Оцінка економічних параметрів в комплексному країнознавчому аналізі

Размещено на http://allbest.ru

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Оцінка економічних параметрів в комплексному країнознавчому аналізі

Єремєєва І.А.

Вступ

Країнознавство є комплексною синтетичною наукою, що поєднує різноманітні знання про країни світу та методики оцінки ключових параметрів їх розвитку: природні умови, територіальні ресурси, демографічний потенціал, етнічні особливості населення, економіка та політика. Серед наведених характеристик особливе значення мають економічні параметри, які є визначальною складовою розвитку держави та її міжнародного статусу. Множинність систем економіки, її територіальна структура формує унікальні особливості регіонів та країн світу. Економічний аналіз в країнознавстві використовується для дослідження економічної ситуації в країні, оцінки її конкурентоспроможності, оцінки зовнішньої та внутрішньої торгівлі та інвестицій, для прогнозування економічного розвитку країни.

Виклад основного матеріалу

Комплексні країнознавчі характеристики економіки передбачають детальну оцінку параметрів, які надають можливість скласти уявлення про рівень розвитку держави, її місце та можливі сценарії поведінки на міжнародній арені. До таких параметрів належить територіальний розподіл праці, що характеризує різноманітність господарської спеціалізації країн, регіонів, міст, підприємств.

Якщо на перших етапах еволюції суспільства вирішальну роль у формуванні територіального розподілу праці відігравали природні чинники, то в ході еволюції більшого значення набували соціальні параметри - етнічні, політичні, конфесійні, історичні, етичні, моральні та ін. За схожості природних умов саме вплив соціально-економічних чинників визначав господарську спеціалізацію території. Так, у США, за наявності районів, сприятливих для вирощування чаю, відсутнє його виробництво на експорт. Переважання пасовищного скотарства в степових районах Аргентини та Австралії визначається не посушливим кліматом, а переважанням великого землеволодіння. Спеціалізація тваринництва пов'язана з історичними, національними та конфесійними уподобаннями.

У свою чергу територіальний розподіл праці як економічна реальність має суттєвий вплив на політичні процеси та обумовлюється боротьбою за території, контроль за якими дозволяв заволодіти вантажопотоками, що реалізують територіальний розподіл праці, наприклад, вузькі дороги, що пролягають через гірські перевали або затиснуті між горами і морем, морські протоки (Босфор, Дарданелли, Гібралтар та ін), волоки між річками, перешийки між морями (Суецький, Панамський), зручні гавані. Вигоди, що реалізуються від володіння пунктами з унікальним місцезнаходженням, іноді стають базою для утворення цілих держав (Панама, Сінгапур, Люксембург тощо). Територіальний розподіл праці складається внаслідок поєднання особливостей місцевості із галузями господарства, що з одного боку, нівелює країни, райони, місцевості, міста, а з іншого - індивідуалізує їх, через обрання найприбутковіших для території галузей, створюючи із них базу регіональної економіки.

Кожна країна має власну систему суспільного виробництва, особливості якої виявляються в її ефективності, зовнішній відкритості, галузевій спеціалізації, у своєрідності оподаткування, соціального забезпечення, рівня життя населення та інших факторах, що відрізняють одну країну від іншої. З урахуванням цього для оцінки стану економічного розвитку держави в країнознавстві використовують аналіз структури базових підрозділів народного господарства: енергетика, промисловий сектор, сільське господарство, сфера обігу та послуг.

Для оцінки ефективності економіки застосовуються показники, що взаємно доповнюють один одного, серед яких найважливішим є валовий внутрішній продукт (ВВП), що відбиває загальні результати економічної діяльності та обчислюється за сукупною вартістю кінцевої продукції, виробленої в країні за певний період. ВВП є важливим показником для країнознавчої характеристики економіки будь-якої країни, оскільки відображає результати виробництва, рівень економічного розвитку, темпи економічного зростання та застосовується для аналізу продуктивності економіки в цілому.

Крім того показник ВВП надає уявлення про добробут нації. В сучасному країнознавстві для об'єктивної оцінки рівня добробуту та життя населення зазвичай використовується показник ВВП на душу населення країни, або ВВП за паритетом купівельної спроможності населення. Паритет купівельної спроможності (Ш1С) відбиває співвідношення двох та більше грошових одиниць, валют різних країн, встановлюване їхню купівельної спроможність стосовно певного набору товарів та послуг. ППС може мати конкретний характер та визначатися за певною групою товарів, і загальним, що встановлюється за суспільним продуктом в цілому. Паритет купівельної спроможності є показником розвитку країни, яку більшість економістів враховує, оцінюючи добробут на душу населення та порівнюючи умови життя населення або раціональне використання ресурсів країни.

Економіка країни є складною інтегральною системою, що представляє собою об'єднання взаємопов'язаних складних структур (табл. 1):

Таблиця 1

Структурні елементи економіки в країнознавчій характеристиці

Головною ознакою соціальної структури економіки є відносини власності та економічної влади. Ця структура виражає суспільно-економічний уклад держави, що визначає її унікальність через вплив соціальних груп та стереотипи їх економічної поведінки. Через соціальну структуру доречним є розкриття людського виміру в аналізі економічного розвитку держави. З цією метою вивчається господарська діяльність населення, дії щодо створення матеріального середовища для задоволення власних та суспільних матеріальних потреб. Усі територіально-економічні системи від одноосібного господарства до світової економіки в цілому є результатом, формою життя та соціально-економічної діяльністю людей. Тобто господарство в людському вимірі можна представити, як сукупність господарських дій людини, що змінюють природу та суспільство.

Для комплексних країнознавчих характеристик важливим є виявлення взаємозв'язків господарства із населенням та розселенням. Якість населення - освітній та професійний рівні, здатність до сприйняття новацій - впливають на рівень економіки. Так, на Тайвані паралельно із зростанням рівня населення із вищою освітою до 30% відбувався стрімкий економічний прогрес. Економічне зростання групи нових індустріальних країн частково обумовлено дисциплінованістю робочої сили та її відповідальним ставленням до результатів своєї праці. Взаємозв'язок господарство-розселення формує територіальну структуру населення, що безпосередньо здійснює свою господарську діяльність. Розселення, його характер та малюнок (окремі поселення або їх групові форми) крім інших чинників визначається господарством. В пустелях та напівпустелях через нестачу води поселення будуються поряд з її джерелами, що обумовлює їх значні розміри, тоді як в районах з достатнім рівнем води переважають невеликі поселення компактного дисперсного характеру. Масштаби міст обумовлені потужністю та спеціалізацією їх промислового виробництва та сферою, що її обслуговує. Для виявлення характеру людського виміру соціально-економічного розвитку країни цікавими є показники транспортної рухливості населення, які прямо корелюють із рівнем держави - держави, що розвиваються мають нижчі показники ніж розвинені держави.

Технологічна структура є відображенням виробничих відносин економічної системи та всіх змін, які відбуваються у виробництві товарів та технологіях. На даний момент заміна ручної та розумової праці здійснюється на основі електроніки та має своєю основою наступні процеси: застосування мікроелектроніки із робототехнікою, використання комплексних автоматизованих виробництв; забезпечення гнучкості виробництва, тобто надання споживачам можливості отримання унікальної продукції без збільшення собівартості виробів масової серії; використання біотехнологій; створення нових конструкційних матеріалів та космічних технологій; освоєння технологій, що спрямовують економіку на соціальні та екологічні програми; впровадження передових технологій у сфері обігу. Територіальна структура економіки представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, серед яких: великі міські агломерації, промислові та аграрні зони, зони відпочинку, транспортна інфраструктура. Ключовим критерієм виділення територіальної структури є розподіл праці. Територіальна структура кожної країни має власну специфіку, що визначається не тільки процесом поділу праці, але і природними умовами держави, її розмірами і конфігурацією, історико-географічними особливостями засвоєння території, розселенням та інші чинниками. При характеристиці територіального поділу праці особлива увага приділяється наступним взаємопов'язаним аспектам: експортний - в окремих країнах та районах налагоджується виробництво матеріальних благ та послуг понад внутрішні потреби; імпортний - розвиток споживання понад внутрішні виробничі можливості за рахунок придбання продукції ззовні. територіальний економічний країнознавчий

В сучасному країнознавстві оцінка галузевої структури економіки здійснюється через види економічної діяльності. Створення раціональної структури промисловості в країні та окремих її регіонах вимагає глибокого вивчення та аналізу чинників, що впливають на формування галузевої структури серед яких наступні: науково-інноваційний потенціал, інвестиційний потенціал, зрілість бізнес-інфраструктури, що забезпечує продуктивність соціальної та виробничої сфер, адміністративні ресурси, що формують пріоритетність розвитку в рамках конкретного тимчасового інтервалу розвитку певних галузей. Розгляд галузевої структури господарської системи є базовим для дослідження регіональної економіки, оскільки вона є основою всіх інших структур (секторальної, інституційної, територіальної, соціальної, соціально-економічної).

Розуміння специфіки країни неможливо без аналізу її економічної системи, яка являє собою сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються на основі сформованих відносин власності через багатофункціональні зв'язки між елементами та за допомогою системи стимулів та мотивацій учасників. Часто визначення типу економічної системи надає можливість визначити можливі інвестиційні ризики іноземців в країнах або регіонах світу. Ринкова економічна система є гнучкою та найефективнішою, здатна швидко пристосовуватися до мінливих внутрішніх та зовнішніх умов. Для більшості сучасних розвинених країн з ринковою економікою характерні такі риси: зміни в структурі виробництва та споживання за рахунок зростання сфери послуг; цінність освіти та зростання її рівня за рахунок післядипломної, фахової освіти, що формує нове ставлення до праці з боку освічених робітників - збільшення творчої складової та формування нових вимог до міжособистісних відносин; увага до оточуючого середовища, через перехід до стійкого розвитку, що включає обмеження безконтрольного використання природних ресурсів; гуманізація економіки, внаслідок чого людина стає головним об'єктом інвестицій; інформатизація суспільства, збільшення чисельності виробників знань (наука), їх поширювачів (навчальні заклади, інформаційні мережі, інноваційні фірми) та споживачів; відродження значення малого бізнесу за рахунок швидкого оновлення та високої диференціації продукції, що виготовляється; глобалізація господарської діяльності, що формує єдиний світовий ринок для більшості виробників, для яких експорт та імпорт продукції та економічних ресурсів є не епізодичними, а системними операціями.

Національні особливості країн світу обумовлюють існування різноманітних моделей в межах сучасної ринкової системи [6]. Для країнознавчого аналізу важливим є врахування напрямків розвитку саме національних моделей економіки. Американська модель побудована на системі заохочення підприємницької активності та збагачення найактивнішої частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок соціальних пільг. Американська модель ґрунтується на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху. В цілому для такої економічної системи характерним є державний вплив, спрямований на підтримання стабільної кон'юнктури та економічної рівноваги. Соціальна політика шведської моделі [3] спрямована на зменшення майнової нерівності шляхом перерозподілу національного доходу між найбіднішими. Під державним контролем перебуває лише 4% основних фондів, а частка державних витрат становить більше 50% ВВП, близько половини цих видатків спрямовується на соціальні потреби. Ця модель називається «функціональною соціалізацією», за якої виробнича функція спирається на приватні підприємства, що працюють на конкурентній ринковій основі, а держава виконує функцію забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіту та ін.).

Модель соціального ринкового господарства ФРН формувалася в 40-50-ті рр. ХХ ст. на основі ліквідації концернів гітлерівських часів та надання всім формам господарства рівних можливостей сталого розвитку в умовах економічних реформ Людвіга Ерхарда. Особливою увагою користуються миттельштанди - дрібні та середні підприємства, фермерські господарства. За даними Боннського інституту досліджень середнього класу, до цієї категорії належать компанії з чисельністю працівників до 500 осіб і оборотом менше 50 млн євро. У Німеччині таких близько 3 млн. і вони створюють робочі місця для 60% німців. Міттельштанди є підприємствами сімейного типу, орієнтовані на вузьку спеціалізацію, яку вони вдосконалюють, застосовуючи інноваційні технології. Вони можуть діяти як підрядники, виготовляючи деталі для великих концернів на кшталт Mercedes або Volkswagen, або як мануфактури, що випускають і продають власні товари. В умовах підтримки дрібного та середнього бізнесу німецька держава активно впливає на процеси ціноутворення, мита, формування технічних стандартів. Модель соціального ринкового господарства виявила свою перевагу у використанні стимулів до ефективної господарської діяльності.

Японська модель [4] характеризується певним відставанням зростання заробітної платні від збільшення продуктивності праці, що сприяє зниженню собівартості продукції та підвищенню її конкурентоспроможності на світовому ринку. Така модель можлива лише за надзвичайно високого розвитку національної самосвідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні жертви заради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі розвитку пов'язана з активною роллю держави в модернізації економіки, особливо на її початковій стадії.

Південнокорейська економічна модель [2] має багато спільного з японською: особливості ментальності населення країни, його високої працелюбності та відповідального ставлення до своїх обов'язків, що базуються на моральних нормах конфуціанства; активна участь державних органів у розбудові економіки. З метою прискореної модернізації широко використовуються податкова, тарифна і валютна політика. Тривалий час в південній Кореї існував контроль над цінами на частину товарів виробничого та споживчого призначення. Система державного регулювання економіки, що склалася в Південній Кореї, сприяє підвищенню конкурентоспроможності південнокорейських товарів на світовому ринку. Внаслідок відносно меншого, ніж у Японії, розвитку ринкових відносин південнокорейська держава цілеспрямовано сприяла створенню потужних плацдармів ринкової економіки від імені великих корпорацій - чеболь, що з часом трансформувалися у фінансово-промислові групи. Наступним елементом південнокорейської моделі є надання державними органами всебічної підтримки дрібному та середньому бізнесу, що сприяло створенню в стислий термін середнього класу - соціальної основи ринкової економіки.

Особливостями традиційної економічної системи є наступні: примітивні технології, насамперед пов'язані з первинною обробкою природних ресурсів, переважання ручної праці; ключові економічні проблеми вирішуються відповідно до звичаїв, релігійних, племінних і навіть кастових традицій; організація та управління економічним життям здійснюються на основі рішень ради старійшин. На даний час традиційна економічна система зберіглася в деяких найбільш відсталих країнах Азії та Африки, хоча її елементи зберігаються у країнах середнього рівня розвитку.

Командно-адміністративна (централізована) система економіки була поширена в СРСР, країнах Східної Європи, на Кубі, та в соціалістичних державах Азії. Характерними рисами цієї системи є: державна власність практично на всі економічні ресурси; централізоване, директивне, економічне планування як основа господарського механізму; безпосереднє управління усіма підприємствами з єдиного центру, що зводить нанівець самостійність суб'єктів господарювання; держава повністю контролює виробництво та розподіл продукції, у результаті виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами; державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-командних (директивних) методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці. Нежиттєздатність цієї системи, її несприйнятливість до досягнень НТР та нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучими докорінні соціально-економічні перетворення майже у всіх соціалістичних (комуністичних) країнах. Стратегія економічних реформ у країнах визначається законами розвитку світової цивілізації, у результаті будується економіка, що має елементи ринкової. Прикладом такої системи є китайська модель змішаної економіки.

Висновки

Економіка країн світу, як об'єкт країнознавчого аналізу є складною ієрархічною поліструктурною системою взаємопов'язаних елементів, що включає аспекти, які є важливими для розуміння унікальних рис розвитку держави або регіону: історико-географічний - еволюція економіки на певній території; соціальний - соціальна структура, форми власності та їх взаємодія; організаційний - форми управління; технологічний - рівень технологій та науково-інноваційної складової господарства; територіальний - інтегральна просторова господарська система. Комплексний країнознавчий підхід до характеристики економічного розвитку полягає в аналізі структурних елементів та типів спеціалізації економіки, її вплив на характер та життя території.

Список використаних джерел

1. Єремєєва І.А. Національний інтерес та сила держави в практиці міжнародних відносин. XV Міжнародна науково- практична конференція «Multidisciplinary academic notes. Science research and practice», 19-22 квітня 2022 р., Мадрид, Іспанія. С.534-538.

2. Жолудь О. Південна Корея: справжні причини грандіозного зростання. URL: https://voxukraine.org/pivdenna-koreya- spravzhni-prichini-grandioznogo-zrostannya (дата звернення - 04.05.2023).

3. Коваленко В. Скандинавська модель: секрет успіху країн Північної Європи чи система, позбавлена майбутнього? URL: https://adastra.org.ua/blog/skandinavska-model-sekret-uspihu- krayin-pivnichnoyi-yevropi-chi-sistema-pozbavlena-majbutnogo (дата звернення - 04.05.2023).

4. Крисюк Л.М. Аналіз економічної стратегії розвитку Японії. «Економіка і суспільство». 2017. №8. С.169-173.

5. Маргулов АХ Соціальні зміни як фактор формування нової ідентичності. Проблеми формування громадянського суспільства в Україні: виклики та колізії: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.(м. Дніпро, 15 травня 2020 р.). Дніпро: ДДУВС, 2020. С. 93-94.

6. Мейш А. В., Матвійчук О. В. Моделі та типи національних економік. Вісник Хмельницького національного університету 2019, № 4. Том 1. С. 132-135.

Размещено на Allbest.ru