Назви весільної обрядовості в діалектних словниках південно-західного наріччя

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Назви весільної обрядовості в діалектних словниках південно-західного наріччя

Ольга Пискач

Анотація

У статті здійснено лексико-семантичний, словотвірний та ареалогічний аналіз весільних назв у діалектних словниках південно-західного наріччя. Зокрема, проаналізовано назви матеріальних елементів весільного обряду, назви учасників весілля і назви весільних обрядодій.

Ключові слова: обрядова назва, наріччя, говір, обрядодія, семантика, семема.

Обрядові назви - надійний матеріал для дослідження розвитку мови, історії духовної культури народу. Родинна обрядовість українців відображена в працях етнологів, фольклористів, лінгвістів. Серед мовознавців весільну лексику гуцульських говірок досліджував М. Бігусяк, середньонаддніп- рянських - Н. Грозовська, степових - В. Дробо- тенко, східнослобожанських - І. Магрицька, поліських - П. Романюк, бойківських - Н. Хібеба, буковинських - Ю. Руснак, закарпатських - І. Нібак, О. Миголинець, подільсько-буковинсько-над- дністрянського суміжжя - О. Жвава. Менше уваги приділено вивченню лексики родильного і поховального обрядів (праці Г. Аркушина, М. Бігусяка, В. Дроботенко, М. Жуйкової, В. Конобродської, Л. Хомчак, Т. Тищенко, І. Нібак та ін.).

Належне місце займають обрядові назви в діалектних словниках південно-західного наріччя. Найбільш яскраво представлена тут лексика родинної (передусім весільної) та календарної обрядовості, яка викликає науковий інтерес мовознавців. Зокрема, весільна лексика «Словника буковинських говірок» стала предметом аналізу в науковій статті Н. Гуйванюк.

Об'єктом нашого дослідження є лексична система південно-західного наріччя, репрезентована в діалектних словниках.

Предмет дослідження - семантична та словотвірна структура назв весільної обрядовості.

Мета наукової статті - семантичний, словотвірний та ареалогічний аналіз весільних назв у говорах південно-західного наріччя (на матеріалі діалектних словників). наріччя весільний назва діалектний

Джерельною базою нашого дослідження є понад 500 весільних назв, вилучених шляхом суцільного відбору з 8 словників (див. список назв джерел та літератури), які репрезентують більшість говорів південно-західного наріччя: гуцульський, бойківський, буковинський, наддністрянський, лемківський і закарпатський. Усі обстежені нами словники є диференційними, оскільки подають мовні явища, відмінні від літературних, чим і пояснюються лакуни в описах багатьох обрядоназв.

У складі назв весільного обряду ми зафіксували такі лексико-семантичні групи: 1) назви матеріальних елементів весільного обряду; 2) назви учасників весілля; 3) назви весільних обрядодій.

Назви матеріальних елементів весільного обряду

Серед назв матеріальних елементів весільного обряду в південно-західному наріччі багато лексем, які функціонують і в південно-східному та північному діалектних ареалах. Так, фату нареченої майже в усіх південно-західних говорах називають однаково: гуц. велон (вельон) [Неґ., с. 34], бойк. вельон [Он., І, с. 89], бук. велян, велін, вельон, рідк. вилін [СБГ, с. 48], лемк. вельон [Пир., с. 39], що є західнослов'янським запозиченням. Тільки в закарпатському говорі - це назва німецького походження шлайер [Саб., с. 422]. Крім того, на Буковині також побутують вузьколокальні лексеми ріденьтє [СБГ, с. 456], уол [СБГ, с. 568] та шида [СБГ, с. 662], переважно румунського походження, а в лемків - заслонка [Пир., с. 105] - суфіксальний дериват від заслонйти.

Як відомо, в українців, окрім фати, було чимало інших весільних головних уборів. Відрадно, що багато цінних лексем, частина з яких уже застаріла, фіксують обстежені нами словники: гуц. чільце `весільний головний убір молодої' [ГГ, с. 212], утворена суфіксальним способом від псл. чоло [ЕСУМ, VI, с. 330], заст. каптур `жіночий головний убір, який одягали нареченій наприкінці весілля' [Неґ., с. 89] тюркського походження [ЕСУМ, ІІ, с. 377]; закарп. коруна `вінець' [Саб., с. 151]; лемк. чупец `очіпок, головний убір заміжніх жінок' [Пир., с. 343], що сягає псл. сьрьс, похідне від дієслова cepiti / cepati з первісним значенням «те, що чіпляють»; значення «головний убір» є вторинним [ЕСУМ, VI, с. 296], пор. очепйны `весільний обряд одягання чепця молодій' [Пир., с. 222].

Словники південно-західного наріччя фіксують чимало назв на означення інших весільних атрибутів, зокрема жіночих прикрас, елементів декору тощо: гуц. вінок `весільний атрибут у формі ліщинового горіха (зшиті червоною ниткою 9 листків барвінку або мирти, загорнуті в позлток; шиють у суботу перед весіллям; у день весілля кріплять кнігині до велона, а кньизеви до лацкана; знімають перед тим, як завивати молоду і зашивають у подушку молодят. Якщо ці вінки кинути у крутш, пара розлучиться) [Неґ., с. 39]; чулок `прикраса, яку кнігині одягає на голову під час весілля' [Неґ., с. 185], метатизоване запозичення з польської мови (пол. czoiko) [ЕСУМ, V!, с. 353]; штинґірки `шилінові хустки на плечах нареченої' [Неґ., с. 190], див. шиліновий `виготовлений із тонкої квітчастої вовняної тканини' [Неґ., с. 186]; бук. струц `невелика весільна квітка, яку чіпляють гостям' [СБГ, с. 529], заст. колан `прикраса голови молодої (шовкова трава, пришита до невеличкого обруча з картону)' [СБГ, с. 217]. Див. колан `вовняна або бавовняна пов'язка у вигляді широкої стрічки', можливо, запозичене з сербохорватської мови (переселенців із Югославії) [ЕСУМ, ІІ, с. 507]; закарп. гусош `одна з монет, якими прикрашали вінок молодої або виготовляли намисто' [Саб., с. 55] (запозичення з угор. huszas `монета в двадцять крейцерів' [ЕСУМ, І, с. 625]), шпіл'ка `спеціальна приколка (прикраса) у весільному вінку молодої' [Саб., с. 423] - демінутивне утворення від голл. spil «вісь, стержень» [ЕСУМ, VI, с. 462], що в говірку ввійшло через посередництво літ. укр. мови; лемк. ружка `весільний букет' [Пир., с. 276] польськ. походження та ін.

Із-поміж назв весільного одягу та його елементів у словниках зафіксовано: гуц. опанчьи `чоловічий або жіночий верхній довгий одяг із грубого домотканого сукна для кньизя і дружб^в, кнігині і дружок (чорного або сірого кольору; одягають у четвер напередодні весілля, у ньому просять на весілля)' [Неґ., с. 126] - запозичення з турецької або кримськотатарської мови [ЕСУМ, ГУ, с. 196]; бук. *червона сорочка `весільна жіноча сорочка' [СБГ, с. 639], шервит `вишита полотняна хустина, яку подають під час сватання старостам і двірникам' [СБГ, с. 661] - запозичення з рум. мови [ЕСУМ, УІ, с. 407], шеренька, ширинка, ширтька, ширінка, шртка, шринька `маленька хусточка, яку дарує наречена нареченому' [СБГ, с. 661] - демінутиви від ширина `хустина', утвореного лексико- семантичним способом [ЕСУМ, УІ, с. 419], заст. рікля, рикля `вид старовинної спідниці, переважно квітчастої, для нареченої' [СБГ, с. 457]. Див. рікля `старовинний жіночий костюм з декольте', запозичене з німецької мови [ЕСУМ, V, с. 95].

