Український ансамбль тромбонів у контексті світового музичного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ І П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

УКРАЇНСЬКИЙ АНСАМБЛЬ ТРОМБОНІВ У КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

ВИКОНАВ ФЕДОРКОВ ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

Харків - 2008

АНОТАЦІЯ

ансамбль тромбон музичний композиторський

Федорков О.В. Український ансамбль тромбонів у контексті світового музичного мистецтва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Харківський державний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського. - Харків, 2008.

Дисертацію присвячено вивченню специфіки історичного розвитку українського ансамблю тромбонів у контексті світового тромбонового мистецтва. Вперше в вітчизняному музикознавстві етапи 500-річної історії ансамблю тромбонів як виконавського складу та явища композиторської творчості розглянуто у єдності, як своєрідну жанрову систему.

Обґрунтовується застосування принципу історизму до вивчення тромбонового ансамблю з урахуванням специфіки інструменту та жанрово-стильового контексту.

Виокремлено жанр memoria - як різновид музики для ансамблю тромбонів другої половини ХХ ст.

Опрацьовано понад 100 творів зарубіжних і 23 твори українських композиторів, призначених для ансамблево-тромбонового складу. Охарактеризовані мовні, композиційно-драматургічні та жанрово-стильові закономірності, притаманні творам українських композиторів для ансамблю тромбонів.

Ключові слова: ансамбль тромбонів, український ансамбль тромбонів, семантична функція, жанрова система, жанр memoria.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення історичних форм соціокультурного буття ансамблю тромбонів як специфічного явища музично-виконавської практики дозволяє стверджувати, що його формування співпадає з початком виникнення ансамблевої культури музикування як такої. На протязі своєї довгої історії тромбони виконували різні функції: сигнальну, воєнно-прикладну, ритуальну. У середньовічній Германії, наприклад, була розповсюджена Turmmusic. Значною була роль ансамблю тромбонів у музичному театрі та церковній практиці XVI ст.

Навіть на межі XIX - XX ст. оригінальні твори, призначені для ансамблю тромбонів, є досить рідкісним явищем. Музиканти-виконавці самостійно вирішували проблему репертуара, створюючи власні перекладення зразків оперно-симфонічної та оркестрово-театральної музики для ансамблю тромбонів. Починаючи з середини XX ст., ансамбль тромбонів переживає композиторське та виконавське відродження.

Знаменним є той факт, що з другої половини ХХ ст. оригінальні твори українських композиторів для ансамблю тромбонів стали реалією національного музичного мистецтва та перетворилися в усталене явище, що характеризується закономірностями як історичного, так і власно художнього рівня. Процеси, що відбуваються в сучасній композиторській творчості, призначеної для ансамблю тромбонів, віддзеркалюють загальні тенденції вітчизняного музичного мистецтва другої половини ХХ ст. Якщо в фортепіанній або симфонічній музиці жанрові пошуки є усталеними, традиційними, то в українському ансамблево-тромбоновому мистецтві вони репрезентують суто новаційну сферу.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена також необхідністю ліквідації існуючого «розриву» між інтересом до різновиду ансамблевого мистецтва як композиторів, так і виконавців, та відсутністю наукових узагальнень щодо нього. Подолання потребують й труднощі з репертуаром для ансамблю тромбонів у педагогічному процесі задля відповідності творчим потребам сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано за планом науково-дослідницької роботи Харківського державного університету мистецтв ім І. П. Котляревського відповідно комплексній темі № 8 «Українська музика в контексті світової культури» кафедри історії і теорії світової та української культури на 2005 - 2009 рр. (протокол засідання Вченої ради ХДУМ № 5 від 1.12.2005 р.). Тема дисертації була затверджена на засіданні Вченої ради ХДУМ ім. І. П. Котляревського (протокол № 1 від 06.09. 2001), уточнена (протокол № 9 від 24.04. 2008).

Мета дослідження - виявити жанрово-виконавську специфіку українського ансамблю тромбонів шляхом висвітлення його історико-культурного значення у контексті світового музичного мистецтва.

Відповідно до заявленої мети у дослідженні поставлені наступні завдання:

* дослідити історичну ґенезу ансамблю тромбонів як виконавського складу;

* розробити періодизацію світової історії розвитку ансамблю тромбонів;

* визначити періодизацію розвитку вітчизняного ансамблево-тромбонового мистецтва другої половини ХХ - початку ХХІ ст.;

* окреслити жанрово-стильову еволюцію ансамблю тромбонів з урахуванням досвіду світової композиторської та виконавської практики;

* розкрити зміст та тенденції композиторської інтерпретації жанрових моделей в сфері ансамблево-тромбонового мистецтва;

* обґрунтувати специфіку українського ансамблю тромбонів як жанрової системи в композиторській та виконавській практиці ХХ - початку ХХІ ст.

