Українська виконавська школа тромбона в контексті міжнаціональних творчих зв’язків

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА ВИКОНАВСЬКА ШКОЛА ТРОМБОНА В КОНТЕКСТІ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Марценюк Г.П.

Київський національний університет культури і мистецтв

Досліджено історичні аспекти формування українського тромбонового виконавства ХУІІ-ХХ ст. Визначені найбільш відомі тромбонові школи Франції, Німеччини, Чехії та їх вплив на розвиток тромбонового виконавства в Україні. Надано найбільш характерні ознаки європейських тромбонових шкіл. Проаналізовано витоки і розвиток українських професійних виконавських традицій у контексті міжнаціональних творчих зв'язків і впливів. Названі найбільш яскраві представники української тромбонової школи - від фундаторів до педагогів наступних поколінь.

Ключові слова: українське тромбонове виконавство, виконавська школа, міжнаціональні зв'язки і впливи, взаємопроникнення, взаємозбагачення.

тромбоновий виконавство європейський школа

Постановка проблеми. Актуальним завданням вітчизняної науки в історико-культурному контексті є виявлення й осмислення характерних ознак процесу становлення, розвитку та функціонування різновидів професійного духового музичного мистецтва, пошук оптимальних шляхів розвитку вітчизняної музичної культури. Водночас, розуміння закономірностей розвитку української музики неможливе без створення максимально повної картини еволюції українського духового мистецтва, системного процесу його професіоналізації.

В галузі сучасного українського музикознавства все частіше висвітлюються проблеми щодо розвитку виконавського мистецтва, зокрема й тромбонового виконавства. Разом з тим, ще недостатньо вивчено вплив зарубіжних шкіл на становлення української виконавської школи тромбона в аспекті міжнаціональних творчих зв'язків та взаємовпливу. Дана стаття присвячена вивченню цієї проблеми у контексті загального українського мистецтва гри на духових інструментах. Робота виконана за планом НДР Київського Національного університету культури і мистецтв.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні науковці все частіше присвячують свої роботи висвітленню історії виконавства на духових інструментах, теорії і практики гри, аналізу виконавських стилів. На особливу увагу заслуговують праці видатних вчених В. Апатського, В. Богданова, В. Посвалюка, Р. Вовка, А. Карпяка, І. Гишки. Вони розглянули різні аспекти теорії і практики духового виконавства відповідно до специфіки кожного з духових інструментів. Серед новітніх досліджень українського тромбонового виконавства слід назвати роботи Ф. Крижанівського (Український концерт для тромбона в аспекті становлення та розвитку жанру), О. Федорко- ва (Український ансамбль тромбонів у контексті світового музичного мистецтва) та монографія Г. Марценюка (Українське тромбонове виконавство в контексті європейського музичного мистецтва), в яких автори розглядають важливі питання розвитку тромбонового мистецтва України.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проте, проблеми становлення і розвитку українського духового виконавства в аспекті міжнаціональних зв'язків та впливу і взаємозбагачення з іншими культурами ще не набули належного дослідження у наукових та методичних працях. Слід зазначити, що такі дослідники як К. Шамаєва, Л. Кияновська, С. Цюлюпа, О. Кравчук, А. Карпяк та інші розглядали питання щодо впливу загальноєвропейських освітніх рухів та поєднання давніх самобутніх культурних традицій з досягненнями західноєвропейського музичного мистецтва відповідно до свого творчого напрямку. Водночас, питання формування та становлення української виконавської школи тромбона в аспекті міжнаціональних творчих зв'язків та взаємовпливу ще потребують подальшого вивчення як в історичному, так і методичному аспектах. Відтак, вважаємо актуальним висвітлити і окреслити проблеми цього дослідження, оскільки існує науковий запит на системне осмислення процесів розвитку тромбонового мистецтва України.

