Носили ми вечерю...

Ключевые слова: украинцы, Летя, Дунай, Северная Добру- джа, календарные праздники, обрядовая атрибутика, Рождество, вечеря.

WE HAVE VECHERIU

V Kushnir, N. Petrova

The publication represents the materials with memories of relocation for the Ukrainian Danube, calendar holidays, lifestyle, business activities Ukrainian Northern Dobrogea and the Danube Delta. In the text find information about ritual symbols, stories obryadodiy farmers Letya suburb.

Keywords: Ukrainian, Letya, Danube, Northern Dobrogea, calendar holidays, ritual paraphernalia, Christmas, vecheria.

Обсяг знань про календарну обрядовість українців Північної Добруджі з часу перших записів Федором Вовком на початку 80-х років ХІХ ст.[2; 3; 4; 9; 10; 11] збільшується. Згодом увага до українців цього регіону значно зросла з боку етнологів [5], мовознавців фольклористів [6; 7; 8; 12; 13; 14], журналістів, представників громадських організацій. Долучається до цієї важливої роботи і місцева українська діаспора через участь у різноманітних заходах, чи дослідницьких програмах. Одним з таких заходів став конкурс імені Ананія Коломійця на кращу роботу про українців в Румунії, який започатково за ініціативи авторів даної публікації. Вперше конкурс проводився історичним факультетом ОНУ імені І. І. Мечникова та Союзом укранців Румунії у Тульчі в жовтні 2015 року.

Серед поданих на конкурс текстів оригінальною виявилась робота українки за походженням Валентини Батаке. За формою подачі матеріалу це скорше есе, в якому автор через спогади висловлює свій індивідуальний погляд на окремі прояви історії і культури українців в дельті Дунаю. Це конкретні епізоди побутового характеру, розповіді про реалії переселення, чимало з яких були трагічними, звичаї і обряди, у тому числі і календарні. Наші знання про специфіку народного календаря українців Дельти в цілому дають підстави стверджувати, що спогади пані Валентини не резонують відмінностями на загальному тлі, а навпаки, доповнюють новими, на перший погляд другорядними за значимістю нюансами, але які сукупно представляють особливий інтерес і як джерело, і як оцінка безпосереднього носія культури, виконавців календарних обрядів зокрема.

Це спогади про обряди зимового циклу, яких дотримувались в селі, чи як кажуть місцеві мешканці - у слободі, під назвою Летя. Село знаходиться у дельті Дунаю, на однойменному острові в південно-західній його частині. У північній частині острова біля Дунаю розташоване село Переправа, що майже межує (через ріку) з поселенням Вилкове, що на лівому березі в Україні. Красномовна назва слободи ймовірніше відображає конкретну реальність: тут, у Нижньому Подунав'ї, мінімальна відстань між українськими і румунськими поселеннями в межах існуючих сьогодні державних кордонів. А на початку процесу міграції українців за Дунай ця місцевість була принаймні одним з основних пунктів переправи через ріку.

Масове переселення українців за Дунай припадає на останню чверть XVIII ст. і з тих часів динаміка міграцій зростала або спадала. В окремі періоди міждержавних кордонів тут не існувало, зокрема після підписання Бухарестської угоди, коли османська і російська делегації залишивши поза увагою дельту Дунаю, а відтак не розмежувавши її кордоном. За Адріанопольським миром 1829 року до Росії відійшла територія Дельти між гирлами Кілій- ським і Святого Георгія [1]. Саме в такі періоди вільної міграції за Дунай і у зворотному напрямку відбувався активний обмін набутими на чужині досвідом і знаннями проживання в нових умовах дельти Дунаю, а українська діаспора поповнювалась переселенцями з України - носіями традиційної культури.

Через острів Летя, пройшло чимало мігрантів. І кожна група нагадувала своїм співвітчизникам, що осіли тут раніше, про Україну. Постійний приток свіжої інформації етнічного змісту чи навіть короткотермінова присутність побратимів з України - чинник, який, відігравав важливу роль в укріплені ідентичності, сталості традиційної культури. І відповідь на запитання чому у слободі Летя обряди і звичаї проіснували досить тривалий час у достатньо повній змістовій і структурній формі цілком зрозуміла. Не втратив актуальності комунікативний чинник і сьогодні.

