З історії фольклору греків Приазов’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії фольклору греків Приазов'я

Из истории фольклора греков Приазовья

Нагай І.

старший викладач кафедри іноземних мов та методики викладання

Нагай І.

старший преподаватель кафедры иностранных языков и методики

преподавания Бердянского государственного педагогического университета

У статті розглядаються дві лінгвістичні групи греків Приазов'я, конкретизуються розбіжності в мові двох етнічних груп греків Приазов'я, осмислюються особливості літературного доробку греків-урумів та греків- румеїв, досліджуються історія фольклору та літературна спадщина греків Приазов'я.

Ключові слова: лінгвістична група, літературна спадщина, розбіжності, фольклор.

фольклор грек приазов'я

В статье рассматриваются две лингвистические группы греков Приазовья, конкретизируются расхождения в языке двух этнических групп греков Приазовья, осмысливаются особенности литературного наследия греков-урумов и греков-румеев, исследуются история фольклора и литературное наследие греков Приазовья.

Ключевые слова: лингвистическая группа, литературное наследие, расхождения, фольклор.

Nagay I.

- Senior Lecturer, Department of Foreign Languages and Methods of Teaching, Berdiansk State Teachers' Training University

FROM THE HISTORY OF FOLKLORE OF THE AZOV REGION'S GREEKS

The article examines two linguistic groups of Greeks of Azov region, specifies the differences in the language of the two ethnic groups of Greeks of Azov region, conceptualizes the differences of the literary heritage of Greek Urums and Greek Rumeys, explores the history of folklore and literary heritage of the Greeks of Azov region.

Key words: linguistic group, literary heritage, differences, folklore.

Постановка проблеми

Література у всі часи залишалася суттєвим засобом етнокультурного самовиявлення. Вивчення творчості грецьких літераторів дозволяє скласти цілісне уявлення про еволюцію етнокультурної самоідентифікації цієї гілки грецької діаспори в Україні давнього часу, а особливо з часу переселення греків з Криму до Приазов'я. Оскільки спадщина грецьких літераторів була впродовж десятків років проскрибована, а часом, заборонена, введення в науковий обіг дослідження спадщини грецьких поетів та письменників Приазов'я збагатить українське літературознавство новими моментами в осмисленні розмаїтої гілки грецької літературної творчості, єдиної думки про яку та оцінку якої немає досі. У зв'язку з цим, великого значення набуває наукове вивчення особливостей літературного доробку усіх народів, що проживають на території України, зокрема малих етнічних груп населення, для яких проблема збереження культури особливо актуальна.

Аналіз останніх досліджень. Необхідність багатоаспектного вивчення поетичної спадщини греків Приазов'я, яка становить невід'ємний атрибут культури нашої нації, обґрунтована у працях багатьох дослідників, оскільки література акумулює матеріальний, культурний, історичний досвід суспільного середовища, в якому вона зароджується і функціонує. Слід зазначити, що сьогодні існують окремі праці, які висвітлюють проблеми мови, культури, літератури, історії греків Приазов'я. Заслуговують на увагу дослідження таких відомих лінгвістів та істориків, як К. Балабанов, А. Білецький, Т. Князєва, К. Костан, Л. Кузьмінкова, С. Пахоменко, Е. Хаджинов, Т. Чернишова. Але на сьогодні цілісного уявлення про літературну спадщину греків Приазов'я поки не представлено. Більшість праць орієнтована на висвітлення культурологічних, історичних явищ. Практично не дослідженими є питання літературної спадщини Приазовських греків. Актуальність дослідження зумовлена недостатнім висвітленням у вітчизняному літературознавстві літературного доробку греків Приазов'я.

Метою статті є дослідження літературного доробку та осмислення розмаїтої гілки грецької літературної творчості. Завданням статті є конкретизувати розбіжності в мові двох етнічних груп, проаналізувати літературну спадщину греків Приазов'я та визначити значення спадщини у відродженні грецької культури Приазов'я в контексті сучасного літературного процесу України.

Виклад основного матеріалу

Лінгвістично греки Приазов'я розділяються на дві групи. Частина з них говорить на урумській (одній з тюркських мов), тоді як рідна мова іншої частини - румейська (грецька група індоєвропейської сім'ї). Урумська мова поєднує в собі як огузькі, так і кипчацькі діалектні риси. Інша частина співтовариства - румеі- еллінофони. Одні дослідники грецьких діалектів вважають, що румейська мова близька до понтійського діалекту, інші вказують на деяку схожість його з північними грецькими діалектами. Лінгвісти, що спеціально займалися ідіомами, такі як А. Білецький, М. Сергієвський, Т. Чернишова, виділяють румейську в сукупності локальних варіантів в окрему діалектну групу. У Приазов'є з Криму греки перейшли вже з двома рідними мовами, і на нових землях тюркомовні та грекомовні греки селилися окремо один від одного.

Найбільш яскравим прикладом просвітителя із числа освічених маріупольських греків-румеїв є Феоктист Авраамович Хартахай, публіцист, румейський просвітитель і історик, який склав перший словник румейської мови.

У XX ст. установка національної політики радянської влади на викладання рідних мов викликала необхідність поділу спільноти на термінологічному рівні. Мова румеїв називається в документах цього часу еллінською, а мова урумів - татарською, що призвело до широкого використання в офіційних джерелах номінацій «греко-татари» і «греко- елліни».

В. І. Григорович, мабуть, першим пояснив двомовність маріупольських греків тим, що це різні народи. Він використовує етноніми «тати» (так уруми називали румеїв) і «базаряне» (так румеї називали урумів). «Поселение, известное под именем мариупольских греков, на самом деле состоит из двух народностей, и это заметно даже в очертаниях лиц. Первая, которую на месте называют татами, вышла из Сугдайской епархии и обитает в 12 или 15 селах. Эти таты говорят своеобразным греческим языком. Вторая, которой прозвище базаряне, не зная по-гречески, говорит татарским языком. Она выселилась из Херсонской епархии, что доказывают и названия сел, тождественные с названиями сел между Севастополем и Тепе-Керменом» [5, с. 56].

У грецькій сучасній публіцистиці відкидаються етноніми «греко- татари» і «греко-елліни». Ось характерна думка одного з активних учасників грецького руху С. А. Калоєрова: «У 30-і роки XX століття за чиїмось злим наміром зазначені групи греків були названі греко- татарами і греко-еллінами. Ці ненаукові, анті етнографічні терміни деколи можна почути і зараз» [6, с. 37].

Багато авторів приділили велику увагу розбіжностям у мові та літературному доробку греків Приазов'я. Так, Т. М. Чернишова у статті «Про грецький фольклор на Україні» в першу чергу розглядає казки Урзуфа, де мешкають уруми, і Ялти, де проживають румеї, і знаходить в них велику різницю у мові, сюжетах, зачині та кінці. Дослідниця звертає увагу на те, що багато казок є варіантами загально відомих сюжетів, відомих у фольклорі різних країн. Ще автор говорить про народні пісні греків, різноманітність їх стилів, лексики і мелодій [11]. А ось Ф. А. Хартахай, на відміну від Т. М. Чернишової, розглядає у своїй статті історію фольклору Приазов'я. Найбільш докладне, фронтальне обстеження сіл Призов'я зробив А. Н. Гаркавець, порівняв розмовну мову та провів паралель між двома діалектами - румейським і урумським [4]. Книгу М. А. Араджионі присвячено вивченню історії двохсотлітнього дослідження етнічної історії та традиційної культури греків Криму та Приазов'я, характеристики накопиченої за цей період історіографії та джерел. У книзі є біографічні покажчики, вона може служити путівником по музеям, присвяченим грекам Південної Україні [1].

Георгій Антонович Костоправ, ім'я якого з великою повагою називають не лише греки, а й культурна громада Приазов'я, взяв на себе обов'язок пробудити національну самосвідомість нечисленного народу. Видатний грецький поет Приазов'я писав вірші як російською, так і рідною грецькою мовою. У Маріуполі були надруковані три книжки Георгія Костоправа, до яких увійшло багато віршів раннього періоду,

ліричні твори, вірші на важливі політичні теми, переклади творів М. Горького, О. Пушкіна, В. Маяковського, Т. Шевченко, М. Рильського, П. Тичини. Георгій Костоправ очолював велику групу грецьких літераторів Донбасу, серед яких були місцеві поети А. Дімітріу, В. Галла, П. Саравас, А. Шапурма та ін. Трагічно склалася подальша доля талановитого грецького поета. За звинуваченням у контрреволюційній діяльності і шпигунстві на користь зарубіжної держави поет був засуджений до вищої міри покарання - розстрілу. Зараз, після багатьох років забуття, творчість поета знову стала надбанням усього народу - виходять збірки його віршів, публікуються спогади про нього, сучасні поети присвячують йому свої вірші.

Грецькі поети сучасності - продовжувачі традицій Г. Костоправа. На шпальтах газети «Колехтивістис», інших молодіжних видань друкувала свої твори обдарована молодь. Сталінськими репресіями було роздушено пробудження, знищено кращих представників інтелігенції. Через багато років справу Г. Костоправа продовжив Леонід Несторович Кір'яков. За його ініціативи були підготовлені до друку перші номери альманаху «Пирнэшу астру» - «Сабадий илдиз» («Ранкова зірка») - колективної збірки творчості старшого покоління літераторів та молодої когорти. Згодом почали виходити окремими виданнями твори, написані румейською та урумською мовами. Найталановитіші літератори стали членами Національної спілки письменників України. Серед них - В. Бахтаріс, Л. Кір'яков, А. Шапурма та ін.

Друге повоєнне відродження грецької культури в Україні неможливо уявити без яскравої, самобутньої творчості Григорія Меотіса. Особливо вражає патріотична лірика Г. Меотіса. Життєвий і творчий шлях поета неразривно пов'язаний з Маріуполем. Хоча поет і відвідував історичну Батьківщину та відчуває себе за походженням греком, але його серце належить рідній Україні, яку він із любов'ю називає «святою». Патріотичні мотиви звучать у вірші «Згадаємо славу тих давніх часів», де поет закликає до єднання; він називає «хижими птахами» тих, що мають думку «зробити з України Стамбули»: «Нехай не плекають тих марних надій / Клянусь тобі клятвою сина, / Що я до останнього подиху твій, / Святая моя Україно» [9, с. 9]. Поет наголошує, що не житиме на чужині, хоча й на Україні важко, але Батьківщину він залишити не зможе. Г. Меотіс зробив значний внесок у розвиток літератури і культури греків Призов'я, створив неординарні твори. Поетика автора є своєрідною, нестандартною, відвертою. Філософське осмислення автором сенсу буття, теми творчості, інтимних стосунків залишає важливий слід в історії літератури. Інтимна лірика звертається до одвічних особистих цінностей: любові до рідної землі, батьківської домівки, туги через розлуку з дорогими людьми, щирих стосунків між закоханими, краси і романтики першого почуття тощо.

Більшість віршованих збірок публікуються на літературному румейському, що включає запозичення з новогрецької та об'єднує лексику кількох локальних варіантів. Часто ці твори незрозумілі

більшості простих носіїв, і їх читають тільки інші румейські поети й окремі представники еліти. Проте існування книг і поет і оцінюється дуже позитивно: поети - предмет гордості односельців.

У збірках «Пірнешу астру» («Ранкова зірка») публікуються тексти й на урумській мові. Поетів, які пишуть на урумській, значно менше. Творцем літературного варіанту урумської мови слід вважати Валерія Кіора, який розпочав публікувати вірші на урумській мові. Його тексти, в цілому, зрозумілі компетентним носіям, хоч і здаються їм складними.

Книга В. І. Кіора «Хасевет й азмаахлари - сумні листи: Вірші, монологи, вінок сонетів» написана рідною мовою автора - урумською. Ця книга про красу, любов, смерть і інші загальнолюдські категорії. «Монологи» - це не просто проза, вірніше, розповіді, а проза - поетична. Усі твори, що увійшли до книги, дійсно за формою і змістом нагадують листи. Збірник двомовний і це багато в чому розширює кругозір читача [7].

Прозаїчний і пісенний фольклор греків-урумів формувався на базі народно-поетичної творчості тих поселень Криму, звідки вони прибули до Приазов'я. Ще тридцять років тому казки були одним з найпоширеніших жанрів урумів, побутували в безлічі варіантів. Основний аналіз урумського фольклору зробив А. Н. Гаркавець. Він розділив казки греків-урумів на групи:

древні загальнотюркські казки про тварин;

середньовічні загальнотюркські казки Масалів з прозовим викладом сюжетної лінії, пісенними монологами і діалогами;

прозові казки давньосхідного походження з традиційним зачином і кінцем;

казки різноманітного походження, засвоєні порівняно недавно;

стародавні загальнотюркські казки про тварин.

Зазвичай, при розповіді казок греками-урумами щось додавалося, вигадувалось на ходу, а щось збиралося. У казках відстоюється сила і мудрість слабких, показана хитрість, боягузтво і дурість. Ці твори мають нескладну і нормовану мову, близьку до побутової мови, є стилістично нейтральними і по системним характеристикам відповідають нормам кожного окремого діалекту.

У пісенній творчості урумів фундаментальний і найбільший її пласт складають численні пісні, що мають безпосередньо кримськотатарське походження або складені за кримсько-татарським зразком: «Масатуркулер» (пісні Масалів), «бійтуркулер» (пісні), «чин» та «душенька» (частівки). З нечисленних пісень, записаних в урумських селищах, окрему групу, за класифікацією А. Н. Гаркавця, утворили кримсько-татарські історичні, солдатські і хронікально-побутові пісні часів російсько-турецької війни 1877-1878 рр. і російсько-японської війни 1904-1905 рр.

Фольклор греків, що народився в глибині століть, передавався з уст в уста, від одного покоління до іншого, висловлює мрію народу про радісну і творчу працю, про підкорення природи, віру народу в перемогу добра, справедливості. Минуло більше двох століть, як греки оселилися в Приазов'ї. Проте до цих пір не тільки не написана історія їхнього життя в Приазов'ї, але залишається багато спірних питань по самому, здавалося б, дослідженому з них - переселенню з Криму до Приазов'я. Не вщухають суперечки з різних аспектів переселення, немає єдиної думки щодо відповіді на питання: переселення християн було організовано на їх прохання чи ні? Які справжні причини переселення, яким чином і коли воно проводилося? Коли греки оселилися до Приазов'я?

Греки пройшли довгий, тернистий шлях. Сотні років у чужих краях серед половців, татар, турків, а пізніше серед росіян і українців не могли не накласти певного відбитку на фольклор, культуру, звичаї приазовських греків. Це відбилося на термінології: більшість термінів грецького походження, проте багато танців та музичних інструментів мають тюркські назви.

Під впливом української мови греки свої пісні стали виконувати з елементами двох- і триголосся, що, загалом, не характерно для грецького фольклору.

Висновки

Фольклорна творчість приазовських греків дуже багата і різноманітна. Вона зберегла в собі елементи античної культури. Професор А. Білецький у передмові до збірки «Казки Сартани» зазначав: «У фольклорі греків Приазов'я досі зберігаються залишки стародавньої культури, що колись цвіла на їх далекій батьківщині. їх хороводні танці нагадують опис танцю в XVIII столітті, пісні «Іліади» Гомера ... для їх казок характерний той колорит ... Візантії, що захоплює в казках Еллади ...» [3, с. 38].

Щодо подальших перспектив, то тільки комплексне дослідження літературних, фольклорних матеріалів допоможе розкрити характер і особливості функціонування літератури греків Приазов'я на українському ґрунті.

Література

Араджионі М. А. Греки Криму і Приазов'я: історія вивчення та історіографія етнічної історії і культури (80 роки XVII ст. - 90 роки XX ст.): посібник для студентів ВНЗ та вчителів загальноосвітніх і національних недільних шкіл. Симферополь: Амена, 1999. 115 с.

Араджионі М. А. Кримські греки. Від кімерійців до кримчаків. Народи Криму з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Симферополь: Доля, 2004. 206 с.

Белецкий А. А. Результаты двуязычия в говорах румейского языка на Украине (Тюркизмы румейского языка): Актуальные вопросы современного языкознания и лингвистическое наследие Е. Д. Поливанова: материалы конференции: тезисы докл. Самарканд, 1964. Т. 1. С. 120-122.

Гаркавець О. М. Порівняльно-історична граматика тюркських мов. Донецьк: Регіон, 1999. 328 с.

Григорович В. І. Записки антиквара про поїздку його на Калку та Кальміус, до Корсунської землі та південного узбережжя Дніпра та Дністра. Одеса: тип. П. Францова, 1874. 76 с.

Калоєров С. А. Про переселення греків до Приазов'я та заснування грецьких населених пунктів: матеріали з історії і культури греків України. Донецьк: Кассіопея, 1998. 53 с.

75 с.

Кіор В. І. Хасевет й азмахлари. Сумні листи. Донецьк: Кассіопея, 1990.

Кір'яков Л. Н. Казки грєків Приазов'я: Румейською та українською мовами. Донецьк: Донбас, 1993. 231 с.

Меотис-Данченко Г. Е., Харабет В. Л. Мариуполь в созвездии Лиры-3: сборник стихов. Мариуполь, 2006. 112 с.

Хартахай Ф. А. Християнство в Криму. Присвячено незабутньої пам'яті Ігнатія, митрополита Готії і Кафи. Симферополь: Тип. Таврич. губ. правління, 1864. 121 с.

Чернишова Т. Н. Новогрецький говір сіл Приморського (Урзуфа) и Ялти, Первомайського району, Сталінськой області: Історичний нарис та морфологія дієслова. Київ: Київський державний університет ім. Т. Шевченко, 1958. 112 с.

Размещено на Allbest.ru