Концепт "багатства" у традиційній культурі українців Карпат: (на основі уявлень про духа-збагачувача)

Размещено на http://allbest.ru

Концепт «багатства» у традиційній культурі українців Карпат: (на основі уявлень про духа-збагачувача)

Войтович Надія Миколаївна Войтович Надія Миколаївна кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та економічної теорії, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького, м. Львів, Денис Ірина Зеновіївна Денис Ірина Зеновіївна кандидат історичних наук, доцент кафедри психології та соціально-гуманітарних дисциплін, Національний лісотехнічний університет України, м. Львів



Анотація

У статті розглядаються народні уявлення українців Карпат про домашнього духа-збагачувача; аналізуються ті його мотиви, які, за уявленням бойків, формували концепт «багатства» у сільському традиційному суспільстві. З давніх-давен господарство селянина, його ставлення до праці формували відповідний статус у громаді. Земля та худоба були основними атрибутами багатства.

Водночас багатий селянин викликав захоплення та заздрість зі сторони односельців, що зумовлювало, зокрема, формування уявлень про «допомогу» в отриманні матеріальних статків сторонніх нечистих сил. Аналіз концепту «багатства» є актуальним, бо у традиційному соціумі він був невід'ємною складовою духовної культури українців, формувався під впливом різноманітних за походженням звичаїв, вірувань, демонологічних уявлень, у яких раціональне тісно переплелось із магічним.

Методологія дослідження - системний підхід до вивчення традиційної духовної культури з використанням загальнонаукових методів, передусім систематизації та узагальнення.

Для уточнення вже відомої інформації зі сфери народних вірувань про духа-збагачувача, розуміння його природи та генезису використано матеріали польових експедицій з терен Бойківщини. Вагомого значення у роботі набуває використання історико-порівняльного методу. Наукова новизна розвідки - це вплетення старих традиційних вірувань про домашнього духа в систему поглядів людини, пов'язаних із багатством та матеріальними благами.

Висновки. Звісно, що урбанізація та сучасні модернізаційні процеси шкодять та «нищать» архаїчні ділянки народної культури українських горян. Та попри все народна демонологія, зокрема уявлення про духа-збагачувача та його вплив на добробут сільської родини, відносно добре збереглися на досліджуваній території.

Звичайно, деякі вірування, уявлення та магічні рецепти є зовсім нераціональними у ХХІ столітті, проте окремі, а саме правильний догляд та утримання домашньої худоби можна зафіксувати і сьогодні у ході польових пошуків серед українців Карпат.

Ключові слова: народна демонологія, дух-збагачувач, домашній дух, багатство, бойки, українці Карпат.



Abstract

The concept of «wealth» in the traditional culture of Ukrainians of the Carpathians: (based on the ideas of the enriching spirit)

Voitovych Nadiia Mykolayivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of History of Ukraine and Economic Theory, Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies, Lviv,

Denys Іryna Zenoviyivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Psychology and Social and Humanitarian Disciplines, Ukrainian National Forestry University, Lviv

The article examines the folk beliefs of Ukrainians in the Carpathians about the household spirit-enricher; analyzes those motives of the spirit that, according to the Boyko, formed the concept of «wealth» in rural traditional society. From time immemorial, a peasant's economy and attitude to work have shaped the corresponding status in the community. Land and livestock were the main attributes of wealth.

At the same time, a rich peasant was admired and envied by his fellow villagers, which led, in particular, to the formation of ideas about «help» in obtaining material wealth from outside evil forces. The analysis of the concept of «wealth» is relevant because in traditional society it was an integral part of the spiritual culture of Ukrainians, formed under the influence of customs, beliefs, and demonological ideas of various origins, in which the rational was closely intertwined with the magical.

The methodology of the study is a systematic approach to the study of traditional spiritual culture using general scientific methods, primarily systematization and generalization. To clarify the already known information from the field of folk beliefs about the enriching spirit, to understand its nature and genesis, the materials of field expeditions to the Boyko region were used. The use of the historical and comparative method is of great importance in the work. The scientific novelty of the research is the interweaving of old traditional beliefs about the house spirit into the system of human views related to wealth and material goods.

Conclusions. It is clear that urbanization and modernization processes are harming and «destroying» archaic areas of the folk culture of Ukrainian highlanders. Nevertheless, folk demonology, in particular the idea of the enriching spirit and its influence on the well-being of a rural family, is relatively well preserved in the study area. Of course, some beliefs, ideas, and magical recipes are completely irrational in the twenty-first century, but some, such as the proper care and maintenance of livestock, can be recorded today during field research among Ukrainians in the Carpathians.

Keywords: folk demonology, enriching spirit, house spirit, wealth, boyky, Ukrainians of the Carpathians.



Вступ

Постановка проблеми. З давніх-давен господарство селянина, його ставлення до праці формували відповідний статус у громаді. Земля та худоба були основними атрибутами багатства.

