Динаміка чисельності та етномовні процеси в українській діаспорі Російської Федерації за переписами населення 2002 та 2010 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 39:911.3 (=161.2:1-87)

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА ЕТНОМОВНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ЗА ПЕРЕПИСАМИ НАСЕЛЕННЯ 2002 ТА 2010 РР

А. ЗУБИК

Постановка проблеми. У Російській Федерації проживає найчисельніша українська діаспора у світі. Українська діаспора у цій країні почала формуватися ще до поч. ХХ ст., частина українців стали діаспорою внаслідок процесів державного розмежування у 20-их рр. ХХ ст. Після проголошення незалежності українська діаспора у Російській Федерації поповнюється українськими трудовими мігрантами. З огляду на анексію Криму, російську агресію на сході України актуальним завданням є налагодження зв'язків із українською діаспорою, надання їй всебічної допомоги. За неофіційними даними у країні проживає від п'яти до десяти мільйонів українців, в той час як переписи населення подають значно менші цифри. Безсумнівно, що значна частка українців асимілювалися внаслідок змішаних шлюбів, відсутності зв'язків з історичною батьківщиною та неможливості повноцінно організовувати етнокультурне життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тематика української діаспори недостатньо репрезентована в науковій географічній літературі останніх років. Відсутнє комплексне дослідження української діаспори, в основному в наукових статтях актуальними є дослідження розселення українців у найбільших країнах їхнього розселення (Російська Федерація, США, Канада, Казахстан) тощо. Іншою проблемою є використання науковцями застарілих даних щодо чисельності української діаспори. Зокрема, для встановлення чисельності українців на пострадянському просторі науковці досі використовують дані перепису населення 1989 р. Після 1989 р. у країнах колишнього СРСР проведено один-два переписи населення результати яких є у вільному доступі на web-сайтах національних служб статистики.

Серед найважливіших джерел інформації про українську діаспору можна назвати монографічні видання А. Ленчук-Павличко «Ukraine and Ukrainians throughout the World» [22], В. Кабузана «Украинцы в мире», В. Трощинського та А. Шевченка «Українці в світі» [20], С. Лазебника «Зарубіжні українці» [8], «Ukraine a Concise Encyclopedia», над якою працював В. Кубійович. В контексті дослідження української діаспори у Російській Федерації варто виокремити працю Ф. Заставного «Східна українська діаспора». У книзі висвітлюється історія еміграції з України і поселення українців у різних регіонах царської Росії та колишнього Радянського Союзу. На основі дореволюційних, міжвоєнних і повоєнних переписів населення, матеріалів про масові депортації українців за роки радянської влади подаються докладні відомості про розселення українців в усіх республіках, краях та областях колишньої Російської імперії, особлива увага приділяється формуванню української діаспори на історичних українських землях в Росії - Кубані, Слобожанщині тощо [9].

В цих дослідженнях розкриті політичні, соціально-економічні причини еміграції з України, подано демографічну характеристику українців, які проживають поза межами України, описано соціо- та демогеографічні процеси у середовищі української діаспори, проаналізовано зміни у етнічній території України. Загалом ці праці наводять дані переписів населення 1989 р. та оціночні дані першої половини 90-х рр. ХХ ст.

Інформаційною основою дослідження стали результати переписів населення 2002 та 2010 рр. Програма перепису населення Російської Федерації успадкувала ті ж етнокультурні критерії, які використовувалися при переписі населення 1989 р. Проте, через те, що перепис населення передбачає добровільність відповідей на запитання, частина населення через політичні, етнічні, мовні чи релігійні погляди не відповідає на окремі запитання переписного листа. Іншою причиною, яка впливає на об'єктивність результатів переписів населення, є фальсифікування результатів переписів з метою заниження/збільшення окремих показників. Незважаючи на ці обставини, переписи населення є одним із найважливіших джерел про етнічну чи етномовну ситуацію у країні чи окремому регіоні.

Метою статті є аналіз змін у чисельності та розселенні української діаспори, поширення української мови, як рідної у Російській Федерації, за переписами населення 2002 та 2010 рр. у розрізі адміністративних одиниць середньої ланки.

Виклад основного матеріалу. Після 1989 року у країні провели два переписи населення 2002 та 2010 рр., згідно результатів яких встановлено, що у Російській Федерації проживало 2942961 та 1927988 українців відповідно. В порівнянні з переписом населення 2002 р. зменшення чисельності українців становило 34,5%. Причинами зменшення чисельності українців за міжпереписний період 20022010 рр. є рееміграція на історичну батьківщину, природне зменшення чисельності та асиміляція.

Важливим чинником, який впливає на українську діаспору в країні, є внутрішня політика стосовно етнічних меншин. Російська Федерація використовує ту ж політику стосовно етнічних меншин, що і СРСР. У країні створено видимість того, що дотримуються формальні права етнічних меншин, - створено республіки, округи та автономні області. Як і в СРСР основою такої політики є тотальна русифікація, як діаспор, так і автохтонного населення багатьох регіонів. Внутрішня геополітика країни спрямована на асиміляцію етнічних меншин. Стосовно української діаспори це втілюється в обмеженні її мовного та культурного розвитку, всіляко пропагується не престижність належності до української нації [6, с. 34]. Залишається констатувати, що, з анексією Криму та вторгненням російських військ до України, антиукраїнська істерія у Російській Федерації лише посилилась.

Українська діаспора в Російській Федерації головно проживає у містах, рівень урбанізації українців за результатами перепису населення 2010 р. становить 76,6%. Власне, якщо на рівні країни порівняно з переписом населення 2002 р. рівень урбанізації змінився на 0,1%, то на рівні федеральних округів ситуація зовсім інша. Зокрема зміна рівня урбанізації порівняно з переписом 2002 р. становила - 0,5% у Центральному, +0,28 - Північно-Західному, -0,3 - Приволзькому, +0,37 - Південному, +2,46 - Північно-Кавказькому, +0,84 - в Уральському, -3,02 - Сибірському та -0,77 - в Далекосхідному федеральних округах відповідно.

За результатами переписів населення 2002 і 2010 рр., вищий від середньоросійського показника рівень урбанізації українців у Центральному, Північно-Західному та Уральському федеральному округах - 79,16, 84 та 86,53% відповідно, за результатами перепису населення 2010 р. Високий рівень урбанізації українців у Центральному та Північно-Західному федеральному округах можна пояснити великими осередками українців у Москві та Санкт- Петербурзі.

Вища від середньоросійської частка міського населення зафіксована в таких адміністративних одиницях Російської Федерації:

- Володимирській (79,19%),

Іванівській (81,22%), Ярославській (79,92%) областях Центрального федерального округу;

- Республіці Комі (85,99), Калінінградсь- кій (82,01%), Мурманській (90,15%) областях Північно-Західного федерального округу;

- Астраханській області (80,6%) Південного федерального округу;

- Республіках Дагестан (82,46%), Кабар- дино-Балкарії, Північній Осетії-Аланії (82,74%) Північно-Кавказького федерального округу;

- Республіках Татарстан (91,46%), Удмуртія (82,77%), Чувашія (84,34%), Пермському краю (80,02%), Нижегородській (80,31%), Самарській (83,34%) та Ульяновській (78,18%) областях Приволзького федерального округу;

- Свердловській (85,08), Тюменській (90,30%) та Челябінській (79,79%) областях Уральського федерального округу;

- Республіках Бурятія (81,59), Тува (85,60%), Хакасія (77,63%), Забайкальському (79,88%) та Красноярському (82,28%) краях, Іркутській (82,71%), Кемеровській (87,64%), Новосибірській (78,06%) областях Сибірського федерального округу;

- Республіці Саха (Якутія) (94,78%), Камчатському краї (79,02%), Магаданській (95,83%), Сахалінській (77,31%) областях та Чукотському автономному окрузі (87,91%) Далекосхідного федерального округу.

У Москві та Санкт-Петербурзі за результатами перепису населення 2002 року проживало 254 тис. українців (2,4% від всього населення міста) та понад 87 тис. українців (1,9% від всього населення міста) відповідно [6, с.177]. У населенні Російської Федерації за результатами перепису населення 2002 р. частка української діаспори становила 1,94%, у 2010 - 1,36%. За чисельністю це третій етнос після росіян (79,8%) та татар (3,8%). У розрізі адміністративних одиниць середньої ланки вищі абсолютні та відносні показники зменшення чисельності української діаспори зафіксовані на сході країни [21].

Найменше скоротилася чисельність української діаспори у Єврейській автономній області, Республіці Татарстан, Ленінградській, Московській, Вологодській, Тюменській, Ли- пецькій областях, Ямало-Ненецькому та Хан- ти-Мансійському автономних округах та м. Санкт-Петербург. Причинами такої відносно меншої зміни є:

- сприятливіша вікова структура, пов'язана із постійною трудовою міграцією українців, що передбачає збереження зв'язку із співгромадянами (Тюменська область, Ямало-Ненець- кий та Ханти-Мансійський автономний округи, Ленінградська область та Санкт-Петербург);

- відмінність у культурі та релігії представників національних утворень, що ускладнює процеси етнічної асиміляції (Республіка Татарстан);

- вищий рівень етнічної свідомості, діяльність українських інституцій та організацій у великих адміністративних центрах (Москва та Санкт-Петербург).

За 2002-2010 рр. найсуттєвіше чисельність українців зменшилась у Чукотському автономному окрузі, Республіках Дагестан, Ін- гушетія, Чечня, Камчатському, Красноярському та Приморському краях, Амурській, Магаданській та Сахалінській областях. Відносні зміни становили від 66,2% (Чукотський автономний округ) до 44,4% (Сахалінська обл.), порівняно з переписом населення 2002 р. Загалом причини полягають у:

— суворих природно-кліматичних умовах, що призводить до внутрішньої міграції українців;

— нестабільній геополітичній ситуації та збройних конфліктах (Дагестан, Чечня та Інгу- шетія);

— зміні поколінь (Північнокавказький федеральний округ, Красноярський, Хабаровський та Забайкальський краї, Магаданська та Іркутська області та Республіка Комі) (рис. 1).

У розрізі федеральних округів за міжпере- писний період 2002-2010 рр. відбулися незначні зміни в розселенні українців у Південному, Північно-Західному, Північнокавказькому та Приволзькому федеральних округах. У Центральному та Уральському федеральних округах вона збільшилась передусім через українську трудову міграцію. Зменшення у Сибірському та Далекосхідному федеральних округах є наслідком асиміляції (табл. 1) [21].

За переписом населення 2002 р., у Центральному федеральному окрузі країни зосереджувалася найбільша частка українців (26%, 756 087 осіб). Це пояснюється тим, що частина Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської областей є українськими етнічними територіями. Московська область та м. Москва традиційно приймають українських трудових мігрантів.

Потоки українських трудових мігрантів спрямовані до м. Санкт-Петербург. Республіка Комі була місцем розташування таборів, куди відправляли “ворогів народу”, тому тут проживає значна кількість українців, які після звільнення тут залишилися. У Мурманській області українці здебільшого працюють на риболовецькому та торговельному флотах, велика частка військовослужбовців та їх сімей, спеціалістів, які працюють на об'єктах гірничодобувної та хімічної промисловості, переважають мігранти останніх десятиліть [7, с. 100101].

Місцем проживання значної частини українців є Уральський федеральний округ: велика кількість українців проживає у Свердловській, Тюменській, Челябінській областях. У Тюменській області є місця видобутку нафти та газу, туди з часів Радянського Союзу скеровували спеціалістів з України. Українська діаспора на Уралі почала формуватися ще з кінця XVIII ст., поволі зростала упродовж першої половини ХІХ ст. і на початку ХХ ст. Українці заселяли сільськогосподарські території, одночасно з тим розвивалося промислове виробництво, що вимагало залучення робочої сили з інших територій, у тому числі з України. Урал виконував роль «стартового майданчика» на шляху до освоєння Сибіру і Далекого Сходу як основний район формування груп переселенців [7, с. 80].

Рис. 1. Зміни в чисельності, частка українців від усього населення в розрізі адміністративних одиниць за переписами 2002 р. і 2010 р.

Таблиця 1 Абсолютні та відносні зміни в чисельності українців у розрізі федеральних округів

Сибірський федеральний округ є місцем проживання чисельної української діаспори. Передусім це Республіка Алтай, Алтайський край, Красноярський край, Іркутська, Омська області. Тут зосереджувалася система таборів, згодом тут проводилися т. зв. «оргнабори» з метою господарського освоєння Сибіру.

У Далекосхідному федеральному окрузі значна кількість українців сконцентрована у Приморському краю. Наприкінці 70-х -поч. 80-их рр. ХІХ ст. переселенські потоки помітно зросли. Сюди скеровували селян з метою сільськогосподарського освоєння цих територій. Переселяючись на Далекий Схід, українці принесли туди українську мову, культуру, народні звичаї [6, с. 163; 7, с. 91-92].

Перепис населення 2002 р. зафіксував у Краснодарському краї лише 131,8 тис. українців. Сьогодні здебільшого це іммігранти з України повоєнного періоду. Нащадки українців Кубані переважно позиціонують себе як росіяни. Понад 17 тис. жителів Краснодарського краю ідентифікували себе у 2002 р. як козаки. Деякі відгалуження козацьких організацій виявляють симпатії до України, хоча є намагання скерувати їх в антиукраїнському напрямі.

Регіонами компактного проживання українців стали Магаданська, Мурманська, Тюменська області, Республіка Комі, Ханти-Ман- сійський, Ямало-Ненецький, Таймирський, Чукотський автономні округи, де частка українців становить понад 6%. У Камчатській, Омській, Амурській областях, Приморському та Хабаровському краях, у Республіці Саха (Якутія) частка українців становить від 3,6% до 5,8%. У європейській частині країни, окрім північних територій, досить значною є частка українців в Калінінградській (4,9%), Бєлгородській (3,8%) та Оренбурзькій (3,5%) областях (див. рис. 2-3) [6, с. 177, 21]. діаспора адміністративний міграція етнічний

Рис. 2. Частка від усієї чисельності українців в розрізі адміністративних одиниць за переписами населення 2002 р. і 2010 р. [21].

За результатами переписів населення 2002 та 2010 рр. можна виділити основні ареали проживання української діаспори в Російській Федерації. Найбільше українців проживає в Тюменській області та м. Москва - 8,16 та 7,99% від усієї чисельності українців у країні. Значні українські осередки є у Московській області (6,20), Краснодарському краї (4,34), Ростовській області (4,04), м. Санкт-Петербург (3,34), Омській (2,69) та Челябінській областях (2,60), Приморському краї (2,59), Оренбурзькій (2,57), Воронезькій (2,23), Самарській (2,19), Саратовській (2,18) і Білгородській областях (2,17%) та Республіці Башкортостан (2,07), сумарно тут проживає 44,52% від усієї чисельності українців. За переписом населення 2010 р. адміністративні одиниці можна згрупувати за чисельністю українців для просторової характеристики населення (табл. 2).

Рис. 3. Частка українців від усього населення у розрізі районів Російської Федерації за переписом населення 2010 р. [21].

Таблиця 2 Розподіл адміністративних одиниць Російської Федерації за чисельністю українців

Общественно-географические исследования украинской диаспоры актуальная задача для современной украинской географии. Украинская диаспора в Росси - наибольшая среди остальных украинских диаспор в мире. Обе страны объединяют не только границы, но и историческое прошлое. Украинская диаспора в стране третья по численности после русских и татар. За период между переписями населения 2002-2010 гг. в стране «исчезло» более 1 млн. украинцев. Несмотря на естественное сокращение численности, главной причиной уменьшения является ассимиляция.

В статье рассмотрены и проанализированы причины уменьшения численности украинской диаспоры в Российской Федерации в разрезе единиц среднего звена. Выделено административные единицы, где за период между переписями населения 2002-2010 гг. наибольше и наименьше уменьшилась численность украинской диаспоры.

Информационной основой исследования стали результаты переписей населения 2002 и 2010 гг. Данные о численности и расселении украинцев получено через обработку таких этнокультурных критериев переписи населения, как «национальность» и «родной язык».

В ходе исследования установлено, что на динамику численности и ассимиляционные процессы влияют близость к Украине, наличие украинской трудовой миграции и этническая специфика региона, где проживает украинская диаспора. По типу поселений украинская диаспора урбанизированная, что ускоряет процессы этнической ассимиляции и влияет на интеграцию украинской диаспоры в среду титульного этноса. По результатам переписей населения составлено авторские карты расселения украинской диаспоры в Российской Федерации в разрезе административных единиц среднего и нижнего звена. Особое внимание уделено картографированию расселения украинцев на украинских этнических территориях в составе Российской Федерации.

Ключевые слова: украинская диаспора, ассимиляция, этническое меньшинство, расселение, этногеографические и этноязыковые процессы.

Social and geographical research of Ukrainian diaspora is an urgent task for modern Ukrainian geography. Ukrainian diaspora in the Russian Federation is the largest in the world. Both countries are united not only borders, but common history. Part of the Ukrainians in Russia Federation became diaspora as result of the processes delimitation state borders in the twentieth century. Ukrainian diaspora in the country is the third largest ethnic group after the Russians and Tatars. During the period between censuses of population 2002-2010 in country “disappeared” more than 1 million Ukrainians. Despite the natural reduction number of Ukrainians the main reason for downsizing is assimilation. An important factor that affects the Ukrainian diaspora in the country, there is an internal policy on ethnic minorities.

The article discusses and analyzes the reasons for reducing the number of Ukrainian diaspora in Russian Federation in terms of administrative units of middle range. Highlighted administrative units where number of Ukrainians decreased the most and least. The information basis of the study based on the results of census 2002 and 2010 years, data on the number of Ukrainians and obtained through the study of ethno-cultural criteria of census such as “nationality” and “native language”.

The study found that population dynamics, assimilation processes, proximity to Ukraine, the presence of Ukrainian labor migration and ethnic specifics of the region where live a Ukrainian diaspora affecting to number of Ukrainians. Ukrainian diaspora are urbanized, which speeds up the process of ethnic assimilation and integration of Ukrainians in the title ethnos. As a result of census maps had drawn maps of settlement Ukrainian diaspora in Russia in terms of administrative units of middle and lower level. Particular attention is paid to mapping settlement Ukrainians on Ukrainian ethnic territories in Russian Federation. The next census in the Russian Federation may show a significant decrease in the number of Ukrainian diaspora. Ukrainians living in the country because of the political situation during the census will point no Ukrainian nationality. It may be a tougher policy towards ethnic Ukrainian, which will be implemented in the complications of working conditions for Ukrainian labor migrants limit of Ukrainian companies and organizations. In the Far Eastern and Siberian federal districts can reduce the share of Ukrainian through a significant distance from the Ukraine, assimilation processes that lead to the loss of national identity. Implementation of the European vector can cause weakening due to the historical homeland of the Ukrainian diaspora in Russia. Ukrainian general store in the country's own ethnic identity and resist assimilation processes. After Ukraine-Russian mixed marriages, the presence of migrant workers who work in Ukraine and in the Russian Federation, the exchange of information and material resources. Incomplete organizational formation of communities, high dispersion, weak financial and economic conditions, internal confusion, disunity Ukrainian Diaspora, lack of Ukrainian state policy aimed at preserving the national identity of Ukrainian in the Russian Federation as a basis for joint Ukraine and Ukrainians post-Soviet strategic plans in the future makes it difficult if not impossible to develop Ukrainian diaspora in Russia.

Key words: Ukrainian diaspora, assimilation, ethnic minority, ethogeographical and ethnolinguistic processes.

Размещено на Allbest.ru