Розвідка Сави Шевченка про етимологію гідроніму "Інгул"

Масові репресії, що розгорнула радянська влада у 1930-х рр., призвели до справжнього знеголовлення української науки, особливо гума- нітаристики, що особливо дошкуляла російському комуністичному керівництву. Зокрема, були ліквідовані комісії ВУАН, а разом з ними - і розгорнута система зв'язків цих установ та їх працівників з місцевим краєзнавчим рухом, представники якого у більшості своїй також зникли у радянських таборах. Проте ознайомлення зі збереженими архівними матеріалами засвідчує високий науковий потенціал досліджень як співробітників ВУАН, так і краєзнавців, що надсилали до академії свої розвідки та статті Висловлену мною тезу підсилює та обставина, що нерідко ці наукові праці видавались й видаються нині “вченими” під власними прізвищами. Що ще раз доводить необхідність археографічних публікацій праць українськх вчених, які зберігаються у рукописах.. Сучасна українська гуманітаристика повернула з небуття велику кількість забутих постатей українського краєзнавства, проте багато ще імен лишаються у тіні забуття. Так, зокрема, сталося з кіровоградським краєзнавцем Савою Пилиповичем Шевченком.

Його дослідницька діяльність лишається практично незнаною. Та й інформацію про нього доводиться збирати буквально по крихтах. Невелику згадку про краєзнавця залишила у своїх спогадах про навчання у Кіровоградському педагогічному технікумі 1926-1929 рр. Анастасія Гордієнко, з якої можна отримати деяку інформацію про характер та рід діяльності Шевченка:

“Історію викладав Шевченко Сава Пилипович, його уроки ми любили. Він їх унаочнював, вів з нами розкопки курганів на околиці Кіровограда. В одному кургані знайшли три людські кістяки, один лежав боком, в руках тримав горщик. Рядом лежав кістяк кінський. З речей нічого не знайшли. Раз повернулися з розкопок дуже пізно, лабораторії були закриті. У нас на руках лишились два людських черепи, які ми змушені були забрать в нашу кімнату. Ніхто не хотів ложить їх під своє ліжко, погодилась я. Бачу сон: страшний скелет нахиляється наді мною, кистями рук хватає за горло і душить. Я так сонна кричала, що всіх побудила. Тоді череп положили під стіл, а рано поспішили віднести в лабораторію” А.І. Гордієнко, Спогади, [Електронний ресурс], Режим доступу: http://mokry.org.ua/hai-6.html..

З наведеного тексту добре помітно, що Сава Пилипович належав до тої діяльної когорти краєзнавців, завдяки яким у 1920-ті роки активізувались всебічні дослідження місцевої історії. Як бачимо, Шевченко брав особисту участь у археологічних розкопках, проводив архівні розшуки. Як вдається з'ясувати з деяких листів, що збереглися в архіві ВУАН, він активно співпрацював з науковими установами Академії, зокрема, з Комісією Полудневої України, для тематичної збірки якої (“Полуднева Україна”) він підготував статтю “Боротьба за торговельні шляхи в колишній Бургардівсь- кій паланці” Т.П. Папакіна, 3 історії втрачених видань Всеукраїнської академії наук: збірник “Полуднева Україна", Архіви України 6 (2001) 31.. Втім, збірка не була надрукована, тож стаття заховалася в архіві ВУАН, як і низка інших праць кіровоградського краєзнавця. З-поміж них - стаття, що присвячена етимології гідроніму “Інгул”.

Разом з рукописом у справі зберігається й супровідний лист до голови комісії Михайла Грушевського, у якому Шевченко, окрім повідомлення про надіслану статтю, оповідає про хід пошуків відомостей щодо історії участі греків у побудові фортеці св. Єлизавети. З тексту невідомо, чи була підготовлена ця наукова розвідка про Інгул для якогось конкретного видання, чи писалася “на перспективу”. Так само невідомий висновок Грушевського щодо неї. Проте означений лист засвідчує співпрацю краєзнаця з Комісією Полудневої України, хоча серед позаштатних співробітників із Зінов'євська (Кіровограда) згадується тільки Н. Бранер Н. Швайба, Комісія Полудневої України ВУАН (1926-1930рр.), Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів 12 (2006) 330.. Тож якою мірою був залучений Шевченко до роботи Комісії, наразі встановити важко.

