В. Івасюк - основоположник української естрадної музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з музики

Тема: В. Івасюк - основоположник української естрадної музики.

Мета: Виховання ціннісних орієнтацій у сфер музичних інтересів, смаків і потреб особистості на основі української національного мистецтва.

Оформлення: портрет В. Івасюка у вишиваному рушнику та емблема фестивалю „Червона рута". ціннісний музичний івасюк пісня

Епіграф:

"Душа народу не вмира ніколи

Вічно живе у пісні чарівній.

Усмішка щира і сльоза джерельна:

Найвища, мабуть, нагорода - нагорода їй ..."

Звучить пісня В. Івасюка „ Балада про скрипки"

На сцені журнальний столик для ведучих, квіти. На фоні мелодії пісні виходять ведучі.

1. Буковина! Який мальовничий цей край. Він наповнений запахом пахучих смерек, що своїми верховіттями торкаються синього неба, духмяними гірськими травами, розкішними квітами на схилах Черемошу. А скільки пісень на віку кришталевих потоків!

2. Буковина - це самобутня пісенна земля, яка подарувала українській естраді Софію Ротару, Дмитра Гнатюка, Миколу Мозгового, Назарія Яремчука, Надію Чепрагу. Ця земля подарувала нам українського Орфея - Володимира Івасюка. Тут - у буковинських горах та букових лісах знайшов свою квітку червону руту тридцятилітній композитор і поет Володимир Івасюк.

Звучить пісня В. Івасюка "Червона рута".

1.Дивовижно складаються людські долі. Одному судилося спокійне життя, сповнене праці; людського щастя, всього того чим живе людина на землі. Іншому - в долі, наче блискавки , які вихоплюються раптово і надовго, може й назавжди залишають свої відблиски у людській пам'яті. До таких людей належав і Володимир Івасюк.

2. В пам'яті багатьох людей залишився той час, коли в музичне життя увірвався "чистою водою зелених гір" могутній небувалий талант Володимира Івасюка, який зачарував дивовижною пісенною стихією.

Володимир Івасюк народився 4 березня І949 року на Буковий і в сім'ї вчителя. З дитинства найбільш цікавила його музика і література, вони хвилювали юну душу і викликали глибокі роздуми. В цьому, мабуть, головну роль зіграло виховання. Володя виріс у сім'ї інтелігентів, де завжди культ творчої праці, допитливості й самовимогливості. Батько Михайло Григорович, Філолог, етнограф, намагався прищепити дітям любов до всього справжнього, глибинного і вічного. Напрочуд ніжною, доброю була й Володина мама Софія Іванівна, яка створила в сім'ї клімат дружби й доброзичливості.

Після закінчення школи Володимир Івасюк поступає до медичного інституту. Тут організовує камерний оркестр, який має великий успіх. Він весь час мріяв стати композитором, тому збирав все прекрасне, створене народом, щоб мати в душі якусь основу для всіх творів. Ось як згадує батько Михайло Івасюк:

„ Для нього богинею була українська мова, пісня. Ми обидва страшенно любили фольклор, збирали його. Я - розповідний, він -- пісенний. Ми були співзвучними у поглядах, настроях, почуттях, пронесли через покоління сплав гуцульської та буковинської крові. Володя бачив своє покликання в тому, щоб служити українському народові. Його обрала пісня з дитинства. Один Бог, одна віра, один біль... Це вносило гармонію у наш дім".

Звучить пісня „Там за горою, за крем'яною".

1. Йому хотілося бути справжнім великим композитором, писати опери, музику до кінофільмів, не розлучатися при цьому з п'єсою. Тому відчувши необхідність у справжній композиторській освіті, він вступає до Львівської консерваторії, перед ним відкриваються великі творчі шляхи.

2. Зима 1968 року минула під звуки пісень "Я піду в далекі гори", „Мандрівний музикант"

Звучить пісня „Я піду в далекі гори".

1. Володимир Івасюк пристрасно, радісно шукає нові теми, сюжети, образи. З юнацьким завзяттям працює над "Водограєм", "Червоною рутою". Задум "Водограю" навіяв йому косівський водоспад "Гук", а в Розтасах записав легенду про чар-зілля, символ вічного кохання. Ціною немалих зусиль він хоче знайти тлумачення загадки червоної рути. Загадку не відгадав, але зустрівся з популярною співачкою Лідією Відаш, яка вносить його пісні до свого репертуару. Із її легкої руки пісні Івасюка доходять до слухача. З того часу вони лунають від Карпат до Владивостока.

Звучить пісня „Водограй".

