Проблематика первісних чоловічих спілок в етнології та антропології Сполучених Штатів Америки другої половини ХІХ - середини ХХ ст.

Зіставлення американських, африканських та океанійських прикладів дало Р. Лоуї підстави для заперечення твердження Г. Шурца про чоловічу спілку як універсальний інститут, що на різних континентах розвивався і діяв за єдиним законом. Якщо в одному регіоні жінки сегреговані, а в іншому ні або меншою мірою, то це вказує на результат «чинності різних інституцій», тож покладатися на автоматичну дію «природного інстинкту», коли йдеться про соціальну організацію, не слід [26, с. 310]. Однак, Лоуї, слідом за Боасом і Бастіаном, констатував «вражаючі випадки поєднання одних і тих самих ідей в усьому світі», на ізольованих один від одного континентах, принаймні до приходу європейців. Передусім це стосується одноманіття уявлень абсолютно різних, нічим не пов'язаних між собою народів: ініціації як «ковтання» й «випльовування» посвяченого одноманітно уявлюваним духом, церемоніальне оприявнення того духа - як у Меланезії, так і Новому Світі й Африці - звуком, створюваним схожими «музичними» інструментами; причому повсюдно вважають, що жінка, котра потрапляє в зону чутності того звуку, має померти [26, с. 311-313]. Втім, Лоуї обмежився лише алюзією на «елементарні ідеї» Бастіана, утримавшись від пояснень, які неможливо перевірити емпіричним шляхом. Послідовник Боаса наголошував: «статева дихотомія» не є універсальним явищем; схожі явища «самочинно (spontaneously) витікають із потреб людської природи, однак етнографічна прикмета має початок в одному центрі й звідти поширюється на інші регіони» [26, с. 313]. Шурцеві він також закинув неналежну оцінку дифузії, невміння відстежувати культурні запозичення [26, с. 302]. Втім зазначене Лоуї «витікання з потреб людської природи» мало чим різниться від «інстинктів» Шурца.

Також Р. Лоуї заперечив тезу Г. Шурца про те, що первинною формою соціальної організації є вікові класи, а на їхній основі з'являються чоловічі будинки, що з часом перетворюються або на аристократичні осередки, або на загальнодоступні місця дозвілля. Лоуї оголосив це твердження «наслідком неприпустимого узагальнення на основі навмисно підібраних етнографічних даних». Відкидаючи непридатні для доведення висновки «спекулятивної антропології» (термін Боаса), Лоуї навів емпірично простежені приклади різноманітних комбінацій у спільнотах, структурованих за віковими класами, тим самим уникаючи перенаголошення конкретного типу вікової стратифікації. Триб відносини між поколіннями не є скрізь однаковим, тож і впевненість Шурца в одноманітності конфлікту між «батьками і дітьми» здавалася Лоуї перебільшеною. В Австралії старші чоловіки абсолютно домінують, у масаї соціальною гегемонією володіють неодружені юнаки, згуртовані в загони, серед індіанців Великих Рівнин був постійним антагонізм між молодими чоловіками, які прагнули війни задля прояву хоробрості й здобуття вищого статусу, і завбачливими вождями, котрі уникали небезпечних конфліктів і дбали про збереження свого статусу [26, с. 300, 314-315]. Та в більшості ж, молодші наслідують старших, які формують еталони престижної поведінки. Отже, ювенальна мімікрія є не менш значущим чинником, ніж конфлікт між поколіннями, перенаголошений Шурцом [26, с. 334].

Р. Лоуї заперечив і твердження Г. Шурца про те, що чоловічий будинок спершу був призначений для нежонатих чоловіків, а відвідання його одруженими мужчинами становило пізнішу видозміну. Лоуї навів приклади одночасного перебування одружених і неодружених в одному будинку, що також слугував і за готель для чужинців, був «платформою» для громадського життя, місцем ухвали рішень у справах громади. З гостями там зазвичай спілкується вождь, але сімейні житла перебувають на віддалі; входити до них гостю-чужинцеві зась. Зауважена й відсутність прямого зв'язку між статевою зрілістю та ініціацією, натомість наголошено на різниці між біологічним і соціальним віком, ступенем дорослості та рангом. Тобто право володіння статусом має основне значення, вік - допоміжне [26, с. 315-318, 327].

Побратимство, зокрема в індіанців дакота, жодним чином не корелює з поділом на вікові класи й членством у чоловічій спілці. Ці асоціації, як стверджував Лоуї, основані на спільному містичному досвіді, уявленні про єдиного для побратимів духа-охоронця. Важливою обставиною було і те, що побратими не зобов'язані проходити спільну ініціацію. Шаманські спілки, які об'єднували чоловіків і жінок різного віку, - важливий аргумент для заперечення багатьох висновків Шурца. Сплата внесків у таємних спілках, згідно з Лоуї, не є показником уявної стадії, що посвідчує перетворення чоловічого будинку на аристократичний клуб. На прикладі індіанських військових організацій «Лиси» і «Пси», тісно пов'язаних між собою, показано, що до першої приймають кожного, хто бажає, до другої - тільки спроможних сплатити внесок. В одному лише регіоні Великих Рівнин Лоуї відстежив і випадки різних комбінацій та обсягів сплати внесків, і приклади спілок зі спадковим членством, і наявність товариств зі спадковим членством та сплатою, і відсутність всього зазначеного. Простеження п'яти різних способів здобування рангів дало Лоуї підстави для висновку про наявність «єдиної базової схеми з видозмінами в окремих племенах», а не п'яти спонтанних ліній еволюції. Тому не варто скрізь відшуковувати троїсту структуру, заявлену Шурцом; цілком очевидна складна мережа з необмеженою кількістю вікових класів з переходами, які не чинили автоматично за якимсь єдиним алгоритмом. Окремо наголошено на широкій практиці запозичень елементів чужої культури в таємних спілках [26, с. 320-332].

«Військова організація [індіанців] Рівнин, - веде далі Р. Лоуї, - лежить не в основі класифікації за віком, а якогось іншого інструмента соціалізації, фактор віку з'являється лише у відносно пізній період і в спеціалізованому варіанті цих суспільств» [26, с. 332]. Зауважене й важливе значення видінь для виникнення індивідуальних і групових зв'язків. Впливовий провидець може підтримувати організацію наявної групи або започаткувати нову; тимчасовий гурт перетворюється на постійний за певних обставин, у більшості ж - через війну. Участь у спільних воєнних експедиціях є істотним чинником гуртування. Тож покладати функцію гуртування лише на ініціацію, як це чинив Шурц, не варто; слід проаналізувати багато емпіричних даних для з'ясування всіх чинників, а не дедуктивно виводити одну чи кілька причин щодо складних явищ і даремно приписувати їм риси однотиповості та розвитку, спричиненого єдиними законами [26, с. 332].

Загальний висновок Р. Лоуї про теорію й проблематику Г. Шурца є номіналістичним: чоловічі спілки неможливо концептуалізувати як універсальний інститут. Між таємними спілками Меланезії, Каліфорнії та Великих Рівнин немає ані історичної, ані психологічної схожості. Тож можна вести мову лише про те, що скрізь давався взнаки стадний інстинкт (gregarious instinct), однак соціальні феномени були різними, як і культи, що впливали на соціальні практики [26, с. 335-336]. Та попри це, часткова згода Лоуї з Шурцом вказує на певний неспростовний залишок у твердженні бременського етнолога про чоловіче гуртування як першу за хронологією умову політичної організації та соціального розмежування. Більше чи менше обмеження доступу жінки до чоловічого будинку є все ж обмеженням; більший чи менший вплив таємних спілок на структурування «племен» та управління ними є таки впливом; більша чи менша дистанція гурту чоловіків від власних сімей утім лишається дистанцією. Як би складно не перепліталися життя сімейної громади і діяльність чоловічої спілки, це було переплетіння різних ліній, зауважене Шурцом. Особливо прикметною є та зауважена Лоуї обставина, що британська колоніальна адміністрація мусила покладатися на таємні спілки індіанців як менш плинну структуру, порівняно з іншими [26, с. 301]. Не менш промовистим прикладом того, на що можуть перетворюватися статевовікові групи і таємні спілки, слугує наведений Лоуї випадок формування «королем» африканських зулусів Чакою (загинув 1828 р.) потужної військової організації на основі краалю, де традиційно гуртувалися неодружені хлопці та дівчата, відмежовані від пошлюблених чоловіків і жінок [26, с. 316]. Тобто статевовікові інститути домодерних спільнот здатні своїми власними засобами відповідати на виклики модерності, протидіяти загрозам, принесеним європейським колоніалізмом.

