Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

ЗАЙЦЕВА Людмила Анатоліївна

УДК130.2 + [78.01.083:111.1]:168.522

ОНТОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ МУЗИКИ: на прикладі світських та духовних жанрів

17.00.01 - теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному інституті мистецтв ім. І.П. Котляревського Міністерства культури і мистецтв України (м. Харків).

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Шаповалова Людмила Володимирівна, Харківський державний інститут мистецтв ім. І.П. Котляревського, професор кафедри теорії музики.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Зенкін Костянтин Володимирович, Московська державна консерваторія (м. Москва) ім. П.І. Чайковського, професор кафедри історії зарубіжної музики;

кандидат мистецтвознавства, доцент Болгарський Дмитро Анатольович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова (м. Київ), доцент кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування

Провідна установа:

Одеська державна музична академія ім. А.В. Нежданової Міністерства культури і мистецтв України, кафедра сучасної музики та музичної культурології, (м. Одеса)

Захист відбудеться “11” лютого 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.01 в Харківській державній академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький спуск, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61003, Харків, Бурсацький спуск, 4.

Автореферат розісланий “9” січня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лошков Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми пов'язана з проблемою духовності в сучасній культурі. Генетичне лоно музики розвивалось упродовж трьохсот років у руслі гуманістичної культури, яка нині перебуває у стані “перетворення”. І сучасне музикознавство як наука про людину повертається до осмислення своїх духовних витоків.

Історична ситуація в культурі на межі ХХ-ХХI століть усвідомлюється як час духовних пошуків. Наукове осмислення та універсалізація категорій духовного досвіду є одними із центральних завдань гуманітарних наук на сучасному етапі їх розвитку. Онтологія як найбільш глибинна сфера духовного пізнання стала ключовою для багатьох сучасних досліджень культури (праці С. Аверінцева, А. Кураєва, В. Шкуратова, В. Маринчака, О. Філоненка, В. Левченка). Музична наука не є в цьому разі винятком. Доведенням цьому слугують праці В. Медушевського та його послідовників, які пишуть про духовні основи музичного мистецтва. Сучасна музична культурологія інтенсивно актуалізує проблеми духовного буття, намагаючись сформувати свої методологічні основи, виробити певний науковий підхід до цієї сфери когнації. У зв'язку з цим проводяться численні наукові конференції з проблем духовного синтезу мистецтва, філософії, релігії (“Музична культура християнського миру”, Ростов-на-Дону, 2000р.; “Онтологія і психологія творчості”, Саратов, 2001р., “Християнська культура і філософія освіти”, Харківська державна академія культури, 2003р. та ін.). Окрім цього у вузах організовуються кафедри, що спеціалізуються на розробці проблеми духовного досвіду (зокрема, в Київській консерваторії - кафедра старовинної музики, яку очолює професор Н.О. Герасимова-Персидська). Спостерігається тенденція до відродження виконавського інтересу в галузі старовинної співочої традиції: наприклад, творча діяльність Д.Болгарського (м. Київ), ансамблю старовинної музики “Стрітення” (керівник І.Сахно, м. Харків). Учені різних галузей гуманітарних наук (філософи, музикознавці, богослови, культурологи) розглядають проблеми духовності (та онтології як її складової) з різних позицій наукового осмислення.

Як базовий компонент філософії онтологія формувала вчення про буття будь-якої філософської концепції - від Платона до Ґайдеггера. Однак ні світська, ні релігійна філософська думка не відійшли від своїх іманентних принципів мислення, розглядаючи категорію онтології з позиції певних світоглядних інтересів. Нині виникають спроби глобалізувати значення терміна у зв'язку з універсалізацією категорій духовного досвіду. Під універсалізацією слід розуміти грунтовне значення онтології в межах філософського мислення незалежно від часового та історико-культурного контексту. Крім того, процес універсалізації є характерним для сучасного розвитку науки завдяки набутому на межі тисячоліть культурному досвіду.

Онтологія як категорія художнього пізнання отримала певну апробацію в музичній естетиці (праці Р. Інгардена, В. Фоміна, Н. Корихалової, І. Малишева, В. Бобровського та ін.), де термін трактується як спосіб існування музичного твору в системі відносин “композитор (твір) - виконавець (відтворення) - слухач (сприйняття)”. Філософія музики, у свою чергу, апробує онтологію на матеріалі музики, що зумовило розширення обсягу значень терміна (статті Н. Сніткової, В. Левченка).

Отже, необхідно визначити, що онтологія ще не набула наукового статусу в музикознавстві. Дане дисертаційне дослідження пропонує методологію вивчення онтології як категорії духовного пізнання музичної культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладене вище зумовило вибір теми дослідження - “Онтологічна концепція музики: на прикладі світських та духовних жанрів”. Дисертацію виконано за планом науково-дослідних робіт кафедри теорії музики Харківського державного інституту мистецтв ім. І.П. Котляревського та узгоджено з комплексною темою кафедри: “Методологічні проблеми сучасного музикознавства в контексті традицій і новацій 2002-2007”.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - культурологічне обгрунтування онтологічної концепції музики на основі семіотичного опису жанрових моделей онтологізму.

Етапи духовного пізнання визначають завдання дослідження:

- на основі термінологічного і порівняльно-типологічного підходів проаналізувати зміст поняття “онтологія” і похідних від нього термінів у трьох дискурсах (філософському, богословському і музикознавчому);

- виробити методологію онтологічного аналізу музичного твору;

- розкрити специфіку онтологічної моделі в жанрах церковної культури (літургії, пісноспівів стародавньої служби);

- апробувати алгоритм онтологічного аналізу в жанрах світської музики Нового часу;

- розкрити значення онтології як музичної універсалії.

Об'єктом дослідження є онтологічний статус музики у двох сферах її побутування: світській професійній та церковній культовій.

Предмет дослідження - онтологічне влаштування найбільш концептуальних жанрів світської (симфонія, кантата, соната, прелюдія) і церковної (літургія) культур.

Методи дослідження. Визначені задачі потребували впровадження комплексного методу дослідження, який базується на взаємодії декількох методологічних підходів:

- системний виявляє ієрархію онтологічної вибудови музичного твору: від елементів музичного мовлення до онтологічних параметрів (часопростір та смисл), від внутрішніх факторів комунікації до цілісності картини світу;

- семіотичний розшифровує смисли і значення в музиці (через систему музичних знаків і символів);

- культурологічний оцінює універсальність концепції Буття феноменів музичної культури, що допомагає використати досвід музикознавства як складової культурологічного процесу. Крім того, онтологічна концепція музики має зважати на досвід християнства як методології.

Зазначені методологічні орієнтири відкривають для музикознавства перспективу нового наукового осмислення онтології, котра докорінно змінює картину світу музичного твору. Та й власне універсалії музики (“жанр”, “форма”, “драматургія”, “композиція”) зазнають впливу інших законів - законів Віри, що функціонують у системі християнської антропології музики.

Таким чином, дисертаційне дослідження базується на взаємодії і взаємопроникненні традиційних настанов теоретичного музикознавства [праці Б. Асаф`єва, В. Бобровського, Р. Інгардена, І. Котляревського, М. Лобанової, В. Медушевського, Є. Назайкінського, Ю. Холопова, В. Холопової] та новітніх когнітивно-корелятивних надбань [дослідження Н. Герасимової - Персидської, В. Мартинова, В. Медушевського, Д. Болгарського]. Методологія онтологічної концепції музичної культури (й відповідно методика онтологічного аналізу музичного твору), запропонована в дисертації, використовує разом із функціональним, історичним, системно-структурним і семіотичним підходами методи культурологічного порівняння та християнської антропології музики (богословський дискурс).

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі розроблено комплексну теорію онтології, яка подана у двох значеннях: як категорія пізнання, як феномен культури (на прикладі світських та духовних жанрів музичної культури). Теоретично обгрунтовано та практично апробовано універсальну модель онтологічного влаштування музичного твору, яка містить семіотичний опис елементів музичної мови, зовнішні та внутрішні фактори комунікації в системі „простір - час - смисл”.

На основі категоріального аналізу подано дефініції онтології й онтологізму як універсальної концепції Буття музичної культури. Набули наукового статусу нові похідні терміни та категорії онтологічного аналізу: жанрові моделі онтологізму, синергійна драматургія, духовний шлях сходження, онтодіалог, онтотрансцензус.

Культурологічне порівняння виявило онтологічну дистанцію різних жанрових моделей світської та церковної музики. Практична новизна роботи полягає у використанні нових та маловідомих взірців музичної культури (пісноспіви стародавньої служби, а також “Урочиста літургія” Л. Дичко) при апробації методології онтологічного аналізу музики. Вивчення літургії у стародавньому та сучасному вигляді виявляє глибинний зв'язок та спадкоємність традицій вітчизняної музичної культури.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження допоможуть мистецтвознавцям, культурологам по-новому усвідомити феномен музичного твору з точки зору онтологічного аналізу. Наукові результати роботи стали основою викладання спецкурсів: “Аналіз музичних творів”, “Світова художня культура”, “Методика аналізу музичних творів” для студентів музичних вузів та музично-педагогічних факультетів гуманітарних вузів.

Особистий внесок здобувача. Усі результати, що складають наукову новизну дисертації, отримані здобувачем самостійно. У статті “Опыт веры в концепции 7-й симфонии А.Брукнера: Homo religioso” [6], що написана у співавторстві з Шаповаловою Л.В., автором зроблено проекцію онтологічної концепції на матеріал симфонії №7 А. Брукнера (0,4 др.арк.).

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, теоретичні та методологічні положення дисертації пройшли апробацію на конференціях: 1. Всеукраїнська наукова конференція “Музичне мистецтво очима молодих мистецтвознавців” (Харків, 2001 р., СНТТ); 2. Науково-практична конференція Кримського державного гуманітарного інституту “IV тиждень науки” (Ялта, 9-10 квітня, 2002 р.); 3. Всеукраїнська науково-практична конференція “Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців” (Харків, 19-20 березня, 2002 р.); 4. Міжнародна науково-практична конференція “Аура слова в музичному творі” (Київ, 5-8 листопада, 2002 р.); 5. Всеукраїнська науково-практична конференція “Діалог традицій у музичному мистецтві на межі тисячоліть” (Донецьк, 15-16 квітня, 2003 р.).

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії музики Харківського державного інституту мистецтв ім. І.П.Котляревського та кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах Кримського державного гуманітарного інституту.

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 7 наукових праць, серед них 6 статей - у фахових наукових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 199 сторінок, із них основного тексту - 182 сторінки та список використаних джерел, що налічує 197 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт і предмет дослідження - онтологічне влаштування музичного твору в контексті двох типів культури: світської в її концептуальних жанрах (симфонія, кантата, соната, прелюдія) та церковної (літургія). Викладено методологічні принципи дослідження та наукову новизну, практичне значення роботи.

Перед вступом подано словник понять щодо онтологічної концепції музики, запропонованої в роботі.

Перший розділ “Стан наукової розробки теми” містить аналіз дефініцій категорії “онтологія” у філософському, богословському та музикознавчому дискурсах та визначених ними явищ.

У цьому розділі дисертаційного дослідження пропонується:

– розгляд історичної динаміки онтології як категорії пізнання в контексті різних філософських і релігійних концепцій;

– систематизація досвіду музикознавчого аналізу стосовно онтології та пов'язаних із нею категорій: статус, онтомислення, онтологізм, картина світу, смисл, час, простір.

Основною метою першого розділу є аналіз існуючої літератури з проблеми онтології у філософських, богословських і музикознавчих трудах та обґрунтування онтологічної моделі музичного твору як універсальної буттєвої структури, що діє в усіх сферах духовного пізнання.

У підрозділі 1.1. “Категоріальний аналіз онтології у філософському та богословському дискурсах” міститься аналіз досвіду когнітивних аспектів філософських систем у їх історичному розвитку: від античності до постструктуралізму. По суті, онтологія подається з позиції метафізики або філософії природи. Викладений аналіз онтології розкриває історичну динаміку вчення про буття в античній, західноєвропейській та сучасній філософії.

Окремо аналізуються патристична та богословська традиції з позицій духовного влаштування буття. У центрі уваги - аспект онтології, що стосується як розкриття духовної сутності особистості, так і світорозуміння в цілому, оскільки онтологічна картина світу у християнській антропології виглядає інакше порівняно з філософією.

Онтологія відіграла у християнській картині світу основоположну роль. Отці Церкви у своїх писаннях розкрили особливе світоспоглядання, де замість логіки - досвід Віри, особливу онтологічну картину світу, котра передбачає відносини Людина - Бог, Горнє - Дольне, Душа - Дух. Невипадково богослови розрізняють розуміння християнської онтології і онтології як філософської категорії.

Якщо у філософській системі вчення про буття є досвідом раціонального пізнання, то в богослов'ї онтологія виявляється неосяжною людським розумом. У патристичній традиції відсутній елемент розумового природознавства в пояснювальній логіці, але панують стовпові істини, котрі слід приймати на Віру. Цим визначається розбіжність між філософським дискурсом та християнською онтологією - сферою вищої іпостасі Божественного Логосу.

Етимологічний аналіз терміна визначає дискурс онтології як “смислової структури самооб'єктивації” (П.Тілліх). Основи православного світовідчуття викладено в писаннях Святих Отців преп. Максима Сповідника, Григорія Палами, Нового Симеона Богослова та інших. Крім патристики, існує і сучасна богословська література, без якої спроба визначити методологію онтологічного аналізу музики була би неможливою (праці П. Флоренського, Г. Флоровського, В. Лосського, С. Хоружого, А. Кураєва, В. Маринчака, прот. Б. Ніколаєва та ін.).

Патристична традиція сформувала основні етапи духовного пізнання світу. Їх сутність така. Християнська картина світу зважає на онтологічне розщеплення буття: світ досконалий та недосконалий. Їх єдність становить метафізичний простір, світ як Ціле. Метафізичний вимір простору є не що інше, як духовний статус Буття.

Богословська традиція вибудувала і власну релігійну концепцію особистості. Її сутність полягає в тому, що кожна віруюча людина долає духовний шлях сходження. Це і є онтологічна модель самовдосконалення людини, її прагнення до Бога (Абсолютної Особистості). Духовний шлях сходження відбиває життя соборної особистості - піднесеної над своєю наявною природою духовної людини

Християнська онтологія є способом буття соборної особистості - досвідом Віри. Вона має універсальну модель реальності - модель онтологічного розщеплення, де існують два горизонти буття: істинне, досконале (Бог) та буття недосконале (світ, людина). Між ними - прірва, розбіжність сутностей, “онтологічна дистанція” (С. Хоружий).

Християнська онтологія є персоналістичною. “Людина в духовному подвигу” в розширеній онтологічній перспективі названа Антропосом (С. Аверінцев). Головною метою відносин людини і Бога є Богоспілкування. Воно виникає у процесі моління. Онтологічний горизонт долається Антропосом завдяки містичному досвіду, що пізнається як енергійний вимір.

Онтологічний досвід - це досвід самоздійснення та духовного перетворення. І він може трансформуватися у свідомості людини за допомогою практики аскези. Бог діє своїми енергіями, але синергія виникає після тривалих внутрішніх зусиль людини під час молитви. Сутність Богоспілкування - поєднання енергій Бога та людини (синергія). Оскільки християнська антропологія базується на енергійній сутності буття, дія Божественної Волі на людину виявляється в ній як благодать. Сприйнята людиною благодать являє собою момент духовного перетворення - онтотрансцензус. Це вищий рівень духовного самоздійснення християнської особистості.

Аналіз богословських та філософських концепцій допоміг установити той факт, що генеруючим моментом у категоріальному статусі онтології є її універсальність, яку ми, слідом за християнською методологією, розуміємо як універсальну метасистему пізнання, “програму” самоздійсненності людини. У цьому вбачається особлива сутність категорії “онтологія”, котра є вільною від монізму різних філософій, релігій, мистецтв. Онтологія, відображаючи особистісну структуру, наявна в будь-якій сфері духовної діяльності людини.

Підрозділ 1.2 “Огляд джерел з проблеми онтології в музикознавстві”. Термін “онтологія” було апробовано передусім у працях з філософії музики (дослідження Р. Інгардена, В. Фоміна, І. Сніткова, Н. Корихалової, В. Малишева, В. Медушевського).

Пропонується онтологічна модель музичного твору, самостійно вироблена завдяки досвіду музичної науки та апробована далі (розділи 3, 4) на матеріалі жанрів музичної культури:

– суб'єкт музики, свідомість якого визначається культурною традицією;

– фактор жанрової комунікації (спосіб спілкування);

– духовний шлях як прототип музичної драматургії, який відбиває спосіб самоздійснення особистості.

Триєдність внутрішніх складових онтологічної моделі музичного твору становлять її суть як системи буття. Однак система виявляється неповною, якщо не назвати тих параметрів, котрі структурують модель буття музики - час, простір, смисл. Аналіз внутрішніх компонентів онтологічної моделі та її функціонування в різних жанрах музики розкривають логіку подальшого викладу. Порівняння філософського та богословського дискурсів сприяє екстраполяції запропонованих понять онтологічного аналізу на матеріалі музичної культури. Етимологічний аналіз онтології в музикознавчому дискурсі допоміг усвідомити категоріальний синтез філософії, релігії та музики. Термінологічна система для аналізу духовних феноменів ще не є усталеною. Критерії оцінювання духовності перебувають у стадії осмислення. Тим актуальнішими є завдання дисертаційного дослідження - обґрунтування онтологічного підходу до аналізу музичних творів.

Попередні висновки. 1. У філософії онтологія постає як учення про буття, яке філософи розглядають з точки зору двох предметів: як сутності буття та особистості як духовної сутності 2. Категоріальний аналіз філософського і богословського обгрунтування онтологічних концепцій дає певний досвід екстраполяції на матеріал музичної культури. 3. Генеруючим моментом у категоріальному статусі онтології є її універсальність, яку слід розуміти в методологічному значенні як метасистему, як певний структурний інваріант та своєрідний алгоритм самопізнання людини.

У другому розділі “Методологія онтологічного аналізу музичного твору” розглядається онтологія музики як культурологічна проблема. Запропоновано методологію, що розкриває основні етапи онтологічного аналізу музичного твору з урахуванням певної картини світу: теоцентричної та антропоцентричної.

Зазначений онтологічний підхід дозволяє усвідомити феномени музичної культури (твір, жанр, стиль тощо) як складові загального культурологічного процесу.

Відповідно до нових методологічних настанов розкривається зміст онтологічного аналізу музичного твору, який складають концепція особистості, фактори зовнішньої та внутрішньої комунікації, онтологічна модель музичного твору.

Досвід європейської та вітчизняної музичної культури передбачає два типи художньої свідомості: релігійний та світський.

Перший етап онтологічного аналізу становить концепція людини, що є ключовим, вихідним моментом нового підходу. Дослідження містить культурологічне порівняння двох типів особистості, двох концепцій людини: світської та релігійної. Кожна з них формує власну онтологічну установку, систему “розшифровок” (елементів музичної мови) та відповідну картину світу.

Релігійна концепція людини передбачає передусім християнську антропологію, яка притаманна історичним традиціям західної та східної музики. Саме християнська концепція культури зумовлює теологічну картину світу та пов`язану з нею систему похідних від онтології понять, які складають цінність онтологічного аналізу, його новизну:

- онтологічне розщеплення буття;

- метафізичний вимір художнього простору;

- онтодіалог;

- досвід самоздійснення особистості;

- обоження, благодать, синергія, онтотрансцензус.

Другий етап онтологічного аналізу розглядає зовнішні фактори музичної комунікації. Це - напрацьовані музичною культурою усталені жанрові та мовні системи. До концептуальних жанрів церковної культури належать передусім меса в католицькому Богослужінні та літургія - у православному. Окрім цього головним принципом Богоспілкування є молитва, втілена в різних жанрах завдяки функціональним виявам славлення, прошення і подяки.

Загальні висновки щодо онтологічного аналізу теоцентричної картини світу.

1. Онтологічний простір виявляється в музиці завдяки Логосу (Слову безпосередньому або опосередкованому в засобах музичної виразності, принципах музичної драматургії тощо).

2. Онтологічний час виявляється через закономірності ритму та формоутворення.

3. Онтологічний смисл розкриває релігійну концепцію людини через духовний шлях сходження і відповідний драматургічний профіль музичного твору (аналіз Літургії стародавньої служби з третього розділу дисертації містить першу апробацію цього терміна).

Світський тип культури сформовано в межах музики Нового Часу. Йому відповідає антропоцентрична картина світу з принципово різним онтологічним статусом. Суб`єкт культури Нового Часу обмежує світосприйняття реальним, фізичним часом і саме тому радикально перетворює всі методи і засоби духовного пізнання. На зміну християнської особистості приходить інший суб`єкт культури - людина світська (за виразом апостола Павла “людина душевна”).

Кожний стиль музичної культури Нового Часу формував свого антропоса - образ людини, який концептуально втілено в таких жанрах, як симфонія, концерт, опера. Креативне мислення суб`єкта культури Нового Часу цілком відобразило картезіанську картину світу. Динаміку показу особистості спричиняє вже не система Богоспілкування, а відносини людини з навколишнім світом. Недосконалим є первинний конфлікт людини з соціумом, добра і зла, особистості і суспільства, “Я” та “Іншого”. Досконалою є, безумовно, гармонія людини з соціумом, людини з іншою особистістю та власне внутрішнього світу “Я”.

Таким чином, концепція особистості у світській культурі скерована на утвердження власного ego, суб`єктивного “Я”, цінностей земного, психологічного, фантастичного чи уявного буття в межах людського розуму та душевного світу. І сама людина в антропоцентричній картині світу є центром художньої реальності, але обмеженої психологічним душевним досвідом. Саме він є змістом концептуальних жанрів - симфонії, концерту, сонати, опери, романтичної мініатюри, вокального циклу. Зауважимо, що, на відміну від традиції культових жанрів, світська культура напрацьовує нові форми музичної комунікації (концертна, камерна, театральна сфери музикування).

Закони світської свідомості змінюють зміст жанрової системи, часопростору як онтологічного параметра музики, утворюють антропоцентричну картину світу. Світська свідомість сприймає музичний час як процес, який можна збагнути розумово, за допомогою Раціо та Логосу відповідно до іншого онтологічного параметра - фізичного простору. Всі елементи онтологічної моделі в картезіанській картині світу є протилежними до теоцентричної моделі. Так, закони “верху та низу” як вертикальної координати відповідають системі тональних тяжінь. Відомо, що музику Нового Часу дослідники визначають як період панування правильних ритмів, рівних тактів, регулярних акцентів. Саме ритм став основним фактором відображення часу фізичного, визначаючи не лише конструктивне, але, передусім, семантичне значення. Рівномірність, дискретність, акцентність, упорядкування руху тривалостей і ритмоформул - усі ці функції часової організації сприяли звукозображенню реального буття в музичних образах і утворювали музичний процес (форму) як послідовність подій. Регістровий простір також мав свій “щабель” у системі онтологічного влаштування світських жанрів через семантизацію теситури та фактурне розшарування.

Культурологічне порівняння теоцентричної та антропоцентричної картин світу дозволило віднайти єдність онтологічного влаштування музичних творів у різних типах культури. Часопростір розкриває міру онтологізму, спосіб його виявлення, етапи духовного пізнання. Однак онтологічний смисл виявляється принципово різним, оскільки відповідає різним концепціям буття культури.

Запропонована методологія дозволила дійти таких висновків. По-перше, зміст онтологічної концепції музики є складовою музичної культурології. Основні етапи онтологічного аналізу слід розглядати як досвід духовного пізнання. По-друге, в роботі розкрито алгоритм онтологічного аналізу, який складає єдність часу, простору та смислу: специфіка різних жанрових моделей онтологізму розкривається через семіотичне влаштування, утворює багатство та множинність їх проявів у музичній культурі.

Третій та четвертий аналітичні розділи містять порівняльно-типологічний аналіз жанрів світської (Бетховен - Брукнер) та духовної (Бах - літургія) традицій. Результатом є розгляд музичної культури як цілісності, онтологічної повноти буття людини як суб`єкта музичної культури. Розкривається роль релігійної концепції людини в історичних процесах взаємодії церковних та світських жанрів європейської та вітчизняної (української та російської) музики.

Добір музичного матеріалу пов'язаний із суб'єктом музики - людиною. Те, якою постає людина у дзеркалі музики, і утворює:

– онтологічну дистанцію від душевності і рефлексії (в Adagio 31-ї сонати Л.Бетховена) до релігійної особистості (аналітичні есе про 7-му симфонію А.Брукнера);

– онтологічну єдність світського і духовного виміру людини (на прикладі органної прелюдії f-moll 78-ї кантати І.С.Баха).

Розділ 3. “Онтологічна модель музичного твору на прикладі духовних жанрів” присвячено розгляду соборної особистості, якою вона постає у православній літургії.

Підрозділ 3.1. Релігійна концепція людини в пісноспівах грецької служби. Релігійний тип культури є генетично первинною формою буття, а літургія - взірцем онтологічної наповненості музики. Система онтологічної вибудови літургії як концептуального жанру церковного типу культури розкривається через:

ѕ жанрову систему пісноспівів - прошення (моління) та славлення (подяка);

ѕ соборну особистість, для якої літургія є способом життя, Богоспілкування;

ѕ час духовний, який дорівнює Вічності, що виявляється у відсутності регулярності, акцентності, повторності в метроритмічній організації;

ѕ простір метафізичний, розщеплений на два онтологічних горизонти - недосконалий (людська енергія в моліннях) і досконалий (божественна енергія);

ѕ глибинну координату смислу: драматургічний рельєф духовного шляху (спіралеподібний рух або обертання, що ґрунтується на принципі синергії - поєднання двох енергій).

Обраний у роботі методологічний орієнтир дозволив визначити три рівні аналітичного пізнання в системі художньої цілісності.

Структурно-семантичний аналіз літургійного чину розкриває рівень елементів. Особливості структури песноспівів стародавньої служби виявлені на рівні трьох жанрових груп: узагальнено-текстових (на прикладі Єктенії), конкретно-текстових (Благослови душе моя Господа) та розспівних мелодичних пісноспівів (Херувимська).

Рівень зв'язків у проаналізованих жанрових групах пісноспівів допоміг узагальнити функціональність елементів музичного мовлення, виявити їх семантичну функцію.

Отже, часову організацію визначають нерівномірний ритм, безакцентна нестрога метрика, цілковита підпорядкованість музичного ритму канонічному тексту утворює час не сюжетний, а усталений, оскільки втілює за допомогою логосної акцентності не дію, а перебування в істині, не характер, а сутність. Відзначимо той факт, що для грецького співу характерними є як висотна, так і ритмічна скованість. Цим зумовлено обмеження тривалостей обсягом чверті, половинної й цілої, та амбітуса, який не перевищує обсягу сексти. Такий ритм сприяє, передусім, логічній акцентності окремих слів тексту та співвідношенню силабіки строф.

Структура строф, побудована на centon-принципі, забезпечує внутрішню єдність музичної думки. Тому відсутність інтонаційного контрасту (всередині розділу) сприяє створенню цілісного образу літургійного таїнства. Процесуальність побудована на принципі тотожності. Інтонаційна і структурна подібність рядків відповідає одному з трьох ангельських рухів, позначених у дослідженнях В.Мартинова, а саме: принцип варіантного перетворення поспівок при збереженні внутрішньої структури кожної строфи створює спіралеподібний рух, який утворюється внаслідок численних комбінацій одного образу. Така організація внутрішнього процесу з її незмінними поверненнями на “круги своя”, однак в іншому духовному вимірі дозволяє висловлювати ідею вічного молитовного “предстояння” людини, її перебування в духовному просторі літургії.

Просторову координату утворюють:

- одноголосний аскетичний виклад слова про Бога (монодійна фактура) визначає стародавню співочу систему грецького розспіву, який якнайкраще відповідає духовному простору молитви;

- речитативний склад співу (поспівковий принцип) є близьким до просодійного читання. Це своєрідне співуче читання ( на зразок псалмодії), яке виконується помірно. Відсутність широких інтонаційних ходів, виразних мелодичних зворотів, широкого діапазону нівелює відчуття “фізичного” простору і характеризує його як замежне буття.

Таким чином здійснюється вихід за межі антропоморфного простору світського мистецтва, семантика якого історично зумовлена іншими вимірами (душевність, психологізм, раціо тощо).

Драматургічний інваріант літургії розкриває рівень цілісності через принцип парності. Образна пара “Людина - Бог” відображає синергійний процес Богоспілкування, утворює певний сюжет, який у даному дослідженні названо “духовний шлях”. Парність передбачена функціональністю молитви: “Прошення” - “Подяка”. Образних пар лише три - за жанровим принципом “Молитва - Подяка” (Єктенія - Гімн). Повернення до вихідної образної пари передбачає сприйняття певної повторюваності, колоподібного руху.

Динамізм розвитку цих малих “циклів” є функціонально подібним, оскільки драматургія циклу будується за принципом i - m - t, де:

- функція i (експозиційна) - перше коло;

- m (розвиваюча) - друге коло з першою кульмінацією (Херувимська) і третє коло з другою кульмінацією (Отче наш);

- t (завершальна) - Причастя.

Підрозділ 3.2. До проблеми онтодіалога (на прикладі „Урочистої літургії” Л Дичко) містить апробацію одного з похідних термінів онтологічного аналізу. Принцип Богоспілкування (онтодіалог) має два виміри: гносіологічний і семіотичний. В контексті культурології онтодіалог слід розуміти як діалог культур, про що свідчить аналіз твору видатного українського митця. Обраний взірець сучасного літургійного жанру надав можливість зробити висновки щодо процесу уцерковлення як тенденції музичної культури на зламі тисячолітть.

У розділі 4 “Онтологічна модель музичного твору на прикладі світських жанрів” розглядається тип світської культури, який сформував у рамках європейської музики Нового Часу інші закономірності онтологічного влаштування музичного твору.

Аналіз концептуальних жанрів музики гуманістичної культури сприяв виявленню іншої концепції світосприйняття, де характерною особливістю постає образ людини. Безперечно, динамічна сутність світської особистості є докорінно відмінною від людини віруючої, оскільки той духовний шлях, який проходить Антропос, визначається іншими ціннісними критеріями. Креативне мислення Нового Часу відобразило світську буттєву установку. Динаміку особистості утворює вже не система Богоспілкування (теологічний тип культури), а ставлення Антропоса до світу, соціального середовища. Невипадково існує онтологічна орієнтація антитез буття: Добро і Зло, особистість і суспільство, “Я - Світ”, “Я - Інший”.

Динаміка особистості у світській культурі скерована на прийняття цінностей земного буття людини душевної, внутрішнього світу, обмеженого психологічним простором.

Час у світській антропологічній картині світу наділений фундуючим значенням, оскільки є принципом естетичної цінності музики Нового Часу, якою керують передусім закони процесуальності. Часова організація обґрунтовує художнє ціле через складну систему музичних виразних засобів. Горизонтальна координата як онтологічний параметр антропологічної картини світу в даному разі відображає фізичний час, обмежена рамками людської свідомості. Форми існування цього часу можуть бути різними і визначаються конкретною естетичною програмою. Принципова відмінність антропологічної картини світу - це часове, кінцеве існування у світі (на відміну від позачасового процесу в теоцентричній картині світу, орієнтованій на Вічність).

Отже, в картезіанській картині світу Антропос мислить себе через рух, переключення з одного стану в інший, вихідне прагнення до зміни через множинність проявів внутрішнього світу (час сюжетний).

Унаслідок такого розуміння буття в картині світу музичного твору формуються свої закономірності. Усі елементи онтологічної моделі картезіанської картини світу прямо протилежні влаштуванню християнської моделі світу.

У зв'язку з множинністю жанрової комунікації в музиці розкрито онтологічну концепцію в різних історико-культурних контекстах. Для цього було обрано найхарактерніші з точки зору онтологізму жанрові моделі:

1 - духовні і світські жанри у творчості І.С.Баха, які відображають типологію культури бароко - на прикладі 78-ї духовної кантати та органної прелюдії f-moll;

2 - камерний жанр сонати на прикладі 31-ї сонати Бетховена, що дозволив виявити онтологічну дистанцію “Людина душевна - Людина духовна”;

3 - симфонія як найбільш концептуальний жанр світської культури (на прикладі 7-ї симфонії А.Брукнера).

Аналіз жанрової моделі 78-ї кантати І.С.Баха виявив онтологічні принципи парності у драматургії. Сюжетність особливого типу (узагальнене вираження драматичного настрою, джерелом якого є сакральні мотиви) визначила принципи організації художнього цілого:

ѕ композиційний рівень: утворення мікроциклів із послідовного парного проведення сольних та ансамблевих номерів; при цьому принцип компліментарності в кожному мікроциклі надає єдності смисловому простору;

ѕ драматургічний рівень: утворення макроциклу на єдності духовного та світського виміру, внаслідок чого виникає струнка архітектоніка художнього простору.

І і VІІ частини - хоральна фрескова арка - знак духовності, ІІ-VІ частини - речитативи і арії - знаки світської культури.

Цей твір на рівні макроциклу відображає основну особливість епохи ХVІІ - початку ХVІІІ століть - змішування світських і духовних жанрів. У цьому разі типовою є композиція кантати, що поєднує жанри поліфонічної музики (поліфонічна обробка хоралу) та європейської оперної практики (арія, речитатив).

Музична драматургія органної прелюдії f-moll відбиває специфічну саме для Баха онтологічну модель світу, орієнтовану на духовний шлях людини.

Онтологічна вибудова музичного твору визначається двома параметрами: процесуальністю та просторовістю.

1. Процесуальність як певна сюжетність є часовою координатою, відправною специфічною характеристикою музики як мистецтва часового; утворює горизонтальний вимір музичного образу і розглядається як драматургічний профіль прелюдії.

2. Просторова координата, зазвичай, пов'язана з архітектонікою, утворює ієрархічну вертикаль музики.

Суб'єктивна свідомість художника відображає у прелюдії два буттєві горизонти: онтодіалог (фактор простору) - взаємодія земного та позаземного, та онтотрансцензус (час) - буттєва зміна. Цей аналітичний нарис допомагає через струнку систему музично-виражальних засобів виявити тип особистості, онтологічну дистанцію (розщеплення буття), динаміку образу (духовний шлях до Істини).

У нарисі “Світська модель онтологізму в Adagiо 31-ї сонати для фортепіано Бетховена” розглядається образ світської людини та картезіанська картина світу. Знаком особистісного переживання для автора є нова якість оберненості на себе в ліриці. Це дозволяє процес образного мислення від душевності через страждання до духовного осмислення, що зрештою визначає драматургію та композицію Adagio. У стилістиці розщеплення свідомості суб'єкта виявляється через специфічний комплекс виражальних засобів:

– тип фактури: акордовий склад і одноголосна монодична мелодія інструментального типу з ходами по звуках акордів, з широким діапазоном і рецитаціями на одному звукові;

– жанровість - хоральність (найвища об'єктивність) та речитатив (суб'єктивність), поєднання котрих надає певного семантичного навантаження;

– синтетичний тип мелодики - вокально-пісенна природа хоралу та рецитація - знак прямої мови.

Бетховенський герой - не просто суб'єкт, що розмірковує. Його внутрішня душевна лірика такої глибини, що переходить в іншу якість художнього пізнання життя - інтроспекцію, котрій властиві “відчуженість від життєвої суєти..., модуси активного споглядання, спрямованого на осягнення законів єдності світу, на зв'язки людської свідомості з буттям як цілісною сутністю” (за визначенням В.Бобровського). Бетховенський герой прагне бути такою ж цілісною істотою, як саме Буття. Його мета є онтологічною за своєю сутністю, це Етос: прагнення до істинної людської досконалості, пов'язаної з усвідомленням неминущої цінності часу, відпущеного людині долею.

У нарисі “Досвід Віри в концепції 7-ї симфонії Брукнера” запропоновано новий аспект осмислення онтологічної вибудови симфонічного жанру: це релігійна концепція людини та теоцентрична картина світу.

Тип особистості або суб'єкта музики - це людина релігійна: особистість цілісна, що перебуває в життєвій наповненості, позбавлена внутрішніх конфліктів. Тому і драматургія І частини не містить зіткнень антагоністичних сил. Симфонічна драматургія відображає процес онтотрансцензусу - духовного перетворення віруючої людини через поєднання двох енергій: Божественної та людської на рівні духовних і світських знаків культури.

Композитор використовує жанр хоралу, поліфонічні прийоми розвитку як знаки барокової культури для сакралізації простору. Символом духовної висоти в загальній симфонічній концепції стає жанр молитви (ІІ частина).

Аналітичні розділи, присвячені розгляду камерної, симфонічної, вокально-симфонічної та культової музики, дозволили виявити універсалізм запропонованої в роботі онтологічної моделі: часу як процесуальності, простору як ієрархічної вертикалі та глибинної координати смислу.

Таким чином, специфіку онтологічного влаштування жанрів церковної музики було розкрито на основі методології онтологічного аналізу, загальних параметрів онтологічної моделі (простір - час - смисл). Апробація запропонованої методології довела необхідність категоріального синтезу богослов'я і музикознавства та доцільність досвіду екстраполяції богословських термінів “онтодіалог”, “онтотрансцензус”, “синергія”, “соборна особистість”, “онтологізм” на практику музикознавчого аналізу. Теоцентрична картина світу в музичній культурі містить і світську антропологію (зокрема, в жанрі симфонії як специфічної моделі онтологізму). Завдяки цьому виявлена тенденція до духовного синтезу світської і церковної культур.

онтологія жанр музичний світський

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні апробована методологія онтологічного аналізу музики в культурологічному дискурсі. Обраний історичний підхід до розгляду двох типів культури - релігійної і світської - дозволив виявити онтологічну дистанцію між різними жанрами музичної культури, їх „міру входження в глибинну орієнтованість Буття” (за визначенням В.Медушевського).

Найважливіші методологічні висновки щодо онтологічної концепції музики.

1. У роботі вперше пропонуються дефініції ключового поняття “онтологія” в контексті музичної культурології щодо аналізу онтологічної моделі музичного твору, картини світу, концепції особистості:

- онтологія - це сфера духовної людської діяльності, до якої належить культура;

- онтологія є категорією духовного пізнання світу та особистості (патристична традиція);

- онтологізм - це принцип самоздійснення особистості як суб'єкта культури в контексті певного твору (жанру);

- онтологічна концепція - це нова методологія як результат комплексного підходу, що розкриває множинність проявів онтологізму в музичній культурі.

2. Апробація онтологічної моделі музичного твору виявила алгоритм онтологічного аналізу, який здійснюється п о е т а п н о і має три складові.

- Перший етап - суб'єкт музики, свідомість якого зумовлена соціокультурним контекстом, з одного боку, та засобами висловлювання (музичним мовленням), з іншого. Онтологічний аналіз враховує динамічну сутність концепції людини - суб'єктів музики певної картини світу (християнської, романтичної тощо).

- Другий етап - зовнішні фактори комунікації, функціональна належність до конкретної культурної традиції - розкриває буттєвий статус музичного твору через жанрову установку, програмну назву та систему засобів музичної виразності. До внутрішніх факторів духовного змісту музики належать час, простір, смисл.

- Третій етап - онтологічна модель музичного твору, яка має множинність проявів. Як складна система, вона містить свою ієрархію іманентних компонентів і рівнів організації.

Запропонований у дисертації метод культурологічного порівняння феноменів різних типів культури дозволив виявити, що:

рівень елементів розкриває семантику музичного мовлення;

рівень зв`язків визначає онтологічні параметри - простір, час, які координують принципи музичної композиції та драматургії;

найвищий рівень цілісності онтологічної моделі - Смисл, який відтворює певну картину світу.

3. У дисертаційному дослідженні вперше в музикознавчій практиці використовуються поняття і терміни онтологічного аналізу, які є результатом категоріального синтезу філософії, богослов'я і музичної науки:

- жанрова модель онтологізму розшифрована через історико-типологічний і семіотичний опис концептуальних жанрів різних типів музичної культури;

- драматургія синергії - тип драматургії, який розкриває духовний шлях сходження особистості;

- онтодіалог - процес Богоспілкування на засадах композиційно-драматургічних принципів, який визначає теологічну картину світу;

- онтотрансцензус - завершальний етап драматургії синергії, семантика якого визначена факторами зовнішньої та внутрішньої комунікації.

Похідні від основного філософського поняття “онтологія” терміни набули специфічного музичного змісту. Їх подальша розробка дозволить збагатити категоріальний апарат музичної науки.

4. Досвід онтологічного аналізу виявляє, що кожний музичний твір відбиває певну художню картину світу. Взаємозумовленість онтологічної концепції музики і картини світу визначається не тільки ізоморфізмом, але й онтологізмом - тією буттєвою установкою, яка здійснюється в певній картині світу. Онтологічна модель відбиває цілісну картину світу. Тому, незалежно від національних, історико-культурних контекстів, онтологія як категорія духовного пізнання світу та особистості набуває статусу музичної універсалії. Аналіз жанрових моделей онтологізму виявив єдність і універсалізм алгоритму методики онтологічного аналізу музики (концепції буття музичної культури в цілому).

Культурологічне порівняння як метод наукового пізнання онтологічної концепції музики полягає у двох основних моментах:

- у виявленні онтологічної дистанції двох типів особистості - релігійної і світської - в різних жанрах: як суб'єкти музики вони йдуть кожен своїм духовним шляхом, але з різним ступенем самоздійсненності;

- у взаємозумовленості картини світу і онтологізму в соціокультурній динаміці історико-художніх процесів.

5. Онтологічна концепція музики, запропонована в роботі, стала результатом синтезу філософії, досвіду музикознавства і християнської антропології. Онтологічна модель буття музичного твору зумовлює метасистему художнього пізнання. Це об'єктивна буттєва структура, загальні принципи світопобудови, які проявляються завдяки просторово-часовим та смисловим параметрам. Онтологічна концепція музики є способом пізнання цілісності буття музики, самоздійснення суб'єкта культури. У цьому і полягає її універсальна, глибинна сутність.

Значимість онтологічного підходу, апробованого в дисертації, полягає в оновленні і збагаченні методології музичної науки та культурології досягненнями категоріального синтезу філософії та християнської антропології.

Цілі і задачі проведеного дослідження дозволили обґрунтувати онтологічну концепцію музики як складову сучасної культурології. Досвід музикознавства є невід'ємною частиною духовного пізнання. Результати онтологічного аналізу відкривають перспективу для подальшої екстраполяції його методів та понятійної системи на інші сфери наукового пізнання з метою вивчення нових культурних феноменів.

Досвід онтологічного аналізу, який запропонований в роботі, по-перше, розкриває ієрархію онтологічного влаштування музичного твору (від елементів музичного мовлення через часопростір до картини світу); по-друге, розкриває універсальну природу проявів онтологізму в церковній та світській культурах.

Достеменний онтологізм є тією духовною висотою музики, осягнення якої сприяє усвідомленню істини Буття, перетворенню не лише художнього мислення та засобів пізнання мистецтва, але й власне свідомості людини та сучасної культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зайцева Л.А. Вербальность в онтологической структуре музыкального произведения / Л.А. Зайцева // Слово, інтонація, музичний твір: Зб.ст. - К.: НМАУ, 2003. - Вип.27 - С.94 - 100.

2. Зайцева Л.А. Духовность как основа аналитического мышления в курсе “Анализ музыкальных произведений” / Л.А. Зайцева // Альманах КГГИ: Сб. наук. работ. - Ялта: РИО КГГИ, 2002. - Вып. 4. - С. 5-8.

3. Зайцева Л.А. Культура и личность: пути духовного преображения / Л.А. Зайцева // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. - К.: Наук. світ, 2001. - Вип. 7. - С. 99-107.

4. Зайцева Л.А. Об онтологическом основании музыки И.С. Баха (на примере органной прелюдии f moll) / Л.А. Зайцева // Психология и онтология творчества: Межвуз. сб. - Саратов: Юл., 2001. - Вып. 2: “Акме”. Альманах.- С. 73-76.

5. Зайцева Л.А. Онтологический принцип парности в духовных кантатах И.С. Баха (на примере 78-й кантаты “Jesu, der du meine seele”) / Л.А. Зайцева // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Х.: ХХПІ, 1999-2000. - № 6-1. - С.43-46.

6. Зайцева Л.А. Религиозная концепция человека: на примере песнопений греческой службы / Л.А. Зайцева // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії освіти: Зб. наук. пр. - К.: Наук. світ, 2002. - Вип. 8. - С. 98-105.

7. Зайцева Л.А. Опыт веры в концепции 7 симфонии А.Брукнера: Homo Religioso / Л.А. Зайцева, Л.В. Шаповалова // Теоретичні та практичні питання культурології: Українське музикознавство на зламі століть: Зб. наук. ст.- Мелітополь: Сана, 2002. - Вип. ІХ. - С. 297-309.

АНОТАЦІЇ

Зайцева Л. А. Онтологічна концепція музики: на прикладі світських і духовних жанрів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури. - Харківська державна академія культури. - Харків, 2004.

Дане дисертаційне дослідження написано в розвиток сучасної наукової тенденції, що розробляє ідею категоріального синтезу богослов'я та музикознавства.

Робота базується на взаємодії та взаємопроникненні традиційних для теоретичного музикознавства і новітніх когнітивно-корелятивних настанов. Разом із функціональним, системно-структурним та семіотичним підходами використовуються історичний і герменевтичний, що застосовуються, перш за все, у Християнській Антропології.

Головною метою сучасного категоріального синтезу, що здійснюється в роботі, є спроба обґрунтування онтологічної концепції - буття музичного твору - через семіотичний опис музичної мови.

Ключові слова: онтологія, онтологічний модус, онтодіалог, онтотрансцензус, онтологізм, онтологічні параметри (час, простір і смисл), драматургія синергії, жанрові моделі онтологізму.

Зайцева Л. А. Онтологическая концепция музыки: на примере светских и духовных жанров. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01 - теория и история культуры. - Харьковская государственная академия культуры. - Харьков, 2004.

Диссертационное исследование написано в развитие современной научной тенденции, разрабатывающей идею категориального синтеза богословия и музыкознания.

Работа базируется на взаимодействии и взаимопроникновении фундаментальных для теоретического музыкознания и новейших когнитивно-коррелятивных установок. Наряду с функциональным, системно-структурным и семиотическим подходами используются исторический и герменевтический, применяющиеся, прежде всего, в Христианской Антропологии. Помимо этого, в аналитический процесс включен метод культурологического сравнения.

Предметом исследования является онтологическое устроение жанровых моделей разных типов культуры: светской в её наиболее концептуальных жанрах (симфония, кантата, соната, прелюдия) и религиозной (литургия).