Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Кафедра філософії та економічної теорії

Реферат

на тему:

«М.В. Лисенко - класик українського музичного мистецтва»

Виконав:

студент групи ЕК-11д

Савицький Олександр Юрiйович

Перевірив к. філ. н., д:

Мартинова Л. Б.

Вінниця 2013



Вступ

Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор народився 20 березня 1842 року в с. Гриньки (Полтавська область). походив зі старовинного козацького старшинського роду. Дістав блискучу освіту. Закінчив Київський університет -- природознавчий факультет. Захистив кандидатську дисертацію з біології (про розмноження нитчастих водоростей). Йому пророкували блискучу кар'єру вченого, пропонували залишитися викладати, але Лисенко обрав собі інший шлях, пов'язавши своє життя з музикою. Після навчання в Лейпцизькій консерваторії (клас фортепіано) його називали піаністом-віртуозом. Вчився у Римського-Корсакова в Петербурзькій консерваторії. Він -- організатор хорів, які пропагують українську музику. Коло інтересів Миколи Віталійовича -- величезне. Він створив Товариство любителів музики і співу, працював у Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був людиною високої ерудиції, енциклопедистом і багатогранно обдарованою особистістю. Один із перших інтерпретував «Кобзаря» Шевченка, робив обробки народних пісень, автор 10 опер, вокальних творів, сонат, рапсодій, сюїт, полонезів, ноктюрнів, фундатор музично-драматичної школи. Володів неабияким літературним талантом. Написав фольклорні праці -- «Дума про Хмельницького і Барабаша», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Україні». І це далеко не повний перелік інтересів і діянь М. Лисенка.

Понад півстоліття Лисенко віддав композиторській діяльності, написавши більше тисячі самобутніх різноманітних за формою, обсягом і значенням творів, але композиторська праця ніколи не приносила йому матеріальних вигод. Утримувати сім'ю він міг тільки за рахунок викладацької діяльності. Масу часу витрачав на приватні уроки та викладання музики в Інституті шляхетних дівчат. Лише ночами міг займатися своєю улюбленою справою -- писати музику.

Часто, коли вимовляється ім'я Миколи Лисенка, перше, що спадає на думку, -- його епохальна опера «Тарас Бульба» -- вершина української класичної музики. Адже він автор опер: «Енеїда», «Утоплена», «Ноктюрн», «Різдвяна ніч», «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна», які нині рідкісні гості на сцені. Парадокс, найпопулярніший твір композитора -- опера «Наталка Полтавка», в принципі, не авторський твір у чистому вигляді. До лисенківської версії існувало кілька варіантів цієї народної оперети. Кілька музичних фрагментів склав сам автор п'єси -- Іван Котляревський, використовувалися пісні Марусі Чурай (у тому числі й знамениті «Віють вітри»). Микола Віталійович сам говорив: «Я уклав і упорядкував клавір». Він дописав передмову до першого видання, вибрав найбільш популярні українські мелодії, доповнив твір розгорненою увертюрою і створив фортепіанний клавір. Досі не відомо, чи сам Лисенко оркестрував цю оперу.



1. Біографія

1.1 Ранні роки

Микола Лисенко народився в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка, полковника Орденського кірасирського полку.

Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Освіту здобула у Петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, розмовляла майже виключно французькою і примушувала до цього всіх членів родини.

Походив з козацько-старшинського роду Лисенків. Як одного з засновників роду історичні документи засвідчують Якова Лисенка (1-а половина XVII століття, брав активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр.). Іван, син Якова -- відомий військовий і політичний діяч 2-ї половини XVII століття, був Чернігівським, пізніше Переяславським полковником, згодом - наказним гетьманом; 1695 року брав участь в Азовських походах Петра I. Його син Федір (прапрадід Миколи Віталійовича) з 1741 року був генеральним суддею.

1855р -- М. Лисенко почав навчання у привілейованому навчальному закладі -- 2-й Харківській гімназії. У Харкові він навчався у відомих музикантів М. Дмитрієва і чеха Вільчека. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Але 1860 р. через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей».

Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов'язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.

1.2 Лейпциг, Київ, Петербург

З 1865 по 1867 рік, одразу після закінчення Київського університету, Лисенко працював у Таращіна посаді мирового посередника. Там же в Таращі на посаді офіцера драгунського полку служив і батько Миколи Лисенка, Віталій Романович. У цей період Лисенки активно збирали фольклор і опублікували розвідку «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу у Сквирському та Таращанському повітах».

З 1867 року Микола Лисенко навчався у Лейпцизькій консерваторії. Студіював, насамперед, як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Його педагогами були Карл Рейнеке (фортепіано, приватні лекції з композиції та оркестрування), Ігнац Мошелес (фортепіано), Фердинанд Давід (клас ансаблевої та оркестрової гри), Ернст Венцель (фортепіано), Ернст Фрідріх Ріхтер (теоретичні дисципліни: складний контрапункт, імітація, канони, хорали на певний мотив), Роберт Веніамін Паперітц (теоретичні дисципліни: поліфонічні варіації на cantus firmus, фуга). У вільні хвилини Лисенко відвідував оперний театр, картинні галереї, церкву св. Томи, Гевандгаус. Концертне життя Лейпцига справляло сильне враження на Лисенка. З листів до рідних постає образ кмітливого молодика, який усе помічав, але вбирав у себе лише те, що вважав корисним та потрібним. Незважаючи на зайнятість, був активним пропагандистом українства в Європі.

28 грудня 1867 року у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.

Влітку 1868 року Лисенко одружується з Ольгою О'Коннор, яку він узяв зі собою до Лейпцига (вона студіювала вокал).

1869р -- завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. В характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії, сказано: «Пан Лисенко, при своїй зразковій старанності й чудовому таланті, досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів».

В час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».

Повернувшись до Києва, Лисенко відновлює свої концертні виступи, але вже в новому статусі -- як професійний піаніст. 1 лютого 1870 р. в залі Дворянського зібрання (сьогодні зала Київської філармонії) він дає великий концерт. Виконує чотири фантастичні п'си Шумана, фантазію "Мандрівник" Шуберта, п'єси із власної сюїти. Тоді ж прозвучало й кілька творів з першої Лисенкової серії "Музики до Кобзаря" у виконанні співака М. Богданова. Перший концерт мав великий успіх, тож Лисенко вирішив продовжувати цю справу. Квитки на Лисенкові концерти розкуповувались заздалегідь, а слухачі приїжджали навіть із провінції. Побачивши зацікавленість публіки, Лисенко вже з кінця 1870-х років виступає не лише у Києві, а й у Полтаві, Чернігові, Катеринославі тощо. Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892--3, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів -- на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Всю організаційну роботу також виконував композитор. Це була потужна пропаганда української музики.

1874-1875рр -- вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.

5 (17) грудня 1872 року в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (будинок № 21 на вул. Фундуклеївській) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві -- «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко. Постановник опери -- двоюрідний брат композитора Михайло Старицький. Він же -- автор лібрето (за мотивами твору Якова Кухаренка).

1.3 Київ. Зрілий період

1878р -- займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті -- Микола Віталійович взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав 7 дітей (двоє з них померли в ранньому віці). Цікаво, що своїй громадянській дружині Лисенко не присвятив жодного твору (натомість своїй першій дружині Ользі О'Коннор він присвятив 11 творів, серед яких обробка української народної пісні «Ой на гору козак воду носить...»).

З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва -- виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.

Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше -- в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).

1908-1912 -- голова ради правління «Українського Клубу».

Обставини української дійсності були такими, що не дозволяли Лисенку обмежитись лише артистичною діяльністю. Проте все ж головним своїм покликанням вважав композиторську діяльність, тому старався зробити якомога більше. Писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Коли у 1903 році він прибув до Галичини на ювілейні урочистості з нагоди 35-ліття творчої діяльності, був вражений ентузіазмом та шаною, з якими його скрізь зустрічали. З огляду історичної ролі для української культури Миколу Лисенка порівнюють із Едвардом Грігом, Бедржихом Сметаною, Михайлом Глинкою та іншими представниками національних музичних культур XIX ст.



1.4 Пізні роки

лисенко творчий музика композиторський

Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований. Помер 6 листопада 1912 року у Києві, похований на Байковому кладовищі (надгробок -- бетон, граніт; скульптор Ю. І. Білостоцький; встановлений у 1939 році).



2. Творча спадщина

Микола Лисенко заслужено вважається засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграє як його композиторська, так і етнографічна діяльність.

Етнографічна спадщина Лисенка -- запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894).

Сам композитор підкреслював важливість глибокого знайомства із фольклором:

«Яка то є велика потреба музикові, а заразом і народникові повештатися поміж селянським людом, зазначити його світогляд, записати його перекази, споминки, згадки, прислів'я, пісні і спів до них. Вся ця сфера, як воздух чоловікові потрібна; без неї гріх починати свою працю і музикові й філологові».

У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко -- автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Попри політику царського уряду, спрямовану на знищення української мовної самосвідомості, що простягалася й на музичну сферу (зокрема Емський акт 1876 р. забороняв також і друкування українською мовою текстів до нот), Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах і солоспівах, написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Олександр Кониський та ін.), а коли брав за основу вірші інших -- наприклад,Г. Гейне чи А. Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, Максимом Славинським, Людмилою Старицькою-Черняхівською й іншими. Показово, що в багатій вокальній спадщині Миколи Лисенка є лише один романс «Признание» на російський текст С. Надсона. Однак вже інший солоспів на вірші цього вельми популярного серед музикантів російського поета -- «У сні мені марилось небо» -- перекладений.

Будучи світським композитором, Лисенко усе ж написав декілька творів на духовну тематику: "Камо пойду от лиця Твоєго", "Херувимська" та молитву "Боже великий, єдиний" (сл. О. Кониського), а також здійснив обробки трьох побожних пісень - "Пречиста Діво, мати Руського краю", "Хресним древом", "Діва днесь пресущественного раждаєт".

Отримавши фахову освіту як піаніст, Лисенко став автором ряду фортепіанних творів великих та малих форм - це "Українські рапсодії" (gis moll, a moll), "Героїчне скерцо" op. 25, "Епічний фрагмент" op.20, "Українська сюїта". Фортепіанні мініатюри М. Лисенко об'єднував у невеликі цикли - "Альбом літа 1900" op. 37, "Альбом особистий" op. 40 тощо.



3. Вшанування пам'яті

Вже 14 вересня 1913 року у Полтаві відбулося вшанування пам'яті М. В. Лисенка з нагоди першої річниці його смерті. До цієї дати полтавською громадою був виданий життєпис композитора (В.Будинець «Славний музика Микола Віталієвич Лисенко» (видання Полтавської української книгарні, 1913).

· Іменем Миколи Лисенка названі провідні мистецькі установи України, такі як Львівська національна музична академія (1903), Харківський академічний оперний театр (1944), Колонний зал Національної філармонії (1962), Київська спеціалізована музична школа(1944), Полтавське державне музичне училище.

· Ім'я Лисенка носить також провідний камерний колектив -- струнний квартет

· 29 грудня 1965 року поруч з Національною оперою України на Театральній площі було відкрито пам'ятник М.В. Лисенко. Скульптор О.О. Ковальов, архітектор В.Г. Гнєзділов.

· Пам'ятник встановлено на батьківщині композитора, в селі Гриньки.

· У 1986р на кіностудії імені О. Довженка режисером Тимофієм Левчуком був знятий історико - біографічний фільм «І в звуках пам'ять відгукнеться ...», який показує сторінки з життя Миколи Віталійовича Лисенка. Роль композитора у фільмі виконав Ф.М. Стригун.

· У 1992 році Укрпошта випустила поштову марку і художній маркований конверт з оригінальною маркою, присвячені 150-річчю від дня народження М. В. Лисенка.

· У 2002 році до 160-річчя з дня народження композитора Національний Банк України випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні. На аверсі монети зображено нотний уривок з композиції "Молитва за Україну» (1885), на реверсі -- портрет М. Лисенка.

Українським музикантам щорічно присуджується Премія імені Миколи Лисенка. Періодично в Києві проводиться Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка.

Іменем Лисенка названі вулиці у Києві та Львові.



4. Список творів

4.1 Сценічні твори

4.1.1 Опери

· «Андрашіада» (лібр. М.Старицького і М.Драгоманова, 1866-77),

· «Чорноморці» (лібр. М.Старицького за п'єсою Я.Кухаренка, 1872),

· «Різдвяна ніч» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1874),

· «Утоплена» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя «Майська ніч», 1883),

· «Наталка Полтавка» (п'єса І.Котляревського, вокальні номери аранжував М.Лисенко, 1889),

· «Тарас Бульба» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1890),

· «Відьма» (текст Л.Яновської, 1901, незак.),

· «Сапфо» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1896-1904),

· «Енеїда» (лібр. М.Садовського за І.Котляревським, 1910).

4.1.2 Дитячі опери (перші в укр. музиці)

· «Коза-Дереза» (1888),

· «Пан Коцький» (1891),

· «Зима і Весна, або Снігова краля», 1892) -- всі 3 на лібр. Дніпрової Чайки (Л.Василевської);

4.2 Музика до спектаклів

· «Чарівний сон» (текст М.Старицького, 1894),

· «Остання ніч» (текст М.Старицького, 1899) та ін.;



4.3 Вокально-симфонічні твори

4.3.1 Кантати

· «Б'ють пороги» (1878),

· «Радуйся, ниво неполитая» (1883),

· «На вічну пам'ять Котляревському» (1895) -- всі на сл. Т.Шевченка;

4.4 Для симфонічного оркестру

· Менует і Адажіо, Увертюра на тему укр. нар. пісні «Ой запив козак, запив» (всі 1869, рукописи не знайдено).

· Симфонія (ч. І, 1869),

· Фантазія «Український козак-шумка» (1872);

4.5 Камерно-інструментальні твори

· Струнний квартет (ч. З, 1868),

· Струнне тріо (1869);

4.5.1 Для скрипки з фортепіано

· Фантазія на дві українські народні теми (1872-73, варіант - для флейти і фп.),

· Елегійне капричіо (1894),

· Елегія до дня роковин смерті Т.Шевченка (1912),

· обробка української народної пісні «Сонце низенько» (1912);

4.5.2 Для віолончелі і фортепіано

· Елегія «Сум» (1901);



4.5.3 Для фортепіано

· Українська сюїта у формі старовинних танців (1867-69),

· 2 концертні полонези (1875),

· 2 рапсодії на українські народні теми (1875, 1877),

· Соната (1875),

· Баркарола (1873),

· рондо, ноктюрни, мазурки, полонези, скерцо, вальси, марші, пісні, п'єси та ін.;

· транскрипції;

4.6 Хори

4.6.1 На слова Т. Шевченка

· «Іван Гус» (1881),

· 3 хори з поеми «Гамалія» («Ой діброво, темний гаю» (1881), «Іван Підкова» (1903), «Орися ж ти, моя ниво» (1903))

· «Встає хмара з-за лиману» (1903),

· «Давидів псалм» (1910) та ін.,

4.6.2 На слова інших авторів:

· «На прю!» (сл. М. Старицького, 1876),

· «Пливе човен» (народні слова, 1900),

· «Вічний революціонер» (сл. І. Франка, 1899),

· «Три тости» (сл. О. Олеся,' 1906),

· «До 50-х роковин з дня смерті Т.Шевченка» (сл. В. Самійленка, 1911)

· «Молитва» (сл. О. Кониського, 1885) та ін.;



4.7 Вокальні ансамблі

· «Ми заспівали й розійшлись» (сл. Т.Шевченка, 1869),

· «Коли розлучаються двоє» (сл. Г.Гейне, 1893),

· «Пряля» (сл. Я.Щоголєва, 1898) та інші;

4.8 Романси

4На слова Т.Шевченка · «Ой одна я, одна» (1868), · «Садок вишневий коло хати» (1868), · «Гетьмани, гетьмани» (1872), · «Якби мені черевики» (1872), · «По діброві вітер виє» (1872) та інші	На слова інших авторів: «Милованка» (сл. А.Міцкевича, 1881), · «У мене був коханий, рідний край» (сл. Г.Гейне, 1893), · «Не забудь юних днів» (сл. І.Франка, 1898), · «Безмежнеє поле» (сл. І.Франка, 1898), · «Смутної провесни» (сл. Лесі Українки, 1909), · «Айстри» (сл. О.Олеся, 1907) та інші.

4.9 Обробки народних пісень

Усього -- понад 600 обробок українських народних пісень для хору або сольного виконання, з них:

· 12 збірок по 10 творів (1886-1903)

· «Веснянки» -- два вінки (1897)

· «Колядки і щедрівки» (1897)

· «Купальська справа» (1897)

· «Коломийки» для мішаного хору з оркестром (1887)

· «Весілля» (1903)

4.9.1 Для дітей

· «Молодощі» (1876)

· «36. нар. пісень» (1908) та ін.



4.10 Музикознавча спадщина

· Музично-фольклористичні праці: записи (13, 138, 20) українських народних пісень (з варіантами), пісень різних сусідніх народів, танців, маршів, дум (5) від кобзарів;

· Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм (1873; опубліковано в «Записках Юго-Западного Отдела Русского Географического Общества», т.1, К., 1874; передрук.: К., 1978);

· Про торбан і музику Відорта (Киевская старина, 1892, кн.2);

· Народні музичні інструменти на Україні (Зоря, Л., 1894, № 1, 4-10; передрук: К., 1955);

· літературно-критичні розвідки; Листи, К., 1964.



5. Про Миколу Лисенка та його талант

Симон Петлюра у статті «Пам'яті М. Лисенка»

“Кращим показником цінностей є те, що Лисенка любило українське суспільство і визнавало його творчість великим внеском до капіталу національного життя. Це вища нагорода, яку може заслужити творець мелодій, створювач музичних образів.”

За висловлюванням М. Грушевського: «…він безсмертний. Він був вищим творцем краси, володарем чистих насолод мелодій».



Висновок

Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.

У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості -- такі характерні риси Лисенка-художника.

Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.

Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм, народність і реалізм -- основні риси творчості Лисенка. На цих благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу його найближчі послідовники -- К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,

Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських радянських композиторів -- Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського, Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління -- П. Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.



Список використаної літератури

1. С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.: «Музична Україна», - 1991.

2. Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. - 1990.

3. Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. - Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. - 406 с.

4. Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. - К.: Муз.Україна, 2003. - 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та Закарпатська Україна.

5. Місячник “Українська музика” (1937-1939) Сист. покажчик змісту журналу / Ред. П.Костюк. - Львів, 2003. - 59 с.

6. Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г.Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. - К.: Українська Енциклопедія, 1992. - 848 с.

7. Арсенич П. Меморіальна дошка М.Лисенку в Коломиї // Галичина. - 2003. - 9 грудня.

8. С. Газарян “В світі музичних інструментів” Антонюк Р. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. - 1998. - лютий №8.

9. Л. Й. Височанська, В. А. Уманець “Музика і співи”.

Размещено на Allbest.ru