Листування золотоніського краєзнавця М.Ф. Пономаренка з індологом П.О. Баранниковим в період з 1959 по 1984 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Глухівський національний педагогічний університет імені О. Довженка

Листування золотоніського краєзнавця М. Ф. Пономаренка з індологом П. О. Баранниковим в період з 1959 по 1984 рр.

Карабін Богдана Вікторівна аспірантка кафедри історії, правознавства і методики викладання

Анотація

У статті вперше опубліковано листування відомого краєзнавця із Золотоніщини М. Ф. Пономаренка з індологом П. О. Баранниковим, сином відомого академіка-сходознавця О. П. Баранникова. Охарактеризовано внесок М.Ф. Пономаренка в розвиток актуальних питань з історико-біографічних досліджень та музейну і пам'яткоохоронну діяльність. Також, наукова новизна даного дослідження зумовлена відсутністю у сучасній українській історіографії спеціального фахового дослідження епістолярної спадщини М. Ф. Пономаренка, як власне, і біографії П.О. Баранникова. Таким чином, дане листування краєзнавця, дозволить пролити світло і на життєпис нащадка відомого сходознавця. Принагідно зазначити, що оригінальний текст листів написано російською мовою, у даній статті їх було перекладено українською мовою. На основі 19 листів П. О. Баранникова до М. Ф. Пономаренка, з особового фонду краєзнавця (Ф.Р.-5428), що зберігається в Державному архіві Черкаської області, висвітлено наукову та громадську діяльність обох дослідників, проаналізовано характер їх відносин, розглянуто особливості вшанування пам'яті академіка О. П. Баранникова в Індії, Радянському Союзі та на Золотоніщині. Також, в ході дослідження було виявлено листи до М. Ф. Пономаренка від брата О. П. Баранникова - Г.П. Баранникова, його племінниці - О.С. Шелухіної та його учня - Й.П. Байкова. Дане листування відображає взаємини краєзнавця з родиною академіка та його оточенням. Оприлюднені документи сприятимуть поглибленому вивченню біографії індолога П.О. Баранникова та його батька - О.П. Баранникова. Разом з тим листування дозволяє реконструювати коло спілкування фундатора краєзнавства на Черкащині другої половини ХХ ст. -

М. Ф. Пономаренка. У процесі опрацювання теми використано біографічний та хронологічний методи історичного дослідження і загальнонауковий метод системного аналізу. Також було застосовано археографічний метод джерелознавчого дослідження.

Ключові слова: листування, сходознавець, Золотоніщина,

краєзнавство, біографістика, особовий архівний фонд, М. Ф. Пономаренко. краєзнавець пономаренко пам'яткоохоронний

Karabin Bohdana Viktorivna Postgraduate student of the Department of History, Law and Teaching Methods, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University. Glukhiv

CORRESPONDENCE OF ZOLOTONOSHA LOCAL LORE SPECIALIST M. F. PONOMARENKO WITH THE INDOLOGIST P. O. BARANNIKOV IN THE PERIOD FROM 1959 TO 1984

Abstract

The article is the first to publish the correspondence of the famous local lore specialist from Zolotonishchyna M. F. Ponomarenko with the indologist P. O. Barannikov, the son of the famous orientalist academician O. P. Barannikov. The contribution of M.F. Ponomarenko to the development of topical issues related to historical and biographical research, as well as museum and monument protection activity is characterized. Also, the scientific novelty of this study is determined by the lack of a special professional study of M.F. Ponomarenko's epistolary heritage in modern Ukrainian historiography, as a matter of fact, and the biography of P.O. Barannikov. Thus, this correspondence of the local historian will shed light on the biography of the descendant of the famous orientalist. It should be noted that the original text of the letters was written in Russian, in this article they were translated into Ukrainian. On the basis of 19 letters of P.O. Barannikov to M. F. Ponomarenko from the personal papers of the local lore specialist (Fund P. -5428), which are stored in the State Archives of Cherkasy oblast, the scientific and public activities of both researchers are highlighted, the nature of their relations is analysed, the peculiarities of honoring the memory of the academician O. P. Barannikov in India, the Soviet Union and Zolotonishchyna are considered. Also, in the course of the research the letters to M. F. Ponomarenko from O. P. Barannikov's brother - H. P. Barannikov, his niece, O. S. Shelukhina, and his student, Y. P. Baikov were revealed. This correspondence reflects the relationship of the local lore specialist with the academician's family and his entourage. The published documents will contribute to an in-depth study of the biography of the indologist P.O. Barannikov and his father, O.P. Barannikov. At the same time, the correspondence allows us to reconstruct the social circle of the founder of local lore history of Cherkashchyna in the second half of the twentieth century - M. F. Ponomarenko. In the process of studying the topic, the biographical and chronological methods of historical research and the general scientific method of systematic analysis were applied. The archaeographic method of source research was also applied.

Keywords: correspondence, orientalist, Zolotonishchyna, local lore, biography, personal archival collection, M. F. Ponomarenko.

Постановка проблеми. В сучасних умовах пошуку оптимальної парадигми науки, яка б відповідала запитам розвитку громадянського суспільства та правової демократичної держави, актуалізує її гуманізацію широке застосування історичної біографістики. Важливе значення у вивченні актуальних питань цього напрямку відіграє залучення наукової спадщини краєзнавців радянської доби. Одним із яскравих представників даної когорти дослідників є фундатор краєзнавчого руху Черкащини - Михайло Федорович Пономаренко (1920-2010), який відіграв одну з провідних ролей у розвитку біографічних досліджень в регіоні. Зокрема у вивченні творчого та життєвого шляху відомого сходознавця-індолога Олексія Петровича Баранникова (1890 -1952).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В історіографії проблема вкладу М. Ф. Пономаренка в розроблення актуальних питань історичної біографістики не отримала системного вивчення. Так, наприклад, у статтях Соси П. «Біобібліографічний словник краєзнавців України. Пономаренко М. Ф.» [1], Голиша Г. «Історія Золотоніщини XVIII - поч. ХХ ст.: джерелознавчий аспект.» [2] та Клименко Т. «Особовий фонд М.Ф. Пономаренка як джерельна база вивчення історії Черкащини»[3] автори вказують про дослідження краєзнавцем біографії О.П. Баранникова, проте без поглибленого наукового аналізу. А в нарисах Мельниченка М. «З любов'ю до Черкащини» [4], Трохименка В. «Патріарх українського краєзнавства, народний академік М. Пономаренко» [5] та Хоменка В. «Народний академік» [6] висвітлюється лише загальна інформація про життєвий та творчий шлях М.Ф. Пономаренка. Таким чином, актуальність даного дослідження є безсумнівною.

Виклад основного матеріалу. Фундатор історичного краєзнавства Черкащини -Михайло Федорович Пономаренко народився 28 жовтня 1920 р. у с. Підставки, Золотоніського повіту, Кременчуцької губернії (нині-Золотоніський район, Черкаської області), у вчительській сім'ї. Після закінчення Горобіївської семирічної школи з 1935 р. навчався в Золотоніському педагогічному училищі. У період 1938-1940 рр. працював вчителем на Золотоніщині. Впродовж 1940 - 1946 рр. - перебував у лавах Червоної Армії, учасник Другої світової війни. У 1946 р. він закінчив Черкаський педагогічний інститут за спеціальністю «українська мова та література», а 1954 р. факультет французької мови Київського інституту іноземних мов. Працював учителем іноземних мов у м. Золотоноша (Черкаська обл.) до 1977 р. [7; арк.7, 36].

Паралельно педагогічній діяльності М.Ф. Пономаренко долучився до краєзнавчого руху. В 1946 р. він створив пришкільний гурток юних краєзнавців, в 1947 р. - краєзнавче товариство «Слідопит», 1954 р. - клуб інтернаціональної дружби «Глобус». У 1958-1959 рр. при Золотоніській школі №4 організував спочатку краєзнавчий гурток, а згодом - краєзнавчий музей [7, арк.7]. М. Ф. Пономаренко був членом правління Всеукраїнської спілки краєзнавців та редакційної ради часопису «Краєзнавець», редагував видання «Краєзнавець Черкащини». Лауреат премії імені В. Антоновича та перший лауреат обласної премії імені М. Максимовича (1994). 1 січня 2010 р. М. Ф. Пономаренко помер в Золотоноші на 90-му році життя [6, с.17-18].

Оскільки пріоритетним напрямком краєзнавчої діяльності М. Ф. Пономаренка було дослідження історії м. Золотоноша, то вивчення біографії видатних науковців, уродженців міста, було його невід'ємним аспектом. Одним із найвідоміших вихідців краю був О.П. Баранников - сходознавець-індолог, етнограф, перекладач з індійської літератури російською та українською мовами; основоположник школи індології в СРСР.

Олексій Петрович Баранников народився 21 березня 1890 р. у в м. Золотоноша в багатодітній родині теслі. Початкову освіту він здобув у парафіяльній школі та міському училищі. У 1907 р. екстерном склав іспит при Золотоніській земській прогімназії, а 1910 р. при Черкаській класичній гімназії [8]. В 1914 р. закінчив історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), де за 4 роки опанував три його відділення - слов'яно-російське, романо- германське та східне. Володів близько 40 іноземними мовами [10]. Обіймав посаду завідувача кафедри індійської філології Ленінградського державного університету (1932-1952), 1936-1939 рр. таку ж посаду - у Московському інституті сходознавства. Від 1934 р. працював в Інституті сходознавства АН СРСР (тепер Інститут сходознавства РАН) на посадах старшого наукового співробітника, 1936-1938 рр. - завідувача Новоіндійського кабінету, 1938-1940 рр. - директора, 1941-1950 рр. - завідувача сектору індійської філології. Автор близько 250 наукових праць і перекладів [9]. Помер Олексій Петрович Баранников 5 вересня 1952 р.. Похований у Комарово під Санкт-Петербургом. На скромному надгробку викарбувані слова його духовного предтечі Тулсі Даса «Хай буде доброму добро» [8].

При детальному аналізі матеріалів особового фонду М.Ф. Пономаренка (Ф.Р.-5428), що зберігається в Державному архіві Черкаської області, було виявлено листування краєзнавця з сином дослідника, теж індологом, Петром Олексійовичем Баранниковим. Попри те, що він продовжив справу батька, його біографія не отримала належного висвітлення в українській історіографії. Таким чином, листування краєзнавця М.Ф Пономаренка з П.О Баранниковим, дозволить пролити світло і на життєпис нащадка відомого сходознавця. Принагідно зазначити, що оригінальний текст листів написано російською мовою, у даній статті їх було перекладено українською мовою [11].

Перший лист датується 1959 р., проте якщо взяти до уваги, що це є відповідь індолога на лист краєзнавця, на якому як зазначає відправник (П.О. Бараннник) «нажаль... відсутня дата, тому не знаю, скільки часу пройшло з тих пір, як воно надійшло до нас», можна припустити, що їх спілкування могло розпочатися дещо раніше. Так, в цьому ж листі від 4 листопада.1959 р. П.О. Баранников частково описує рід своєї зайнятості: «Як і батько, я вибрав спеціальність індолога. Не так давно повернувся з Індії, де впродовж двох з половиною років я перебував на посаді аташе у справах культури в посольстві СРСР в Індії». Разом з тим він згадує про свого сина, якого названо на честь діда - Олексієм Петровичем, зазначаючи, що він у свої чотири роки вже говорив мовою хінді, та покладає надію, що «він теж буде індологом, як і його дід» [11, арк.6-7].

При детальному аналізі листування, видно, що воно вибудоване навколо теми діяльності академіка О.П. Баранникова. З листів стає зрозуміло, що М.Ф. Пономаренко збирав матеріали для персональної експозиції вченого, спочатку для музею на базі Золотоніської школи №4 (листи 1959 р.), а вже з 1960 р. - Золотоніського краєзнавчого музею на громадських засадах (нині - Золотоніський краєзнавчий музей імені М. Пономаренка), директором якого був до 1978 р.. Син же, в свою чергу збирав матеріали для написання книги про батька, про що йдеться так: «Нещодавно до мене звернувся член Парламенту Індії, видатний літератор Банарасідас Чатурведі. Він просить написати книгу про Олексія Петровича і опублікувати її в Індії. До речі, індійці дуже здивовані з того приводу, що в Радянському Союзі не видано ні одної книги, ні навіть брошури про академіка О. П. Баранникова». Натомість в самій Індії, як пише П.О. Баранников, це дуже шанована особистість: «Його люблять і цінують в першу чергу, за переклад російською мовою «Рамаяни» Тулсі Даса - поеми, обсягом 800 сторінок...21 березня 1957р., в день народження Олексія Петровича в Делі в «Будинку хінді» відбулося урочисте відкриття портрета О.П. Баранникову. Низка робіт Олексія Петровича перекладена в Індії мовою хінді та англійською. В Індії опубліковано ряд статей, написаних індійцями і присвячених Олексію Петровичу» [11, арк. 6-7].

В наступному листі до М. Ф. Пономаренка датованому 15 грудня 1959 р. П.О Баранников пропонує краєзнавцю відкрити в Золотоноші відділ Товариства українсько-індійських культурних зв'язків і дає рекомендації, куди можна було звернутися з даним питанням: «З цим питанням Ви могли б звернутися Українським Товариством культурних зв 'язків закордоном, що знаходиться в Києві. Воно могло б допомогти Вам і в проведенні заходів із вшанування пам 'яті О.П. (так у тексті)[...] Можна було б зв 'язатися із Радянсько-індійським культурним товариством за адресою м. Москва, вул. Калініна, 16». Дана пропозиція була аргументована високою оцінкою досліджень біографії О.П. Баранникова М.Ф. Пономаренком: «Тому, що та робота, яку Ви проводите в Золотоноші дуже цікава для ІНДІЇ. Як би ТАСС або Радіо отримали матеріали про Вашу роботу, вони були б негайно передані до Індії по радіо із Москви індійською мовою [...] і були б передані до всіх газет Індії в нашому Інформаційному бюлетені, котрий видається в Делі». Також П.О. Баранников пропонував М.Ф. Пономаренку зв'язатися з учнем його батька кандидатом економічних наук Йосипом Петровичем Байковим: «Стосовно Радіо я рекомендую звернутися Вам до учня О.П., Йосипа Петровича Байкова, який працював радником в Посольстві СРСР в Делі, а зараз займає одну з керівних посад в нашому закордонному радіомовленні» [11, арк. 8].

Свідченням того, що Пономаренко скористався даною пропозицією є лист краєзнавцю від Й.П. Байкова від 28 лютого 1960 р. в якому той висловлює свій позитивний відгук про свого учителя О.П. Баранникова. [11,арк. 13-16].

З листа від 20 лютого 1960 р. стає відомо, що П.О. Баранников займався написанням власного дисертаційного дослідження (тема, нажаль не вказується) та підготовкою до публікації нового видання перекладу Рамаяни, здійсненого його батьком, у прозі. Окрім цього, в даному листі Петро Олексійович пропонує М.Ф. Пономаренку здійснити переклад Рамаяни українською мовою: «Між іншим, тільки но у мене з'явилася ідея, - а не зробили б Ви переклад Рамаяни українською? З російської, звичайно. Російський прозаїчний переклад, який я зараз готую, я міг би надіслати Вам. Можливо, варто подумати над цим..?» [11, арк.10].

Разом з тим Петро Олексійович ділиться з М.Ф. Пономаренком своїми планами відвідати Золотоношу та радиться, в якому місяці краще, це здійснити, що свідчить про приязні стосунки респондентів. Окрім як відвідати Батьківщину свого батька, він висловлює бажання провести для жителів міста заходи, що мали б на меті ознайомити їх з історією та культурою Індії: «І якщо захочуть у вас, можна буде прочитати декілька лекцій про Індію, про життя і побут народу, про індійську літературу, про культурні зв 'язки нашої країни з Індією». Як видно з листа, П.О. Баранников дуже підтримував ідею розвитку краєзнавчого музею в Золотоноші і допомагав М.Ф. Пономаренку в даній справі, забезпечуючи його матеріалами для експозиції присвяченій батьку: «Скоро в Москві виходять два томи творів Олексія Петровича. Як тільки я їх побачу, відразу надішлю Вам. Обов'язково хочу також прислати для музею Рамаяну в оригіналі, мовою хінді [...] Наразі я надсилаю Вам статтю члена Індійського парламента, найстарішого індійського літературного діяча Банарасідас Чатурведі. Стаття має назву «Рід, три покоління якого люблять хінді» /справа втому, що Чатурведі знає, що мої діти - Оля та Олексій - трішки знають хінді/. Стаття містить багато матеріалів про Олексія Петровича» [11, арк.10].

Наступним листом 4 березня 1960 р. Петро Олексійович повідомляв М. Ф. Пономаренка про відправлення йому бандеролі з книгою О. П. Баранникова «Індійська філологія. Літературознавство». В даній кореспонденції Баранников уточнював деталі своєї майбутньої поїздки до Золотоноші, цікавлячись питанням транспортного сполучення [11, арк.11 ].

В листі від 21 квітня 1960 р. П.О. Баранников повідомляє, що надсилає Пономаренку для музею фото із Делійського будинку хінді: «На фото Ви можете побачити портрети російських письменників і портрет Олексія Петровича. Можливо, колись можна буде опублікувати дане фото в місцевій газеті? Так, на фото зображено також індійські письменники та громадські діячі, члени Всеіндійського комітету по святкуванню ювілею Чехова. Гадаю, що ця фотографія буде цікава вашому музею». Окрім цього, з листа стає відомо, що П.О. Баранников отримав від М.Ф. Пономаренка матеріали про Золотоношу, і на їх основі готувався написати нарис «На батьківщині академіка Олексія Петровича Баранникова» [11, арк.17].

В листі від 26 квітня 1960 р. син Баранникова описав дані з книг «На тому боці Гіндукуша» та «Збірник народної творчості Раджастану», індійської письменниці Рані Лакшмі Кумарі Чундават. Цінність згаданих праць полягає в тому, що авторка на їх сторінках згадувала про діяльність О.П. Баранникова: «Про О.П. автор пише на с.40. Перегляньте 15 рядок, він якраз розпочинається зі слова Баранников. Про О.П. також є продовження на сторінці 41. Більше здається немає». Разом з даним листом М.Ф. Пономаренко отримав ще один експонат для музею - книгу «Тулсі Дас: чінтан аур кала» (Тулсі Дас: світогляд та мистецтво.1959). Як писав П.О. Баранников: «В даному збірнику опубліковано переклад «Філософських ідей Тулсі Даса» (Один із розділів передмови до Рамаяни російською мовою). В Індії було надруковано низку рецензій на дану книгу, в яких високо цінувалася робота О.П.( Рецензії були опубліковані 1960 р.) Стаття О.П. розміщена на стр. 130-163. Сподіваюся, що книга Вам сподобається» [11, арк.18].

З листа надісланому П.О. Баранниковим М.Ф. Пономаренку 10 липня 1960 р. стає відомо, що заплановану влітку поїздку до Золотоноші було відтерміновано до осені через завантаженість на роботі: «Останнім часом не писав Вам, оскільки дуже замотався - з прийомом Раджендри Прасади та майбутнім міжнародним конгресом сходознавців в Москві. У зв'язку з ним, навіть не дають відпустку» [11, арк.19]. Однак судячи з листа від 08 червня 1861 р. подорож так і не відбулася в 1960 р.. Тут П.О. Баранников пише, що взяв відпустку на липень і в цей час збирався разом з сім'єю відвідати Золотоношу. Разом з тим він мав на меті зібрати якомога більше інформації про батька, про що вчергове прохав М. Ф. Пономаренка: «Якщо є в Золотоноші хто небудь, хто пам 'ятає, що небудь про О.П., то в мене прохання згадати, щоб я міг записати все це. По поверненню до Ленінграду розпочну писати, відразу на хінді, книгу про Олексія Петровича. Тому все що можна дістати, потрібно зібрати. Тому прошу Вас допомогти мені в цій справі» [11, арк.25].

Оскільки? як видно з листування Петро Олексійович високо цінував музейну діяльність М.Ф. Пономаренка, тому з щирою радістю сприйняв новину про відкриття Золотоніського краєзнавчого музею на громадських засадах 6 листопада 1960 р.. Свої привітання з нагоди даної події П.О. Баранников висловив у листі від 19 листопада 1960 р., з якого стає також відомо про надходження до музею книги «На тому боці Гіндукуша» Рані Лакшмі Кумарі Чундават, про яку йшлося раніше [11 ,арк.21]. Слід зазначити, що новину про відкриття музею радо сприйняли й інші родичі академіка. Так серед архівних матеріалів краєзнавця зберігається лист племінниці О.П. Баранникова - Шелухіної Олександри Степанівни від 25 жовтня 1960 р.. В ньому вона висловлювала бажання відвідати заходи присвячені музею разом зі своєю матір'ю Олександрою Петрівною (сестрою академіка) та просила повідомити їм точну дату даної події. [11,арк.20].

В контексті спілкування також дуже часто згадувалася тема вшанування О.П. Баранникова у Золотоноші. А саме П.О. Баранников цікавився перейменуванням провулка у місті на честь академіка та встановленням йому пам'ятної дошки. Так, в 4 листах від 26 квітня, 19, 24 листопада та 6 грудня 1960 р. Петро Олексійович висловлював своє прохання до М.Ф. Пономаренка надіслати йому фото експозиції музею присвяченої академіку О.П. Баранникову та фото провулка, де видно його назву: «Сподіваюся впродовж місяця отримати від Вас фотографії. Я ж поверну їх Вам надрукованими в індійських журналах і книгах», йшлося в одному із них. Окрім цього, збереглися листи до М.Ф. Пономаренка вочевидь від брата академіка Г.П. Баранникова. В яких він пише, що бажає приїхати до Золотоноші разом з племінником Петром Олексійовичем. Водночас він зголосився допомогти із встановленням іменних табличок в провулку ім. академіка

О.П. Баранникова: «Прошу Вас повідомити мені чи потрібні таблички, з яким текстом і скільки, можливо я замовлю їх в Києві» [11,арк. 26]. З наступного листа даного адресанта від 20 червня 1961 р. стає відомо, що він безпосередньо займається питанням виготовлення двох табличок на провулок імені О.П. Баранникова. Тут же він зазначив, про отримання лист-підтвердження від П.О. Баранникова, що поїздка до України ініційована на 2-3 липня 1961 р. [11,арк.27].

Свої враження про поїздку в Україну сам П.О. Баранников описав у листі до М.Ф. Пономаренка 4 серпня 1961 р.: «Ось ми і повернулися до Ленінграду. Вся поїздка в Україну нам дуже сподобалася, а особливо - перебування в Золотоноші, де ми щоденно відчували Вашу велику турботу та увагу. Дякуємо Вам за таку велику гостинність» [11,арк.28]. Проте більш цінним є наступний лист П.О. Баранникова від 26 серпня 1961 р., в ньому відображається діяльність М.Ф. Пономаренка у питаннях дослідження біографії батька Баранникова: «Ваші картотеки, що стосуються Олексія Петровича дуже хороша справа, важлива і потрібна. Вони дають початок науковому вивченню діяльності Олексія Петровича. Ваша думка про розділ «О. П. Баранников й Індія» дуже хороша. Це потрібно обов 'язково зробити». Разом з тим П.О. Баранников в чергове наголошує на важливості встановлення культурних зв'язків Золотоноші з Індією: «Ця справа б сприяла подальшому розвитку культурних зв'язків між Україною та Індією, радянсько-індійських зв'язків». З даного листа також стає відомо, що Петро Олексійович вже розпочав писати книгу про батька: «Я вже написав початок біографії Олексія Петровича - дошкільний період його життя. 17 серпня дана частина вже була отримана в Індії і розіслана до газет та журналів. Я рекомендував надрукувати її 4 вересня, в річницю смерті Олексія Петровича» [11,арк.29].

Наявні в архіві листи, наводять на думку що П.О. Баранников та М. Ф. Пономаренко не спілкувалися впродовж наступних 10 років, оскільки черговий лист датується 17 січня 1971 р., і є відповіддю на лист Пономаренка від 13 січня 1971 р. Проте важко стверджувати, що це факт, адже частина особистого архіву краєзнавця є втраченою. В згаданому листі П.О. Баранниковим на прохання М.Ф. Пономаренка пояснює яким чином здійснюється робота лекторів. Це наводить на думку, проте, що можливо краєзнавець мав бажання запросити П.О. Баранникова прочитати ряд лекцій в Золотоноші. Водночас в даному листі містяться і відомості про діяльність самого Петра Олексійовича на той час: «Роботу я не змінював. Змінився лише інститут. Тепер це інститут мовознавства все тої ж Академії наук. Тут набагато кращі умови для праці, адже навколо - багато блискучих, справжніх вчених, в яких є чому навчитися. Працюю тут з 5 серпня 1966 року. В 1969 року закінчив написання книги. Вона називається «Проблеми хінді як національної мови». Написав і низку статей. Так, згадана книга вийде в світ на початку 1972 року. В грудні 1971 (очевидно, треба читати 1970) року виступав з доповіддю про індійський полілінгвізм на Всесоюзній конференції індологів в Москві. Планів дуже багато. Сподіваюся на їх успішне втілення в життя. Зараз працюю над новою книгою, по лінії свого Інституту. Не пам 'ятаю, чи надсилав я Вам свою книгу мовою хінді «Мова і література», куди увійшла перша частина із біографії Олексія Петровича» [11,арк.31-32]. А з листа від 30 січня 1978 р. стає відомо, що П.О. Баранников на той момент уже мав трьох дітей: «Старші діти вже обоє, проживають і працюють в Москві, а молодший Андрій - йому шостий рік - живе зі мною, виявляє великий інтерес до Індії». Тут же Баранников повідомляє Пономаренка, що надіслав йому ще одну книгу про Індію та просив передати один її ескіз до музею, в бібліотеку, товариство «Знання» та опублікувати замітку в газеті [11,арк. 33].

Дуже цікавим є лист від 9 травня 1980 р. з якого стає відомо, що одна зі статей М. Ф. Пономаренка про О. П. Баранникова була опублікована в Польщі. Окрім цього Петро Олексійович зазначає і про послідовників академіка Баранникова в цій країні: «.. .в Польщі розвиває індологію учениця Олексія Петровича - Тетяна Рутковська (Гириллович), випускниця Ленінградського державного університету. Так що розвиток індології від Олексія Петровича вийшов за межі нашої держави, і поширився на ряд соціалістичних країн. Як Гириллович опинилася в Польщі? Вийшла заміж за польського аспіранта Рутковського. Це було саме після смерті Олексія Петровича. Вона з 1926 року народження, я зустрічав її 1975 року в Індії» [11, арк.34]. Разом з тим індолог описує і свою діяльність та сім'ю: «В Індії я побував і в 1978 р. їздив туди на три місяці. Зараз закінчую роботу над монографією, в якій висвітлюється взаємодія індійської та англійської мови, що використовується в Індії. Це дуже цікава тема. Наступна моя книга буде присвячена опису становища, яке займає в сучасній Індії її стародавня мова санскрит. Читаю і лекції. В минулому році про мене дізналися в обласній організації товариства «Знання» Архангельська. І за їх запитом я вже чотири рази їздив і літав в різні міста Архангельської області[...]. Син мій Андрій Баранников - закінчує перший клас. Вже дуже багато знає про літературу і культуру Індії, навчився читати та писати на хінді, вчить слова. Так що бути і йому індологом. Моя дружина, Тетяна, працює в бібліотеці, навчається в Інституті культури. В квітні вона вперше з'їздила в туристичну подорож до Польщі та НДР...» [11,арк. 34].

В короткому листі від 6 вересня 1984 р. зазначається, що П.О. Баранников надіслав краєзнавцю написану ним біографію батька, вочевидь для перекладу М.Ф. Пономаренком її українською мовою: «Надсилаю Вам з невеликою затримкою біографію. Звичайно Ви її можете скоротити до потрібних габаритів. «Мовна ситуація» вийде у світ в жовтні. Відразу по отриманні надішлю її Вам» [11,арк.36].

Останній лист Баранникова до Пономаренка зберігся не повністю, всього лиш 2 аркуші машинопису, тому не відома дата його написання. Проте це один із найцінніших листів із даного спілкування, оскільки проливає світло і на діяльність Михайла Федоровича. Так, з листа стає відомо, що краєзнавець цікавився питанням як написати в Індію, для отримання матеріалів про академіка, Петро Олексійович його інструктував. Разом з тим М.Ф. Пономаренко хотів отримати праці О.П. Баранникова від сина, однак як виявилося останній передав усе в Індію. Трете питання яке цікавило краєзнавця це відвідування академіка Індії, на що П.О. Баранников писав наступне: «Матеріалів про перебування Олексія Петровича в Індії немає - оскільки він не їздив до Індії. Адже вона в той час була англійською колонією, а її господарі - англійські імперіалісти не були зацікавлені в тому, щоб в Індію приїздили люди із Радянського Союзу.» [11,арк. 37-38].

В особовому фонді краєзнавця збереглися дві чернетки листів М.Ф. Пономаренка до П.О. Баранникова. Перший датований 14 вересням 1974 р. в якому краєзнавець цікавиться наступними питаннями: «Скільки наукових праць написаних батьком?. Близько 250? В якому році він став завідувачем кафедри індійських мов ЛДУ? Коли працював у Саратовському університеті? І скільки знав мов? 14 мов, може більше?.» [11,арк.4]. А з іншого листа від 12 вересня 1984 р. стає відомо про ще одну подорож Баранникова до Золотоноші. Разом з тим краєзнавець цікавився деталями, що хотів використати у своїй статті про Баранникова: «Я забув: Ви - кандидат чи доктор. Якщо останнє, то варто вказати у статті. 2. Назвіть останні дві праці Ваші про мову хінді у співавторстві з Вашим батьком». Окрім того, цей лист має свою особливість - окрім свого характерного підпису М.Ф. Пономаренко підписався «Великий чанда» [11,арк.5; 12].

Висновки

Підсумовуючи усе сказане вище, можна стверджувати, що листування М. Ф. Пономаренка і П.О. Баранникова було вигідним обом науковцям: перший отримував джерела та матеріали про життя та наукову діяльність академіка О.П. Баранникова, що зберігалися у його сина та установах з яких останній міг їх взяти; другий у цей період займався написанням біографії батька мовою хінді, а спілкування із золотоніським краєзнавцем давала можливість П.О. Баранникову отримувати матеріали про вшанування сходознавця на Батьківщині. Водночас розглянута в даному дослідженні кореспонденція дозволяє дізнатися більше про діяльність і краєзнавця М.Ф. Пономаренка, і сина академіка - індолога П.О. Баранникова.

Література

Соса П. П. Біобібліографічний словник краєзнавців України. Пономаренко М. Ф. Краєзнавство. 1994.№ 1 -2. С. 17-19.

Голиш Г. М. Історія Золотоніщини XVIII - поч. ХХ ст.: джерелознавчий аспект. Черкащина в контексті історії України: матеріали ІІІ наук.- краєзн. конф. Черкащини. Черкаси, 2008. С. 299 -307.

Клименко Т. Особовий фонд М.Ф. Пономаренка як джерельна база вивчення історії Черкащини. Неспокій серця: зб. ст. і мат. Черкаси, 2005. С. 13-20.

Мельниченко В.М. З любов'ю до Черкащини. Михайло Пономаренко: з любов'ю до Черкащини. Збірник статей, спогадів про М. Ф. Пономаренка та його вибраних публікацій / упор. В. М. Мельниченко. Черкаси: «Вертикаль», 2020. С. 3-13.

Трохименко В. Патріарх українського краєзнавства, народний академік М. Пономаренко. Бо ти на землі - людина / В. Трохименко. Черкаси, 2006. С.365 -373.

Хоменко В. Народний академік. Силуети / В. Хоменко. Київ, 2016. С. 14-18.

Праці Пономаренка. ДАЧО. (Державний архів Черкаської області). Ф.Р.5428. оп.1., спр.1. арк. 7, 36.

Баранников Олексій Петрович (1890-1952). Electronic library «Ukrainica»: веб-сайт. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ref0000012708 (дата звернення: 24.10. 2023).

Поліщук В. Т. Баранников, Олексій Петрович. Велика українська енциклопедія: веб-сайт. URL: https://vue.gov.ua/ (дата звернення: 24.10. 2023).

Баранников Олексій Петрович. URL: http://new.library.ck.ua/index.php/ component/content/article/barannykov-oleksii (дата звернення: 09.11.2023)

Праці Пономаренка. ДАЧО. (Державний архів Черкаської області). Ф.Р.5428. оп. 1., спр.27. 39 арк.

Федотова О. Дитяча література України під цензурними заборонами 20 - 30-х рр. ХХ ст. Українознавство. 2007. № 1. С. 94 - 96.

References

Barannykov Oleksii Petrovych (1890-1952). [Barannykov Oleksii Petrovych].

Electronic library «Ukrainica»: veb-sait. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/

ref0000012708 (data zvernennia: 24.10.2023). [in Ukrainian].

Barannykov Oleksii Petrovych. [Barannykov Oleksii Petrovych]. URL: http://new.library.ck.ua/index.php/component/content/article/barannykov-oleksii (data zvernennia: 09.11.2023) [in Ukrainian].

Holysh H. M. (2008) Istoriia Zolotonishchyny XVIII - poch. XX st.: dzhereloznavchyi aspekt. [History of Zolotonishchyna from the 18th to the early 20th century: source study aspect]. Cherkashchyna v konteksti istorii Ukrainy: materialy III nauk.- kraiezn. konf. Cherkashchyny. Cherkasy. [in Ukrainian].

DAChO - Derzhavnyi arkhiv Cherkaskoi oblasti [State Archives of Cherkasy region]. [in Ukrainian].

Klymenko T. (2005). Osobovyi fond M.F. Ponomarenka yak dzherelna baza vyvchennia istorii Cherkashchyny. [Personal fund of M.F. Ponomarenko as a source base for studying the history of Cherkasy region]. Nespokii sertsia : zb. st. i mat. Cherkasy, S. 13-20. [in Ukrainian].

Melnychenko V. M. (2020). Z liuboviu do Cherkashchyny. [With love to Cherkashchyna]. Mykhailo Ponomarenko: z liuboviu do Cherkashchyny. Zbirnyk statei, spohadiv pro M. F. Ponomarenka ta yoho vybranykh publikatsii / upor. V. M. Melnychenko. (S. 3-13). Cherkasy: «Vertykal». [in Ukrainian].

Polishchuk V. T. Barannykov Oleksii Petrovych. [Barannykov Oleksii Petrovych]. Velyka ukrainska entsyklopediia: veb-sait. URL: https://vue.gov.ua/ (data zvernennia: 24.10. 2023). [in Ukrainian].

Sosa P. P. (1994). Biobibliohrafichnyi slovnyk kraieznavtsiv Ukrainy. Ponomarenko M. F. [Biobibliographic dictionary of local historians of Ukraine. Ponomarenko M.F.]. Kraieznavstvo. № 1 -2. S. 17-19. [in Ukrainian].

Trokhymenko V. (2006). Patriarkh ukrainskoho kraieznavstva, narodnyi akademik M. Ponomarenko. [Patriarch of Ukrainian local history, People's Academician M. Ponomarenko]. Bo ty na zemli - liudyna. (S.365-373). Cherkasy. [in Ukrainian].

Khomenko V. (2016). Narodnyi akademik. [People's Academician]. Syluety. (S. 14-18). Kyiv. [in Ukrainian].

Fedotova O. Children's literature of Ukraine under censorship bans of the 20s and 30s of the 20th century. Ukrainian studies. 2007. No. 1. P. 94 - 96.

Размещено на Allbest.ru