Об'єктом дослідження є ансамбль тромбонів як мистецьке явище, а предметом - український ансамбль тромбонів як жанрова система музичного мистецтва другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Методологія дослідження базується на сукупності наукових підходів, необхідних для розкриття проблематики дослідження. Метод історизму сприяє встановленню закономірностей розвитку українського ансамблю тромбонів як цілісної системи. Методи аналіза націлені на вияв стабільних та мобільних якостей ансамблю тромбонів у контексті жанрової системи композиторської творчості, для вивчення якої широко задіяні культурологічний, історико-контекстуальний, порівняльний та структурно-функціональний підходи. Інтонаційно-драматургічний аналіз націлений на виявлення специфіки ансамблево-тромбонового музикування в Україні протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст., на обґрунтування авторських концепцій творів.

Теоретичною базою дисертації слугували труди з історії та теорії сучасного виконавства на духових інструментах: В. Апатського, В. Богданова, П. Круля, Ф. Крижанівського, В. Посвалюка; методологічні праці загальної теорії музичних жанрів та форм: М. Агафонікова, М. Арановського, Б. Асаф'єва, В. Бобровського, Н. Герасимової-Персидської, Н. Горюхіної, О. Зінькевич, В.Конен, С. Левіна, Т. Ливанової, М. Лобанової, Л. Мазеля, В. Медушевського, М. Михайлова, Є. Назайкінського О. Рощенко, С. Скребкова, І. Способіна, А. Сохора, І. Польської, А. Прюн'єра, М. Тіца, Ю. Холопова, В. Холопової, В. Цуккермана, Л. Шаповалової, С. Шипа.

Залучені у дослідження іноземні джерела містять історичні та практичні аспекти вивчення ансамблю тромбонів доби Середньовіччя та Відродження (F. Galpin, S. Maurer, K. Polk, M. Rasmussen, W. Reichel, J. Schaefer, A. Shering, C. Terry, P. Trichet, W. Tucker, D. Vоelker, H. Walzer, H. Weiner). Багато цінного матеріалу стосовно виникнення тромбона, його конструктивних особливостей та різновидів містять монографії (А. Baines, J. Baron, P. Bate, R. Gregory, D. Guiрne, S. Dempster, H. Kunitz, A. Lane).

Методологічне значення для вивчення обраної проблематики мають дисертації P. Evanson та B. Keeling, в яких аналізуються твори для квартету тромбонів Західної Європи та Америки ХХ ст. Стаття B. Sluchin залучена у зв'язку з наданням інформації про розвиток ансамблю тромбонів у Західній Європі та Америці в контексті музичного мистецтва ХІХ - ХХ ст. Були опрацьовані також матеріали журналів «Brass bulletins», «Brass Quarterly», «History Brass Society», «International Trombone Association» за період з 1961 по 2002 рр.

Матеріал дослідження склали більш, ніж 100 оригінальних творів для ансамблю тромбонів, з яких 23 написані українськими композиторами протягом другої половини ХХ - початку ХХI ст. (8 п'єс, 9 сюїт, соната, 2 концерта, поема, кантата, симфонія).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація - перша спроба всебічної наукової розробки творчості українських композиторів для ансамблю тромбонів як жанрової системи. В роботі вперше:

* надано періодизацію історії розвитку ансамблю тромбонів в світовому та українському музичному мистецтві;

* залучені в науковий обіг усі відомі твори, написані для ансамблю тромбонів українськими композиторами;

* виявлено непересічність історичного та художнього значення композиторських інтерпретацій жанрових моделей в творах, призначених для ансамблю тромбонів (зокрема, в Україні на сучасному етапі).

Отже, в дисертації надано оцінку творам українських авторів, які складають перлини вітчизняного ансамблево-тромбонового мистецтва (з урахуванням досвіду світового контексту). Відсутність аналогів постановки проблеми ансамблево-тромбонового мистецтва в Україні складає наукову новизну роботи.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю

їх використання при подальшому вивченні історії та теорії ансамблевого мистецтва. Логічним є впровадження запропонованої методології дослідження для вивчення широкого спектру музичних творів, які призначені для ансамблю тромбонів. Результати роботи мають стати складовою навчальних курсів „Історія виконавства на духових інструментах”, „Історія музичної культури”, „Української музики”. Надані в дисертації матеріали мають бути врахованими при складанні навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу історії виконавства на духових інструментах для музичних вузів України.

Апробація дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри історії і теорії світової та української культури Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Основні положення та висновки викладено в доповідях на наукових конференціях: «Історія, теорія та практика виконавства на духових інструментах» (Ростов-на-Дону, Ростовська державна консерваторія ім. С. Рахманінова, 1997); «Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство» (Харків, ХДІМ ім. І.П. Котляревського, 2000, 2001, 2004); «Музичний твір як творчий процес» (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2001); «Традиції і сучасне в українській культурі» (Харків, ХДІМ ім. І. П. Котляревського, 2002); «Діалог традицій у музичному мистецтві на межі тисячоліть» (Донецьк, ДДМА ім. С. С. Прокоф'єва, 2003); „Гектор Берліоз. Музичний Париж як центр європейської культури ХIX століття” (Харків, ХДІМ ім. І.П. Котляревського, 2003); «Актуальні проблеми музичного та театрального мистецтва на сучасному етапі» (Харків, ХДУМ ім. І. П. Котляревського, 2003 - 2008); «Музичний фольклор у контексті культурних мутацій» (Донецьк, ДДМА ім. С. С. Прокоф'єва, 2006); «Теорія і практика виконавства на духових інструментах в контексті розвитку національної культури в України» (Київ, НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2007).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовані вибір теми, її актуальність, наукова новизна дослідження. Визначені об'єкт та предмет, мета та завдання дослідження, його методологія та ступінь теоретичної розробки теми, що обумовлюють структурну логіку дисертації.

Розділ 1 „Ансамбль тромбонів як явище музичного мистецтва: історія розвитку” присвячений історичним процесам становлення ансамблю тромбонів як своєрідного виконавського складу в контексті західноєвропейської композиторської творчості.

У підрозділі 1.1 „Шляхи становлення ансамблю тромбонів: від витоків до сучасності” розглянуто історичні етапи розвитку ансамблю тромбонів. Як і інші інструменти групи мідних духових, сучасний тромбон має довгу передісторію, синтезувавши найкращі риси та перспективні властивості своїх попередників: специфіку звуковидобування, тембровий колорит, образний потенціал музичної виразності, семантичні функції.

Ствердження ансамблево-тромбонових форм музикування в концертно-виконавській та композиторській практиці - прикмета межі Середньовіччя та Відродження, своєрідний підсумок розвитку процесів, притаманних мистецтву Ars Nova. Тромбони охопили усі існуючі жанри: від танцю - до зразків вокальної лірики і релігійної драми.

Справжним досягненням Ренесансу було поширення використання ансамблю тромбонів. Якщо раніш тромбони були ознаками лише світської культури, то з часом вони стають принадами церковної служби завдяки виразності, сили звучання та тембровій спорідненості з вокальними голосами. Однак в той час ансамбль тромбонів не мав самостійно значення й лише підтримував вокальні голоси. Разом з тим вокально-хорова передісторія ансамблю тромбонів на початку його розвитку залишила свій відбиток в його подальшому становленні: ансамбль тромбонів успадкував тембровий розподіл від співочих голосів. Хор був фактором актуалізації ролі тромбонів у тяжінні до різних ансамблевих форм музикування. Вокальний характер мелодики - наслідок взаємодії tromboni з хоровою традицією Ренесансу.

Процес поширення тромбону охопив Західну Європу XV ст. Ледь не кожна країна мала свій прообраз тромбона: букцина - (Рим, Франція, Німеччина), сакбут - (Франція, Італія), trompette des menestrels - (Франція). Певні закономірності були загальними для розвитку інструмента та мистецтва тромбонової гри. По-перше, еволюція інструменту мала два етапи (від прямої труби до кулиси), що призвело до формування сучасного зовнішнього вигляду тромбона. По-друге, до кінця XV ст. завершилася кристалізація терміну, який закріпив в музичній теорії ім'я „тромбон” - назву, що об'єднала усі його різновиди у Франції, Італії, Германії, Англії. Від інструментів-попередників сучасний тромбон запозичив найбільш перспективні властивості.

Характерною рисою формування ансамблю тромбонів в цей період був зв'язок з оперою, що тільки народжувалася. Композиторам тієї доби властиве відчуття театральної природи ансамблю тромбонів, звучання якого було здатним до відтворення певних художніх змістів. Нові жанрові умови вельми збагатили виразні можливості тромбонового ансамблю.

Першим історичним зразком участі ансамблю тромбонів у театральній практиці була фінальна дія комедії Л. Cтроцці (1518). Спільним звучанням тромбонів та віол відзначились в інтермедії з «Le Pelegrina» (1589): вокальний квінтет виконував «Missire hаbitor» у сопроводі тромбонів та віол. У флорентійській інтермедії ансамбль тромбонів (найчастіше - квартет) стверджувався як важлива темброва складова інструментальної концепції. Це спостереження підтвердив аналіз широкого жанрового контексту тієї доби (мотети, мадригали, канцони), де впроваджувався цей виконавський склад.

Протягом XV - XVI ст. ансамбль тромбонів пройшов шлях від участі в неоднорідних ансамблюх до появи однорідного складу. Використання ансамблю тромбонів розрізнялось наступним чином: 1) створення основного інструментального тембру (у творах з відносно невеликою кількістю партій); 2) формування однородної фактури (у складі більш великого оркестру).

На початку XVIІ ст. остаточно сформувалось сімейство тромбонів (сопрано, альт, тенор, бас), з'явилися перші твори для цього виконавського складу.

У XVIII ст. ансамбль тромбонів застосувався і в суто інструментальній, і вокально-хоровій, і театрально-драматичній музиці. Поряд з новаторськими рисами очевидним було тяжіння митців Просвітництва до розвитку ансамблево-тромбонових традицій ренессансно-барокової доби, зокрема, театральних.

Хоча вважають, що період з кінця XVIII - до початку XIX ст. був найбільш непродуктивним в репертуарі мідних духових ансамблів, саме тоді Л. ван Бетховен використав групу тромбонів в своїх симфоніях. З того часу тромбони стануть невід'ємною складовою виразності симфонічного оркестру. Л. ван Бетховен написав для квартету тромбонів також Drei Equale (1812) - рідкий взірець траурної музики доби класицизму. Опус, створений на честь Дня Всіх Святіх у м. Лінц в центральний період творчості, цікавий тим, що геній звернувся до цього виконавського складу, та саме цей твір було обрано для похорон Бетховена.

За часів музичного романтизму ансамбль тромбонів використовували не так часто (поодинокі зразки є у оркестрових творах Г. Берліоза, Р. Вагнера). П'єси для ансамблю тромбонів: С. Неукомма „Похоронний марш” і „Релігіозний марш”, Equale для трьох тромбонів А. Брукнера, Тріо для тромбонів Ф. Берра та „Андантіно” для квартету тромбонів Ж. Кохана.

Написання аранжировок для тромбонів було особливо інтенсивним в діяльності П. Делісса, який мав вплив на педагогіку Франції, чим пояснюється велика популярність перекладень для квартету тромбонів. В цілому, хоча ансамбль тромбонів користувався попитом протягом ХVIII - XIX cт., все ж таки він не досяг того значного статусу, який мав в добу Ренессансу та раннього барокко, аж до середини ХХ ст.

Отже, з XV по середину XХ ст. формувалися світські та сакральні функції ансамблево-тромбонового мистецтва, вирізнялися його образні полюси: від суворої величі - до святкової радості, від супроводу божественних текстів до інфернальних сцен.

Підрозділ 1.2 „Закономірності розвитку ансамблю тромбонів другої половини ХХ ст.: досягнення, проблеми та шляхи їх подолання” містить огляд загальних тенденцій розвитку ансамблево-тромбонової музики та її періодизацію у другій половині ХХ ст. - якісно нового етапу історії явища. Найважливіші події в оцінках та коментарях складають зміст другого підрозділу.

50-і роки ХХ ст. ознаменовані появою оригінальних творів для ансамблю тромбонів, які стають втіленням новаційних пошуків композиторів. Попит на ансамблево-тромбонове виконавське мистецтво зростав завдяки популярності численних колективів («Пражські тромбоністи», Токійський квартет тромбонів, Паризький квартет тромбонів, Роттердамський, Варшавський, Чикагський квартети тромбонів; Московський квартет тромбонів (під.кер. А. Скобєлєва), Петербурзький квартет тромбонів, Вільнюський квартет тромбонів, Естонський квартет тромбонів (під.кер. Х. Каллауса), лауреат Національного та дипломант Міжнародного конкурсів квартет тромбонів Харківського університету мистецтв (під.кер. О. Федоркова), дипломант Національного конкурсу квартет тромбонов Дніпропетровської філармонії (під.кер. Г. Юшина).

Інтерес композиторів до цього жанрово-виконавського складу підвищувався не тільки задля засвоєння нетрадиційної тембрової сфери, але як наслідок пошуку відтворення новаторських принципів музичного мислення (элементів додекафонії, сонорної та пуантилістичної техники тощо).

Значний внесок в технічний та художній розвиток ансамблю тромбонів внесли джазові тромбоністи, які грають в меньш обмеженій манері, ніж музиканти симфонічного оркестру. Це надає їм більші можливості ствердити свою індивідуальність. Деякі прийоми гри джазових музикантів композитори втілили в творах авангардного напрямку: до віртуозної техніки володіння куліси, техніки губ додаються низка стилістичних штрихів (артикуляцій), використання арсеналу сурдін, викривлення звука, різні вібрато, кулісне та губне гліссандо тощо. Деякі прийоми гри є унікальними: cate-bache - спонтаний грубий стиль; growl - рик, раскат грохоту (часто з хриплим эфектом); «взривний» стиль; мовний стиль way-way, де тромбон «розмовляє», імітує людський голос; мікротони - у вигляді фальшивих звуків(vibrato); ripon - грязь, мазок, котрий використовується на початку і в кінці довгих (витриманих) звуків із додаванням губного глісандо.

Так, наприклад, в п'єсі «Bolos» для квартету тромбонів Bark Johand и Folke Pabe (1964) використовуються прийоми: growl (раскатистое звучание); хлопки по мундштуку, гра „тільки на мундштуках” з графічною вказівкою; «вакуумне чмокання»; шльопання губами; грюкання по краю раструба; свист на зовнішній кулісі мовби на пляшці; вокалізація (симуляція дзижчання).

В „Ричеркарі” Р. Еріксона для квінтету тромбонів відтворюються риси так званого «умовного театру» за допомогою ударних пластикових паличок («рікі-тікі»), які мають вдаряти там, де виконавець тримає тромбон. Крім того, в цьому творі використовуються електронні записи, численні трелі, «шльопаючий язик» (sleptongue), подібний до «вібруючого язика».

Іноді музиканти виступають великими складами: хор тромбонів академії de Sion (кер. Б. Слокар), хор тромбоністів Чикаго (кер. Mc. Meduna), хор тромбонов консерваторії в Медоні (кер. J. Donay) хор тромбонів Парижа (кер. G. Senon), хор тромбонів Петербурзької консерваторії (кер. В. Сумеркін).

У другій половині ХХ ст. ансамбль тромбонів як об'язковий виконавський склад широко представлений в філармонійно-концертному житті багатьох країн світу. Нині квартет - найбільш поширений склад в практиці ансамблю тромбонів, що пояснююється його темброво-регістровою специфікою.

Підрозділ 1.3. „Меморіальна семантика в ансамблево-тромбоновому мистецтві другої половини ХХ - початку XXI ст.” - розкриває лінію мemoria - окремої жанрової „гілки” творчості для ансамблю тромбонів. Скорботно-траурна виразність є традиційною для інтонаційно-образної сфери тромбонів, що має давню історію композиторського та виконавського втілення. Після написання І. Стравинським першого зразка цього жанрового напряму - триптиху „Пам'яті Ділана Томаса” для квартету тромбонів, струнного квартету та тенору (1954) розпочинається „зворот” до стабільної зацікавленності в створенні оригінальних творів для ансамблю тромбонів в масштабах європейського та світового простору.

П'єса Р. Премру з програмною назвою „In Memoriam” для квартету тромбонів присвячена пам'яті Р. Майнера. Цей одночастний твір в темпі Adagio molto має певні виконавські складнощі з точки зору ансамблевого відчуття.

Оригінальний твір P. Riddle „In Memoriam: Janis Kalejs” для квартету тромбонів присвячений пам'яті скрипаля Я. Калейса. В циклі з 4-х частин відбито програмно-символічну ідею: (I ч. Invocation, II ч. - Admiration III ч. -Exaltation, IV ч. - Benediction).

„Траурна музика” В. Шмідбергса (Ріга, 1980) для квартету тромбонів та ударних (літаври та там-там), присвячена пам'яті батьків, відрізняється концептуальним вирішенням форми, самобутньою тембровою драматургією. Митець переосмислив традиційне «амплуа» низького тромбонового тембру, деталізуючи психологічну семантику трагізму. Твору притаманний нюанс „р”, який вважається мало характерним й важким для виконання на тромбоні.

„Траурна музика” В. Шмідбергса монологічна за типом висловлення: низка монологів віддзеркалює атмосферу внутрішнього смятіння, протесту проти смерті. Цілісність композиції В. Шмідбергса забезпечує принцип монотематизму.

Твір Ю. Фаліка для квартету тромбонів та 16 струнних „Елегічна музика” (1978) продовжує меморіальну лінію, розпочату І. Стравинським, пам'яті якого він і присвячений. Однак автор створив самостійну художню концепцію, своєрідність якої полягає в особливостях ансаблевої трактовки монологічного та діалогічного типів висловлювання. Антифонні чергування монологів в партіях струнних і ансамблю тромбонів стверджують діалогічний принцип драматургії твору.

Відпрацьовані віками жанрово-семантичні амплуа ансамблево-тромбонового мистецтва не втратили актуальності й до нині. Однією з найпоширеніших та типових „гілок” композиторської творчості для ансамблю тромбонів є інструментальний різновид жанру memoria.

Ансамбль тромбонів не тільки зберіг ті виразні функції (сигнальна, ритуальна, фестивальна, сакральна, театральна), що були відомі ще з XV ст., (ричеркар, канцона, соната, еquale, сюїта, арія, танець, марш, хорали), але й розширив жанровий простір (набувають самостійного значення квартет, квінтет, сюїта, цикл мініатюр, concertino, поема).

У Розділі 2 „Український ансамбль тромбонів як жанрова система (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.)” виявлено непересічність композиторських інтерпретацій жанрових констант, що склалися в вітчизняній практиці для ансамблю тромбонів.

Підрозділ 2.1. „Проблеми періодизації та тенденції розвитку вітчизняного ансамблево-тромбонового мистецтва” надає широку панораму загальних тенденцій розвитку тромбонового мистецтва в Україні протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Перший в Україні оригінальний твір для ансамблю тромбонів - Скерцо для трьох тромбонів А. Зносько-Боровського (1937, опубліковано у 1955) - є цікавим взірцем національного рішення жанру варіацій, де на всіх рівнях інтонаційно-тембрової драматургії діє метод гри. Втім, ставши „точкою відліку” в історії українського тромбонового ансамблю, цей твір А. Зносько-Боровського нині має бути оціненим відповідно до загальнохудожніх процесів розвитку музичного мистецтва в цілому. Крім «родоначальної» функції, в Скерцо закладені найважливіші риси композиторськой трактовки ансамблю тромбонів (неоднозначність, інтелектуальна гра) в українському мистецтві

Через 15 років Вс. Рибальченко продолжив традицію А. Зносько-Боровського, звернувшись до того ж інструментального складу, жанру і форми. Схожість посилюють політематизм, використання елементів фаготової техніки (стрибки на staccatto, тріолі на legato в швидкому темпі), калейдоскопічність. Отже, твори А. Зносько-Боровського та Вс. Рибальченка були історично першими взірцями інтерпретації ансамблю тромбонів українськими митцями: в них було закладено традицію неоднозначного тлумачення тромбонового ансамблю (метод комбінаторики, гри).

80-ті роки минулого століття стали новим етапом історії українського ансамблю тромбонів, який характеризується: появою перших крупних форм (твори В. Чепеленка, В. Іванова); розширенням образної сфери; введеням техничних прийомів, які сприяли росту технічної майстерності. Відсутність дублювання та надання кожному голосу ансамблю самостійного значення задля індивідуалізації партії кожного учасника було кроком уперед в порівнянні з попередніми зразками, що не виходили за межі перекладень.

Однак попереду - ще одна умовна „часова пауза” на 15 років. І лише на межі ІІ та ІІІ тисячоліть станеться новий „вибух” - злет вітчизняного ансамблево-тромбонового мистецтва, пов'язаний з новими концепційними творами.

У підрозділі 2.2. „Жанр сюїти в українській музиці для ансамблю тромбонів” надано окрему характеристику жанру сюїти - найпоширеного серед творів, призначених для ансамблю тромбонів.

І. Мартон «Маленькою сюїтою» для квартету тромбонів (1970) заклав жанрові засади сюїти в національному ансамблево-тромбоновому мистецтві. Надалі з інтервалом в 15-20 років в українській музиці з'явилися твори для ансамблю тромбонів саме в жанрі сюїти: це твіри Є. Мілки (1988), В. Гончаренка „Quasi-organo” (1988), А. Кабаченка „Small east suite” (1996), О. Литвинова „Сюїта на українські теми” (2001), О. Протопопової (2002), В. Пацери „Граємо для вас” (2001-2002), Т. Хмельницької „Торсіонні поля” (2002), Л. Донник „В слобожансько-сковородинівському краю” (2006). Надано типологію жанру сюїти для ансамблю тромбонів в українській музиці другої половини ХХ - початку ХХІ ст.: неокласична; джазова; лірико-філософська; лірико-психологічна; фольклорна сюїта.

Отже, якщо у період з 50-х по 70-і роки ХХ ст. ансамбль тромбонів був пов'язаний з процесами становлення малих жанрів, то у 80-і роки минулого століття з'являються перші концепційні твори (поема, концерт), призначені для ансамблю тромбонів, що дозволяє визначити цей етап їх новітньої історії як центральний.

Ансамбль тромбонов отримує новий статус концертування. Про це йдеться у підрозділі 2.3. „Твори великої форми для ансамблю тромбонів”, в якому простежується послідовне ускладнення драматургії та композиції творів для цього виконавського складу.

Поява в середині 80-х років ХХ ст. поеми В. Іванова „У монумента скорботної матері” для квартету тромбонів та ударних і Концерту для квартету тромбонів та ударних В. Чепеленка (1987) ознаменувала якісно новий ступінь жанрово-виконавської еволюції українського ансамблево-тромбонового мистецтва. В той час були й інші художні пошуки (наприклад, п'єса для квінтету тромбонів, органу та тенора В. Гончаренка з програмною назвою „Мысленно странствуя”, 1988).

У пункті 2.3.1. „Концерт В. Чепеленка для квартету тромбонів та ударних: взаємодія жанрових архетипів” міститься аналіз традиційних та новаційних рис трактовки концертного жанру з урахуванням специфіки тромбонової гри. Концерт В. Чепеленка є єдиним взірцем цього жанру в 50-річній історії українського ансамблю тромбонів. Звернення композитора до нетрадиційного виконавського складу обумовило своєрідність жанрово-стильового рішення: барокова концертність виявляється за рахунок „драми змагання”, учасниками якої є два ансамблю - квартет тромбонів та група ударних. Збереження принципів жанрового нормативу збігається з їх глибинним переосмисленням: в творі представлені два жанрові різновиди концерту (concerto grosso та романтичний концерт) та два різновиди поліфонічного диптиха [токката і фуга (I и III чч.), прелюдія і фуга (II и III чч.)].

У пункті 2.3.2. „Жанр мemoria для ансамблю тромбонів” надано аналіз меморіальної тематики у вітчизняній музиці.

Поема В. Іванова „У монумента скорботної матері” для квартету тромбонів та ударних (1986) присвячена харківському меморіалу: центральна фігура Матері втілена в темі побочної партії сонатної форми. Величний монолог-solo в супроводі тромбонів (45 тактів!) як увиразнення скорботної теми не має аналогів в вітчизняній ансамблево-тромбоновій літературі. Семантичну нагрузку виконують темброва драматургія, оркестрова щільність фактури, ритмічна пульсація „ударів серця” (лейтритм).

Яскравим зразком меморіальної теми став твір Л. Катохіна „Не повернуться...” (2004), насичений жанровими алюзіями: весільні та похоронні обрядові піснеспіви, псалмодія, quasi-цитата „Жалісної пісеньки” О. Тактакішвілі та ін. Memoria пов'язана із втіленням теми долі, смислу життя, у зв'зку з чим автобіографізм виступає художнім методом цього твору. Іншим наскрізним принципом, об'єднуючим музичну драматургію, є риси православної літургії. В ансамблево-тромбоновому репертуарі досі ще не було твору, в якому тромбони імітують дзвони - знак трагічного відчуття.

У пункті „2.3.3. „Соната Р. Гольцова для квартету тромбонів та ударних: особливості романтичної трактовки жанру” (2003) розкрито романтичну трактовку жанру сонати, яка тяжіє до одночастинності (синтез сонатності, поемності, фантазійності). Роздуми композитора щодо звернення Христа до апостолів (рос. „Да будут все едино”) призвели до інструментального дійства, в якому зображено авторську версію майбутнього Апокаліпсису. Кожний інструмент персоніфіцірує певний образ: літаври - це символ Божествєнного; дзвоники - світла, надії; тромбони символізують народи (в їх єдності, або роз'єднанності); ксилофон та малий барабан - символ хаосу та Часу.

Найбільш монументальним задумом відрізняється філософська концепція твору В. Пацери, про що йдеться у пункті „2.3.4. „Пророцтва та одкровення Симфонії В. Пацери „Аллофони” (для квартету тромбонів, струнних та ударних інструментів)”. Вперше в світовій композиторській практиці ансамбль тромбонів виступає носієм образу чотирьох пророків Апокаліпсісу. У дисертаційному тексті докладно проаналізовано специфіку, притаманного твору синтеза рис концерту та симфонїї.

Таким чином, український тромбоновий ансамбль на сучасному етапі характеризують три тенденції: „прорив” в сферу концепційних жанрів, конфліктної драматургії; різноманітних концертуючих інструментів; збагачення музичної стилістики (риси неокласицизму, фолька, джаза, неоромантизма).

ВИСНОВКИ

1. Історичний шлях ансамблю тромбонів повторює загальні процеси розвитку камерно-інструментальних форм та жанрів західноєвропейського мистецтва: від дублювання вокальних голосів (соло або хора), через програмну мініатюру - до створення повноцінної системи концептуальних жанрів творчості: сюїти, концерту, поеми, сонати, симфонії.

У другій половині ХХ ст. завдяки взаємодії композиторської та виконавської творчої практики український ансамбль тромбонів стає своєрідною жанровою системою. Стабільним чинником цієї системи виступає квартет тромбонів (іноді квінтет, або секстет), а мобільним - додаткові інструменти-співучасники (струнні, ударні, орган, голос).

2. На сучасному етапі ансамблево-тромбоновий репертуар концентрує в собі весь історичний досвід гри на тромбоні, зважаючи як на оркестрово-симфонічну, так і на сольну традиції. Кожен митець, який звертався до цього складу, створив оригінальну художню концепцію, став співучасником процесу ствердження оригінальної темброво-образної сфери музичної виразності.

Стосовно вітчизняної культури слід відзначити, що ансамбль тромбонів бесперервно розвивається: за короткий час він пройшов етапи формування, становлення та розквіту. Але цей розвой носить дискретний характер: кожні 15-20 років ознаменовані творчими злетами, які чергувались періодами „забуття”. Аналіз художніх фактів дає можливість припустити, що на межі ІІ та ІІІ тисячоліть епоха забуття, коли муза tromboni мовчить, завершилась.

3. Проте стійким є семантичний комплекс, притаманний меморіальному жанру в ансамблево-тромбоновому втіленні. Семантика проаналізованних творів дозволяє вбачати об'єктивно закладену в них спільність, жанрову спорідненість естетичного ґатунку. Кожен з них є увиразненням „музики присвяти”. Притаманні сучасності процеси - збільшення кількості взаємодіючих суб'єктів, нестандартність ансамблевого „співвідношення сил” -розповсюджуються також і на тромбонове виконавство.

4. Суттєво, що для ансамблево-тромбонового виконавства притаманні ті ж риси, що й для камерного музикування в цілому на межі тисячоліть. Серед них: „природня реакція на гігантоманію” (Г. Рождественський), культ малих інструментальних складів та форм, авангардне оновлення музичної мови з пошуками позажанрової стилістики. Відроджуються принципи барокового концертування у синтезі з новаційними настановами сучасної музичної творчості. Друга половина ХХ ст. - це насамперед „бум” виконавського інтересу до ансамблевого музикування (сучасний французський квартет тромбонів, квартет Б. Слокара, український ансамбль тромбонів та ін.). В дисертації висвітлена роль творчої особистості в створенні нових творів для ансамблю тромбонів.

5. Стильова динаміка жанру memoria в творах для ансамблю тромбонів другої половини ХХ ст. - від „Триптиха” І. Стравинського до „Музики” В. Шмідбергса та „Елегічної музики” Ю. Фаліка - окреслює значне психологічне та інтелектуальне ускладнення семантики музичної мови, форми, авторської концепції. Розмаїття музичних пошуків особистого смислу жанрових констант свідчить про глибинність авторських прочитань меморіальної теми.

6. В контексті української культури жанрова система в музиці для ансамблю тромбонів увиразнювала духовну свободу митця. Українські композитори не запозичують європейські зразки, не копіюють їх, але активно переосмислюють з позицій сучасності. Композитори свідомо йдуть на гнучкі позажанрові визначення „музика”, намагаючись довести не стільки приорітети усталеної жанрової традиції, скільки пошук самобутньої композиторської інтерпретації. Це призводить до багатозначності в тлумаченні жанрових моделей. Наприклад, синтез концертності та симфонізму в творі В. Пацери, де ансамбль тромбонів є солістом - унікальний випадок світової практики.

Твори останніх років (Т. Хмельницька, Л. Донник та ін.) мають високу етичну навантаженність, національну спрямованність, віддзеркалюючи духовні стани сучасної України.

Враховуючи власний досвід виконання оригінальних творів, написаних для ансамблю тромбонів на початку ХХІ ст., слід зауважити, що цей творчий напрям нині є відкритим для перспективних експериментів.

Вказані в дисертації тенденції дозволяють зробити висновок про закономірність стійкого інтересу українських композиторів до створення оригінальної музики для ансамблю тромбонів. Узагальнення щодо законів історико-художнього буття ансамблю тромбонів в контексті світової та вітчизняної практики виконавства дозволяють дійти певної гіпотези щодо його майбутнього. Парадоксальність, непередбаченість, іманентно властиві історії українського ансамблю тромбонів у фазах формування і становлення, визначили логічну закономірність подальшого буття цієї жанрової системи як явища відкритого типу.

Натомість історія ансамблю тромбонів насичена парадоксальністью, яка є не тільки музичним законом, але й таїною історико-художньої логіки людської творчості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ТА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Федорков О.В. Про тенденції у репертуарі для ансамблів тромбонів / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2000. - Вип. 5. - С. 146 - 151.

2. Федорков О.В. О переложениях для ансамблей тромбонов / О.В. Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І.П. Котляревського - Харків, 2001. - Вип. 6. - С. 214-221.

3. Федорков О.В. Про репертуар ансамблів тромбонів (оригінальні твори) / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Київ: Науковий світ, 2001. - Вип. 7. - С. 154 - 162.

4. Федорков О.В. Традиции и новаторство в становлении крупних форм для ансамблей тромбонов / О.В.Федорков // Науковий вісник: зб. наук. пр./ НМАУ ім.П.І.Чайковського. -- Київ, 2002. - Вип. 21: Музичний твір як творчий процес. - С. 240 - 245.

5. Федорков О.В. Концерт В.Чепеленко для квартета тромбонов и ударних как художественный феномен / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Київ: Науковий світ, 2002.- Вип. 8. - С. 177 - 183.

6. Федорков О.В. Мемориальность как жанровое направление музики для ансамблей тромбонов второй половины ХХ века / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2003. - Вип. 11. - С. 258 - 266.

7. Федорков О.В. Воплощение традиций искусства Г. Берлиоза в Сонате Р. Гольцова / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки і практики освіти. Г. Берліоз та світова культура: зб. наук. пр./ ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2003. - Вип. 12. - С. 316 - 326.

8. Федорков О.В. Украинская сюита для ансамблю трамбонов на рубеже тысячелетий (на примере сюиты для квартета тромбонов Е. Протопоповой) / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДУМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2004. - Вип. 13. - С. 298 - 308.

9. Федорков О.В. Композиторские трактовки жанра сюиты для ансамблю тромбонов в украинской музыке / О.В.Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДУМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2005. - Вип. 15. - С. 258 - 267.

10. Федорков О.В. Джазовые искания в „Small east suite” А. Кабаченко для квартета тромбонов / О.В. Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва педагогіки та теорії і практики освіти. Мистецтво та освіта сьогодення: зб. наук. пр./ ХДУМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2006. - Вип. 18. - С. 352 - 364.

11. Федорков О.В. Трактовка жанра в сюите Л.Донник В Слобожансько-Сковородинівському краю” для квартета тромбонов / О.В. Федорков // Проблеми взаємодії мистецтва педагогіки та теорії і практики освіти: зб. наук. пр./ ХДУМ ім. І.П. Котляревського - Харків, 2007. - Вип. 19. - С. 159 - 176.

12. Федорков О.В. О репертуаре для ансамблей тромбонов / О.В.Федорков // Проблемы взаимодействия искусства, педагогики и учебного процесса: научно-методический сборник / ХГИИ им. И.П. Котляревского. - Харьков, 1995. - С. 40-44.

13. Федорков О.В. Українська ансамблево-тромбонова культура / О.В.Федорков // Традиція і національно-культурний поступ: зб. наук. пр. / ХДУМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2005 - С. 234-240.

14. Федорков О.В. Репертуар для ансамблю тромбонов // История, теория и практика исполнительства на духовых и ударных инструментах. Тезисы докладов международной научной конференции. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 96 - 98.

15. Федорков О.В. Про два твори для великих складів ансамблів тромбонів// Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство. Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу 25 - 26 грудня 2000 року. / ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2000. - 2 видання. - С. 212 - 213.

16. Федорков О.В. Оригінальні твори для ансамблів тромбонів у вузівській навчальній програмі // Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавства: збірник матеріалів науково-методичної конференції. - Харків, 2001.-- Вип. 3.- С. 235 - 243.

17. Федорков О.В. Український тромбоновий ансамбль: парадокси і перспективи // Традиція і сучасне в український культурі. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича / ХДІМ ім. І.П. Котляревського. - Харків, 2002. - С. 49 - 50.

Размещено на Allbest.ru