Обряди та звичаї в Західному регіоні та їх використання в хореографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обряди та звичаї в Західному регіоні та їх використання в хореографії

Івасишин Юлія Михайлівна, магістрантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Івано-Франківська обл. Калуш, Україна)

Анотація

Ключові слова: танець, хоровод, танцювальна культура, обрядовість, звичаї. хоровод обрядовість танцювальний

Ивасишин Юлия Михайловна

Ivasyshyn Yuliya

Загальновідомо, що під час виконання будь-яких обрядів український народ не обходився без співів і танців, і саме хороводи як колективні танці, а особливо в західному регіоні України, були найбільш поширеними.

Хороводи один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Вони виникли і сформувалися протягом віків у певних географічних, історичних, соціально-економічних умовах у результаті розширення амплітуди діяння народних ігор, що були невід'ємною частиною звичаєвості, язичницьких пережитків у тих чи інших етнічних групах людей. Усі ці обставини дали поштовх до створення певних варіантів музично-хореографічного фольклору, появи місцевих, локальних варіантів.

Хороводи переважно виконують не під музику, а під власний спів. Про це говорить З. Сизоненко і як доказ наводить слова з пісні "Нащо мені ті музики, як у мене є язики. Поспіваю, поскачу і нікому не плачу" [11, 23]. Їх супроводжують кроком, гарними фігурними малюнками та ритмічними рухами, повільними, але мистецько досконалими. Їх є декілька видів, і кожен відповідає порі року або якомусь обряду: зустріч весни, великодні хороводи, весільні чи купальські. Весняні хороводи належать до найстаріших, оскільки в літописах, де описано побут наших предків, зазначено, що вони виходили на ігрища, які влаштовували навесні поміж селами.

Оскільки хороводи це досить великий пласт танцювальної культури українців, то їх варто групувати. Найкращою для розуміння вважаємо класифікація, яку подає нам А. Гуменюк. Дослідник упорядковує тут танці за темами на три групи: "до першої належать найдревніші хороводи з яскраво вираженим відбиттям трудових процесів ("А ми просто сіяли, сіяли", "Мак", "Шевчик", "Бондар", "Коваль" та ін.). До другої хороводи, де відбито родинно -побутові відносини українського народу ("Перепілка", "Ой, гілля-гілочки", "Пташка" тощо). До третьої хороводи, у яких знайшли вираження патріотичні почуття народу, оспівано рідну природу ("А вже весна", "Марена" й ін.)" [5, 30].

Тепер звернемося до розгляду хороводів під час річного циклу обрядів. Цей жанр танцювального мистецтва найширше представлений у весняній обрядовості. Розпочинається вона з обряду "закликання весни", де виконували хороводи-веснянки. Зокрема, за словами В. Сапіги, у Західній Україні такі танці зі співом називають гаївками, і їх грали лише у Великодній тиждень коло церкви [10, 23]. Інші назви веснянок чи гаївок: гаїлки, гагілки, ягілки, галагілки, риндзівки.

Розпочиналося співання веснянок з обряду зустрічі весни. Тому водіння хороводів, виконання інших символічних обрядодій (спалювання або утоплення в річці солом'яного опудала зими) можна розуміти як допомогу весні подолати свою супротивницю. Танцювальні рухи, якими супроводжувалися веснянки, нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння. Відповідно, слова пісні пояснювали ці рухи.

Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки й утворюють коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже, він швидкий або повільний. Наприклад, такий варіант розгортання веснянки подає нам С. Єфремова: ""По три шаги молодець, По таляру дівка, По тисячі жінка... По три копи дівочка, По чотири кісочка, По грошику молодець, Як печений горобець". Співаючи цю частину, дівчата здебільшого творять "ключ" і рухаються швидко "бігають з підстрибом". А коли стануть у коло, то рухаються повільніше і також повільніше співають: "Світи, зоре, на все поле, поки місяці, зійде, Та до мене мій миленький вечеряти прийде"" [6, 43]. У змісті цих радісних пісень відображено відродження природи, тему кохання тощо. Уславлюючи прихід весни, дівчата у своїх піснях-веснянках опоетизовували природу, уявляли її в образі людини, яка несла їм радість.

Більшість дослідників схиляється до думки, що веснянки всюди й завжди починалися з "Кривого танцю". Його вчені вважають якщо не найстаршим, то одним з найстарших творів цього роду. М. Грушевський характеризує його такими словами: "Первісна вага лежить, очевидно, не в тексті, не в пісні, а в руху, в хороводі, і в сім бачу відбиття примітивного такого хороводу: його першого завдання підняти настрій, розбудити енергію" [4, 115]. Дівчата, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу в грі немає, головна мета танцю сприяння пробудженню енергії рослин, ріст яких імітується. Однак можна легко помітити, що з часом початковий зміст ритуалу був втрачений, а танець виконували задля розваги.

С. Килимник пояснював зміст веснянки-хороводу "Кривий танець" так: "І як "рух" сонця на небі, зміну дня і ночі, і зміну пір року, і народження, життя та смерть, і небо-повітря, воду й землю" [7, 185].

Щодо веснянок "Шум" і "Тинок", то в цих танках учасники, беручись за руки, завертаються в коло та пробігають попід піднятими руками останньої пари, що, пропустивши під арку зі своїх рук увесь хоровод, завертаються самі під своїми ж руками. Таким чином складається "живописний тин", як його, зокрема, називає В. Скуратівський [12, 82]. По закінченні остання пара повертається зворотно під руками, за ними інша і відбувається розплітання тину, відновлення ряду. Намагаючись дійти першоджерел "Шуму", О. Воропай припускав, що "наш "Шум", імовірно, був колись не що інше, як. заворожування. шуму зеленої весни: листя на деревах, трав на луках, зелених врун на полях" [3, 302].

Аналізуючи різні хороводи, можемо помітити, що основним пластичним мотивом таких хороводів, як "Кривий танець", "Шум", "Тинок", "Горох", "Огірочки" виступає імітація завивання рослин. У цих танцях проглядається первісний магічний ритуал, покликаний пробудити репродуктивні сили природи; чітко виступають ті самі елементи, наявні в церемоніях розмноження всіх давніх племен: імітації рухів звіра чи рослини, розмноження якої ця дія має на меті. Звиваючись так, як горохові стебла чи огіркове огудиння, учасники хороводу несвідомо вже для себе мають, очевидно, пособляти доброму росту відповідної городини.

М. Грушевський писав: "Сей мотив хороводними, імітаційними рухами пособляти зростові потрібних рослин, очевидно, лежить в основі різних веснянкових дій, і я думаю, що вони були... магічними діями, виконуваними старшими, перше ніж зійшли на гри молодіжі. Такі забави... колись стояли, мабуть, в дуже тіснім зв'язку з магічними, вегетаційними танками, церемоніями, діями, котрих серія починалася з початком соняшного року і переходила через весь господарський сезон, пильнуючи розбудити, зміцнити, можливо, розвинути природні явища добродійні, корисні, потрібні, а знейтралізувати ворожі і шкідливі" [4, 115-116].

Існують також і суто чоловічі хороводи, що, зазвичай, тією чи іншою мірою відтворюють певні трудові процеси, зокрема чоловічу роботу ("Шевчик", "Коваль").

Цікавою є гаївка-хоровод "Просо", про яку згадує С. Єфремова, зауважуючи, що в ній іде протистояння між дівчатами та хлопцями [6, 31-32].

Танцювальна обрядовість літнього циклу була продовженням весняного. Літній період народної творчості становить цілісну систему обрядово-поетичних дійств, що сягає корінням глибокого минулого. Як і в інші пори року, літні ритуали були тісно пов'язані із найдавнішими культами та віруваннями, давньою міфологією.

Центральним святом літного періоду, яке широко відзначали на Західній Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх Мареною або Купалом), плели із живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. Увечері, коли ховалося сонце, а на небі з'являлися зірки, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо Марени починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів, де більшість дівочі танки, на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов'язково розкладають велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі. Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: "Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з'являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню: "Та малая нічка Петрівочка, Не виспалася наша дівочка". Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня. У тумані на горах групи молоді танцюють і співають" [9, 11-13].

Тепер розглянемо кілька хороводів, які були популярними під час літніх святкувань. Цікавий за композицією хороводний танок "Марена", який описав Ю. Климець. У дійстві дівчата, танцюючи та співаючи, плетуть вінки, прикрашають Марену вінками, квітами, стрічками. Під час ганцю учасниці створюють елементарні побудови-зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо [8, 27]. Проте такі малюнки-побудови не заважають виконувати пісню виразно, мелодійно. Варто зауважити, що подібні танки є досить простими у виконанні, однак така їхня хореографія передбачається саме піснями, які їх супроводжують.

У русальному хороводному танці "Ой, зав'ю вінки" дівчата за допомогою віночків прадавнього символу шлюбу, виплетених з польових квітів, ведуть, співаючи, своєрідний орнаментальний хоровод. Малюнок залежить від ведучої і будується у формі кола, півкола тощо. Створення певних сталих художніх взірців з використанням при цьому імпровізаційних елементів невід'ємна риса української народної хореографії.

Література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Т. 2. Мюнхен, 1958. 290 с. URI: https://svit.in.ua/kny/voropaj/znn t2.pdf (дата звернення: 6.05.2020).

2. Грушевський М.С. Історія української літератури: у 6-х т. Київ: Либідь, 1993. Т. 1. 392 с.

3. Гуменюк А. І. Українські народні танці. Київ: Наукова думка, 1969. 612 с.

4. Ігрові веснянки / упор. Л. Ефремова, за ред. Г. Дмитренка. Київ, 2005. 184 с.

5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 3 кн., 6 т. Київ: Обереги, 1994. Кн. 1. Т. 1: Зимовий цикл. Т. 2: Весняний цикл, 1994. 400 с. URI.: http://irbi s-nbuv. gov.ua/ cgibin/ua/ elib. exe?Z21 ID=&I21 DBN=UKRLIB&P21 DBN=UKRLIB& S (дата звернення: 8.05.2020).

6. Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні, 1990. 142 с.

7. Линева Е. Опыт записи фонографом украинских народных песен. Москва, 1905. 147 с.

8. Сапіга В.К. Українські народні свята та звичаї. Київ: Знання України, 1993. 112 с.

9. Сизоненко З.Н. Віночок. Київ, 1962. 83 с.

10. Скуратівський В. Дідух: свята українського народу. Київ: Освіта, 1995. 272 с.

Размещено на Allbest.ru