Вокальна творчість актора драматичного театру: мистецтвознавчий та психолого-педагогічний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вокальна творчість актора драматичного театру: мистецтвознавчий та психолого-педагогічний аспекти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку театрального мистецтва велику роль у драматичних постановках відіграє вокальна культура актора. Нині вокальне мистецтво є повноправним компонентом драматичної дії. Це зумовлено появою режисерів-новаторів, а також виникненням сучасних театральних систем, експериментальних пошуків, у яких вокальне мистецтво є чи не найосновнішим компонентом у розкритті сценічного образу. Велика частина репертуару сучасних драматичних театрів складається з музичних постановок: музична вистава, водевіль, мюзикл, рок-опера, театральні спектаклі у формі концертної програми. Все це вимагає від актора обов'язкової професійної вокальної підготовки. Сьогодні надзвичайно гостро постає проблема виховання драматичного актора універсального типу - актора, який повинен не тільки грати на сцені, а і розкривати свою індивідуальність в процесі створення вокально-сценічного образу в спектаклі.

Фахівці - мистецтвознавці та педагоги - не так часто звертаються до проблеми вокально-виконавської творчості актора драматичного театру, хоча формування здатності до неї як до необхідної складової сценічної діяльності драматичних акторів є актуальною проблемою сучасного виконавства та вокальної педагогіки. Історія розвитку вокального виконавства, акторської майстерності та педагогіки свідчить, що протягом багатьох років мистецтвознавці намагалися визначити принципи вокального виховання актора драматичного театру, здійснити їх апробацію, впровадити в систему формування акторських навичок і вдосконалити організацію процесу вокально-сценічної діяльності, але всі ці питання залишаються недостатньо дослідженими.

Сучасний стан розвитку вокально-сценічної творчості вимагає комплексного міждисциплінарного підходу до її вивчення, а отже, широких контактів мистецтвознавців, музикознавців, театрознавців, вокалістів, акторів, педагогів. Перспективність вокальної творчості актора драматичного театру забезпечується її послідовною та фундаментальною опорою на методологічні принципи вокальної педагогіки як складової мистецтвознавства.

Огляд фундаментальних праць з теорії вокального та театрального мистецтва свідчить, що серед проблем вокально-виконавського процесу в акторів драматичного театру увага приділялася таким аспектам, як еволюція театру (Б. Брехт, Є. Вахтангов, М. Захаров, Л. Курбас, В. Мейєрхольд, Л. Михайлов, К. Станіславський, Ю. Станішевський, Д. Стрелер, М. Чехов); проблема свідомого опанування творчих процесів (Б. Ананьєв, Г. Батищев, М. Бахтін, Л. Виготський, І. Павлов, Д. Узнадзе); діагностика та розвиток художньої обдарованості актора (П. Єршов, Б. Зон, Є. Колчін, І. Кох, Н. Рождественська); техніка постановки голосу і фізіологія цього процесу (Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, Ф. Засєдатєлєв, А. Зданович, І. Лєвідов, Л. Работнов); формування і удосконалення вокально-виконавських навичок (В. Антонюк, Д. Бєлявська, Є. Вознесенська, Н. Гребенюк, І. Колодуб, Н. Малишева, П. Понтрягін, В. Садовніков, П. Троніна). Проблема специфічних особливостей вокальної творчості драматичного актора, що відбивається і на його виконавській творчості, і на психолого-педагогічній діяльності педагогів-вокалістів, ще недостатньо досліджена.

Таким чином, актуальність роботи зумовлена наступними факторами:

- необхідністю вивчення та переосмислення вокально-виконавських процесів у сценічній діяльності актора драматичного театру;

- відсутністю наукових праць, що розкривають мистецтвознавчі та психолого-педагогічні особливості вокальної творчості актора драматичного театру;

- можливістю застосування узагальненого досвіду і конкретних спостережень педагогів-вокалістів в театральній практиці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно науково-дослідної і методичної роботи Харківської державної академії культури і відповідає комплексній темі «Проблеми історії і теорії культури», включеної в «Тематичний план наукових досліджень Харківської державної академії культури на 2001-2005 рр.», затверджений Вченою радою ХДАК (протокол №8 від 23.02.2001 р.). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради ХДАК (протокол №3 від 24. 10. 2008 р.)

Мета дослідження - виявити особливості вокальної підготовки актора драматичного театру. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати принципи взаємодії драматичного та вокального мистецтв у процесі вокально-сценічної діяльності актора;

- охарактеризувати особливості формування творчої індивідуальності «актора, що співає»;

- визначити роль особистісно-орієнтованого підходу у вокальній творчості актора драматичного театру;

- виявити етапи розвитку вокально-технічної і вокально-художньої майстерності актора драматичного театру;

- розробити модель створення вокально-сценічного образу актора в процесі роботи над вокальним твором.

Об'єктом дослідження є вокальна творчість актора драматичного театру.

Предмет дослідження - формування вокально-виконавської майстерності актора драматичного театру.

Методологія дослідження є комплексною. Спираючись на діалектичний, системний та структурний підходи, у дисертації використовуються знання різних сфер мистецтвознавства і суміжних наук: історії та теорії театру, теорії музики, музичної і театральної психології, вокальної та театральної педагогіки. Дане дослідження спирається на загальнонаукові методи: емпіричні (спостереження, обговорення, ретроспективний аналіз вокально-виконавського та педагогічного досвіду автора) та теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення теоретичних і дослідницьких даних).

Теоретичною базою дисертації стали науково-методологічні розробки, присвячені проблемам сценічного перевтілення (Б. Захава, В. Кочнєв, Р. Натадзе, Н. Рождественська, Ю. Стромов, Л. Тальян П. Якобсон); методам сценічного мистецтва (Б. Брехт, Є. Вахтангов, М. Захаров, В. Немирович-Данченко, К. Станіславський, Г. Товстоногов, М. Чехов); процесам взаємодії музики та художньої концепції драматичної вистави (І. Бродова, Т. Грум-Гржимайло, Л. Іванова, Т. Кудинова, О. Мальцева, І. Меєрович, О. Ольхович, Л. Стулова, Н. Таршис); питанням психології творчості вокаліста-виконавця (В. Антонюк, І. Герсамія, Н. Гребенюк, О. Єрошенко, М. Жишкович, І. Колодуб, П. Троніна); питанням фізіології і психології голосового апарату (Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, Ф. Засєдатєлєв, А. Зданович, В. Морозов, Г. Ройзен, Ю. Фролов, В. Юшманов, О. Яковлєв); психолого-аналітичним і психолого-педагогічним аспектам розвитку особистості музиканта-виконавця (В. Білоус, Л. Василенко, О. Катрич, О. Михайличенко, Т. Сирятська,); осмисленню внутрішніх тенденцій і закономірностей музичного мистецтва, музичного твору, форми, мови і мовлення (Б. Асаф'єв, Т. Вєркіна, В. Медушевський, Є. Назайкінський, О. Самойленко, А. Сохор, О. Філатова, Л. Шаповалова, С. Шип).

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вперше:

- виявлено специфічні особливості розвитку вокально-виконавських здібностей у процесі творчої діяльності актора драматичного театру;

- визначено функцію вокально-сценічної творчості у контексті сучасної режисури;

- запропоновано та теоретично обґрунтовано визначення «акторсько-вокальний діалог» та «актор, що співає».

- визначено роль особистісно-орієнтованого підходу в вокальній творчості драматичного актора;

– до наукового обігу введено поняття «вокальна тема ролі» та «вокально-акторська майстерність»;

– розроблено модель створення вокально-сценічного образу актора в процесі роботи над вокальним твором.

Отримали подальшу розробку питання, пов'язані з:

- особливостями формування творчої особистості «актора, що співає»;

- впливом індивідуальних психофізіологічних та характерологічних особливостей драматичного актора на його вокально-сценічну діяльність.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дослідження можуть використовуватися в програмах індивідуальних та лекційних курсів для студентів спеціалізації «Актор драматичного театру та кіно» («Сольний спів», «Постановка голосу», «Основи вокалу», «Майстерність актора»); у подальшій дослідницькій роботі; в акторській практиці. Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчальну практику Харківської державної академії культури на кафедрах акторської майстерності та режисури.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданнях кафедри культурології, кафедри хорознавства та хорового диригування ХДАК. Матеріали дослідження використані автором при створенні навчальної програми «Сольний спів» для студентів спеціалізації «Актор драматичного театру та кіно» ХДАК. Основні положення роботи були викладені на наукових конференціях: «Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка, виконавство» (Харків, 2004); «Драма, вистава, глядач» (Харків, 2004, 2006, 2008); «Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих виконавців» (Харків, 2005); «Музичні інформаційні технології. Досвід і проблеми розвитку» (Одеса, 2006); «Музичний світ В. Моцарта: шляхи осягнення» (Харків, 2006).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відбиті в 4 наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, затверджених ВАК України, та Програмі «Сольний спів» для студентів спеціалізації «Актор драматичного театру та кіно».

Структура дисертації. Дослідження складається зі Вступу, трьох Розділів, Висновків, Додатку, Списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 201 сторінка, основний текст - 167 сторінок, Список використаних джерел - 349 позицій.

Основний зміст дисертації

драматичний актор вокальний сценічний

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання і методи дослідження; розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; подано відомості щодо впровадження результатів дослідження і перелік публікацій автора.

У Розділі 1 «Специфіка вокальної творчості актора в драматичному мистецтві» визначено ступінь вивчення проблеми в теорії і практиці сучасного вокального та театрального мистецтва, подано огляд літератури з даного питання та окреслена джерельна база дослідження; виявлено роль вокально-сценічної творчості актора в контексті сучасної режисури, розкрито сутність та специфіку вокально-акторської майстерності.

Підрозділ 1.1. «Огляд літератури та теоретична база дослідження» присвячений теоретичним аспектам вивчення проблем вокальної творчості в контексті драматичного мистецтва. У процесі роботи вивчено та систематизовано літературні джерела, які за спрямованістю розподілено на чотири групи.

Першу групу склали праці і публікації, присвячені природі свідомого опанування творчих процесів. У вітчизняній літературі досліджувалися: сутність, структура та соціальна роль творчості (А. Коршунов, О. Лосєв та ін.); зміст творчості (Г. Батіщев, М. Бердяєв та ін.); місце і роль уяви у творчому процесі (В. Библер, Б. Кедров та ін.). Зазначені джерела стали основою для проведеного нами аналізу феномену творчості

Другу групу джерел склали дослідження, що висвітлюють проблеми взаємовідношення вокальної виразності та акторської гри в процесі еволюції драматичного мистецтва. Театральна реформа, здійснена на межі ХІХ і ХХ ст. засновниками Художнього театру К. Станіславським і В. Немировичем-Данченком, суттєво вплинула і продовжує впливати на розвиток сценічного мистецтва в усьому світі. Вона спричинила докорінний перегляд і оновлення всіх складових діяльності сучасного театру, торкнулася сфери вокальної творчості драматичного актора.

Художньо-змістовну роль вокальної музики неодноразово підкреслювали майстри сцени світового рівня (Б. Брехт, П. Брук, Є. Вахтангов, М. Горчаков, Ю. Завадський, Л. Михайлов, Д. Стрелер, О. Таїров). Процес творчої взаємодії музики та художньої концепції драматичної вистави є предметом досліджень багатьох сучасних вчених (І. Бродова, Т. Грум-Гржимайло, Т. Кудінова, О. Мальцева, І. Меєрович, О. Ольхович, Н. Таршис). Виявляючи особливості вокальної творчості актора, ми проаналізували літературні джерела, присвячені специфіці акторського мистецтва. У цьому контексті цінні спостереження та теоретичні висновки містять праці Б. Захави, П. Єршова, Є. Колмановського, М. Кнебель, І. Мар'яненка, В. Мейєрхольда, Ю. Стромова, С. Юрського.

Третю групу джерел складають дослідження, присвячені проблемам особистості. Необхідно підкреслити, що сучасний зміст проблеми психологічної структури творчої особистості відбивається в міждисциплінарних пошуках учених Л. Виготського, Б. Зона, В. Кочнєва, О. Михайличенка, Н. Рождественської, О. Рудницької, С. Сисоєвої, Л. Тальян, Д. Узнадзе, та ін.

Четверту групу складають праці в яких аналізуються важливі тенденції вокального мистецтва. Питання історії, теорії та методики вокального мистецтва досліджуються в працях В. Багадурова, Б. Гнидь, І. Назаренка. Особливе значення у вивченні питань, пов'язаних з процесом вокального виховання актора драматичного театру, належить літературі, присвяченій проблемам вокальної мови (К. Злобін, В. Морозов, Л. Стулова, С. Юдін). Важливими джерелами, в яких розглядається проблематика функціонування психофізіологічного комплексу в процесі вокальної діяльності стали праці Д. Аспелунда, Л. Дмитрієва, Ф. Засєдатєлєва, А. Здановича, Ю. Фролова.

Психолого-педагогічний аспект дисертації зумовив залучення вокально-методичної та мистецтвознавчої літератури, що відбиває творчі ідеї сучасних педагогів-вокалістів - це дослідження В. Антонюк, І. Герсамія, Н. Гребенюк, Л. Василенко, Д. Євтушенка, О. Єрошенко, М. Жишкович, І. Колодуб, О. Стахевича, П. Троніної.

У результаті аналізу наукових джерел встановлено, що в наявних публікаціях залишаються поза увагою важливі проблеми, зокрема, комплексний розгляд вокальної творчості актора драматичного театру як окремого явища.

У підрозділі 1.2. «Вокально-сценічна творчість як компонент сучасної режисури» шляхом аналізу музичних вистав сучасного драматичного театру виявлено функцію вокально-сценічної творчості актора в контексті сучасної режисури. Художня єдність сучасної драматичної вистави сприяє небувалій дієвості взаємозалежних театральних постановок, у яких вокальне мистецтво - художньо-змістовна, творча домінанта.

Звернення режисерів драми до вокально-сценічної творчості з початку ХХ ст. здійснювалося усвідомлено - воно осмислювалося як головна проблема. У творчості таких видатних діячів театральної культури початку XX ст., як Б. Брехт, П. Брук, Є. Гротовський, Д. Стрелер (європейський театр); В. Мейєрхольд, В. Плучек, М. Розовський, О. Таїров, Г. Товстоногов (радянський театр); М. Кропивницький, Л. Курбас, М. Садовський, П. Саксаганський (український театр) вокальне мистецтво пронизуючи всю структуру спектаклю, є одночасно емоційним і конструктивним стрижнем постановки.

Вокальна творчість драматичного актора, вбираючи та акумулюючи специфіку сценічної дії, стала повноправним компонентом професійної діяльності драматичного театру XX-XXI ст. Висока вокальна культура є творчим підгрунтям багатьох талановитих акторів: О. Абдулова, В. Золотухіна, М. Караченцова, Є. Лєбєдєва, А. Миронова, Т. Міхіної, Д. Пєвцова, Н. Сумської, А. Фрейндліх, К. Хабенського, А. Хостикоєва та ін.

Розширення сфери впливу вокального мистецтва стає основним критерієм художності сучасної режисури. Переконливе тому підтвердження - вистави І. Афанасьєва, М. Захарова, Ю. Любімова, М. Розовського, К. Серебренікова, що увійшли до скарбниці світового театру XX-XXI ст. Драматичний конфлікт, трактування персонажів, жанр вистави, його стиль величезною мірою випробовують вплив вокального мистецтва. Унаслідок цього сьогодні постає проблема виховання драматичного актору універсального типу, який має досконало володіти як акторською, так і вокальною майстерністю - «актора, що співає».

Враховуючи принципову єдність музики та драми, що гармонійно сполучаються у сучасних постановках, виникає необхідність введення до наукового обігу поняття «вокальна тема ролі» як найбільш художньо-змістовного компоненту «музики ролі» (за Н. Таршис). Саме вокальна тема ролі є тією складовою образу актора, що впливає на сутність сценічної інтерпретації. Сучасні митці створюють особистий напрям режисури, в якому домінуючою ланкою реалізації внутрішнього переживання актора є вокальна тема ролі, втілення якої характеризує ступінь високої майстерності актора, що співає, у сучасному драматичному театрі.

У підрозділі 1.3. «Вокально-акторська майстерність: сутність та специфіка» розглядаються специфічні особливості взаємодії вокального виконавства та акторської гри в драматичному театрі. Головною метою актора став процес створення яскравого сценічного образу. На відміну від «співака-актора», вокально-сценічний образ якого підпорядкований законам музики, вокальне мистецтво актора, що співає, узгоджується з законами драми (схема 1). Головним художньо-змістовним компо-нентом в процесі створення сценічного образу стала вокально-акторська майстерність - гармонійне поєднання вокально-технічних та художніх завдань, що реалізуються драматичним актором на драматичній сцені та відображають специфіку створення сценічного образу.

З урахуванням характеристики акторських здібностей з одного боку, і аналізу вокально-виконавської творчості співака, з іншого, визначено та проаналізовано вокально-сценічні якості актора драматичного театру, який здатний:

а) за допомогою акторських дій (слово, спів, рух, міміка, ритм) знайти найвиразнішу вокально-сценічну форму для всього різноманіття як внутрішніх, так і зовнішніх ознак, властивостей та дій зображуваного образа;

б) збудити в собі безперервний послідовний ряд думок, бажань, самопочуттів, ритмів, реакцій, дій і відношень до партнера, об'єкта, пропонованих обставин, властивих зображуваному образові і спрямованих на досягнення поставленого перед собою вокально-сценічного завдання;

в) швидко привести себе у творчий вокально-сценічний стан;

г) професійно розпоряджатися своїм голосом;

д) здатність організувати і спрямувати всі свої творчі сили на виконання вокально-сценічних завдань.

Специфіка взаємовідносин акторської майстерності та вокальної творчості дозволяє позначити ще одну форму діяльності актора, що співає, яка передує здійсненню вокально-сценічного процесу - вокально-сценічну установку. Ця установка, як форма усвідомлено-цілеспрямованої діяльності актора, що співає, містить мету (сценічний образ), засіб (акторські дії), процес діяльності (вокально-акторську майстерність). Результатом взаємодії вищезгаданих компонентів установки виступає акторсько-вокальний діалог.

Таким чином, акторсько-вокальний діалог - це необхідний художньо-змістовний елемент сучасного сценічного мистецтва, що виник у результаті творчих взаємовідношень акторської гри та вокальної виразності. Саме він повною мірою розкриває особистість актора, що співає, внутрішню і зовнішню сторони його професіоналізму, природу та логіку акторських дій в органічній взаємодії з вокально-виконавською творчістю.

У Розділі 2 «Феномен особистості «актора, що співає»» розкриваються суттєві параметри творчої особистості актора драматичного театру універсального типу.

У підрозділі 2.1. «Динаміка розвитку творчої особистості «актора, що співає»» характеризуються особливості формування його творчої особистості. Величезне значення для вокально-сценічної діяльності має темперамент, саме він є однією зі складових характерологічного портрета митця. Це означає, що при відповідних умовах і методах виховання вокально-сценічних навичок можна корегувати деякі риси характеру актора, що співає, - підсилювати необхідні і гальмувати небажані. У дослідженні розглядаються фактори, що впливають на становлення особистості актора: психофізіологічні задатки, характерологічні особливості, світовідчуття та світогляд, мотивація, спрямованість на естетичні потреби, усвідомленість і неусвідомленість.

Опираючись на принципи театральної методології, засновані на органічному процесі психофізичної єдності, ми встановили, що: вокально-сценічні відчуття актора укладаються в утворенні необхідних внутрішніх (психічних) умов для природного та органічного зародження вокально-сценічної дії. Озброєння актора внутрішніми відчуттями пов'язане з формуванням у нього здатності викликати в собі правильне самопочуття, той внутрішній стан, при відсутності якого творчість виявляється неможливою.

Стан творчості актора, що співає складається з ряду пов'язаних між собою елементів (за Б. Захавою)

- відчуття активної зосередженості (сценічна увага);

- відчуття вільного від зайвої напруги тіла (сценічна воля);

- відчуття правильної оцінки запропонованих обставин (сценічна віра)

і виниклі на цій основі готовність і бажання діяти.

Саме ці відчуття необхідно враховувати в процеси формування вокально-виконавської майстерності актора драматичного театру.

У підрозділі 2.2. «Роль особистісно-орієнтованого підходу в вокальній творчості драматичного актора» доводиться, що в процесі розвитку творчої особистості актора, що співає, виникають нові методи вокальної підготовки, зорієнтовані на вокально-сценічну діяльність майбутнього актора драматичного театру. Тому виникає необхідність створення системи підготовки актора згідно тенденцій сучасного театрального мистецтва, а саме, впровадження в процес вокальної підготовки актора принципів особистісно-орієнтованої педагогіки. Унаслідок цього визначається особистістно-акторська функція в структурі особистісно-орієнтованого підходу, яка концентрує в собі всі особистісні процеси актора, що співає (його асоціації, життєвий і духовний досвід), під час яких включається інтелект та уява, розкриваються найтонші внутрішні взаємозв'язки, відбуваються несподівані зіставлення й алюзії.

В процесі створення вокально-сценічного образу, акторові, що співає, необхідно постійно вдосконалюватися як в особистісному, так і в професійному плані. Основою безперервної роботи над вокальним твором, тривалість якого буває різною є відпрацьована система рефлексії.

Найважливішим моментом для викладача вокалу є здатність показати майбутнім акторам механізм дії і можливості рефлексації, розкрити її загальнолюдський і водночас особистісний характер, навчити відповідним технологіям. Знання і вивчення цих процесів дає можливість розробити програму комплексно-індивідуального розвитку студента-актора - сутність особистісно-орієнтованого підходу. У його межах нами складено діагностичну карту-характеристику, яка розкриває особливості здібностей студента-актора, що співає: характеристика голосу і зовнішні дані; виявлення дефектів звука; недоліки голосу і шляхи їх подолання; репертуарний список творів; аналіз технічної частини вокальної підготовки на початку і наприкінці навчання; аналіз виступу на драматичній сцені.

Розділ 3 «Єдність вокально-технічної та вокально-художньої майстерності актора» розглядає проблеми формування і розвитку вокально-сценічних навичок актора, що співає.

Підрозділ 3.1. «Особливості формування вокально-сценічних навичок» присвячений проблемі опанування актором навичок співу та володіння ним голосовим апаратом. Досвід теоретичного осмислення методичних принципів і прийомів співу драматичного актора недосконалий, але вокально-виконавські традиції драматичного театру з його різноманітністю, психологізмом та реалізмом, надають можливість визначити специфіку співу, виражену у тісному зв'язку вокальної та мовної інтонацій.

У процесі формування вокально-сценічних навичок у актора драми виробляються певні вокально-технічні, вокально-художні стереотипи, що відповідають художньому мисленню та вокально-виконавській спрямованості актора в цілому. Фундаментом у процесі усвідомлення і практичного засвоєння актором вокально-сценічного матеріалу є аналітична робота. Особистісний педагогічний та виконавський досвід, а також аналіз методичної і мемуарної літератури дає підставу стверджувати, що вокально-слухові уявлення мають велике значення, для будь-якого виду вокально-сценічної діяльності, оскільки вони пов'язані з вокально-руховими уявленнями. Варто підкреслити, що вокально-слухові уявлення, які виникають в процесі вокально-сценічної діяльності, активно впливають на якість цієї діяльності, удосконалюючи її через опанування прийомів голосотворення.

Підрозділ 3.2. «Етапи створення вокально-сценічного образу» висвітлює питання діалектики вокального твору та змісту вокальної драматургії сценічного образу актора, що співає. Структура вокально-сценічного образу залежить від багатьох чинників. Її основою є система етапів пізнання драматичним актором вокального твору.

Перший етап - ознайомлення з твором, сприйняття нового вокального матеріалу актором, що співає. Починається процес планомірного вспівування, формування необхідних вокально-технічних та художньо-виконавських навичок. В цей час вирішуються проблеми, пов'язані з вокально-технічним аналізом: діапазон, теситура, дикція, дихання, резонатори. Далі йде заглиблення в авторський образ завдяки сполученню вокально-технічних і драматичних виражальних засобів, які формують вокально-сценічні навички.

Другий етап - виконання на драматичній сцені перед глядачем, який стає учасником вокально-сценічної дії. Реакція глядачів, відгуки критиків, стимулюють вокально-сценічну роботу актора, що співає.

Третій етап - удосконалення вокально-технічних та вокально-художніх навичок з урахуванням реакції глядачів, тобто вокально-сценічний образ народившись живе своїм самостійним життям і вимагає подальшої роботи вдосконалення.

На основі цих трьох етапів запропоновано структуру процесу створення вокально-сценічного образу.

Висновки

1. У процесі аналізу творчих взаємин вокально-виконавської творчості з акторською майстерністю були визначені особливості, що впливають на специфіку вокально-акторської майстерності як художньо-змістовного компонента сценічного образу. Складові вокально-акторської майстерності висувають перед актором, що співає, як пізнавальне так і виконавське завдання. У цьому процесі об'єднуючою ланкою виступає вокально-акторська уява, яка реалізується через «примірювання» сценічної ролі на себе та в поєднанні її з вокально-музичним матеріалом; вдосконалення необхідних акторських та вокально-виконавських навичок, потрібних прийомів та відчуттів актора, що співає, на драматичній сцені.

Визначено та сформульовано вісім специфічних особливостей вокально-акторської майстерності.

I. Творча триєдність - актор виступає один у трьох іпостасях (особистість, автор, виконавець).

II. Об'єднання актора-творця й актора-образу.

III. Особистість актора в процесі виконання (ролі, монологу, вокального твору) втілюється у творчому образі - на сцені виникає нова особистість, і відбувається це на очах у глядачів.

IV. Особлива виразність почуттів, зміна відтінків тембру, укрупненість міміки і жестів.

V. Вокально-акторська майстерність є довільною та необмеженою.

VI. Актор відбирає зі свого досвіду (життєвого і професійного) все, що наповняє той або інший образ, це дає йому друге народження.

VII. Взаємозумовленість утілюваного (сценічний задум) і втіленого (сценічний образ).

VIII. Діалектичне об'єднання внутрішньої та зовнішньої поведінки актора в процесі вокально-сценічної діяльності.

2. Охарактерезовано особливості формування творчої індивідуальності актора, що співає з урахуванням специфіки його психофізіологічної системи. Вивчення проблеми формування та розвитку творчої особистості актора, що співає, дало можливість визначити, що актор, що співає, є актором, який містить в його особистості синтезовану розумову емоцію, з одного боку, та наповнений живим переживанням інтелект - з іншого. Цілісність психологічного життя актора, що співає, відображає мислення, пов'язане з щиросердечною організацією його творчої особистості. Воля, розум, емоції, мотиви - це все цілісність буття вокально-сценічного мислення актора, що співає.

3. Визначено роль ососбистісно-орієнтованого підходу в процесі вокально-сценічної діяльності драматичного актора. Досліджуючи специфіку особистісних процесів актора, що співає, виявлено, що основним критерієм вокального та професійного розвитку творчої особистості актора є особистісно-орієнтований підхід. У структурі даного підходу розроблена особистістно-акторська функція, що концентрує в собі всі образно-раціональні та емоційно-образні процеси актора, що співає.

4. У ході дослідження виділено етапи розвитку вокально-технічної та вокально-художньої майстерності актора драматичного театру. Ми встановили, що підґрунтям у процесі усвідомлення та практичного освоєння актором вокально-сценічного матеріалу є аналітична робота. Це пояснюється тим, що складна структура вокального твору вимагає акторського пошуку, осмислення та порівняння різних музично-виразних засобів (1-й етап - процес усвідомлення і практичного засвоєння актором, що співає, вокально-сценічного матеріалу; 2-й етап - поглиблена робота актора над вокальним твором, що характеризується рішенням як практичних, так і теоретичних завдань). Усі етапи роботи актора над вокальним твором пронизують вокально-слухові уявлення.

Виявлено специфіку процесу формування вокально-сценічних навичок драматичного актора, що полягає в єдності вокально-технічного і вокально-художнього розвитку з урахуванням акторсько-емоційного фактора. Специфічною особливістю у формуванні вокально-сценічних навичок актора, що співає, як творчої особистості є те, що, незалежно від його вокальних здібностей, він має навчитися не тільки володіти голосом, але й розуміти зміст вокального твору, викликати емоційну відповідь на музичні образи та донести їх до глядача-слухача.

5. Розроблено модель процесу створення вокально-сценічного образу, яка поєднує в собі чотири складові (схема 2):

- процес інтелектуального засвоєння вокального твору (всебічне осмислювання);

- процес чуттєво-естетичного засвоєння вокального твору;

- процес вспівування вокального твору, який містить у собі чотири основні психологічні якості: відчуття актором вокального твору; вміння актора запам'ятовувати та свідомо утримувати в пам'яті твір, що розучується; здатність актора до збагачення своїх вокально-звукових відчуттів; здатність актора до узагальнення окремих вокальних відчуттів (фіксація).

- процес виконання вокального твору, який виявляє основні компоненти вокально-сценічної поведінки актора, що співає у процесі вокально-сценічного виконавства.

Спираючись на систему сценічної взаємодії вокальної та акторської майстерності, визначено, що основною органічною метою творчості актора, що співає, є створення вокально-сценічного образу. Відтворення художнього образу шляхом вокально-технічних та вокально-художніх виконавських прийомів дозволяє драматичному актору розкривати нові професійно-якісні риси, що вимагає від нього досконалої професійної вокальної підготовки.

Основні положення дослідження спрямовані на зміну підходу до формування творчої особистості сучасного актора, а також на розвиток вокально-педагогічної діяльності та її значення у формуванні вокально-виконавської майстерності актора драматичного театру.

Список публікацій за темою дисертації

1. Сгибнева С.С. Музыкальное воспитание в России (исторический аспект) /С.С. Сгибнева // Вісник Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Х.: ХДАДМ, 2002. - №5. - С. 81-89.

2. Сгибнева С.С. К проблеме певческого голосообразования актеров драмы / С.С. Сгибнева // Проблеми сучасного мистецтва і культури. Освітні аспекти мистецтвознавства та професійної педагогічної діяльності: зб. наук. пр. / Обласний методичний кабінет учбових закладів мистецтв та культури. - К. 2002. - С. 124-130.

3. Сгибнева С.С. Чувство ритма как объект исследования в литературе / С.С. Сгибнева // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. Методологічні особливості формування професійних якостей студентів: зб. наук. пр./ Луган.держ. ін-т культури і мистецтв. - Харків: Стиль-Издат, 2004. - С. 180-185.

4. Сгибнева С.С. О взаимоотношении философии и искусства в системе духовной культуры / С.С. Сгибнева // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: зб. наук. пр./ Луган.держ.ін-т культури і мистецтв - Луганськ, 2006. - Вип. 5. - С. 143-151.

5. Cгібнєва С.С. «Сольний спів»: програма курсу / С.С. Сгібнєва. - Х.: ХДАК, 2003. - 9 с.

Размещено на Allbest.ru