Неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття

Композиція рапсодії складається з п'яти частин: “Колискова”, “Щедрівка”, “Весняна закличка”, “Купальська”, “Колисанка”, і відзначається цілісністю й завершеністю завдяки образно-смисловим і музично-тематичним “аркам”. У музичній драматургії втілено міфологічну концепцію: життя - смерть - нове народження, тісно пов'язану з архетипами циклічності часу і дуальності світу.

Образну систему складають міфологічні (Купало, Марена, Сон, Дрімота) і фольклорні образи (учасники обрядових дій). Центральним є образ батька (своєрідний міфологічний тотем), який оберігає родові традиції, підтримує соціальний порядок. Взаємодія образних сфер розкривається за допомогою комплексів музично-виражальних засобів. Так, реальний світ відтворений за допомогою жанрово-стильових ознак обрядового фольклору (ансамблевий та сольний спів, мелодекламаційний тип інтонування, спирання на формули-замовляння, пісенні інтонації, діатонічні лади, фольклорна манера виконання, використання народного музичного інструментарію). Хорові епізоди відіграють важливу роль у композиції і драматургії твору, виконують цілий ряд функцій (дійову, фонову, епічну, внутрішньо-емоційну), сприяють цілісності музичної форми. Композитор поєднує академічну хорову манеру з фольклорною (переважання грудного регістру, використання прийому глісандо, неточна фіксація звуку та ін.). Хоровий спів супроводжується танцювальними рухами, жестикуляцією, змінами сценічних позицій, що посилює театралізованість. “Інший” світ відтворено за допомогою інструментальних тембрів-мікстів (ударні інструменти, саксофон, синтезатор та ін.), дисонантних інтервально-акордових комплексів, хроматизмів, органних пунктів, контрастної динаміки.

Основу музичної драматургії складає лейтмотивна система (лейтінтонація, лейтмотив, лейтінтервал, лейтакорд, лейттембр). Особливої ролі набуває лейтмотив “Прийди сонку” (І ч.), який у процесі наскрізного музичного розвитку поєднується з лейтмотивами хати, струмка, купальської (ІІ, ІІІ, ІV ч.), глибоко розкриваючи міфологічну семантику текста. Основу лейтмотивної системи становить комплекс найпростіших мелодико-інтонаційних мікроструктур - “праінтонацій” (термін Ю.Алжнєва), що узагальнюють конкретне емоційно-чуттєве, художньо-смислове значення. Так, інтонація квінти трактується композитором як “знак ліричного роду”, виступає основою лейтмотиву “Прийди сонку” і складовою мелодики, гармонічних комплексів, поліфонічної фактури. Важливе значення має лейтінтонація кварти, на якій побудовано мелодії колискових пісень, теми щедрівки, весняної заклички, купальської. Інтонація малої секунди тісно пов'язана з міфологічним світом, використовується в різноманітних інтонаційно-ритмічних комбінаціях. Інтонація терції є характерною ознакою пісенної лірики і трактується композитором як символ взаємодії людини та природи. На інтонаціях секунди і терції побудовано лейтмотиви сну, хати, струмка. “Праінтонації” тісно пов'язані з лейттембрами, що також мають художньо-смислове значення і трактуються композитором як своєрідні знаки-символи. Так, хоровий спів супроводжується звучаннями українських народних інструментів бандури, кувиці. Особливу роль відіграє лейттембр саксофона як “знак авторської думки”, що знаходить відображення в монологічній темі з характерною джазовою стилістикою. В рапсодії Алжнєв використовує основний склад камерного оркестру, збагачуючи його звучання специфічними тембрами народних інструментів, що поглиблює фольклорно-міфологічну основу твору. Характерною ознакою рапсодії як неоміфологічного твору є втілення архетипної символіки засобами інноваційних композиторських технік (серійна, пуантилістична), використання полістилістичних прийомів та сучасних музично-виражальних засобів (політональність, поліритмія, поліфонізована фактура та ін.).

Отже, комплексний аналіз рапсодії “Обереги” Ю. Алжнєва підтверджує думку про особливості міфопоетичного світосприйняття композитора та виразні неоміфологічні тенденції в його творчості.

Результати здійсненого наукового дослідження дозволили дійти таких висновків:

1. Аргументовано, що становлення неоміфологічних тенденцій припадає на період 80-90-х років ХХ століття і тісно пов'язане з культурно-історичним розвитком українського хорового мистецтва, еволюцією хорових стилів, багатоманітністю стильових виявів постмодерністичного музичного мистецтва, тенеднціями до міфологізації мистецьких явищ. Неоміфологічні тенденції відзначаються особливою специфікою в хоровому мистецтві, що виявляється у домінуванні теми духовної сакральності, відродженні міфологічних форм, відкритті нових типів програмності (відкритий, асоціативний, епіко-картинний), синтезі мистецтв і виникненні нових жанрово-синтетичних моделей (хорова опера, музично-театралізоване дійство, культова драма, фольк-опера тощо), важливій ролі хорового компоненту, театралізації хорових жанрів, створенні масштабних багатохорних композицій, використанні сучасних техніко-композиційних засобів (алеаторика, пуантилізм, додекафонія, техніка Центрального елемента, рухомий кластерний пласт, функціональна тональність), оновленні та збагаченні образно-тематичної, жанрово-стильової, музично-стилістичної сфер.

2. Визначено сутність неоміфологізму як естетичного явища, музично-стильової течії та художнього методу, що має типологічні ознаки і національні специфічні риси. На основі дослідження естетичних і художньо-стильових характеристик неоміфологізму доведено його спирання на давньоукраїнську фольклорно-міфологічну традицію, принципи первісного синкретизму, важливу роль міфологічної символіки, архетипів, архетипних образів, тісні зв'язки з неофольклоризмом, неокласицизмом, необароко, постмодернізмом.

3. Обгрунтовано, що концептуально-стильовою основою неоміфологізму є міфопоетичні концепти українського музично-обрядового фольклору, що знайшли відображення в міфологічно-фольклорній образності, архетипах, символах, мотивах (дуальність світу, циклічність часу, ініціація, священне весілля, чудесне перетворення, свій-чужий, життя-смерть, космос-хаос, Світове Дерево, Велика Матір та ін.), і мають оригінальне музичне втілення в індивідуальних композиторських стилях.

4. Узагальнено характерні принципи неоміфологізму на структурно-семантичних рівнях: програмному (використання фольклорно-обрядових текстів з космогонічною, землеробською, господарською, родинно-побутовою тематикою), образному (використання міфологічно-фольклорної образності, реалістичних персонажів, узагальненого образу народу, предметної символіки), жанровому (спирання на поліжанровість, принципи синтезу поетичних, пластичних, танцювальних, акторських форм, неосинкретизму, використання театрально-сценічних, візуальних, позамузичних засобів), композиційно-драматургічному (використання масштабних циклічних форм, номерної структури, спирання на епічну картинність, принципи контрастного зіставлення на основі міфологічних опозицій, принципи лейттематизму та монотематизму), музично-виражальному (відтворення ладо-інтонаційних особливостей фольклорної мелодики, сонорної фольклорної фоносфери, використання полішарової симфонізованої хорової фактури, поліритмії, інноваційних композиторських технік, контрастних темпових і динамічних градацій та ін.).

5. Показано, що в українській музичній культурі неоміфологічні тенденції простежуються в творчості відомих українських композиторів Л. Дичко і Ю.Алжнєва. Їхня хорова творчість є яскравим зразком втілення естетичних, типологічних, художньо-стильових ознак неоміфологізму. Аналіз хорових творів засвідчує інноваційний підхід до інтерпретації міфологічної образності й символіки, своєрідність неоміфологічної стилістики, виразні полістилістичні тенденції, а також національну самобутність музичної міфотворчості ХХ століття.

6. Аргументовано особливості міфологічного мислення та міфопоетичного світосприйняття Л. Дичко і Ю. Алжнєва, що виявляються в тяжінні до архаїчних витоків української автентичної культури і відтворенні світоглядних парадигм (Л.Дичко) та в послідовному відбитті ідеї “пра-культури” (Ю. Алжнєв).

Подальше вивчення цієї проблеми дозволить розкрити сутність авторської міфотворчості й міфопоетичного сприйняття, розкодувати міфологічну символіку в класичному і сучасному музичному мистецтві, розширити сферу музичного матеріалу для аналізу неоміфологічної стилістики, виявити своєрідні „тезауруси” інтерпретації неоміфологізму в інших видах мистецтва.

У Додатку А вміщені тексти українських народних пісень, що стали літературною основою досліджуваних музичних творів.

У Додатку Б наведені лейтмотиви і лейттеми з проаналізованих партитур.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Гречуха Н. Деякі аспекти дослідження проблеми міфа у світовій науці. // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. - 2001. - Вип. 8. - С. 10-18.

2. Гречуха Н. До питання взаємозв'язків міфа і мистецтва // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. - 2001. - Вип. 9. - С. 94-103.

3. Гречуха Н. Міфологічно-семантична інтерпретація фольклорних текстів у хоровій опері “Золотослов” Л. Дичко // Мова і культура. Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2003. - Т. 7. - Вип. 6. - С. 309-317.

4. Гречуха Н., Рубаха О. Історико-культурні типи світової міфології // Вісник КНУКіМ: Зб. наук. праць. Серія: Мистецтвознавство. - К.: Вид. центр “КНУКіМ”. - - 2003. - Вип. 8. - С. 30-41.

5. Гречуха Н. Слов'янська міфологія як складова культури давніх слов'ян // Питання культурології: Зб. наук. праць / Київський національний університет культури і мистецтв. - К.: Вид. центр КНУКІМ, 2004. - Вип. 20. - С. 229- 236.

6. Гречуха Н. Театрально-музична інтерпретація міфологічно-обрядових мотивів у хоровій опері “Золотослов” Л. Дичко // Інтеграція українського мистецтва в європейський та світовий культурний простір: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. К.: Головне управління культури і мистецтв, Київський факультет хореографії, училище хореографічного мистецтва “КМУАТ”, 2005. - С. 43-50.

7. Гречуха Н. Рапсодія “Обереги” Ю.Алжнєва у контексті новаторства українського хорового мистецтва 90-х років ХХ ст. // Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур: Зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (25-26 травня 2006 р.). - К.: ДАКККіМ, 2006. - Ч.2. - С.128-132.

АНОТАЦІЯ

Гречуха Н.Г. Неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства зі спеціальності 17.00.01 - теорія та історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено проблемі розвитку неоміфологічних тенденцій в українській хоровій творчості 1980-90-х років, становлення неоміфологізму як художньо-стильової течії. У дослідженні науково уточнено поняття неоміфологізму, виявлено його естетико-художні, типологічні, музично-стильові характеристики, різноманітні вияви в індивідуальних композиторських стилях.

У дисертації узагальнено міфопоетичні концепти давньоукраїнського музично-обрядового фольклору як концептуально-стильової основи музичного неоміфологізму. Проаналізовано твори українських композиторів Л.Дичко і Ю.Алжнєва з погляду оригінального інтерпретування національної міфологічної традиції, втілення типологічних ознак неоміфологізму на різних структурно-семантичних рівнях, розкриття особливостей міфопоетичного сприйняття.

Отже, неоміфологізм інтерпретується як естетичний феномен, художньо-стильова течія, що відіграє важливу роль у розвитку жанрово-стильової, музично-образної, художньо-стилістичної сфер української хорової творчості ХХ століття.

Ключові слова: неоміфологічні тенденції, неоміфологізм, міфопоетичні концепти, міфологічна символіка, музично-обрядовий фольклор, українське хорове мистецтво, хоровий твір, міфопоетичне світосприйняття.

АННОТАЦИЯ

Гречуха Н.Г. Неомифологические тенденции в хоровом искусстве Украины 80-90-х годов ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.01 - теория и история культуры. - Киевский национальный университет культуры и искусств, Киев, 2007.

Диссертация посвящена проблеме неомифологических тенденций в украинском хоровом искусстве 1980-90-х годов, становления неомифологизма как эстетического явления, музыкально-стилевого течения и художественного метода. В исследовании анализируются неомифологические тенденции в контексте культурно-исторической периодизации национального хорового искусства, становления и дальнейшего развития профессиональной хоровой традиции, эволюции хоровых стилей, специфики постмодерно-полистилистической ситуации, ремифологизации культуры и искусства и т.п. Впервые в исследовании предлагается научное уточнение понятия музыкального неомифологизма, рассматриваются его эстетико-художественные, типологические, музыкально-стилевые характеристики, анализируются многообразные проявления неомифологизма в индивидуальных композиторских стилях. В результате исследования доказано, что эстетической основой неомифологизма являются мифопоэтические концепты украинского музыкально-обрядового фольклора, который выступает концептуально-стилевой доминантой хорового творчества ХХ столетия. Ритуально-обрядовый комплекс, мифологические мотивы, архетипы, архетипные образы, символика, - трактуются украинскими композиторами в сенсе философских категорий осмысления сакральности бытия. Особенности неомифологизма как художественного метода обусловлены использованием украинской мифологии в качестве литературной основы, знаковой системы, символической образности, что подтверждается комплексным анализом хоровых произведений Л. Дычко и Ю. Алжнева. В диссертации предлагается новый ракурс исследования хорового творчества с позиции оригинальной интерпретации национальной фольклорно-мифологической традиции, музыкального воплощения типологических характеристик неомифологизма на структурно-семантических уровнях (программный, образный, жанровый, композиционно-драматургический, музыкально-выразительный), а также выявления особенностей мифологического мышления и мифопоэтического восприятия.

В диссертации обобщаются основные стилевые черты неомифологизма в украинском хоровом творчестве, а именно: использование фольклорно-обрядовых текстов с характерной космогонической, хозяйственно-земледельческой, семейно-бытовой, природно-рациональной тематикой; доминирующая роль фольклорно-мифологической образности; полижанровая основа музыкального тематизма; использование принципов жанрово-стилевого синтеза; неосинкретизма; театрально-сценических, визуальных, внемузыкальных средств; эффекта кадрового монтажа; масштабность и цикличность музыкальных композицій; опора в драматургии на эпическую картинность, принцип контрастного сопоставления на основе мифологических оппозиций, реконструирование фольклорной фоносферы, жанровых, ладово-интонационных, фактурно-тембровых характеристик песенно-обрядового фольклора, тенденция к симфонизации, полифонизации хоровой фактуры, расширенная трактовка хорового компонента, функциональное многообразие хоровых сцен, органический синтез академической, автентической и фольклористической традиций, в том числе исполнительских стилей и композиторских техник. Национальное своеобразие неомифологизма определяется опорой на украинскую фольклорно-мифологическую традицию, а также тесными связями с неофольклоризмом, неоклассицизмом, постмодернизмом.

Таким образом, в данном исследовании неомифологические тенденции определяются как наиболее показательные для стилевых поисков современной украинской композиторской школы, а неомифологизм выступает эстетическим феноменом, музикально-стилевым тичением, и играет значительную роль в развитии жанрово-стилевой, музыкально-образной, художественно-стилистической сфер украинского хорового искусства ХХ столетия.

Перспективы изучения этой проблемы тесным образом связаны с актуальными вопросами авторского мифотворчества, мифопоэтического мышления и восприятия, изучением специфики воплощения мифологической символики в классических образцах и в современном музыкальном искусстве, анализом неомифологической стилистики, определением своеобразных „тезаурусов” интерпретации неомифологизма в видах и жанрах искусства.

Ключевые слова: неомифологические тенденции, неомифологизм, мифопоэтические концепты, мифологическая символика, музыкально-обрядовый фольклор, украинское хоровое искусство, хоровое произведение, мифопоєтическое восприятие.

ANNOTATION

N. Grechukha Neomythological tendencies in the Ukrainian chorus art in the 80 - 90 of the XX century. - Manuscript.

A dissertation for a scientific degree of the Candidate of Art on the speciality 17.00.01 - Theory and History of Culture. - Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to the problem of development of neomythological tendencies in the Ukrainian chorus creative work of the 1980 - 90, neomythologism becoming as an art-stylistic trend. In the research the concept of neomythologism is defined more precisely, its aesthetically - art, typological and musically - stylistic characteristics, different displays in the individual composers' styles are revealed.

Mythopoetical concepts of the old Ukrainian musical - ritual folk-lore as a conceptual-stylistic basis of neomythologism are generalized in the dissertation. Works of Ukrainian composers L. Dychko and J. Alzhniev are analyzed from the point of original interpretation of the national mythological tradition, embodiment of typological signs of neomythologism on different structural semanthical levels, revealing peculiarities of mythopoetical apprehension.

Thus, mythologism is interpreted as an aesthetic phenomenon, style dominant, which plays an important part in the development of genre - stylistic, musical - figurative, art - stylistic spheres of the Ukrainian chorus art of the XX century.

Key words: neomythological tendencies, neomythologism, mythological concepts, mythological symbolics, musical - ritual folk-lore, Ukrainian chorus art, choral work, mythopoetical apprehension.

Размещено на Allbest.ru