Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна музична академія

імені М.В. Лисенка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Взаємодія вербального і музичного компоненту в комунікативних процесах

Поплавська-Мельниченко Юлія Вікторівна

УДК 78.01+78.05+78.067

Спеціальність 17.00.03 - музичне мистецтво

Львів 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка Міністерства культури і мистецтв України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

КИЯНОВСЬКА Любов Олександрівна,

Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка, завідуюча кафедрою історії музики (м. Львів)

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гуменюк Тетяна Костянтинівна,

професор кафедри історії та теорії культури,

проректор з навчальної роботи Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент

Драганчук Вікторія Миколаївна,

доцент кафедри історії, теорії мистецтв та виконавства

Волинського національного

університету ім. Лесі Українки (м. Луцьк)

Захист відбудеться «14» травня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.869.01 Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою: м. Львів, вул. Нижанківського, 5.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка за адресою:

м. Львів, вул. Нижанківського, 5.

Автореферат розіслано «9» квітня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, доцент О. Т. Катрич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

вербальній комунікативний музика лінгвістичний

Актуальність проблеми. Взаємозв'язок різних сфер гуманістичного пізнання видається в сучасному глобалізованому суспільстві особливо важливим. Адже потік інформації є настільки масованим, розмаїтим та часто недиференційованим, що виокремити генеральні напрямні в опануванні тими чи іншими навичками гуманістичних знань нелегко. В цьому відношенні музика може значно допомогти в опануванні багатьма знаннями і навичками не лише гуманітарних, але і точних наук. Вже відомо за багатьма дослідженнями і експериментально перевірено, що заняття музикою сприяють розвитку математичного мислення, розширенню оперативної та довготривалої пам'яті і, звичайно, передусім музика дуже істотно впливає на розвиток лінгвістичних здібностей. Цьому є ряд природних пояснень.

По-перше, мова і музика між собою мають надзвичайно багато спільних рис, які дозволяють структурувати їх за однаковими загальними засадами. По-друге, розвиток мовних та музичних здібностей проходить подібні етапи. Виходячи з цих загальних понять, можна зробити логічний висновок, що музика буде вельми дієвим інтенсифікуючим фактором у розвитку індивідуальних лінгвістичних здібностей, особливо при опануванні іноземної мови. До сьогодні ця сфера музичної науки, частина прикладного музикознавства, в українській гуманітарній науці залишається на маргінесі дослідницького інтересу. Проте західноєвропейські і американські вчені, а в останні роки і російські, напрацювали потужний пласт досліджень, опертих на ґрунтовній теоретичній базі, перевірені в емпіричних експериментах, які можна і потрібно адаптувати до українського середовища. Видається надзвичайно важливим зазначити, що хоча ця тема достатньо добре опрацьована в багатьох країнах світу, але оскільки йдеться про лінгвістичні здібності, про взаємодію музики і мови в конкретному національному середовищі, то важливою була б адаптація цих принципів саме в традиціях української культури.

Актуальність і природність звернення до поданої теми обумовлюється також і тим, що музика завжди тяжіла до будь-якої трансформації мовних елементів, а мова - передусім в її мистецьких проявах, поезії, літературі, театрі - завжди тяжіла до певного омузикалення. Якщо простежити шлях розвитку музики, то її початки нерозривно пов'язані із синкретичною єдністю із словом та рухом. На всіх етапах еволюції музика тяжіла до того чи іншого синтезу із словом: перехід від співаних до суто інструментальних форм тривав багато віків, але коли він досягнув свого апогею у творчості віденських класиків, то знадобилось не так багато часу, щоби знову задіяти для музичного виразу сферу слова, на цей раз вже у вигляді програмних пояснень і заголовків.

Вищеназвані історичні передумови свідчать про природне тяжіння до єдності, взаємодії, взаємозбагачення та взаємодоповнення музичної і вербальної інтонацій, передусім на рівні розкриття художнього змісту, втілення авторського задуму, спрямованого на адекватне його розуміння слухацькою аудиторією. І хоча численні дослідники слушно вказують на ряд суттєвих відмінностей між мовною і музичною сферою, доводиться визнавати і необхідність їх взаємопроникнення, а трактування музики, як своєрідної «мови», визначення її численних властивостей, що мають мовну природу, на даному етапі розвитку музичної науки отримали такі фундаментальні наукові підтвердження, що вже не потребують спеціальних нових доказів.

Прикладне використання музичного компоненту виховання дитини для самоактуалізації особистості (за А. Маслоу), а в рамках самоактуалізації - передусім для розвитку креативного потенціалу та для активізації лінгвістичних здібностей індивідуума відповідає основним напрямам сучасної гуманістичної науки. І хоча подана дисертаційна робота немає педагогічного спрямування, а призначена для визначення загальних принципів взаємодії мовного і вербального компоненту у розвитку лінгвістичних здібностей в теоретичному аспекті, все ж її подальше застосування повинно отримати виходи не лише на теоретичне продовження дослідження взаємозв'язків мови й музики, але й на прикладні форми музикування і опанування іноземних мов. Особливо ці проблеми актуалізуються в умовах глобалізованого, гіперінформаційного суспільства: постає низка питань, щодо полегшення сприйняття будь-якої інформації під час навчання, пошуку шляхів активізації розумових здібностей та пам'яті, що зумовлює потребу в розширенні рамок спеціалізованих досліджень і вихід на міждисциплінарні, і загально гуманістичні обрії вивчення закономірностей духовного та інтелектуального потенціалу сучасної особистості.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана згідно планів науково-дослідницької роботи кафедри історії музики, відповідає темі №17 «Музична семіотика і герменевтика» перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності ЛНМА ім. М.В.Лисенка, затвердженого на засіданні Вченої Ради 29 травня 2007 р. (протокол № 9).Тема дисертації затверджена Вченою радою ЛДМА ім. М.В.Лисенка (протокол № 3 від 26.10.06.)

Мета дослідження. Розуміння актуальності теми обґрунтувало і головну мету дослідження: запропонувати концепцію застосування взаємодії вербальних і музичних компонентів у розвитку актів творчої комунікації.

Сформульованій загальній меті підпорядковані основні завдання дисертації:

- порівняти засади мовної та музичної комунікації у семіотичному аспекті;

- окреслити психологічні механізми взаємодії мовної та музичної інтонації;

- визначити гносеологічну складову у взаємодії мовних та музичних елементів;

- дослідити вплив музики на розвиток лінгвістичних здібностей і навпаки - мовленнєвих моделей на розвиток музичних здібностей на основі спільних та відмінних рис мовної та музичної комунікації;

- визначити соціокультурні парадигми функціонування мови і музики як однієї з основних форм комунікативних процесів в сучасному суспільстві

- дати дискурс інноваційних технологій опанування основ іноземних мов на підтвердження вищезазначених ознак спільності в засвоєнні мовних та музичних елементів;

- визначити ментально питомі ознаки музичної традиції українців та проаналізувати можливість їх застосування у розвитку лінгвістичних здібностей при опануванні іноземної мови.

Об'єкт дослідження. Комунікативні процеси в семіотичному, психологічному та гносеологічному аспектах.

Предмет дослідження. Взаємодія музичних і мовних елементів у інтенсифікації розвитку музичних і лінгвістичних здібностей.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став компаративний метод у пізнанні спільних і відмінних ознак вербального і музичного компоненту, дискурс взаємозв'язків музики і мови в художньо-історичній перспективі, системний підхід в узагальненні можливостей використання музичного компоненту в розвитку лінгвістичних здібностей, і мовленнєвих моделей в розвитку музичних здібностей. історико-логічна інтерпретація існуючих інноваційних технологій опанування засад іноземних мов із застосуванням музичних елементів, відповідних до вербальних структур. У дисертаційній роботі також використано методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу, обґрунтування, порівняння та аналогії.

Джерельну базу дослідження про вплив музики на розвиток лінгвістичних здібностей та засади розвитку музичних здібностей на основі аналогії до материнської мови склали наукові праці українських та зарубіжних вчених з різних галузей гуманітарного знання. Оскільки тема дисертації знаходиться на межі кількох наук - музикознавства, психології, естетики, семіотики, соціології, педагогіки, то теоретичною базою дослідження стали праці вчених-музикознавців (Є.Назайкінського, Б.Асаф'єва, Г.Шенкера, Д.Слободи, Ш.Сузукі, Е.Гордона та ін.), психологів (Л.Виготського, С.Рубінштейна, Б.Тєплова, Р.Нємова, Г.Гарднера, Ж. Піаже), психолінгвістів (А.Леонтьєва, Н.Хомського, А.Лурія, І.Зімньої, І.Румянцевої), класичні праці з педагогіки (Я.А.Коменський, В.Сухомлинський та ін.). Аналіз цих праць дав можливість прослідкувати генезис мовної та музичної комунікації, виявити спільні та відмінні риси мовної та музичної інтонації, а також порівняти природу лінгвістичних та музичних здібностей. Досліджуючи вплив музики на людину в різних сферах її життя, ми зверталися до робіт з музичної психології (Д.Кемпбелл, В.Петрушин). Опосередковано слушність використання взаємодії музичного і вербального компонентів у комунікативних процесах підтверджують і численні історичні та сучасні теорії розвиваючого навчання, які в дисертації висвітлюються через праці видатних педагогів (Я.Коменського, В.Сухомлинського, Ш.Амонашвілі та ін.). Для того, щоб описати інноваційні технології опанування основ іноземних мов довелось звернутись до праць Г.Лозанова, Г.Китайгородської, І.Румянцевої, Г.Падалки. Окремий пласт джерельної бази дисертації склали роботи американських вчених англійською мовою. Була опрацьована так звана Оксфордська методика вивчення іноземної мови за допомогою музики, яка, на нашу думку, вельми яскраво демонструє плідність застосування музичних елементів в опануванні іноземної мови.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- поглиблено і системно здійснена порівняльна характеристика мовних та музичних здібностей індивідуума з перспективою визначення конкретних шляхів і методів впливу музики на розвиток лінгвістичних здібностей;

- досліджено багаторівневий вплив музики на розвиток лінгвістичних здібностей на основі спільних та відмінних рис мовної та музичної комунікації;

- проаналізовано поняття мовних та музичних здібностей в порівняльному ракурсі;

- розкрито ментальні ознаки музичної традиції українців та можливість застосування характерних національних ритмоінтонацій у розвитку лінгвістичних здібностей.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Матеріали дисертації слугуватимуть подальшому дослідженню проблем зв'язку мовних і лінгвістичних здібностей. Основні положення та висновки можуть бути використані для їх подальшого конкретного педагогічного та методичного опрацювання в системі вивчення іноземних мов, для експериментальних розвиваючих систем, а також в курсах методики музичного виховання в музично-педагогічних інститутах, факультетах педагогічних університетів, курсах методики музично-теоретичних дисциплін в музичних академіях.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображені у ряді статей, тезах доповідей, а також викладені на наукових конференціях: Сьома науково-практична конференція українського товариства аналізу музики «Музична творчість та наука: параметри взаємодії» (Київ, 24.11. 2006); Наукова конференція «Музикознавчі студії - 2007» (Львів, 15.02. 2007); Друга Міжнародна науково-практична конференція студентів та молодих науковців (Вінниця, 04.04. 2007) Восьма науково-практична конференція українського товариства аналізу музики «Жанровий простір музичної творчості: структура та властивості» (Київ, 14.03. 2008) Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 25.04. 2008).

Публікації. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертації викладені у чотирьох публікаціях у фахових виданнях затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 168 стор. Обсяг основного тексту - 154 стор. Список використаних джерел - 166 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано вибір теми, доводиться її актуальність, визначається головна мета і основні завдання, окреслюється об'єкт та предмет дослідження, методологічні засади, наукова новизна отриманих результатів та практичне значення, подано класифікацію використаних наукових джерел, відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. «Спільні та відмінні риси мовної і музичної комунікації: Семіотичний, психологічний та гносеологічний аспекти» складається з трьох підрозділів. Підрозділ 1.1. «Витоки мовної та музичної комунікації та концепції їх генезису» розглядає різні аспекти висвітлення зазначеної проблеми та окреслює спільні і відмінні риси мовної та музичної комунікації, спираючись на фундаментальні дослідження як у сфері лінгвістичної, так і в сфері музичної комунікації. З цією метою здійснюється порівняння лінгвістичної та музично-теоретичної концепції американського мовознавця А.Хомського та німецького музикознавця Г.Шенкера, які приходять до аналогічного висновку: комунікативний стереотип спирається на здатність до створення абстрактних, ключових уявлень, найбільш загальних принципів побудови цих комунікатів, які генерально зводяться до засадничих первинних норм. Їх роботи відзначаються рядом спільних підходів трактування тексту.

І музика, і мова є знаковими системами з диференційованими рівнями своєї структури. Основною спільною функцією обох цих знакових систем є передача повідомлення з відповідною насиченістю інформації, проте одразу виступає і основна відмінність між ними: в музиці це повідомлення спрямоване на співпереживання, уявлення, асоціацію і через це - на розуміння; у мові -сформульоване більш конкретно і предметно.

Друга фундаментальна подібність між музикою і мовленням - приналежність до акустичної сфери, яка має практично безмежну кількість можливостей видозміни. Для музики і мови були спеціально утворені письмові знакові системи. Проте якщо музика, яка лише записана нотами, ще не може називатись повноцінною музикою, то мовний текст в записаному вигляді є таким самим повноцінним інформативним актом, як і мовлений. В зв'язку з цим смисл в музиці тісніше пов'язаний з формально-структурними засадами, ніж в мові.

У вербальній мові більш послідовно і диференційовано можливо відділити форму словесного знака від його значення. В музиці форма виразу, тобто тривалість, метроритмічна пульсація, інтервальна відстань є невіддільними від самого музичного змісту. Тут вступають в дію закони інтерпретації того чи іншого музичного знаку, які, звісно, допускають різні тлумачення основного знаку.

І в музиці, і в мові діє гнучка й об'ємна система граматичних і синтаксичних правил, що можуть варіюватись, проте зберігають незмінні засади, які не дозволяють реципієнтові - слухачеві чи читачеві - цілком невідповідно тлумачити смисл поданої інформації. Тим не менше диференціація деяких виразових характеристик в мові і музиці відіграє кардинально відмінну роль у розкритті змісту.

Наступна відмінність між вербальною і музичною комунікацією полягає у будові та розташуванні синтаксичних структур. Якщо в мові правила побудови синтаксичних структур чіткі і незмінні, полегшують сприйняття змісту і сприяють його відносній інформативній однозначності, то в музиці вони підлягають інтенсивній еволюції, їх варіабельність вища, в синтаксичній структурі, щільності, тривалості, співвіднесенні нерідко коріниться сенс музичного виразу. Це свідчить про когнітивне навантаження інформації словесного тексту відсутність когнітивної інформації в музичному тексті, який потребує емоційного співпереживання.

В підрозділі 1.2. «Природа мовної та музичної інтонації: спільні та відмінні риси» увага зосереджується на аналізі внутрішньої функціональної спільності та специфіки музики та мови. Розглядаються загальні закономірності сприйняття інтонації, порівнюються специфічні механізми мовленнєвого та музичного звуковисотного слуху, мелодика мовлення та музичної інтонації.

На початковому етапі інтонація в мовознавстві розумілась як визначена графічно мелодична звуковисотна крива мовлення. Але наступні фонетичні дослідження привели до розширення змісту поняття. Інтонація в широкому розумінні - це реальне звукове втілення висловлювання. Комплекс звукових змін в часі, що утворює інтонацію, складають: звуковисотна крива, зміни динаміки та тембру, ритм звукових змін.

Аналогічна ситуація з поясненням категорії «інтонації» склалась і в музикознавстві. Музична інтонація в широкому розумінні - це реальне звукове втілення ідеї будь-якого музичного твору, що характеризується індивідуальною сукупністю системи звукових засобів та їх співвідношеннями в рамках визначеного синтаксичного рівня.

Характеристична функція мовленнєвої інтонації насамперед виявляється в її здатності створювати емоційне слухове уявлення про особистість, яка говорить, про її характер, темперамент, голос, вік. Відбиток особистості несе лексика мови, стилістичні особливості, «граматика» мислення, діалектні та індивідуальні особливості вимови. Інтонація, що є одним з сутнісних елементів будь-якої мови, сама може бути охарактеризована як система субелементів, до яких відноситься звуковисотна лінія, ритм, темп, гучність, тембр, артикуляція. Найважливішим засобом смислового акценту є мелодичний малюнок руху основного тону голосу, підвищення або пониження на ударному складі виділеного слова, ритмічні зміни складу. З цієї точки зору мовлення стає для музики прототипом узагальненого відображення дійсності, що поєднує опосередковану передачу інформації з безпосередньою. Для художньо-естетичного сприйняття ця теза потребує певної корекції. Адже в рамках комунікативних сфер культури естетичний об'єкт не лише згортається до структурності повідомлення, але й містить ряд «передкомунікативних» та «навколокомунікативних» умов, які впливають на сприйняття інформації, на її індивідуальну інтерпретацію, зв'язок з іншими подібними естетичними об'єктами тощо. В цьому ключі інтонація - як мовлення, так і музична - виступає одним з найважливіших чинників декодування естетичного змісту.

В параграфі 1.3. «Співвідношення мовного та музичного слуху» звертаємось до питання співвідношення мовленнєвого та музичного слуху. Ця проблема віддавна входила в коло інтересів музичної теорії та лінгвістики, психології та фізіології як один з наріжних каменів пізнання комунікативного феномену індивіда/соціуму. Логічно припустити, що для музичного сприйняття значно більш важливим є звуковисотний компонент, а для сприйняття мовлення - тембровий компонент висоти, оскільки в мовленні розпізнавання фонем орієнтується в більшості саме на темброві та артикуляційні ознаки. На основі цього припущення можна виміряти пороги розпізнавання висоти двох послідовно представлених звуків, порівняти звуки різного спектрального складу лише по їх основній частоті, тобто відокремлюючись від даного спектру, а також звуки однакового спектрального складу. Для мовленнєвих звуків головними константами є специфічні тембри, тобто характеристики їх спектру, в той час, коли їх основна частота не несе змістовно-відмінної функції. Для музичних звуків головною є висота, а їх константи містяться в сфері звуковисотних співвідношень. Відповідно до цього вчені вважають, що мовленнєвий слух - це слух, в основі своїй тембровий; музичний же слух є слухом тональним, заснованим на здатності виділення із звукового комплексу висоти та висотних співвідношень (А.Леонтьєв).

Такий підхід дозволяв умовно розділити тембровий та звуковисотний компоненти і, таким чином, коректно зробити висновки щодо відмінностей між сприйняттям мовленнєвої та музичної інтонацій за їх основними параметрами.

В другому розділі «Категорії мовних і музичних здібностей в аспекті загального розвитку особистості» розглядаються дві взаємодоповнюючі проблеми. В параграфі 2.1. «Концепції загального розвитку особистості в їх спрямованості на виявлення мовних і музичних здібностей» увага звертається на класичні концепції розвиваючого навчання, що не втратили своєї актуальності і в наш час. В багатьох системах розвитку музичних чи лінгвістичних здібностей констатується, що розвиток особистості в дитячому віці не відбувається природнім чином, а залежить від культурного середовища, в якому вона перебуває. Специфічні особливості розвитку мовлення та вивчення рідної мови мають безпосередній зв'язок з вивченням іноземної мови. Оволодіння будь-якою мовою відбувається у дитини в результаті діяльності, спрямованої на спілкування за допомогою мовлення. Для цього необхідним є створення певного середовища, яке б провокувало таку діяльність. За результатами досліджень оволодіння другою мовою в дитинстві вчені дійшли висновку, що мова повинна засвоюватись дитиною усвідомлено, не повинно перетворюватись на імітаційний процес, а усі компоненти навчання необхідно підкорювати комунікативній меті. Лише таке свідоме опанування мови, за умов відсутності іншомовного оточення, може принести бажані результати.

В параграфі 2.2. «Мовні і музичні здібності та засади їх оптимального прояву: паралелі та порівняння» робиться висновок, що музика може стати одним з найсильніших дієвих засобів, котрі допоможуть дитині не лише розвинути лінгвістичні здібності, але й природно сприймати чужу мову навіть в ранньому віці. Адже музика з точки зору її психобіології є потужним і ефективним мотиваційним і коректуючим засобом. Зокрема її здатність навіювати певні асоціації, закріплювати їх в асоціативно-емоційній формі, допомагати відтворювати, відшуковувати в пам'яті інформацію, в той чи інший спосіб пов'язану з музичним співпереживанням, активно використовується в психотерапевтичній практиці, для корекції психологічних станів особистості, для подолання невротичних проявів, і, відповідно, для розвитку багатьох здібностей індивідуума. За формою прояву ці ефекти належать до комунікативної функції, за змістом - до семантичної. Співпраця обох півкуль головного мозку, стимульована через поєднання мовних процесів з музикою, обіцяє покращення діяльності когнітивних процесів, таких як мислення та запам'ятовування, які беруть участь в процесі вивчення іноземної мови, але може служити приводом активації вроджених механізмів засвоєння мови.

На основі теорії Г.Гарднера про види інтелекту подається власна класифікація ознак музичних здібностей та музичного інтелекту і робиться висновок, що вони не є тотожними поняттями і внаслідок цього одні індивіди виявляють яскравіші вроджені музичні задатки, інші ж, навпаки, виразніше проявляють музичний інтелект.

У запропонованій системі порівняння музичних здібностей та музичного інтелекту встановлюється, що почуття музичного ритму є одним з визначальних характеристик музичних здібностей, а активне емоційне співпереживання музичного звучання відноситься до домени музичного інтелекту; ладове почуття - це сфера музичних здібностей, натомість образно-асоціативне сприйняття музики притаманне музичному інтелекту; абсолютний слух належить до групи музичних здібностей, проте чутливість до змістовного наповнення музичної інтонації, яку окреслюємо, як підвищену фонологічну чутливість, трактуємо як вияв музичного інтелекту; сприятливі фізичні дані для гри на тому чи іншому інструменті, сильний голос з гарним тембровим забарвленням є вродженими музичними здібностями, а здатність стежити за розвитком музичної ідеї, охоплювати закономірності музичної форми, орієнтуватись в стилі виконуваної музики характеризує музичний інтелект. Врешті музичні здібності вимірюються рядом спеціальних тестів (Ч. Сішора, Ч.Вінга, Е.Гордона тощо), в той час, як музичний інтелект значно важче піддається тестуванню і проявляється більш опосередковано.

Розділ ІІІ «Взаємозв'язки у розвитку мовних і музичних здібностей» включає три параграфи і поглиблює попередні загальні теоретичні позиції.

В параграфі 3.1. «Системи розвитку музичних здібностей за лінгвістичними моделями» стверджується, що модель розвитку мовленнєвих навичок і лінгвістичних здібностей, може мати плідний вихід на розвиток музичних здібностей, найяскравіше відображається в ряді систем, що виникли в другій половині ХХ ст. Серед них аналізуються системи японського вченого і педагога Шінічі Сузукі та американського вченого Едвіна Гордона.

Система видатного японського скрипаля і педагога Шінічі Сузукі ґрунтується на тому, що він ставив собі метою всебічний музично-естетичний розвиток особистості засобами гри на скрипці і не прагнув виховувати віртуозів. Одне з основних гасел вченого: «Завдяки слуханню і грі діти можуть стати не лише музикантами, але передусім добрими людьми з чистими серцями». Свою систему Сузукі окреслює як метод материнської мови, і мислить її як спосіб забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Близьким до системи Сузукі, але ще більш націленим на загальний розвиток особистості дитини через застосування аналогічних до мовних засобів у розвитку музичних здібностей і навичок є система Едвіна Гордона Як і система Сузукі, система Гордона ґрунтується на зв'язках музичного і лінгвістичного мислення. Теорія музичного навчання Е.Гордона спирається на процес audiation. Цей спеціальний термін Гордон ввів для пояснення процесу уявного слухання та осмислення музики навіть тоді, коли реальне її звучання відсутнє. Audiation - це пізнавальний процес, за допомогою якого мозок надає змісту музичним звукам. Аudiation в музиці є аналогом мислення в мові, а відтак виявляється вельми дієвим способом формування музичного мислення.

Обидві розглянуті системи розвитку ранніх музичних здібностей на основі спорідненості отримання музичних і мовних навичок переконливо свідчать, що процес набування музичних навичок та інтенсифікація музичних здібностей відбувається за тими ж принципами, що й оволодіння мовами та розвиток лінгвістичних здібностей.

В параграфі 3.2. «Системи розвитку лінгвістичних здібностей із застосуванням музичних елементів» розглядаються системи, які доводять, що прослуховування музики діє як «модельна вправа», що поліпшує симетричну організацію, пов'язану з вищими функціями півкуль головного мозку. Музика сприяє підвищенню концентрації уваги, посилює інтуїтивні процеси, дозволяє досягти результатів інтелектуальної діяльності з меншими зусиллями і часом. Усі системи опанування іноземних мов з допомогою музичного компоненту діляться на два типи: ті, в яких музика виконує пасивну роль, є своєрідним музично-інтонаційним тлом, та ті, в яких музика, а точніше мелодико-ритмічні інтонації активно допомагають в опануванні лінгвістичних труднощів.

В першому типі розглядаються системи суггестопедії болгарського вченого Г.Лозанова, Інтегративного лінгвопсихологічного тренінгу І.Румянцевої, в другому - оксфордська методика вивчення мови, зокрема психолінгвістична система С.Крашена та система „Музика + English” Г.М. Падалки та Н.А. Василенко-Несіної. У всіх системах музика відіграє важливу роль, а головна сутність полягає в спрямованості на комплексний розвиток особистості, активізацію інтелектуальних, емоційних та мотиваційних її елементів.

Оскільки існує тісний взаємозв'язок між музичним слухом, слуховою увагою та контролем за розвитком мовно-артикуляційного апарату, використання музичної декламації, проспівування мовних зворотів буде сприяти закріпленню правильної артикуляції в «чужій мові» та вимови звуків. Музикування при вивченні іноземної мови створює сприятливий психологічний клімат, активізує мовленнєву діяльність, підвищує емоційний тонус сприйняття нових граматичних структур.

Параграф 3.3. «Особливості української національної ментальності та їх вплив на взаємодію музично-лінгвістичних компонентів комунікації» присвячений центральній проблемі, на яку спрямована концепція дисертації: впливу рідної мови, культури, традицій, загалом національної ментальності на здатність індивіда опановувати інші мови. Розвиваючи думки філософів і музикознавців, припускається, що як в пізнанні законів національного мистецтва слід врахувати його ментальну основу, так і в розширенні тезаурусу людини через опанування іноземних мов і всього комплексу інформації, з нею пов'язаного, треба пам'ятати про її материнську основу, про ментально закладені стереотипи вербального і музичного мислення.

По-перше, логічно припустити, що при наявності національно-історичних характеристик опанування іноземних мов в українському середовищі, хоч і не можна уникнути дії універсальних законів психічної діяльності в розвитку лінгвістичних здібностей, як і загальних закономірностей впровадження музичних елементів у цей процес, генетично закладені національні ментальні передумови обумовлюють певну специфіку сприйняття і засвоєння іншої мови.

По-друге, серед ментальних ознак нації, вельми важливими видаються рівнозначність інтелектуальної і емоційної сфер у побудові образу світу; вагома роль серед національних святинь слова (софійності), концентрація на ньому більшої уваги; відкритість на адаптацію інонаціональних світоглядних засад у власній системі цінностей; якщо виходити із музичних традицій нації, то сутнісним видається первинна роль співаної поезії, використання у ролі «посередника» в процесі опанування нової інформації етнохарактерного образу.

Виходячи з цих гіпотез, логічно запропонувати у теоретичній моделі засвоєння іноземних мов, що може мати широкий спектр застосування - не лише конкретне вивчення чужої мови, але й заглиблення у її культуру, перекладацьку діяльність, науковий аналіз культурно-історичних процесів інших країн тощо - обов'язкове впровадження архетипічних елементів, притаманних представникам тієї нації, які є реципієнтами, тобто вивчають іноземну мову, аналізують культуру іншої нації тощо.

Першим таким ментальним «каталізатором» інтенсивнішого засвоєння і вільного опанування іноземної мови є вроджена музикальність українців, органічна потреба самовиразу «національної душі» не лише у літературно-поетичних, але й у музичних образах та засобах. Пісенність віддавна залишалась одним з провідних чинників самоідентифікації українського народу. В зв'язку з тим співане, омузикалене слово набагато вагоміше закарбовуватиметься в свідомості і пам'яті українців. Відтак, розспівування текстів іноземною мовою матиме природно позитивніший результат, аніж просте повторення чи навіть декламування віршів. Серед архетипічних елементів української ментальності важливим є фольклорно-обрядові, тому доцільним буде інтенсивніше застосування фольклорних мотивів тієї культури, чия мова вивчається реципієнтом. Другою важливою для інтенсифікації впливу музики на розвиток мовно-комунікативних здібностей українців ментальною особливістю видається кордоцентричність. Вона, як потреба емоційно співпережити та асоціативно осмислити будь-яку логічну операцію в свідомості, спонукатиме до художньо-естетичної співдії процесів засвоєння мовних конструкцій, розширення і вільнішого оперування лексичним запасом.

Наявність при вивченні будь-якої іноземної мови музичних елементів - як пасивної форми (прослуховування), так і активної (співу, інсценізацій з супроводом музики тощо) підвищує зацікавленість до мови і культури, яка знаходиться в процесі засвоєння, інтенсифікує мотивацію, допомагає позбутись комплексів і значно природніше впроваджує в комунікативну сферу.

У Висновках спеціальний акцент ставиться на двох основних спільних складових музичної і мовленнєвої комунікації, що належать комунікатору та реципієнту: інтонації, тобто здатності передати додаткові смислові відтінки і акценти комунікату, і слухові, тобто здатності їх сприйняти і розшифрувати. Природно, наступним етапом стало заглиблення у природу мовних і музичних здібностей як невід'ємної і вельми істотної складової загального розвитку особистості, а також виявлення можливих рівнів їх взаємодії та взаємоінтенсифікації. Замикаючи логічний причинно-наслідковий ланцюжок, виходимо на особливості української національної ментальності у можливостях їх впливу на взаємодію музично-лінгвістичних компонентів комунікації, тобто на своєрідність засвоєння іноземних граматичних структур і лексичного запасу, виходячи з досвіду власної мови та її культурно-духовного контексту.

У світлі обговорюваної специфіки конкретно-національної парадигми взаємозв'язку музики і мови неминуче постає друга тісно споріднена з нею проблема: наскільки національна ментальність кожного народу, зокрема ментальний комплекс українців виявляється значимими у формуванні зв'язків мови і музики в національній культурі та інтенсифікує вплив музичного компоненту на розвиток вербально-комунікативних здібностей особистості. Кореляція музики і мови, природа і механізми впливу української мови, літературної поетики на національну музичну мову має свої специфічні особливості, котрі, попри збереження універсальних засад, обумовлюють своєрідність взаємодії вербальних і музичних пластів інформативно-комунікативної діяльності людини.

Подібності внутрішньої структури музичного та мовленнєвого синтаксису дають підстави для підтвердження центральної гіпотези поданого дослідження: якщо перенесення мовленнєвого досвіду на сприйняття музики відіграє позитивну роль і суттєво сприяє в інтенсифікації музичних здібностей та музичного інтелекту, то найвірогідніше, і використання музичних побудов під час вивчення будь-якої мови, зокрема іноземної, може мати велике значення та суттєво полегшити цей процес. Проте, незважаючи на вроджені лінгвістичні або музичні здібності індивіда, спрямовані на комунікативно-вербальну чи музичну діяльність, вони підлягають подальшій корекції. Її успішність залежить і від врахування індивідуальних нахилів особи, і від комплексу його середовища, в тому числі його національних етнохарактерних особливостей.

По-друге, якщо існування національно-характерної мовленнєвої ритміки впливає на становлення та сприйняття музичного ритму, метру та синтаксису в народній музиці, то важливість використання характерних ритмоінтонацій національної музики під час вивчення іноземної мови виглядає цілком слушною та доречною.

В цілому ж концепція дисертації мислиться як принципово відкрита і містить ряд «прихованих сутностей», які мають виходи на подальший розвиток, конкретизацію в дослідженнях різного спрямування щодо проблематики і наукової тематики. Вербальний і музичний компонент у процесах комунікації, особливо в сучасному гіперінформативному просторі спонукає до постійного виявлення нових рівнів їх взаємодії.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Поплавська-Мельниченко Ю. Застосування музичних засобів під час вивчення іноземної мови. / Ю. Поплавська-Мельниченко // Музикознавчі студії Інституту мистецтв Волинського державного університету ім. Л.Українки та Національної музичної академії України ім. П. Чайковського: Зб. наук. пр. - Луцьк, 2007. - Вип.1. - С. 216 - 229.

2. Поплавська-Мельниченко Ю. Нові напрямки застосування пізнавальних властивостей музики: музичні моделі у вивченні іноземної мови. / Ю. Поплавська-Мельниченко // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. Чайковського «Музично-творчий процес: наукові рефлексії». Зб. статей. - Київ 2008. - Вип. 72. - С. 160 - 168.

3. Поплавська-Мельниченко Ю. Роль музики у розвитку психолінгвістичних здібностей. / Ю. Поплавська-Мельниченко // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка: Музикознавчі студії.- Львів: СПОЛОМ, 2008. - Вип.18. - С. 125 - 132.

4. Поплавська-Мельниченко Ю. Музичні компоненти розвитку лінгвістичних здібностей дитини. / Ю. Поплавська-Мельниченко // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка: Музикознавчі студії. - Львів: СПОЛОМ, 2008. - Вип.19. - С. 149 - 156.

АНОТАЦІЯ

Поплавська-Мельниченко Ю. В. Взаємодія вербального і музичного компоненту в комунікативних процесах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка. - Львів, 2010.

В дисертації проаналізовано різні аспекти взаємодії вербальних і музичних компонентів в процесі комунікації, визначено деякі аспекти впливу музики на розвиток лінгвістичних здібностей та основні параметри цього впливу, а також окреслені виходи згаданої взаємодії на семіотичні, психологічні та гносеологічні рівні в сучасних гуманістичних наукових напрямах. Основний акцент ставиться на двох основних спільних складових музичної і мовленнєвої комунікації, що належать комунікатору та реципієнту: інтонації, як здатності передати додаткові смислові відтінки і акценти комунікату, і слухові, тобто здатності їх сприйняти і розшифрувати. Наступним етапом стало заглиблення у природу мовних і музичних здібностей як невід'ємної складової загального розвитку особистості, а також виявлення можливих рівнів їх взаємодії та взаємоінтенсифікації. На цій основі розглядаються особливості української національної ментальності у можливостях їх впливу на взаємодію музично-лінгвістичних компонентів комунікації, тобто на своєрідність засвоєння іноземних граматичних структур і лексичного запасу, виходячи з досвіду власної мови та її культурно-духовного контексту.

Ключові слова: комунікативні процеси, лінгвістичні здібності, музичні здібності, українська національна ментальність, інтонація, музичний слух.

АННОТАЦИЯ

Поплавская-Мельниченко Ю. В. Взаимодействие вербального и музыкального компонента в коммуникативных процессах. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Львовская национальная музыкальная академия им. М. В. Лысенко. - Львов, 2010.

В диссертации проанализированы различные аспекты взаимодействия вербальных и музыкальных компонентов в процессе коммуникации. Определяются некоторые аспекты влияния музыки на развитие лингвистических способностей и основные параметры этого влияния, а также обозначаются перспективы исследования упомянутого взаимодействия на семиотическом, психологическом и гносеологическом уровнях в современных гуманистических научных направлениях. Рассматриваются две основные общие составляющие музыкальной и речевой коммуникации, которые принадлежат коммуникатору и реципиенту: интонации, как способности передать дополнительные смысловые оттенки и акценты коммуниката, и слуховые, т.е. способности их воспринять и расшифровать. Следующим этапом стало углубление в природу лингвистических и музыкальных способностей как неотъемлемой составляющей общего развития личности, а также выявления возможных уровней их взаимодействия и взаимоинтенсификации. На этом основании рассматриваются особенности украинской национальной ментальности, возможности их влияния на взаимодействие музыкально-лингвистических компонентов коммуникации, на своеобразие восприятия и репродуцирования иностранных грамматических построений и лексического запаса, исходя из опыта родного языка и его культурно-духовного контекста.

Аналогичные черты внутренней структуры музыкального и речевого синтаксиса дают основания для подтверждения центральной гипотезы данного исследования: если перенесение речевого опыта на восприятие музыки играет позитивную роль и существенно содействует интенсификации музыкальных способностей и музыкального интеллекта, то весьма вероятно, и использование музыкальных элементов при изучении любого языка, в том числе иностранных, может иметь существенное положительное значение и облегчить этот процесс. Общеизвестно, что музыкальные, как и лингвистические способности имеют различную врожденную интенсивность у каждого индивидуума, а к тому же зависят от ряда сопутствующих обстоятельств, характеристик личностной психограммы. Основными врожденными преимуществами для изучения любого языка являются способности, весьма близкие к музыкальным, прежде всего слуховая дифференцированная чуствительность к интонационным оттенкам, способность узнавать и различать их, имитировать. Другим фундаментальным врожденным качеством, одинаково важным для развития лингвистических и музыкальних способностей считается хорошая память, способность схватывать, фиксировать, удерживать информацию, естественно ею оперировать - последняя особенность принадлежит уже сфере логического мышления.

Однако, несмотря на врожденные лингвистические или музыкальные способности и склонности индивида, направленные на коммуникативно-вербальную или музыкальную деятельность, они поддаются существенной коррекции. Ее успешность зависит и от оптимального использования индивидуальных склонностей личности, и от всего комплекса среды его обитания, в том числе его национальных этнохарактерных особенностей.

Основой для авторской концепции явились важнейшие психолингвистические и музыкально-теоретические системы А. Н. Хомского, Г. Шенкера, Г. Гарднера, музыкально-развивающие системы Ш. Сузуки и Э.Гордона, лингвистически-развивающие системы Г. Лозанова, И. Румянцевой, Г. Падалки и Н. Василенко-Несиной.

Ключевые слова: коммуникативные процессы, лингвистические способности, музыкальные способности, украинская национальная ментальность, интонация, музыкальный слух.

SUMMARY

Poplavska-Melnychenko Y. V. Interaction of Verbal and Musical Component in Communicative Processes. Manuscript.

Candidate's thesis in History of Arts; Specialty 17.00.03. - Musical Art History. - Lviv National Music Academy named after M.V. Lysenko. - Lviv, 2010.

Different aspects of interaction of verbal and musical components in the process of communication are analyzed, the key aspects of music influence on the linguistic abilities as well as the basic parameters of the mentioned influence are defined, the ingress of the aforementioned interaction on the semiotic, psychological and gnoseological levels in modern humanistic scientific directions are specified in this thesis. Two key common integral parts of musical and speech communication that belong to a communicator and a recipient: intonation as an ability to communicate additional styling and stress of the message and also the sense of hearing, i.e. the ability to perceive and decipher the sound are emphasized. The next step was the detailed study of the nature of speech and musical abilities as the integral part of the personal enhancement and then the identification of the possible levels of their interaction and inter-intensification. Thereupon the consideration is given to the characteristics of the Ukrainian national mentality in their capability to influence the interaction of musical-linguistic communication components, i.e. the singularity for learning of foreign language grammar structures and vocabulary based on the experience of the native language, its cultural and intellectual context.

Key words: communicative processes, linguistic abilities, musical abilities, Ukrainian national mentality, intonation, an ear for music.

Размещено на Allbest.ru