Композитори української діаспори. Антон Рудницький, Федір Якименко

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Композитори української діаспори.

Антон Рудницький,

Федір Якименко

Студентки 4 курсу

Диригентського факультету

Шевчук Олени

Українська музична культура впродовж ХХ століття творилася не лише на теренах рідної землі, але і далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли пізнавати та науково вивчати культурницькі процеси української діаспори, то сучасний розвиток нашого суспільства сприяє цьому. Вивчення історії української музики має на меті сформувати цілісну картину українського музично-культурного простору. Проте, вона не може бути повноцінною без великого пласта надбань у царині музичної культури української діаспори ХХ ст. Можливість опрацьовувати заборонені раніше архіви, закордонні видання, періодику, живих контактів з діячами зарубіжжя, які з'явилася з часу проголошення незалежності України, сприяє науковому вивченню даної проблеми.

Тому актуальним є повернення невідомих і забутих імен митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі. Серед них вагоме місце займають композитори _ вихованці Київської, Харківської, Петербурзької, Празької, Віденської консерваторій, Вищого Музичного Інституту ім. М.Лисенка у Львові. Своєю багатогранною творчістю вони підтвердили, що контекст української музичної культури відкритий для найновіших, сучасних стилів і композиторської техніки.

Вражає полістилістика композиторської творчості закордонного українства: тут є представники неоромантизму, постромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, неокласицизму, модернізму, серіальності, авангарду та інших стилів ХХ ст.

Так, у творчості Зеновія Лиська знаходимо експресіоністичні тенденції неокласицизму, модернізму; у Федора Якименка - синтез елементів романтизму з елементами французької імпресіоністичної музики; різножанрова композиторська творчість Антіна Рудницького поєднує здобутки німецького романтизму, бузонівського неокласицизму з мелосом української народної пісні, а в окремих творах стиль композитора окреслюється як „урбанізм” - прояв модернізму; Стефанія Туркевич-Лукіянович у 1930-ті рр. проявляє себе у поєднанні неоромантизму з неокласицизмом, а в останні роки життя (1972) поєднує неокласичний стиль з жорсткістю quasi серійного тематизму, або працює в рамках постімпресіоністичного стилю; Мар'ян Кузан близький до імпресіонізму, а також до конструктивізму серійної системи.

Однією з прикмет індивідуального композиторського стилю митців діаспори є багатоджерельність - співіснування різних жанрово-інтонаційних та історико-стильових шарів.

Улюбленими жанрами українських композиторів зарубіжжя були пісенно-хоровий та інструментальний (твори для фортепіано, скрипки, бандури), що було зумовлено як умовами побутування, так і смаками публіки. Разом з тим композитори працювали і у масштабних формах (ораторії, опери, симфонії).

Обравши акапельне хорове письмо (О.Кошиць, М.Гайворонський, А.Гнатишин, М.Федорів та ін.), митці діаспори продовжували українську співочу традицію, слідуючи шляхом Миколи Лисенка. У ХХ столітті хорова музика стала провідною галуззю як в Україні, так і діаспорі. Світове визнання унікальності музичного фольклору українського народу і національного хорового виконавства хорів О. Кошиця, Д. Котка, М.Антоновича, А.Гнатишина визначало культуротворчу роль хорової галузі у становленні національної музики.

Білою плямою у вивченні української пісенності довгий час були пісні Січових Стрільців та Української Повстанської Армії. Найбільш повно вони зібрані, зредаговані та видані завдяки митцям західної діаспори - М.Гайворонському, З.Лавришину, А.Гнатишину та ін. Співці Січового Стрілецтва Михайло Гайворонський, Роман Купчинский та Левко Лепкий були серед перших композиторів української західної діаспори 20-30-х рр. ХХ ст.

На переломі ХІХ-ХХ століття на теренах Західної України народжується нова генерація українських композиторів, яка закладала основи професіоналізму. Це Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Микола Колесса, Нестор Нижанківський, Зіновій Лисько, Антін Рудницький, Роман Придаткевич, наші земляки Василь Витвицький та Ярослав Барнич. Більшість із них у вихорі Другої світової війни емігрували на Захід і там продовжували плідно працювати.

Західна діаспора зробила неоціненний внесок у збереження української духовної хорової музики. В той час як на батьківщині впродовж десятиліть вона була під забороною, за кордоном друкуються і виконуються Літургії та інші духовні твори Олександра Кошиця, Михайла Гайворонського, Андрія Гнатишина, Ігоря Соневицького, Мирона Федоріва та ін.
Співаки-бандуристи Григорій Китастий, Василь Ємець, Зіновій Штокалко писали різножанрові твори для бандури та ансамблів бандуристів.
У жанрі легкої музики працювали Ярослав Барнич та Богдан Веселовський.
Сьогодні поряд із посиленням глобалізаційних процесів відбувається активізація ренаціоналізації світу, тобто духовне і національне відродження народів і народностей, творення їхніх нових держав. Тому, вивчення і використання набутого досвіду української діаспори, глибока співпраця діячів української музичної культури діаспори та України, підтримка їх діяльності державними та громадськими організаціями, вироблення національної стратегії в цьому напрямку може стати одним із найважливіших факторів збереження і формування національного „я”, здатного не лише вистояти у боротьбі нищення глобалізацією національних і традиційних пріоритетів, але активно вступити в діалог культур.

Підсумовуючи короткий огляд розвитку української музики західної діаспори ХХ ст., можна зробити висновок, що саме вона була одним із важливих чинників збереження етнічної ідентичності українців, була і є невід'ємною складовою частиною української національної музичної культури, важливим фактором збереження і розвитку окремих її жанрів, заборонених на етнічних теренах в часи тоталітарного режиму.

Музична діяльність Антона Рудницького була широка і багатогранна. Він працював одночасно як композитор, диригент, піаніст, вчитель, критик і музикознавець. З нього був також неабиякий організатор музичного життя. Основою його праці у кожній з цих ділянок були тверді підвалини музичного професіоналізму. Проте в них проявлялися й інші спільні риси, притаманні його особовості, а це сміливість і незалежність думки, гін до новаторства і великий розмах, до якого можна було б прикласти вживаний в музиці термін: Con fuoco, тобто із запалом, палко.

Антін Рудницький народився 7 лютого 1902 року. З ранніх років мистецький світогляд Антона Рудницького формувався під сильним впливом новітніх музичних течій. Це віддзеркалилося однаково на його композиторській творчості, як і критично-музикознавчій праці. Не було випадком, що темою його першої музикознавчої статті надрукованої в літературно-мистецькому журналі Митуса (Львів, 1922) була модерна європейська музика. Кількалітнє перебування у Берліні, де він пройшов композиторські, диригентські і музико логічні студії, утвердило його в обраному напрямі. Варта уваги його праця над переглядом об'ємистої студії його берлінського вчителя Феручо Бузоні Спроба нової естетики музики.

Їдучи 1927 року до Харкова, заангажований на пост диригента оперного театру, Антін Рудницький був вже переконаним визнавцем тогочасного музичного авангардизму. У своєму композиторському доробку він мав ряд творів, які це підтверджували. В Україні він застав на кілька років старшого від себе композитора, у творах якого знаходив новітні творчо-світоглядові тенденції. Це був Борис Лятошинський, для творчості якого Рудницький протягом всього життя не мав інших слів, крім виявів великого признання і подиву. Приклад Лятошинського, як і особистий контакт з визначним угорським композитором-новатором світового значення Бартоком, утверджували Рудницького на обраному ним шляху.

Йому, як і досить численним його сучасникам, музикам, діючим у Радянській Україні і в Галичині, присвічувала велика мета: піднести стан української музичної культури на вищий рівень і включити її у світовий музичний розвитковий процес. Проте, коли мова про підхід до минулого української музики, про оцінку його діячів та їхніх творів, між Антоном Рудницьким та його західноукраїнськими колегами бували істотні розбіжності, які приводили неодноразово до гострої полеміки. Чимало спорів відбулося передусім на тему ролі і значення Миколи Лисенка, творчість якого Рудницький - особливо в ранньому періоді своєї музикознавчої праці - оцінював надто критично і без належної історичної перспективи.

Була ще одна царина, в якої музиканту довелося йти проти течії. Це надмірне і надто категоричне підкреслення ваги народної музики у композиторської творчості. Такі погляди часу від часу появлялися в українській музичній публіцистиці, вони й викликали його рішуче і добре аргументоване заперечення.

Під час свого побуту на західноукраїнських землях і згодом в Америці Антін Рудницький завжди пильно слідкував за музичним життям України, у розвиток якої сам колись зробив був помітний вклад. Свою книжку Українська музика він присвятив саме музикантам Києва і Харкова, окремо в пам'ять композитора Пилипа Козицького. Проте стан музичної культури в Україні і тенденції в керуванні її розвитком глибоко турбували його і хвилювали. Виявом цього були його писання, у яких він робив відповідальним совєтським колам конкретні закиди. Він писав про умисне, тенденційне спихання української музики на другорядне місце, про крайнє несприятливий клімат до вияву нових, оригінальних течій і про постійне підкреслювання залежності української музики від російських зразків. Протестував проти практикованого насилля над композиторською творчістю. Не міг погодитися з фактом, що навіть у чисто інструментальних творах, наприклад у знаменитій Третій симфонії Бориса Лятошинського, партійна критика вишукала ідеологічні ухили і приневолювала композитора переробляти свої твори.

У лютому 1972 року Рудницькому сповнилося сімдесят років. Проте ані в тому часі, ні в наступних роках його діяльність не сповільнилась. Ще 24 жовтня 1975 року Світове Об'єднання Українських Професійних Музик вибрало його своїм головою. Будучи дійсним членом Наукового товариства ім.. Шевченка, він співпрацював при підготовці й редакції музичних гасел для Енциклопедії Українознавства, видання НТШ. Продовжував свою рецензентську працю в щоденнику Свобода. Одночасно приготовляв два великі проекти, яких одначе вже йому не пощастило здійснити. Помер 30 листопада 1975 року.

Фемдір Степамнович Якимменко ( 20 лютого 1876, Харків -- 3 січня 1945, Париж) -- український композитор, піаніст і педагог родом з села Піски поблизу Харкова, брат Якова Степового.

Десятилітнім хлопцем Якименко був висланий до Придворної капелі в Петербурзі. 1886 -- 95 вивчав гру на фортепіано у російського композитора й піаніста М. Балакірева. У 1900 році закінчив Петербурзьку консерваторію (класи композиції Н. Римського-Корсакова та А. Лядова). Від 1897 працював учителем на диригентських курсах Придворної капелі. Згодом диригентом музичних шкіл шкіл у Тифлісі на Кавказі (1901 -- 03) і в Ніцці (Франція, 1903 -- 06). композитор музична діаспора рудницький якименко

Після короткого перебування в Харкові деякий час працював професором музичного відділу Українського Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова в Празі. Між його учнями були 3. Лисько, М. Колесса та ін. Крім педагогічної праці, Якименко "виступав як піаніст-концертант і диригент хору. З того часу походить його «Практичний курс гармонії» (Прага, 1926). З 1928 жив у Франції (Ніцца, Париж), де й помер.

Як композитор Якименко один з визначних представників неоромантичної течії в музиці 20 ст. з помітним впливом імпресіонізму. Головне місце в його творчості посідає інструментальна музика: 2 симфонії, симфонічні поеми, оркестрова сюїта, увертюра, струнне тріо, соната для віолончелі, сонати для скрипки, численні фортепіанові твори (сонати, сонати-фантазії, «Українська сюїта», прелюди, етюди). Деякі твори Якименка побудовані на мелодиці українських народився пісень. Якименко автор численних солоспівів (м. ін. на слова О. Олеся), церковних творів («Отче наш», «Херувимська» та ін.) і хорових обробок українських народних пісень. Чимало з-поміж творів Якименка появилося у німецьких, французьських, російських й українських видавництвах.

1. Размещено на www.allbest.ru