2. І доля усміхнулася йому. Заключний фестиваль „Пісня-71", де пролунала його "Червона рута", ( до речі, одним із трьох легенів, котрі співали її, був Володимир Івасюк, двоє інших -- Василь Зінкевич та Назарій Яремчук) приніс Івасюку всесоюзне визнання. Це початок тієї дороги, яку шукав композитор із ранньої юності і, нарешті, знайшов.

1. Згодом його пісні взяли до свого репертуару популярні радянські та зарубіжні колективи і виконавці. Пізніше він так це виразить: „Митець починається з тієї пісні» яку забирають у нього, як свою, вдячні люди, і вже не повертають".

На фоні мелодії пісні „Моя пісня" звучить поезія :

Коли поїдеш, любий друже,

Із краю гір, шовкових трав,

Візьми з собою мою пісню -

Я в неї щастя наспівав.

І де б не був ти, пісня стане

Повік подругою тобі:

У радості осяє ніжно,

Розрадить в горі і журбі.

Від пісні квітнуть у житті

Троянди білі і рожеві,

І мрії про красуй любов,

Як сонечка в ясному небі.

Коли поїдеш, любий друже.

2. Любов до рідної пісні, турбота про її майбутнє, мабуть, найкраще це розумів Володя - тому й тягнулися до нього молоді виконавці , котрі стали згодом визначати напрям української естради.

1. Ось як згадує поет Юрій Рибчинський : „Володя вмів радіти чужим пісням , як своїм, заздрість викликала в нього відразу. Не боячись конкуренції, він познайомив нас із майбутньою зіркою естради -- Софією Ротару, хоч сам на той час багато й плідно працював із нею. Завдяки щирості й щедрості Володиних почуттів ми назавжди полюбили його Чернівці, буковинський край. Тоді ж він запропонував мені написати разом кілька пісень для Софії Ротару, яка готувалася до міжнародної пісенного конкурсу в Сопоті. Так народилася „У долі своя весна", „Кленовий вогонь".

2. Молодий композитор докладно знав музичні віяння, прекрасно розумівся на них. Тепер нас ще більше вражає велика сила й таємниця його музики . Це та музика, яка не підвладна часові, яка завжди з нами в нашій пісенній естраді. Одночасно він переживає, щоб пісня жила, щоб кожен вклав свою певну частку в цю велику справу . Якогось містичного передчуття І тривоги сповнені слова пісні „А ти подумай".

На фоні музики звучить поезія :

В хмарний день, і день без хмар -

Життя химерний календар,

Неждана перша сивина,

А все здається, що весна.

Тобі шумить веселий ліс,

І тільки білий шум беріз ...

А ти подумай, ти помрій,

Чи день не загубив ти свій.

Чи доробив, чи докохав ,

Чи людям і землі усе, що міг, віддав.

У серці не вщухає жар ,

Роки не гасять почуття :

У нім весна , у нім життя .

Тобі відкритий цілий світ,

Коли у ньому є твій слід.

1.Восени 1978 року Івасюка запросили на зліт творчої молоді до Києва . Там виконуються його твори, зокрема, „Нам спокій, друже, тільки сниться", „Літо пізніх жоржин", сюїта для камерного оркестру. Він писав не просто пісню, а цілий музично-драматичний сценарій. Він намагався зазирнути в душу свого сучасника ї передати всю складність його внутрішнього світу. Вслухаймось в його „Баладу про мальви". Скільки ніжності й драматизму є в цій музиці.

Звучить пісня В. Івасюка „ Балада про мальви".

2. Під час перебування у Львові творчі досягнення В. Івасюка увінчалися великими успіхами. Він звертається до незвичного для нього жанру - інструментальної музики. Пише низку п'єс. Композитор любить свою роботу до самозабуття. Та любов відчутна в його піснях, романсах, баладах. Увесь його доробок , залишений нам у спадок, був не короткочасним а великою творчістю, що відбувалося в болісних роздумах довготривалих пошуках і сумнівах.

1. В останні роки свого життя В. Івасюк налагоджує добрі стосунки з талановитим письменником Прикарпаття С. Пушиком, захоплюється його поезією. Пише пісні на тексти його віршів, часто відвідує Івано-Франківськ.

Звучать пісні на слова С. Пушика „Стоїть пшениця, як Дунай",

"Я ще не все тобі сказав".

2. Володимир Івасюк прожив лише 30 років, але ті роки були напрочуд змістовні, осяяні мрією про добро і красу на землі. У житті він мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, працював для своєї доби і рідного краю.