Сему `весільні подарунки' в усіх говорах південно-західного наріччя представляє праслов'янська лексема даріі(ьі), яка відрізняється семантичними відтінками та граматичним оформленням: гуц. дар `речі особистого користування, що даються в придане', дари `весільні подарунки; дарувати дари - обдаровувати молодих на весіллі' [ГГ, с. 55], дари `подарунки, які роздає молода родичам молодого, старостам, кухарці' [Неґ., с. 60], бойк. дари `подарунки' [Он., І, с. 204], бук. дар `весільний подарунок' [СБГ, с. 89], закарп. дары `подарунки на традиційному весіллі від родини молодого родині молодої' [Саб., с. 60]. У гуц. гов. вживається також іменник притс `те, із чим приходять на весілля (горілка, цукор, торт, струцень, цукерки тощо)' [Неґ., с. 144] - нульсу- фіксальне утворення від приносити, а в бойк. - багатозначне балець `3 м. фабричного полотна на весільний подарунок'; `весільний подарунок, який дає молода родичам молодого'; `сувій полотна, що його отримує мати молодого від молодої' [Он., І, с. 41], що запозичене з румунської мови [ЕСУМ, І, с. 127].

Посаг, придане, які, як правило, дають нареченій, у гуц., бойк., бук. і лемк. говорах називають вто [П., Г., с. 25; Неґ., с. 39; Он., І, с. 129; СБГ, с. 57; Шило, с. 75], у лемк. - в 'яно [Пир., с. 54], а в закарп. - часть [Саб., с. 422]. Усі ці лексеми мають праслов'янське походження [ЕСУМ, І, с. 401; УІ, с. 284]. Крім того, у бойків побутують назви даризна, даризнина `речі, предмети особистого користування, які молода одержує як придане' [Он., І, с. 204], утворені суфіксальним способом від дар. У словнику буковинських говорів подано також заст. виправа `придане' [СБГ, с. 50], утворене нульсуфіксальним способом від виправляти (тобто виряджати наречену). Див. діал. виправляти `виряджати кого-небудь кудись' [СУМ, І, с. 459].

Весільне деревце, яке традиційно прикрашають українці, має назви: гуц. деревце `верхівка хвойного дерева, прикрашена стрічками та штучними квітами, яку приносять свати на весілля' [Неґ., с. 61], `обрядове весільне деревце' [ГГ, с. 57].

Для номінації різновидів весільного хліба в говорах південно-західного наріччя існує ціла низка лексем, окремі з яких уже архаїзувалися: бойк. коровай `великий буханець хліба, печений на весілля; його саджав у піч дружба; весільний хліб' [Он., І, с. 378]; гуц. короговай `коровай' [Неґ, с. 98]; наддністр. карвай, карваль, короваль `коровай' [Шило, с. 138, 149]), що походить від псл. *korva «корова» і зумовлене, очевидно, поширеною в слов'ян подібністю обрядових булочних виробів до голови корови з рогами [ЕСУМ, IV, с. 98]; гуц. колач `обрядовий калач, який пекли на весілля, на поминки або на Різдво' [ГГ, с. 98; П., Г., с. 55], що сягає псл. коїась «печений хліб круглої форми», похідне утворення від коїо «коло») [ЕСУМ, ІІ, с. 348], струцень `плетений хліб із борошна вищого ґатунку, що випікають на весілля' [Неґ., с. 164], що запозичено з пол. strucel, strudel німецького походження [ЕСУМ, V, с. 451]; буков. женва, тенва `весільний калач' [СБГ, с. 111, 542] румунського походження; закарп. кныш `обрядовий пиріг із кислого тіста, що готувався на традиційне весілля' [Саб., с. 145] - запозичення з грецької мови [ЕСУМ, ІІ, с. 474], заст. верченик [Саб., с. 37] - суфіксальне утворення від *вергти, незасвідченого варіанта дієслова верзти «плести» [ЕСУМ, I, с. 352], заст. колач из д'ірсів `обрядова кругла весільна хлібина з отвором усередині' [Саб., с. 147].

