Розвиток краєзнавства Миколаївщини у довоєнні та воєнні роки (1917-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток краєзнавства Миколаївщини у довоєнні та воєнні роки (1917-1945 рр.)

Сабіна (Бабійчук) Галина Валеріївна

В статті подано характеристику й оцінку історіографії розвитку краєзнавства Миколаївщини у дово єнні та воєнні десятиліття (1917-1945 рр.), яка мала ідейно-політичну та вульгарно-соціологічну спрямо ваність, була перетворена в ідеологічну служницю тоталітарного режиму.

Ключові слова: краєзнавство Миколаївщини, історіографічний аспект, культ В.Й.Сталіна, тоталітар ний режим, голодомор.

Sabina (Babiychuk) Galina Valerievna

Candidate of Historical Sciences

Development of regional studies of nikolaev in pre-war and war years (1917-1945).

The article is the description and assessment of the historiography of Mykolayiv regional studies in pre-war and war decade (1917-1945), which was the ideological, political and vulgar-sociological orientation, was transformed into a maid ideological totalitarian regime.

Keywords: area studies Nikolayev, historiographic aspect V. Stalin cult, totalitarian regime, famine.

Українська національна історіографія, як історична наука, в довоєнні та воєнні роки була позбавлена можливості вільного творчого розвитку, а разом з цим закінчилося й “ золоте десятиліття ” радянського краєзнавства. Тому історіографічний аспект цього періоду розвитку Миколаївського ре гіонального раєзнавства є актуальним та недостатньо дослідженим.

Метою статті є характеристика й оцінка істо ріографії розвитку краєзнавства, яка мала ідейно- політичну та вульгарно-соціологічну спрямова ність, була перетворена в ідеологічну служницю то талітарного режиму.

Завдання статті полягає в тому, щоб просте жити відображення історії розвитку краєзнавства Миколаївщини в історіографії довоєнних та воєн них років, які й нині є особливо дискусійними, з'я сувати наукові думки дослідників та їх оцінки, щодо фальсифікаторських домислів буржуазно-на ціоналістичних писак. краєзнавство миколаївщина політичний воєнний

Об'єктом дослідження є процес розвитку крає знавства Миколаївщини.

Предметом даної статті став історіографічний та джерелознавчий огляд історії розвитку краєзнавства Миколаївщини з 1917 по 1945 роки.

Варто зазначити, що історична наука в умовах партійно-радянського режиму, зазнаючи постійних репресій, водночас і сама виконувала репресивні функції. З перших років радянської влади кожна праця істориків проходила відповідну цензуру на вірність принципам партійності, класовості та інте рнаціоналізму.

Ступінь розробки зазначеної теми базується на дослідженні літератури довоєнного та воєнного часу, яку умовно можна згрупувати наступним чи ном: первинні історичні джерела, агітаційно-пропа гандистські публікації, хронологічно-історичні по дії розвитку краєзнавства та праці дослідницького характеру, які містили інформацію про розподіл ри нку промислових товарів та продуктів сільського господарства між різними формами власності, а та кож наукові праці сучасних науковців і дослідни ків, що підкреслювали суперечливість процесу ста новлення краєзнавства Миколаївщини, висували неоднозначні оцінки їх результатів, досить аргуме нтовано розкривали трагічні сторінки розгрому краєзнавчого руху у 30-х роках ХХ ст. та причини замовчування проблеми голодомору й репресій.

1 квітня 1919 року було видано Декрет Радна- ркому УСРР «Собрание указаний и распоряжений робоче-крестьянского правительства Украины», за яким визначалося «передача історичних пам'ятни ків і предметів мистецтва до відання Наркомату освіти України, який сприяв створенню комітетів охорони пам'яток мистецтва і старовини при пові тових відділах освіти».

20 квітня 1920 року Раднарком видав поста нову «Про націоналізацію та централізацію архів ної справи в Україні». Друковані твори були оголо шені народною власністю. Видано ряд наказів про реєстрацію усіх існуючих колекцій архівів, старо винних речей, заборону їх продажу губвідділом на росвіти. Надсилалися інструкції про облік та охо рону усіх пам'яток давнини та мистецтва, заборону проводити розкопки курганів та могильників.

Влітку 1920 року в Миколаєві організоване гу бернське статистичне бюро при губвиконкомі, у зв'язку з чим увесь статистичний матеріал Херсон ської губернії повинен був зосередитись у Микола єві. Головний напрямок їх роботи - всебічна підго товка до Всеросійського перепису 1920 року[3].

У той час політичні структури намагалися вве сти в краєзнавчий рух такі форми організації, які ві дповідали б їхній меті та завданням. Проте незаба ром почалася справжня "розруха" - стали руйну вати пам'ятники, бо вони мовляв, не підходили під нові політичні мірки. Першим "ліг" Грейг. Микола ївський бульварно-сатиричний журнал "Бурав" у статті "Чорний адмірал" писав: "Коли нинішній Миколаїв був ще аракчеєвським поселенням, приї хавкерувати ним представник старовинного шот ландського роду адмірал Грейг. З бронзи був відли тий гігантський монумент, поставлений на гранітну скелю і оточений допотопними гарматами і яко рями. Цьому, почорнілому від часу пам'ятнику, су дилося дожити до Жовтневої революції, але проіс нувати при ній не вдалося. У 1922 році робоча рука стерла з лиця землі цей привид феодальної епохи і "адмірал" знайшов собі спокій біля воріт археологі чного музею, де і лежить лицем вниз" Проте жур нал "Бурав" марно знущався над Грейгом, це йому не допомогло - вийшло всього 9 номерів, і його за крили ті ж більшовики, яким він улесливо підспіву вав. А пізніше, у 1922 р., зламали пам'ятник героям війни 1812 р. Його узурпували під пам'ятник бійцям Сиваської дивізії, навіть не потрудившись хоча б відреставрувати обеліск після руйнування пам'ят ника.

З часом з'явилася і нова термінологія. У пра цях В.М.Качинського та А. І. Хрящевої знаходимо перший і єдиний на той час використаний термін “фермер” для пояснення фермерського типу ведення селянського господарства у 1920-х рр., як ор ганізаційної форми “ дрібнокапіталістичного зем леробства”, а також описані соціально-економічні характеристики цього нетрадиційного для україн ського села виду приватного аграрного підприєм ництва^] . В рамках марксистських підходів у 1920- і рр. розпочалася розробка методології вивчення життєвого рівня робітників, для чого стали викори стовувати статистичні дані бюджетних індексів. Найпоширенішим напрямком перших досліджень був аналіз бюджету робітничої сім'ї, як складової матеріального добробуту, вивчення різних форм кооперування та розкриття його перспектив, проте всі вони лише доводили ефективність і перспектив ність некапіталістичних форм ведення господарс тва.

Пізніше І. В. Гаврилова у статті «Освітяни і ро звиток краєзнавства Миколаївщини у 1925-1931 ро ках» пояснювала, що в кінці 20-х років почалося за родження культу особи Сталіна, а разом з цим реп ресії та марксистський наступ на історичну науку. Ідеологічним цькуванням та репресіями небажаних економістів, примусовою комунікацією наукових інституцій були знищені наукові школи й напрями. Комуністична адміністрація уніфікувала історичну науку й обернула її на служницю офіційної полі тики. Радянські дослідники потрапили у жорсткі ідеологічні рамки й не могли об'єктивно вивчати події, котрі відбувалися у суспільстві. Завдання на креслювалися сталінським режимом. У розлогому краєзнавчому збірнику “ Миколаївщина ” (1926), який підготували викладачі Миколаївського інсти тутународної освіти В. Ф. Фідровський, Л.П.Гар- машова, Ф.К. Гейст та парадно-ювілейному ви данні “Десять лет борьбы и строительства на Нико- лаевщине” (1927) вміщувалися дослідження проблем НЕПу[2].

В радянській історичній літературі запанували марксистські теоретичні спрощення, догми про со ціальну справедливість, ефективність парткерівни- цтва плановим економічним розвитком, міцність державної власності та конкурентоздатність коопе рації. Загальновизнаним стало твердження, що еко номічний стан робітників і селян перебуває у тісній залежності від успіхів соціалістичного будівниц тва.

Звернення до НЕПу відбувалося винятково з політичних мотивів, аби довести мудрість В.І. Ле ніна й Й.В. Сталіна, підтвердити вірність політики правлячої партії, яка завдяки “ непівському мане вру ” забезпечила “ перемогу соціалізму ”. Отож здобутки першого етапу історіографії НЕПу були втрачені. Увага дослідників концентрувалася тепер на тиражуванні її офіційних оцінок. Водночас майже не розкривався процес застосування її еко номічних важелів: торгівлі, податкової й цінової політики, кредиту тощо.

На радянську історіографію визначальний вплив справив сталінський підручник “ Історія ВКП(б): Короткий курс ” (1938), який визнавав НЕП закономірною політикою перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Відтак підручники з історії та економіки лише ілюстрували офіційні на станови. Особливістю радянської історіографії НЕПу 1930-х - першої половини 1940-х рр. було те, що практично реалізовану сталінську версію нової економічної політики подавали як автентичну лені нську концепцію.

В наступному в статті М. Ю. Ласунської «Істо рична творчість і наукова спадщина Миколаївських істориків - краєзнавців першої половини ХХ сто ліття» розкрито не лише наукові дослідження і ви дання, але й репресивні тортури, трагічні долі ми колаївських істориків-краєзнавців[8].

Варто зазначити, що вже з перших років стано влення радянської влади на Миколаївщині держа вні й політичні структури проводили політику по двійних краєзнавчих стандартів. Державні струк тури, з одного боку, проголошували принцип рівноправності в діяльності громадських організа цій, з іншого - з особливою підозрою ставилися до краєзнавчих осередків, які виникли в дореволюцій ний час.

Активізувалася робота наукових товариств, проте їх перереєстрація створювала вакуум, недо віру та підозри. Церковні історико-археологічні то вариства закривалися. Професорські кадри, які створювали підвалини наукового краєзнавства в то вариствах, піддавалися переслідуванням, політич ним шельмуванням. Ідеологічного тиску зазнавали організації "Просвіти", які в період царських часів, в добу Української революції 1917-1921 рр.відіг- рали значну роль у дослідженні історії.

6 квітня 1921 року було утворено Комісію з іс торії Української революції і комуністичної партії (істпарт) при губвиконкомі, яка активно почала ді яти лише з серпня 1922 року з приходом В.М.Фі- дровського, першого «червоного ректора» Микола ївського педінституту. Під його головуванням сфо рмувалося губернське бюро істпарту, при якому організовані літературна, археологічна, музейно- виставкова комісії та відкрито музей революції. На той час він очолював історію з вивчення револю ційних подій Миколаївського краю. До науково-до слідної роботи залучав молодих науковців, студен тів. Створив і керував на громадських засадах му зеєм революції, при якому відкрили бібліотеку- читальню. Незабаром вийшли з друку такі великі колективні розробки за редакції професора В.М.Фі- дровського, як «Сторінки боротьби», «1905 рік на Миколаївщині», «Жовтень на Миколаївщині», «На- валь у 1905 році», побачив світ путівник музею та ін. В умовах масових політичних репресій 3 липня 1937 року В.М.Фідровського заарештували, а 17 ве ресня цього ж року розстріляли за міфічну належ ність до троцькістсько-зінов'євської терористичної організації на Дніпровщині[8].

У наукових працях сумського доцента П.І. Со боля «Нищення інтелектуальної еліти Півдня Укра їни» та миколаївського професора Шкварця В.П. «Про відомих краєзнавців - миколаївців минулого» акцентувалося, що серед таких неспокійних, а за тим постраждалих були, крім миколаївських крає знавців, (В.М.Фідровський), і відомі миколаївські краєзнавці Феодосій Камінський, Микола Лагута, Сергій Цвєтко, Олександр Яната.

Миколаївський історик-краєзнавець Ю.С.Крючков у статті «Історіография Миколаева як міста», представив історіографію розвитку крає знавства Миколаївщини трьома джерелами довоєн ного періоду, писав, що увагу широкої громадсько сті привернув вихід у світ першої (1927) та другої (1930) книг наукових записок, у яких частково кон статувався про розвиток краєзнавства на Миколаїв- щині[6].

У 1922 р. припинило існування Одеське това риство історії і старожитностей, що виникло ще в 1839 році. Замість нього у 1923 році була створена Одеська комісія краєзнавства, яка об'єднувала дос лідників Північного Причорномор'я. У березні то ж року виникло наукове товариство імені Миколи Ар- каса при ВУАН. З цього часу миколаївець М. Лагута став його секретарем та проводив науково-дослід ницьку роботу з виявлення та фіксації тих пам'яток, що були пов'язані з подіями міста і краю. Збираючи археологічні знахідки, предмети старовини та екс понати, він створив кабінет краєзнавства. У 1924 році товариство було офіційно зареєстроване Нау ковим комітетом. Його діяльність спрямовувалася на забезпечення навчальних закладів літературою з історії рідного краю відповідно до програм з крає- знавства[7].

Микола Дмитрович Лагута продовжував пуб лікувати нариси про М.Аркаса, Р.Судковського. Ба гато цікавих повідомлень з історії Миколаєва міс титься в працях М.Д. Лагути «Николаевщина. Кра еведческий сборник.» - (1926), «Хронология главнейших исторических собитий города Нико лаева», (1927). У цих працях він найглибше розкрив історію рідного краю намагаючись прослідкувати події в історії міста з 1774 до 1920 року. А у 1928 році опублікував працю «Вся Миколаївщина»[4]. Проте активна діяльність М. Д. Лагути, його на тхненне заняття краєзнавством, входження до кері вництва «Просвіти», викладання українською мо вою та вимоги щодо становлення української мови у всіх школах не могли лишитися непомітними для комуністичної машини терору. Тому проти нього була штучно сфабрикована справа згідно якої М.Д.Лагуті інкримінували членство у «Спілці виз волення України», а також зв'язки з польською ро звідкою», - писала М.Ю.Ласунська. Після черго вого звільнення з під варти його втретє заарешту вали, і 15 листопада 1937 року винесений смертний вирок було виконано[4].

У 1924 році в місті Одесі було створено переї зний музей-фургон, який протягом трьох років по дорожував селами Миколаївщини, Одещини, Херсонщини, розповсюджуючи знання з сільського господарства, світознавства, санітарної освіти. А. Миколюк у статті «Переїзний музей на селі» (1927 р.) повідомляв, що у Первомайському районі музей обслуговували місцеві агрономи та вчитель Мигіїв- ського сільгосптехнікуму. Музей-фургон з вистав ками супроводжували штатні працівники, залуча ючи місцевих науковців. Він побував у 91 селі Пів дня України. Учитель Семен Мирошниченко з села Ново-Павлівка Березнегуватського району писав: «...якби такі люди частіше відвідували селян, то вони б скоріше допомогли скасувати страшну тем ряву, що нависла над селом».

У 1925 році на допомогу краєзнавцям вийшло з друку друге видання книги М.В. Муратова «Изу чение местного края», доопрацьоване та перероб лене. В журналі «Етнографічний вісник» 1925 року йшлосяпро конкретні рекомендації для вивчення іс торії сіл, які подавала книга Триліського О. «Су часне село». В ній, для прикладу, розміщувалася схема монографічного вивчення Ново-Одеського району Миколаївської округи. На шпальтах цього часопису у 1927 році було надруковано докладний огляд літератури на тему «Школа та краєзнавство» за 1925-1926 роки. У своїй праці О. Рубан «Етног рафічна комісія Академії наук України. Народна творчість та етнографія» (1999) писав, що у Возне- сенську на той час успішно працював шкільний краєзнавчий гурток, який налічував 71 школяра і брав участь у розробці однієї з комплексних тем. Була налагоджена кореспондентська мережа з пе риферією, визначені основні напрямки досліджень: фольклор виробничий, народний, родинний; на родні пісні; календар: прислів'я, приказки, легенди, історичні перекази[11].

Проте жодних посилань про дослідження голо дних 1921 -1923 років не було навіть у згадках. Адже відомо, що цей голод не тільки не заперечу вався, але й офіційно визнавався радянською вла дою. Час від часу тривожні повідомлення про голод з'являлися у пресі. Так, у газеті «Більшовик» від 4 січня 1923 року повідомлялося, що північна час тинаМиколаївського повіту, що вважалася благо получною, поступово переходила на голодний па йок. Всі почали вживати сурогати. А з березня 1923 року до Миколаївського виконкому знову почали надходити відомості про жахливі факти ікартини голоду.

Особливо цінну інформацію можна знайти в первинних історичних джерелах «Бюллетень Опродгуба Херсонской губернии» за 1920-1921 рр. Друкований орган Продовольчого комітету котрий займався й продрозкладкою на Миколаївщині. По казові й цікаві статистичні матеріали вміщувалися в щорічних виданнях 1920-1922 рр. «Отчет Нико лаевского губэкономсовещания Совета труда и обороны», де окремими розділами висвітлювалося питання «Голод и борьба с ним». У них досить кри тично оцінювалася політика центру. Важливе зна чення має інформація звіту Миколаївського окруж ного виконавчого комітету за 1921-1923 рр. Проте в цілому важливі складові (масштаби, обсяги, нас лідки) здебільшого не порушувалися.

У наступні десятиліття із зрозумілих ідеологі чних причин ці питання ні на всеукраїнському, ні на регіональних рівнях не порушувалися як в нау кових виданнях, так і взагалі у засобах масової ін формації.

Лише в умовах незалежності Української дер жави, в умовах перебудови, гласності та демокра тизації розпочалося справжнє дослідження цієї проблеми. У 1993 р.- у Києві надруковано книгу «Го лод 1921-1923 на Півдні України», в якій вміщува лися українські наукові праці фахівців з Інституту історії України НАН України С.В. Кульчицького та П.М. Мовчан - видання стало першою спробою ці лісного аналізу і показу тих подій[5].

У листопаді 1993 року була створена й нині ак тивно діє Миколаївська асоціація дослідників голо доморів, яку й нині очолює доктор історичних наук, професор Шитюк М.М. . В тому ж році надруко вано працю за редакцією доктора історичних наук, професора В.П.Шкварця «Історія України в осо- бах»в двох частинах. У наступному, 1994 р. - вихо дять праці В.П. Шкварця, М.Ф.Мельника «Історія Миколаївщини. Погляд крізь століття». У 1997 р. в Київському видавництві «Геліон» вийшла перша книга М.М.Шитюка «Голодомори ХХ ст.» та ціла низка інших праць, де на конкретному історичному матеріалі з раніше закритих фондів архівів розкри ваються причини, жахи голодоморів, на території Миколаївщини в 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр. Показано, що в результаті злочинної діяльності тогочасного режиму загинули сотні невинних жертв українського та інших народів, які прожи вали на території області. Напередодні 72-річчя го лодомору 1932-1933 рр. вийшла друкована нова праця у співавторстві з К.Є. Горбуровим. «Микола- ївщина в голодних 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.»[4].

У минулому неодноразово робилася спроби активізувати краєзнавство. 31 січня 1926 року в мі сті Миколаєві була скликана міська краєзнавча кон ференція, яка мала на меті наукове дослідження Миколаївського регіону.

В бюлетені Миколаївської кругової інспектури народної освіти 1927-1928 навчального року, вида ній в Миколаєві (1927 р.), розміщувалася начебто показова стаття викладача історії профруху та ди тячого руху ІНО Б.М.Шульмана під заголов- ком«Який характер повинно мати краєзнавство в школі».Зазначалося, що в старій дореволюційній школі теж було краєзнавство історично-археологі чного та етнографічного напрямків. При цьому на голошував на тому, що на місцеве краєзнавство треба «.дивитися тепер не очима вченого з його прихильністю до аналізу, не очима археолога, а очима нової революційної людини .»[5].

У 1927 році в першому номері журналу «Крає знавство», вийшла стаття Ю.Зайцева «Краєзнавс тво і шкільні програми», в якій писалося стверджу валося, що: «.учитель, як єдина культурна сила нашого села, вже усвідомив себе на цій роботі і зро бився головним організатором і практичним робіт ником на полі нашого краєзнавства».

У 1929 р. на заводі ім. Андре Марті створили літературне об'єднання "Блок", яке виховувало та ких відомих прозаїків і поетів, як М. С. Лисянський і О. О. Сизоненко.

Однак, як виявлялося, на той час справжнє іс торичне краєзнавство вже не вписувалося в тодішнє життя. В часописі «Краєведение» (1929)підкреслю- валося, що «нужды сегодняшнего дня: економика,здравохранение интересуют в 6 раз більше, чем ар хеология и история вместе взятые».

І все ж таки на початку 30-х років краєзнавці Миколаївщини підготувати монографію з історії та природи краю за схемою, розробленою викладачем географії ІНО І. А. Корєнєвим, який 30 листопада 1930 року представив її на обговорення. Справжнім неоціненним історичним та етнографічним джере лом стали відомості стосовно назв одягу, їжі, хатніх предметів побуту, які високо оцінюються навіть те пер. У ці роки зі шпальт газет не зникав девіз «Ко жен трудящий повинен бути краєзнавцем» [8].

Середина 30-х років ХХ ст.. була найбільш тра гічною для краєзнавчого руху, саме тоді сотні і ти сячі його організаторів у всіх регіонах України були піддані політичному тиску і репресовані. Так влада продемонструвала, що на цьому етапі їй не потрібні організації, в яких сповідується принцип демократизму, для яких пріоритетними були про блеми національно - культурного розвитку, ви вчення проблем рідної мови, культури, збереження пам'яток історії.

3 березня 1932 р. в Миколаєві показом фільму "Путівка в життя" розпочалися демонстрації звуко вого кіно. Взагалі-то в місті, як і до революції, було всього два кінотеатри - № 1 і № 2, і лише перед са мою війною в одноповерховій будівлі відкрився ди тячий кінотеатр "Піонер".

У 1935 р. було прийнято рішення про ство рення в Миколаєві стаціонарного Російського теа тру на основі гастрольного театру "Шахтарка Доне ччини" (пізніше - "Імені В. П. Чкалова"), а також Театр юного глядача, що розташовувався в захоп леному приміщенні синагоги.

Молодий історик В.І.Стрельський у 1935 році був старшим науковцем Миколаївського обласного державного архіву. Перші його праці присвячені іс торії міста і Миколаївщини в цілому, революційній боротьбі робітників кораблебудівного заводу імені А.Марті та діяльності Миколаївської ради робітни чих депутатів у 1905 році. Він у 1937 році, працю ючи в Миколаївському педагогічному інституті, писав чимало наукових статей з історії розвитку фе одальних і капіталістичних відносин на Миколаїв- щині. Пізніше з'явилися його нариси про боротьбу трудящих Миколаєва з кайзерівськими окупантами у 1918 році. Згодом розпочав археографічну ро боту. А на основі архівних матеріалів видав фунда ментальний збірник документів «З історії міста ко рабелів». Підготовлений збірник не побачив світ у зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни. [3]

З кінця 1937 р. стала видаватися газета Мико лаївського обкому партії "Більшовицький шлях", яка друкувала наслідки краєзнавчих досліджень.

У воєнні 1943-1944 рр. було прийнято ряд пос танов про відродження краєзнавства: утворення но вих музеїв різних профілів та видів, забезпечення різних промислів та ремесел. Раднарком України зобов'язався взяти під охорону всі військові кладо вища, братські та окремі могили на яких потрібно було встановити пам'ятники та викарбувати прі звища і військові звання загиблих[2].

Висновок

Отже, як бачимо, державна політика щодо краєзнавчого руху в 1917-1945-х рр. була не однозначною. Для неї характерні подвійні станда рти. Якщо на першому етапі влада ще толерантно ставилася до існування різноманітних товариств, мирилася з їх демократизмом, дослідженнями акту альних проблем регіонів, активною роботою зі збе реження пам'яток культури і природи, то, почина ючи з кінця 20-х років, в рішуче змінює своє став лення на негативне до краєзнавства. Особливо яскраво проявляється політичний тиск, все більше і більше застосовуються адміністративні важелі впливу на краєзнавців та установи організації. З особливою наполегливістю це провадилося на фоні сфабрикованого процесу СВУ та інших спецопера- цій НКВС. З середини 30 - х ХХ ст.. років цей тиск змінюється політичними переслідуваннями і репре сіями, термін "краєзнавство", "краєзнавчий рух", "краєзнавчі осередки" надовго зникають із вжитку як в засобах масової інформації, так і в наукових публікаціях.

Література

1. ГавриловаІ.В. З історії краєзнавства Мико лаївщини (1944-1960 рр.)/ І.В.Гаврилова //Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження: VI Мико лаївська обласна конференція. - Миколаїв, Атол. 2006. - С. 38-40.

2. Гаврилова І.В. Освітяни і розвиток крає знавства Миколаївщини 1925-1931 роках /Гаври лова І.В. // Історія. Етнографія. Культура. Нові дос лідження: VII Миколаївська обласна конференція. - Миколаїв, Алот,2008.-С.343-345

3. Гаврилова І.В., Гаврилов В.І. Сторінки іс торії краєзнавства Миколаївщини у 1918-1930-х рр../І.В. Гаврилова, В.І. Гаврилов // Наукові праці. Миколаїв, 2000, Вип.2 - С. 104-108.

4. Гиляка С.А. Розвиток історичного крає знавства на Миколаївщині у 20-30-ті роки ХХ ст./ С.А. Гиляка // Наукові праці. - Миколаїв, 2001. - С. 101-102. Том. Х.

5. Зірник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. - Одеса, 1924. - С. 21

6. Крючков Ю.С. Историография Николаева как города. /Ю.С. Крючков - Николаев, 2004. - С.31-33.

7. Лагута М. Д. Хронология главнейших ис торических событий города Николаева / М. Д. Ла- гута. - Николаев, 1927. - 14 с.

8. Ласинська М.Ю.Історична творчість і нау кова спадщина миколаївських істориків-краєзнав- ців першої половини ХХ ст. / М.Ю. Ласинська //Іс торія. Етнографія. Культура. Нові дослідження: VII Миколаївська обласна конференція - Миколаїв, 2004. - С. 41-44.

9. Чорний адмірал// Бурав. Бульварно-сати ричний журнал. Миколаїв. 1924. - 28 вересня. - С. 23

10. Тригуб П.Н.Развитие краєведческих иссле дований на Николаевщине/П.Н.Тригуб // Методре- комендации по организации и проведению краеве дческой работі в школе. Николаев, 1991. - Вип І. - С.13

11. Шкварець В.П. Про відомих краєзнавців- миколаївців минулого./В.П.Шкварець // Гуманіта- рно-єкономічні дослідження. Збірник наукових праць. - Миколаїв; Одеса, 2005. Том 1. - С.20-28.

Размещено на Allbest.ru