Водночас багатий селянин викликав захоплення та заздрість зі сторони односельців, що зумовлювало, зокрема, формування уявлень про «допомогу» в отриманні матеріальних статків сторонніх нечистих сил.

Аналіз концепту «багатства» є актуальним, бо у традиційному соціумі він був невід'ємною складовою духовної культури українців, формувався під впливом різноманітних за походженням звичаїв, вірувань, демонологічних уявлень, у яких раціональне тісно переплелось із магічним.

З-поміж іншого саме демонологічні уявлення про одного з типів домашнього духа - духа-збагачувача насичували концепт «багатства» магічними, ірраціональними мотивами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Демонологічні уявлення українців Карпат були предметом наукових етнографічних пошуків багатьох дослідників.

Ключовими, мабуть, були і залишаються етнографічні розвідки І.Франка [10], В.Гнатюка [6; 16; 18], Ю. Яворського [3; 8; 19; 21], Д.Лепкого [33] тощо. етнографічний український багатство домашній дух

Сучасні дослідники також займаються науковими пошуками у царині народних вірувань [2; 4; 14; 30].

Авторитетними вченими-демонологами є Юлія Буйських, Володимир Галайчук, Оксана Поріцька, Анастасія Кривенко та інші. Попри все сучасних розвідок, які б акцентували на концепті «багатства» у традиційному суспільстві та пов'язували його із народними уявленнями про духа-збагачувача, немає.



Мета статті ? розглянути народні уявлення українців Карпат про домашнього духа-збагачувача; проаналізувати ті його мотиви, які, за уявленням горян, формували концепт «багатства» у сільському традиційному суспільстві; вплести старі традиційні вірування про домашнього духа в систему поглядів людини, пов'язаних із багатством та матеріальними благами.



Виклад основного матеріалу

Домашні духи - це група різних міфологічних персонажів, виокремлених на основі трьох головних ознак: перебування в межах людської оселі чи інших господарських будівель; забезпечення благополуччя у розведенні худоби та примноженні достатку; генетичний зв'язок з душами померлих предків. Нас цікавитиме передовсім друга ознака.

Сучасний етнографічний та лінгвістичний матеріал відображає неоднозначність уявлень про зазначеного персонажа в різних слов'янських ареалах, тому дослідники виділяють декілька його типів, зпоміж яких і духа-збагачувача, який прислужує людині, приносить їй багатство (у Карпатах основними номінативами цього персонажа є хованець, годованець).

На території Українських Карпат домінує тип духа-збагачувача, відомості про якого тісно переплітаються із західнослов'янськими демонологічними уявленнями. На зазначених теренах переважно вважають, що хованець є лише у того, хто «знається» з нечистою силою [1, s.2] (хоч водночас трапляються й свідчення про його присутність у кожному домі).

Помиляються ті дослідники, які стверджують, що масив українських назв (демонімів) домашнього духа є доволі обмеженим [2, с. 62]. Бо етнографічний матеріал, зібраний лише на Бойківщині, показав досить велику різноманітність місцевих назв цього типу персонажа: засідич, засідач (цікаво, що засідич - це «той, що засидів якийсь ґрунт, замешканець»), годованець, годованиць, вертепник, клюз (назва клюз відображає переплетення уявлень про образи духа-збагачувача та інклюза - чарівного гроша [3, с. 106]), чортик, дітко, дід (цікавою є остання назва, бо вона безпосередньо пов'язана з давніми дохристиянськими віруваннями, згідно з якими шанували духів предків, покровителів домашнього вогнища [4, с. 100]), свій чорт, помічник, антипко, олекса, вигодованець, вигодованик, коханець, диявол, біда, федя, анцихрист, підхалупник, юрко, хованець, лілік, іванцьо, панько, плеканчик, слуга, господар, габрусь, андрей, приятель, андрейко, антось, моцейко, моцубейник.

Оскільки бойки вірили, що з допомогою різноманітних ритуальних дій його можна собі створити, виховати, вигодувати, то звідси й постали зазначені похідні назви (які, до речі, зафіксовані також у гуцульських говірках [5, с. 75] і на території східної Лемківщини [6, с. 159]).

Ще й сьогодні науковці висувають різноманітні гіпотези щодо проблеми походження хованця, годованця. Існує декілька способів набути духа-збагачувача. У Карпатах, зокрема на Бойківщині, широко побутує повір'я про те, що годованця можна купити (той, хто щось продавав, при акті продажу промовляв до покупця: «Беріт з усим»), склавши відповідну угоду: «Єден багатий поїхав у Добромиль, а там чортики були. Він хотів собі єдного купити, то склав угоду і записав чорту то, про шо не знав. А в того богача дочка була вагітна, то потім її дитина здуріла» [7, арк. 2-3]. Окрім того, такого домашнього духа можна отримати у спадок: «А був у нас в селі ворожбит Матянський, і як вмирав, то подарував маврі тій того габруся, шо ї помагає шкодити людом» [8, арк. 12].

Та найцікавішими способами отримання цих духів є виведення їх з аномального яйця (зноска) чи походження з мертвонароджених чи померлих нехрещеними дітей. Ці дві версії, на перший погляд, є цілком відмінними, проте скрупульозно проаналізувавши їх, можна виявити спільну основу. Розпочнемо з розгляду першої версії, згідно з якою духзбагачувач спеціально «виховується» з аномального яйця чорної курки чи півня, попередньо намащеного попелом з кістки покійника чи загорнутого в “клоче”. Ще в Стародавній Греції побутували уявлення, що з яйця, знесеного семирічним чорним півнем, вийде потвора - “базиліш” [9, s.348]. У кожному бойківському селі респонденти можуть розповісти ту чи ту історію про спосіб виведення годованця з аномального яйця, знесеного чорною куркою, який, до того ж, супроводжувався заборонами молитися, хреститися, розмовляти. Описані ритуальні табу, зокрема мовчазність та “сліпота”, співвідносять людину, котра хотіла мати годованця, зі світом мертвих.

Нашу увагу привернув той факт, що зазвичай “викохувати”, “виховувати” домашнього духа можна було дев'ять днів чи тижнів перед Великоднем, а кульмінаційний момент наступав саме на це велике свято:

«Дев'ять неділь перед Великодньом клали під ліву паху зносок від чорної курки - би було ближе до серця, би тя полюбив, і підв'язували лляним платком. Не хрестилися, не молилися, Боже ім'я не згадували. Як піп каже перший раз: “Христос Воскрес”, то вона: “І мій воскрес” - і він покиваєся» [8, арк. 3]. Ще Іван Франко записав подібний матеріал наприкінці ХІХ ст. на Підгір'ї [10, с. 175], а Василь Доманицький - на початку ХХ ст. на Рівненщині [11, с. 78]. Це, ймовірно, дає підставу пов'язати різноманітні повір'я про зносок з писанкою. По-перше, бойки розписували писанки, як правило, вночі, дотримуючись ритуальної мовчанки (такими ж діями супроводжувалося носіння зноска під плечем); по-друге, приготовлені для писанок яйця неодмінно мали бути від молодої курки, що почала нестися (дуже часто інформатори вказують, що зносок - це і є яйце, яке знесла молода курка вперше). Потретє, саме яйця від чорних курей найкраще піддаються фарбуванню. Цікаво, що південні слов'яни, зокрема серби, перше яйце, пофарбоване на Пасху, називали “сторожем”, “охоронцем дому”.

Крім того, писанка відігравала помітну роль при народженні чи смерті дитини. Зокрема, ще у римлян існував звичай мальоване червоне яйце дарувати породіллі, бажаючи при цьому її дитині щасливої долі [12, s. 7]. У деяких селах Сокальщини в п'ятницю чи суботу після Великодня обходять “проводи”: жінки сходяться до церкви та приносять стільки білих яєць, скільки в родині померло старших осіб, і стільки писанок, скільки померло дітей (підкреслення наше. - Авт.) [13, с. 36]. Не випадково на Бойківщині бездітні жінки, щоб дочекатися народження дитини, три роки поспіль писали по дванадцять писанок та роздавали їх дітям [14, с. 288]. А на лемківсько-бойківському порубіжжі вірили, що саме з допомогою бездітних можна “викохати” домашнього духа [15, s. 87].

Далі перейдемо до другої версії, згідно з якою хованцем може стати недоношена чи страчена дитина: «В нас носила годованьця кухарка. Вона не доносила дітину, і ніхто не знає, то воно за сім літ буде годованець» [16, с. 156]. Саме ця версія наштовхує на думку, що назва хованець, можливо, походить від того, що недоношену чи страчену дитину закопували під порогом дому, тобто ховали від інших людей. В очах сільської громади покритка була розгульною жінкою, що могло стати приводом називати її курвою (зазначимо, що саме помітна родючість курки стала причиною переносу її назви для означення розгульної жінки). Власне тому можна припустити, що версії щодо походження домашнього духа, зазначені вище, є, по-суті, двома варіантами (новішим і пізнішим) однієї, давнішої за походженням, згідно з якою дух-збагачувач - це душа похованої під порогом мертвонародженої чи страченої дитини (адже не випадково цей персонаж не любить тих, хто спить біля порога [17, с. 15], бо це - його місце). У даному контексті цікавою є версія, за якою домашнього духа можна виховати з переступня (Bryonia. ? Авт.), викопаного і замкненого на якийсь час у скрині [18, с. 108]. Названа рослина у народних віруваннях безпосередньо пов'язана з душами дітей-потерчат [19, с. 598]. Тотожні уявлення щодо походження духа-збагачувача побутують в інших зонах слов'янського світу, зокрема у поляків, де душа закопаної під порогом дому дитини стає клобуком.