Окремі важливі епізоди їх виконання відображені у спогадах Валентини Батаке, який ми презентуємо як джерело, не змінюючи стиль і правопис автора. Водночас цей зразок дозволяє скласти уявлення про мову, яка з кінця XVIII - початку ХІХ ст. не зазнала суттєвих змін. Це й свідчення якості освіти, що існувала тут до 1950-х років, і все ж забезпечувала мінімальний рівень володіння українською граматикою.

Текст розділений на частини. Перша частина - це розповідь з історії родини з трагічним початком, але щасливим завершенням. Документально зафіксованих таких чимало. Набагато більше збереглось у народній пам'яті.

Може і 200 років назат, по синюму моріі, хвилі начинались під- ьніматися, як неначе горби на степу, а ніч була світла, круглий місяц світив на небіі і зірки блистали ниначе хотіли шош показат усім людьам!

Один чіовен, повний із рибою, спішив до беріга. Рибалки які находились у човні, раді, грибли на бабаіках, щоб дойхати швидше до міста Сулима, до іхніого дому.

Братці! сказав один із іх! - потихенько, ану стііте ни грибіть... рибалки бросили бабайки, і кругом стало тихо, тихо, десь ни далеко од іх, почули плачі малой дитини. братці, наче плаче мала дитина! сказав один із іх, ану тише ни гомуніть - сказав другий рибалка,- це тут ни далеко од нас, прошептав він, он видно чіовен пливе - сказав він по тихенько, а ни видно нікого, і нима бабайок, і ни видно людей там! дивувався він! Давай, будем тьікать, сказау один із іх, це ни хороше дьіло - шоб сам чіовен по моріі шатався!

А нема вже де тьікать, нема вже де дьітися, бо, великий чіорний чіовен, половина з водою, вже приліпився прамо, до іхніого чіов- ня! В чіовні двое дьітей маленкіх, хлопчик і дьівчинка. Рибалки, дивились і дивувались! Ой господи милостивий! Пирихристився один із іх, шош це таке? луди добріі? із чіовня, на його дивились двоє очінят, смутні і перелякані; маненький хлопчик - років сім держав на руках маленьку дитину, яка плакала жалісно! Що з вами дьіти спитав рибалка,- де вашіі батко і мати? А дьіти мовчі- али як риба. Тілки пізніше, рибалки узнали од малого хлопчика, шо батко і мати, приказали ім, шоб ни говорили ні с ким. Два дня назат, батка і матір забрали турки чи татари, а чіовен пустили по моріі без бабаіок. дьіти спали, укриті комишом і папурую.

Рибалки забрали дьітей із чіовня, який уже наповнівся водою, і начали грипти на бабайки скоро, шоб одіхат по далі от чіовня. Вони дивились і дивувались, як заграло море і піднялись хвилі як гори, і чіовня ни стало. Ну, оце так росказувала нам, бабуся Катирина! Про ії предкіх - і як вони попали у сило Летья! Ті саміі рибалки, котріі найшли дьітей, привезли іх у сулим - це місто находиця на берегіі чіорного моря, там кончіаіця Дунай, бросили дьітей на базаріі, може хто найдеця з добрим серцем, та візме дьіточіок, сказали вони! ада ше добавить, шо, у сулим приіжали із усіх сторон із базаром. Тут продавалось усе, шо можна було продатьі. і молоко і сало і смитана та шей разні овошчі! Яблука, груші, сливи, вино і горілка. ну одним словом усе! бо тут був край Дунаю - і починалось Чіорне Море. Рибалки росказували на базаріі всім хто хотів слухать, як найшли дьітей у чіовньі і всі дивувались: один купец із Катиргезу взяв хлопчика а дьівчинку ни хотьів ніхто вона страшно плакала, за своім братиком. Добріі люди покормили дьівчинку і вона заснула! на базаріі, як на базаріі кожний взявся за своє. настав вечір, одна пара людей шо продали, дав бох, усе, шо привезли на продаш, із сила Летья - готовились іхат до дому. Як підіішли до іхніого чіовня, здивувались! Хтось положив сироту дівчинку у іхнім чіовні! Ну, шош чулувіче! сказала молода жінка, своіому дружиніі - така наша доля - візмем із нами! Раз так сталося... - Ой господи, жінко добра - у нас є ше троє дома, нашо воно нам? сказав чіулувік іі.

Та брось ти так говорить, отвітила жінка іого, де ідьат троє, буде істи і чітвертий!

Ну, нехай буде так, як ти хочиш - сказав він і подумав: яка в мене жінка добра, і яке в ней серце хароше!

Приіхали вони до дому - в село Летья - а тут в селіі, уже всі узнали про ту сиротинку яку найшли на чіорнім моріі. Вся слобода говорила про це чіудо, як бог ізберіг, цілих два дня, тіх дьіточок саміх у чіовні!

Тепер добавим: шо у селі Летья, жили козаки які ховались от цариці Катирини! Вони були гарні господари. Вони були на весь край саміі лучшіі рибалки. держали скотину і були хаорошії пче- ловоди. Один козак багатий із сила Летья - полюбив Василину гарна, умна і праворна дьівчина. Вона була сирота - іі виросли бабуся і дьідуся, вони були бедні, але чесні люди. ну, ізвінчіали іх, все було добре в іхні хатьі, тілки пройшли вже три роки, а бог ни дава ім дьітей... Василина, як почіула за то чіудо - шо привезли маленьку сироту - вона стала на вколіна, і попросила тіх людей шо привезли сироту із сулими:

- люди добріі, сказала вона,- у вас е троє дьітей, а у нас нима ни одного! дайте нам сироту! і ми будем благадарні цілий вік вам! Ну шош мали робити дали Василиніі дьівчинку і договорились, шо христит будутьі вони. і так і було Симен і Василина - це мої прадьіди - виросли сироту і назвали іі Катирина - це моя бабуся мати моіі мамки. Вже давно нема іі на світі. а я іі все помню і нагадую, як вона учила нас маліх співать і калядувать! У бабусії Катирини і дьідуся Гаврило народилась одна дьівчинка. іі назвали Зая, це була моя мати. Вона вийшла заміж за Саву Бурка і дав бог ім сім дьівчат і одного сина - ну я сама найменша із іхніх дьітей! А про це будем росказувать, другий раз.

Різдво Христове!

Пройшли роки, ми вже стали зрослі, але все як малі дьіти ра- дьіім у цей день! ше і тому, що з різдвом дається нам, нова можливість направити наше життя! Так учив нас дьідуся, старий український козак. було так: Пройшла вже «Пилипівка», це початок різдвяного посту, ніхто вже ни співає піснь і, всі, малі і старіі учатся калядуват та щідруват. Ну і прийшло дав бог, навечіря різдва «Святий Вечір», мамка нам приготовили «вузлики», це такі рушники, ткані на верстаті, тілки для різдва, шоб носит «вечеру», на святий вечір. Мамка брали ті рушники, вязали іх на перехрест, клали два калачіі і духід, ну, там шо бог дав! Яблука, горіхи, гу- тулі, та інше... і посилали нас, маліх дьітей з вечерую, до свойх рідніх. це був такий рітуал: Перший раз, нада було іти до свого хришченого, далі, до хришчени, нада сказать, шо у нас христять дитину, дві паріі людей, хришчений із одной хати а хришчена із другой хати, так, зато у нас є багато рідньі - все сило, кум і кума. далі нада було іти до бабусі, це мати нашого батька, свикруха мамина, а тудьі до бабусі другой це мати мамина. Мамка нас строго учили, шоб чіасом ни пирипутат, та шоб ни росердилась, свикру- ха. далі ішли до всіх рідніх під рад! ну заходили у хату до хришченого, христилис до вікон і казали так: «Добрий Вечір, Святий Вечір, послали нас батько і мати до вас із вечерою». Хришчена бере наші калачі христиця, кладе вузлик із вечерою на стіл, бере наші калачіі і духід і кладе свой калачіі і гостиця. Як шо хришчена багатенька тодьі вона кладе нам у торбу і подарки! Там шо бі дав, нада добавить, шо нас вечерніків дуже радували ті подарунки; там було, чи на спідницю кусок тканя, чи ленточіка, ну, шо хотьіла хазіайка хати дарувать нас вечерніків, просять до столу і угошчіають кутьою і озваром та пиріжками із капустую! кутья із пшиниці а озвар із сушаніх ягод! Яблук, слив, груші - ну нима коли сідьіть, довго, нада спішить, устаєм од столу, христимось, і кажим так: як учила нас бабуся Китирина!

-Ізвиняйте нас, бо нам нада отвідать всю рідьню, а у нас рідня вилика! - ідіть субі з богом, отвічала хазайка хати! і так бігали і зміняли калачіі, покамсь ни одвичирали всю рідню. в кажні хаті зміняли нам калачіі і клали свой. ми прибігали до дому, та бросали калачіі которі нам давали, а торбу із подарками ни бросали із рук, шоб чіасом ніхто ни взяв наше добро. Ну, вже пішли і до останюй хати, це була зовиця мамина. Вона жила край сила, і кожного разу, до ней ішли на останці - але вона ни сердилась на нас - казала нам - нічіого, дьіти мой, хоч і пізніше - а тілки прийдіть і до мене, із святою вечерую! Ну - мокрі од снігу морані торби нашіі повні із подарками та із духідом. А пуза нашіі повні із кутьою та озваром, тілки, тілки, топайм, доходим до дома нашого, вже ни можем нічі- ого і ти раді розуваймося, кладим постолці коло печіі, щоб вони добре висохли, бо нада у завтра знов іти, та калядувати! раді-ви- сипаімо торби нашіі, та фалимось, що ми заробили. А хто сідьіву дома, росказуют нам, іак і в нашім домі приймали вечерніків. Я повю, шо кажного року, дуже страшно хотілось шоб ни заснуть, на цей святий вечір шоб побачить як прилітає «святий ангель» і як сіяє на небі зірка! бо це так росказували нам бабуся Котирина, шо саме у цю нічь, народився маленький Їсус! А ми, малі дьіти наморані - бо бігали із вечерою, ни могли ні як побачить, це таке вилике диво - бо скоро, морані ми заснували. А диво, совершалось, прамо тодьі як ми спали - росказувала нам тайно бабуся Ка- тирина. Вже як виросла я, поняла шо це за диво. У вечеріі як уже дьіти спали, мати бере і кладе на тарілку, по кусочіку всіого чио приготовили для різдва, там шо бог дав. ковбаса, пиченя та інше... це називайця духід для тіх, котріх уже нема на цім світі. Первий раз іде до свой свикрухи, стукає у дверіі чи у віконце. По тихенко і каже: «Зоря зіішла, христос народився, приіміть міі духід, бо чим раді тим багаті ми приносим... і називає імя для кого принесла свекруха брала духід, христилася, і казала: «царство небесне ім», а нам спасибі шо ни забули нада добавить: шо менші ходили до старшіх! нивістка приносила свекрухі свой - менша систра несла духід до старшуй систри - і так даліі! уже ранок! сніг блишчить от сонця, наче на зло а ми дьіти малі, все спимо! Ой мамко! ми чіасом ни запізнились? та не, ви ше спіть трохи! А хто спать? нада готовить гіулці та постолці, а вони стоят та висохли, прокляті, як сухаріі! хоч бири сіадьі і плачі! Всі із хати сміютьця - а мені ни до сміху було! Прамо серце боліло - чіого ж вони сміюця? думала я, як принису калачіків, тай ни дам нікому. ой, ну, поманенько, по- маненько - помогли і мамка, і бабуся і старша систра, і я вже як новенька, знов собралася у дорогу. Там на улиціі, вже дожидали мене мой товаришки! - шо ти так забарилася? Питаюсть вони - та мала дьіло я! вже так ни хотілось шоб і вони сміялись із моїх постолців. Первий раз, просю благословеня у мамки мой! кричю: благословіть калядувать! - калядуйте, калядуйте - отвічяют мамка, а на поріг, вийшли усі хто був у хаті, я очінь горда, починаю калядувать! «бігла тиличка, як зберезничка, та до дьатька в двір, я тубі дьіатьку закалядую, дай пиріг, к ни дасиш пирога, возму вола за рога, а кобилку за чіубринку та повиду на могилку, а з могилки та в іарок, дайте дьіатку пиріжок! добрий вечир с празничком, дайте калачик з бубличком!» мамка дают один каласі виликий, який був спечений, спиціально для мене, я іого скоро привязую на ві- ровочку, яку приготовила ше місяц назат, кинула на спину, і давай, пішли по всім селі! правда де приймали де вже світло тушили, а ни буду бога гнівить - хочу сказать шо як приходили до нашого дому, прамо згиналися так багато було калачіків! А мамка на нас так бурчали - шо ви так пізно прийшли? чіого ви дьіти мучетісь, шо у вас дома ни ма шо істи? на новий рік, та на щедрівку, вже не підете нігде - казала вона сирдита- а ми знали, шо у мамки нашуй, серце добре, і вона пустить нас, посівать на святого Васіля і щідрувать на Іоана Христитиля! Прийшов і вечір до нового року. Ми маліі бігали калядувать по ранше, а як уже смеркала ми тьікали по домам, бо вже ходили хлопці із плугом і калядували: «ийди хазяін із хахи, шош майм тубі сказати - в тебе в дворі диво случилося, дві коровки утилилися, двоє тілять утилися, один біленький, один лисенький, а наш господар багатенький, пихни руку у кармани, і давай нам грошей пане! ни і так далі. ім давали і вина і горілки і калачі. ну, шо хто мау - А дьівчата ходили ночуюю до криниці, і брали води, якою нада було кропить стовпи: нада сказать, шо у нас у селіі, кладить коло тину стовпи - і на стовпах натягают дріт колючий, шоб скотина ни рвала тин. дьівчата, котрі, хотіли узнать свою долю, вибирали ранше, де будут іти ночую по темноті - та кропить водою ті стовпи: нада було казать так: «це молодец, це гідовец», і там де кончилась вода із глечика, там і доля. Там дьівчина клала, чи вязала нитку чи там шо тілки вона знала. Ну, ночюю, нибуло видно нічіого, а рано, як ішли та дивились на той стоуп - де кончіалася вода - бувало всі- ого, разного; і кривий і маненький, і високий, і старий чи зелений стоуп - та лунала вулиця од сміху, дьівчат та хлопців. А ми малі дьіти бігали по селі та посівали. заходили у хату, брали із торби, яка була повна із пшиницю, і кидали по хатіі і казали: «Откривай нам дверіі пане у нас жита і пшиниціі повні кармани, сію, вію, посіваю з новим годом поздравляю з чепчиком, з васильчиком битьте здорові з празничком!» у кажні хатьі, приймали, і були раді, шо дьіти приносили урожай у іхню хату - а другі просили шоб сіат пшеницю і по дворі. хазяін хати, давав нам грошей, а господиня давала гостинця: а на щедрівку малі дьіти ходили і щідрували. по селі. так: «ходили Миланка, Василку просила, Василку наш батко пусти нас до хати - бо ми жито жали, золотий хрест держали, золоту каділь- ницю, кадьітися люди бо у вас христос буде - застиляйте столи, замітайте двори - а нам калачі дайте, добри вечір!» А уже як темніло, ми розбігались по домам - бо страшно боялись Милан- ки! у цей вечир, хлопці водили Миланку по селіі вони прибирали, удьівали одного із іх у молоду - надьівали платя біле, як у молодой, другий був циган, чи солдат - вони заходили у ту хату де іх дожидали коло фіртки і запрохували у хату - там у хаті, питалися цілувать дьівчат, які страшно ни хотіли, і як чули шо вже миланка блисько - вони ховалися - бо Миланка була намалі- ована на лиці, сазжую із плити і обмазана разними красками. А старіі козаки, дьіди нашіі - просили Миланку шоб щідрували ім старіі козацькіі щедрівки: «ой у чіора, із вечира, пасла Миланка два качіура» ну і так даліі. Всі щідрували з Миланкую. А вже третьі півніі заспівали. всі росходьяця по домам! - РАНО, вже собор проорока іоана Христитиля. - Всі і малі, і старіі ідутьі до церкови! А вечером, собираюця знов, кожний із своєю рідніою, і співают гарні, старіі Українскіі пісньі та колядки! Я так рада, шо в нашіх селах, ше бирижуть нашіі старіі пісньії та колядки! Дай бог, шчастя і здоровля всім тим, хто помогає нам, шоб ми ни забули, шо нас учили нашіі предкі.

календарна обрядовість переселення українці

Список використаної літератури та джерел