Концептуальні засади «школи Боаса» в поєднанні з ідеями Зиґмунда Фрейда позначилися на спрямуванні польових досліджень Маргарет Мід у Меланезії в 1925-1926 рр. Дослідниця посвідчила згасання тут давніх ініціацій і різний градус «агресивності» в місцях, де чоловічі спілки ще остаточно не згасли, і там, де вони занепадали під впливом європейців. У місцевостях з меншою «агресивністю» чоловіки мають розгублений і бездіяльний вигляд, хлопці все ще відтворюють агресивний стиль поведінки своїх предків, дівчата - вільні від жорстких ролей, а жінки взяли у свої руки господарські справи й легко об'єднуються у великі групи для певної роботи [10, с. 65]. Тож зазначене - наслідок впливу європейців, чиї колоніальні запровадження підважували прадавні тубільні інститути.

М. Мід (1901-1978) вважала за свою головну мету показати «головні шляхи, за якими культури формували (cultures patterned) очікувану поведінку чоловіків і жінок». Порівняльне дослідження трьох етнографічних груп Папуа Нової Г вінеї дало їй підстави дійти висновку про те, що заданих «природою» чоловічих і жіночих ролей не існує, натомість можна говорити лише про вплив культури на формування гендерних стереотипів [24, с. 693]. Різні культури випрацьовують неоднакові моделі поведінки з різними ступенями агресивності та неоднаковими відносинами між представниками двох статей. Тож релятивізм «американської історичної школи» в працях пізніх її представників призвів до увиразнення соціальних конструктів і заперечення еволюціоністських універсалій, зіпертих на твердження про єдині чинники історичного чи природно-біологічного характеру.

Висновки

М. Мід вплинули на формування феміністських і конструктивістських теорій, що наголошували на відмінності між статтю (біологічно заданими прикметами) та гендером (соціальними нормами й ролями). Втім у висновках Мід знаходимо не лише феміністичні концепти, але й властиві для «школи Боаса» номіналістичні настанови. Для фемінізму в період між двома світовими війнами був характерний не лише номіналізм, але й універсалізм однолінійно-еволюціоністського трибу, що посвідчено працями німецького етнолога Іди Люблінської. На висновки цієї дослідниці справили вплив ідеї Генріха Шурца, котрі постали в неї у дзеркально перевернутому вигляді. Люблінська твердила про сепаратистську природу маскулінності, оприявнену в асоціальному трибі життя чоловічого будинку, на відміну від материнського клану, з якого, на її думку, й виникла вся соціальна організація [29, с. 47]. Ідеї Й. Я. Бахофена І. Люблінська наповнила політичним змістом (матріархат як реальна влада) і наголосила на першорядному значенні зв'язку жінки-матері з дітьми в процесі соціальної еволюції [21, с. 152-153].

Після Другої світової війни науковий інтерес до історії чоловічих спілок в американській антропології помітно згас [29, с. 47-48]. Це можна пояснити, з одного боку, впливом «школи Боаса», чиї представники підважили переконливість порівняльно-ретроспективного методу «класичної» етнології й зосередилися на вивченні сучасного стану залишків архаїчної соціальності, власне, перетворившись на соціологів колоніальної периферії. Гендерні дослідження другої половини ХХ ст. далеко відійшли від проблематики, аналізованої Ф. Боасом, Х. Вебстером і Р. Лоуї та іншими американськими антропологами наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Утім, цей відхід не дав принципово нових концептуальних рішень питань, поставлених як зазначеними дослідниками, так і їхніми опонентами. З іншого ж боку, як реакція на боасівський номіналізм, у середині ХХ ст. з'явилися універсалістські теорії неоеволюціоністського напрямку, що реанімували інтерес до наукової спадщини Л. Г. Моргана й актуалізували окремі марксистські підходи до вивчення праісторії людства [1, с. 198-216, 270-280]. Разом із тим, неоеволюціоністський синтез і верифікація наукових знань унаочнили обмеженість цього підходу, підтвердивши висновки Р. Лоуї щодо Л. Г. Моргана.

Професор Колумбійського університету Мортон Герберт Фрід подав (1975) впливову деконструкцію теорії Л. Г. Моргана й продемонстрував штучність докладання поняття «плем'я» (tribe) до так званих первісних спільнот, що не були «згуртованим суспільством у територіальному та демографічному сенсах», не являли собою економічно та політично інтегровані колективи - тією мірою, як на цьому наголошували прибічники однолінійного еволюціонізму. Поняття «плем'я», осмислене як строге наукове поняття за часів Моргана та, зокрема, його зусиллями, стосується лише певного часу давньоримської історії - поділу «римського народу» на латинян, сабінян та етрусків, тобто три частини (звідси й латиське tribus). Давньогрецьке слово «фіга», яке Морган і Енгельс вважали за повний аналог римського tribus, застосовували лише в Афінах, причому внаслідок державних запроваджень, а не еволюційного розвитку додержавних спільнот; Західна Греція не знала жодних філ. Ці грецькі та римські слова на позначення племені, як поєднання родів, увійшли до канонічних текстів Біблії [22, с. 3, 5, 7], а відтак знайшли свої відповідники в мовах усіх християнських народів. Тож, поняття «плем'я» є витвором державного, а не додержавного часу, анахронічною проекцією в минуле, а не його об'єктивним відображенням. Плем'я - це «вторинний феномен», - такий висновок Фріда [22, с. 10]. Застосування цього слова має пейоративний сенс, похідний від практик панування-підпорядкування, колоніального та імперіалістичного тиску [22, с. 38].

Отже, плем'я не слід вважати додержавною стадією, зважаючи на вторинність явища, називаного на цей кшталт. Плем'я, за М. Г. Фрідом, виникає не в результаті внутрішнього розвитку «родового суспільства», а внаслідок зовнішніх - безпосередніх (війна, данництво) або опосередкованих (торгівля) - контактів недержавних спільнот із державами. «Вірогідно, основним засобом об'єднання окремих локальних груп, громад були не військові, не економічні, а ідеологічні та церемоніальні чинники. Гуртівним ядром зазвичай був міф про спільне походження, що поєднував генеалогії - плинні й непевні в одних суспільствах, чіткі й ретельно визначені в інших», - писав М. Г. Фрід [22, с. 77]. Держави, себто консолідовані й структуровані суспільства, поглинали менш згуртоване й структуроване довкілля, перетворюючи сусідніх мешканців або на своїх громадян, або на рабів. Спротив державній експансії і спричинявся до консолідації людей, котрі доти не мали потреби створювати скільки-небудь тривкі політичні інститути. Тож племінна організація завдячує саме такій консолідації. Також зауважено, що держави можуть створювати на своїй периферії або довкруж неї племена для управління підлеглими територіями. Такий принцип простежується на прикладі історії Китаю, що мав довготривалу практику призначення «вождів племен» й опосередкованого управління степовою периферією [22, с. 101]. Тож трайбалізм є реакцією додержавних спільнот на експансію однієї чи кількох держав [22, с. 103].

Наголосивши на відсутності наукових підстав називання додержавних спільнот певним науковим поняттям, покликаним заступити поняття «плем'я», М. Г. Фрід зауважив: «Устроєві первні (charters) переддержавних соціальних утворень були представлені величезним розмаїттям генеалогічних, церемоніальних, міфологічних і невиразних типів, що були об'єднані під рубрикою племені» [22, с. 74]. Більшість цих типів, як видно з напрацювань Ф. Боаса, Х. Вебстера, К. Вісслера, Р. Лоуї, так чи інакше стосуються первісних чоловічих спілок.

Таким чином, етнологи й антропологи США до середини ХХ ст. ввели в науковий обіг величезний матеріал щодо чоловічих спілок, чинних у корінних американців до офіційного «закриття фронтиру» в 1890 р. Підходи до інтерпретації цього матеріалу були вироблені Ф. Боасом, Х. Вебстером і Р. Лоуї з огляду на концептуалізацію чоловічих спілок німецькими вченими Ф. Ратцелем і Г. Шурцом. Проте «історичний партикуляризм», притаманний «школі Боаса», спричинився до аргументованої відмови визначати чоловічі спілки як осібний інститут первісних спільнот й наділяти його універсальним характером, як це робив Г. Шурц. Утім комплекс прикмет чоловічої спілки, охарактеризований Шурцом (чоловічі групи й місця їхніх зібрань, відмежування від сімейного простору, вікові класи, ініціації, тимчасовий або сезонний характер групування) знайшов більше відповідників на американському ґрунті, ніж теорія Л. Г. Моргана, взорована на ідейні засади британської антропології.

Список використаних джерел та літератури

1. Аверкиева Ю. П. История теоретической мысли в американской этнографии / Ю. П. Аверкиева. - М.: «Наука», 1979. - 288 с.

2. Грибовський В. В. Гендерний структуралізм Генріха Шурца в перспективі дослідження чоловічої соціальності передмодерного часу / В. В. Грибовський // Scriptorium nostrum. / гол. редактор В. М. Андрєєв - Вип. 1 (4). - Херсон: Херсонський державний університет, 2016. - С. 17-43.

3. Грибовський В. В. Г. Шурц vs Л. Г. Морган-Ф. Енгельс або знову про багатолінійність історії / В. В. Грибовський // Ейдос: альманах теорії та історії історичної науки / гол. редактор В. Смолій; відповідальний редактор І. Колесник. - Київ, 2016-2017. - Вип. 9. - C. 145-176.

4. Кузнецов И. В. «Как квакиутль он был неоценим...» (К 70-летию со дня смерти Джорджа Ханта - человека, глазами которого Боас увидел мир кваквакавакв) / И. В. Кузнецов // Бюллетень: Антропология, Меньшинства, Мультикультурализм. - Вып. 6 (март, 2004) / под ред. И. В. Кузнецова и др.

- Краснодар: ООО «РАйФ», 2004. - С. 145-154.

5. Кузнецов И. В. К истории американской антропологии / И. В. Кузнецов // Бюллетень: Антропология, Меньшинства, Мультикультурализм. - Вып. 6 (март, 2004) / под ред. И. В. Кузнецова и др. - Краснодар: ООО «РАйФ», 2004.

6. Кузнецов И. В. Чувство далекого (Боас приступает к полевым исследованиям) / И. В. Кузнецов // Бюллетень: Антропология, Меньшинства, Мультикультурализм. Новая серия. - Вып. 1 (7). - № 1-3 (март-сентябрь 2006) / под ред. И. В. Кузнецова и др. - Краснодар: ООО «РАйФ», 2006. - С. 114-115.

7. Леві-Строс Клод. Структурна антропологія / Клод Леві-Строс / пер. з фр. З. Борисюк. - К.: Основи, 2000. - 387 с.

8. Марков Г. Е. Немецкая этнология. Учебное пособие для вузов / Г. Е. Марков.

- М.: Академический проект; Гаудеамус, 2004. - 576 с.

9. Маркс К. Конспект книги Льюиса Г. Моргана «Древнее общество» / К. Маркс // Карл Маркс и Фридрих Энгельс. Сочинения. Издание второе. - Т. 45. - М.: Изд-во политической литературы, 1975. - С. 227-372.

10. Мид Маргарет. Культура и мир детства. Избранные произведения / Маргарет Мид. - М.: Наука, 1988. - 430 с.

11. Мэйн Г. С. Древнейшая история учреждений / Г. С. Мэйн / пер. с англ. А. П. Нахимова. - СПб.: «Знание», 1876. - 320 с.

12. Никишенков А. История британской социальной антропологии / А. Никишенков. - СПб.: Изд-во СПб.-го ун-та, 2008. - 496 с.

12-а. Переписка Ю. П. Аверкиевой и Ф. Боаса / сост. И. В. Кузнецов // Бюллетень: Антропология. Меньшинства. Мультикультурализм. Новая серия. - Вып. 1 (7). - № 1-3 (март-сентябрь, 2006) / под ред. И. В. Кузнецова и др. - Краснодар: «РАйФ», 2006. - С. 137-160.

13. Ратцель Ф. Народоведение / Ф. Ратцель / пер. со 2-го издания [1894 г.] Д. А. Коропчевского. - Т. 1. - СПб.: Т-во «Просвещение», 1904. - 764 с.

14. Тайлор Э. Б. Первобытная культура / Э. Б. Тайлор / пер. с англ. Д. А. Коропчевского. - М.: Политиздат, 1989. - 573 с.

15. Токвіль Алексіс де. Про демократію в Америці / Алексіс де Токвіль / пер. з фр. Г. Філіпчука та М. Москаленка. - К.: Всесвіт, 1999. - 590 с.

16. Эванс - Причард Э. История антропологической мысли / Э. Эванс - Причард / пер. с англ. А. Л. Евфимова. - М.: Вост. лит., 2003. - 358 с.

17. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Ф. Энгельс // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. - Т. 2. - М.: ОГИЗ, 1949. - С. 160-310 с.

18. Boas Franz. The Limitations of the Comparative Method of Anthropology / Franz Boas // Science. New Series. American Association for the Advancement of Science. - Vol. 4. - No. 103. - Dec. 18. - 1896. - Р. 901-908.

19. Boas Franz. The Social Organization and the Secret Societies of the Kwakiutl Indians. Based on Personal Observations and on the Notes made by Mr. Georg Hunt / Franz Boas // Report of the U. S. National Museum for 1895. - Washington: Government Printing Office, 1897. - P. 311-737.

20. Boas Franz. The Social Organization of the Kwakiutl / Franz Boas // American Anthropologist. New Series. - Vol. 22. - № 2. Apr. - Jun. - 1920. - Р. 111-126.

21. Davies Peter. Myth, Matriarchy and Modernity: Johann Jakob Bachofen in German Culture, 1860-1945 / Peter Davies. - Berlin; New York: Walter de Gruyter GmbH & Co. KG, 2010. - 462 p.

22. Fried Morton H. The Notion of Tribe / Morton H. Fried. - Menlo Park, Calif.: Cummings Pub. Co., 1975. - 136 p.

23. Kidd Dudley. Peeps and many lands: South Africa / Dudley Kidd. - London: A. and Ch. Black, 1910. - Р. 88.

24. Lipset David. Rereading «Sex and Temperament»: Margaret Mead's Sepik Triptych and Its Ethnographic Critics / David Lipset // Anthropological Quarterly: The George Washington University Institute for Ethnographic Research. - Vol. 76. No. 4 (Autumn, 2003). - Р. 693-713.

25. Lowie Robert H. Plains Indian age-societies: historical and comparative summary / Robert H. Lowie // Anthropological papers of the American Museum of Natural History. - Vol. 11. - Part 13. - New York: Order of the Trustees, 1916. - Р. 877984.

26. Lowie Robert H. Primitive Society / Robert H. Lowie. - N. Y.: Boni and Liveright, 1920. - 464 p.

27. Meek Ronald L. Social Science and the Ignoble Savage / Ronald L. Meek. - Cambridge: at the University Press, 1976. - 249 p.

28. Morgan Lewis H. Ancient Society or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization / Lewis H. Morgan. - Chicago: Charles H. Kerr & Co, 1909. - 570 p.

29. Remy John. Patriarchy and fratriarchy as forms of androcracy / John Remy // Men, masculinities and social theory / edited by Jeff Hearn and David H. J. Morgan. - London; New York: Routledge, Taylor & Francis Group, 2015. - P. 43-54.

30. Schurtz Heinrich. Altersklassen und Mannerbunde. Eine Darstellung der Grundformen der Gesellschaft / Schurtz Heinrich. - Berlin: Druck und Verlag von Georg Reimer, 1902. - 458 s.

31. Weatherly Ulysses G. Primitive secret societies. A Study in Early Politics and Religion. By Hutton Webster, Professor of Sociology and Anthropology in the University of Nebraska. (N. Y.: The Macmillan company, 1908) / Ulysses G. Weatherly // The Economic Bulletin. - Vol. 1. - № 2. Jun. - 1908. - Р. 151-154.

32. Webster Hutton. Primitive secret societies. A Study in Early Politics and Religion / Webster Hutton. - N. Y.: The Macmillan company, 1908. - 227 p.

33. Wissler Clark. Societies and dance associations of the Blackfoot Indians / Clark Wissler // Anthropological papers of the American Museum of Natural History. - Vol. 11. - Part 7. - New York: Order of the Trustees, 1913. - Р. 359-460.

Размещено на Allbest.ru