Мета і завдання статті. Актуальність теми визначила її мету -- дослідити вплив зарубіжних шкіл на становлення вітчизняної школи тромбона в аспекті міжнаціональних зв'язків. Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань -- визначити поняття «виконавська школа»; вивчити характерні особливості найвпливовіших європейських тромбонових шкіл; у хронологічно-історичному аспекті дослідити витоки становлення українського тромбонового виконавства; узагальнити результати пошуків і перспективи подальшого розвитку в цьому напрямку.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи питання впливу зарубіжних духових шкіл на становлення української виконавської школи доречно визначитись з поняттям «виконавська школа», яке є досить широким й змістовним. Так, музикознавець В. Сумарокова запропонувала тлумачення цього поняття «як напрям у виконавстві, зокрема, у виконавській педагогіці, пов'язаний єдністю основних поглядів, спільністю чи спадкоємністю принципів і методів навчання». Родовими ознаками поняття «виконавська школа» В. Сумарокова визначає: «-- наявність традицій, їх використання та розвиток у формі передачі досвіду; -- наявність методу і методик, що дозволяють передавати досвід найпродуктивніше; -- наявність репертуару, що сприяє художньому і технічному вдосконаленню виконавської майстерності» [9, с. 38].

Досліджуючи історію формування національних шкіл зазначимо, що витоки їх формування сягають у початок XIX ст. з появою перших музичних навчальних закладів. Відкриття консерваторій у великих містах Західної Європи, (а з часом, й відділень ІРМТ) стало поштовхом для інтенсивного розвитку мистецтва гри на духових інструментах, створення методичних посібників і репертуару, виховання видатних виконавців. Отже, друга половина XIX -- початок XX ст. є періодом формування європейських виконавських шкіл.

Особливостями французької, німецької та чеської шкіл є опора на національну композиторську творчість, яскраво виражені ознаки національної самобутності, на глибокі традиції сольного, ансамблевого й оркестрового виконавства. На межі XIX--XX ст. найсуттєвіших досягнень набуває французька духова школа, що справедливо вважається однією з передових і впливає на становлення і розвиток інших національних шкіл. Характерною особливістю французької школи, що відрізняє її від інших, є проникливе «вібрато»,яке неможливо відділити від самого звука. Відмінною ознакою французької тромбонової школи є легкий яскраво -- польотний звук з інтенсивним «вібрато». За легкістю і віртуозністю виконання складних пасажів гра французьких тромбоністів наближається до виконавців на дерев'яних духових інструментах. Характерною особливістю гри французьких виконавців є постійне застосування допоміжних (альтернативних) позицій.

Німецька школа гри на духових інструментах розвивалася і вдосконалювалася століттями. Відмітною особливістю німецької тромбонової школи є прагматизм, ритмічна точність, чітке дотримання авторського тексту, динамічна збалансованість, штрихова культура тощо.

Чеська школа виконавства на духових інструментах сформувалась у XIX ст. і стала однією з провідних в Європі. Відмітною ознакою чеської духової школи (мідні інструменти) є, перш за все, рівне «рогове» звучання, що визначає чеську манеру виконання, строгістю у веденні звука (деяка обмеженість у використанні виражального прийому «вібрато). Цей фактор впливу формування звукових якостей мав місце й в українському духовому виконавстві до 40-х років XX ст. На сьогодні у чеській духовій школі присутній яскраво виражений європейський елемент -- синтез німецької школи та національних традицій виконання.

Розглядаючи історико-культурні передумови формування тромбонового виконавства в Україні, слід зазначити, що в епоху Київської Русі музична інструментальна культура досягла високого ступеню розвитку і створила передумови щодо започаткування традицій спільного музичного виконавства, проте догматичні заборони православної церкви щодо використання інструментальної музики в релігійних обрядах суттєво загальмували розвиток національного інструментального виконавства. Але незважаючи на такі жорстокі дії з боку православної церкви щодо заборони і знищення інструментального мистецтва, її великі здобутки з плином часу стали основою для виникнення й подальшого розвитку музичної, в тому числі й духової культури на зламі ХУІ-ХУІІ ст.

