свого часу. Справжній рок-це осмислення актуальних проблем сучасного життя, дійсності, що оточує. І саме ці його особливість та властивість залучали тих, хто активно розмірковував про проблеми сьогодення, кого по-справжньому хвилював завтрашній день. Рок-музика об'єднувала молодь, змушувала думати, не мовчати, діяти.

Отже, виникнення нової музичної мови рок-мистецтва, в якій відбивався новий стиль образного мислення, і стало причиною потреби молодих у спілкуванні з цим мистецтвом, у розмові мовою цього мистецтва, в осмисленні світу за допомогою цього мистецтва. Цим, на наш погляд, пояснюється факт швидкого кількісного збільшення і поширення музичних спектаклів-дійств, основним виразним засобом котрих стали жанри року. Тобто незалежно від ставлення до року, слід визнати, що він став значним явищем суспільного життя.

Протягом багатьох років за часів радянської влади такі явища художньої культури, як джаз та естрадне мистецтво, перебували частіше в забороненому, ніж у легальному становищі. Весь час ці види неначе існували в паралельному світі, в паралельному русі з академічним мистецтвом, визнаним владою. Те ж саме відбувалося і з рок-музикою. Ледь не з моменту виникнення на радянському ґрунті навколо року відразу ж розгорілася озлоблена ідеологічна боротьба, що нагадувала горезвісну боротьбу з джазом. Рок, як і джаз, обвинувачувався в усіх гріхах, властивих буржуазному мистецтву: в безідейності, бездуховності, ідеологічній отруті для радянської молоді.

Більшість елементів рок-культури радянська преса протягом тривалого часу відносила до розряду негативних, вважаючи за своєю суттю привнесеними або нав'язаними нам ззовні. При цьому акцент робився, оскільки це було ідеологічно вигідно, здебільшого на споживчому, кон'юнктурному і відверто реакційному аспектах року, всіляко перебільшуючи супутні йому ексцеси й антураж, що шокували. Критики року часто обвинувачували його в тому, що він не несе в собі істотних ідейних цінностей і що його розважальний аспект придушує соціальну значимість. Головна увага акцентувалася саме на негативі: насильстві, вандалізмі, наркотиках, алкоголізмі, ексцентричності тощо.

Аналіз вітчизняної рок-культури значно ускладнений через деякі стереотипи масової свідомості. Тривале панування командно-адміністративних прийомів керівництва культурою призвело до того, що будь-яка критика рок-музики сприймалася як безпосередній заклик до забороно-обмежувальних дій. Острах оргвисновків перешкоджав уважному, критичному, професійному аналізові проблем рок-музикування [7. C 159].

Молодь, не бажаючи пристосовуватися до батьківських вимог, йшла на від-критий конфлікт, поривала з родинами, втрачала взагалі контакт із дорослими, занурювалася у світ своїх інтересів. Все це відбувалося під несамовиту, конвульсивну музику, що оминала кордони і називалася коротким і небезпечним словом «рок», хоча часто не мала до року ніякого відношення. Не дивно, що наслідок прийняли за причину. Спокусливо було звалити на рок власні помилки естетичного виховання. Не потребувала особливих зусиль і теза про те, що нашу молодь свідомо розбещують із-за кордону за допомогою цієї дикої музики. Це було зручно, тому що сприяло лише обмежувальним і заборонним заходам замість духовного зближення з “неслухняними” дітьми. Теза про західний вплив успішно протрималася всі 1970-ті рр., доки в СРСР практично не було власної рок-музики.

Зауважимо: головним фактом перших років історії радянської молодої рок-музики було її повне офіційне невизнання. Точка зору культурних організацій зводилася до того, що «цього» немає, оскільки в радянській країні «цього» і бути не може. Навіть розшифрувати займенник “це” виявилося непросто. Запропонований термін «ВІА» був вигаданий у 1970 р. Міністерством культури СРСР з єдиною метою: уникнути проголошення «непристойних» слів «рок», «біт», «рок-група».

А саме після епохи ВІА й почала розвиватися справжня російськомовна рок-музика. З'являються цікаві ансамблі, співаки та композитори, створювалися вдалі тексти. Але все це ще не формувало певну традицію, а лише закладало її основу. З часом, на тлі порівняно високого виконавського рівня деяких провідних рок-груп, почало виростати нове покоління музикантів, яким не потрібно було вчитися року, для них він був природним і звичним.

Кращі ансамблі та музиканти радянської рок-музики ніколи не цуралися гострих і серйозних тем. Практично жодний серйозний ансамбль («Машина времени», «Аквариум», «Зоопарк», «Телевизор», «Кино», «ДДТ», «Алиса» та ін.) не обійде у своїй творчості загрозу появи алкоголізму, міщанства, бездуховності, культу речей. Рок, мабуть, чи не єдина форма музики, в якій соціальна проблематика - в прямому чи завуальованому виді - складає основу творчості.

Все це виявлялося в наступному: тексти в радянському року взагалі відігравали значнішу роль, ніж у західному. Причинами були й усвідомлення вітчизняними рокерами своєї музичної вторинності, і недостатня технічна оснащеність і підготовленість, і той факт, що комерційне, танцювальне начало в радянській рок-музиці ніколи не переважало, а більше цінувалася певна «ідея». По-друге, суто літературний рівень текстів у нас був у середньому вищий, ніж на Заході. Рок-лірика мала безпосередній зв'язок з академічною поезією і нагадувала останню за стилістикою та лексиконом. Третя відмінність: тематика радянських пісень кардинально відрізнялася від західних [7. C 160].

Наприкінці 1950-х і в 1960-ті рр. паралельно з іншими видами естрадного мистецтва та рок-музики існувала й авторська пісня, яка була не лише джерельною базою вітчизняного рок-виконавства, а й своєрідним взірцем у своїх кращих творах для тих, хто намагався створювати відповідні тексти для рок-пісень.

У 1970-ті рр., під час різних заборон, у Радянському Союзі сформувався так званий “підпільний” рок (андеграунд). Поняття це вже існувало на Заході, уособлюючи певну контркультуру, що виникла як реакція на повне її ігнорування з боку офіційних фірм звукозапису, преси тощо. Організатори підпільних радянських рок-фестивалів і рок-клубів постійно звинувачувалися у будь-якій молодіжній масовості, яка не інспірувалася «зверху». У другій половині 1970-х відбулася значна подія: почалося «наведення мостів» бардів назустріч рокерам, можливо цілком неусвідомлене, - радше продиктоване пошуком нових виразних засобів. Так, зокрема, В. Висоцький почав записувати деякі свої пісні в «електричному» супроводі радянських і французьких інструменталістів.

1980-ті рр. позначені ще більшою строкатістю: продовжували виступати на музичній естраді представники майже всіх різновидів рок-музики, посилювалися ретро-тенденції, але лідерство до середини десятиріччя захоплюють представники “металевого року”. Тупикова, певною мірою кризова у творчому сенсі ситуація в рок-культурі 1980-х рр. була пов'язана з безперечною перемогою комерційної поп-індустрії. З'являється вітчизняний «філологічний» винахід - «попса», яка практично повністю заперечувала все, що можна віднести до рок-стилістики.

З початку 1980-х рр. почав набирати сили вал вітчизняної рок-музики, минаючи управління культури, худради, здачі та приймання, творчі спілки, де, як і раніше, засідали «батьки», вирішуючи проблеми «дітей». Але молодь уже стала вирішувати їх сама, переходячи на духовне самообслуговування. Головним було те, що «дика» музика зазвучала російською мовою, маючи явне соціальне коріння.

Початок 1980-х рр. ознаменувався й виникненням нового феномену - самодіяльних магнітофонних альбомів. Це було найважливішою подією в історії радянського року з часів його появи. Саме через заборони на рок-музику, неувагу до неї і відбувся певний унікальний феномен штучного культивування певної «заборонної» молодіжної культури [6]

У 1983 р., після Пленуму ЦК КПРС, фактично була оголошена війна рок-музиці. З другої половини 1983 р. настала нова фаза рок-конфронтації та «холодної війни»: рок-музиканти постійно мали виправдовуватися за свою поведінку, зовнішній вигляд, репертуар тощо. Початком цієї акції була підготовлена кампанія в пресі: газети обрушилися на ансамблі за їх «сірість», «несмак» та «безідейність». Як приклад посередності наводилися дійсно слабкі ВІА та рок-групи, тому й критика виглядала цілком переконливою.

На початку 1984 р. розпочалася друга хвиля атак на рок. На цей раз головним об'єктом були вже не деморалізовані професіональні групи, а «самодіяльність». «Плівковий бум» не тільки прославив аматорські ансамблі, а й зробив їх набагато уразливішими. Самодіяльні рок-записи були означені ємним та зловісним словом «магиздат» - за аналогією з дисидентським літературним «самиздатом». Водночас, соціокультурна пружина перебудови повільно розкручувалася. Культурне керівництво явно знаходилося в стані розгубленості та заціпеніння. Піддавати утискам рок, як колись, уже не можна було через, принаймні, чотири обставини [6]

Перша: в політичних заявах партії постійно проголошувалася необхідність реалістичного та неформального підходу до молоді, вивчення її смаків та справжніх потреб, заохочення ініціатив, а рок тут відігравав одну з провідних ролей. Друга: безліч тем (корупція, наркоманія, фарцовка), що були колись забороненими і за які рокери мали чимало неприємностей, тепер були винесені на шпальти центральних газет. Третя: в пошані була не тільки критика, але й різні економічні важелі, поняття прибутку та рентабельності - а в комерційних перевагах року можна було не сумніватися. Четверта: монументальна на той час алкогольна кампанія передбачала створення альтернативи молодіжному пияцтву: клубів за інтересами, дискотек, концертів та інших форм «тверезих» розваг - і знову рок був тут неминучим.

Висновки

Отже, рок-музика виникла в США в ситуації, коли молодь намагалася створити власну культуру, яка б протиставлялася традиційній. Як результат - рок став певним конгломератом, який віддзеркалив споконвічні проблеми «батьків» і «дітей», закономірним етапом розвитку загальнонаціональної культури США. Молодіжні рухи, культура та музика другої половини ХХ ст.-той соціокультурний механізм, що дав певний поштовх для соціального прогресу. «Діти» швидше «батьків» змогли зорієнтуватися в ситуації, що призвело до більшої соціалізації через свої «молодіжні» важелі - рухи, погляди, уподобання і, безумовно, через нову музику, яка дістала назву РОК.

Таким чино, проаналізувавши етапи розвитку рок-музики, зрозуміло, що:

1. Західна рок-музика, а згодом і більш ємне поняття рок-культура, почали розвиватися з 1950-х рр. спочатку в США, а з часом і в Західній Європі. Цьому передувала відповідна соціокультурна ситуація, що склалася на ті роки в західному суспільстві, а саме: загострення стосунків між «батьками» та «дітьми»; конфлікт поколінь призвів до молодіжних рухів протесту; в результаті змін почала визрівати нова культурологічна одиниця - молодіжна культура з відповідною сферою духовного задоволення - рок-музикою; набув значного розвитку рівень засобів масових комунікацій, що сприяло вдосконаленню способів доставки тиражованого мистецтва; у новому рок-мистецтві почалися процеси пошуку різноманітних форм, методів і способів осмислення світу засобами року; західне молодіжне середовище умовно поділилося на різні рухи протесту: контркультуру, субкультуру, рухи бітників, хіпі, модів.

2. Молодіжні рухи 1960-х рр. наклали свій відбиток на загальне річище молодіжної культури та молодіжної музики. Цей етап ознаменувався виникненням рок-музики як самостійного напряму в рамках спочатку американської, а згодом і європейської культури. Намітилися тенденції виходу року за суто американські рамки.

3. Як підсумок етапів розвитку рок-музики на Заході можна окреслити щонайменше три ознаки року: орієнтація на молодь (тематика пісень, манера виконання, стилі одягу, епатажність); неприйняття молоддю певних суспільних відносин; численні запозичення музично-стилістичних традицій.

4. Щодо СРСР, то тут рок-музикування утворило специфічний, донині невідомий, пласт музичної молодіжної субкультури. Рок-музика перебрала на себе роль соціокультурного каталізатора багатьох на той час суспільних проблем.

5. Радянський рок став не лише музичним явищем, а й, перш за все, соціокультурним феноменом, виявився здатним протистояти бюрократичній машині радянської культури, розкрив болючі точки суспільного розвитку через рок-музикування.

Список використаної літератури

1. Горохов А. Хто винен і що йому за це буде? [Електронний ресурс] / АндрейГорохов // Москва: «Изографус». - 2001. - Режим доступу до ресурсу: https://vpered.wordpress.com/2010/04/08/gorokhov-wer-ist-schuld/.http://www.rock-oko.com;

2. Откидач В. М. Рок-музика і світовий художній процес / Володимир Миколайович Откидач. - Харків: держ. акад. культури., 2005. - 294 с. - (монографія).

3. Феофанов О. Рок-музыкавчера и сегодня / Олег Феофанов. - Москва: Детскаялитература, 1978. - 157 с.

4. Форнатейл П. Історія рок-н-ролу / Піт Форнатейл. // \"Всесвіт\" (Київ). - 1989. - №8. - С. 150 - 192.

5. Хижняк. И. Парадоксы рок-музыки. / ИгорьХижняк.. // Киев: Молодь. - 1989. - С. 296.

6. Чередниченко Т. До соціології кітчу [Електронний ресурс] / Тетяна Чередниченко // Джерело: Всесвіт (Київ). - 1978. - Режим доступу до ресурсу: https://vpered.wordpress.com/2015/05/28/cherednichenko-kitsch/.

7. Яковенко П. Порочне коло [рок-музика] / Петро Яковенко. // «Всесвіт» (Київ). - 1984. - №1. - С. 158-161.

Размещено на Allbest.ru