Моцарт - життя та творчість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Вступ

2. Дитинство Вольфганга

3. Юні роки композитора

4. Розквіт і занепад слави Великого Моцарта

Висновок

1. Вступ

В історію музики великий австрійський композитор Моцарт увійшов поряд з Гайдном і Бетховеном як представник так званого “віденського класицизму”. Для музики Моцарта характерна щирість, сердечність, бадьорість, нестримана життєрадісність разом із класичною ясністю, простотою, завершеністю і досконалістю форм. Справедливо казав чудовий російський музикант А. Рубінштейн про музику Моцарта як про творчість “освітлену сонцем”, називаючи цього композитора “Геліосом музики”. “Вічне світло в музиці - ім'я тобі Моцарт!” - писав він у своїй книзі “Музика та її представники”.

2. Дитинство Вольфганга

27 січня 1756 року в невеличкому місті Зальцбург розташованому біля Альп та сповитому мальовничими річками, садами й лісами народився Йоганнес Хрістозомус Вольфгангус Теофілус Моцарт. Для рідних та близьких він був просто Вольфгангом чи Амадео - так звучало це ім'я італійською.

Зальцбург був у ті часи столицею маленького князівства, яким керував зальцбурзький архієпископ. Батько Моцарта, Леопольд Моцарт, був доволі відомим скрипалем, органістом, педагогом і працював придворним музикантом й камердинером в зальцбурзького вельможі графа Турн.

Вольфганг - сьома дитина в родині. Майже всі його брати й сестри померли ще як були немовлятами. Вижила лише одна сестра Марія Анна, або, як пестливо її називали, Наннерль. Дівчинка була старша від брата на чотири з половиною роки.

Перший музикальний розвиток Вольфганга і Наннерль проходив під керівництвом батька. У вісім років Наннерль починає вчитися грати на клавесині. Все частіше до клавесину підходить Моцарт. На превеликий подив батька, малюк, якому виповнилося три з половиною роки, на слух безпомилково відтворює всі п'єски, які вивчає сестра.

Якось батько прийшов додому зі своїм другом - Шахтнером. Чотирирічний Моцарт сидів за столом, водячи пером по нотному стану. При цьому він занурював у чорнильницю не тільки перо, а й пальці. На питання батька про те, що він робить - хлопчик відповів, що пише концерт для клавесина. Батько узяв лист нотного паперу і побачив написані дитячим почерком ноти, вимазані кляксами. Спочатку йому й Шахтнеру здалося, що це дитяча витівка. Та коли він почав придивлятися, з його очей потекли сльози радості. “Дивіться, пан Шахтнер, - звернувся він до товариша, - як тут все правильно, із сенсом!” Так, у чотири роки, Моцарт склав концерт для клавесина.

У січні 1762 року Вольфгангу виповнюється шість, його сестрі - десять з половиною. Обидва настільки добре оволоділи технікою гри на клавесині, що батько вирішує вирушити з дітьми в концертну поїздку. Для початку вони їдуть в Мюнхен, де діти вдало виступають при дворі курфюрста Баварського. Леопольд Моцарт починає піклуватися про відпустку для поїздки в столицю Австрії. З перших виступів дітей Моцарта у Відні вони мають сенсаційний характер. Діти грають у кімнатах вельмож і навіть перед королівською сім'єю. Серед розкошів палаців постать шестирічного артиста здається ще більш тендітною, ніж звичайно. Маленькі ніжки в білих панчохах і черевиках з пряжками забавно схилялися зі стільця. Напудрена перука з косою придає його круглому обличчю незвично серйозний вигляд. Хлопчик грає зібрано, з непохитною впевненістю. Його руки наче літають по клавішам. Іноді за бажанням високопоставлених осіб клавіатуру накривають хустинкою. Зовсім не бачачи клавіш, хлопчик продовжує грати впевнено та спокійно. Перед ним ставлять ноти з незнайомими п'єсами. Він одразу ж їх грає, як кажуть музиканти, “з листа”.

Були випадки, коли діти виступали по 2-3 рази на день. Це була тяжка, виснажлива праця, непосильна для тендітного організму. Тяжка скарлатина поклала кінець віденським тріумфам. По поверненні додому Леопольд Моцарт піклувався, щоб заняття дітей йшли чітко й планомірно. І не тільки музикою, а й звичайними шкільними предметами. Вольфгангу сім років. У хлопчика жвавий, допитливий розум. Музикою він займається вже серйозно. Йдуть одне за одним заняття читанням, правописом, французькою мовою. Улюблений предмет - арифметика. Рахувати Вольфганг вчиться завзято й дуже швидко опановує всі чотири арифметичні правила. Кожний день він списує прикладами й задачами обидві сторони грифельної дошки. Якщо місця на ній не вистачає, хлопчик продовжує вимальовувати великі криві цифри прямо на столі і навіть на підлозі.

З 1762 року (Моцарту було 6 років) почалися концертні виступи Вольфганга і Наннерль в різних містах і країнах Європи. Зовсім юні музиканти дали декілька концертів у Мюнхені. Через декілька місяців батько, випросивши собі відпустку в зальцбурзького архієпископа, повіз родину у Відень, який був того часу музичним центром. При дворі імператора, а також в палацах віденських вельмож, існували оркестрові й хорові капели, для керування якими запрошувались видатні музиканти. Кращі віртуози приймали участь у цих концертах. Приголомшуюча майстерність Вольфганга повинна була здійснити враження у Відні, на що покладав надії батько Моцарта. А успіх в такій музичній столиці, як Відень, передбачав молодому артисту європейську славу.

Справді, концерти дані дітьми Леопольда Моцарта причинили справжній фурор. Музична сім'я Моцартів була запрошена до двору у Шнебурн - літню резиденцію австрійського імператора. Там кожний день Вольфганг і Наннерль грали то поодинці, то в чотири руки. Феноменальна майстерність Вольфганга спричиняла хвилю захоплень. Незважаючи на всі тріумфи й захоплення публіки, для дітей таке життя було надзвичайно тяжким. Вони без відпочинку роз'їжджали по різним містам та країнам, грали й імпровізували багато годин на день (концерти в ті часи тривали по 4-5 годин). Все це було надзвичайно виснажливо для тендітного організму дитини. Потім відпустка батька закінчилася, і сім'я повернулася до Зальцбургу.

Сам Моцарт багато писав у Парижі. На початку 1764 року вийшли з друку його перші чотири сонати для скрипки й клавесина. На першій сторінці було зазначено, що вони написані семирічним хлопчиком.

Підбадьорений успіхами п'ятимісячного гостювання в Парижі Леопольд Моцарт в квітні 1764 року поїхав з дітьми в Лондон. В Англії після смерті Перселя вже не було своїх національних композиторів світового рівня, та незважаючи на це, у 18 столітті Лондон був містом високого розвитку музичної культури.

У Лондоні Вольфганг познайомився з чудовим композитором Йоганном Христианом Бахом, сином видатного Йоганна Себастіана. Майстерна гра Баха на клавесині справила на хлопчика велике враження. Сподобались йому й клавірні сонети Й. Х. Баха, такі яскраві й життєрадісні, зі співучими, лагідними мелодіями, схожими на арії італійських опер. В свою чергу “лондонському Баху”, як називали Христиана, його маленький співвітчизник теж сподобався. Незважаючи на різницю у віці, вони стали щирими друзями. Нерідко вони імпровізували на одну й ту саму музичну тему одночасно на двох клавесинах, дивуючи всіх, кому доводилось їх чути.

У Лондоні восьмирічний хлопчик пише ще шість сонат для клавесина із супроводженням скрипки чи флейти і, крім того, береться за складання симфонії. На протязі року, проведеного в Англії, музичний розвиток дитини помітно просунувся вперед. Не дивлячись на переїзди з місця на місце, хлопчик систематично займався під наглядом батька і музикою, і загальноосвітніми предметами.

У листопаді 1766 року, тріумфально виступивши у Парижі, ряді міст Швейцарії, Німеччини, сім'я Моцарта повернулася до рідного міста Зальцбурга, пробувши за кордоном майже три з половиною роки. Відразу ж по поверненні додому батько поновив з дітьми серйозну та планомірну роботу. Продовжувались заняття на скрипці, клавесині й органі, серйозно вивчалась музична композиція. Вдало йшли заняття арифметикою, історією й географією. Крім того, Вольфганг приступив до вивчення латині й і італійської мови. В ті часи для композитора це було обов'язковим.

У 1767 році Відень готувався до святкувань на честь шлюбу юної ерцгерцогині Марії Іозефи з неаполітанським королем. Враховуючи вдалий момент, Леопольд Моцарт у вересні виїхав з родиною до столиці Австрії. Але подорож виявилася невдалою. У Відні почалася жахлива епідемія віспи. Довелося поспіхом вивозити дітей з міста. Знайшлися друзі, що запропонували сім'ї Моцартів пожити у Моравії. Але було вже пізно. І брат, і сестра захворіли тяжкою формою віспи. У Вольфганга були уражені очі, йому загрожувала сліпота. Лише через десять днів зір почав оновлюватися.

3. Юні роки композитора

моцарт жанровий творча музика

Завдяки піклуванням друзів Вольфгангу вдалося виступити при дворі. Твори хлопчика сподобалися новому австрійському імператору Йосифу ІІ, і він захотів почути одне з творінь 12-річного композитора на сцені віденського оперного театру. Здобуття замовлення на оперу було великим успіхом. Зупинились на веселій, жартівливій п'єсі “Удавана простушка”. Вольфганг із задоволенням узявся за роботу над оперою.

Але тут почалися неприємності. До цього моменту виступам юного музиканта сприяв успіх. Всі захоплювались ним, як веселою іграшкою. Та невдовзі він стане небезпечним суперником для колег-музикантів. Жарти жартами, але в цьому віці він починає писати й ставити опери. Тож потрібно було будь що завадити постановці “Удаваної простушки”. Ті самі композитори, які недавно захоплювались диво-дитиною, тепер запустили складний механізм закулісних інтриг. Посилаючись на думку приїжджих італійських маестро, вони стверджували, що маленький Моцарт пише музику не сам. Вся ця ідея із замовленням опери 12-річному хлопчику - містифікація та омана. Це хитрий зальцбурзький органіст пише замість сина, видаючи свою роботу за творчість дитини, щоб зробити йому кар'єру!

Леопольд Моцарт не знаходив собі місця від розчарування. Генеральна репетиція так і не відбулася. Дирекція театру відмовилася заплатити обіцяні за оперу 100 дукатів. Поразка була повна.

Проте 5 січня 1769 року в будинку доктора Месмера завдяки зусиллям співців-любителів відбулась постановка маленької комічної опери Вольфганга “Бастіен та Бастіенна”. Цей твір зачарував усіх незрівнянною мелодійністю, близькістю до інтонацій австрійської народної пісні. А по поверненні Вольфганга у Зальцбург архієпископ, який щиро стежив за кар'єрою підлітка, наказав музикантам вивчити оперу “Удавана простушка”.

Вольфгангу 17 років. Це невисокий, худорлявий юнак з витонченими, хоча й не дуже правильними, рисами обличчя, з великим носом. Вираз його рухливого обличчя змінний. Великі сірі очі дивляться серйозно й помірковано. Та коли вони запалюються вогнем творчого піднесення, обличчя стає прекрасним. Однак у розквіті свого грандіозного таланту Моцарт під впливом обставин приречений на перебування в маленькому містечку.

Саме в ці роки поступово формується неповторний моцартівський стиль. Багаті художні враження, отримані за роки подорожей по різним країнам, переплітаються у його творах зі все більш помітним проявом творчої самодіяльності.

За наказом архієпископа юнаку доводиться писати багато церковної хорової музики. Є в цьому й приваблива сторона: такі твори відразу ж розучуються й виконуються. Це непогана підготовка для створення в майбутньому величних хорових оперних сцен... Але все ж після італійських тріумфів писати самі одні меси нудно.

Не, тільки літератори, всі молоді поети й художники того часу слідували новим віянням. Серед них - і Моцарт. В своїх юнацьких творах він живо відзивається на турботи й сумніви, що хвилювали його сучасників. Це відчувається в чотирьох нових симфоніях 17-річного композитора. Найбільш вдалий та оригінальний твір цього часу - Симфонія соль мінор (№25). Скорботні, страждальні роздуми змінюються в ній неймовірними вибухами емоцій. Цю симфонію не зрозуміла зальцбурзька публіка. Не сподобалась вона й батьку композитора. Леопольд Моцарт сховав симфонію подалі і нікому не давав її переписувати. З цього приводу сину він писав: “Те, що не робить тобі честі, нехай краще залишиться невідомим. Тому я нічого не віддав з твоїх симфоній, так як знав наперед, що в більш зрілі роки, ти будеш радий що їх ні в кого немає”. Не зустрівши розуміння у своїх творчих пошуках, Моцарт на деякий час залишає жанр симфонії. В Зальцбургу віддають перевагу легкій, розважальній музиці. Тому на першому місці перебувають веселі дивертисменти (в деякому розумінні сюїти) та поетичні серенади. Граціозні життєрадісні п'єси переплітаються в них із сторінками витонченої лірики.

Проїздом через Мюнхен та Маннгейм він прямує до Парижу. Цього разу його супроводжує мати. В ті часи Маннгейм був одним з найбільших музичних центрів, де працювало багато чудових музикантів. Тут у Маннгеймі молодий Моцарт зустрічає 15-річну Алоізію Вебер. У Алоізії - чудовий голос. Для неї юнак пише прекрасні концертні арії, мріючи про те що Алоізія стане його дружиною й буде співати у його майбутніх операх. Готовність сина одружитися з дочкою бідного працівника театру виводить з себе Леопольда Моцарта. Швидше до Парижу!

Проте в Парижі роботи для молодого композитора не знайшлося. На протязі багатьох місяців Моцарт живе у брудному номері дешевого готелю, перебиваючись дешевими уроками. Новий удар - тяжко хворіє та помирає мати. Розчавлений, він повертається на батьківщину. На довершення всіх негараздів нещасний Моцарт дізнається, що за цей час юна Алоізія встигла стати оперною примадонною та вийти заміж. І ось знову ненависний Зальцбург, глуха провінція відсталої Німеччини. Повна залежність від забаганок архієпископа. Молодому музиканту заборонявся вільний виїзд з міста і навіть виступи у домах шанувальників музики. Щоб ще більше принизити всесвітньо відомого музиканта, його саджали обідати зі слугами, примушували займатися прибиранням кімнат.

Моцарт оселяється у Відні. Дах над головою він знаходить у бідному домі пані Вебер, матері Алоізії. В родині є ще декілька сестер, і одна з них, Констанца, з часом стане дружиною Моцарта. Вдається знайти три-чотири уроки і, що ще важливіше, вдалося отримати замовлення на створення зінгшпіля - комічної опери “Викрадення із сералю” для Придворного національного оперного театру.

Прем'єра відбулася 16 червня 1782 року. Публіка влаштувала композитору овацію. Дуже скоро опера починає виконуватись на сценах багатьох театрів.

В артистичних змаганнях з відомими віртуозами Моцарт залишається неперевершеним. Витончена принадність гри Моцарта разом із невпинною творчою винахідливістю в імпровізаціях зробили його улюбленцем віденської публіки.

4. Розквіт і занепад слави Великого Моцарта

У 1786 році Моцарт знайомиться з абатом Лоренцо да Понте, різнобічно освіченою людиною, і до того ж непоганим поетом. Після смерті знаменитого Метастазіо, що прославився складанням оперних лібрето, місце придворного поета при віденському дворі не було зайнято. Абату да Понте дуже хотілося його зайняти. Та потрібно було довести, що він справді здатний писати оперні лібрето.

Гарненько подумавши, абат вирішив звернутися з пропозицією щодо співробітництва до Моцарта. Про інтриги, що велися проти молодого композитора, він, звичайно, знав. Та це не зупинило да Понте. Моцарт з радістю погодився на його пропозицію. Проте вони довго не могли знайти відповідного сюжету. Все, що пропонував Моцарту да Понте, композитор відхиляв. Він заперечив сотні сюжетів.

Почалися репетиції. Моцарт і да Понте тримались напоготові, очікуючи інтриг та неприємностей. Правду кажучи, при таких обставинах серйозно завадити опері було не так то і легко. Даремні були спроби підняти проти Моцарта виконавців головних партій, запевнити їх що арії нової оперині на що не гідні. Актори віднеслися до геніальної музики Моцарта зі щирим співчуттям і працювали над вивченням своїх партій з гарячим запалом.

Перша репетиція з повним оркестром була для Моцарта справжнім тріумфом. Добре всім знайома невисока і худорлява постать композитора в червоному камзолі, накинутому на плечі, піднесено рухалась по сцені. Музикантам оркестру він вказував темп виконання окремих номерів, співакам, вже добре розучивши свої партії давав поради відносно того, як їм треба триматися на сцені.

Прем'єра нової опери відбулася 1 травня 1786 року. Успіх був величезний. Багато арій за бажанням публіки доводилося повторювати на біс.

Проте вороги Моцарта не спали. Йосифу ІІ почали нашепту вати, що ці нескінчені “біс” втомлюють співаків. Їм нібито загрожує втрата голосу, так як їх партії занадто важкі. Наклепники добилися того, що імператор зробив директору театру жорстке зауваження за повтори на біс. Розлючений “увагою” монарха, директор вирішив наступного року зняти оперу з репертуару, і дуже швидко вона була забута легковажною віденською публікою.

Але так не було в інших містах. У Празі - столиці Чехії, великому культурному центрі того часу - “Весілля Фігаро” мала гучний успіх з першого виступу і на протязі всього сезону 1768\87 року йшла безперервно.

Опера “Дон Жуан” була завершена у кінці 1787 року. У жовтні відбулась її прем'єра на сцені Празького оперного театру. Успіх був великий, і слава нової опери розійшлася всюди. Довелося й Відню, щоб не відставати від інших міст, поставити моцартівську оперу. Та легковажна віденська публіка не зуміла оцінити геніальне творіння належним чином.

Незважаючи на все, імператор вирішив, нарешті, надати Моцарту чин камер-музиканта, не зайняту після смерті Глюка. Проте замість 2000 талерів річного утримування, які отримував Глюк, Моцарту надали лише 800. Хоча, Йосифа ІІ мало цікавили твори великого композитора. За весь той час, який Моцарт перебував на службі, йому замовили лише декілька десятків танців для слуг та міських балів.

Зо дня у день писати “за випадком”, розмінювати свій талант на мілкоту, пристосовуючись до відсталих смаків аристократичних вальків чи міщан, було нестерпно. Потужні творчі сили, призвані до життя написанням “Весілля Фігаро” та “Дон Жуана”, шукали виходу. Композитор замислив дати відкритий концерт з програмою з нових творів написаних за бажанням, а не за замовленням.

Ще зовсім недавно концерти Моцарта приваблювали широку аудиторію. Зараз справа з організацією концерту на лад не йшло. Підписний лист ходив по рукам і, за винятком підпису відомого мецената Ван Світна, й досі залишався порожнім. Через якісь невідомі причини інтерес “високої” публіки до гри й музики Моцарта помітно зменшився. Може й справді, він почав писати так складно, що сучасники перестали його розуміти?

Ясним березневим ранком 1789 року зал, в яскравому повинна відбутися чергова музична “академія”, поступово заповнюється ошатною публікою. Лунає симфонія Гайдна. Прекрасну італійську арію виконує оперна примадонна. Потім на сцені з'являється добре всім відома невисока худорлява постать Моцарта. Він займає місце за фортепіано. За знаком Моцарта починають скрипки і віолончелі. Суворі акорди лунають трагічно. Починається Концерт для фортепіано з оркестром (ре-мінор)... Ось лунають останні ноти... Зал аплодує. Моцарт грає на біс. Витончене граціозне Рондо змінюють такі ж витончені варіації. І знову сувора, трагічна музика. Лунає Фантазія до-мінор...

Тяжким видався 1791 рік. Ще більш ніж раніш, Моцарт страждав від безгрошів'я. Дружина Констанца очікувала дитину і тяжко хворіла. Доктори пропонували її поїздку до Бадену для лікування мінеральними водами.

Ідея створення реквієму - великого твору для хору співаків-солістів і симфонічного оркестру - глибоко захопила Моцарта. Останнім часом він все частіше бував у чудовій бібліотеці барона ван Світна, де зберігалося багато цінних видань та рукописів. Тут він знайомився з монументальними творіннями для хору Іоганна Себастіана Баха, які в той час були мало кому відомі і зовсім не виконувалися. Глибокі драматичні образи кантат та ораторій Баха справила на Моцарта велике враження.

Пізніше загадкова історія із замовленням прояснилася дуже просто. Граф Франц фон Вільзегцу Штуппах, великий шанувальник музики, бажав любою ціною прославитися як композитор. З цією метою він замовляв талановитим музикантам різні композиції, переписував їх своєю рукою і потім видавав за свої.

Втративши в 1791 році свою кохану дружину, граф вирішив пом'янути її виконанням Реквієму. З цією метою він відправив до Моцарта свою людину, яка вела переговори з композитором. Бажанням присвоїти творіння великого Моцарта і пояснювалась таємність, якою були обставлені переговори. Проте на збуджену уяву втомленого, змученого постійними негараздами і турботами композитора ця дивна таємничість подіяла негативно.

Суворі, повні морочної величі і загрозливої потужності хори, що малюють з неймовірною драматичною силою картини смерті й катастрофи, яскраво контрастують із скорботною мольбою, із зворушливими жалобами. Лірична кульмінація всього твору “Lacrimosa” («Лакримоза» - «сльозливий») пронизана трепетним переживанням й просвітленою скорботою.

Якось Моцарта зайшли провідати друзі, вони були шоковані хворобливим виглядом композитора. Вони вмовили Моцарта залишити на час роботу й лягти у ліжко. Він погодився за одної умови: друзі зараз же виконають для нього готові частини Реквієму. Моцарт роздав кожному його партію і сам вирішив прийняти участь: ледь чутним голосом виконував партію альта.

Хвилювання погано подіяло на хворого - у нього посилився жар, почалося марення. До вечора, однак, життя знову повернулося. Останні думки помираючого були пов'язані з його улюбленими творами: з “Чарівною флейтою” і незавершеним Реквіємом.

В цей момент прийшов його улюблений учень Зюсмайер. Моцарт відразу ж узяв рукопис Реквієму і почав робити юнаку необхідні зауваження. Він доручав йому завершити викладку трьох хорів та виконати оркестровку, що була лише в ескізах.

Вночі хворий знову втратив свідомість. Дихання все рідшало. Близько однієї години ночі Моцарт помер. Це сталося 5 грудня 1791 року.

Як тільки стало відомо про смерть великого композитора, хвиля людей відправилася до будиночку на окраїні Відню, де в скромному робочому кабінеті поряд зі старим клавесином лежало тіло Моцарта. Передчасна смерть композитора глибоко шокувала сучасників. Розповсюдились чутки про можливе отруєння через повільно діючу отруту. Однак для цих чуток не було належної основи.

Окремої могили для Моцарта так і не приготували. Сьомого грудня тіло Моцарта було поховано в загальній могилі, де ховали бідних, жебраків і злочинців...

Висновок

За своє коротке життя Моцарт склав велику кількість музичних композицій: 23 музично-драматичних твори, 49 симфоній, більше 20 концертів для фортепіано з оркестром і 6 - для скрипки з оркестром, цілий ряд концертів із соліруючою партією духового інструменту, 43 сонати для скрипки з фортепіано, 17 фортепіанних сонат, більш ніж 50 камерних ансамблів, багато побутової інструментальної музики (танці, серенади, дивертисменти), багато романсів, пісень.

Моцарт - величний композитор другої половини 18 століття. В оперній творчості Моцарта геніально підсумовані всі основні напрямки розвитку музично-драматичного мистецтва у всіх його жанрових різновидах. У своїх кращих операх він знищив кордони, що відрізняють “серйозну” оперу від побутової комічної, від так званого “зінгшпіля”, створив твори правдиві, реалістичні.

У 2006 році виповниться 250 років з дня народження Моцарта, а в1991 році виповнилося 200 років зо дня смерті, проте його правдива, життєрадісна музика живе у наші дні повноцінним життям. Опери Моцарта виконуються на сценах кращих оперних театрів, його інструментальна музика постійно входить в програми концертів. На творах Моцарта, виховавши багато поколінь музикантів, продовжує навчатися молодь і в наші дні.

Размещено на Allbest.ru