Жанрова амбівалентність функціонування одного тексту: закарпатський варіант балади про двох голубів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрова амбівалентність функціонування одного тексту: закарпатський варіант балади про двох голубів

Поняття жанру є одним з ключових в етномузикології. Розпізнати жанрову належність фольклорного твору означає віднайти його місце у функціональній системі самого життя. І саме цей аспект аналізу часто завдає дослідникам немало клопоту. Невизначена або двоїста функція твору в жанровій системі фольклору повідомляє про якісь специфічні особливості місцевої традиції, які заслуговують на дослідження. В експедиційних подорожах у Тячівський район Закарпатської області (українську частину Мараморощини) автору статті зустрівся цікавий випадок різножанрового функціонування одного і того ж тексту «Під дубиною під зеленою / там сидів голуб з голубиною» В діалектному варіанті зустрічається також “Пуд дубиною, пуд зеленою”.

Жанрова мутація пісенного твору, пристосування його до різних побутових обставин не є рідкістю у традиційній культурі. Дослідниками неодноразово фіксувалося взаємопроникнення сфер обрядового фольклору та лірики. Науковці зазначають, що формула колядних величань часто повторювалася у весільному репертуарі, група баладних та ліричних сюжетів стала закріплюватися за зимовим обрядовим циклом [3, с. 37]. Ще частішим є присвоєння різними жанрами спільних поетичних фрагментів (блукаючих мотивів).

Неординарність нашої ситуації полягала у співіснуванні на малій території, навіть в межах одного села, двох мелодичних версій популярного у фольклорній традиції сюжету про віддану любов пари голубів. Цей баладний сюжет кодифіковано О. Деєм у каталозі українських народних балад як «І - G-1» [10, с. 67]. Сюжет: стрілець (орел, сокіл, ворон) убиває голуба, спокушаючи голубку принадами багатого життя («насипав пшонця аж по колінця») або вибором нової пари, але голубка залишається вірною померлому голубу, миліше за якого немає у світі.

Інформанти з чотирьох сіл Тячівського району (села Ганичі, Підплеша, Вишоватий, присілок Солоний) впевнено атрибутували цей сюжет в одних випадках як звичайну «співанку», в інших - як «колядку вдові». В. Гошовський зазначає, що в деяких місцевостях Закарпаття баладу називають «вдовина пісня» [6, с. 127], але у нього немає посилань на те, що вона могла функціонувати саме як колядка. В моїх експедиціях, які проводилися у 2006-2010 рр., цей факт засвідчувався неодноразово.

З подібною ситуацією, коли текст «Під дубиною, під зеленою» був пристосований до колядкового наспіву, зіткнувся і Михайло Рощахівський, та оприлюднив її у статті «Музика й спів у присілку Вишоватом на Марамороші»[21], про яку далі скажемо детальніше.

Балада про двох голубів розповсюджена ледве не на всіх українських землях - від воронізьких сіл до Лемківщини. Всі вони відрізняються разючою стабільністю складоритмічної будови вірша 5+5. В. Гошовський, досліджуючи десятискладові віршові структури в українських піснях, прийшов до висновку, що серед ліро-епічних творів подібної структури переважає саме пісня-балада про голубку [5, с. 100]. Музичне тлумачення ритміки здвоєного п'ятискладовика дещо різноманітніше: серед різних версій помітно домінують ритми 11121 (на Заході) та 12112 (на Сході).

На відміну від наведених прикладів, обидва жанрові варіанти, зафіксовані на Тячівщині: і балада і колядка вдові, мають у своїй основі ритм 11112 (з ритмічною опорою на п'ятому складі) Показово, що цей ритм характерний для всіх колядок Закарпаття.. Отже, ця структурна подібність і стала тією «зачіпкою», яка водночас і об'єднала і роз'єднала на жанровому рівні поетичний текст, так що він вилився у дві різні мелодії (див. Приклади №2 та №3). Таке функціональне розходження подібного за змістом і структурою об'єкту ми пропонуємо назвати жанровою амбівалентністю, використовуючи поширену в культурологічних працях останніх років характеристику двоїстості якогось явища. Саме відмінна жанрова належність спільних за сюжетом та ритмом наспівів розмежувала їх за часом виконання та за гендерною характеристикою виконавців. Колядка вдові презентує зимовий обрядовий фольклор, тож за своєю функцією вона регламентується обрядом і сезоном, а виконавцями є лише чоловіки. Балада має відношення до позаобрядового фольклору, її виконання є неприуроченим і воно закріпилося в жіночому репертуарі: співають одна, рідше гурт жінок. Відмінностей у сюжетних деталях текстів колядки та балади немає, але цілісно та послідовно сюжет зберігся переважно у чоловічому виконанні, тобто в жанрі колядки.

Балада про голуба і голубку, що була записана нами в експедиціях на Тячівщині, найшвидше є напливовою. Про це свідчить відсутність на згадуваній території ліричних пісень з десятискладовою віршовою структурою: балада про голубів складає єдиний виняток. Більшість позаобрядових пісень цього району мають коломийкову форму, а десятискладова структура не зустрічається в інших жанрах, крім колядок. Тож можливо припустити, що «подвійне життя» десятискладового баладного тексту в зоні тотального панування коломийки є наслідком невідповідності його структури ліриці, яка побутує на цій території. Можливо, що саме знайома колядкова структура стала «провідником» цього привабливого сюжету, що прийшов з інших країв.

Перехід тексту з одного жанру до іншого міг бути спровокований специфічною локальною ситуацією. Звернімося до статті М. Рощахівського «Музика і спів в присілку Вишоватом на Марамороші», з якої дізнаємося про те, що вчений ще на початку ХХ ст. зіткнувся з подібним неоднозначним тлумаченням баладного тексту. Один з учнів вечірньої школи підійшов після уроку до вчителя з пропозицією наспівати одну «нову файну колядку» (звернімо увагу на те, що колядка пропонувалася як «нова», тобто не закорінена в місцевій традиції). Хлопець проспівав текст «Під дубиною, під зеленою» на колядкову мелодію. Уважно прослухавши, Рощахівський прийшов до висновку, що це «...звичайна собі співанка!» - виходячи зі змісту. Але коли Рощахівський сам виконав один з варіантів мелодії, на який співають балади, він не отримав жодної реакції від аудиторії. Згодом він так прокоментував цей випадок: «згадуючи сей припад, я порозумів, чому проспівана мною мелодія наведеної пісні (тобто балади - Г.П.) не

могла заимпоновати моїм слухачам. Вона була чужою для них своєю формальною структурою, и ярко зазначеною дур-тональностею, и кострубатою ритмікою. Така мелодія - лихий проводник до дівочого серця, що з маленькости призвичаєне до своєї зворової (звичної, тутешньої - Г. П.) мелодії, а в каждому отступленю од неї, готове подозріти фальш, нещирость співанкового почутя» [21, с. 10].

Наведена цитата - важливе свідоцтво специфічного музично- поетичного мислення карпатських горян. В. Гошовський дав цьому явищу термін «коломийкове мислення», маючи на увазі домінуючу роль структури 446₂, що проникає у цьому регіоні майже у всі жанри строфічної будови, крім колядок та весільних пісень. Не дивно, що будь-який наспів іншої структури (у нашому випадку - 55) не зможе однозначно інтегруватись і бути адекватно сприйнятим. Отже, можливо припустити, що напливовий баладний сюжет, потрапивши у середовище із специфічним коломийковим мисленням, не зміг прижитися лише у звичній для себе ролі балади, натомість «приміряв на себе» колядковий наспів, для якого десятискладова структура є цілковито природною.

Цікавим підтвердженням домінування коломийкового мислення є приклад місцевої трансформації пісенного тексту про голубів у звичну структуру 446₂: «Чий стрілила / мамко стріла / з Тернова до Луга // Й устрілила, / мамко, стрілка / сивого голуба» (с. Велятино, запис Михайла Гузанича, 1998) [17, с. 106].

Думка про напливовість балади (ймовірно з протилежної сторони Карпат - Львівської області) підтверджується також друкованими джерелами. В 1975 році балада з ідентичним текстом та наспівом була зафіксована М. В. Мишаничем в с. Нагуєвичі (зараз - село Івана Франка) Львівської області [18].

Балада про двох голубів записана М. Мишаничем у с. Нагуєвичі, має ідентичну віршову та мелодичну форму із записаними зразками на Тячівщині. Лише два зразки записані нами відрізняються від львівської балади за своєю формою (в цих прикладах відсутні повтори рядків, тобто замість віршової форми ААББ та мелодичної форми ААВВ вони складаються з віршової форми АБ та мелодичної АВ):

Приклад 2.

Запис і транскрипція Г. Пеліної

с. Ганичі Тячівського р-ну Закарпатської обл.

Пуд ду - бі - но - ю, пуд зе - ле - но - ю, там си - дів го - луб, з го - лу - бі - но - ю.

В основі всіх баладних наспівів - мінорний пентахорд (в деяких випадках з субсекундою).

Марамороський колядковий наспів, до якого був пристосований баладний текст, є політекстовим (груповим), на який співають всі колядки місцевості. Він має віршову та мелодичну форму AR. Наспів будується в межах мажорної квінти.

Неординарність цієї колядки полягала, поміж іншим, у тому, що зимові обрядові пісні не знають текстів з трагічним змістом, подібних до балади про голуба і голубку. Колядка з таким сюжетом затемнює основну функцію колядування, яка полягає у величанні господаря та членів його родини, побажанні добробуту, щасливого одруження. Здавалось би, при потребі колядувати вдові, можна було би використати і переосмислити колядку ґаздині. Проте, в господарських колядках персонажі «ґазда» та «ґаздиня» майже завжди виступають в парі, нероздільно, що суперечить змісту даної балади. І взагалі вдова - персонаж, непричетний до продуктивної магії зимової обрядовості. Тому колядування вдовиці із текстом трагічного змісту, здавалось би, могло викликати несприйняття в сільському середовищі. Але це не зовсім так. Одна з закарпатських інформанток, Ганна Миколаївна Герич 1928 р.н. так пояснила призначення сумної колядки вдові: «Коли вдова була, то вдові колядовали. Давно коли чоловіка жона не мала, а вни доки доколядуют, а она сирота (бідна -- Г.П.) захлинаєся од сльоз, знаєте такі слова...моя мамка вдова била та я знаю, що мамі колядовали». Таким чином, колядка з текстом балади про двох голубів виконує функцію швидше психологічну, ніж обрядову, величальну.

В етнографічній літературі трапляються поодинокі приклади колядок вдові. У збірнику Климента Квітки «Українські народні мелодії» 1922 року наведений єдиний запис такої колядки під № 134 з Полтавщини «Чи дома, дома, / бідная вдова// Славен яси/ наш милий Боже/ на небеси» від Мотрони Ященко та Ганни Писанюк [12]. Чотири колядки адресовані вдові також були записані В. Шухевичем на Гуцульщині на початку ХХ ст. Серед них фігурує і текст про двох голубів [24]. Чи не єдиним записом із Закарпаття, окрім нашого, є текст колядки вдові опублікований Уріїлом Метеором (без мелодії і точних паспортних даних) в часописі «Листок» 1902 року [23, с. 52]. Згадки про колядки вдові також є у В.Гнатюка, Ж. Паулі, М. Мишанича. Серед сучасних записів є згадки про таку традицію на Уманщині (С. Протасова) та середньому Поліссі (М. Скаженик). В давні часи колядування вдові могло бути поширеним в Україні явищем. Але прикметно, що сьогодні ця традиція чи не найбільше збереглася на західних теренах України.

Постать вдови у традиційному народному середовищі посідає особливе місце. Її сприйняття було неоднозначним. Найчастіше до вдови ставилися з насторогою, навіть острахом [7, с. 293-294]. Вдова була небажаною гостею на весіллі або під час народження дитини. Зате вона часто брала участь у організації поховального обряду [7, с. 295]. Відомо, що жінка яка передчасно втратила чоловіка, свою «другу половинку» ставала свого роду посередницею між світом живих та світом мертвих. Не дарма вона фігурує в таких дохристиянських обрядах, як викликання дощу під час посухи [11]. По смерті чоловіка вдова отримувала досить високий соціальний статус у сільській громаді. Вся влада в родині переходила до неї, вона ставала самостійною господаркою і діставала права та обов'язки, які раніше належали її чоловікові [13]. На відміну від інших жінок, вдовиця брала участь у зборах громади та мала окремий голос у виборах громадської старшини [13], вона часто ставала хазяйкою вечорниць. Якщо ж якийсь чоловік хотів одружитись з вдовою, то він у цьому разі вже не одружувався з нею, а «виходив заміж за неї» [7, с. 294]. Отже, вдова певним чином переймала на себе функції чоловіка.

З іншого боку, життя такої жінки викликало співчуття. Самотня вдова старшого віку - суб'єкт опікування громади. За нашими спостереженнями, велику роль у піднесенні громадського статусу вдови відігравала церква та її служителі. Вже починаючи з середньовіччя, відношення церкви до таких жінок було особливим. Закони, які опікувалися вдовами, були однакові з постановами про бідних та сиріт. Вдовиці за шістдесят років, що залишалися одношлюбними та вели праведне життя, були вельми поважними в громаді. З «чесних вдів» (як згадується в одній із колядок) обиралися жінки на роль діакониси в церкві (диякон в жіночій іпостасі). Тому образ вдови чистої і непорочної [2, с.111] не може не навести на символічну паралель з чистотою і вірністю у світі птахів.

У баладному тексті в образі голуба поєдналися міфологія і символіка. Голуба часто згадує Святе Письмо: Святий Дух зійшов на Спасителя у подобі голуба; голуб прилетів до ковчегу Ноя із звісткою, що вода зійшла. Це не просто собі птах, він - субститут душі. Неприпустимим було говорити про смерть голуба, використовуючи вираз «здох» - слід було говорити «вмер», оскільки у голуба (так само бджоли), як і у людини - «один дух», тобто та ж людська душа [7]. З іншого боку, голуб є символічним втіленням вірного людського кохання (голуби обіймаються крилами - щасливе взаємне кохання) [16]. З точки зору християнської моралі, голуб уособлював собою «чистого птаха» [2], і можливо саме тому, баладний текст про вірність голубки стійко асоціювався з моральним уявленням про безгрішну вдовицю, а текст колядки - з віншуванням «чесної жони».

Цікавим є механізм жанрової трансформації й, відповідно, переробки текстів в такому консервативному середовищі, як сільська громада Карпат. І тут, за нашою гіпотезою, свою роль могла відіграти церква.

В одній з публікацій етнографа Петра Шекерика-Доників «Колєди» знаходимо цікавий спогад одного з досвідчених гуцульських «березів» Федя Джюнди. Він розповів як гуцульські церковні служителі в середині ХІХ ст. примушували колядників змінювати тексти «поганських» колядок, які «ни можна колядувати, бо за ні є ниспасний гріх» на «божі». «Хотіше обходити Різдво колєдами, ми мусіли погодитися на то, шо піп казав. Скликав він нас раз усіх березів из цілої парафії до купи в дяківську школу, тай заставив укладати нові колєди. Дєк чітав нам Біблію, ми слухали тай витак післідь того укладали нові колєди на старовірку моду. Ми їх так штудерно мусіли уложити, або си вни удали й Попови, тай людєм. Помішали ми старе з новим так хєтро, шо піп на другий рік

позволив нам уже пити березувати в колєдники...» [24, с. 279] Наведена тут історія переробки торкається гуцульського села. Але закономірності усної традиційної культури та християнської моралі поширюються на весь гірський масив Карпат.

Як виявилося, оновлення традиційного колядкового сюжету було справою звичайною і не ставило перед колядниками зайвих перепон. «Старовірка мода» означала не що інше, як стійку 10- складову структуру, в межах якої можна було маніпулювати різними текстами. Доказом переробки колядних текстів є приклад зі збірника В. Шухевича, у якому колядка вдові збудована з сюжетних блоків колядного тексту ґаздині та балади про двох голубів. Той фрагмент колядки, в якому детально описане багатство «гречної газдині», належить традиції давніх господарських колядок:

... Сїдай коло нас не сама з собов,

Не сама з собов тай з дїточками,

Ой з дїточками тай з овечками,

Ой з овечками тай коровками,

Ой з коровками тай з кониками,

Ой з кониками тай із бджілками,

Из всев судинков та із маржинков!

Далі іде фрагмент, позначений «вдовиним маркером», у ролі якого виступає історія двох голубів і тема вірності голубки померлому голубу. Завершення колядки («вінчування») відповідає загальним канонам колядного жанру. Саме через зовнішнє втручання у переробку текстів, яке призвело до сюжетної контамінації, вдова стала носієм різноспрямованих мотивів [24, с. 87].

Сьогодні звичай колядування вдові виявляє себе не дуже виразно, недарма його не розпізнав В. Гошовський. Але важливо те, що його сліди компактно збереглися в кількох селах Тячівського р-ну. Залишається відкритим питання про ґенезу традиції: чи колядки вдові є реліктом давньої місцевої традиції Мараморощини, а баладний текст всього лише використаний у якості «замінної функції», чи це результат стороннього впливу на закарпатську частину? Відповісти на це питання поки що передчасно, проте імовірно, що територіальна близькість Львівської та Івано-Франківської областей могла зумовити часткове переймання традицій.

Взагалі побутування тексту про двох голубів заслуговує на окреме дослідження, оскільки цей текст живе на західних теренах якимось своїм особливим життям. Михайло Мишанич відмічав не «подвійне», а навіть «потрійне життя» цього тексту, який у с. Стовпин Бузького району «побутує не просто як звичайна пісня, а як, перше - приурочена до певного календарного моменту (Великодня), друге - з традицією чоловічого виконання, і третє - з колядково-щедрівковою обрядовою мелодією. Згодом вдалося встановити, що словесний текст цієї балади також був відомий у Галичині як обрядовий - колядка вдові» [19]. Проте вражає вперта прив'язаність цього сюжету до величальних жанрів, адже спільність жанрів колядок та ранцівок очевидна. В. Гошовський звертає увагу на варіанти цього сюжету в російський весільних піснях:

Летит сокол из улицы, слава,

Г олубушка из другой, слава,

Слеталися, целовалися, слава,

Сизыми крыльями обжималися, слава.

Близькою до балади є і російська пісня «Как на дубчике, два голубчика, целовалися, миловалися» (опублікована у зб. В. Трутов- ського, 1776), яка теж має десятискладову віршову форму [6].

Таким чином, нам вдалося зробити важливі висновки про прив'язаність сюжету про двох голубів до стабільної складочислової структури 5+5 (окрім коломийок); у випадку, якщо сюжет потрапляє в іншу жанрову сферу - він чітко пов'язаний із величальними жанрами (колядки, ранцівки, весільні). Ми також з'ясували важливу роль вдови у сільському середовищі та особливе ставлення до неї церкви, що могло спричинити використання цього тексту як колядки вдові.

Отже, у ситуації, що склалася на Тячівщині, популярний текст про голуба і голубку, «улюблена пісня народу» як називає його В. Гошовський, потрапляє у нове для себе середовище з досить відособленим мисленням. І сюжет починає функціонувати у потрійному вигляді: як балада, як колядка вдові (підлаштувавшись до типової мелодії) та як коломийкова співанка (зі зміною складочислової структури).

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що це свідчить про живу традицію, що оновлюється популярними сюжетами. Колядки швидко пристосувалися до нових побутових умов, виявившись досить мобільним жанром.

Література

1. Балади. Кохання та дошлюбні взаємини. - К., Наукова думка, 1987. - 528с.; нот.

2. Библейская энциклопедия: в 4-х вып. Свято-Троице-Сергиева Лавра, 1990. - Вып. 1. - С.111.

3. Виноградова Л. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядования /Л. Виноградова. - М., Наука, 1982. - 456с.

4. Гнатюк В. Колядки та щедрівки. /В.Гнатюк - Етнографічний збірник НТШ. - Т. ХХХV-XXXVI. - Львів, 1914. - 275 с.

5. Гошовский В. Типы украинских колядок и их структурно-ритмические разновидности у славян /В. Гошовский // У истоков народной музыки славян. Очерки по музыкальному славяноведению. - Советский композитор, 1971. - с. 99-100.

6. Гошовський В. Українські пісні Закарпаття / В.Гошовський. - Львів, 2003. -446с.

7. Гура А., Кабакова Г. Вдовство// Славянские древности/ А.Гура, Г.Кабакова. - Этнолингвистический словарь. Т.1. - М., 1995. - С. 293-297.

8. Де-Воллан Г. Угро-русскиія народныя песни / Г. Де-Воллан - С-Пб. : Типография министерства внутренних дел, 1885. - 261 с.

9. Дей О. Народно-пісенні жанри / О. Дей. - К., Музична Україна, 1977. Вип.1. - 108с.

10. Дей О.Українська народна балада / О. Дей. -К., Наукова думка, 1986. - С.67.

11. Єфремов Є. Ритуали закликання дощу / Є. Єфремов // Проблеми етномузикологіїК., 2004. -Вип. 2. - с. 192-209.

12. Квітка К. Українські народні мелодії./ К. Квітка - К., 1922

13. Кісь О. Особливості ставлення до вдови у українців (у ХІХ- на ХХст. )/ О. Кісь. Режим доступу: www.ii.lviv.ua/n17texts/o-kis2.htm

14. Коропніченко Г Ранні ліричні пісні Київщини, приурочені до жнив/ Г. Коропніченко // Проблеми етномузикології. Збірник наукових праць. - К., 2004. Вип. 2. - с.166-191.

15. Коропніченко Г. Традиційні колядні наспіви Київщини в контексті дослідження перехідних зон/ Г. Коропніченко //Проблеми етномузикології. Збірник наукових праць. - К., 2009.Вип.4. - С. 131-153.

16. КостомаровМ. І. Слов'янська міфологія / М.І. Костомаров. - К., 1994. - С. 88-107.

17. Мадяр-Новак В. Збірник закарпатських народних пісень / В. Мадяр-Новак. - Ужгород,Закарпаття, 1999. -Ч.2. - 207с.

18. МишаничМ. З гір Карпатських./М. Мишанич. -Ужгород, Карпати, 1981. -546с.

19. Мишанич М. Українські весняні величальні пісні: ранцівки / М. Мишанич// Етномузика. - Чис. 3. - Львів, 2007.

20. Музично-Етнографічний Архів Мишанича, 1: Західні області України. - Зошити 1-36.

21. Рощахівський М. Музика і спів в присілку Вишоватом на Марамороші / М.Рощахівський // Подкарпатська Русь. - Ужгород, 1931. - Рочник VIII, число 1.С. 6-13; число 4. - С. 75-81

22. Словарь иностранных слов, 16-ое изд., исправленное, М., 1988. - С.33

23. Співанки закарпатських гір та долин - Ужгород,: ВАТ “Видавництво “Закарпаття”, 2009. - с. 32-55.

24. Шухевич В. Гуцульщина / В. Шухевич. - Верховина, 1999. - Ч.4. -2-е вид. - 303с.

25. Zegota Pauli. Piesnie ludu ruskiego w Galicyi. Tom perwszy / Pauli Zegota. - Lwow, 1839. - 205c.

Размещено на Allbest.ru