Але на жаль, окрім друзів, з'являються у нього й вороги. Деякі з них залишились безіменними , але окремі імена усім відомі. Як не дивно, та першим недоброзичливцем Івасюка став його педагог А. Кос-Анатольський , який виявив відверту неприязнь, що змусило Володю шукати іншого педагога. Не менш дошкульною для Івасюка була також оцінка його творчості Платоном Майбородою, котрого він дуже поважав. В боротьбі за першість вони відверто намагались стримати, розчавити все нове, свіже, що не відповідало їхнім уявленням .

Людина, яка найбільше любила у своєму житті музику, квіти, життя не могла думати про смерть, яка прийшла надто рано. Для свого часу він зробив багато, а для вічності? Він просто мало жив

Я просто мало жив, я тільки віть

Людських шукань, врожаїв та політь.

Я тільки іскра ватри молодої,

Буремний крик у сніжному завої,

Клітина вибуху нових століть.

Я просто мало жив. Повір мені.

Спогади поета Юрія Рибчинського

"За кілька місяців до своєї загибелі Володя був у Києві і ми зустрілися. Відчувалося, що він дуже стомився, до того ж, попереду був захист диплому. Я запитав його про плани на майбутнє. А він сказав раптом : „Як тільки одержу диплом - одразу ж переберуся до Чернівців або до Києва. Ноги моєї більше не буде у Львові". Признаюсь, тоді я не придав значення цим словам. Тим більше у нас були плани щодо написанню нових пісень. Та раптом у моїй квартирі пролунав телефонний дзвінок. Стурбованим голосом Володин батько запитав мене з надією: „Юра, мій син часом не в тебе?"... Я не знав, що такі ж дзвінки почули у своїх оселях С. Ротару, Н. Яремчук, В. Зінкевич І. Миколайчук ... Але на жаль ніхто з нас не зміг відповісти. „Заспокойтесь, Михайле Григоровичу, Володя тут, зараз покличу до телефону"... За кілька днів ми, друзі Володі, а з нами тисячі шанувальників таланту ховали його на Личаківському кладовищі Ховали композитора такого необхідного українській пісні.

На фоні тужливої мелодії читець:

Двадцять третього травня,

Двадцять третього травня

Стали друзі сумні ;

Двадцять третього травня він лежав у труні.

Зажурились гори і затужили люди,

Що несли на цвинтар ніжно-білі квіти.

І „Червона рута" линула повсюди,
Щоби українську землю ніжністю зігріти.

1. Чи була смерть Володимира Івасюка випадковістю, трагічним збігом обставин, наслідком якихось невідомих причин? Важко звести докупи любов та визнання багатомільйонної слухацької аудиторії і недоброзичливість мало чисельної, але могутньої купки чиновників від культури, що були представниками радянської репресивної машини , яка завжди нищила цвіт української нації.

2Аналізуючи творчість В. Івасюка виникає така думка: життя і смерть його є мірилом ставлення до молодих, обдарованих авторів. Коли на словах проголошувалось "молодим усюди у нас дорога" , а на ділі справжні молоді таланти, які вийшли з глибини свого народу, гинули від моральної задухи.

Володимир Івасюк - яскрава творча особистість. Він обрав в народній пісні характер, образ насичував її благородством, добротою, всім тим, чим багатий наш народ. Тому його пісні настільки близькі кожному. Його пісні розлетілися по білому світу і зігрівають людські серця.

Сьогодні його послідовники, майстри естради: Павло Дворський, Микола Мозговий, Софія Ротару, Тарас Петриненко і багато - багато інших вчаться у Івасюка вірності джерелу народного фольклору, мистецьким законам.

1.Володимир Івасюк зазнав за життя великої і щирої прихильності людей, а особливо талановитої молоді. Феномен Івасюка полягає в тому, що він зумів створити своєрідний кодекс сучасної української естрадної пісні.

І знову заіскрився водограй мелодій, гідних народу, на землі якого розквітала червона рута на пісенних вернісажах: Всеукраїнських Фестивалях сучасної молодіжної пісні та популярної музики "Червона рута" та міжнародному конкурсі молодих виконавців української естрадної пісні імені Володимира Івасюка.

2.Він завжди приходить до нас із піснею, з тією, аби хоч цвіт опав, аби бралося до зими. Подумки ми із ним біля „Водограю", чи ідемо „В далекі гори" шукати „Червону руту". Можливо у Карпатах тримав Володимир „Два перстені" аби подарувати один із них „Золотоволосці".

Івасюк завжди йтиме по землі із сонцем в душі, в долонях, бо пелюстки з троянд його пісень упали в наші серця.

Звучить пісня В. Івасюка „Пісня буде поміж нас".

Размещено на Allbest.ru