Можливо, ставлення до годованця, як до негативного персонажа, а з другого боку, свідчення про те, що він має бути в кожному домі, спричинені певною мірою тим, що півень і курка в народних уявленнях також мають різне символічне значення - і як нечисті птахи, і як птахи, що оберігають від зла (зокрема, гуцули вважали, що коли «коровіпервістці дати від чорної курки яйце издзісти, то відьма не озьме від неї молоко» [5, с. 40]).

Наголошуємо, що зносок (як недоношене яйце) та страдча (як недоношена дитина) є тотожними в цьому контексті, деякою мірою метафоричними (тобто зносок не лише символізує таку дитину, він і є тією дитиною). Про це свідчить, наприклад, угорський звичай закопувати яйця під домом (аналогічно зі способом та місцем поховання дитини) “на щасливу долю” [20, с. 20] (очевидно, для отримання свого опікуна роду). Про стародавній звичай замуровування яйця під фундамент житлових будівель згадував Юліан Яворський [21, с. 11]. Докладнішу інформацію щодо зазначеного звичаю знаходимо у матеріалах І. Вагилевича, де конкретизується, що це - не просте яйце, а зносок, який потрібно «закопати під порогом сінних дверей, а після дев'яти років в яйцю буде вилежаний домовий дух» [22, с. 127] (не випадково бойки ще й сьогодні на запитання про походження годованця відповідають: «Він ся там вплодив під хатов»). Отже, тут йдеться безпосередньо про спосіб виведення домашнього духа та водночас про спосіб поховання недоношеної дитини.

Прикметно, що зазначені ритуальні дії над зноском здійснювали лише тоді, коли вважали його “своїм”, тобто були впевнені, що його не підкинули інші люди (інформатори стверджують, що підкинути таке яйце могли на великі свята чарівниці, внаслідок чого людині загрожувала хвороба чи навіть смерть [23, с. 14], тому в оберегових цілях зносок перекидали лівою рукою від себе через хату - за сьому межу [24, с. 138]). Водночас серед мешканців Бойківщини нам вдалося віднайти, ймовірно, архаїчнішу, а тому й ціннішу інформацію про дії над “чужим” зноском: «То треба йти з тим яйцьом на границю (межу села - Авт.), виломити свербивус (шипшина, Rosa canina. - Авт.) і тер[н]у, і то всьо з яйцьом під вивертом [деревом], що вітер вивернув, запалити. То так треба завити то яйце під ліве плече і йти туда» [25, арк. 7]. Отже, можна припустити, що “чужий” зносок первісно означав “чужого” покійника, який аж ніяк не стане покровителем саме цього дому. Через те магічні дії з таким аномальним яйцем дуже нагадують давній спосіб поховання власне “нечистих” небіжчиків - поза межами оселі, під деревом. У контексті зазначеного вище (тобто тих магічних дій, які здійснювали над підкинутим зноском) на аналогію між зноском та недоношеною дитиною вказує така інформація: «Де є виверт, там грім б'є. Під тим деревом колись-колись закопувала страдча та, шо аборт робила» [25, арк. 29].

У західнослов'янській традиції переважає спосіб отримання духазбагачувача, який не відомий східним і південним слов'янам: цей персонаж сам хитрістю нав'язується людині, з'являючись у вигляді так званої мокрої курки, яку господар впускає до себе в дім [26, s. 206]. Водночас польові записи свідчать, що в підгірських селах Бойківщини, які територіально і за культурною спорідненістю близькі до західних слов'ян, також побутує аналогічний сюжет: «На полі в долинках був когут. Він (господар. - Авт.) його взяв на під (горище. - Авт.), а в'но воювало - то була біда» [27, арк. 2].

Поширеними на Бойківщині є уявлення про ласку, а також про інший тип домашнього духа - у вигляді змії чи вужа. У багатьох українських легендах присутні сюжети, в яких вуж приносить багатство своєму господарю. Прикметно, що карпатська демонологічна традиція суворо забороняє будь-яким способом шкодити домашнім вужу та змії, а особливо вбивати їх. Це яскраво ілюструє і гуцульський матеріал, і бойківський: «Гадину як здиблеш, то найліпше погодувати її, дати їй молока і поводитися з нею добре. Часом вона замешкає на обійстю або в стайни, то як там їй не роблять кривди, то такому чоловікови все ведеся дуже добре» [10, с. 173].

Головним об'єктом нашої уваги у цій статті є ті функції та дії даного персонажа, які впливали на формування в уяві сільської громади образу заможного селянина, що володіє духом-збагачувачем (а може, навпаки - дух-збагачувач є власником людської душі селянина), годує його, дотримується певних правил поведінки, іноді навіть пробує його позбутися. Натомість селянин отримує добробут, багатство, добре доглянуту худобу, родючу землю тощо.

Для того, щоб зрозуміти, як уявляли у традиційному суспільстві концепт «багатства», чим наповнювали його, спробуємо простежити той комплекс ритуальних, магічних та господарських «взаємин» між сільською родиною та домашнім духом.

Аналізуючи функції духа-збагачувача, потрібно зазначити, що в Українських Карпатах, зокрема на Бойківщині, характерною ознакою домашнього духа є, так би мовити, вузькоспеціалізованість, тобто обмеженість лише одним видом діяльності. Це підтверджують етнографічні джерела: «Він купував рушницю і купив з усім. Приніс домі, повісив на стіну, а в'на сама телімпатся (рухається, трясеться. - Авт.). Виходит, а надворі олінь стойит і не тіче (тікає. - Авт.)» [27, арк. 2] (тут йдеться про сприяння полюванню, мисливству); «Мали біду - ті, шо мали багатство» [7, арк. 3] (приносить у дім матеріальні блага); «Чорт, дідько - то з ріжками: корови пильнував, помагав косити, кросна самі ткали» [8, арк. 3] (допомагає в домашньому господарстві); «Сідит у печи, обороняє хату засідич» [25, арк. 6] (охороняє дім); «Один був дуже богач великий і мав бджоли, а другий коло нього побудувався. То мусів перенести хату через ці бджоли - то той (годованець. - Авт.) так робив» [28, арк. 16] (робить дрібні збитки). Українці Закарпаття навіть стверджували, що в людини могло бути декілька духів-збагачувачів, які охороняють дім, піклуються про пасіку, сприяють веденню господарства. Очевидно, хтось дуже багатий мав заручитися підтримкою не одного, а декількох «помічників». Принаймні так вірили у ХІХ - середині ХХ століття. Аналогічні уявлення поширені серед бойків Турківщини, про що свідчить така розповідь респондента: «Дивлюся на під (горище. - Авт.), а там їх було сім, тих годованців. Як очима засвітили: чорні, страпаті, як коти, роги червоні. Я вже й не хочу тої помочи. То той, шо їх мав, тих сім, то він усьо знав, всім від усього помогав» [25, арк. 29], а також на Покутті [29, с. 32]. Отже, безпосереднє співвідношення годованця з худобою, домашнім господарством, вогнем (домашнім вогнищем), матеріальними благами є більш ніж очевидним.

Важливо відзначити, що попри очевидний пріоритет опікунських функцій домашніх духів, у слов'ян повсюдно зберігаються повір'я про здатність цих персонажів шкодити домочадцям («Чорт завоятив і здер дах з хати» [8, арк. 2]), домашній худобі («Як не винесли на стріху їсти (годованцю. - Авт.), то вся худоба за драбинами була» [7, арк. 2]), збиткуватися над ними («Як була ще курна хата (без комина. - Авт.), то було віконечко в стелі… ґаздиня насварила `го, а в хаті лежав покійник - то він (годованець. - Авт.) з того віконечка сцяв на хрест, шо на покійнику, задер ї спінницю і лускав (ляскав. - Авт.)» [30, с. 220]); насилати непорозуміння на сім'ю і неврожай на поля («Він чоловіка скидав з постелі, а сам ї (жінку. - Авт.) мучив» [31, арк. 6]) тощо. Інформатори зазначають, що для того, аби хатній персонаж не встиг наробити шкоди, треба «`би він фурт (постійно. - Авт.) роботу все мав» [32, арк. 5], тому інколи годованцю давали непосильне завдання: «Давала `му роботу - вовну чорну на білу і білу на чорну прати» [27, арк. 9], «з відра, з води копицю зробити» [32, арк. 11].

Проте зауважимо, що хатній дух шкодить лише тоді, коли людина не виконує свої зобов'язання перед ним; коли ж господар не розчаровує годованця, то «дідьки піклуються про господарство, ниви, бджоли, рибальство, полювання».

До системи цих «взаємин» належали конкретні вимоги щодо утримання домашньої худоби та вибору її масті, виконання ритуалу «кормління» хатнього персонажа (несоленою їжею!); дотримання норм побутової поведінки та правил спілкування членів сім'ї між собою; запрошення домашнього духа при переїзді у нове помешкання.

На Бойківщині переважає інформація, згідно з якою годування духа-збагачувача було пов'язане з особливим часовим рубежем, а саме - з північчю та полуднем: «Вони (члени сім'ї. - Авт.) вечеряли у 12 годині і йому давали. І на полудне давали їсти» [25, арк. 26].

Часом інформатори вказують, що годували домашнього духа лише на великі поминальні свята, наприклад, на Святий вечір: «Дає `му (годованцю. - Авт.) їсти раз на рік на першу Святу вечерю» [25, арк. 4]. Цікавий спосіб годівлі-жертвоприношення та водночас поминання годованця, як уособлення душі покійного предка, побутував на Бойківщині: перед Великим постом господиня варила вареники та яйця, а дочка обирала яйце, вилазила на піч і затикала його за грагарь [33, с. 90] (адже сволок - одне з місць перебування цього персонажа). Отож іноді годування хованця постає доволі буденним явищем: йому належала певна частка, як і будь-якому члену сім'ї.

В інших випадках, коли йому дають їсти на Свят-вечір, простежується чітка паралель з пошануванням померлих (адже повсюдно в Україні вважають, що на Святу вечерю вони приходять до живих). Інколи навіть годованцю відбирають в окрему посудину з кожної святовечірньої страви, щоправда, без солі [25, арк. 7, 18]. У більшості випадків головним мотивом була формула: «Я даю тобі, щоб ти дав мені». Наприклад, бойки Турківського р-ну, годуючи домашнього духа, промовляли до нього: «На, їж, ту сиди і мій дім стережи» [25, арк. 6].

Висновки. Отже, народні уявлення українців Карпат про домашнього духа-збагачувача пов'язані із концептом «багатства» у сільському традиційному суспільстві. З давніх-давен господарство селянина, його ставлення до праці формували відповідний статус у громаді. Земля та худоба були основними атрибутами багатства.

Водночас багатий селянин викликав захоплення та заздрість зі сторони односельців, що зумовлювало, зокрема, формування уявлень про «допомогу» в отриманні матеріальних статків сторонніх нечистих сил. У традиційному соціумі концепт «багатства» був невід'ємною складовою духовної культури українців, формувався під впливом різноманітних за походженням звичаїв, вірувань, демонологічних уявлень, у яких раціональне тісно переплелось із магічним.

Демонічним персонажем, який «приносив» селянину матеріальні блага, був дух-збагачувач. Через ритуальне «кормління», пошанування останнього сільська родина намагалася заручитися його допомогою в усіх сферах побутового життя, в основному - у господарстві. Помічаємо, що і сама їжа, і час подання поживи цьому персонажеві тісно пов'язані з годівлею душ “своїх” померлих. Звісно, що урбанізація та сучасні модернізаційні процеси шкодять та «нищать» архаїчні ділянки народної культури українських горян. Та попри все народна демонологія, зокрема уявлення про духа-збагачувача та його вплив на добробут сільської родини, відносно добре збереглися на досліджуваній території. Звичайно, деякі вірування, уявлення та магічні рецепти є зовсім нераціональними у ХХІ столітті, проте окремі, а саме правильний догляд та утримання домашньої худоби можна зафіксувати і сьогодні у ході польових пошуків серед українців Карпат.



Література

1. Dobrjaсski K. Znachorstwo w Samborskiem. Odbitka z kwartalnika etnograficznego «Lud». Lwуw, 1934. T. ХХХІІІ. S. 1-10.

2. Витрищук О. Формування уявлень про хатніх духів (на матеріалах фольклору та археології). Фольклористичні зошити. Луцьк, 2000. Вип. 3. С. 61-69.

3. Яворскій Ю. Домовик в галицко-русских верованіях. Живая Старина. Санкт-Петербург, 1897. Вып. І. С. 105-106.

4. Хобзей Н. Гуцульська міфологія : Етнолінгвістичний словник. Львів : Ін-т українозн. ім. І. Крип'якевича, 2002. 216 с.

5. Онищук А. Матеріяли до гуцульської демонольогії. Записані у Зеленици Надвірнянського повіта, 1907-1908. Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1909. Т. ХІ. С. 1-139.

6. Гнатюк В. Знадоби до української демонольоґії. Етноґрафічний збірник.Львів, 1912. Т. ХХХІІІ. 237 с.

7. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 208-Е, арк. 1-8.

8. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 207-Е, арк. 1-12.

9. Gajek J. Kogut w wierzeniach ludowych. Archiwum Towarzystwa Naukowego we Lwowie. Wydziaі II Historyczno-filozoficzny. Lwуw, 1934. T. XIII. S. 287-453.

10. Франко І. Людові вірування на Підгірю. Етноґрафічний збірник / під ред. д-ра Івана Франка. Львів, 1898. Т. V. С. 160-218.

11. Доманицький В. Народний календар у Ровенськім повіті, Волинської губернії. Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1912. Т. ХV. С. 62-89.

12. O zwyczaju malowania jaj czerwono i њwiкceni№ ich na њwiкta wielkanocne. Lwуw : Drukarnja A. B. Winiarza, 1850. 19 s.

13. Колесса Ф. Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності. Записки Наукового Товариства імені Шевченка / [ред. Р. Кирчів, О. Купчинський, М. Глушко]. Львів, 2001. Т. ССХLІІ : Праці Секції етнографії і фольклористики. С. 7-82.

14. Боян С. Бойківська писанка у народних віруваннях та обрядах. Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки : Збірник наукових праць. Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. Вип. 6. С. 283-290.

15. Falkowski J., Pasznycki B. Na pograniczu іemkowsko-bojkowskiem : Zarys etnograficzny. Lwуw, 1935. 128 s.

16. Гнатюк В. Знадоби до української демонольоґії. Етноґрафічний збірник. Львів, 1912. Т. ХХХІV. 280 c.

17. Копча І. Про босоркань, чортів, межника і домовика. Старий Замок. Львів, 2003. № 105-106. С. 15.

18. Гнатюк В. Нарис української міфології / [підг. та опрац. тексту, вст. ст. і прим. Р. Кирчіва]. Львів : ІН НАН України, 2000. 263 с.

19. Яворскій Ю. Из галицко-русских народных поверій. Живая Старина. Санкт-Петербург, 1900. Вып. ІV. С. 598-599.

20. Соломченко О. Г. Писанки Українських Карпат. Ужгород : Карпати, 2002. 230 с.

21. Яворскій Ю. А. Оmne vivum ex ovo... К истории сказаний и поверий о яйце. Київ, 1909. 22 с.

22. Вагилевич І. Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині / [передм. та пер. з польської Р. Кирчіва]. Жовтень. 1978. № 12 (410). С. 117-130.

23. Штефаньо О. Свячена писанка має велику силу. Срібна земля - Фест. 2006. № 15. С. 14.

24. Українські закарпатські говірки : [Тексти] / упор. та передм. О. Миголинець, О. Пискач. Ужгород : Ліра, 2004. 400 с.

25. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 209-Е, арк. 1-30.

26. Peіka L. Polska demonologia ludowa. Warszawa : Iskry, 1987. 238 s.

27. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 211-Е, арк. 1-19.

28. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 214-Е, арк. 1-20.

29. Мовна У. Традиційне бджільництво покутян. Народознавчі Зошити. 2007. № 1-2. С. 17-35.

30. Левкович Н. Домовик (“годованець”) у демонологічних уявленнях бойків Сколівщини. Етнічна культура українців / [відп. ред. М. Глушко]. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2006. С. 217-221.

31. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 215-Е, арк. 1-17.

32. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119, оп. 17, спр. 210-Е, арк. 1-23.

33. Лепкій Д. Селянські запусти в околици Дрогобыча. Зоря. Львов, 1881. Ч. 7. С. 90-91.



References

1. Dobrjaсski, K. (1934). Znachorstwo w Samborskiem [Witchcraft in the Sambir region]. Odbitka z kwartalnika etnograficznego «Lud» ? A print from the ethnographic quarterly «Lud». Lviv, 33, 1-10 [in Polish].

2. Vytryshchuk, O. (2000). Formuvannia uiavlen pro khatnikh dukhiv (na materialakh folkloru ta arkheolohii) [Formation of ideas about house spirits (based on folklore and archeology)]. Folklorystychni zoshyty ? Folklore notebooks. Lutsk, 3, 61-69 [in Ukrainian].

3. Yavorskii, Yu. (1897). Domovyk v halytsko-russkykh verovaniiakh [Householder in Galician-Ruthenian beliefs]. Zhyvaia Staryna ? Living Antiquity. Sankt-Peterburh, 1, 105-106 [in Ukrainian].

4. Khobzei, N. (2002). Hutsulska mifolohiia : Etnolinhvistychnyi slovnyk [Hutsul mythology : an ethnolinguistic dictionary]. Lviv : In-t ukrainozn. im. I. Krypiakevycha [in Ukrainian].

5. Onyshchuk, A. (1909). Materiialy do hutsulskoi demonolohii. Zapysani u Zelenytsy Nadvirnianskoho povita, 1907-1908 [Materials for Hutsul demonology. Recorded in Zelenytsia, Nadvirna district, 1907-1908]. Materiialy do ukrainskoi etnologii ? Materials for Ukrainian ethnology. Lviv, T. ХI, 1-139 [in Ukrainian].

6. Hnatiuk, V. (1912). Znadoby do ukrainskoi demonologii [Needs for Ukrainian demonology]. Etnografichnyi zbirnyk ? Ethnographic collection. Lviv, T. ХХХIII. 237 p [in Ukrainian].

7. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 208-Е. Ark. 1-8 [in Ukrainian].

8. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 207-Е. Ark. 1-12 [in Ukrainian].

9. Gajek, J. (1934). Kogut w wierzeniach ludowych [Rooster in folk beliefs]. Archiwum Towarzystwa Naukowego we Lwowie. Wydziaі II Historyczno-filozoficzny ? Archives of the Scientific Society in Lviv. Division II: Historical and philosophical. Lwуw, T. XIII, 287-453 [in Polish].

10. Franko, І. (1898). Ludovі viruvannia nа Pidhiriu [Folk beliefs in Pidhirya]. Etnohrafichnyi zbirnyk - Ethnographic collection, 5, 160-218 [in Ukrainian].

11. Domanytskyi, V. (1912). Narodnyi kalendar u Rovenskim poviti, Volynskoi hubernii [Folk calendar in the Rovno district, Volyn province]. Materiialy do ukrainskoi etnologii ? Materials for Ukrainian ethnology. Lviv, 15, 62-89 [in Ukrainian].

12. O zwyczaju malowania jaj czerwono i њwiкceni№ ich na њwiкta wielkanocne [On the custom of painting eggs red and blessing them for Easter holidays]. (1850). Lwуw : Drukarnja A. B. Winiarza [in Polish].

13. Kolessa, F. (2001). Viruvannia pro dushu i zahrobne zhyttia v ukrainskii pokhoronnii i pomynalnii obriadnosti [Beliefs about the Soul and the Afterlife in Ukrainian Funeral and Memorial Rites]. Zapysky Naukovoho Tovarystva imeni Shevchenka ? Notes of the Shevchenko Scientific Society / [red. R. Kyrchiv, O. Kupchynskyi, M. Hlushko]. Lviv, T. ССХLІІ : Pratsi Sektsii etnohrafii i folklorystyky, 7-82 [in Ukrainian].

14. Boian, S. (2008). Boikivska pysanka u narodnykh viruvanniakh ta obriadakh [Boyko pysanka in folk beliefs and rituals]. Naukovyi chasopys NPU im. M. P. Drahomanova. Seriia № 6. Istorychni nauky : Zbirnyk naukovykh prats ? Scientific Journal of the Drahomanov National Pedagogical University. Series 6. Historical sciences : Collection of scientific papers. Kyiv : Vyd-vo NPU im. M. P. Drahomanova, 6, 283-290 [in Ukrainian].

15. Falkowski, J., Pasznycki, B. (1935). Na pograniczu іemkowsko-bojkowskiem : Zarys etnograficzny [On the Lemko-Boyko borderland : ethnographic essay]. Lwуw [in Polish].

16. Hnatiuk, V. (1912). Znadoby do ukrainskoi demonologii [Needs for Ukrainian demonology]. Etnografichnyi zbirnyk ? Ethnographic collection. Lviv, 34, 280 p. [in Ukrainian].

17. Kopcha, I. (2003). Pro bosorkan, chortiv, mezhnyka i domovyka [About bosorkans, devils, a boundary guard, and a housekeeper]. Staryi Zamok ? Old Castle. Lviv, 105-106, 15 [in Ukrainian].

18. Hnatiuk, V. (2000). Narys ukrainskoi mifolohii [Essay on Ukrainian mythology] / [pidh. ta oprats. tekstu, vst. st. i prym. R. Kyrchiva]. Lviv : IN NAN Ukrainy [in Ukrainian].

19. Yavorskii, Yu. (1900). Iz halytsko-russkykh narodnykh poverii [From GalicianRuthenian folk beliefs]. Zhyvaia Staryna ? Living Antiquity. Sankt-Peterburh, IV, 598-599 [in Ukrainian].

20. Solomchenko, O. H. (2002). Pysanky Ukrainskykh Karpat [Easter eggs of the Ukrainian Carpathians]. Uzhhorod : Karpaty [in Ukrainian].

21. Yavorskii, Yu. A. (1909). Omne vivum ex ovo... K ystoryy skazanyi y poveryi o yaitse [Omne vivum ex ovo... On the history of stories and beliefs about the egg]. Kyiv [in Ukrainian].

22. Vahylevych, I. (1978). Boiky, rusko-slovianskyi liud u Halychyni [Boikos, Ruthenian-Slavic people in Galicia] / peredm. ta per. z polsk. R. Kyrchiva. Zhovten ? October, 12, 117-130 [in Ukrainian].

23. Shtefano, O. (2006). Sviachena pysanka maie velyku sylu [Holy Easter eggs have great power]. Sribna zemlia - Fest ? Silver Land Fest, 15, 14 [in Ukrainian].

24. Myholynets, O., & Pyskach O. (Eds.). (2004). Ukrainski zakarpatski hovirky : Teksty [Ukrainian Transcarpathian dialects: texts]. Uzhhorod : Lira [in Ukrainian].

25. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 209-Е. Ark. 1-30 [in Ukrainian].

26. Peіka, L. (1987). Polska demonologia ludowa [Polish folk demonology]. Warszawa [in Polish].

27. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 211-Е. Ark. 1-19 [in Ukrainian].

28. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 214-Е. Ark. 1-20 [in Ukrainian].

29. Movna, U. (2007). Tradytsiine bdzhilnytstvo pokutian [Traditional beekeeping of the Pokuttya people]. Narodoznavchi Zoshyty ? Ethnographic notebooks, 1-2, 17-35 [in Ukrainian].

30. Levkovych, N. (2006). Domovyk («hodovanets») u demonolohichnykh uiavlenniakh boikiv Skolivshchyny [The Householder («godovanets») in the demonological perceptions of the Boyky of Skole region]. Etnichna kultura ukraintsiv ? Ethnic culture of Ukrainians / [vidp. red. M. Hlushko]. Lviv : LNU im. I. Franka, P. 217-221 [in Ukrainian].

31. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 215-Е. Ark. 1-27 [in Ukrainian].

32. Archiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu іmeni Іvana Franka. F. 119. Op. 17. Spr. 210-Е. Ark. 1-23 [in Ukrainian].

33. Lepkii, D. (1881). Selianski zapusty v okolytsy Drohobycha [Peasant launches on the outskirts of Drohobych]. Zoria ? Star. Lvіv, 7, 90-91 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru