Поминальні мотиви різдвяно-водохресного циклу свят українців (на прикладі мантичних дій з ложками)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Інститут народознавства

Відділ етнології сучасності

Поминальні мотиви різдвяно-водохресного циклу свят українців (на прикладі мантичних дій з ложками)

О. Серебрякова, к.і.н., н.с.

Львів



Анотація

Метою розвідки є висвітлення пласту звичаєво-обрядових і світоглядних явищ, пов'язаних із ворожбою з ложками; введення в науковий обіг і аналіз нових відомостей про традиційні поминальні мотиви у мантичних звичаях українців у різдвяно-водохресний період свят.

Об'єктом дослідження є традиційний світогляд і звичаєво-обрядова культура жителів різних регіонів України, а предметом дивінації з ложками, до яких вдавалися українці під час різдвяно-водохресних свят. Крім того, охарактеризовано локальні повір'я, прикмети, звичаєві приписи, ритуальні табу, пов'язані з передбаченням термінів тривалості життя, наворожуванням врожаю тощо.

Джерельною основою статті є матеріали польових досліджень, краєзнавчі нариси, праці середини ХІХ поч. ХХІ століття.

Методологія розвідки ґрунтується на загальнонаукових принципах та основних вимогах, які ставляться щодо праць історико-етнологічного спрямування.

Ключові слова: ворожба (ворожіння, дивінації, мантичні дії/практики), українці, ложки, життя, смерть, ритуальне «годування», душа, предки.



Annotation

Memorial motifs in the period of holidays from christmas to epiphany of ukrainians (on the example of mantic actions with spoons)

O. Serebryakova, Ph.D. in history, Research worker at the department of the Modern Ethnology of the Ethnology Institute of National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv

The aim of the offered article is coverage of the layer of customs and rituals and worldview phenomena associated with the divination about the death with spoons; introduction into scientific circulation and analysis of new information about traditional memorial motifs in the mantic customs of Ukrainians during the period of holidays from Christmas to Epiphany.

The object of the research is the traditional world view and the custom and rite culture of the inhabitants of Ukraine, and the subject the mantic ritual actions with spoons, which carried out during the period of holidays from Christmas to Epiphany. In addition to local beliefs, signs, customary prescriptions, ritual taboos related to predicting life expectancy, predicting the harvest, etc. are characterized.

The basis for the article are the materials of the field research, local history essays and works of the middle of the nineteenth and the beginning of the twenty-first centuries.

The methodology of this work is based on general scientific methodological principles and the basic requirements that apply to the works of historical and ethnological direction. The author uses various methods (field observation, comparativehistorical, comparative, reconstructive, structural-semantic).

The analysis of ritual actions with spoons testified to the clear preservation of the manistic basis of the period of holidays from Christmas to Epiphany. The results of fortune-telling were made based on various notable signs: turning over, rustling, knocking, the arrival of a fly, traces on flour, etc. Divinations were carried out in various places, in particular, mythologically marked ones.

Keywords: mantic actions/practices (divination), Ukrainians, spoons, life, death, ritual nutrition, soul, ancestry.



Вступ

Поминальні мотиви, приурочені до вшанування предків упродовж річного календарного циклу, є рудиментами сивої давнини. Вони виникли на основі вірувань в те, що душі покійних підтримують зв'язок зі своїми живими родичами, в певні періоди календаря навідують їх і турбуються про добробут нащадків. Найцікавішим з цієї точки зору є різдвяно-водохресний час.

Метою розвідки є висвітлення пласту звичаєво-обрядових і світоглядних явищ, пов'язаних із ворожбою з ложками; введення в науковий обіг і аналіз нових відомостей про традиційні поминальні мотиви у мантичних звичаях українців у різдвяно-водохресний період свят. Об'єктом дослідження є традиційний світогляд і звичаєво-обрядова культура жителів різних регіонів України, а предметом дивінації з ложками, до яких вдавалися українці під час різдвяно-водохресних свят. Крім того, охарактеризовано локальні повір'я, прикмети, звичаєві приписи, ритуальні табу, пов'язані з передбаченням термінів тривалості життя, наворожуванням врожаю тощо. Джерельною основою статті є матеріали польових досліджень, краєзнавчі нариси, праці середини ХІХ поч. ХХІ ст. Методологія розвідки ґрунтується на загальнонаукових принципах та основних вимогах, які ставляться щодо праць історикоетнологічного спрямування.



Основна частина

Стійким світоглядним елементом календарно-обрядової традиції українців є вірування в особливу активізацію потойбічних сил у певні дні й періоди календарного року, насамперед у пору різдвяно-водохресних, великодніх, купальських свят. Це пов'язано з прадавніми уявленнями про т. зв. календарні переломи (зимове і літнє сонцестояння, весняне рівнодення), коли відкриті межі між «цим» та «іншим» світами, і між живими присутні померлі та інші духи, у дні поминання померлих тощо.

Наявність стійких поминальних мотивів засвідчує той факт, що українці й досі вірять у те, що напередодні Різдва, Водохреща вночі (як і на «Дєди») Календарні поминальні обряди, зокрема вечері у п'ятницю, які залежно від місцевої традиції, відзначали перед Пилипівкою, Великим постом, Трійцею і т.д., приходять «вечеряти» душі померлих предків. Тому, за народною традицією, рештки святвечірніх страв залишають на ніч на столі «для покойних». Подекуди на Бойківщині (Старосамбірщина, Сколівщина) і Гуцульщині (Косівщина, Верховинщина) побутував звичай класти для них на підвіконня кусень хліба з часником, пшеницю (кутю), голубець, квасолю (сс. Страшевичі, Ямельниця, Акрешори, Шешори, Верхній Ясенів), а на Поліссі (Сновщина) кисіль (с. Тур'я) [1, с. 90; 2, арк. 86; 3, арк. 35, 38, 42; 4, т. 5, с. 126, 432].

Траплялося, що зі столу збирали все, крім миски чи макітри з кутею, яку ставили посередині. Лягаючи спати, всі хатні клали свої ложки всередину (навколо неї) ямкою донизу або ж на стіл. За місцевою традицією, на Івано-Франківщині та Львівщині ці ритуальні атрибути, які призначались предкам, застромлювали у сніп (за перевесло) (сс. Вільшаниця, Бортники, Лука) [5, арк. 166, 216, 344; 6, с. 146].

Оскільки ложка репрезентувала окремого члена сім'ї, вранці на Різдво уважно придивлялися: якщо чиясь була перевернута це пророкувало смерть її господаря у наступному році. А, скажімо, на Волині у другій половині XIX ст. аналогічно ворожили у переддень Нового року (на Багатий, Щедрий вечір) [7, s. 144].

