Аналіз музичного твору "Арія Кебубіно"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. В.А. Моцарт - універсальний геній

моцарт опера лібрето арія

Вольфганг Амадей Моцарт - австрійський композитор, який володів феноменальним музичним слухом і пам'яттю. Виступав як клавесиніст-віртуоз, скрипаль, органіст, диригент, блискуче імпровізував. Заняття музикою почав під керівництвом батька - Л. Моцарта. Перші твори з'явилися в 1761. З 5-літнього віку з тріумфом гастролював у Німеччині, Австрії, Франції, Великобританії, Швейцарії, Італії. У 1765 у Лондоні виконані його 1-і симфонії. У 1770 Моцарт якийсь час брав уроки в Дж.Б. Мартіні і був обраний членом Філармонії, академії в Болоньї. У 1769-1781 (з перервами) перебував на придворній службі в архієпископа в Зальцбурзі як концертмейстер, з 1779 як органіст. У 1781 переїхав у Відень, де створив опери «Викрадення із сералю», «Весілля Фігаро»; виступав в концертах («академіях»). У 1787 у Празі Моцарт закінчив оперу «Дон Жуан», тоді ж одержав призначення на посаду «імператорського і королівського камерного музиканта» при дворі Йосипа II. У 1788 створив 3 найбільш відомі симфонії: Es-dur, g-moll, C-dur. У 1789 і 1790 виступав з концертами в Німеччині. У 1791 Моцарт написав оперу «Чарівна флейта»; працював над реквіємом (закінчений Ф.К. Зюсмайром). Моцарт був одним з перших композиторів, що обрали незабезпечене життя вільного художника.

Моцарт поряд з И. Гайдном і Л. Бетховеном є представником віденської класичної школи, одним з основоположників класичного стилю в музиці, зв'язаного з розробкою симфонізму як вищого типу музичного мислення, закінченої системи класичних інструментальних жанрів (симфонія, соната, квартет), класичних норм музичної мови, його функціональної організації. У творчості Моцарта універсальне значення одержала ідея динамічної гармонії як принципу бачення світу, способу художнього перетворення реальності. Одночасно в ньому знайшли розвиток якості нових для того часу психологічної правдивості і природності. Відображення гармонійної цілісності буття, ясність і краса поєднуються в музиці Моцарта з глибоким драматизмом. Піднесене і повсякденне, трагічне і комічне, величне і граціозне, вічне і минуще, загальнолюдське й індивідуально-неповторне, національно-характерне з'являються у творах Моцарта в динамічній рівновазі і єдності. У центрі художнього світу Моцарта - людська особистість, яку він розкриває як лірик і одночасно як драматург, прагнучи до художнього відтворення об'єктивної сутності людського характеру. Драматургія Моцарта заснована на розкритті багатоплановості контрастних музичних образів у процесі їхньої взаємодії.

У музиці Моцарта органічно переплітається художній досвід різних епох, національних шкіл, традицій народного мистецтва. Великий вплив мали на Моцарта італійські композитори XVIIIст., представники мангеймскої школи, а також старші сучасники І. Гайдн, М. Гайдн, К.В. Глюк. Моцарт орієнтувався на створену епохою систему типізованих музичних образів, жанрів, виразних засобів, надаючи їм разом з тим індивідуального переосмислення.

Стиль Моцарта відрізняється інтонаційною виразністю, пластичною гнучкістю, багатством, винахідливістю мелодії, взаємопроникненням вокальних і інструментальних початків. Моцарт вніс величезний вклад у розвиток сонатної форми і сонатно-симфонічного циклу. Моцарту властиве загострене почуття тонально-гармонійної семантики, виразних можливостей гармонії (використання мінору, хроматизмів, перерваних оборотів і ін.). Фактура творів Моцарта відрізняється розмаїтістю сполучень гомофонно-гармонічного і поліфонічного складу, форм їхнього синтезу. В області інструментування класична урівноваженість складів доповнюється пошуком різних тембрових комбінацій, персоніфікованим трактуванням тембрів.

Моцарт створив більше ніж 600 творів різних жанрів. Найважливіша сфера його творчості - музичний театр. Творчість Моцарта створила цілу епоху в розвитку опери. Моцарт освоїв практично всі сучасні йому оперні жанри. Для його зрілих опер характерна органічна єдність драматургії і музично-симфонічних закономірностей, індивідуальність драматургії.

2. Лібрето опери «Весілля Фігаро»

Камердинер графа Альмавіви цирульник Фігаро повинен сьогодні святкувати весілля з камеристкою графині Сюзанною. Але любові Сюзанни домагається граф, що прагне перешкодити її шлюбу з Фігаро. Крім того, одруженню Фігаро на Сюзанні заважають доктор Бартоло і стара економка графа Марцеліна. Бартоло пам'ятає, як Фігаро обдурив його і допоміг графу одружитися на Розині, в яку сам доктор був закоханий. Тепер Бартоло хоче помститися камердинерові графа. Фігаро позичив у Марцеліни гроші і дав їй письмове зобов'язання або сплатити борг, або одружитися з нею. Бартоло (знаючи, що Фігаро не в змозі виплатити потрібну суму) розраховує, що Фігаро змушений буде одружуватися на Марцеліні, і тим самим шлюб його з Сюзанною не здійсниться, а сам Бартоло звільниться від обридлої йому старої пліткарки. Все це мереживо інтриг заплутує Сюзанну. До того ж вона повинна вислуховувати серцеві сповіді юного пажа Керубіно, закоханого в графиню, в Сюзанну і взагалі у всіх жінок замку. Нещодавно граф застав Керубіно наодинці з молодою дочкою садівника Антоніо Барбаріной, розлютився і загрожував вигнати пажа з замку. Керубіно просить заступництва у Сюзанни. Але поява графа перериває цю розмову, і Керубіно, щоб не потрапити на очі графу, ховається за крісло. Мимоволі Керубіно чує, як граф просить Сюзанну про побачення. Але й граф змушений сховатися, оскільки він не бажає зустрічі з завітавшим сюди вчителем співу, пліткарем Базиліо. Граф поспішає сховатися за крісло, де сховався Керубіно; в цей же час спритний хлопчик вибігає з іншого боку і сідає в крісло, а Сюзанна непомітно накриває його покривалом.

Базиліо розповідає Сюзанні про любов Керубіно до графині. Почувши це, граф вискакує з свого сховища і загрожує розправитися з пажем. Випадково піднявши покривало, він бачить у кріслі Керубіно. Хлопчик чув, як він освідчувався в коханні Сюзанні! Тим часом Фігаро приводить селян - молодих людей і дівчат, які повинні взяти участь у його весіллі з Сюзанною. Графу нічого іншого не залишається, як дати дозвіл на весілля. Але Керубіно він повинен відправити далеко звідси: граф призначає пажа в полк на військову службу, Фігаро весело жартує над майбутнім «бравим воїном».

Графиня Розіна сумує з приводу зради чоловіка. Разом з Сюзанною і Фігаро вона має намір провчити графа. Фігаро придумує наступний план: Сюзанна призначить графу побачення, але замість неї до нього вийде переодягнений в жіноче плаття Керубіно, який зовсім не поїхав в полк, а ховається тут у замку. Сюзанна наряджає пажа в свою сукню, але він, почувши кроки графа, змушений сховатися в сусідній кімнаті і замкнути двері на ключ. Графу здається підозрілим, що двері замкнені, і він, не отримавши у графині пояснення, йде за інструментом, щоб зламати двері. У цей час з кімнати вибігає Керубіно і до жаху Сюзанни вискакує через вікно назовні. Сюзанна ховається в ту кімнату, де щойно був Керубіно.

Граф, будучи впевнений, що в кімнаті захований Керубіно, страшно здивований, коли замість пажа звідти виходить Сюзанна. Граф просить у обох жінок вибачення за свою грубу поведінку. З'являється Фігаро з вимогою розпочати весільне свято. Граф хоче викрити Фігаро в його витівках, але розмову перериває садівник Антоніо: хтось вистрибнув з вікна і розбив горщик з квітами. Фігаро, щоб виручити Керубіно, каже, що це він вистрибнув з вікна, і навіть удавано починає кульгати, нібито пошкодивши собі ногу.

На біду Керубіно під час стрибка впустив якийсь папір, котрий приніс Антоніо. Граф починає допитувати Фігаро, що це за папір: якщо він стрибнув і впустив його, то повинен знати, що там написано. За допомогою підказок Сюзанни і графині Фігаро здогадується, що це патент, даний Керубіно для прибуття в полк, але так як забули поставити печатку, Керубіно передав цей папір Фігаро.

Несподівано з'являються Бартоло, Марцеліна і Базиліо, які вимагають суду над Фігаро, так як він не виконав свого зобов'язання.

Влаштовують суд, який вирішує справу на користь Марцеліни. Але несподівано з'ясовується, що Фігаро - син Марцеліни і Бартоло, викрадений в дитинстві розбійниками. Всe улагоджується, і вирішено зіграти два весілля - Марцеліни і Бартоло, Сюзанни і Фігаро.

Тим часом Сюзанна написала графу під диктовку графині любовну записку з викликом на побачення. До цієї листівки пришпилена шпилька, яку граф у разі згоди повинен повернути Сюзанні. Графиня ж з Сюзанною хочуть обмінятися сукнями, щоб замість Сюзанни до графа вийшла на побачення графиня.

Увечері в саду відбувається безліч подій. Барбаріна, якій граф доручив повернути шпильку Сюзанні, втратила її в траві і не може знайти. Фігаро, дізнавшись від Барбаріни про призначення шпильки, вражений уявним віроломством Сюзанни і вирішує вистежити її і графа. Фігаро бачить, як до графа підходить графиня в сукні Сюзанни і, приймаючи її за дійсну Сюзанну, підслуховує їх любовну розмову. Зустрівшись з Сюзанною, переодягненою в сукню графині, Фігаро розповідає їй, що граф знаходиться наодинці з Сюзанною. Дізнавшись по голосу в своїй співрозмовниці Сюзанну і бажаючи помститися їй за страждання, які вона йому заподіяла, Фігаро починає пояснюватися їй у коханні як графині. Обурена Сюзанна дає йому кілька ляпасів. Нарешті, непорозуміння з'ясовується, і відбувається примирення.

Але в омані ще граф. Побачивши свою дружину (тобто Сюзанну, переодягнену в сукню графині) в обіймах Фігаро, він приходить у лють і скликає всіх, щоб на людях викрити її в зраді. Але яке ж здивування графа, коли з павільйону виходить справжня графиня. Тут непорозумінням приходить кінець і всі щасливі. Так закінчується цей «божевільний день»

3. Особливості опери «Весілля Фігаро»

Сюжет комедії Бомарше «Божевільний день, або Весілля Фігаро» був обраний Моцартом за власною ініціативою. І комедія Бомарше, і опера Моцарта містять в собі соціальну ідею, спрямовану проти феодальних порядків з їх продажністю. Тому комедія Бомарше, що викликала настільки гостру полеміку в передреволюційному Парижі, була заборонена цензурою в імператорському Відні. Правда, в лібрето да Понте соціальна гострота комедії трохи пом'якшена (зникла сатирична сцена феодального суду, вилучено політичні монологи Фігаро), що пояснюється як цензурними умовами, так і специфікою оперного жанру, але основні сюжетні лінії залишилися, як і протиставлення дурних і розпусних панів і розумних слуг, що отримали перемогу.

Опера «Весілля Фігаро» написана в традиціях італійської опери-buffa. У цьому відношенні типові: сюжет (багатий комічними зіткненнями, непорозуміннями, переодяганнями); структура опери (складається з двох дій, що завершуються великими фіналами); не рахуючи фіналів, які є розгорнутими сценами з наскрізним музичним розвитком, опера ділиться на закінчені номери (арії, дуети, ансамблі), з'єднані речитативами sессо (сухими), що виконуються під супровід фортепіано (в епоху Моцарта речитативи супроводжував клавесин).

Разом з тим Моцарт у своїй опері вийшов за рамки жанру опери-buffa, створивши в ній реалістичну комедію характерів. Кожна дійова особа опери отримала в музиці свою, притаманну їй характеристику. Моцарт виявляє тут нескінченну різноманітність і гнучкість прийомів, іноді то розкриваючи найбільш характерні риси даного героя, то підпорядковуючи їх загальній драматичній ситуації.

Так, в образі Фігаро підкреслюється швидкість і рішучість дій, винахідливість, кмітливість, активність, спритність. Його арії, речитативи, репліки в ансамблях відрізняються рухливим темпом, мужністю, підчас грубуватою простотою. Образ Сюзанни сповнений чарівності, жіночного чарівності, лукавства; музика, що характеризує Сюзанну, тонко і гнучко слід за її діями, за змінами в її настрої. Музичний образ Керубіно простіше: в обох його аріях (Керубіно співає жіночий голос - меццо-сопрано) він охарактеризований як закоханий хлопчик з палким серцем, спраглий взаємної любові. Складний образ графа Альмавіви відрізняється цілісністю, незважаючи на майже безперервні переходи від люті до лестощів, від погроз до благанні. Мінливий образ графині: вона то сумна, перебуваючи наодинці з собою, сумуючи з приводу зради чоловіка, то весела, грайлива, вступаючи в союз з Фігаро і Сюзанною проти графа. Так само яскраві і рельєфні музичні характеристики Бартоло, Базиліо, Марцеліни.

Незважаючи на гостроту комедійних положень, вся опера пройнята м'якою, поетичної лірикою.

4. Музичний аналіз арії Керубіно «Серце хвилює гаряча кров.» (№11, 2 дія)

Представлений твір є прикладом класичної арії - закінченого за побудовою епізоду опери, який виконується співаком-солістом у супроводі оркестру.

Бомарше так характеризує Керубіно: «…чарівний пустун: неспокійне і невиразне бажання - ось основа його характеру».

Підтвердженням цієї характеристики є текст арії «Серце хвилює гаряча кров.»:

Так Понте написав типову італійську канцонету - урочисте віршоване звернення до жінки. Він використовував слова, традиційні для італійської галантної поезії: gelare - льодяніти, avampare - запалати, ricerco un bene fuori di mу - шукаю собі щастя вдалині, diletto - задоволення, martir - мука, gemere - ридати, palpitar - тремтіти. Моцарт зображує все це в музиці, чим зберігає основні риси характеру Керубіно та додавши йому особливої ліричної наповненності. Керубіно вийшов облагородженим і опоетизованим. Партію Керубіно виконує низький жіночий голос - меццо-сопрано. Керубіно змальований як палкий юнак, ще не здатний розібратися у власних почуттях, готовий закохуватися на кожному кроці. Мову юного пажа відрізняє внутрішнє горіння, його хвилювання, що виливаються в стрімко розгорнутій, сповненій почуттів мелодії з тремтливим ритмом і нервовою пульсацією.

Арія Керубіно №11 написана у вигляді простої тричастинної форми що підтверджує належність твору до жанру арії:

(8) 12+37+18

(Інструментальний вступ) А + В + А

Тональність арії - Сі-бемоль мажор. Розмір 2/4. Темп Andante con moto.

Розпочинає арію інструментальний вступ, в якому головну тему виконує кларнет в той час як оркестр зображує гру на гітарі - струнні pizzicato.

Мелодія твору охоплюю діапазон від ре першої октави до фа другої октави, що відповідає виконавським можливостям жіночого голосу - меццо-сопрано. Будується мелодія за рахунок чергування стрибків та поступеневих гамоподібних ходів - це відповідає характеру та змісту твору. Стрибки ж в додають фанфарності та рішучості характеру. Висхідний поступеневий рух мелодії відповідає збільшенню напруги, нисхідний - підкреслює заспокоєння.

Особливої уваги потребує передача літературного тексту. В данному творі вона - кантиленна, тобто являє собою викладення тексту через загально-пісенну мелодію. Склади тексту розспівуються - деяким з них відповідає декілька звуків мелодії. Музичний метр та ритм відображають метричну організацію слова. Спостерігається співпадіння акцентуємих (ударних) складів з метричними музичними акцентами (зберігається правило просодії) а також точна відповідність музичного метру з поетичним. Окрім наголосу у слові, маємо фразові наголоси, котрі підкреслюються в даному творі засобами звуковисотності. Інструментальна партія чітко співвідноситься зі змістом і характером тексту. Музика твору немов «слідує» за літературним текстом, відображаючи деталі зміни настрою тексту.

Звернемо увагу на метр та ритм. Ритм переважно співпадає з метричними долями, тим самим підкреслюючи чіткість та легкість дводольного метру. Як відомо ритм завжди впливає на характер твору. Якщо мелодія включає в собі співставлення тривалостей, це веде до більшої окресленості, суворості. І навпаки - неконтрастуючі тривалості створюють м'який, плавний характер твору. В нашому випадку спостерігається звернення композитора до обох прийомів, чим ми можемо підтвердити мінливість характеру твору, певну невпевненість, розгубленість та непостійність героя, котрому належить арія.

Такі характеристики підтверджує і нявність в мелодійному ладі романсу пісенних оборотів, що тісно переплітаються з мотивами «подиху» і хроматичними мотивами «томління». У середньому розділі зі слів Sento un affetto pien di desir в музиці чітко відображається постійна зміна настроїв героя. Це відбувається за допомогою гармонійної нестійкості музики, постійного модулювання. Особливо звертає на себе увагу характерне для Моцарта чергування мажоро-мінорних фарб, ладових підмін.

Розглянемо взаємодію вокальної та інструментальної партій - вона розподіляє провідну роль вокалу і підпорядковану - оркестру. В творі є оркестровий вступ та заключення, які не вважаються основними частинами форми. В даному творі на інструментальну партію покладається роль гармонійної підтримки та імітації гри на гітарі. Останнє є характерним для композиторів, схильних до образотворчості в музиці, передачі зовнішніх картин. З урахуванням ролі інструментального супроводу у розглянутому вокальному творі доцільно говорити не про два компонента - музику і слово, а про три - вокальну лінію, слово та інструментальну партію.

Опера «Одруження Фігаро», написана в 1786 році, стала піком слави Моцарта. Ось що писав тенор Міхаель Келлі, котрий співав у першій виставі опери: «Я ніколи не забуду цей натхненний вираз обличчя, що запалюють іскри геніальності, описати це - те ж саме, що і намалювати сонячні промені». Після виконання войовничої арії Фігаро всі глядачі кричали: «Браво, браво, Маестро! Хай живе великий Моцарт! Опера «Весілля Фігаро» стала загальним віденським шлягером, навіть посильні насвистували мотиви з неї».

Список використаної літератури

1. Гуреев С. О Моцарт - какая глубина!: [учебная литература] / С. Гуреев. - М.: КОСМО, 2007. - 326 с.

2. Лаврентьева И. Вокальные формы в курсе анализа музыкальных произведений: [учебное пособие] / И. Лаврентьева. - М.: Советский композитор, 1978. - 127 с.

3. Лотман Ю. Анализ поэтического текста: [учебное пособие] / Ю. Лотман. - Л., 1972 - 96 с.

4. Мазель Л. О мелодии: [учебное пособие] / Л. Мазель. - М. Музыка, 1952 - 104 с.

5. Папуш М. К анализу понятия мелодия // Музыкальное искусство и наука. Вып. 2. М., 1973

6. Ручьевская Е. Анализ вокальных произведений: [научно-методическое пособие] / Е. Ручьевская - Л., 1989 - 189 с.

7. Ручьевская Е. Функции музыкальной темы: [научно-методическое пособие] / Е. Ручьевская - Л., 1977 - 146 с.

8. Цуккерман В. Целостный анализ музыкальных произведений и его методика // Интонация и музыкальный образ. М. 1965

Размещено на Allbest.ru