Музика як соціальна комунікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття комунікації. Соціальна комунікація

Комунікативний процес являє собою необхідну передумову становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми та їх спільнотами, уможливлює зв'язок між поколіннями, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, поділ праці та обмін його продуктами, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона становить до всього вище переліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві.

Існує величезна кількість визначень соціальної комунікації. Найбільш часто зустрічаються з них:

соціальна комунікація - це:

1)передача інформації, ідей, емоцій за допомогою знаків, символів; 2)процес, який зв'язує окремі частини соц. систем один з одним;

3)механізм, за допомогою якого реалізується влада (влада, як спроба визначити поведінку іншої людини).

Виділяють кілька видів соціальної комунікації:

За характером аудиторії:

- Міжособистісна (індивідуалізована)

- Спеціалізована (групова)

- Масова

За джерела повідомлення:

- Офіційна (формальна)

- Неформальна

Через передачі:

- Вербальна

- Невербальна

Комунікація являє собою складний багатокомпонентний процес.

Взагалі, комунікація - поняття дуже широке. При чому це стосується і комунікації соціальної, як виду. Зрештою, кожен вид мистецтва ми можемо проаналізувати з точки зору комунікативних функцій. Наприклад, музику.

2. Музика як соціальна комунікація

Музика - мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовому (ритм), звуковисотному, тембральному та інших відношеннях. Музичним звуком може бути практично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики.

Джерелом такого звуку може бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо. Отже, спочатку - грамотно організований звук, а уже потім - вид мистецтва.

У історичному контексті вона розвивалася невідривно від слухових здібностей людини. В епоху Стародавніх цивілізацій музика, головним чином, розумілася як звукове відображення світу, життя і людини.

Як і іншим видам мистецтва, музиці притаманні різни соціокультурні функції, зокрема:

? Гедоністична функція -- обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.

? Експресивна функція -- обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.

? Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.

? Пізнавальна функція -- пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.

? Духовно-катарсична функція -- обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей».

? Магічно-сугестивна функція -- обумовлюється здатності спричиняти музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато вчених пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також терапевтичну функцію.

? Суспільно-організаційна функція -- зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також виокремлюються різні функціональні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з них здатні до різнобічного, глибинного впливу на свідомість та підсвідомість людини, інші -- мають більш звужений спектр культурних функцій.

З перелічених вище функцій, ми чітко бачимо явні ознаки соціальної комунікації.

Художню цінність музичного мистецтва (музичних творів, а також музики взагалі), зрештою, зумовлюють особистісні якості діячів музичного мистецтва: композиторів і виконавців, - причому адекватна оцінка цієї цінності по суті залежить від рівня особистісного розвитку слухачів.

Музика є дуже важливим засобом соціальної комунікації.

Музика завжди виражає найважливіші, типові риси ідеології тієї чи іншої соціальної групи, нерідко передає емоційний колорит, темп, ритм епохи в цілому, думки й емоції, або навіть втілює високі загальнолюдські ідеали.

Так, згадаймо, кільки разів у житті ми чули: музика об'єднує. І це є правдою. Історії відомо безліч випадків, коли люди згуртовувались і співали, що відбувалося на тлі тих чи інших подій, нерідко політичних. Або ж коли один музичний колектив об'єднує, на перший погляд зовсім різних, але все ж таки маючих щось спільне, зовсім незнайомих людей.

Суспільно-організаційна функція -- зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також виокремлюються різні функціональні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з них здатні до різнобічного, глибинного впливу на свідомість та підсвідомість людини, інші -- мають більш звужений спектр культурних функцій.

Взагалі, музика - поняття інтернаціональне, тобто не так важливо, якою мовою виконується пісня, коли разом збираються люди, бажаючі насолодитись нею.

Адже музика повинна викликати у нас емоції та асоціації. При цьому не можна не враховувати духовні потреби та інтереси, естетичні ідеали слухача. Тому сприйняття музики у кожного з нас може бути суто індивідуальним. Тим не менш, як би там не було, музика, як символічна влада, несе в собі величезну кількість невербальної інформації.

3. Музика як мистецтво анотованого сенсу

Значний внесок у розвиток теорії комунікативної функції у вітчизняному музикознавстві та музичної естетики вніс Б.В. Асаф'єв. У роботі "Музична форма як процес". дослідник виділяє специфічний зовнішній фактор, що визначає характер семантичного напряму еволюції музичних форм, а саме - збільшення довготи сприйняття і максимальний звуковий заповнення освоюваного простору.

Вивчаючи проблему обумовленості музично-композиційних прийомів спрямованістю на сприйняття, дослідник виділяє такі інформаційно важливі сторони діяльності музичного свідомості, як розрізнення, запам'ятовування, порівняння, впізнавання подібності а виділення відмінностей. Зіставлення психологічних аспектів і композиційно-формотворчих виявляє призначення багатьох семантичних прийомів музичної організації.

Згідно Б. Асаф'єва, музика є мистецтвом інтонованого сенсу (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини -- темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т. д. Внутрішній стан людини і її емоційне ставлення до світу виражаються за допомогою змін висоти та інших характеристик звучання голосу при висловлюванні.

Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомлених звучаннях результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. (Музична енциклопедія, М., 1973--82).

Згідно сучасних уявлень, такі образи певним чином, як і будь-яка інша інформація, кодуються і зберігаються на нейродинамічному носії в мозку людини. При чому є підстави вважати, що кодові форми вербальних і невербальних інформаційних потоків є різними.

Оскільки, як відомо, сприйняття конкретних образів і сигналів зовнішнього світу є більшою мірою функцією правої півкулі головного мозку, то, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність. З огляду на це можна вважати, що створення, виконання та сприйняття музики мають бути усвідомленими, що і робить її художнім мистецтвом.

Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною ієрархічною структурою, в якій можна виділити такі рівні як звуковий (фонічний), інтонаційно-мовний, фактурний та композиційний. Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.

В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною по відношенню до змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. В той же час поширена думка про те, що музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків. В цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. З огляду на існування протилежних поглядів на зміст музики видається логічним також припущення, що музика може як містити певний зміст, що знаходиться поза межами власне акустичного явища, так і не містити його.

Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовувалась радянськими естетиками фізично та біологічно зумовленим зв'язком звукових проявів людини з його психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку, як подразника та сигналу до дії. В деяких відношеннях музика вважається аналогічною мовленню людини, коли внутрішній стан людини та його відношення виражається за допомогою зміни ряду характеристик звучання його голосу при висловлюванні.

4. Двоїстість музичної форми

комунікація соціокультурний музика

У своїх дослідженнях, В.В. Медушевський розглядає варіант синтезу, який спирається на дві узагальнюючі категорії - поняття аналітичної та інтонаційної (інтонаційно-драматургічної) сторони форми. При розробці ідеї двоїстості музичної форми інтонаційна форма постає в його концепції "у двох іпостасях - як потенційна предоснова (коли в неї ще не вкладено конкретний варіант аналітичної форми) і як жива основа музики ».

Створюючи концепт комунікативної функції музики, дослідник виходить з медитативного розуміння форми музичного (ширше - художнього) твору як семантичного феномена, який не тільки служить відтворенню та моделювання дійсності, фіксування ціннісних відносин людини до світу, але при цьому і особливим чином впливає на слухача, керуючи його сприйняттям.

Можливість комунікативного управління процесом музичного сприйняття як би "закладена" в будові художньої форми твору: в ній отримують відображення біологічно і культурно-історично сформовані властивості сприйняття, самі ситуації умови художнього спілкування.

На думку Медушевського, виявлена у свій час Б.В. Асафьевим спрямованість музики на художнє спілкування виявляє себе сама у взаємодії її семантичної та комунікативної функцій, а результат цієї взаємодії отримує відображення в будові конкретного музичного твору.

Розкриваючи особливості такої взаємодії, В.В. Медушевский виходить з наступного:

1. Музичне спілкування, по своїй суті, завжди змістовно. Зміст процесу спілкування в свою чергу визначає систему комунікації: семантичні засоби, забезпечуючи взаємні підстави спілкування, знаходяться в прямого зв'язку з готівковою системою комунікації, її процесами, законами сприйняття і опосередкованої зв'язком з культурою в цілому (світом ідей, цінностей, відносин, почуттів).

2. Ядро комунікативної функції музики складають специфічні прийоми, морфологічні структури та синтаксис, що характеризуються відносною мірою самостійності і власними, відмінними від законів музичного сприйняття, акустичними комунікативними закономірностями розвитку.

3. Враховуючи двоплановість комунікативних прийомів, дослідник, не вступаючи в протиріччя з семіотичної традицією, приходить до думки, що їх можна вважати одним з видів знаків.

4. Музичні комунікації та музичне спілкування в цілому характеризуються складним інтерсуб'єктивності культурним контекстом, в якому переважне значення мають спільно пережиті узагальнено-типізовані емоції. Звідси випливає, що сутнісний нерв музичного спілкування складають адекватне сприйняття і спільне співпереживання комунікативно запрограмованої композитором у творі послідовності узагальнених моделей соціальних емоцій.

5. Складність взаємодії в музичному творі засобів виразності і комунікативних прийомів актуалізує проблему управління процесом художнього спілкування.

Вивчення ж сутності управління процесом спілкування в музичному творі передбачає: виділення його носіїв; аналіз самої комунікативної функції (психологічних процесів розпізнавання структури, розуміння сенсу, навіювання, зараження та інших, регульованих відповідними прийомами); умов комунікації, до яких підлаштовуються прийоми і способи сприйняття, а також місця даної функції в цілісній організації музики, тобто зв'язку її зі змістом твору, його цілями.

Найважливішим показником прилучення людини до музичного мистецтва є володіння людиною музичною культурою особистості. Музична культура особистості є єдність музичного свідомості та музичної діяльності людини, що формується в процесі його (людини) онтогенетичного розвитку.

Музика в змозі впливати на людину (з урахуванням трьох його рівнів: тілесного, душевного, духовного). Впливаючи на світ та життя, при цьому в процесі свого власного розвитку, музика здатна вдосконалювати світ.

Бібліографія

1. Танчин І. З. Соціологія: навч. посібник / І. З. Танчин. -- 3-е вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2008.

2. Асафьев Б.В. Музична форма як процес / Асафьев Б.В. - Л: Музика, 1971 .. - 376 с

3. Медушевский В.В. Двоїстість музичної форми і сприйняття музики / Медушевский В.В. /Сприйняття музики. СБ статей. / Ред.-сост. В.Н. Максимов. М:. Музика, 1980. - С. 178-194.

4. http://komusho.at.ua/publ/21-1-0-38 ( інтернет-джерело)

5. http://refs.co.ua/70293-Svyaz_muzyki_i_sociologii.html (інтернет-джерело)

Размещено на Allbest.ru