Із низки публікацій та матеріалів польових досліджень, зокрема й тих, які проведено останніми роками, цілком очевидно, що такі однотипні дивінації з традиційним тлумаченням «поведінки» «віщого» атрибуту у минулому були поширені в багатьох регіонах України. Скрізь побутували й схожі пояснення результатів дивінацій: «як моя ложка перевернулася, я, значить, умру. Не перевернулася, то ще буду жить»; «чия ложка перевернеться, значить те перший вмре», «Як чиясь перевернеться, то він вже другого Свєтого вечорі не дочекає», «чия ложка піривернеться, кажуть, то той умре, не дожде на другий рік» (с. Могильне тепер Сусваль, сс. Ворокомле, Омельне, Погулянка, Деревок на Волині, сс. Кірове, Квітки, Набутів, Яснозір'я, Плешкані, Дмитровка, Богуславець, Драбівці, Полствин, Беркозівка, Хмільна, Тростянець, Яблунів, Лука, Курилівка на Черкащині, сс. Великий Скнит, Рівки, Варварівка, Цвітоха на Хмельниччині, с. Чернещина на Харківщині, с. Маркуші на Житомирщині; сс. Великі Озера, Угільці, Більчаки на Рівненщині; с. Сокирчин на Івано-Франківщині) [4, т. 6, с. 17, 37, 63, 245; 5, арк. 100; 8, арк. 78, 91, 92, 157, 187, 191, 196, 206, 218, 238, 244, 252, 316, 332; 9, арк. 2; 10, арк. 139; 11, арк. 36; 12, с. 960961; 13, с. 1139; 14, с. 1461; 15, с. 422; 16, с. 365; 17, с. 263-264]. Подекуди на Покутті, Поліссі також вважали, що «то щось недобре буде в сім'ї, як та лижка перевернеться наранок: може хтось померти, може хтось слабувати то всякі прикмети були» (сс. Буківна, Кропивники). Амбівалентне тлумачення зафіксовано в одному з волинських сіл: «От, чия ложка випаде, той вже випаде із сім'ї чи помре, або відійде десь на сторону» (с. Великий Обзир) [4, т. 6, с. 13, 36; 5, арк. 68].

У деяких селах ложки, які застромлювали у кутю, додатково накривали хлібом. Про це довідуємося з етнографічних матеріалів середини XIX початку XX ст. (записи А. Новосельського, М. Дикарева): «На багату кутю (вілія нового року) вечором після вечері ставлять діжу на столі, накривають її обрусом, потім ставлять миску, в неї ложки (одна біля другої навколо), а на ложках паляниці з дрібкою солі. Так стоїть до ранку: чия ложка перевернулась (кожен в родині має свою), той неодмінно помре»; «після св. вечері на ніч в миску кладуть кутю з медом і навколо ставлять ложки (видовбаним боком наверх) і накривають хлібом: чия ложка вивернеся нічю, той помре в сім році» [18, s. 151; 19, с. 76; 20, с. 148].

Про такі ж віщі знаки згадують й жителі Черкащини, Рівненщини, Волині, Хмельниччини, Полтавщини, Дніпропетровщини (записи О. Серебрякової, Л. Горошко, В. Галайчука, О. Васяновича, Н. Ковальчук, Г. Бондаренко, О. Боряк, З. Гудченко, Л. Виноградової, А. Топоркова): «...на столі ложки клали і хлібину зверху, бо мертві ж приходять. Трохи добавляли ж її (кутю. О.С.) і ложки отако перекидались скільки душ у сім'ї і зверху клали хлібину. Якшо перекинеться ложка на другий день рано, значить це хтось помре»; «...Поперекидають, зверху в нас привалять хлібиною: чия ложка перевернеться за ніч, значить той раньше вмре»; «Ложки в мисці лишали, накривали хлібиною і яка ложка перевернеться (тим боком, як їмо), той вмре в тому годі»; «На Вилію повечерали, і ложуть ложки в миску, а тоді в миску кладеш круглу буханку хліба і накривають скатєркою. А вже зранку подивились: о, ложка перевернулась, це вже вмре до року. Це для вмерших оставляли»; «Перед Різдвом як повечеряли, поїли, а тоді в миску насипаєм озвар, кутя і паляницю кладуть зверху. Яка ложка перевернеться, той умре» та ін. (сс. Ковтуни, Мицалівка, Антипівка, Богуславець, Глушки, Кошмак, Черепин, Литвинець; Малий Скит, Кубельці; Кухче, Вільгір, Бугрин, Подоляни; Лахвиця, Бірки, Залаззя; Вежиця, Осова, Сварицевичі, Речиця; Заруддя, Шульгівка) [4, т. 5, с. 55, 265, т. 6, с. 250, 258; 8, арк. 97, 165, 299, 303, 340; 10, арк. 106; 13, с. 1139; 14, с. 1461; 15, с. 422; 21, с. 51; 22, с. 30].

Залишаючи їжу та ложки душам померлих предків, їх закликали За даними зі с. Верхній Бистрий (Міжгірщина), «кликати на святу вечерю не можна. Не можна душі трогати, душі мають спокійно спати» [4, т. 5, с. 98]. та очікували в гості. Скажімо, на Лемківщині господиня кожного разу, як тільки переходили до наступної страви, щораз кликала предків до Вечері. Набравши три ложки свіжої страви, відкладала її в окремий горщик, що стояв у соломі на покуті, та примовляла: «Душы з того світа, подьте вечеряти» (с. Вагринець Свидницького округу).

Іл. 1. О. Кульчицька. Домовик

На Гуцульщині їжу зі свят-вечірнього столу кладуть у мисочку та залишають на терасі, а «давно клали надворі. На ганок. Кажуть: «Просимо померших на вечєрю». І всіх кличемо: тата, маму...» (с. Голови Верховинського р-ну). А на Наддніпрянщині господар виходив з кутею надвір, кидав її три рази з ложки і казав: «Полипори, ідіть до нас вечерать!». «Це мертвії» (с. Мар'янівка Радомишльського р-ну) [4, т. 6, с. 95, 123; 23, с. 180].

Траплялося, що запросивши пращурів на Вечерю («Померші душі, аби були ла'скаві до вичьері», «Сходітьсі, котрі не при нас на вечерю»), тато або найстарша людина в родині тричі кидала до стелі кутю (сс. Криворівня Верховинського р-ну, Микуличин Яремчанського р-ну). Цікаві відомості маємо зі с. Нижній Березів, що на Косівщині. Виконавши аналогічні обрядодії з кутею та промовивши: «Скликаю до Тайної вечері всіх сородників. Як не годни в'ни сьогодні прийти до нас на вечері, так най ці лий рік не приходит до нас ні вітер, ні бурі, ні сніг, ні їкийс буревій. Так, аби в'ни пішли у дебрі, аби в нас був щасливий рік», гуцульський газда визначав, чи багато душ відвідало оселю: «...Мав до стелі кинути тато. Треба три ра'зи так. Це див'їці, єк багато прилипло, значить, багато соро'дників прийшло» [3, арк. 23; 4, т. 6, с. 147; 24, арк. 9].

Кутю, що призначалася душам померлих, подекуди на Волині (Гощанщина) кидали під стіл: «На Велію, як вже сидаємо вечеряти, пид стил кидали кутю. Кажуть оцьо вмерлим, щоб на вечеру... Ну, дай споминали всіх мертвих» (с. Колесники). За записами з Полісся (Березнівщина), «дідам» кожен три рази відкидав під стіл перші ложки страв (с. Богуші) або «прамо скідали із миски і на стол, на стол кі'дали» (с. Бронне) [12, с. 997; 15, с. 421].

Турбуючись про те, щоб пращури гарантовано отримали свою частку поживи, українці дотримувались низки своєрідних приписів. У минулому подекуди на Рівненщині, залишаючи вечерю на столі, «не замикали нічого, бо як замікано, то не зайдуть» (с. Балашівка). Жителі Київщини кликали «дєдов» на вечерю з пісних страв, «покуда сонце не зайшло»; робили це, відчинивши двері, ворота і вийшовши за поріг; запрошували «своїх і чужих дідів» до непарної кількості страв і навіть «на печі слали, щоб вони ложилися спать», а згодом вербально випроваджували: «Наєлісь, дєди, напілісь води, ходіть дєди» (сс. Гавронщина, Забуяння, Королівка) [4, т. 5, с. 164, 165, 166, 262].

Як свідчать польові матеріали, ритуальна страва була пожертвою не лише душам небіжчиків. У минулому «одноразовими» адресатами були мороз, туча, буря, град, ведмеді, вовки, лисиці, миші, змії, горобці, гусінь, пропасниця, градівники, чорнокнижники, мольфари, планетники, чарівниці усі, хто міг спричинити шкоду в господарстві. За це впродовж року вони не повинні були турбувати селян ні в хаті, ні в коморі, ні у полі.

Цікаві оповіді щодо інших гостей зафіксовано в селах Наддніпрянщини, Волині, Гуцульщини та Бойківщини: «Лишають на ніч кутю, шоб приходили їсти святі і ложки ставлять. Так само лишилися ложки, не перевернулися. А Бог їх знає, які святі приходять? Ми ж їх не бачим. Хіба ми достойні їх бачити? Може вони і приходять, но ми ж не бачим» (с. Деренківець на Корсунщині); ««Просимо усіх святих на вечерю»... І не приймаємо з стола. Ставимо ложки на тарілку з кутєю, може сим чистеньким прикриємо там, і все стоїть» (с. Слобідка на Червоноармійщині тепер на Пулинщині); «Вклікали, мовили молитву, сідали за стів. То як до вечері сідаємо беремо чиснок в руки і кличемо всіх світих» (с. Катина на Старосамбірщині). Залишаючи у пшениці ложку, «аби сї небіщики поживили», їх запрошували на трапезу через вікно: «Ходіт усї сьвіті до нас вечеріти!» (с. Ходовичі на Стрийщині) або ж клали на нього обрядові страви: «На викно вечерю кладут у мисочку, всеї вечері по ложечці та й на викно. Тайна вечеря для упокойних душ, ангеликів» (с. Криворівня на Верховинщині); «Моляться, сідають їсти, а на вікно кладуть часник і кусок хліба і зовут янгели: «Янгели, янгели, просимо до вечері» (м. Трускавець на Дрогобиччині); «Кличем ангелів: «Ангели, повечеряйте з нами» і лишаємо на столі те, що ми їли» (с. Черхава на Самбірщині). Подекуди господар запрошував їх, підходячи з першою ложкою куті до вікна: «Ангели, ангели! Прошу вас до вечері!» (с. Тур'є на Старосамбірщині) [1, с. 93; 4, т. 5, с. 219, т. 6, с. 89, 134, 192; 8, арк. 24; 25, с. 599; 26, с. 92].

За спогадами респондентів, після Святої вечері частували й своєрідного персонажа народної демонології домовика. За народними віруваннями, його образ тісно пов'язаний з культом предків. Разом з померлими пращурами він незримо присутній на святкових трапезах (іл. 1).

Скажімо, на Черкащині його вважали господарем, що відображено у вербальній формулі-запрошенні: ««Хазяїне, хазяїне, іди до нас кутю їсти!». А хазяїн це домовик. Сидим вечором, поїли, ложки покидали і запам'ятовували. Вранці дивися, чиєю ложкою він їв. Значить він ту людину любить» (м. Сміла). Відомості про ритуальне «годування» домовика на Святвечір, якому залишали кутю і щось солодке, бо «він же ж любить», зафіксовано й на Волині. За іншим локальним варіантом, «брали всього потрошку. І куті, і госеледця, і гулубця, і хліба» (сс. Малий Скит на Хмельниччині, Вільгір на Рівненщині). Цікаво, що подекуди на Поліссі, очікуючи на Вечерю приходу домовика, його не запрошували (на відміну від «покойних»), вважаючи, що «він не з їми, він сам собі приходить» (с. Задовже на Рівненщині) [4, т. 6, с. 323; 13, с. 1140; 15, с. 423; 21, с. 47].

За допомогою ложок українці довідувалися й про те, «чи приходили мертві вечерать» і чия саме душа була в гостях. З цією метою у деяких селах зумисне запам'ятовували, кому з пращурів клали ложку. Проте, за оповідями респондентів, вони не завжди з'являлися в оселі та гостилися.

Ось що пригадали інформатори з різних куточків України (Черкащина, Вінниччина, Тернопільщина, Івано-Франківщина, Волинь): «...клали ложки. Це мол мертві душі прийдуть їсти. Як перевернулася ложка, значить мати каже, шо приходили»; «...Як ложки були не перевертались, то мол не було нікого», «Ставляють всі страви й кутя на столі. Приходять мерші душі їсти. Ложки лишають: як перевернеться, то значить мерші душі вечеряли» (сс. Яблунів, Полствин, Хмільна, Межиріч Канівського р-ну, Йосипівка Козятинського р-ну, Вілія Шумського р-ну); «На долю померлих клали ложечки, бо вони ще прийдуть вечерять після нас. Буває, перевернулася ложечка, а буває, нє, то ото кажуть, не було нікого, не шевелили» (с. Ташлик Смілянського р-ну); «Обязательно лишали кутю на ніч на столі (мисочка стояла) і клали ложки: якшо ложка колихнулася, не на тім місті оказалася на ранок, значить це приходили свої і їли кутю» (с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського р-ну); «Оставляли на ніч, коли повечеряли, ложки навколо неї, шоб прийшли покойніки куті з'їсти. Дивилися було, чи ложки перевернулися зранку...

А буває таке, Бог його знає: значить приходила якась душа їсти, потривожила ложку» (с. Заріччя Корсунь-Шевченківського р-ну); «Перша страва кутя і ставлять на покутя, на ніч оставляють покійним і ложки обізатєльно всередину. Так як вечеряєш і так усе на столі стоїть (вареники з капустою і все таке ж). Я кладу всєгда дві ложки біля миски, а як на столі, то скільки вечеряли і то стоїть до ранку.., а рано встала і не так ложка лежить... Означає, шо приходили померлі вечерять» (с. Виграїв Корсунь-Шевченківського р-ну); «Кутя залишається на столі. Те, що не поїли оставляється на столі. Миска, з якої їли остається на столі. Кого хотять, щоб прийшов вечерять з покійних, то кладуть ложку (на кожного). Свої ложки тоже кладуть у миску і кажуть: «Пресвятий Господи, пошли нам наших покійних! Людмилу, кладу ложку, Олександра, кладу ложку». Наші ложки покладені (нормально. О. С.), ми вже поїли, а кого зву я вечерять до себе, то я кладу ложку і кажу ім'я. Як приходила та душа, то ложка перевернута. Було таке. Не замічаєш іменно чия ложка, але хтось не прийшов: лежала ложка, а хтось не прийшов» (с. Таганча Канівського р-ну); «Ті ложки, що їли, ставили в сторону і клали чисті суто ложки. Скільки родини є померлої, стільки ставитьсі ложки чисті на стіл і набирають повні тарілки їди, бо кажуть, що душі приходять. Могла перевернутися ложка. Треба пам'ятати кому ти ту ложку поставиш, то та душа була у вас в гостях. Завжди загадуєм оце татова, оце мамина, оце дідова, оце бабина» (с. Великий Ключів Коломийського р-ну); «Якщо ложка перевернулась, то кажуть, о, там дід чи батько, чи хто там померлий приходив їсти кутю» (с. Великі Бережці Кременецького р-ну); «На ніч не прибирали зі столу, щоб померли приходили і щоб поїли. Клали ло'жки для покійників, і тоже яка ложка переве'рнецца, значить, вже той покойнік був, вже приходив кутю їсти» (с. Судче Любешівського р-ну). В одному з сіл Черкащини повідомили про те, що у такий спосіб ворожать дотепер: «. у мисці насипають і оставляють на ніч кутю і дві ложки кладуть коло миски на покуть. Ну прийдуть ще покійні їсти. Я і зараз ставляю. Казали таке: «Як ложка перевернеться, то приходили. І було таке».» (с. Скориківка Золотоніського р-ну) [4, т. 6, с. 7, 286, 317, 327; 5, арк. 18; 8, арк. 8-9, 16, 111, 118, 171, 183, 191, 199, 218, 223, 268; 14, с. 1461; 27, с. 225].

У те, що ложка була перевернутою, бо нею їла душа, вірили й на Рівненщині, де цей ритуальний атрибут привалювали хлібиною: «Остається кутя, шо ми не доїли, і ложаться всі, скільки в сім'ї душ є, ложки, а на неї ложиться хлібина. Якшо приходив дух, то перевертається, бо він нею їв; якшо не приходив, то всі ложки однаково» (с. Зарічне Гощанського р-ну). Ще однією віщою прикметою було зменшення кількості обрядової їжі: «То зранку мати встане о, певно, приходили покойники, дєд чи баба, бо шось куті мало в мисці остамлось...» (с. Кухче Зарічненського р-ну). Цікаво, що на Київщині зауважували, хто з пращурів використовував ложку за призначенням, набираючи нею обрядову страву: «... Ночувало на столі. Ложки оставляли. Чи буде вмочена. Причти були: як чиясь вмочена, то те й приходило з сродніків вечеряти. Примічали, хто з них прийде вечерять. Чия ложка перекинута» (с. Бушеве Рокитнянського р-ну) [4, т. 6, с. 168; 15, с. 422; 21, с. 47].

Про відвідини померлих пращурів подекуди на Наддніпрянщині судили й за іншими прикметними ознаками: «Баба нам казала: «Вже як повечеряли і ложить ложки на миску рядочком» (не так як їли. О. С.). Прийдуть мертві душі і так шарудять цими ложками. Шо то вони? Я його не бачила, шоб переверталася ложка. Я оце три годи дивлюся ніхто не приходить ніхто не чокне, ні ложки» (с. Лука); «Ложки оставляли коло миски, що душі можуть прийти вечерять. Казали, бувало таке, що ложка була перевернута, заторохтить і перевернута. Значить, приходили душі» (с. Хвильово-Сорочин). Респонденти із Прикарпаття розповідали, що чули, як в ніч під Різдво «щось клапало по мисці» або ж бачили вранці, що «була перевернута коло куті ложка» [8, арк. 234, 361; 28, с. 18].

А, скажімо, на Надсянні для душ пращурів спеціально залишали склянку води, по ложці кожної страви в чистій мисці, а поверх неї довгу соломинку. Якщо на соломинку сідала муха, вірили, що прилетіла душа одного з померлих предків вечеряти (с. Поруденко Яворівського р-ну). На Поділлі пригадали: «От на великих святах сидять за столом, зима, на Різдво, наприклад, муха велика летить... В нас так було, бабця каже нам колись: «Не бийте, бо це там дєдова прийшла душа кутю їсти», то так вірим, що в цю пору року мух не може бути, а от вона з'явилась, може й так» (с. Комсомольське тепер Махнівка Козятинського р-ну) [4, т. 5, с. 12; 29, с. 1329].

На Бойківщині мертвих душ «годували» пшеницею, цукром і горіхами. Крім того, намагалися «вислідити» їх: «Десь давно сипали муки на вікно, ідут душі їсти, чи є сліда якись» (с. Колочава Міжгірського р-ну). Такі святвечірні звичаї побутували й на Гуцульщині (Верховинщина): «... Стоєло на столі [до ранку]. То так годит си. [...] І клали шо... вечьерю шье в талєрці клали на ви^ікно, душі мают приходити їсти. І муков білов посипа 'ли на ви^ікні, а ви'дтак сліди там бу'ли, та' єк би миш пройшла. Ну, то вже знаємо, шо душьі приходи 'ли вечьерати. Єк ходили круг хати, так тото клали на ви'кно. На ви'кно клали ґля душ, і шье посипа 'ли муков біле 'ньков, так аби бу 'ли сліди^е. І то таке, шо на вікни та' єкби' душьа... Ну, та' єк миш ходила... І то стоєло до Василя, а відтак уже змітали курка'м пода'ли» (с. Бистрець); на Святий вечір «були такі, що сипали муков, присипали, ци то приходе хтось їсти» (с. Кривопілля) [4, т. 6, с. 106, 133; 30, арк. 66]. Подібні повір'я та обрядодії побутували у минулому й у похоронній обрядовості. Навмисно розсипаючи борошно чи попіл на столі, вікні, долівці, українці вірили, що сліди миші, кота, собаки, таргана, мухи, птахи, людської ступні чи долоні, власне й вказують на прихід душі. Зазначимо, що подекуди в такий спосіб ворожили й стосовно її посмертної долі.

У деяких селах горяни здійснювали з ложками ще й такі мантичні обрядодії. Як показують етнографічні дані, ворожіння традиційно здійснювали й у інших міфологічно маркованих локусах.

На Бойківщині, за даними Т. Гонтар, на Новий рік кожен припирав свою ложку до припічку: «Як ложка чия впаде, той умре» (с. Перегінське Рожнятівського р-ну) [31, арк. 45 зв.].

За локальним варіантом з Гуцульщини, на свято Меланії ложки ставили на землю під лаву, загадували на кожну особу і відповідно позначали. Традиційно вірили: «Чия ложка упаде до ранку, той умре в тому році» [32, s. 27].

За записом В. Шухевича, на початку XX ст. у «Свйит вечір Василів» після ворожіння з угликами припирають газдинї на лавици або на полици лижки до стіни їдалом до гори, називаючи кожду лижку іменем хатїних або кревних; як котра з тих лижок упаде, ворожать з того, що той умре, чиїм іменем ложка була назначена» [33, с. 197].

За матеріалами Ю. Шнайдера, в кінці XIX ст. гуцули напередодні Нового року надворі під вікнами клали стільки полін, скільки було членів сім'ї, або в хаті край столу, стільки ж ложок. Подібно ознакою смерті певної особи вважали поліно чи ложку, які до ранку падали [34, s. 212]. А, скажімо, на бойківсько-гуцульському пограниччі у минулому послуговувалися лише полінами [35, s. 209]. В аналогічний спосіб на Закарпатті тлумачили висліди святвечірніх дивінацій із дровами, які клали на порозі, помічаючи кожне полінце цидулкою з іменем присутнього [36, с. 30].

У цікавий спосіб про довголіття після Святої вечері ворожили й лемки. Ложки зв'язували солом'яним перевеслом та кидали у напрямку дверей. За віруваннями, якщо «чиясь випала з перевесла, той протягом року мав умерти; якщо перевесло розв'язалося і ложки розсипалися, це була ознака розпаду сім'ї» [37, с. 295].

Окрім мантичних практик з ложками, в українців побутували й різні повір'я, заборони, приписи щодо них.

Скажімо, у різних селах Бойківщини, Лемківщини, Покуття поганою прикметою вважали, якщо під час Вечері в когось ложка випадала з руки або зі стола на землю (підлогу). Тоді, мовляв, хтось з родини помре, «відійде», «відпаде», «не дочекає других свят»: «Як на Велию ложка впаде на землю, то дохто вмре», «Як упала лижка при вечері чи захлихнешсі, то хтос відійде з хати», «Не можна випускати ложку з рук, доки вечерєют.

То погана ознака. Як впаде лижка, то хтось відпаде», «Єк в когос впала ложка, то все казали: «Ей, хтос відпаде, вже на другій рік не буде сидіти за столом»», «Якщо декому при вечорі випала би з руки ложка, цей вже не дочекає других свят», «Як наприклад, ввечір вечеряют і якби впала лижка з стола, то кажут, шо вже до другого Свєтого вечорі вже хтось умре, шо вже не дочекає, бо лижка впала з стола. Переважно тої людини, котра сиділа тою лижкою їла, тою лижкою їла, і та лижка впала до землі чи до підлоги, то вже на другий рік тої особи вже до вечері не буде» (сс. Цінева на Рожнятівщині, Лопушниця на Старосамбірщині, Дубрівка Руська на Сяноччині, Сокирчин, Ісаків, Гавриляк, Пужники, Олеша, Бортники на Тлумаччині, Вільшаниця на Тисмениччині, Лука, Семенівка, Топорівці, Михальче, Дубки, Кунисівці, Росохач на Городенківщині). На Полтавщині вважали, що ложка падає «на покійника» або «на заміжжя» [5, арк. 93, 100, 111, 158, 166, 173, 189, 203, 216, 222, 292, 305, 360, 390, 445, 467, 487; 38, с. 16; 39, с. 5; 40, с. 159-160; 41, с. 10; 42, с. 130].

Іл. 2. О. Кульчицька. Злидні

мантичний обрядовий ворожба ложка різдвяний водохресний

За свідченнями покутян, гуцулів та бойків, за різних причин під час Вечері не можна було класти ложку на стіл. Порушення табу могло призвести до проблем зі здоров'ям, лінощів або схоплення у випадку крадіжки: «Газдині мусила вставати з-за стола, бо подавала, а ті сиділи і лижкі тримали, не клали на стіл докі сі не наїло. Бо казали, шо єк їш пшеницу і покладеш лижку на стіл, чекаєш, аби дати шос друге, то не можна, бо крижі будуть боліти (сміється. О.С.). Докі всі не повечеряли, тогди лижкі клали, бо вже сі наїли і всьо» (сс. Кунисівці Городенківського р-ну, Головецько Старосамбірського р-ну); «... не треба класти лижку з рук цїлу вечеру, то не будут боліти крижі при жниві» (с. Ходовичі Стрийського повіту); «як вже взяв ложку, так маєш з тою ложкою скінчити вечерю, бо як покладеш, то буде тебе потім спина боліти» (с. Катина Старосамбірського р-ну); «Ложки на стіл не кладуть, аж поки не повечеряють. Це, кажуть, для того, щоб поперек не болів» (прис. Космач-Погір Косівського р-ну); «Як вечеряли, то казали, що лижку не можна положити, тримати цілий чєс в руці (сміється. - О.С.). Кажут, що буде ліниве, не схоче робити, як покладе лижку» (с. Нижнів Тлумацького р-ну); «Казали за сих часів вже колгоспних, як вечерєти, лижку з рук не класти (на стіл О.С.), бо будем красти в колгоспі, аби не лапали (сміється. О.С.). Я не знаю, чи то так було, але...» (сміється. О.С.) (с. Незвисько Городенківського р-ну) [5, арк. 118, 151-152, 467; 26, с. 92; 40, с. 159; 43, арк. 52-53].

Подекуди українці звертали увагу на кількість ложок для святвечірньої трапези. Наприклад, на Лемківщині довкола столу клали ложки, «скільки взялося в руки». Якщо їх не вистачало всім присутнім, то протягом року хтось з родини помре [44, s. 51]. Слід зазначити, що у другій половині XIX ст. подекуди на Покутті (с. Люча) траплялися випадки, коли учасникам Вечері було роздано більше ложок, ніж треба. Тоді вірили, що хтось прийде голодний (звичайно мали на увазі померлого, якому залишали щось із страв) [45, s. 85]. За сучасними віруваннями з Бойківщини, Поділля та Буковини, «як брали лижки до вечері і помилились, взяли на одну більше, то казали буде якийсь прибуток до хати» (с. Катина) або зумисне «на стіл клали більше ложок, ніж було челяді в хаті, бо ще небіжчики прийдуть вечеряти» (с. Библо), «Ми коли на Святий вечір вечеряєм, кладем лишну ложку для наших покійних» (с. Джулинка), «Ще мають святі, оті мертві прийти вечеряти... все си кладе одну ложку лішну, шоби хто си прийшов» (с. Юрківці). Аналогічно чинили на Полтавщині: «Насипають кутю для душі і кладуть ложку. Душа приходить чимось світлим» (с. Клюсівка) [1, с. 93; 4, т. 5, с. 8, 261, 390; 40, с. 160].

Своєрідних правил на Святий вечір у минулому дотримувалися на Слобожанщині (села Куп'янського повіту). Тут суворо слідкували, щоби в це свято на столі не було зайвих ложок, оскільки вони віщують якесь лихо, невдачу. Якщо би так сталося, деякі з жінок похилого віку кидали такі ритуальні атрибути до печі, називаючи їх «злидні» [46, с. 25] (іл. 2).

Деякі респонденти пов'язують обрядодії з ложками з аграрною магією. За даними польових матеріалів, «по ввечері на Коліду в мисці с кутею зоставлєют застромліні ложки, жуб пшеницє була стояча» (Львівщина); «Як їли кутю, то для покойних вставляли на столі. Кільки вечерали тільки ложок оставили. І треба ло'жки не ложити, а ставити, шоб пшеница стояла» (с. Клепачі на Хмельниччині). Звичай прикривати хлібом миску від куті, в якій «ночували» ложки після святкової Вечері у переддень Водохреща, на Харківщині пов'язували з наворожуванням врожаю збіжжя. Натомість хтось з горян вважав, що «ложки після Святого вечора не лишають, щоб сусіди не перемовляли цю хату» (с. Синевидсько Вижнє тепер Верхнє Синьовидне на Львівщині) [13, с. 1139; 46, с. 72; 47, арк. 68; 48, арк. 32].

Ложкою, якою людина користувалась за життя, після Ті смерті могли лікувати ґулю, що утворилась внаслідок переходу дороги померлому. Задля цього наріст притискали цією ложкою (с. Пархомівка на Харківщині) [4, т. 5, с. 321]. Вірили, що за її допомогою можна позбутись родимої плями, бородавки, нариву, пухлини в горлі. Скажімо, у селах Полтавської губернії послуговувались ложкою, якою їв дід або прадід («відьмарською») [42, с. 132].

У низці свідчень про ворожбу з ложками бачимо тверде переконання носіїв народної традиції у малоймовірності висліду таких гадань. Наведу деякі приклади: «... але якшо ж вона (ложка. О.С.) придавлена хлібиною, як же ж вона перевернеться? Не знаю може в когось і було, но в нас в сім'ї такого не було»; «...та може якась і перекидувалася там, якась не так положили її, хіба вона жива та ложка, шо може перекинуться? Ну, може такі случаї і були в людей» (сс. Шендерівка, Набутів на Черкащині); «Сама вона не перевернулась, хіба хтось її другій. Шо, мертвец перевернув лижку? Ой, куда там він приходе? Се така байка» (с. Лука на Івано-Франківщині); «Нич вони не могли перевернутися» (прис. Горб с. Колочава на Закарпатті); «Нєт, нігде не могли перевернутися ложки (сміється. О.С.). Як поклали увечері, так ми рано і находили» (с. Запереділля на Закарпатті); «Та де вони переверталися зранку?» (с. Нижній Бистрий на Закарпатті) або ж ставилися до них легковажно: «... Сміюця як перекинеця, да вмреш до другого року...» (с. Угільці на Рівненщині); «...Сміємося ти вмреш, бо твоя ложка перекинулася...» (с. Лахвиця на Волині) [5, арк. 346; 8, арк. 57, 78; 14, С. 1461; 15, С. 422; 49, арк. 67, 80, 100].

Натомість більшість респондентів вірять у достовірність навороженого або побоюються наслідків дивінацій: «В мене мама як вмирали, то перед тим перевернулася. То душі приходять і перевертають» (с. Великий Скнит на Хмельниччині); «...Це старші так на менших кажуть: «Це ти встав та перевернув». А мама було каже: «Ні, це хтось прийшов до нас та поїв куті»» (переверталася ложка випуклим догори. О.С.) (с. Скориківка на Черкащині); «В мене син помер тридцять три роки, от я завжди, якшо ложу ложки, то ложу і його ложку, і завжди та ложка перевертається догори» (с. Зарічне на Рівненщині); «...отак, опукльим догори, отак-о, покльав льожки і замітив вже по очереді котра чия. То цього сина тоже льожка одпальа, перевернульась. І він накрив ці льожки хлібиною. То більш він тоже не робив. Ну, отой син, він до другої Куті не дожив він помер» (с. Межиріч на Черкащині); «На Голодну кутю після обіду всі ложки складали на вінця миски догори, а зверху на миску великий пиріг, чия ложка перша перевернеться, той раньше умре. Ви знаєте. І правда, всігда батькова ложка перша переверталась» (с. Селещина на Полтавщині); «...Колісь у мойой матері, то тоже таково положили ложки. Як вранці мати стає то батькова ложка перевернена, і материна. Дой мати вже розказує людям. Каже, невже сьо ми повміраєм?.. То померло було двоє детей» (с. Бистричі на Рівненщині); «Кажуть люди, що переверталися, но в нас не було. Це дєйствітєльно правда» (с. Богуславець на Черкащині); «Було таке, шо переверталася» (с. Беркозівка на Черкащині); «Буває, шо перевертається ложка, но це дуже мало. Такий закон. Люди дуже старі оце такі примєти робили. Да, замічали: чия перевернеться, той помре» (с. Тростянець на Черкащині); «Такоє не било, штоб переверталися ложки» (с. Нижній Бистрий на Закарпатті); «Та я його не робила, бо страшно ж, хай лучше так лежать» (сміється. О.С.); «То я так і не хочу кльасти думаю, ну його» (сс. Драбівці, Лука на Черкащині) [4, т. 6, с. 227; 8, арк. 206, 244, 252, 268, 316; 10, арк. 130, 139; 12, С. 997; 13, С. 1139; 15, с. 422; 49, арк. 81].

Принагідно зазначимо збіжності зі святвечірньою традицією ритуального «годування» душ пращурів й у царині будівельної обрядовості. Вони виявляються у звичаї запрошувати їх на входини, ворожити про смерть членів родини за допомогою ложок, повір'ях про прихід душ та їх кількість [50, с. 372].



Висновки

Аналіз низки обрядодій з ложками свідчить про виразне збереження маністичної основи різдвяно-водохресного циклу свят. Позаяк у цей порубіжний, небезпечний час, за народними віруваннями, на сімейну Вечерю приходять душі померлих пращурів, їх запрошують на неї, залишаючи їжу та ложки. Завдяки такому ритуальному «годуванню» на Святий вечір не лише вшановували предків, але й сподівалися отримати від них турботу про добробут родини. Запрошення на гостину відбувалося акціонально і зчаста супроводжувалось вербально. Раритетними нині є відомості про «частування» обрядовою їжею широкого кола «гостей», а закликання багатьох з них утрачено або трансформовано. Це зумовлено змінами в традиційному способі життя.

За давніми віруваннями, успіх ворожби залежить від вищих сил, добрих духів, які допомагають привідкрити завісу таємничого прийдешнього й сприяють долі. За допомогою різних мантичних практик з ложками хатні довідувалися про те, хто з них буде жити чи помре протягом року, «чи приходили мертві вечерать» і хто саме, чи багато предків навідало оселю, хто улюбленець у домовика. Висновки про це робили за різними прикметними ознаками: перевертання, шарудіння, торохкотіння, приліт мухи, сліди на борошні та ін. Дивінації здійснювали в різноманітних місцях, зокрема, й міфологічно маркованих. Окрім ворожінь з ложками, в українців побутували й різні повір'я, заборони, приписи щодо них. Відзначимо віру у магію чисел, позитивні й негативні віщування, локальні нетипові, амбівалентні пояснення та своєрідні обрядодії (зокрема й магічні) оберегового, аграрного, лікувального спрямування, певні аналогії звичаїв в похоронній та будівельній обрядовості, у календарні «задушні» дні.



Література

1. Кутельмах К.М. Мандрівка вглиб віків (Прадавні елементи в зимовій обрядовості). Старосамбірщина. Альманах. Вип. 1. Львів: Місіонер, 2001. С. 8796.

2. Архів Інституту народознавства НАНУ (далі Архів ІН НАНУ). Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 533.

3. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119. Оп. 17. Спр. 719-Е.

4. Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів. Т. 5. Поховально-поминальні звичаї та обряди. Голов. ред. Г. Скрипник. НАН України; ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Київ, 2020. 464 с.; Т.6. Календарна обрядовість. Київ, 2016. 400 с.

5. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 704.

6. Роман С. Святвечірня обрядовість українців Жидачівщини (за матеріалами етнографічних експедицій). Народознавчі зошити. 2012. №1 (103). С. 143149.

7. Kopernicki J. Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wolynu z materyjalцw zebranych przez P. Zofj Rokossowskq we wsi Jurkowszczyznie w pow. Zwiahelskim. Zbior Wiadomosci do Antropologii Krajowej. Krakow: Drukarnia Uniwersytety Jagiellonskiego pod zarzqdem A.M. Kosterkiewicza, 1887. T. XI. Dz. III. S.130-228.

8. Архів ІН НАНУ.Ф. 1. Оп.2. Од.зб.608.

9. Архів ІН НАНУ.Ф. 1. Оп.2. Од.зб.587.

10. Архів ІН НАНУ.Ф. 1. Оп.2. Од.зб.594.

11. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України (далі - АНФРФ ІМФЕ НАНУ). Ф. 14-5. Од. зб. 557.

12. Галайчук В. Народний календар Березнівщини в обрядах, звичаях та фольклорі. Народознавчі зошити. Львів, 2019. №4 (148). С. 951-1000.

13. Галайчук В. Народний календар Славутчини в обрядах, звичаях та фольклорі. Народознавчі зошити. Львів, 2019. №5 (149). С. 1134-1164.

14. Галайчук В., Ципишев С. Народний календар Любешівщини в обрядах, звичаях та фольклорі. Народознавчі зошити. Львів, 2020. №6 (156). С. 14541483.

15. Галайчук В. Традиційна календарно-побутова обрядовість історико-етнографічної Волині (на польових матеріалах з Гощанського р-ну Рівненської обл.). Вісник Львівського університету. Серія історична. 2015. Вип. 51. С. 412-462.

16. Курочкін О.В. Обрядовість (Календарні свята й обряди). Поділля: Історико-етнографічне дослідження. Київ: Доля, 1994. С. 358-384.

17. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. СанктПетербург, 1872. Т.II. Народный дневник. 490 с.

18. Nowosielski A. Lud ukrainski. Wilno: Naklad i druk T. Glucksberga, 1857. T2.

19. Дикарев М. Різдвяні сьвята (переклад В. Лукича). Зоря. Львів, 1895. Ч. 4. С. 75-76.

20. Дикарев М. Народний календар Валуйського повіту (Борисівської волості) у Воронїжчинї. Матеріали до українсько-руської етнольогії. Львів, 1905. Т. VI. С. 113-204.

21. Галайчук В. Народний календар Зарічненщини в обрядах, звичаях та фольклорі. Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2012-2013. Вип. 13-14. С. 43-83.

22. Виноградова Л. Девичьи гадания о замужестве в цикле славянской календарной обрядности (западновосточнославянские параллели). Славянский и балканский фольклор. Обряд. Текст. Москва: Наука, 1981. С. 13-43.

23. Шмайда М. А іші вам вінчую. Календарна обрядовість русинів-українців Чехо-Словаччини. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво; Відділ української літератури, 1992. Т. 1. 500 с.

24. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119. Оп. 17. Спр. 317-Е.

25. Галайчук В. Міфологічні уявлення про рослини. Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4 т. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2006. Т. 2. Етнологія та мистецтвознавство. С.590-608.

26. Колесса Ф. Людові вірування на Підгір'ю, в с. Ходовичах стрийського повіту. Етнографічний збірник. Львів: друкарня наукового товариства імені Шевченка, 1898. Т. V. С. 76-98.

27. Галайчук В. Різдвяно-водохресні свята в околицях Кременця. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2009. Вип. 44. С. 215-240.

28. Левкович І. Українські народні різдвяні звичаї. Лондон: Накл. Української вид. спілки, 1956. 42 с.

29. Глушко М. Традиційні звичаї та обряди Свят-вечора українців Надсяння. Народознавчі зошити. 2016. №6 (132). C. 1320-1330.

30. Архів Львівського національного університету імені Івана Франка. Ф. 119. Оп. 17. Спр. 715-Е.

31. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 213.

32. Schnajder J. Lud peczenizynski. Czsc II. Lud. Lwow, 1907. T. XIII. S. 21-33.

33. Шухевич В.О. Гуцульщина. Друге видання. Ч. V. Верховина: Гуцульщина, 1999. 304 с.

34. Schnaider J. Z kraju Huculцw (Kalendarz huculski). Lud. Lwow, 1899. T. V. Z. 3. S. 207-220.

35. Schnajder J. Z zycia gorali nadlomnickich. Lud. Lwow, 1912. T. XVIII. Z. I-IV. S. 141-217.

36. Герцій П. Вірованя на Святый вечер в Хусті. Подкарпатска Русь. Ужгород, 1930. Ч. 1-2. С. 27-30.

37. Мушинка М. Духова культура. Лемківщина: Земля люди історія культура. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1988. Т. ІІ. С. 292-407.

38. Бугера І. Звичаї та вірування Лемківщини. Львів: Наш Лемко, 1939. Ч. 15. 40 с.

39. Василечко Л. Шуткова неділя. Народні звичаї, обряди та повір'я. Брошнів: Таля, 1994. 58 с.

40. Галайчук В. Традиційні календарні звичаї та обряди Старосамбірщини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2010. Т. CCLIX: Праці секції етнографії і фольклористики. С. 138-179.

41. Зошак М. Свят-Вечір і народні повіря. Наш Лемко. Львів, 1937. Ч. 1 (73). С. 10.

42. Топорков А.Л. Ложка. Славянские древности: энциклопедический словарь: в 5 т. Под ред. Н.И. Толстого. Москва: Международные отношения, 2004. Т. 3. К (Круг) П Перепелка). С. 129-134.

43. Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 281.

44. Reinfuss R. Sladami Lemkow. Wyd-wo PTTK; Kraj. Warszawa, 1990. 151 s.

45. Waigel L. Rys miasta Kolomyi. Kolomyja: Drukiem H. Zadembskiego i spolki, 1877. 114 s.

46. Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купянскаго уезда, Харьковской губерній. Сборникъ Харьковскаго Историко-Филологическаго Общества. Харьков: Печатное Дело, 1907. Т. 17. 216 с.

47. АНФРФІМФЕ НАНУ. Ф. 14-3. Од. зб. 96.

48. Архів ІН НАНУ. Ф.1. Оп. 2. Од. зб. 212.

49. Архів ІН НАНУ. Ф.1. Оп. 2. Од. зб. 588.

50. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. 428 с.



References

1. Kutel'makh, K.M. (2001). Journey through the ages (Ancient elements in winter ritualism). Starosambirschyna. Al'manakh (Issue 1, pp. 87-96). Lviv: Misioner [in Ukrainian].

2. Archive of the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (then -Archive of the IN NANU). F. 1. Op. 2. Od. save 533 [in Ukrainian].

3. Archive of Ivan Franko Lviv National University. F. 119. Op. 17. Od. save 719-E [in Ukrainian].

4. Skrypnyk, H. (Ed.). Ethnographic image of modern Ukraine. Corps of expeditionary folklore and ethnographic materials. Funeral and memorial customs and rites, Calendar rituals (Vol. 5, 6). NAN Ukrainy; IMFE named after M.T. Rylsky. Kyiv [in Ukrainian].

5. Archive of the IN NANU. F. 1. Op. 2. Od. save 704 [in Ukrainian].

6. Roman S. (2012). Christmas Eve rituals of Ukrainians of Zhydachiv region (based on ethnographic expedition materials). The Ethnology notebooks, 1 (103), 143-149 [in Ukrainian].

7. Kopernicki, I. (1887). The sketch to the ethnography of the Ruthenians in Volyn from the materials collected by mrs. Zofija Rokossowska in the village Yurkivshchyzna. Zbior wiadomosci do antropologii krajowej (Vol. 11, pp. 130-228) [in Polish].

8. Archive of the IN NANU. F. 1. Op. 2. Od. save 608 [in Ukrainian].

9. Archive of the IN NANU. F. 1. Op. 2. Od. save 587 [in Ukrainian].

10. Archive of the IN NANU. F. 1. Op. 2. Od. save 594 [in Ukrainian].

11. Archival scientific reserves of manuscripts and phonorecordings of the Institute of Art History, Folklore and Ethnology named after M.T. Rylsky of the National Academy of Sciences of Ukraine (then ANFRF IMFE of the NASU). F. 14-5. Od. save 557 [in Ukrainian].

12. Halajchuk, V. (2019). Popular calendar of Bereznivshchyna in rituals, customs and folklore. The Ethnology notebooks,

13. (148), 951-1000.

14. Halajchuk, V. (2019). Popular calendar of Slavutchyna in rituals, customs and folklore. The Ethnology notebooks, (149), 1134-1164.

15. Halajchuk, V., & Tsypyshev S. (2020). Popular calendar in rituals, customs and folklore of Liubeshiv district. The Ethnology notebooks, 6 (156), 1454-1483.

16. Halajchuk, V. (2015). Traditional calendar and household rituality of historical and ethnographic Volhynia (based on field materials from Goshchan district of Rivne region). Visnyk of the Lviv University. The series is historical (Issue 51, pp. 412-462) [in Ukrainian].

17. Kurochkin, O.V. (1994). Ritualism (Calendar holidays and ceremonies). Podillya: Historical and ethnographic research (Pp. 358-384). Kyiv: Dolia [in Ukrainian].

18. Chubinskij, P.P. (1872). Folk diary. Proceedings of the ethnographic-statistical expedition to the Western Russian region, equipped by the Imperial Russian Geographical Society: materials and research collected by P.P. Chubinsky (Vol. 3). Sankt-Peterburg [in Russian].

19. Nowosielski, A. (1857). Ukrainian people (Vol. 2). Wilno: Naklad i druk T. Glucksberga [in Polish].

20. Dykarev, M., & Lukych, V. (1895). Christmas holidays. Zoria, 4, 75-76 [in Ukrainian].

21. Dykarev, M. (1905). Popular calendar of Valuy district (Borysiv volost) in Voronezh region. Materialy do ukrains'ko-rus'koi etnol'ogii (Vol. VI, pp. 113-204). Lviv [in Ukrainian].

22. Halajchuk, V. (2012-2013). The folk calendar of the Zarichnenshchyna region in rites, customs and folklore. Scientific notebooks of the Faculty of History of Lviv University (Issue 13-14, pp. 43-83) [in Ukrainian].

23. Vynohradova, L.N. (1981). Maiden's fortune-telling about marriage in the cycle of the Slavic calendar rituals (West-East Slavic parallels). Slavianskyj y balkanskyj fol'klor. Obriad. Tekst (Pp. 13-43). Moskva: Nauka [in Russian].

24. Shmajda, M. (1992). And I congratulate you. Calendar ritualism of the Ruthenians-Ukrainians of Czecho-Slovakia (Vol. 1). Bratislava; Priashiv: Slovats'ke pedahohichne vydavnytstvo; Viddil ukrains'koi literatury [in Ukrainian].

25. Archive of Ivan Franko Lviv National University. F. 119. Op. 17. Od. save 317-E [in Ukrainian].

26. Halajchuk, V. (2006). Mythological ideas about plants. Ethnogenesis and ethnic history of the people of the Ukrainian Carpathians: in 4 vol. (Vol. 2, pp. 590-608). Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy [in Ukrainian].

27. Kolessa, F. (1898). Folk beliefs in Pidhirya, in the village of Khodovychy, Stryi County. Etnohrafichnyj zbirnyk (Vol. V, pp. 76-98). Lviv: drukarnia naukovoho tovarystva imeni Shevchenka [in Ukrainian].

28. Halajchuk, V. (2009). Christmas and Epiphany cycle celebrations around Kremenets. Visnyk of Lviv University. The series is historical (Issue 44, pp. 215-240) [in Ukrainian].

29. Levkovych I. (1956). Ukrainian folk Christmas customs. London: Nakl. Ukrains'koi vyd. spilky [in Ukrainian].

30. Hlushko M. (2016). The Christmas Eve traditional customs and rites of the Ukrainians of Nadsiannia. The Ethnology notebooks, 6 (132), 1320-1330 [in Ukrainian].

31. Archive of Ivan Franko Lviv National University. F. 119. Op. 17. Od. save 715-E [in Ukrainian].

32. Archive of the IN NANU. F. 1. Op. 2. Od. save 213 [in Ukrainian].

33. Schnajder, J. (1907). The people of Pecheneghin. Lud, I (Part II, vol. XIII, pp. 21-33). Lwow [in Polish].

34. Shukhevych, V.O. (1999). Hutsul region. Chetverta chastyna. Druhe vydannia. Verkhovyna: Hutsul'schyna [in Ukrainian].

35. Schnaider, J. (1899). From the land of the Hutsuls (Hutsul calendar). Lud, III (Vol. V, pp. 207-220). Lwow [in Polish].

36. Schnajder, J. (1912). From the life of the highlanders, who live above the river Limnytsia. Lud, I-IV (Vol. XVIII, pp. 141-217). Lwow [in Polish].

37. Hertsij, P. (1930). Beliefs on the Holy evening in Khust. Podkarpatska Rus' (Part 1-2, pp. 27-30). Uzhhorod [in Ukrainian].

38. Mushynka, M. (1988). Spiritual culture. Lemkivschyna: Zemlia liudy istoriia kul'tura. N'iu-Jork; Paryzh; Sydnej; Toronto (Vol. II, pp. 292-407).

39. Buhera, I. (1939). Customs and beliefs of Lemkivshchyna, 15. Lviv: Nash Lemko [in Ukrainian].

40. Vasilechko, L. (1994). Palm Sunday. Folk customs, ceremonies and beliefs. Broshniv: Talia [in Ukrainian].

41. Halajchuk, V. (2010). Traditional calendar customs and rites of the Old Sambir region. Notes of the Shevchenko Scientific Society (Vol. CCLIX, pp. 138-179) [in Ukrainian].

42. Zoshak, M. (1937). Holy Evening and folk beliefs. Nash Lemko, 1 (73), 10 [in Ukrainian].

43. Toporkov, A.L., & Tolstoj, N.I. (Ed.). Spoon. (2004). Slavic Antiquities: Ethnolinguistic Dictionary: in 5 vol. (Vol. 3, pp. 129-134). Moskva: Mezhdunarodnye otnoshenija [in Russian].

44. Archive of the IN NANU. F. 1. Op. 2. Od. save 281 [in Ukrainian].

45. Reinfuss, R. (1990). In the footsteps of Lemkos. Warszawa: Wyd-wo PTTK; Kraj [in Polish].