Розвитку інструментальної музики в Україні у значній мірі сприяло утворення музичних цехових об'єднань на кшталт німецьких корпорацій інструменталістів-духовиків. Так, у Львові музиканти різних спеціальностей звернулися до магістру з проханням щодо заснування «братства» і затвердження його статутів. Статут Львівського музичного братства був затверджений 9 березня 1580 р. [4, с. 200-203].

Проте, застосування інструментальної музики з залученням мідних духових інструментів в Україні розпочалося лише з другої половини XVII ст. Як зазначає В. Посвалюк: «На початку XVI--XVII ст. тяжіння до музики західноєвропейського зразка уповільнило розвиток виконавства на національних духових інструментах. При дворі і серед знаті більш модними стають «заморські потіхи». Найбільш виразно ці тенденції проявилися в другій половині XVII ст. Музикантів стали набирати з-за кордону. Це були органісти, флейтисти, скрипалі, а також трубачі і тромбоністи [8, с. 19].

Натомість, порівняно з іншими духовими інструментами, такими як труба і флейта, історія виконавства на яких сягає в глибоку давнину, тромбон у його сучасному вигляді існує з XV ст., хоча деякі дослідники дотримуються іншої думки. Слід зазначити, що музикування на тромбоні як в Росії, так і в Україні стало розвиватися значно пізніше, ніж в інших країнах світу. Якщо у XV--XVII ст. в Німеччині, Італії, Франції вже були відомі навіть імена виконавців-тромбоністів, то в Україні й Росії тяжіння до духових інструментів, в тому числі й до тромбонів, проявляється лише у другій половині XVII ст. Відомості про це не досить ясні, але «...зараз можна з певністю говорити про існування невеличких капел у гетьманів Б. Хмельницького, І. Брюховецького, та І Мазепи. Так, у 1652 р. оркестр Б. Хмельницького складалася з трьох скрипок, віолончелі, тромбону та інших інструментів. Своїх трубачів та інших музикантів мав І. Брюховецький. Відомо, що гетьман І. Мазепа, коли він у 1689 р. був у Москві, мав 10 трубачів і п'ять музикантів» [12, с. 142].

З ростом поміщицьких оркестрів до домашнього музикування все більш залучаються кріпосні селяни. Іноземці-капельмейстери навчають інструментальної музики селянських дітей у спеціальних школах, які створювалися у великих містах України. Власниками оркестрів витрачалися значні кошти на відрядження талановитої селянської молоді за кордон. Так «...сенатор граф А. Іллінський відряджав своїх музикантів навчатися виконавської майстерності гри на духових інструментах до Італії; граф Каменський -- до Лейпцигу» тощо [6, с. 106].

Особливим поштовхом до розвитку інструментальної музики в Україні стало розширення культурних зв'язків з Польщею, де вже у XV--XVI ст. існували великі оркестри з італійських музикантів за участі духових інструментів. «І, безумовно, західний вплив саме польсько-німецького походження, -- зазначає Є. Браудо, -- особливо підсилився після приєднання України до Московської держави. Цей вплив особливо сильно позначився на характері української пісні наявністю танцювальних ритмів, що виявляли спорідненість з польськими танцями. Як у галузі театральній, так і в інструментальному виконанні XVI ст. позначає різкий поворот у бік Заходу» [2, с. 197].

Історично обумовлені зв'язки українського і польського народів, близькість походження мов, територій, і, нарешті, тривала державна спільність створили умови для здійснення взаємовпливу і взаємопроникнення культур двох народів. Як зазначає Є. Браудо: «Особливим поштовхом до розвитку інструментальної музики в Україні -- Русі стало розширення культурних зв'язків» [2, с. 37]. Діяльність польських музикантів-виконавців, композиторів постійно залишалася вагомим фактором впливу на українську музичну культуру, що буде розглянуто у подальшому матеріалі.

«В історію української музичної культури XIX ст., -- зазначає К. Шамаєва, -- увійшла плеяда музикантів польського походження, життям та творчістю пов'язаних з Україною. Юзеф Вітвицький, Іван Вітковський, Іван Лозинський, Владислав Заремба і багато інших -- всі уродженці західних областей України, виховувалися й отримали освіту в шляхетсько-польських традиціях. Рідними для них були польська мова та культура. В той же час життя в Україні призвело до органічного засвоєння ними української культури. Все це позначилося на їх творчій та педагогічній діяльності» [11, с. 75].

Слід зазначити, що в подальшому тісні контакти вітчизняних музикантів з виконавцями з Польщі, Чехії, Італії, Німеччини суттєво вплинули на формування як російського так і українського духового виконавства, зокрема й тромбонового. Відкриття консерваторій у великих містах Західної Європи, а з часом, і в Україні, стало поштовхом для інтенсивного розвитку мистецтва гри на духових інструментах, створення методичних посібників і репертуару, виховання видатних виконавців. Водночас, за відсутності організованої професійної музичної освіти в Україні в умовах дефіциту вітчизняних виконавців і педагогів до цього процесу залучалися музиканти іноземного походження. Так, наприклад, чеські музиканти, виховані на вікових традиціях інструментальної музики, посідали почесне місце у виконавських колективах, користувалися великою пошаною в педагогіці. У XVIII ст. Чехію називали «консерваторією Європи», тому що вона постачала музикантів до оркестрів багатьох країн. Багато духовиків -- випускників Празької консерваторії стали професорами як російських навчальних закладів: гобоїст В. Шуберт, кларнетист І. Фрідріх, валторніст Ф. Еккерт, так і українських: А. Машек, Г. Самборський (тромбон), Г. Єлінек і Р. Швана (гобой, валторна).

«Значного поштовху в розвитку духового, інструментального, ансамблевого виконавства, -- зазначає Є. Цюлюпа, -- надали чеські імігранти на Волині, переселені з території Чехії в Україну (з 70-х рр. XIX до 40-х рр. XX ст.). У побуті чехів була популярна інструментальна та хорова музика» [10, с. 106].

Одночасно, починаючи з XVII ст. тривав жвавий обмін культурними цінностями між Німеччиною і слов'янськими країнами. Існують незаперечні факти, що упродовж віків німці традиційно йшли попереду філософської та інженерної думки, музичного мистецтва і літератури. Досягнення німецької нації ставали здобутками загальноєвропейської культури. Німецька музика послідовно відвойовувала сфери впливу в італійської. З початку XIX ст. інструментальне музикування в Німеччині все глибше проникає в побут, музичні інструменти, і, перш за все тромбон, отримують значне поширення. В подальшому музиканти з Німеччини охоче посідали місця як в панських оркестрах в Росії, Україні, так й отримували посади викладачів у навчальних музичних закладах (П. Фассгауер, О. Ланге, Ф. Тюрнер, Є. Рейхе, Ф. Борк -- всі тромбоністи). Вони збагачували російську та українську культуру знанням класичної музики, виконавським та педагогічним професіоналізмом. Тому й невипадково, що німецька виконавська школа в подальшому вплинула на становлення та розвиток інших духових виконавських шкіл.

Слід зазначити що формування українського тромбонового виконавства відбувалося у складних умовах, пов'язаних з об'єктивними труднощами, що історично склалися в державі. Недоступність інформації та обмеженість контактіву міжнародному середовищі, тривала ізоляція країни від досягнень загальносвітового рівня у радянські часи стало на заваді подальшому розвитку тромбонового виконавства. Не зважаючи на окремі успіхи радянських тромбоністів у виконавському плані (перемоги на міжнародних конкурсах), значний період часу вітчизняна тромбонова школа розвивалася у відриві від світових тенденцій навчання гри на тромбоні.

Водночас, історичні факти свідчать, що участь у музично-педагогічному житті України представників різних національних виконавських шкіл у XIX ст. активно впливала на становлення і розвиток українського духового виконавства, сприяючи професіоналізації цього музичного напрямку та створюючи умови для подальшого удосконалення цього процесу. Історично сформований міжслов'янський корпус викладачів-духовиків в Україні діяв в межах функціонування Імператорського Російського Музичного Товариства (ІРМТ) і сприяв становленню музичного духового виконавства в Україні. Це, перш за все, творчо-педагогічна діяльність відомих чеських і німецьких музикантів в різних музичних закладах Російської імперії, як наприклад, в Росії -- трубачі В. Вурм, В. Брандт, А. Йогансон; тромбоністи -- Ф. Тюрнер, X. Борк, Є. Рейхе; валторністи -- М. Бертольд, Ф. Еккерт, Ф. Гоміліус тощо.

У Київському музичному училищі з кінця XIX--XX ст. працювали чеські музиканти -- Г. Самборський, А. Машек, Г. Keep, О. Шевчик; в подальшому -- в Київській консерваторії німецькі тромбоністи П. Фассгауер і Е. Ланге. В Одеській консерваторії викладав італійський тромбоніст Г. Лоєццо, чехи Г. Єлінек, Р. Швана, Д. Урбанек. У музичних класах Харківського університету ще у XIX ст. духові інструменти вели поляки І. Вітковський та І. Лозинський; у подальшому в Харківському музичному училищі тромбон і валторну викладали литовці -- брати А. та Ю. Юр'яни. До речі, засновник російської тромбонової школи П, Волков у 1897 р. закінчив Харківське музичне училище (кл. викл. Ю. Юр'яна) та 1899 року витримав конкурс на посаду першого тромбоніста Імператорської опери С. Петербурга. У Львівській консерваторії на початку XX ст. клас тромбона вів німецький музикант К. Фішер.

У подальшому естафету контактів з російською культурою яскраво репрезентував вихованець німецької школи В. Вурм, який природно вписався у російську духову школу, а його учні -- М. Підгорбунський та В. Яблонський -- у подальшому формували українську трубну школу. Виконавці-тромбоністи Петербурзької та Московської школи В. Здоров, Є. Нестеренко, О. Євтушенко, В. Почкаєв, Ю. Бриндін своєю творчою діяльністю вплинули на становлення української школи тромбона.

Унікальним явищем українського духового мистецтва XX ст. стала творчо-педагогічна діяльність представників української школи тромбона, таких як А. Машек, М. Підгорбунський, П. Фассгауер, Е. Ланге, Г. Лоєца, А. Катанський, О. Добросердов,

В. Тарань, В. Синько, Б. Манжора та ін. їх педагогічні концепції ґрунтувалися на методичних основах німецької, французької, чеської духової школи з урахуванням національних особливостей української музичної культури. Це стало визначальним фактором впливу на становлення і розвиток української виконавської школи тромбона.

У той же час, слід відзначити вплив української музичної культури на збагачення інших національних культур. Відомо, що цар Олексій Михайлович постійно викликав до Москви українських півчих. При Петрі І і пізніше інтерес до мистецтва українців зростав, а кількість вивезених музикантів все збільшувалась. Наприклад, у 1713 році з Малоросії до Петербургу був вивезений хор у кількості 20 осіб. Як зазначає В. Богданові «...протягом тривалого часу Малоросія була основною постачальницею кращих голосів (дитячих і дорослих) з Глухівської школи. Деякі з випускників Глухівської школи, у силу життєвих обставин, спеціалізувалися у галузі інструментальної музики, в тому числі і духової (для придворного оркестру)» [1, с. 58].

В подальшому, вже при Єкатерині II, зазначає Л. Кияновська, -- «...продовжувалось вивезення найобдарованіших людей, зокрема, молодих, в Росію, де вони складали цвіт науки, культури і мистецтва. Досить лише згадати імена філософів і громадських діячів Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, художників В. Боровиковського, Г. Левицького і А. Лосенка; музикантів І. Хандошкіна, П. Соколовського, Г. Матинського, В. Трутовського та багато інших. І, безперечно до цієї когорти яскравих особистостей слід віднести видатних українських композиторів-творців духовних концертів М. Березовського, Д Бортнянського (уродженців м. Глухова) та А. Веделя, які служили в Росії у ХУІІЇ ст.» [З, с. 58].

В. Посвалюк у своїй монографії пише: «...оглядаючи історію труби в Росії, просто вражаєшся, скільки видатних талантів дала співуча українська земля, як усе взаємопов'язано з іншими культурами. Німець В. Вурм виховав у Петербурзі М. Подгорбунського, який, в свою чергу, розкрив талант В. Яблонського. Він виростив І. Василевського, який виховав уродженця Ніжина, видатного трубача сучасності Т. Докшицера. Випускник Київського музичного училища, трубач Мещанчук навчав В. Марголіна, в подальшому соліста Ленінградської філармонії. В той же час, соліст Харківського та Київського оперного театру П. Рязанцев виростив Г. Орвіда» [7, с. 5].

Ми можемо згадати про видатних українських виконавців на духових інструментах, таких як вихованець Київського музичного училища валторніст П. Євстигнєєв (клас В. Бабенко), соліст Заслуженого колективу республіки, симфонічного оркестру Ленінградської філармонії; учень М. Бердиєва всесвітньо відомий трубач Кафельніков також працював у цьому оркестрі (нині живе і працює в м. Бордо, Франція), а представник львівської флейтової школи Д. Біда (клас Ф. Прохачова) працював солістом цього прославленого колективу.

Багато тромбоністів -- виходців з України поповнювали симфонічні оркестри Росії та інших країн. Так у Кливліндському симфонічному оркестрі (СІЛА) у 30-х роках XX ст. працював тромбоніст Я. Райхман, уродженець Одеси; тромбоніст

Жуковський з Житомира працював в оркестрі Большого театру у Москві. Соліст цього ж театру М. Корницький у свій час вчився у Київському музичному училищі, а відома жінка-тромбоніст

Клавдія Морейніс, лауреат Всесоюзного конкурсу 1941 р., навчалася в Одеському музичному училищі. Відомий російський тромбоніст -- педагог В. Венгловський також уродженець України (м. Балта Одеської обл.) Вихованець київської тромбонової школи Є. Фокін (клас проф. В. Тараня) працював в оркестрі Большого театру; вихованець київського музичного училища М. Іванов (клас В. Синько) працював солістом БСО у Москві; учень Ф. Крижанівського А. Ягодін стажувався у проф. С.-Петербурзької консерваторії В. Сумеркіна, а зараз працює у Бременському оперному театрі (Німеччина). На сьогодні у Заслуженому колективі республіки, симфонічному оркестрі

С.-Петербурга та інших творчих колективах Росії працюють вихованці української тромбонової школи В. Горлицький, С. Глущенко, В. Антонюк, П. Гайдай О. Зеліков та ін. Серед відомих представників української школи тромбона, що працюють в Росії, слід назвати І. Сюбаєва -- працює в симфонічному оркестрі Міністерства оборони Росії (Москва); М. Топунова -- працює у джаз- оркестрі під керуванням Ан. Кролла; Г. Соченюка -- викладача класу тромбона Військово-диригентського факультету Московської консерваторії та ін. Випускники класу тромбона Київського національного університету культури і мистецтв також працюють у зарубіжних колективах: К. Берьозкін -- в муніципальному духовому оркестрі (Англія); О. Харитонов -- в оперно-симфонічному оркестрі (Польща); О. Лісун -- в симфо-джазовому оркестрі цирку (Швейцарія). Цей список може бути продовжений...

Висновки

Відтак, музично-освітні процеси XVIII--XX ст. характеризувалися відкритістю для взаємовпливів та взаємозбагачення різних виконавських шкіл та культур різних народів. Головну роль у цих процесах відігравали контакти з європейськими культурами -- німецькою, польською, чеською, а також вплив німецької, чеської, французької виконавських шкіл тромбона на становлення українського тромбонового виконавства. Участь у музично-педагогічному житті України представників різних виконавських шкіл сприяла професіоналізації цього музичного напряму, створюючи умови для подальшого формування і розвитку тромбонового виконавства. Таким чином, можна зазначити, що культурно- освітній рух в Україні досліджуваного періоду виник не ізольовано від загальноєвропейських рухів, а став можливим завдяки поєднанню давніх самобутніх вітчизняних культурних традицій із досягненнями західноєвропейського духового мистецтва. Одним з основних напрямів такого поєднання стали різні виконавські школи, вплив яких на розвиток духового виконавства був досить суттєвим. Отже, взаємовплив, взаємопроникнення та взаємозбагачення різних музичних культур стали найголовнішим фактором становлення й розвитку українського тромбонового виконавства та української школи гри на тромбоні.

Перспективи подальших досліджень. Дане дослідження не вичерпує всіх проблем, що були викладені у матеріалі, і потребує подальших пошуків, на розкриття яких будуть спрямовані наступні кроки дослідження.

Список літератури

1. Богданов В. О. Історія духового музичного мистецтва України: (від найдавніших часів до початку XX ст.) / В. О. Богданов; М-во культури і туризму України, Харк. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. - X.: Основа, 2000. - 286, [1], 56 с.: іл., табл., нот.

2. Браудо Е. Сжатый очерк истории музики / Е. Браудо. - М., 1928. Ч. І. - 363 с.

3. Кияновська Л. О. Галицька музична культура ХІХ-ХХ ст. / Л. О. Кияновська. - Чернівці: Книш - XXI, 2007. - 343 с.

4. Мазепа Л. Документальні пам'ятки про музичне братство у Львові ХУІ-ХУІІ ст. / Лешек Мазепа // Записки навукового товариства ім. Т. Шевченка - Л.: СПОЛОМ, 280 с., 2001.

5. Марценюк Г. П. Українське тромбонове виконавство в контексті європейського духового музичного мистецтва: монографія / Г. П. Марценюк. - К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2013. - 401 с.

6. Миклашевський И. Музика і театральна культура Харкова кінця XVII ст. І половина XIX ст. / И. Миклащевський. - К.,: Наук. Думка, 1967, 1967 - 160 с.

7. Посвалюк В. Т. Мистецтво гри на трубі в Україні: монографія / В. Посвалюк. - К.: НВФ «Інтеграл», 2006. - 399 с.

8. Посвалюк В. Т. Історія виконавства на трубі. Київська школа (друга половина ХІХ-ХХ ст) / В. Т. Посвалюк. - К. ГГП «Квін», 2005. - 158 с.

9. Сумарокова В. Київська струнно-смичкова школа в контексті європейського виконавського мистецтва (віолончель, контрабас) //В. Сумарокова. - Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Музичне видавництво Вип. 1. - К, с. 38-52.

10. Цюлюпа. С. Духове мистецтво Волинського полісся: минуле і сучасність. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського вип. 70. Київ - 2008. С. 106.

11. Шамаева К. Музыкальное образование на Украине в первой половине XIX века / К. Шамаева. - К: Изд-во Центра облисполкома переподготовки кадров, 1992. - 187 с.

12. Щербаківський Д. Оркестри, хори і капели на Україні за панщини / Д. ГЦербаківський. - К.: Музика, 1924. - Ч. 7-9. - С. 142.

Размещено на Allbest.ru