У наддністрянському словнику фіксується обрядова назва мачєнка `густа маса зі зварених і розтертих грушок (подають, зазвичай, на весіллі)' [Шило, с. 171], утворена суфіксальним способом від дієслова манати. В інших говорах південно- західного наріччя ця назва має іншу семантику і позбавлена ритуальності: пор. закарп. мананка `напіврідка страва з яєць, борошна, сметани, молока' [Саб., с. 169], гуц. ман'инка `страва, розтоплена жиром (бринза, яєчня тощо)' [П., Г., с. 100], бук. мананка `вид коржа, що подається до м'ясних страв' [СБГ, с. 283]. Див. літ. мананка «страва із сиру та сметани» [СУМ, IV, с. 656], наддністр. мачинка, манінка «розтертий сир зі сметаною» [Шило, с. 171].

Назви учасників весілля

Дівчину шлюбного віку в усіх говорах південно-західного наріччя називають: гуц. відданиц'и, відданиці, на відданю [П., Г., с. 23; Неґ., с. 37], бойк. відданиц'а [Он., І, с. 119], бук. відданица [СБГ, с. 53], закарп. від(од,уд)даниц'а, лемк. на выдстю [Пир., с. 42]. Усі назви мотивовані дієсловом віддавати (віддати). Див. літ. розм. відданиця т.с. [СУМ, І, с. 578].

Нареченого і наречену під час весілля в гуц., бойк., буков. гов. називають: кньизь і кнігині [Неґ., с. 94], книгиня (книгині, кнігині) [ГГ, с. 97], кн'агин'а кн'ігйн'і [Он., І, с. 361], заст. князь, кнєзь і княгиня, княгйнє [СБГ, с. 213]; у закарп. молодиц'а [Саб., с. 175]. Хоча зрозуміло, що паралельно вживають і назви молодий, молода, які не потрапили до словників, оскільки є літературними [СУМ, IV, с. 786]. Гуцули для означення нареченої з дружками та нареченого з дружбами (під час весілля) послуговуються множинними формами кнігит та кнт [Неґ., с. 94].

У лексико-семантичній групі назв учасників весілля по всій Україні функціонують повні та неповні лексичні паралелі, утворені від псл. *drugъ `товариш, приятель' [ЕСУМ, II, с. 133134]. Зокрема, семему `товариш молодого, що бере участь у весільному обряді' в більшості говорів південно-західного наріччя презентує лексема дружба, яку чомусь знаходимо тільки у словнику буковинських говірок [СБГ, с. 104] та в І. Сабадоша [Саб., с. 90], хоча похідні від неї в деяких обстежених нами джерелах є: гуц. дружбити, дружбарити `бути дружбою на весіллі' [ГГ, с. 64; Неґ., с. 65]; бойк. дружбун'о `дружка', дружнити `бути дружбою або дружкою' [Он., І, с. 119]; бук. піддружба `молодший весільний дружба', під- дружка `молодша весільна дружка' [СБГ, с. 418]; наддністр. півдружба `молодий хлопець на весіллі' [Шило, с. 201]. Можливо, укладачі словників не звернули увагу, що це діалектизм (пор. дружба2, и, чол., заст., діал. `т.с.' [СУМ, ГУ, с. 786]). Крім того, в бойк. гов. зі значенням `товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником весілля; шафер' вживаються також назви бойаірин, бойеірец', бойаіройке [Он., І, с. 69].

На означення весільної дружки в багатьох регіонах України вживають назву світилка, яка, однак, має семантичні відмінності в південно-західних говорах: гуц. світилка (світ^вка) `дружка, яка тримає при шлюбі свічку за плечима молодих' [ГГ, с. 168]; бук. світїівка `старша дівчина на весіллі з боку жениха (молодша сестра або близька родичка)', `дружка молодого', `дівчина-підліток, яка підтримує кінці фати молодої на весіллі' [СБГ, с. 480]; наддністр. світилка `весільна дружка нареченого' [Шило, с. 236]. У бойк., закарп. і лемк. гов. така лексема відсутня.

Весільних гостей у говорах південно-західного наріччя називають: гуц. свати `весільні гості кньйзя або кнігині' [Неґ., с. 155-156]; лемк. сваїтба `весільні гості' [Пир., с. 279]; закарп. свал'баїш, свал'баїшка `учасник (учасниця) весілля', `зневаж. чоловік (або жінка), що полюбляє гуляти на весіллях' [Саб., с. 327].

Знаходимо цілий ряд спільнокореневих назв осіб із різним семантичним нашаруванням: гуц. свахі `жінки, які співають весільні пісні' [Неґ., с. 156]; бойк. свати (мн. сватове) `батько жениха або нареченої', `батько зятя або невістки (загальне)'; `людина, яка разом з батьком жениха приходить до батьків дівчини на "згоду"', сватан `людина, яку батько жениха досилав до батьків нареченої довідатися, чи можна приходити на "згоду"', `людина, яка разом з батьком молодого в 1 або 2 тижні після "згоди" виторговує в батьків молодої додаток до приданого' [Он., ІІ, с. 205]; наддністр. сваток `весільний посланець молодої' [Шило, с. 235]; закарп. сватан `чоловік, який за дорученням жениха сватає обрану дівчину' [Саб., с. 327].

Весільних батька і матір зазвичай називають: гуц., бук. батько [ГГ, с. 22; СБГ, с. 26], бук. на- нашка і нанашко, нанашул [СБГ, с. 315], батькова `дружина весільного батька' [СБГ, с. 26]. Помічники весільних батьків - це бук. підбатько, під- батьковий, підбатькова, підматка [СБГ, с. 416].

Розпорядника на весіллі називають: бойк. староста, старостойко, стаїростонко, бранс'кий староста `весільний староста молодого' [Он., ІІ, с. 250; І, с. 69]; закарп. ширсжый [Саб., с. 420]. У бойків, крім того, розділені обов'язки старости весіл 'ного, який відповідає за дотримання весільних формальностей, і старости домового, який слідкує за порядком на весіллі та частуванням гостей.

Сема `жінка, яка, добре знаючи весільні обряди, порядкує на весіллі' виражена лексемами: бойк. сваха, свашка, старос'ц'іна `найстарша сваха на весіллі' [Он., ІІ, с. 206, 250].

Сема `куховарка на весіллі' має назви: закарп. сокеїнка [Саб., с. 337], лемк. сукеїнка [Пир., с. 296], утворені суфіксальним способом від угор. і^акасі' `кухар' [ЕСУМ, V, с. 344].

Інші численні назви учасників весільного обряду в південно-західному наріччі диференційовані за роллю, яку виконують: бук. вата, ватаг `товариш молодого або молодої на весіллі', кодаш `родич молодого або молодої, який править кіньми під час весільного ходу', запозичені з тюрк. мов [ЕСУМ, І, с. 339; ІІ, с. 490], ноповий `людина, яка відповідає на весіллі за напої' [СБГ, с. 48, 215, 649] (назва пов'язана з псл. чіп «дерев'яна пробка для закупорювання отвору» [ЕСУМ, VI, с. 330]); над- дністр. райбіда `той, хто сватає молодих; сват' [Шило, с. 223] (складне утворення з іронічним змістом від раяти «радити» і біда); закарп. баранщ' `маленький хлопчик, якого дають потримати на весіллі молодій, щоб вона народжувала тільки хлопчиків', приступка `на весіллі подруга молодої з родини молодого' [Саб., с. 20, 286] тощо.

Назви весільних обрядодій

Ця семантична група в говорах південно- західного наріччя є найчисленнішою за одно- та двослівними засобами вираження.

Г. Шило зафіксував у наддністр. гов. обрядові фраземи сидіти на кориті `чекати своєї черги на заміжжя (коли є кілька доньок у батьків)' [Шило, с. 149] та підвернути під корито `вийти заміж швидше, аніж старша сестра' [Шило, с. 149].

Обряд знайомства батьків молодого (молодої) з житлом, господарством своїх майбутніх сватів має всього кілька репрезентантів: бойк. обзор, обзори- ни [Он., ІІ, с. 5]; бук. обзори, обзорини [СБГ, с. 348]; наддністр. убзорини [Шило, с. 259]; див. ще надсян. оубзорини,роузгл'адини [Гл., с. 121]. Усі назви мотивовані відповідними дієсловами.

Обрядодія `справляти заручини' репрезентована переважно двослівними номенами: бойк. сватати дівку [Он., ІІ, с. 205]; бук. запивати слово [СБГ, с. 138], добити слово [СБГ, с. 500-501].

У бойків знаходимо фразему прикітити бриндзу `дістати гарбуза', `одержати відмову' (Он, ІІ, с. 139).

Обряд сватання і заручин у говорах південно- західного наріччя має назви: бойк. згода, згодини, згодинки, досватки, зал'еїти, заруковти, заручини, заручинки [Он., І, с. 205, 229, 275, 285]; лаґодня [СБГ, с. 249]; наддністр. зальоти, свадьбини, свай- ба, свальбини [Шило, с. 122, 234]; закарп. сва- танкы [Саб., с. 327]. На Буковині окремий етап сватання, при якому батьки молодих обмінюються хлібом, тобто дають згоду на одруження дітей, і застілля, яким цей обряд завершується, називають хлібини [СБГ, с. 612].

Сему `домовитися про весілля' репрезентують переважно двослівні номени: бук. дати слово, пити слово [СБГ, с. 500-501], а сама домовленість між батьками наречених про день весілля, подарунки тощо представлена назвами бук. договір, злагода, слово [СБГ, с. 98, 167, 500-501]; наддністр. словини з дещо відмінним значенням - `домовленість молодих про час весілля' [Шило, с. 242].

На Буковині є також звичай гуляння в молодої напередодні весілля, який називають заводини, а відповідна дія має назву заводитиси (-са), док. завистиси (-са) `брати участь у заводинах' [СБГ, с. 126].

Передвесільні обрядодії найбільш диференційовані в бойків: згода `передшлюбний договір' [Он, І, с. 177], руковини `угода між сватами, мета якої домовитися в справі приданого', `гостина після заручин' [Он, ІІ, с. 196], сватаїнія, сваїтанка, свсітанк'е - `гостина в батьків нареченої після "згоди" перед шлюбом, під час якої батько жениха домовляється про збільшення приданого або впевнюється в його реальності', `окремий церемоніал, відмінний від "згоди", свати `відвідини батьків дівчини посланцем батьків жениха довідатися, чи вони погоджуються на "згоду" [Он, ІІ, с. 205]; ломаний вечір `вечір, коли молода з дружкою запрошують знайомих на весілля' [Он, І, с. 114].

Привселюдне оголошення священиком у церкві про майбутній шлюб має репрезентанти: бойк. оповіди [Он., ІІ, с. 22]; гуц. оглашки [ГГ, с. 137], заповіди [Неґ., 75]; закарп. оголошкы [Саб., с. 214], мотивовані відповідними дієсловами. Див. надсян., наддністр. запоув'іди, опоУв'іди, оп&в'ід'і, запоув'іт ' т.с. [Гл., с. 121].

Весілля в більшості говорів південно-західного наріччя називають: бойк., бук. свадьба, сватьба [Он., ІІ, с. 204; СБГ, с. 478]; закарп. сваїл'ба [Саб., с. 327]; наддністр. свайба, свадьбини, свайбини [Шило, с. 234]. На базі цих назв утворилися похідні закарп. свал'бовати, свал'бован'е `справляння весілля чи гуляння на ньому' [Саб., с. 327].

Частина весільного обряду, коли молодий іде до молодої, щоб вести її до шлюбу, в бойк. гов. називають оборини [Он., ІІ, с. 10].

Сема `співати на весіллі обрядові пісні' в усіх говорах південно-західного наріччя представлена всього двома назвами: гуц. ладкати [ГГ, с. 108]; бойк. ладкати, латкати [Он., І, с. 402]; бук. ладкати, латкати, свашкувати [СБГ, с. 249, 479]; лемк. латтти [Пир., с. 157]; закарп. латкати, леїткан'е `співання весільних пісень під час виготовлення вінків для молодих, заплітання молодої тощо' [Саб., с. 158]. Цю весільну пісню називають леїтканка (< латкати) або ж курант, куранта [Он., І, с. 396, 402] - остання запозичена з французької мови за посередництвом польської [ЕСУМ, ІІІ, с. 151].

Обрядодію `офіційно реєструвати шлюб' репрезентують назви: бук. списувати, списати [СБГ, с. 511], іти до спису `іти до загсу' [СБГ, с. 511]. Усі ці назви мотивовані дієсловом писати, оскільки під час реєстрації шлюбу молодята ставлять свої підписи. Пор. закарп. росписоватис'а [Миг., с. 58], бук. росписуватиси [Рус., с. 10], східносло- бож.розписуван':а [Маг., с. 127] `т.с.'.

Обрядодія `благословляти наречених перед вінчанням (про батьків нареченого)' на Гуцульщині представлена фраземою бити поклони [Неґ., с. 25].

Шлюбний церковний обряд вінчання по всій Україні так і називають, проте в діалектних словниках це слово майже не фіксується, бо є загальновживаним. Див. гуц. втч'ін'і(е) [Біг., с. 129], він- чатис'а [П., Г., с. 25]; бук. вінчатиси, звінчетиси [Рус., с. 10]; надсян., наддністр. в'інчан'е [Гл., с. 122]; закарп. вінчан'е, вінчанкьі [Саб., с. 39].

Ціла низка назв обрядодій мотивована назвами осіб, які виконують різну роль під час весільних церемоній: гуц. дружбити, дружбарити `бути дружбою на весіллі' [ГГ, с. 64; Неґ., с. 65]; бойк. дружчити `бути дружбою або дружкою', старостити `бути весільним старостою' [Он., І, с. 119; ІІ, с. 250]; бук. батькувати `бути весільним батьком', сваш- кувати `бути свашкою на весіллі' [СБГ, с. 26, 479].

На Гуцульщині існує звичай грати марш, тобто пригравати, гостям, які прийшли на весілля [Неґ., с. 144].

Обрядодію, під час якої перекривають рух на дорозі, якою везуть наречену, з метою викупу, гуцули називають залога [Неґ., с. 74], що пов'язане з дієсловом лежати [ЕСУМ, ІІІ, с. 212].

Семему `давати придане, посаг' представляє у бук., наддністр. гов. лексема вінувати [Шило, с. 75; СБГ, с. 52], мотивована словом вто `придане, посаг' псл. походження. Див. ще бойк. фразему висватати віно `отримати придане' [Он, І, с. 108].

Обрядодія `дарувати молодих на весіллі' представлена лексемами: бук. витати, частувати, чістувати [СБГ, с. 50, 637], а сам цей обряд має назви: бук. повниця [СБГ, с. 435], проти [СБГ, с. 446]. Однак закарп. прупуй означає `похід родини молодої з подарунками до родини молодого під час весілля' [Саб., с. 293].

Останній етап весільного обряду на Гуцульщи- ні - колачини. Ця назва мотивована іменником колач і вживається також для означення обряду, коли батьки віддають за свою дитину дарунок хрещеним батькам [ГГ, с. 98], хоча бук. колачини `гуляння у весільних батьків' [СБГ, с. 217].

Як підтвердили діалектні словники, найбагатша номінація елементів весільного, а особливо після- весільного обряду в буковинців: хлібове `етап весілля - гуляння в молодої на третій день' [СБГ, с. 612], батьківщини `гуляння у весільних батьків після закінчення весілля' [СБГ, с. 26], баччини `гуляння у батьків молодого або молодої після весілля, на яке запрошуються переважно літні люди' [СБГ, с. 27], відв^дини `частування родичів молодого у батьків молодої через тиждень після весілля' [СБГ, с. 52], від 'їдини `гостювання у батьків молодої або у весільних батьків через тиждень після весілля' [СБГ, с. 53], сміїни `гостина в домі молодої через тиждень після весілля' [СБГ, с. 503]. В інших південно-західних говорах назви післяве- сільного обряду нечисленні: наддністр. пересолини `пригощання після весілля' [Шило, с. 197].

Отже, як свідчать результати нашого дослідження, найкраще представлена в діалектних словниках південно-західного наріччя обрядова весільна лексика (більше 50% усіх обрядоназв), слабше - поховальна, а найслабше - родильна. У кількісному плані найбільше весільних назв (понад 100) у словнику бойківських та буковинських говірок, а найменше - в лемківському та наддністрянському словнику (до 50), що пояснюється не лише обсягом джерельної бази цих словників, але й розмаїтістю етапів весільної обрядовості та їх відповідною номінацією.

Зі структурного погляду серед назв весільного обряду значну перевагу мають однослівні номени, хоча в підгрупі назв весільних обрядодій чимало пропозитивів. Ядро весільної лексики - питомі українські лексеми праслов'янського походження або ж утворені на базі праслов'янських основ переважно афіксальними способами (обзорини, дружба, дружка, дружбити, від(од,уд)данйц'а, колачини, від'їдини, баччини та ін.). Проте в південно-західному наріччі, з огляду на його територіальне оточення, помітний вплив інтерферентних явищ, тому простежуємо запозичення з інших слов'янських (вельон, колет, ружка) і неслов'янських мов, зокрема з румунської (балець, уол, шйда, шервйт, женва, тенва), німецької (рЦй)кпя, шлайер), угорської (гусош) та ін.

Спільними для всіх говорів південно-західного наріччя є, звичайно, ті назви, що вживаються і в літературній українській мові, проте вони відсутні, як відомо, в діалектних словниках диференційного типу. Тому з того, що нам удалося зафіксувати, наводимо такі: дари, від(уд, од)даниця, свадьба, свальба, дружба, дружбити, латкати тощо. Найбільше паралелей серед весільних назв спостерігаємо в гуц., бойк., бук. гов. (велон, вел'он, віно, кн'из', кн'игт'і, світилка (світїівка) та ін.).

Скорочення назв джерел та літератури

Біг. - Бігусяк М. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору / М. Бігусяк // Гуцульські говірки: Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. - Львів, 2000. - С. 125-148.

ГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я.Закревська.- Львів, 1997. - 232 с.

Гл. - Глібчук Н. Із спостережень над весільною лексикою у наддністрянських та надсянських говірках / H. Глібчук // Вісник Львівського університету. - Серія філологічна. - Вип. 34. - Ч. II. - Львів, 2004. - С. 120-126.

Гуйв. - Гуйванюк Н. Лексика весільного обряду у «Словнику буковинських говірок» / Ніна Гуйванюк // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 5 ч. - Кіровоград, 2008. - Випуск 75 (1). - С. 255-260.

Маг. - Магрицька І. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область) / І. Магрицька. - Луганськ: Знання, 2003. - 171 с.

Миг. - Миголинець О. Із спостережень над лексикою власне весільного обряду в українських закарпатських говірках / Ольга Миголинець // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: зб. наук. пр. - Ужгород, 2014. - Вип. 19. - С. 57-61.

Неґ. - Неґрич М. Скарби гуцульського говору: Березовй / Микола Неґрич. - Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2008. - 224

Он. - Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок / М. Й. Онишкевич. - К.: Наук. думка, 1984.-Ч. 1-2. П., Г. - Піпаш Ю., Галас Б. Матеріали до словника гуцульських говірок. - Ужгород, 2005. - 266 с.

Пир. - Пиртей П. С. Словник лемківської говірки: матеріяли для словника / П. С. Пиртей. - Legnica- Wroclaw, 2001. - 460 с.

Рус. - Руснак Ю. М. Лексика родинних обрядів у буковинському діалекті: автореф. дис. ... канд. філол. наук / Ю. М. Руснак. - Чернівці, 2010. - 20 с.

Саб. - Сабадош І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району / Сабадош Іван. - Ужгород: Ліра, 2008. - 480 с.

СБГ - Словник буковинських говірок / Кол. авт., ред. Н. В. Гуйванюк, К. М. Лук'янюк Чернівці: Рута, 2005. - 688 с.

СУМ - Словник української мови / Редкол.: Білодід І.К. [голова] та ін. - К.: Наук. думка, 1970 - 1980. - Т. 1-11.

Шило - Шило Г. Наддністрянський регіональний словник / Гаврило Шило. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru