Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

УДК 78.08 (477) «1920/1990» (043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Українська популярна музика: витоки та проблематика

(1920 - 1990 рр.)

26.00.01 - теорія та історія культури

Шевченко Олена Григорівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Іваницький Анатолій Іванович - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Брилін Борис Андрійович - Вінницький державний університет ім. Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри інструментального виконавства;

кандидат мистецтвознавства, професор Мурзіна Олена Іванівна - Національна академія музики України ім. П.І. Чайковського, завідувач кафедри етномузикології.

Захист відбудеться «23» квітня 2010 року о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 Київського національного університету культури і мистецтв за адресою: 01131, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв за адресою: 01131, м. Київ, вул. Щорса, 36.

Автореферат розісланий «23» березня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиЛ.Г. Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Дослідження музичної культури певного суспільства, народу, соціального прошарку як складової загальноісторичного процесу є невід'ємною частиною музикознавства. Такі дослідження ставлять за мету прилучення до культурних цінностей минулого через вивчення музично-історичної спадщини.

Культурне життя України з кожним днем стає більш складною, багатоукладною сферою. Сьогодні, коли важко встежити за різноякісною творчою стихією, в її глибинах народжуються та викристалізовуються нові естетичні цінності. Однак ці процеси відбуваються надзвичайно складно.

Відмінною рисою музичної культури ХХ століття є поява ряду нових пластів, які утворилися в результаті взаємодії культур різних етносів, що, в свою чергу, вплинуло на саму структуру музичної культури в цілому. В звязку з цим виникає необхідність наукового осмислення даної структури.

В період СРСР вітчизняне музикознавство було традиційно зорієнтоване переважно на вивчення кола питань музичної культури, які торкалися так званої “серйозної” музики.

Тому більшість музично-культурних явищ, що виходять за межі академічної музики, розглядалися переважно на рівні періодичних видань. Однак останнім часом становище значно покращилося завдяки активній зацікавленості з боку науковців питаннями української популярної музики. Проблема побутування та перспективи розвитку української популярної музики на сьогоднішній день потребує активного наукового дослідження.

Сказане обумовлює актуальність даного дослідження, спрямованого на розгляд одного з важливих компонентів музичної культури - української популярної музики.

На нашу думку, звернення до фольклору, радянської масової пісні, джазу та рок-музики є необхідним для зясування питань, повязаних з інтеграцією їх в українське культурне середовище та функціонування в середині його.

Сутність української популярної музики - мистецького феномену та явища музичного життя як актуального вияву музичної культури - обумовлює багаторівновий характер цих питань, що локалізуються у суміжних наукових галузях: історичному музикознавстві, соціології, культурології, історії культури, а також, до певної міри, психології та економіки культури.

З питанням статусу української популярної музики безпосередньо повязані питання з витоковою природою цього явища. Тому ряд дослідників прагнуть розвязувати ці питання в комплексі його художніх та соціокультурних складових, апелюючи при цьому як до словянських (фольклор - В.Конен, Б.Брилін; авторська пісня - О.Різник, Г.Келдиш, М.Каманкіна), так і до західно-європейських, світових витоків української популярної музики - джаз (А.Баташов, В.Романко, А.Кадцин, Д.Бабіч), рок-музика (Ю.Божко, О.Козлов, М.Саркітов, Л.Васильєва)).

Теоретико-концептуальні підвалини цієї роботи становить складний комплекс наукових праць мистецтвознавчого (А.Баташов, Л.Васильєва, А.Іваницький, А.Кадцин, О.Козлов, С.Коротков, О.Різник, А.Сохор, Г.Шостак, І.Хижняк, А.Цукер, Ю.Чекан), педагогічного (М.Афасижев, Б.Брилін, В.Дряпіка, О.Рудницька), соціокультурного (В.Волошинов, М.Бахтін, І.Ляшенко, Н.Саркітов, Ю.Божко), культурознавчого (В.Конен, О.Чернокозов, Т.Чередниченко, Л.Васильєва), естетико-психологічного (Є.Назайкінський, О.Рудницька) нарешті, філософського (Б.Деменко, І.Набок) напрямків.

Феномен української авторської пісні, як мистецького напрямку, досліджує О.Різник, еволюцію жанру самодіяльної авторської пісні 1950-70-х років простежено М.Каманкіною. Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини ХХ століття стала предметом дослідження Л.Васильєвої, Ю.Чекана, місце джазу у музичній культурі України, ступінь його інтеграції в музичне життя та стилеву систему української музики розглянуто в роботі В.Романка. Д.Бабіч досліджує проблему виконавської майстерності артистів естрадних ансамблей. Категорії “естетична потреба” (М.Афасижев) та (на основі молодіжної музики) “формування естетичних потреб молоді” розглядаються в праці І.Назаренка, музично-творчий розвиток підлітків та учнів старших класів у сучасних формах дозвілля (Б.Брилін). Музично-естетичне виховання старшокласників засобами сучасної популярної музики розкрито в працях О.Рудницької, А.Болгарського, Б.Бриліна, О.Сапожнік, соціальні функції рок-музики в молодіжному середовищі (М.Саркітов, А.Троїцький).

Відсутність цілісного дослідницького висвітлення проблеми й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Українська популярна музика: витоки та проблематика (1920 -1990рр.)”.

Звязок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах науково-дослідної теми КНУКіМ “Трансформаційні процеси в культурі і мистецтвах України” (Державний реєстраційний № 0107 V 009539).

Мета дослідження - прослідкувати витокову природу та еволюцію української популярної музики періоду 1920 - 1990-х років.

Основні завдання дослідження:

визначити теоретико-методологічні основи дослідження;

проаналізувати витокову природу (національне та напливове) української популярної музики;

конкретизувати етапи комерціалізації української популярної музики в умовах шоу-бізнесу;

зясувати значення мовного аспекту в процесі розвитку української популярної музики;

охарактеризувати стан української популярної музики на початок ХХІ століття;

проаналізувати проблеми української популярної музики в умовах вітчизняного шоу-бізнесу (позитивні та негативні його фактори);

Обєкт дослідження - українська популярна музика 1920 - 1990-х років.

Предмет дослідження - витокова природа та тенденції розвитку української популярної музики.

Методи дослідження. Мета і завдання роботи обумовили застосування таких методів дослідження: історичний - у накопиченні первинних даних, отриманих з першоджерел, музикознавчої та мистецтвознавчої літератури з обраної теми, простеженні звязків між історичними даними та найновітнішою інформацією; аналітичний - у використанні мистецтвознавчої, культурологічної, психологічної, економічної, філософської літератури з даної проблеми; порівняльно-зіставний - у виявленні подібності та класифікації складових; системний, який дозволив узагальнити художньо-естетичні особливості музичної діяльності у сфері шоу-бізнесу; емпіричні та соціологічного спостереження (інтервю-опитування, експертних оцінок, їх контент-аналізу тощо); комплексний (кроскультурний) аналіз - у застосуванні даних суміжних з музикознавством та культурологією галузей гуманітарних наук - історії, психології, соціології, філософії, а також економіки культури (зокрема, менеджменту та маркетингу культури); теоретичний та прогностичний - для підведення підсумків дослідження й обгрунтування пропозицій щодо розвязання тих завдань, що постали перед сучасною популярною музикою в Україні.

Наукова новизна дисертації міститься у площині культурологічних і музикознавчих висновків та узагальнень. Здійснене вперше у вітчизняному музикознавстві поєднання питань різносторонньої наукової інтерпретації української популярної музики дозволило зясувати наступні питання:

Обгрунтовано продуктивність комплексного підходу у вивченні питання витокової природи та проблеми становлення української популярної музики.

Розкрито значення та вплив витокової природи на процес розвитку української популярної музики.

Конкретизовано основні етапи комерціалізації української популярної музики.

Показано місце і роль мовного аспекту в процесі становлення української популярної музики.

Проаналізовано стан української популярної музики на початку ХХІ століття.

Розкрито характерні риси української популярної музики в умовах шоу-бізнесу.

Практичне значення дослідження. Наукові результати та основні положення роботи можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях при вивченні української музичної культури, історії та теорії вокального виконавства, у викладанні курсів музично-виконавських, музично-теоретичних, музично-історичних циклів.

За результатами дослідження можна поглиблювати вивчення сучасного музикознавства питань, що торкається проблем психології творчості, культурології, естетики, соціології, економіки культури; при читанні вузівських спецкурсів з історії сучасної музики, музичного менеджменту; при підготовці до них навчальних посібників, методичних матеріалів, статей тощо; у сценічній та концертній діяльності як окремих виконавців, так і музичних колективів, груп, ансамблей.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені у формі доповідей на наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Культурна політика в Україні у контексті трансформаційних процесів” (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ, 2000); Міжнародна науково-практична конференція “Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Міжнародний інститут лінгвістики та права, Київ, 2001); Міжнародна науково-практична конференція “Творчість у контексті розвитку людини” (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2003); ХІІ щорічна Міжнародна науково-практична конференція “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (Науково-дослідний інститут українознавства МОН України, Київ, 2003).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 6 (шести) одноосібних статтях автора, з них - п'ять наукових статей у виданнях, затверджених рішенням ВАК України як фахові з мистецтвознавства, а також у матеріалах п'яти науково-практичних конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, його метою і основними завданнями. Робота має 170 сторінок і складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів і чотирьох пунктів, висновків, списку літератури та додатків. Основний текст викладено на 155 сторінках. Список використаних джерел включає 226 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається його основна проблематика, звязок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета, завдання, методологічна основа, обєкт та предмет дослідження, характеризується наукова новизна та практичне значення здобутих результатів їх апробацію, наведено кількісні та жанрові показники публікацій, подано структуру дисертації.

Перший розділ - Сучасна популярна музика в Україні. Історіографія та постановка проблеми - присвячений аналізу стану опрацьованості вищезазначеної теми на даному етапі та розгляду комплексного методологічного підходу і складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - ”'Популярна музика України як специфічний пласт національної культури” - на основі аналізу культурологічних досліджень уточнюється поняття “масова музика”, її роль, місце та значення в суспільстві.

У1920-х роках формуються ідейно-естетичні принципи вітчизняної естрадної музики як мистецтва (В.Арсланов, П.Козицький, Ю.Мейтус), серед яких культивується загальнодоступність, легкість сприйняття. В цей період домінує ідея будування “мистецтва для всіх” шляхом переорієнтації усіх жанрів музичного мистецтва на створення однорідної “музики для мас”, причому, фахівці повинні були орієнтуватись на смак, музичний рівень мас. Визначення “масова музика” увійшло в музикознавчий обіг близько середини минулого століття і зафіксувало процес демократизації музичного життя, що розпочався, на думку А.Сохора, ще у ХІХ столітті (на Заході, приблизно, з 20-30-х років, в Росії - з 60-70-х) та набув стрімкого розвитку у ХХ ст. після першої світової війни. Серед мистецтвознавчих типологій вирізняються теорії А.Сохора, В.Конен, Л.Мархасєва. Кожна з них висвітлює один з можливих підходів до семантики явищ масової музики. А.Сохор диференціює жанри масової музики за типами її спрямованості на слухача. В.Конен враховує у своїй систематиці середовище побутування сучасної масової музики (в нашому випадку це українська популярна музика), її тематику та походження. За типологією Л.Махрасєва cучасна масова музика активізує всі відомі первинні жанри (пісню, танець, марш), характерною рисою якої є театралізація виконання.

У зарубіжних дослідженнях 1950-1960-х роках (Т.Адорно, Х.Ортега-і-Гассет, Б.Розенберг, Дж.Силвермен, Ж.Фрідман, М.Хоркхеймер) продовжує функціонувати термін “масова музика”, яка визначається як вульгаризована культура нижчого рівня, проти неї не можуть вистояти “ніяка художня форма, ніякий обсяг знань, ніяка естетична система, оскільки свого роду культурна алхімія трансформує її у ходовий товар”.

Такі дослідники як А.Васюріна, Л.Мальцев у вітчизняній філософії 1960-х років зазначають, що популярна музика розглядалася в контексті критики “буржуазної культури” і трактувалася як вияв кризи “культури буржуазного суспільства” та зброя ідеологічної боротьби, що виступала засобом маніпуляції свідомістю мас.

Однак історія розвитку сучасної музики довела, помилковість даних теорій, оскільки в процесі еволюції українська популярна музика сформувала високопрофесійний пласт, що заслуговує високі оцінки як явища музичного мистецтва, крім того, традиційне класичне мистецтво не знецінилося під тиском “мас”, а залишається домінуючим, актуальним та стабільним у системі музичної культури. Тим більше, що українська популярна музика також сформувала (чи, можливо, формує) свою професійну еліту.

Починаючи з середини 1980-х років після офіційного визнання існування молодіжного феномену і в нашій країні, продовжуються спроби наукового обгрунтування поняття “українська популярна музика”. Так, дослідники О.Журбін, О.Запесоцький, І.Кон, - у 1990-х роках: В.Дряпіка, І.Климчук, - вводять поняття “молодіжна музика”, яка включає будь-які жанри, стилі, напрями, що користуються популярністю у молоді, а саме: традиційну естраду, диско, рок-музику та виконується “молодими для молодих”.

Отже, українська популярна музика одночасно є музичним явищем, явищем суспільної свідомості і соціальним феноменом. Адже за своєю природою вона призначена для масового сприйняття, а суспільство при цьому має потребу в такому мистецтві, яке може оперативно відгукуватися на його різноманітні та швидко змінювані потреби, зокрема, потребу у відпочинку, розвагах, спілкуванні з однолітками, звуковому оформленні побуту, де велике значення має синтез музики і слова, танцю, дії, сценічного оформлення. Саме тому в данному дослідженні було введено такий узагальнюючий термін, як “українська популярна музика”.

Термін “українська популярна музика” виник як результат теоретичного аналізу наукової, науково-публіцистичної та мистецтвознавчої літератури. Понятійно-предмнтні уявлення про даний музичний пласт, виходячи з неоднозначності термінологічної передумови, характеризуються поліаспектністю класифікації смислових сфер використання основних складових.

“Українська” - новий напрям сучасного музичного мистецтва, що остаточно виокремився як самостійний з другої половини ХХ століття, має свої іманентні особливості, характерні ознаки, національний колорит;

“Популярна” - характеризує музику як загальнодоступну, широковідому, а також таку, що користується загальним визнанням, незалежно від стилю, напрямку, вікової категорії.

Отже, українська популярна музика має жанрову та стильову класифікацію. До основних жанрів нами віднесено: джаз, авторську (бардівську) пісню, традиційну естрадну пісню, поп-музику, рок-музику та інші жанри. Фольклор хоч і не має прямого відношення до української популярної музики, має сьогодні на неї опосередкований вплив. Кожний жанр, в свою чергу, також передбачає обумовлену класифікацію та трансформацію його стильових різновидів.

У підрозділі 1.2 - “Історіографія проблеми дослідження” - на основі вивчення та аналізу літератури запропоновано її класифікацію.

Міждисциплінарний за своєю природою культурологічний підхід до музично-історичного процесу вимагає застосування і традиційних методів музикознавства, і методів суміжних наукових дисциплін. Класифікувавши опрацьовану літературу за трьома напрямками-категоріями - наукова, науково-популярна та періодичні.

Наукова література з нашої проблеми представлена рядом праць фахівців з різних галузей художньої культури - музикознавців (Б.Асафєв, М.Афасижев, А.Баташов, Л.Васильєва, А.Іваницький, В.Конен, І.Куликова, А.Кадцин, І.Ляшенко, В.Мархасєв, А.Сохор, О.Різник, В.Романко, Т.Чередниченко, А.Цукер), педагогів (А.Болгарський, Б.Брилін, О.Рудницька, Г.Шостак), соціологів (Т.Адорно, Н.Саркітов), філософів (Б.Деменко, І.Набок, Л.Мальцев).

Науково-популярна література: Ю.Дмітрієв, Б.Брилін, О.Гриценко, А.Козлов, С.Коротков, Ю.Малишев, Н.Саркітов, Ю.Божко, В.Солодовник, С.Тримбач, І.Хижняк, О.Євтушенко, А.Чернокозов.

Певну наукову цінність становлять публікації журналістів та професійних митців-практиків, причетних до української популярної музики - Г.Варро, Л.Корній, Л.Кузьменко, І.Лобовик, Ю.Малишева, А.Матвійчука, О.Євтушенка, Ю.Токарєва, А.Троїцького, Г.Шестакова, а також матеріали інтервю-опитування з провідними вітчизняними музикантами, яке було проведено автором в ході дослідження.

Як окрема група публікацій розглядаються статті, що були вміщені у популярних і періодичних виданнях і стосуються ряду наступних питань: проблема виконавства, проблема “етики естради”, проблема культури слова, сценічного мовлення, чистоти рідної мови, майже повна її дискримінація, а також суржик у текстах пісень, недосконалість нормативної бази, дифіцит професійних вітчизняних продюсерів тощо.

Діапазон оцінок приналежності української популярної музики до певної галузі музикознавства видається досить широким: від твердження, що вона є “музично-побутовим явищем” або “музикою побуту” (Б.Асафєв), “побутовою музичною культурою” (А.Цукер), “масовою музикою” (А.Сохор, Л.Васильєва, Т.Адорно), “музичним повітрям” (В.Конен), “легкою музикою” (Ю.Малишев, В.Мархасєв), “естрадною музикою” (А.Болгарський, Б.Брилін), нарешті, як різновид сучасної масової культури в контексті шоу-бізнесу (М.Поплавський). ансамбль популярний музика український

Другий розділ - Національне та напливове в популярній музиці 20-х - 90-х років ХХ століття в Україні: - присвячений аналізу особливостей національного та значення впливу запозиченого на розвиток популярної музики в Україні в період 20-х - 90-х років ХХ століття. Другий розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - Джазове мистецтво в Україні 20-х - 50-х років ХХ століття - на основі простеження процесу розвитку джазу, як запозиченого виду музичного мистецтва на території колишнього СРСР, виявлено основні специфічні особливості цього напрямку як одного зі складових української популярної музики. Зокрема, це процес поступової комерціалізації українського джазу та його виходу на міжнародну сцену.

Входження джазу до культурного радянського середовища було надзвичайно стрімким: починаючи з 1922 року з появою джаз-бенда Валентина Парнаха, його участі у відкритті 1 травня 1923 року сільсько-господарської виставки та його статтей в журналах “Вещь”, “Зрелища”. Згодом зявляються нові джазові ансамблі під керівництвом Л.Теплицького, Б.Крупишева, Г.Ландсберга та інших музикантів, а в 1927 році в Москві організувався АМА-джаз А.Цфасмана.

Після зняття післявоєнної заборони (кінець 1950-х рр.) на джаз, на початку 1960-х років організовуються перші джазові фестивалі, які висвітлюють діяльність цікавих колективів Г.Гараняна, А.Козлова, Д.Голощьокіна, В.Ганеліна, Н.Лєвіновського.

У другій половині 1980-х років на Україні формується система професійної джазової освіти: відкриваються естрадні відділення у вищих мистецьких навчальних закладах та музичних школах Києва; виникає мережа джазових клубів (Київ, Харків, Одеса, Донецьк та інші), що займаються просвітительською, організаційною діяльністю, надаючи джазовим колективам можливість постійних виступів; налагоджує функціонування система аудіовізуальних записів та продукування вітчизняної джазової музики; відбувається розширення українського фонду грамзаписів, науково-публіцистичної та наукової літератури; зявляється нова плеяда молодих музикантів-професіоналів, серед яких О.Гебель, Ю.Зоря, Ф.Титаренко (Кривий Ріг); М.Голощапов, В.Зозуля (Одеса); В.Абашидзе (Донецьк).

Відбувається активне продукування вітчизняними студіями звукозапису аудіовізуальної продукції професійних джазових колективів та окремих виконавців. Серед яких: “Джаз-хорал” (Кривий Ріг), “Джаз-Експромт”, “Мен Саунд” (Київ), “Чорні черешні” (Рівне), “Фест” (Вінниця), “Er. J. Orchestra”, “Cвятошинський хрест”, а також квартет Юрія Шепети (Київ), тріо Енвера Ізмайлова (Крим), дует Михайла та Людмили Кримових (Київ).

Поступовий процес комерціалізації джазу дозвилив активно продукувати вітчизняні аудіо- та звукозаписи, тим самим піднявши джазове мистецтво в Україні до рівня самобутної джазової школи. В контексті комерціалізації та збільшення значення національного чинника в сучасному музичному мистецтві України, джаз є не лише невідємним напрямком української популярної музики, він поступово стає частиною системи шоу-бізнесу.

В підрозділі 2.2 - Українська естрадна пісня як прояв національного в культурі 50-х - 80-х років ХХ століття - виокремлено питання національного через простеження історії розвитку української естрадної пісні в радянський період.

Період другої половини ХХ століття в першу чергу повязаний з інтенсивним музичним життям республіки. А саме: активізацією діяльності концертних установ, спеціальних радіо- і телепередач, масові тиражі авторських і тематичних пісенних збірок, організація фестивалів, оглядів, конкурсів тощо.

Проте, головною тенденцією української естрадної пісні того періоду, яка визначала, відрізняла від інших та сприяла “процесу стилістичного оновлення масової пісні” стало “посилення ліричного струменя”: “Києве мій” (І.Шамо, Д.Луценка), “Ти гори, моя зоре” (вірші В.Карпенка), “Ой, вербиченько” (вірші Л.Забашти), “Зорі яснії над Дніпром” (вірші Л.Смирнова).

Творча діяльність таких композиторів як В.Івасюк, С.Сабадаш, А.Пашкевич, В.Дутковський загалом була спрямована на пошуки в області синтезу народнопісенного матеріалу з принципами сучасного формоутворення і джазової імпровізації. Крім зацікавленості модними на той час стилями (рок-н-рол, твіст, шейк, боса-нова та біг-біт), паралельно відбувається широке звернення українських композиторів до жанрових пластів гуцульського фольклору. Серед таких пісень слід згадати: “Зелен клен”, “Тиха вода”, “Дикі гуси” І.Поклада на вірші Ю.Рибчинського, “Карпати” М.Скорика на вірші М.Петренка, “Сонце в долонях” В.Філіпенка на вірші М.Сингаївського та інші.

Органічне включення народно-фольклорних інтонацій в русло радянської масової, а згодом, і естрадної пісні - ось ті особливості, які визначають характерність та специфіку саме української естрадної пісні періоду 1950 - 1980-х років. Згодом ця тенденція мала поширення в творчості таких музикантів як Т.Петриненко, О.Тищенко, а також В.Ільїн, О.Злотник, І.Кириліна, О.Осадчий та ряду інших.

Тенденція “ліричного струменя” української естрадної пісні періоду 50-х - 80-х років ХХ століття дала сильний поштовх для подальшого розвитку нової національної моделі української популярної музики - традиційної естрадної пісні.

В підрозділі 2.3 - Адаптація жанрів західноєвропейського попарту 60-х - 90-х років ХХ століття до умов українських музичних традицій - досліджуються проблеми культурної адаптації та асиміляції західно-європейських жанрів на грунті українського мелосу, як фактори національного стилеутворення.

Також подається стисла порівняльна характеристика українського, англійського та російського року.

Проблеми культурної адаптації та асиміляції належать до актуальних у системі наук про культуру. Названі процеси вважають важливими факторами культурогенезу у цілому, історичної мінливості культури, процесів культурної трансформації, а також аккультурації - процесу і результатів взаємовпливів різних соціокультурних систем.

Можна сміливо відзначити, що класичний рок-н-рол та рок-музика в цілому, як самостійний жанр сучасного музичного мистецтва природньо асимілювала на українському грунті в окремий самобутній жанр. Це успішно доводять в своїй творчості відомі українські виконавці (Руслана, Катя Чілі) та рок-групи “Брати Гадюкіни”, “Воплі Відоплясова”, “Океан Ельзи”, “Плач Єремії”, “Скрябін”, “Гайдамаки” та інші. Проте, говорити, що цей процес вже завершився, на нашу думку, ще рано. Отже, спрогнозувати те, як українська популярна музика буде розвиватися та оновлюватися далі, у нас поки що не має достатньої історичної дистанції для вірної оцінки.

Третій розділ - Тенденції розвитку сучасної популярної музики в Україні другої половини 1980-х років ХХ століття - початку ХХІ століття в умовах шоу-бізнесу - присвячений аналізу особливостей та етапів розвитку сучасної популярної музики через простеження процесу комерціалізації жанру та музичного шоу-бізнесу в Україні. Складається з чотирьох підрозділів та чотирьох пунктів.

У підрозділі 3.1 - Комерціалізація жанру - одна з найважливіших складових української популярної музики - досліджуються специфічні особливості розвитку української популярної музики, еволюція процесу поступової комерціалізації.

Побутує думка, що естрада, а точніше, радянська естрада була своєрідним замінником шоу-бізнесу в суспільстві, де слово “бізнес” асоціювалося або з капіталістичним Заходом, або з криміналом.

Як будь-яке комплексно-синтезуюче поняття, поняття шоу-бізнесу включає в себе два досить обємних за масштабами і глибокі за значенням та історією складових: шоу (як мистецьке поняття) та бізнес (як економічне поняття).

Шоу - це яскраве видовище як синтез ряду мистецтв з використанням музики, танку, певного драматургічного розвитку, звуко-, світло- та піротехнічних спецефектів, що впливають на емоційний стан людини, аудиторії.

Поняття “бізнес” - (від англ. “вusiness”, тобто справа, діло) - має в свою чергу два значення, в якому бізнес розглядається як:

економічна діяльність в умовах ринкової економіки;

активна комерційна чи торговельна діяльність.

Найсуттєвіша відмінність між шоу-бізнесом і естрадою повязані з приналежністю естрадного мистецтва до форм та жанрів (музичні, хореографічні, театральні, циркові та ін.), а шоу-бізнес - це комплексно-синтезуюче поняття, обємніший за масштабами і глибший за значенням процес.

Еволюцію процесу поступової комерціалізації жанру української популярної музики (від естради до шоу-бізнесу) можна умовно поділити на три періоди:

Перший період - друга половина 1980-х - початок 1990-х років - це перші кроки, зроблені в бік комерційних відносин;

Другий період - середина 1990-х років - період становлення культурної індустрії та первинного накопичення капіталу у вітчизняному шоу-бізнесі ;

Третій період - кінець 1990-х років - по поточний час - це період самоствердження та розвитку українського шоу-бізнесу в напрямку національної самодостатності та самобутності.

Окремий пункт присвячений дослідженню специфіки та особливостей розвитку української популярної музики як явища національної культури. Пункт - Аналітичні аспекти з проблеми становлення української популярної музики - побудований на матеріалах опитування-інтервю з провідними українськими музикантами, яке було проведено та занотовано безпосередньо автором дисертаційного дослідження.

У підрозділі 3.2 - Національний аспект розвитку популярної музики в Україні - розглянуто значення основних аспектів функціонування культури: мовний фактор та збереження національних традицій. Значення національного аспекту в мистецтві досліджується в працях таких вчених як: І.Ф. Ляшенко, Т.Смирнової, С.Переса. Їх досвід вивчення проблеми багатонаціональної культури народів СРСР в своєму і позитивному, і негативному виявах дає матеріал для узагальнень та конкретних висновків. Стосовно української музики та культури в цілому такі негативні тенденції як бюрократичне втручання в художній та культуротворчий процеси в період тоталітаризму були, зокрема, результатами байдужого ставлення в системі управління до національного фактора розвитку культури.

Проблема мови в українській популярній музиці (як, зрештою, і в українській культурі в цілому) завжди займала одне з важливих місць. Проте особливо гостро це стало відчутно саме в перші роки незалежності. Так сталося, що на той час в молодіжному осередку, як і в суспільстві взагалі, склався певний стереотип: сучасна популярна музика, яка претендує на звання модної музики, може бути або англо-, або російськомовною. Взнаки давався багаторічний тиск відносно української мови та культури.

Починаючи з середини 1980-х - до початку 1990-х років припадає період, коли українська молодь віддає перевагу більше англомовним композиціям, дещо менше - пісням російською мовою, і ще менше - українською.

Проте ця тенденція мала місце здебільшого в центральних та східних областях України. Натомість в західних регіонах вже зароджувалася нова генерація української популярної музики. Це такі гурти як: “Плач Єремії”, “Мертвий півень”, “ВВ”, “Брати Карамазови”, “Піккардійська терція”, “Анна Марія” та Віктор Павлік, “Once” та Юрій Виноградов, “Зимовий сад” та Олександр Тищенко, “Колезький асесор”, “Еней”, “Арніка”, “Брати Гадюкіни”, “Чорні черешні”, а також виконавці: Руся, Вікторія Врадій, Руслана Лижичко, Ірина Грей, Жанна Боднарук, Ірина Білик та інші.

Слід також відзначити той факт, що на території України починаючи з кінця 1990-х років російська культурна експансія переходить усі дозволені кордони (до речі, у подальшому ця тенденція лише поширювалася).

Отже, проблема української мови в українській популярній музиці в період з середини 1980-х - кінця 1990-х років ознаменована такими характерними особливостями:

Репертуар українських виконавців 1980-х років складається здебільшого з англомовних пісень, пізніше йде розмежування на україномоних та російськомовних виконавців.

Музиканти здебільшого центральних та західних регіонів, які працюють в невідомих для пересічного українського слухача стилях і виконують пісні виключно українською мовою, уособлюють нову генерацію української популярної музики.

Агресивна російська культурна експансія та нерозвиненість комерційних відносин в Україні в сфері сучасної популярної музики призводять до того, що ряд вітчизняних виконавців переходять на російськомовний репертуар.

Головною подією нової хвилі “українізації” став перший республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики “Червона Рута”. Фестиваль, “породжений енергією національного відродження”, з-поміж усіх існуючих на той час конкурсів та фестивалів, якісно вирізнявся насамперед нестандартністю творчого завдання, яке було поставлено перед собою.

Завдання мали два напрямки: перше - це “оновлення української естради новим як поетичним так і музичним мисленням”, і - “друге, утвердження національного начала в принципово сучасній естрадній музиці”. Головною метою першого національного фестивалю “Червона Рута” була ідея врешті-решт зламати той мовний стереотип, який склався протягом останніх десятиліть, тобто, сучасна, модна музика для молоді може звучати лише російською або англійською мовами, тільки не рідною, українською.

На основі аналізу особливостей фольк-рок початку 1960-х і 1990-х років було зроблено їх порівняльну характеристику. Фольк-рок 1990-х - це, насамперед, звернення до пісні-оригінала, до самого її серця, з максимальним збереженням та відновленням ідентичності першоджерела. Це стосується як музичного матеріалу, так і самого виконання.

Що стосується музичної основи, то мелодика, гармонія, ритм та темп, які, як правило, відрізняються від класичних зразків і не мають такої “квадратності” і чіткої схеми, яку не завжди можна вписати в добре темперований стрій.

Внаслідок синтезу сучасних засобів виразності з майже повним збереженням автентичності народної пісні з'явилася нова течія, тобто підвид фольк-року - автентичний рок.

На сьогоднішній день можна назвати цілу низку самобутніх представників національного фольк-року та автентичного року. А саме: співачка Руслана (Руслана Лижичко), Росава, Катя Чілі; а також гурти “Брати Гадюкіни”, “Воплі Відоплясова”, “Плач Єремії”, “Мертвий Півень”, “Піккардійська Терція”, “Гайдамаки”, “Зруйновані барикади”, “Друга ріка”, “Одрі” та інші виконавці.

Підрозділ 3.3 - Стан сучасної популярної музики в Україні початку ХХІ століття - присвячений аналізу стану сучасної популярної музики в Україні шляхом систематизації існуючих сучасних популярних стилів. Сучасна популярна музика в Україні на початку нового століття, на нашу думку, представляє собою цікаве різнобарвя музичних стилів та напрямків, які в більшій чи меншій мірі характеризують результати асиміляції західно-європейських та афро-американських жанрів на грунті українського мелосу. Нами визначено пять основних течій, (які, в свою чергу, започаткували розвиток інших напрямів та стилів), та вісімнадцять похідних. Для структурованого аналізу стану української популярної музики було взято творчість близько 100 найбільш популярних вітчизняних музикантів-виконавців.

Українська популярна музика має жанрову та стильову класифікацію, до основних жанрів нами віднесено: традиційна естрадна пісня, джаз, рок-музика, поп-музика та інші течії (в т. ч. авторська (бардівська) пісня). Фольклор хоч і немає прямого відношення до української популярної музики, має сьогодні на неї опосередкований вплив. Кожний жанр, в свою чергу, також передбачає обумовлену класифікацію та трансформацію його стильових різновидів.

Аналізуючи стан української популярної музики початку ХХІ століття, ми дійшли таких висновків. Процес поліжанрового синтезу таких течій як: джаз, поп-музика, і, особливо, рок-музика, (яка, на наш погляд, має велике значення майже на всіх етапах розвитку української популярної музики), може вплинути на подальший її розвиток в Україні.

У підроділі 3.4 - Характерні риси українського шоу-бізнесу та індустрії розваг - присвячений аналізу сьогоднішнього стану українського шоу-бізнесу, передумови та можливі шляхи виходу з ситуації, що склалася. Входження шоу-бізнесу в соціокультурне середовище України відбувалося на початку 1990-х років, тобто, в той час, коли вона переживала ситуацію культурного шоку, обумовленого формуванням нової культурної моделі. Так сталося, що ці процеси збіглися у часі із намаганням встановити, затвердити та пропагувати національні культурні цінності нового зразка в незалежній державі. Саме такі обставини визначили специфіку функціонування та подальшого розвитку українського шоу-бізнесу.

Щодо проблем в системі українського шоу-бізнесу, які нині існують, то їх потрібно шукати, в першу чергу, не в тій ситуації, що склалася на сьогоднішній день. Взнаки даються ті питання, які поставали перед українською естрадною піснею ще за радянських часів.

Пресинг з боку російськомовної естради (підтримка офіційної влади, величезний вплив мовного аспекту, “кращі години” ефірного часу як на центральному телебаченні, так і на регіональних каналах).

Краще фінансування та технічне забезпечення російської естради (централізація та фактичний монополізм Росії в області телекомунікацій, звукозапису, мас-медіа та ін.).

Ідеологічна підтримка (все, що не вкладалося в рамки “радянське”, поступово зникало або замовчувалося).

Плин кращих кадрів з усього Радянського Союзу до московської естради (більше можливостей професійного росту та популярності).

Вимушений “консерватизм” української радянської естради (побоювання за те, що музику, яку пропагуєш можуть назвати виявом націоналізму).

Набагато впливовіше лоббі російської естради на пострадянському просторі.

У Висновках сформульовано основні результати дослідження за поставленою в ньому метою і завданнями:

Доведено, що в нинішній період соціокультурних трансформацій, яке переживає українське суспільство, формується нова модель не лише української популярної музики, формується нове бачення та сприйняття сучасного національного мистецтва. Це вимагає вивчення української популярної музики на основі комплексного підходу з використанням методологій, що склалися у мистецтвознавстві та культурології, а також у галузі сучасних соціологічних досліджень.

2. Вплив західноєвропейського попарту на українську культуру та збереження національної своєрідності зіграли визначну роль у процесі формування та трансформації української популярної музики в контексті молодіжної субкультури. Адаптуючись до умов українських музичних традицій, нова, інтонаційно та образно незрозуміла музика лише збагатила і дала сильний поштовх для подальшого розвитку української популярної музики, а також намітила шляхи становлення новітньої національної моделі української музичної культури.

3. Зясування проблеми мовного аспекту в процесі розвитку української популярної музики дало можливість розкрити специфіку та виявити певні ознаки на сьогоднішньому етапі. Мовний аспект, як поступовий індивідуальний прояв національної своєрідності, за допомогою якого формується нова модель сучасної української культури, дає надію на повне звільнення від довготривалої російської експансії та виховає нове покоління національно свідомих українців.

Поєднання західноєвропейського попарту та американського джазу з радянською масовою музикою дало неоціненні результати. По суті, відбувалося становлення того типу взаємодії культурних і ціннісних систем, яке соціологія визначає як колонізацію. У ситуації культурної і політичної колонізації поява цілком нової, інтонаційно та образно незрозумілої музики не могла викликати оптимальної для її подальшої адаптації реакції - адже актуальним було питання збереження національної ідентичності.

4. Розглянуто та конкретизовано етапи комерціалізації української популярної музики та становлення системи шоу-бізнесу, розроблена система соціокультурних та художніх показників, які дозволили простежити динаміку змін в історії українського шоу-бізнесу. Вони свідчать про злагодженість (чи розлагодженість) механізмів, принципів, критеріїв, покладених в основу системи взаємовідношень між субєктами, які визначають соціальну спрямованість та економічний розвиток в діяльності вітчизняного шоу-бізнесу (публіка, критика, музиканти, держава, громадськість). Період становлення культурної індустрії України, який ознаменувався поступовим розвитком української популярної музики та первинним накопиченням капіталу у вітчизняному шоу-бізнесі, показав, що він, ще не складає гідної конкуренції західному шоу-бізнесу.

5. В ході дослідження було проаналізовано стан української популярної музики в системі вітчизняного шоу-бізнесу на початок ХХІ століття. Нами визначено пять основних течій та вісімнадцять похідних. Для структурованого аналізу стану популярної музики було взято творчість понад 100 найбільш популярних українських музикантів-виконавців. Це дозволило максимально охопити весь спектр існуючих музичних течій і напрямків та відповідно систематизувати їх за таким принципом: хронологія подій та ступінь популярності того чи іншого музичного напрямку.

6. Встановлено характерні риси вітчизняного шоу-бізнесу, що впливають на розвиток чи гальмування української популярної музики. Встановлено причини, які обумовлюють труднощі розвитку вітчизняного шоу-бізнесу в перехідний період. До них відносяться: пресинг з боку російськомовної естради; краще фінансування та технічне забезпечення російської естради (централізація та фактичний монополізм Росії в області мас-медіа; ідеологічна підтримка; плин кращих кадрів з усього колишнього союзу до московської естради; вимушений “консерватизм” української радянської естради (страх пропаганди т.з. націоналізму); набагато впливовіше лоббі російської естради на пострадянському просторі.

Дисертаційне дослідження не претендує на вичерпний та всебічний розгляд проблеми. Воно тільки накреслює можливість подальшого її вивчення і розвязання на основі оцінок, систематизації знань, аналізу стану та подальшого розвитку української популярної музики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Сердюк О.Г. Передумови виникнення та становлення української музичної культури / О.Г. Сердюк // Вісн. Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ, 2001. - №2. - С.85-88.

Сердюк О.Г. Музика як важливий компонент молодіжної культури / О.Г. Сердюк // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. - К.: Держ. акад.. керівних кадрів культури і мистецтв, 2001. - Вип. VІІ. - Ч.ІІ. - С. 212-219.

Сердюк О.Г. Проблеми розвитку української музичної естради: криза жанру / О.Г. Сердюк // Наукові записки Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. - Тернопіль, 2002. - №2 (9). - С. 66-71.

Сердюк О.Г. Національно-суспільний аспект - як основний чинник функціонування української сучасної молодіжної музики / О.Г. Сердюк // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. - Вип. ХІІ. - К.: Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв, 2004. - С. 111-117.

Сердюк О.Г. Історико-філософські, естетичні особливості становлення та розвитку музичної культури / О.Г. Сердюк // Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. / За ред. Подкопаєв В.П., Чернець В.Г.; Наук. ред.-упоряд. Різник О.О. - К.: ДАКККіМ, 2001. - 352 с.

Шевченко О.Г. Вплив фольклору на сучасну поп-культуру України кінця ХХ століття - початку ХХІ століття / О.Г. Сердюк // Вісн. Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ, 2008. - №3. - С. 53-56.

АНОТАЦІЯ

Шевченко О.Г.

Українська сучасна популярна музика: витоки та проблематика (1920 - 1990 рр.).

Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури, мистецтвознавство

Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2010.

У дисертації розглянуто методологію комплексного аналізу сучасних проблем української популярної музики в період соціокультурних трансформацій, яке переживає українське суспільство.

Це дозволяє узагальнити емпірично накопичений матеріал в теорію, яка може стати підгрунтям для розвязання існуючих протиріч вітчизняного шоу-бізнесу.

В ході дослідження було виявлено ряд джерел української популярної музики: джаз, масова пісня, українська естрадна пісня.

Витоки та стильова специфіка української популярної музики, які синтезують ознаки інших (історично розмежованих) пластів музичного мистецтва в цілому разом утворюють нову якість як основу формування комплексу художніх прийомів та обумовлюють подальший його розвиток.

Історія розвитку української популярної музики в умовах шоу-бізнесу свідчить про пошуки провідних музикантів в напрямку стилю, стилістики, якості звуку, синтезу різноманітних музичних напрямків, впровадження фольклору в сучасну популярну музику.

Еволюціонуючи протягом останніх десяти років українська популярна музика активно взаємодіє з іншими музичними жанрами, періодично повертаючись до своїх витоків.

Використання вищезазначеного в аналізі стану української популярної музики дає змогу окреслити широкий діапазон перспективних напрямків в майбутньому та зпрогнозувати динаміку її розвитку, що відбувається в умовах переходу України до ринкової економіки.

Ключові слова: українська популярна музика, масова музика, витокова природа, національна своєрідність, вітчизняний шоу-бізнес, молодіжна субкультура.

АННОТАЦИЯ

Шевченко Е.Г.

Украинская популярная музыка: истоки и проблематика: (1920 - 1990гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 26.00.01 - Теория и история культуры, искусствоведение

Киевский Национальный университет культуры и искусств, Киев, 2010.

Объектом изучения в диссертации выступает украинская популярная музыка 1920-1990-х годов.

Предмет исследования - истоки и проблемы развития украинской популярной музыки, как живого явления, которое постоянно развивается и трансформируется.

Цель диссертационной работы - проследить истоки, проблемы развития и специфику становления украинской популярной музыки периода 1920 - 1990-х годов.

При этом решены следующие задачи:

ь определены теоретико-методологические основы исследования,

ь выявлены истоки и стилевая специфика современной популярной музыки,

ь сделан ретроспективный обзор по истории украинской традиционной эстрады,

ь проанализировано состояние украинской популярной музыки в условиях отечественного шоу-бизнеса,

ь охарактеризовано качественные особенности украинской популярной музыки, в том числе положительные и отрицательные ее факторы,

ь определены тенденции и перспективы развития украинской популярной музыки,

ь проведено ряд интервью с ведущими украинскими музыкантами, проанализировано и обобщено полученную информацию.

Ключевые слова: украинская популярная музыка, массовая музыка, истоки, отечественный шоу-бизнес, национальное своеобразие, молодежная субкультура.

ANNOTATION

Shevchenko H.G. Ukrainian popular music: sources and problems: (from 1920 to 1990). - Typescript.

Thesis for DOCTOR of arts scientices degree (speciality 26.00.01. - Theory and History of Culture. Kyiv Nacional Univercity of Culture and Arts, Kyiv, 2010).

This dissertation is examining the methodology of the complex analysis of up-to-date problems faced by Ukrainian popular music in social- and culture-transformation period, which is experienced by Ukrainian society.

It makes possible to integrate materials gained empirically into the theory which can become the basis for the settlement of existing contradictions in domestic show-business. During the research there were revealed the series of Ukrainian popular music sources: jazz, ukrainian traditional song, ukrainian variety song. The sources and style-specifics of the Ukrainian popular music, which are synthesizing the signs of the other - historically divided - layers of music arts, in the whole are creating the new quality as the basis of forming and making conditions for further development of the artistical techniques' complex.

The history of the Ukrainian popular music development in terms of show business illustrates the leading misicians' researchings in the trends of style, stylistics, sound quality, synthesis of different music genres, integrating the folklore into the modern popular music. Having evolved during last decade, Ukrainian popular music has been actively interacting with the other music genres.

Using of the above stated in the Ukrainian popular music analysis makes it possible to become clear for the wide range of long-term prospects.

Key words: Ukrainian popular music, mass music, sources, national peculiarity, domestic show-business, young sub-culture.

Размещено на Allbest.ru