Український календарний рік: синтез обрядовості та мистецьких форм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український календарний рік: синтез обрядовості та мистецьких форм

Савченко Лілія Олександрівна, старша викладачка кафедри хореографії Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ, Україна)

Анотація

Розглянуто український календарний рік з обрядами й святкуваннями. Проаналізовано важливість танців в обрядовому циклі українців. Висвітлено українські унікальні звичаї і традиції, їхній духовний зміст і значення в житті народу. український календарний рік обряд

Ключові слова: український народний календар, традиції, свято, танець, "Метелиця", "Кривий танець", хоровод, веснянки.

Liliya Savchenko

(Kyiv, Ukraine) UKRAINIAN CALENDAR YEAR: SYNTHESIS OF CEREMONIALISM AND ART FORMS

Annotation. This article elucidates Ukrainian calendar year with the rites, traditions and celebrations. It analyzes the importance of dances in the ceremonial cycle of Ukrainians. It considers Ukrainian unique customs and traditions, their spiritual content and sense in the life of the nation.

Keywords: Ukrainian national calendar, traditions, celebrations, dance, "Blizzard", "Askew dance", roundelay, caddis fly.

Невід'ємною частиною нашого буття є історія українського народу, його традиції та вірування. Звичаї складалися впродовж багатьох століть і пов'язані зі світовідчуттям та світосприйняттям людей. З плином часу трансформувалися і зазнали змін традиції святкування, певні обрядові дійства, але незмінним залишився їхній зміст. Більшість обрядів тісно вплелися в життя і побут українців в різні епохи й дійшла до нас як духовна спадщина українського народу. Традиції входили і закріплювались у побутовому житті, обряди формувались під час свят.

Український народний календар має феєрію свят із чудовою обрядовістю. Календарну зиму започатковує грудень. На її початок припадає одне з великих двунадесятих свят - Введення в Храм Пресвятої Богородиці, або просто Введення, яке в деяких місцевостях має назву Введіння або навіть Видіння [3, 16]. За три дні по Введінні - день Великомучениці Катерини, який вважали святом дівочої долі. Ввечері сходилися дівчата, варили вечерю. З приходом хлопців починалися розваги: танцювати в піст не можна, лише співали.

13 грудня в ніч на Андрія дівчата ворожать, увечері в просторій хаті сходяться хлопці, кусають калиту. 17 грудня - день Варвари Великомучениці. На другий - Сави, а на третій - Миколая. Після Миколая в селах на вечорниці збиралась молодь. Спочатку приходили дівчата, потім - хлопці. У буденні дні на вечорницях дівчата, бувало, працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане. Хлопці залицяються до дівчат, розповідають небилиці, співають пісень, танцюють - заважають дівчатам працювати [2, 28].

На вечорницях розповідали небилиці, співали пісні. Крім цього, була ще й "складчина", де збирались чотири рази на рік (різдвяні свята, Великдень, перед Пилипівкою і Великим Постом) і влаштовували забаву з музикою і танцями. Музикантам замовляли музику і танцювали "Польку у два боки", "Метелицю", "Козачка". Кружляли в парах, рухали коло то в один бік, то в протилежний, дівки переходили від кавалера до кавалера. Танцювали крутяк, краков'як, шиму. Пісні були коротенькі, на два куплети. Відспівавши соло, перша пара рухалась по колу й ставала в кінець черги. Долучались інші пари, які співали ту саму пісню, а потім показували майстерність у танці. На Поліссі хлопці були в чоботах, деякі дівчата в черевичках, але більшість у постолах. Танцювали так, що інколи однієї пари постолів не вистачало.

На передодні Різдва (6 січня) - Святвечір. На столі мали бути 12 страв - усі вони пісні. Найбільшим святом зимового циклу є Різдво (7 січня). Усі з нетерпінням чекали на початок колядування. Починали не всюди в один і той самий день: наприклад, на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святвечір, на Слобожанщині та Гуцульщині - на перший день Різдва, коли в церкві скінчиться Богослужіння, а на Поділлі - вранці на другий день свят [4, 17].

За тиждень після коляди - Щедрий Вечір, або свято Меланки (13 січня). Ввечері дівчата йшли щедрувати. Удосвіта хлопчики засівали та вітали з Новим роком. На свято Меланки переодягались у тварин і фольклорних персонажів, хлопці теж водили "маланку", одягаючись у жіночу сукню. Ходили від будинку до будинку, веселили жартами й танцями. Вранці палили снопи соломи, дідухів і стрибали через багаття. "Голодна кутя", або Другий "Святвечір", святкують напередодні Водохреща (19 січня). Ішли до церкви на святкову службу, яка завершувалась освяченням води. 15 лютого - Стрітення Господнє. Цього дня починається поворот сонця на літо, тобто зима зустрічається з літом. Традиційно вперше співають веснянки, а востаннє лунають колядки та щедрівки.

Зимові колядки, щедрівки, ворожіння, вечорниці супроводжувались піснями й танцями. З приходом зими трудова діяльність людини змінювалась, наставали холоди - і все це розігрівалось магією свята. Головна мета колядників і щедрувальників - накликати щастя і достаток. Дівчата, хизуючись перед хлопцями, одягали кожушки, яскраві хустки, співали нескладні за музичною структурою пісні, водили хороводи, які чергувались із зимовими іграми та різними розвагами, рядженнями, відтворюючи динаміку новорічно-різдвяного циклу. Традиційним зимовим танцем була "Метелиця", яку молодь виконувала у святкові дні на українських ярмарках, сільських майданах, замерзлому ставку. Спочатку танець виконували під спів, а пізніше - у супроводі музичних інструментів. Такий хоровод мав починатися стримано, з прискоренням і ставав усе більш жвавим і швидким. Рухи танцю і музика створювали картину сніжної заметілі, зимової хуртовини - звідси пішла й назва. Все кружляло у вихорі танцю та складалось з одного - двох простих рухів.

Поступово "Метелиця" трансформувалась з хороводу в супроводі пісні в хороводний танець. Характерними є зміна різних кругових фігур, чіткі, динамічні рухи, що імітують поведінку людини на холоді, яка намагається зігрітися: вибиванці, голубці, підкуйки, дрібушки, крутки соло та в парі, гра в сніжки [1, 35].

Танцюють переважно в масовому виконанні та парами. Темп - від найповільнішого до найшвидшого. Безпосередньо з "Метелицею" пов'язано колядки та щедрівки, які супроводжувались танцями. Це переважно нескладні хороводні танці, які за розвитком музичного матеріалу наближались до побутових танців: "Кривулька", "Шум", "Танчик", "Тинок". Лексика танців - різноманітні трюки, акробатичні рухи, дрібушки, кружляння, вибиванці. На початку ХХ століття на Гуцульщині побутували танці колядників, які мали такі назви: данці, плєси. Попри передріздвяний піст танцювали "Зайчика", "Сороку-ворону" на свято Андрія. Зазвичай у піст і пісні дні (середа, п'ятниця) про виконання танців не йшлося.

З нетерпінням чекали наближення весни. Одне зі свят, що є символом, - день преподобної мучениці Євдокії (14 березня). 30 березня - день святого Олексія - чоловіка Божого. Всі вітали один одного з приходом весни й тепла. У цей день нічого не робили. 7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці. Робити будь- що вважалося гріхом, навіть птахи гніздо в цей день не в'ють. По обіді дівчата біля церкви водили перший весняний хоровод "Кривий танець". Побравшись за руки, довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілочками, застромленими в землю, і співають. Дівчата плетуться в танці, одна поміж одною. Потім, знову побравшись за руки, ідуть хороводом [2, 195].

"Кривий танець" будується з лабіринтних ходів, його водили між соснами та березами на узліссі на всіх масових гуляннях. З "Кривого танцю" починались і веснянки. Ними закликали весну, добрий урожай. Веснянками називають хороводи Наддніпрянщини, Поділля, Волині, рогульками - у деяких сільських місцевостях, гаївками, гагілками або ягівками - на Галичині, карагодами - на Чернігівщині, Слобожанщині.

Зустріч весни була радістю і святом з народними іграми та ігрищами, розвагами, піснями й танцями. Співали веснянок і водили хороводи спочатку лише дівчата, а з часом в хороводних іграх брали участь і чоловіки. В основі лежав трудовий процес, відтворення землеробської тематики, сприйняття природного довкілля, віра в оптимізм і невичерпну енергію. Серед рухів: косовиця, прополка, сіяння, снопов'язання, рухи ремісників - шевця, гончара, бондаря. Існували хороводи, де молодь у колі, а вибирали дівчину, яка входила в середину кола, або обирали хороводницю, яка заводила танець, і за нею повторювали рухи. Водити хоровод мала право дівчина на виданні або літня жінка. Молодь бралася за руки, утворювала кола, півкола, ключі й ланцюги. Найголовнішим у веснян- ках-гаївках було коло. Воно знаменує сонце. Рух у танцях завжди йде за сонцем, зі сходу на захід.

Мотиви веснянок продовжують теми русальних хороводів зі звичаями та ритуалами. Танці були біля опудала, високого дерева "ігорного дуба", прикрашеного квітами й паперовими стрічками, або завивали берізку. Вони мали орнаментальні малюнки, залежали від ведучої та будувались переважно у формі кола, півкола.

Вербна неділя - за тиждень перед Великоднем. На другий день після Христового Воскресіння відбувались масові гуляння молоді та дітей. Ходили кругом села, співали, водили кривий танець. Від великодніх свят і впродовж літа тривала розвага молоді, яка звалась "Вулиця". Хлопці й дівчата збирались на вечорниці просто неба. Спочатку щовечора, коли роботи ставало все більше - тільки у вихідні та свята. Запрошували музик, співали, а потім танцювали.

Водили хороводи "кругові" та "ключові". У кругових хороводах одна з виконавиць відтворювала слова пісні в середині кола, а по закінченні на її місце виходила друга дівчина. Це хороводи: "Перепілочка", "Король", "Мак". Ключові хороводи водили довгою лінією, ніби "ключем". Цей тип хороводів: "Кривий танець", "А ми просо сіяли", "Зелений шум".

Напередодні Трійці тиждень називали "Зелений", "Клечальний" або "Русальний". Він починався з четверга. Дівчата плели оберегові вінки. У деяких місцевостях (Харківщина, Полтавщина) водили "тополю". Найвища дівчина з гурту мала зображувати тополю, піднявши з'єднані руки над головою. На неї рясно одягали стрічки, хустки, намисто. Весь її стан прикрашали барвистими оздобами.

День літнього сонцевороту - Івана Купала. Дівчата готували опудало - Марену, парубки виготовляли Купало - одягнену ляльку із соломи. Навколо Марени й Купала водили хороводи, створюючи зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола, співали пісні, влаштовували ігри біля вогнищ, перестрибувавши багаття. Дівчата пускали вінки на воду, ворожили. Сміливі шукали цвіт папороті.

12 липня - Петра і Павла. Це час, коли починались жнива. Знов лунають пісні, водять хороводи, пов'язані з польовими роботами. До жниварських обрядів належали зажинки, жнива та обжинки. Осінній цикл свят - завершення збору врожаю. Кожне свято мало свої звичаї, обрядові дії, які супроводжували працю. У цей період святкували Пророка Іллі, Спаса, Успіння Пресвятої Богородиці, Преподобного Симеона, Здвиження, Покрову Пресвятої Богородиці, Архистратига Михайла, Пилипа. Саме 27 листопада (Пилипа) - крайній день перед пилипівським постом, що триває до Різдва.

Танець у житті народу є проявом емоцій, почуттів, спосіб спілкування та самовираження. Спочатку це була імітація певних рухів, трудових процесів, які були пов'язані з певними обрядами та святами. Календарна обрядовість у деяких регіонах, місцевостях мала свої особливості, локальний колорит. Вона тісно вплелась у життя українського народу зі своїми унікальними звичаями, піснями й танцями, які є першоосновою танцювального мистецтва. Передаючи з покоління в покоління, ми маємо берегти багатство культурних традицій.

Література

1. Василенко К. Український танець: підручник. Київ: ІПК ПК, 1997. 281 с.

2. Воропай О. І. Звичаї нашого народу. Київ: Оберіг, 1993. 590 с.

3. Кондратович О. Народний календар Волинського Полісся від свята до свята. Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. 200 с.

4. Твоя країна - Україна: енциклопедія українського народознавства / уклад. Н.Д. Ку- сайкіна. Харків: Школа, 2009. 496 с.

Размещено на Allbest.ru