"Перший вінок" і "Рідне слово" – перлини національного відродження України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Перший вінок» і «Рідне слово» - перлини національного відродження України

Наталія Пушкар

Анотація

Одним з важливих елементів історичних досліджень є вивчення джерел. Лесезнавча філокартія складає окрему археографічного матеріалу доступного сучасним науковцям. В Україні зберігся досить потужний пласт документальних листівок, які засобами фоторепродукції зафіксували й зберегли для наступних поколінь не лише місцеві краєвиди й історичний вигляд архітектурних споруд, урбаністичних ландшафтів, але й характеристику соціальнокультурного феномену та міжособистісної комунікації. Починаючи з 1890-х рр. поштова листівка стає важливим елементом міської субкультури. Ця стаття про дві листівки з фондів Волинського краєзнавчого музею, на котрих портрети Олени Пчілки (1849-1930) і Наталії Кобринської (1855-1920) - на одній, на іншій - Леся Українка (1871-1913) з Ольгою Кобилянською (1863-1942). Розміщення по два і навіть по три портретні зображення в обрамленні вишуканих віньєт у стилі модерн на одній просторовій площині характерне для цієї серії, цікавої і пізнавальної. Воно дозволило видавцеві, який походив з династії відомих друкарів і книготорговців, познайомити широкий загал із великою кількістю знаних і маловідомих трудівників на ниві рідного слова. Серед жінок-письменниць у цій серії, крім уже названих, портрети Ганни Барвінок і Марка Вовчка; Уляни Кравченко і Климентини Попович; Михайлини Рошкевич, Марії Загірні і Євгенії Ярошинської; Анни Павлик, Олесі з БажанськихОзаркевич і Ольги з РошкевичівОзаркевич. На спільному фото Ольги Кобилянської і Лесі Українки (1901 р.) обидві вони - знані письменниці, у розквіті творчих сил і талантів. Це була перша поштівка з портретами щирих товаришок, що вийшла за їх життя. Вона, як і інші, має свою історію.Ці листівки дали можливість зв'язати життя і діяльність багатьої відомих на той час діячів і, зокрема, відомих жінок-письменниць. Стверджено необхідність детального вивчення цього типу джерел.

Ключові слова: Леся Українка, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, письменниці, листівки.

Abstract

Natalia Pushkar. The «First Wreath» and the «Native Word» are the pearls of Ukraine's national revival.

One of the important elements of historical research is the study of sources. Forest philocardia is a separate archaeographic material available to modern scientists. In Ukraine, a rather powerful layer of documentary leaflets has been preserved, which by means ofphotoreproduction have recorded and preserved for future generations not only local landscapes and historical appearance of architectural structures, urban landscapes, but also characteristics of sociocultural phenomenon and interpersonal communication. Beginning in the 1890s, the postcard became an important element of the urban subculture. This article is about two postcards from the funds of the Volyn Museum of Local Lore, on which portraits of OlenaPchilka (1849-1930) and Natalia Kobrynska (1855-1920) - on one, on the other - LesyaUkrainka (1871-1913) with Olga Kobylyanska (1863-1942).). Placing two or even three portrait images in the frame of exquisite vignettes in the Art Nouveau style on one spatial plane is typical for this series, interesting and informative. It allowed the publisher, who came from a dynasty offamous printers and booksellers, to acquaint the general public with a large number of well-known and little-known workers in the field of the native language. Among the women writers in this series, in addition to those already mentioned, are portraits of Anna Barvinok and Mark Vovchko; UlyanaKravchenko and KlymentynaPopovych; MykhailynaRoshkevych, Maria Zahirna and YevheniaYaroshynska; Anna Pavlyk, Olesya from BazhanskyOzarkevych and Olga from RoshkevychOzarkevych. In the joint photo of Olga Kobylyanska and LesyaUkrainka (1901), they are both well-known writers, in the prime of their creative powers and talents. This was the first postcard with portraits of sincere friends that came out of their lives. It, like others, has a history. These leaflets provided an opportunity to connect the lives and activities of many famous figures at the time and, in particular, famous women writers. The need for a detailed study of this type of sources is stated.

Key words: LesyaUkrainka, OlenaPchilka, Olga Kobylyanska, Natalia Kobrynska, writers, postcards.

Основна частина

У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються дві поштові листівки з великої і оригінальної серії «Рідне слово», яка вийшла 1902 року у видавництві Якова Оренштайна (1875-1944) в Коломиї. На одній з них - портрети Олени Пчілки (1849-1930) і Наталії Кобринської (18551920), на іншій - Леся Українка (1871-1913) з Ольгою Кобилянською (1863-1942). Розміщення по два і навіть по три портретні зображення в обрамленні вишуканих віньєт у стилі модерн на одній просторовій площині характерне для цієї серії, цікавої і пізнавальної. Воно дозволило видавцеві, який походив з династії відомих друкарів і книготорговців, познайомити широкий загал із великою кількістю знаних і маловідомих трудівників на ниві рідного слова. Серед жінок - письменниць у цій серії, крім уже названих, портрети Ганни Барвінок і Марка Вовчка; Уляни Кравченко і Климентини Попович; Михайлини Рошкевич, Марії Загірні і Євгенії Ярошинської; Анни Павлик, Олесі з БажанськихОзаркевич і Ольги з РошкевичівОзаркевич.

Того ж, 1902 року, виповнилось 15 років з часу виходу українського жіночого альманаху; його повна назва: «Перший вінок. Жіночий альманах. Виданий коштом і заходом Наталії Кобринської і Олени Пчілки. Львів, 1887 р.».

Свідомо чи ні, але виходом серії поштівок «Рідне слово» було пошановано 15-річчя виходу альманаху «Перший вінок» і його авторок (дев'ятеро з сімнадцяти; усіх жінок у серії Я. Оренштайна - чотирнадцять).

Книга обсягом 464 сторінки вийшла з друкарні Товариства імені Шевченка за активної допомоги Івана Франка.

Йому ж належить і перший відгук про нове видання в газетах «KurierLwowski» і «Kraj» (1887 р., мова оригіналів - польська). Зокрема він писав: «З відомих уже в українській літературі авторок знаходимо тут пані Ганну Барвінок, яка дала дві новели з народного життя, пані Олену Пчілку (повість і два вірші), а також пані Кобринську, яка, крім двох новел, помістила в цьому альманахові цілий ряд публіцистичних статей про жіноче питання за кордоном і про стан та розвиток руських жінок у Галичині.

З авторок-початківців відзначимо Уляну Кравченко і К. Попович, які помістили кілька цілком вдалих поезій, Олену Бажанську, яка дала гарну новелу, Ісидору Навроцьку, Михайлину Рошкевич, Ольгу Левицьку, Ольгу Франко, Лесю Українку і талановитупоетку, яка приховується за псевдонімом Дніпрова Чайка». [За псевдонімом Дніпрова Чайка ховалася українська письменниця, перекладачка Людмила Василевська (1861-1927)].

Ідея укладання і видання альманаху творів самих лише жінок-письменниць зародилась у Наталії Кобринської і Олени Пчілки після того, як набули творчого розвитку стосунки останньої з галицькими літературними колами, а в журналі «Зоря» все частіше стали з'являтись друком твори її та її юної доньки Лесі Українки. Олена Пчілка згадувала в «Автобіографії»: «Це мало бути дуже оригінальне видання: альманах з творів самих тільки авторок-жінок і на теми виключно з жіночого життя. Межи строками вважалося, що чоловіки не мають зовсім брати участь у цьому виданні.

Між іншим, Кобринська писала, що навіть Франко матиме тільки дорадчий голос у цьому літературному заході. Просила вона мене закликати від себе жіноцтво - літераторів у нас на Україні до співробітництва і взагалі до помочі. Здається, пригадую собі, що й назву для цього видання запропонувала я, листуючись про це з Кобринською. Із свого гурту письменниць я могла запросить лише двох близьких до мене осіб: Лесю і Л.М. Старицьку».

Половину коштів, необхідних для видання альманаху «Перший вінок» надала Олена Пчілка. Це за її порадою Леся Українка, наймолодша з авторок альманаху, надіслала для друку свої твори: написані 1884 року поезії «Любка» та «На зеленому горбочку…»; 1885 - «Літо краснеє минуло…» (надруковано під заголовком «Поле») і поему «Русалка» (Волинь, с. Колодяжне, 6 грудня 1885 р.). Мати опікується надісланими віршами, пишучи 16.02.1887 року І. Франкові: «Леся вклоняється. Чи не загубились єї вірші у пані Кобр[инської]?» А також дає характеристику Лесиної поеми «Русалка»: «Можна думати, що з літами Українка Леся вийде на реальнішу дорогу (принаймні, она каже вже й тепер, що коли б була не послала торік своєї «Русалки», то вже б тепер не пустила її в світ!» (Леся Українка. Документи і матеріали. К.: «Наукова думка», 1971. - С. 36).

Публікація поезій Лесі Українки не пройшла повз увагу М. Павлика. В листі до М. Драгоманова він зауважує, що дівчина «має до віршів справжній талант, якби тільки й вона вибилася з русалочного світу на світ соціальний» (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876-1895). Т. 5. - Чернівці, 1912. - С. 208-209).

Сама ж Олена Пчілка опублікувала в альманасі поезію з промовистою назвою «Перший вінок» («На працю нашу уважати…») й іншу: «Дебора. Біблейський обрат» («Ізраїлю нещасний люде…») з посвятою Лесі Українці, а також оповідання «Товаришки».

Наталії Кобринській, одній з упорядниць «Першого вінка», належить і найбільша кількість друкованих сторінок у ньому: ініціаторка феміністичного руху в Західній Україні, жінка передового для свого часу світогляду цілком правомірно скористалася можливістю заявити про свої погляди на становище жінки в суспільстві, на жіночу долю взагалі. Отже їй належать статті: «Переднє слово», «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові, заснованого 1884 року» і два оповідання «Образки з життя»: «Пані Шумінська» і «Пан судія».

Ольга Кобилянська також подавала до альманаху «Перший вінок» одне зі своїх ранніх оповідань, але з якихось причин воно було відхилене упорядниками. Що ж, і таке буває зі знаменитими, знаними і талановитими. Буває й навпаки: Софія Окуневська (1865-1926), яка подала до альманаху свою статтю «Родинна неволя жінок в піснях і обрядах весільних» і оповідання «Пісок» (опубліковані під псевдонімом «Єрина хох»), стала в майбутньому першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині, здобувши вищу медичну освіту.

Іван Франко в праці «З останніх десятиліть ХІХ віку» (1900 р.) ще раз згадав про альманах «Перший вінок», зазначивши, що він належать до найкращих і найбагатших змістом наших видань із того десятиліття. І хоча, може, не всі авторки, що зложилися своїми працями на ту книжку, оправдили надії, які можна було покладати на них, то про те для історика нашої культури і нашого національного відродження ця книжечка завсіди буде дорогоцінною пам'яткою. В ній, мов у дзеркалі, малюється і сумний, безтямний стан нашого ніби інтелігентного жіноцтва в д авнішім часі, і перші початки та услів'я нового руху, і сучасний економічний та соціальний стан української жінки-селянки й інтелігентної, і почуття та й ідеали жіночої молодіжи, надиханої новими змаганнями. Голоси жінок галичанок і українок переплітаються й зливаються в одну гармонію; почуття дружності і духовної близькості, не вважаючи на політичні межі, виявляються досить ясно, бодай у сфері найбільш освічених, вільних жінок» (Франко І. Молода Україна. Ч. 1. Провідні ідеї й епізоди. - Львів, 1900. - С. 45).

Для репродукування на поштові листівки Яків Оренштайн використав світлини, які йому, очевидно, надсилали на його прохання героїні задуманого ним «Рідного слова». Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) надіслала своє фото 1882 року, Наталія Іванівна Кобринська - 1885, - найближчих літ до збирання матеріалів для майбутнього альманаху. Під знімком Ольги Косач помилково вказано рік її народження: «1852» замість «1849».

На спільному фото Ольги Кобилянської і Лесі Українки (1901 р.) обидві вони - знані письменниці, у розквіті творчих сил і талантів. Це була перша поштівка з портретами щирих товаришок, що вийшла за їх життя. Вона, як і інші, має свою історію.

Весну і літо 1901 року Леся Українка провела на Буковині, прийнявши запрошення Ольги Кобилянської. Тоді, в трагічну пору свого життя, їй хотілося спокою і розради, хотілося побачити зелену Буковину, яка здавна була її мрією. Під час гостини обидві письменниці сфотографувалися разом.

Яків Оренштайн, плануючи включити портрет Ольги Кобилянської до серії поштівок «Рідне слово», звернувся до письменниці з проханням дати її фото. З цього приводу вона писала до О. Маковея: «Ще я би, може, дала, якби Леся свою фотографію дала: тогди я би післала тую, де ми разом є, але так, іншу - зовсім не дам і не хочу!». Видавець, на щастя, погодився на умови О. Кобилянської, адже, судячи з усього, про Лесю Українку тоді не йшлося. Про вихід листівки Леся дізналася з листа Ольги Кобилянської у грудні 1902 року, коли лікувалася на курорті в Сан - Ремо (Італія).

У листі-відповіді (30.ХІІ. 1902 р. з Сан-Ремо) Леся Українка писала: «До мене ніхто не писав про фтографію для карток, і то мені все-таки дивно, що вже моя «особа» десь в «збірці», а я про те й не знала б, якби хтось [Ольга Кобилянська. - Н.П.] не написав».

К. Квітка, чоловік і друг, вважав: «Скромний вираз на тій карточці без порівняння ближчий до властивого Лесі виразу. Можу запевнити, що й сама Леся находила сей знімок подібнішим…»

Отак, перетинаючись в часі і просторі, слова перетворюються у справи, перехрещуються долі, не зникаючи безслідно, спонукаючи до наслідування усіх, хто душею торкнувся до благословенної невипадковості.

Ольга Кобилянська та Леся Українка. Серія «Українські письменники». Видавництво Якова Оренштайна, Коломия. 1902-1903 рр.

Олена Пчілка та Наталія Кобринська. Серія «Українські письменники». Видавництво Якова Оренштайна, Коломия. 1902-1903 рр.

Джерела та література

1. Врублевська В.В. Шарітка з Рунгу: Біографічний роман про Ольгу Кобилянську. - Київ: ВЦ «Академія», 2007. - 512 с. (Автографи часу).

2. Енциклопедія Українознавства. Т. 5. - Перевидання в Україні. - Львів, 1996. - С. 1837.

3. Забочень М.С., Поліщук О.С. Яцюк В.М. Україна у старій листівці. Альбом-каталог. - Київ: «Криниця», 2000. - 508 с.

4. Леся Українка. Документи і матеріали. К.: «Наукова думка», 1971

5. М.О. Мороз. Літопис життя та творчості Лесі Українки. - Київ: «Наукова думка», 1992. - 632 с.

6. Пушкар Н.Ю. (упорядкування). Лесезнавча філокартія: Каталог із коментарем. - Луцьк: «Надстир' я», 2005. - 72 с.

7. Фонди Волинського краєзнавчого музею. Інв. №№ЛУ-1010; ЛУ-1398.

8. https: // feminism-ua.livejoumal/ com/139804/html

9. https: // uk.wikipedia/org/wiki/Перший_вінок

10. https: // www/ i-franko/namt/uk/LifCriticism/1887/PershyjVinok/html/

Размещено на Allbest.ru