Диригент Борис Афанасьєв: дніпропетровський період творчості (1984-1992 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диригент Борис Афанасьєв: дніпропетровський період творчості (1984-1992 рр.)

Музично-театральне мистецтво Дніпропетровська другої половини XX ст. представлене діяльністю українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка, театру російської драми ім. М.Горького, театру юного глядача, обласної філармонії. Дніпропетровський театр опери та балету відкрився 26 грудня 1974 року. Перші керівники театру: Марк Литвиненко - директор, народний художник СРСР; Анатолій Арефьєв - головний художник, Петро Варивода - головний диригент, Василь Кіосе - головний хормейстер, Людмила Воскресенська - головний балетмейстер. Починаючи з 70-х років Дніпропетровський театр опери та балету і слухачі, і мистецтвознавці усе частіше називають колективом зірок, який з року в рік поповнювався видатними вокалістами, солістами балету, диригентами. Яскраві сторінки у біографію українського та світового оперно-балетного мистецтва вписали Микола Полудьоний, Микола Український, Анатолій Даньшин, Микола Братков, Едуард Срібницький, Віктор Луцюк, Галина Кібкало, Лілія Гавриленко, Людмила Воскресенська, Елеонора Еллінська, Ольга Загуменникова, Зінаїда Зінченко, Микола Войтенко, Олег Ніколаєв, Анна Дорош, Максим Чепік. "Відродження у Дніпропетровську Українського театру опери та балету (адже з 1931-го по 1941 роки тут працював стаціонарний оперно-балетний колектив) стало визначною мистецькою подією. Молоді ентузіасти, очолювані ініціативним директором М. Литвиненко, працювали самовіддано й активно" [3,203].

Друга половина 80-х - початок 90-х років пройшли у відблиску яскравого і неповторного таланту головного диригента театру - народного артиста РРСФР Бориса Гнатовича Афанасьєва. Нажаль, це постать майже забута у просторі сучасного театрознавства. Недослідженим залишається, зокрема феноменальність художнього підходу у щоденній театральній практиці митця, синтез його полімисте- цької діяльності. Саме це і складає актуальність обраного вектору дослідження.

Серед низки праць, що у найбільшій мірі висвітлюють постать видатного диригента відзначимо, праці Н. Шеліхової [4], А. Поставної [2], Т.Шпаковської [5] та ін. Проте дослідження синтезуючого художньо-мистецького образу творця театральної вистави з яскраво вираженою синкретичною природою, на жаль, відсутні.

Метою статті є розкриття особливостей диригентсько-виконавського мистецтва Б. Афанасьєва у синтезі його професійних театрально-музичних інтенцій (комунікативних творчих намірів) між диригентом, оркестром, солістами, хором та публікою.

Творча біографія Б. Афанасьєва нараховує такі періоди: Мінський музичний технікум; Білоруська державна консерваторія (спеціалізація - соліст-скрипаль); Білоруський драматичний театр (концертмейстер оркестру Білоруського драматичного театру); Білоруська філармонія: художній керівник Державного квартету симфонічного оркестру БРСР; художній керівник Білоруської державної філармонії; диригент симфонічного оркестру Білоруської філармонії; викладач Білоруській консерваторії. Починаючи із 1960 року - Б. Афанасьєв - диригент, а із 1962 року - головний диригент Пермського академічного театру опери та балету. Диригував симфонічними концертами Пермської обласної філармонії. У 1976-1983 рр. Б.Афанасьєв - головний диригент Одеського академічного театру опери та балету, де продиригував операми: "Вій", "Ніжність" В.Губаренка, "Орлеанська діва", "Опричник", "Чародійка" П.Чайковського. "Поенгрін" Р.Вагнера, "Бал-маскарад" Дж.Верді, "Турандот" Дж.Пуччіні, "Семен Котко" С.Прокоф'єва, "Юккі" ("Свято ліхтарів") А. Спадавеккіа. У 1984 році Б.Г.Афанасьєв обійняв посаду головного диригента Дніпропетровського театру опери та балету.

У 1985 році на сцені Дніпропетровського театру опери та балету було поставлено оперу "Відроджений травень" В.Губаренка (диригент Б.Афанасьєв, режисер Ю.Чайка, хормейстер В.Кіосе, художник В.Ареф'єв). Вистава, наснажена гуманістичним й інтернаціональним пафосом, зацікавила слухачів пружним темпоритмом, внутрішнім динамізмом, органічним поєднанням зворушливих лірико- психологічних сцен Петра (М.Полудьоний) та Інги (Н.Балахтіна). Пройняті епічним подихом народної драми, хорові епізоди належали до яскравих сторінок творчості В.Губаренка. "Борис Гнатович Афана- сьєв - майстер високого класу, диригент безмежних можливостей, сміливий художник, завжди у своїй творчості приділяв багато уваги сучасній музиці. З українським композитором В.Губаренком диригента пов'язувала багаторічна творча дружба. Музика, яку творив Б.Афанасьєв у опері "Повернений травень" з оркестром звучала про безмежність сили кохання, про драму людського серця і неможливість зупинити час, повернути його назад" [5, 276].

Відбулася прем'єра опери П.Чайковського "Пікова дама". Тон постановочної версії задала глибоко продумана сценографія. Спираючись на музично-драматичний задум композитора, художник зміг знайти нове, нестандартне емоційно-образне відтворення вічної теми життя і смерті, розкрити трагедію людини, що гине в суспільстві, де панує влада золота. Драматичну антитезу творить образне зіставлення класично-строгих паркових алей петербурзького Літнього саду, просторих залів палацу, перспективи кімнат в домі графині, з одного боку, та інтер'єрів спальні й військової казарми, що нагадують темні похмурі склепи, що немов придавлюють людину до землі. Масштабність просторових рішень, мінімум деталей, сміливий колористичний контраст пастельно-чистих біло-голубих і темних, майже чорних тонів цілком відповідали драматичному напруженню музики, допомагали відтворенню ідейно-образного задуму опери. Прагнучи якнайглибше втілити геніальну партитуру П.Чайковського, Б.Афанасьєв виразно провів усі рельєфно окреслені лейттеми, що уособлюють головні сили симфонічного конфлікту, - теми трагічного фатуму та світлої любові, зумів розкрити багатство тембрової палітри, чітко виявити кульмінаційні моменти драматургічного розвитку, показати майстерність як тонкого нюансування, так і водночас відтворення насиченого, експресивного звучання оркестрових епізодів. Робота зі співаком-актором над створенням правдивого вокально-пластичного образу, прагнення до укрупнення головних рис характерів героїв, до утвердження через одухотворений спів і чіткий сценічний малюнок емоційної та психологічної правди до крупних, чітких диригентських штрихів та деталей - саме ці особливості визначали диригентський почерк Б.Афанасьєва.

Диригуючи операми Дж.Верді, Б.Г.Афанасьєв наголошував на тому, що для виконання творів великого композитора потрібні не лише вокальна майстерність, володіння секретами бельканто, а й глибоке відчуття драматичної суті образів. "Трубадур" відрізнявся точним диригентським прочитанням авторського тексту, правильним розподілом метро ритмічних моментів, врахуванням авторських ремарок. Сценічно яскраво виразним був виконавець партії графа ді Луна М.Полудьоний. Виразно вів партію Манріко М.Український, його голос був рухливим, легким. Співак по-справжньому блискуче, у кращих традиціях виконав знамениту кабалетту. Сильний, драматичний образ самовідданої Пеонори створила Н.Балахтіна. "До успіху спектаклю "Трубадур" спричинилося прекрасне звучання оркестру, тонке відчуття колористики вердієвської фактури" [2, 4].

Високу життєздатність принципів класичної опери довів Б.Афанасьєв, диригуючи "Аїдою" Дж.Верді. Зберігаючи завершені номери - арії, дуети, ансамблі, хори, диригент об'єднав їх у великі драматичні оркестрово-вокальні сцени, наповнивши гострою конфліктністю. Через виразну мелодію, інтерпретовану оркестром Дніпропетровського театру опери та балету, виконавці розрили почуття, характер, ситуацію. Проникливість, психологічне та емоційне багатство, пластична ясність та чарівність мелодій, центральні вокальні епізоди опери: усе підпорядковувалося диригентському задуму. Тому кожний з героїв - Аїда, Радамес, Амнеріс, Амонасро, Рамфіс - мали неповторні характери, образи, володіли тільки їм властивим інтонаційним строєм. А арії, ансамблі, окремі фрази виконували важливу дієву функцію. Уважно вивчивши партитуру, диригент Б.Афанасьєв визначив темпо-ритм вистави, окреслив конфліктність її музичної драматургії. "Аїда" на дніпропетровській сцені представала оперою драматичних зіткнень, напруженої боротьби не тільки між ворогами, але й між закоханими. "Диригент та оркестр цікаво озвучували своєрідну дуетність "Аїди", як вокально-оркестрові "поєдинки" двох героїв: Аїда--Амнеріс, Аїда--Амонасро, Аїда--Радамес, Амнеріс--Радамес та фінальний дует Аїди--Радамеса. Розгорнуті ансамблі, хори та оркестр виконували також значну дієву функцію" [1, 15].

Музика опери "Овід" А.Спадавеккіа - мелодична, виразна, насичена ніжно-наспівними інтонаціями і пристрасними ритмами італійських народних пісень і танців, а також напрочуд театральна, щільно пов'язана з дією. В центрі опери - конфліктне зіставлення двох образів, двох світоглядів (кардинал Лоренцо Монтанеллі та його позашлюбний син, безстрашний революціонер Артур Ріварес - (Овід). Диригент Б.Афанасьєв доклав чимало зусиль для ретельного і водночас творчого втілення партитури. Логічно те, що весь спектакль будувався на контрастах - музики, художнього оформлення, сценічної дії. Оркестрове звучання підпорядковувалося головній музичній ідеї-боротьбі революціоне- рів-підпільників, та вражало контрастними протиставленнями: Оводу протистояла фігура його батька, кардинала Монтанеллі. Слухачі відчували, що трагізм цієї людини, люблячої свого єдиного сина, але фанатично відданого церкві, - безмежний. Страждання двох людей, в грудях яких любов і ненависть були об'єднані в одне ціле, - виявлялися безмежними. Оркестр доводив, що проблема "любов і борг" була загостреною: Овід, що вважав за краще смерть угоді з совістю; кардинал Монтанеллі, що послав свого єдиного сина на страту і прокляв бога; трагічна смерть самого кардинала... Вокально- оркестровими барвами трупа розповідала про поєдинок двох світоглядів: Овод - Монтанеллі, який - закінчувався перемогою Овода. На зазначених зіставленнях будувався весь драматургічний диригентський розвиток оперної дії. Це надавало їй динамічності, цілісності, сприяло значній активізації слухацького прийняття. "У виставі "Овід" диригент Б.Афанасьєв, режисер Ю.Чайка знайшли оригінальний ключ до вирішення сценічних образів, що сприймаються як природні, живі, людські, збагачені хвилюючими пристрастями, значними думками" [4, 4].

Під час сценічних репетицій головний диригент Дніпропетровського театру опери та балету Б.Г.Афанасьєв звертав увагу вокалістів на те, що динаміка є один з найбільш дієвих засобів індивідуальної вокально-акторської інтерпретації. Так, залежно від конкретної оркестрової функції, в супроводі може бути використаний весь діапазон сили звучання, від крайнього pianissimo до| граничного forte. У багатьох випадках динаміку оркестрового акомпанементу диригенту Б.Г.Афанасьєву підказував сюжет і персонаж оперного твору. Чим інтонаційно багатшим був оркестровий супровід, тим яскравішим виявлявся вокально-акторський образ. Проте, Б.Г.Афанасьєв завжди враховував міру сили звучання оркестрового супроводу, акомпануючи, наприклад, ліричному сопрано або драматичному тенору. Відповідно до цього головний диригент регулював весь динамічний оркестровий план, зважав на індивідуальні можливості виконавця.

Диригуючи оперою "Євгеній Онєгін" П.Чайковського, Б.Афанасьєв підтвердив своє чуйне й тактовне ставлення до класики. Головний диригент Б.Афанасьєв поєднав оркестрову, хорову і сольну звучність в органічну цілісність, тонко передав ліричний задум композитора. Професійно було проди- риговано найважливішими епізодами опери, вельми переконливим вийшло оркестрове протиставлення сцен двох балів - домашнього, "сімейного", ларінського та холодно-показного аристократичного гремінського.

Отже, досліджено восьмирічний період професійної діяльності головного диригента Дніпропетровського театру опери та балету Б.Г.Афанасьєва (1984-1992). Діяльність митця була конкретно зорієнтована на відтворення художньо-синтетичної інтерпретації оркестрового супроводу оперних вистав та безпосередньо пов'язана з формуванням індивідуального стилю керованого головним диригентом великого симфонічного оркестру головної театральної сцени Дніпропетровщини.

Література

1. Губаренко В. Диригент: професія і покликання / В.Губаренко // Музика. - № 1. - 1990.

2. Поставна А. Диригент Борис Афанасьєв / А.Поставна // Дніпровська правда. 23.09. - 1988.

3. Станішевський Ю. Оперний театр Радянської України / Ю. Станішевський. - К.: Музична Україна. - 1988.

4. Шеліхова Н. Диригує Борис Афанасьєв / Н.Шеліхова // Дніпро вечірній. 12.03. - 1989.

5. Шпаковська Т. Дніпропетровський державний академічний театр опери та балету (1974-...) / Т. Шпаковська // Театри Дніпропетровщини. Енциклопедія. - Д.: Дніпрокнига, 2003. - 265 с.

References

1. Gubarenko, V. (1999). Conductor: profession and vocation. Kyiv: Muzy'ka [in Ukrainian].

2. Postavna, A. (1988). Conductor Boris Afanasyev. Dnipro: Dniprovs'ka рravda [in Ukrainian].

3. Stanishevs'ky'j, Yu. (1988). The Opera House of Soviet Ukraine. Kyiv: Muzy'chna Ukrayina [in Ukrainian].

4. Shelixova, N. (1989). Conducted by Boris Afanasyev. Dnipro: Dnipro vechirnij [in Ukrainian].

5. Shpakovs'ka, T. (2003). Dnipropetrovsk State Academic Opera and Ballet Theatre (1974- ...). Dnipro: Dniprokny'ga [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru