Музика епохи бароко

Размещено на http://www.allbest.ru

Музика епохи бароко

музика бароко опера бах

XVII-XVIII століття - це час виникнення нових музичних жанрів. Італія в той час була джерелом нових явищ в музичному житті Європи.

Протягом XVI-XVII ст. в Італії розвивається опера, синтетичність якої дозволяє найповніше відобразити багатомірну картину дійсності та складні внутрішні переживання людини.

У другій половині XVII ст. опера досягає розквіту у Франції. У Німеччині та Австрії розвивались такі форми музичних творів, як ораторія, меса і концерт.

Найвизначніші тогочасні композитори в Італії - Александре Скарлатті (1660- 1725), у Франції - Жан-Батіст Люллі (1632-1682), у Німеччині - Генрі Шютц (1585-1682), а в Англії - Генрі Перселл (1658-1695). Це справді національні митці, що прекрасно виразили себе і епоху в своїх творах.

В Англії опера мала коротку історію. Після буржуазної революції театр і музика вважалися втіленням образу життя королівського двору та феодальної аристократії. Тому музику обмежували в її правах у церкві та побуті, і це серйозно завадило розвитку національної музичної культури Англії. Народженню опери Англія завдячує Генрі Перселлу. Найбільш відома його опера - «Дідона та Еней», сюжет якої композитор взяв з «Енеїди» Вергілія. Пізніше в Англії набула розвитку баладна опера - різновид комічної опери.

Постійний оперний театр був відкритий у Парижі в 1669 р. Творцем французької опери був Жан Батіст Люллі. Свої опери він називав «ліричними трагедіями». Найвідоміші з них - «Альцеста», «Психея», «Арміда». Сюжети опер написані переважно на основі античних міфів. Один з найвизначніших представників французької опери XVIII ст. був також Жан Філіпп Рамо.

У Німеччині в цей період панувала італійська опера. 1678 р. в Гамбурзі - найбільшому культурному центрі Німеччини - відкрився оперний театр. Національні зразки німецької опери проявились у зінгшпілі (буквально - спів з грою), її героями ставали прості жителі міста і села, строга мораль яких протиставлялася розбещеності аристократії. У такому ж плані звучали й австрійські - віденські зінгшпілі.

В усіх операх згаданих композиторів узаконюються античні мотиви. Одночасно з оперою розвивається ораторія та кантата - вокально-інструментальні жанри (для солістів, хору та оркестру) на релігійні, біблійні, а іноді й на світські сюжети. Бурхливо розвивається також інструментальна музика для органа, клавесина, смичкових інструментів.

Жанр опери завоював прихильність і в столиці католицького світу - Римі. Церква побачила в ній можливості впливу на парафіян. У першій половині XVII ст. в Римі був побудований великий оперний театр. Майже одночасно у Флоренції та Римі виник інший жанр - ораторія. Ораторія - це великий музичний твір для хору, солістів та оркестру на біблійні сюжети, який спочатку виконувався в ораторіях - спеціальних приміщеннях при церкві, де збиралися віруючі.

У другій половині XVII - на початку XVIII ст. опера збагатилася таким різновидом як опера-серіа (буквально - серйозна опера). Для неї характерні помпезність, пишне оформлення, зображення батальних сцен, стихійних лих. Її героями були боги, імператори, полководці. Центром оперного мистецтва стає Неаполь. Найзначнішим представником оперної школи був Александре Скарлатті. Крім цього виникає новий жанр - опера-буффа. Її перший автор - Джованні Баттіста Перголезі, який написав оперу «Служниця-господиня».

Інструментальна музика епохи бароко вражає розмаїттям жанрів, форм та інструментальних ансамблів. З минулих віків у XVII ст. перейшов орган - клавішно-духовий інструмент. Головним жанром органної музики стала фуга (біг, швидка течія) - найбільш розвинута форма поліфонічної музики. У багатьох європейських країнах з'явилися талановиті композитори і виконавці органної музики. Італійські, французькі, німецькі, нідерландські церкви часом перетворювалися в концертні зали, де слухачі із захопленням слухали віртуозну гру музикантів.

Популярним інструментом епохи бароко були також клавікорд і клавесин - попередники фортепіано. У клавірному репертуарі велике місце посідали танці, які об'єднувались у сюїту. Це одна з різновидів багаточастинних форм інструментальної музики. Паралельно з сюїтою виникає соната - один з основних жанрів сольної або камерно-інструментальної музики. Поряд з цими жанрами народжується також концерт - твір для багатьох виконавців, в якому менша кількість інструментів чи голосів або один соліст протистоїть більшості.

Камерна музика передбачала виконання поза церквою. Пізніше цим терміном почали називати твори, в яких кожна партія доручалася певному інструменту.

Якщо Італія славилася струнними інструментами - скрипкою, альтом, віолончеллю, то у Франції панівним інструментом був клавесин. Уже в XVI ст. він користувався популярністю і в городян, і при королівському дворі. Вершиною клавесинного мистецтва вважається Франсуа Куперен. Саме в його творчості отримав досконале втілення стиль рококо.

Стиль бароко поглиблює, розвиває і переробляє найкрупніший представник епохи, німецький композитор Йоганн Себастьян Бах (1685-1750). Змінюючи тематику, трактування форм, засоби музичної виразності, він створює власний стиль, не схожий на пишну, важку манеру старих майстрів, підноситься до вершин мистецтва поліфонії, наповнюючи свої численні твори гуманістичними ідеями, живими образами, жанровими епізодами. Великий німецький композитор і органіст створив сотні музичних творів для церковного хору та індивідуального співу, концертів для оркестрів, п'єс для органа, скрипки, флейти, клавесину.

Велична і, водночас, проста, мелодична, і в той же час строга, музика Баха стала вершиною всього попереднього досвіду музичної культури.

Усе життя композитора супроводжував улюблений інструмент - орган. Органне мистецтво було дуже поширеним у Німеччині, оскільки протестантизм, який зробив церковний обряд скромним і простим, водночас підняв значення в ньому музики. Церква стала центром музичного мистецтва, а церковний органіст вважався головним його представником.

Упродовж всього життя Бах писав музику для попередника сучасного фортепіано - клавесина. Цей інструмент був поширеним у домашньому музикуванні як серед музикантів-професіоналів, так і серед любителів. Чимало творів композитор написав для різних складів оркестрів.

Творча спадщина Баха становить величезну кількість творів різних жанрів і різних спрямувань - це сотні композицій для органа - фуги, токати з фугами, хорали; для клавесина - сюїти, варіації, фантазії. У жанрі вокально-інструментальної музики Бах подарував світові 200 кантат, пов'язаних із протестантським релігійним культом, 24 світських кантати гумористичного змісту, цикл із 48 прелюдій і фуг. Оркестрова спадщина складається з багатьох інструментальних концертів для клавесина, скрипки, віолончелі, флейти та ін. Розмаїта його творчість у камерному і вокальному жанрах. Його титанічна спадщина складає близько 1700 творів у всіх жанрах музики, за винятком опери.

На жаль, за життя ніхто не помітив його геніальних творінь. Він помер самотній, невизнаний, залишивши велику спадщину, яку оцінили лише через 80 років після його смерті. Його творчий внесок залишається наріжним каменем у світовій музичній культурі.

Творча індивідуальність більшості майстрів того часу складалася в надрах бароко. Бароковими були образи й колізії опер, які створив німецький композитор і органіст Георг Фрідріх Гендель (1685-1759), його інструментальна музика. Проте сила фантазії, почуттів, образів у поєднанні з епічною величчю і героїчним оптимізмом зрілого етапу його творчості створили класичну врівноваженість, не характерну для бароко. Творча спадщина Генделя величезна. Вона обіймає 40 опер, 24 ораторії на біблійні сюжети, що уславлюють людську гідність, силу і доблесть; інструментальна музика (сюїти, сонати, п'єси для органа, клавесина, флейти, скрипки та інших інструментів).

Музика Генделя, в якій особливо глибоко синтезовані на німецькій основі елементи англійської, італійської та французької мелодики, відзначається широким диханням, могутнім звучанням, шляхетною витонченістю.

Визначальними в музиці бароко стають піднесені, величні образи, сильні почуття й емоції. Тому провідними є монументальні, масштабні жанри, в яких людський голос поєднується з можливостями оркестру та хору - опера, ораторія, меса тощо.

У центрі музичної культури стає композитор, виконавець, які безпосередньо звертаються до слухача. Продовжується процес його професійного становлення, розгортання музичного життя, освіти, нотодрукування. Інтенсивно розвивається інструментальна музика.

Размещено на Аllbеst.ru