Як відомо, етимологія назви річки “Інгул” досі залишається дискусійною. Висловлюються різні припущення її походження: від тюркського *eni- -gul `нове озеро' (А. Скальковський) або турецького ien-kul `широке озеро' (Д. Яворницький), а також від турецького *angtil `тихий, лінивий (М. Фасмер) М.П. Янко, Топонімічний словник України: Словник-довідник, К. 1998, с. 155.. З-поміж цих багатьох версій у 1968 р. О. Трубачовим висловлювалась і та, яку в своїй розвідці обстоює С. Шевченко: від давньоруського *QgIb `кут', що пізніше було запозичене тюрками та збережене до сьогодні у їхній у фонетичній обробці О.Н. Трубачев, Труды по этимологии: Слово. История. Культура, Москва 2009, т. 4, с. 606-607.. Тож, як бачимо, висловлене на сорок років раніше тлумачення кіровоградського кразнавця з етимологічного погляду цілком має право на існування, тим більше, зважаючи на наявність слов'янського населення на цій території Див.: Давня історія України, т. 3, К. 2000, с. 13-213., що й стало однією з причин пошуку Шевченком саме слов'янського кореня цього гідроніму.

Окрім результатів археологічних пошуків, що, як свідчать “Спогади” А. Гордієнко, проводились за безпосередньою участю Шевченка, на думку про слов'янський характер назви річки його наштовхнула згадка грецького 'Oyy^ov, що міститься у “Хронографії” Феофана Сповідника Щоправда, С. Шевченко користувався не самою працею Феофана, а запозичив згадку цього пасажу з праці І. Забєліна., коли той оповідає про розселення орди Аспаруха, яка займала територію між річками Дністром, Дніпром та Оглом И.С. Чичуров, Византийские исторические сочинения: “Хронография ” Феофана, “Бре- виарий”Никифора. Тексты, перевод, комментарий, Москва 1980, с. 61.. Локалізація останнього, рівно як і те питання, що Огл - це назва річки чи місцевості, досі лишається предметом суперечностей И.С. Чичуров, Византийские исторические сочинения.., с. 115-117; И.С. Чичуров, Об одной конъенктуре к “Хронографии” Феофана, Летописи и хроники, 1976 г.: М.Н. Тихомиров и летописание, Москва 1976, с. 12-22., у якій, щоправда, Шевченко оригінальний, адже жоден до та після нього не ототожнював Огл з річкою Інгулом. Зважаючи на ту обставину, що у тексті “Хронографії” Феофан під Оглом розуміє саме річку И.С. Чичуров, Об одной конъенктуре.., с. 15., а його географічні описи в “екскурсі про болгар” доволі плутані И.С. Чичуров, Экскурс Феофана о протоболгарах, Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования, 1975 г., Москва 1976, с. 65-80., допустима версія Шевченка про те, що верхня межа володінь Аспаруха обмежувалась верхів'ями Інгула, розташованим між Дністром та Дніпром, та на північній схід від устя Дунаю (за Феофаном - північніше Дунаю).

Таке ототожнення примушує дещо переглянути історію кочів'їв болгар Аспаруха теренами степової України, адже 'Oyy^ov переноситься з району Добруджі, де його намагаються шукати коментатори Феофана, значно східніше. Втім, такої мети у своїй статті С. Шевченко не переслідував, а підняті у зв'язку з таким ототожненням згаданого візантійським істориком 'Oyy^ov питання змушують до окремого більш широкого розгляду. Можливо, саме з цієї причини стаття й не була надрукована, адже потребувала подальшого доопрацювання. Втім, незважаючи на це, з наукового погляду праця Шевченка щодо етимології гідроніму “Інгул” не втратила свого значення, тому й має бути опублікована, що стане вагомим кроком відновлення пам'яті несправедливо забутого кіровоградського краєзнавця. шевченко інгул етимологія краєзнавець

Рукопис статті та пов'язаний з нею лист Савви Шевченка до Михайла Грушевського зберігаються у фонді Всеукраїнської академії наук (ф. Х) Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер- надського. Лист публікується мовою оригіналу сучасним правописом, у статті ж мною збережено авторську орфографію.