Імпровізація як основа виконавського мистецтва XVI-XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кам'янець - Подільського національного університет імені Івана Огієнка

Реферат на тему :

«Імпровізація як основа виконавського мистецтва 16 - 18 ст.»

Кам'янець - Подільський

2014

План

Вступ

1. Розвиток імпровізації в музиці

2. Імпровізація як основа виконавського мистецтва 16 - 18 ст.

3. Імпровізація у творчості видатних композиторів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Музична імпровізація - історично найбільш давній тип музикування, при якому процес написання музики відбувається безпосередньо під час її виконання. Спочатку імпровізація характеризується канонізованим набором мелодійних і ритмічних елементів, варіювати поєднання яких не сковане канонами і обумовлює архітектонічну незамкнутість форми.

Імпровізація панує у фольклорі, музиці неєвропейських культур, вона набула широкого поширення також на ранньому етапі європейської професійної музики, коли запис був приблизної та неповної (невми, гаки), а кодифікація норм композиції, ведуча до замкнутої формі, торкалася лише корінні властивості музики (церковні лади), залишаючи їх конкретне втілення в мелодіях почасти на частку імпровізації. Диференціація системи музичних жанрів і відповідних нормативів привела в XI столітті до відділення виконавства від композиції. Однак імпровізація збереглася у вигляді виконавського мистецтва орнаментики, яке малося на увазі при неповній нотній фіксації опусу.

У XVII-XVIII ст. виконавська імпровізація збереглася в традиції віртуозних фантазій, сольних каденцій інструментальних концертів, в хоральних обробках (і навіть фугах) у органістів. Наприкінці XVIII - 1-й пол. XVIII ст. в аристократичних салонах і на концертній естраді імпровізація була поширена в якості спеціального номера програми у віртуозів.

У XX столітті імпровізація відродилася у фольклорному за генезисом мистецтві джазу, а також у деяких прикладних областях музичної культури (музичні ілюстрації до «німих» кінофільмів на поч. XX століття, музично-виховних вправ для дітей Е. Жак-Далькроза, К. Орфа) . З 1950-х рр. імпровізація стала опорним принципом у т. зв. відкритих формах музики авангарду і неоавангарда.

Деякі музичні жанри зберегли назви, що вказують на їх історичний зв'язок з імпровізацією (фантазія, прелюдія, імпровізація). Сучасні композитори продовжують використовувати імпровізацію у своїх творах.

1. Становлення імпровізації в музиці

Імпровізація (франц. improvisation, італ.(італійський) improvvisazione, від латів.(латинський) improvisus -- несподіваний, раптовий), створення художнього твору безпосередньо в процесі його виконання. Імпровізація можлива в поезії, музиці, танці, театральному мистецтві. Витоки імпровізації у професійному мистецтві сходять до народної творчості. З прадавніх часів у різних народів існували особливі категорії співців-імпровізаторів (старогрецькі аеди, західноєвропейські шпільмани, російські оповідачі, українські кобзарі, казахські і киргизькі акини і ін.). У професійному мистецтві найбільший розвиток отримали поетичні і музичні імпровізації.

Музична імпровізація відома з найдавніших часів. Усний характер народної творчості - передача пісень і інструментальних награвань на слух по пам'яті - сприяв використанню народними музикантами (співаками та інструменталістами) елементів імпровізації. У своїй практиці імпровізації, вони спиралися на вироблені в народі форми музичного мислення, на усталене коло інтонацій, поспівок, ритмів і т. п. Для народних музикантів характерне прагнення об'єднати чітку фіксацію одного разу знайденого музичного образу з його вільним варіюванням, домагаючись постійного оновлення і збагачення музики.

В музичних культурах східних народів імпровізації, варіювання певної мелодичичної моделі складає основну форму музикування. У європейській професійній музиці імпровізація набуває поширення в середньовіччі - спочатку у вокальній музиці. Оскільки форми її запису були приблизними, неповними (невми, гаки), виконавець змушений був у тій чи іншій мірі вдаватися до імпровізації . З часом методи імпровізації ставали все більш визначеними, регламентованими.

Високого мистецького рівня мистецтво імпровізації досягає в світських музичних жанрах в епоху Відродження. Розквіту імпровізаця отримує в музичній практиці 16-18 ст., як в композиторському так і у виконавському мистецтві. З розвитком інструментальної сольної музики, особливо для клавішних інструментів, виросли масштаби імпровізації. Музикант нерідко об'єднував в одній особі і композитора і виконавця. Також для оволодіння мистецтвом імпровізації повинен був пройти спеціальну підготовку.

Для звання професійного музиканта наприклад органіста, часто слугувала його майстерність у так званій вільній імпровізації. Здебільшого у поліфонічних формах (прелюдіях, фугах). Першим прославленим майстром імпровізації був органіст і композитор 15 століття Ф. Ландіна.

У 16-18 ст. були поширені прийоми використання імпровізації дляприкрашання виконавцями інструментальних п'єс (для лютні, клавіру, скрипки та ін.), вокальних партій. Особливо широке застосування вони знайшли в колоратурних партіях італійської опер 18 - поч. 19 ст. Поглиблення музичного змісту, ускладнення його форм в 18-19 ст. зажадали від композиторів більш повного і точного запису музичного тексту твору, усуваючи свавілля виконавців. З кінця 18 ст. виконавська імпровізація в різних її проявах починає поступатися місцем точної передачі виконавцем нотного запису, кладе початок кристалізації мистецтва інтерпретації. Разом з тим в першій половині 19 ст. набувають поширення такі форми імпровізації як вільне фантазування, а також імпровізація на задану тему, також імпровізація утвердилася в якості спеціальногономера в концертних програмах віртуозів-інструменталістів.

Видатними імпровізаторамитого часу були композитори (Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Н. Паганіні, Ф. Ліст, Ф. Шопен). Загальне захоплення особливо характерно для епохи романтизму. Вільне фантазування становило невід'ємну частину виконавської майстерності художника-романтика, необхідність його обґрунтовувалася романтичною музичною естетикою. Пізніше значення імпровізації зменшується. Виконання імпровізації продовжує утримуватися у оперному співі ( аріях ), такожїїриси (у вигляді нюансів інтерпретації в процесі самого виконання) проявляються при виконанні твору напам'ять , читанні нот з аркуша. Вільна імпровізація інструменталістів зберігається в каденціях інструментальних концертів, у органістів.

2. Імпровізація як основа виконавського мистецтва 16 - 18 ст.

Історія розвитку інструментально-виконавської діяльності охоплює значний проміжок часу і має тисячолітню історію. Відомо, що однією з перших країн світу, де виник прошарок професійних музикантів-виконавців, був Єгипет. Іншим центром розвитку виконавського мистецтва вважається Стародавня Греція. За зображеннями на старовинних фресках можна простежити процес еволюції багатьох музичних інструментів, а стародавні міфи засвідчують значущість виконавської майстерності музиканта. Проте в стародавні часи інструментальна музика переважно залишається компонентом синкретичного мистецтва (пісня, танець, інструментальний супровід). Несприятливі умови розвитку інструментального виконавства виникають і в епоху Середньовіччя, епоху панування церковної (в основному вокальної) музики.

Однак, незважаючи на відсутність сприятливих обставин для розвитку інструментального мистецтва, саме в цей час відбувається становлення найважливіших форм музично-виконавської діяльності, які відіграли суттєву роль в історії інструментально-виконавства.

Дослідники відзначають, що, „незважаючи на недосконалість музичних інструментів, відносно примітивну музичну культуру загалом, різноманіття сфер людської діяльності, у яких брали участь музиканти - виконавці, було значно ширше, ніж у наш час”.

До моменту створення нотного запису, виконавське мистецтво залишається єдиною формою існування музичного мистецтва. Найважливішою формою музикування є виконавська імпровізація. Тривалий час залишаючись панівною формою існування музичного мистецтва, імпровізація істотно вплинула на становлення музично-виконавських традицій. Уміння створювати музику безпосередньо під час її виконання впродовж багатьох століть постає найголовнішим критерієм виконавської майстерності музиканта. У 16-18 ст. виконавець не був посередником між автором і слухачами. Виконання було невід'ємним від творення музики. Цей синтез реалізувався через імпровізацію, яка була основою виконавського мистецтва. Імпровізатор вважався композитором вищого класу, оскільки повинен був без підготовки виконати твір на задану тему.

Пізніше відбувається модифікація та розгалуження форм мистецтва імпровізації. У XVII - XVIII ст. імпровізаційність виявляється в орнаментиці, віртуозних прелюдіях, сольних каденціях інструментальних концертів, у хоральних обробках органних творів. Генетичний зв'язок з імпровізацією відбився в назвах інструментальних творів романтичної доби (фантазія, прелюдія, експромт).

музика моцарт бах імпровізація

3. Імпровізація у творчості видатних композиторів

Мистецтво імпровізації знаходить своє відображення у творчості багатьох відомих композиторів. Фантазії й різні варіації певною мірою запам'яталися у незрівнянному мистецтві моцартівської імпровізації. До драматургії сонатнoго типу тяжіють фантазія c-moll і рондо c-moll. Сонати та інші п'єси Моцарта для фортепіано на чотири руки і для 2-х фортепіано належать до ранніх зразків фортепіанного дуету. Творчою винахідливістю і невичерпною життєрадісністю відзначено побутова розважальна музика Моцарта для оркестру чи ансамблю -- цикли типу сюїти ( серенади, касації, ноктюрни), танці (менуети, контрданси), марші. У ньому особливо відчутні зв'язки й з фольклором. Зіштовхуючись деякими гранями з камерними інструментальними жанрами, симфоніями і концертами, розважальні сюїти служили для композитора свого роду експериментальної лабораторією. Більшість серенад і дивертисментів з'явилося в Зальцбурзі. Вони були розраховані на музикування як на свіжому повітрі так і у приміщенні і могли виконуватися то з оркестром, то з ансамблем (у яких застосовувалися різні склади -- змішані, духові, струнні). Один із найпопулярніших творів Моцарта у цьому жанрі -- “Маленька нічна серенада” (1787), написана для струнного оркестру. П'єси, що утворюють цикл, різноманітні за формами і видам музики -- від сонати і концерту до різноманітних танців, від рондо до варіацій. Більшість сольних пісень, і навіть вокальних ансамблів і жартівливих канонів Моцарт створював для близького оточення. Численні арії вокальні ансамблі з оркестром писалися композитором на замовлення артистів.

Й.С. Бах чудово імпровізував на органі і чембало. Роль органу у творчій діяльності Баха була навіть більш велика, ніж можна уявити за його творами для цього інструменту. Саме як органіст він був у першу чергу доступний сучасникам, як органіст мав можливість відносно широко представляти своє мистецтво композитора, віртуоза, імпровізатора. Через орган прийшла до нього популярність. Головне місце серед його органних творів займають прелюдії (фантазії, токати) - фуги як великі форми і обробки хоралів як переважно дрібні форми. У числі ранніх фуг Баха дві написані на запозичені теми - Дж. Легренци (№ 574) та А. Кореллі (№579). Зрілі фуги для органу набувають вельми певний відрізняє їх вигляд: якщо серед клавірних фуг існує безліч різновидів, то органні більш обмежені власним колом образів і системою композиційних прийомів. При цьому органні твори не протистоять клавірним , а тільки вибірково стикаються з ними - не більше, ніж з деякими їхніми різновидами. З двадцяти п'яти циклів більшість (вісімнадцять) починається прелюдіями, але в зрілих і пізніх зразках вони досягають широти і монументальності, рідкісної в клавірних прелюдіях. У чотирьох випадках на місці прелюдії варто фантазія, у трьох - токата.

До мистецтва імпровізації зверталися майже всі відомі композитори 16-18 століття. Вносили свої видозмінення, імпровізували на різних музичних інструментах та в різних жанрах як духовної так і світської музики.

Висновок

Імпровізація - первинний і найдавніший вид творчості. Вона присутня в повсякденному житті людини, мистецтві, ігровому спорті, політиці. Імпровізація по-своєму проявляється в кожному виді мистецтва. Наприклад, у живописі це кроки - начерки малюнка з натури, які виражають первинну думка, первинні враження. В акторській майстерності - сценічна гра, не обумовлена зафіксованим драматичним текстом і не підготовлена на репетиціях. У музичному та літературному мистецтвах - твір безпосередньо в процесі виконання. Характерною ознакою імпровізації є збіг у часі моменту створення і відтворення творчого задуму. Це складно і привабливо, і тому невипадково в усі часи в імпровізації бачили вищий прояв творчих здібностей музикантів, художників, танцюристів, поетів, акторів, ораторів, спортсменів.

Список використаної літератури

1. Алексєєв А. Імпровізація як основа виконавського мистецтва XVI XVIII ст. /А. Алексєєв. - М.: Музика, 1952. - 234 с.

2. Баташов А. Феномен імпровізації: питання теорії / А. Баташов // Рад. музика. - 1987. - № 2. - С. 1621.

3. Есаков М. Професійна імпровізація: Вип.13 / М. Есаков, В. Маскаєв. - М.: Музика, 2001. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru