Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти і науки Донецької облдержадміністрації

Донецьке територіальне відділення МАН України

Відділення: історія

Секція: етнологія

Еволюція весільного обряду вірмен на території Вірменії та України

Роботу виконала:

Козачок Наталія Михайлівна,

учениця 10 класу

НВК «гімназії - школи» № 27

Маріуполь - 2012

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Традиційний весільний обряд
• 1.1 Обряд перед весільного циклу
• 1.2 Весілля
• 1.3 Післявесільний обряд
• Розділ 2. Весільний обряд вірмен у Радянський час
• 2.1 Обряд передвесільного циклу
• 2.2 Весілля
• 2.3 Після весільний обряд
• Розділ 3. Сучасний весільний обряд вірмен на території Вірменії та України
• 3.1 Особливості весільного обряду у Вірменії (Єревані)

3.2 Особливості весільного обряду в Україні (Маріуполі)

• 3.3 Схожість та відмінність весільного обряду на території Вірменії та України
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Темою нашого дослідження є еволюція весільного обряду вірмен. Процеси трансформації традицій, зруйнування та розпаду цілісних універсальних культурних систем,знищення окремих елементів ,які входили до них, сьогодні складають головний зміст етнокультурних змін, які безперечно вплинули на найчисленніші у нашому регіоні етноси. Під впливом процесів урбанізації та індустріалізації традиційна культура багатьох народів, яка підтримувалась століттями, почала руйнуватись, що призвело до певних змін у традиціях, обрядах, культурних особливостях різних етносів .У цій ситуації проблема збереження традиційного стає найбільш важливою. Вивчення традицій є актуальним на сьогоднішній день, цього вимагають не тільки наукові інтереси, але так само соціальні і духовні потреби суспільства, що розвивається.

Вивчення обрядової культури, незважаючи на втрату своєї цілісності, спрощенню деяких форм, будучи найбільш консервативною сферою, пов'язаною з областю традиційного світогляду і психології, зберегло специфічні етнічні риси. У зв'язку з цим представляється досить актуальним вивчення весільної обрядовості, яка є найбільш стійким елементом культури етносу. Багато обрядових дій, що здійснюються в моменти укладання шлюбу, мають глибокі історичні корені, повторюються з разу в раз сторіччями, змінюють свій зміст і сенс, але, тим не менше, продовжують виконуватися за традицією, живуть досі. Особливий інтерес представляє вірменська весільна обрядовість поліетнічних регіонів, якими виступають Донбас та Вірменське нагір'я, і де безперервними є процеси взаємовпливу культур.

Україна - поліетнічна держава, де інши народи складають більше чверті всього населення. Ці народи пройшли довгий та неоднозначний шлях свого історичного розвитку. В різні історичні періоди етноси, які проживали на територіях нашої держави, мали ускладнення, пов'язані з підтримкою своєї культури та традицій.

У незалежній Українській державі прийнятий закон «Про національні меншини» та інши нормативні документи, які дають можливість створення необхідних умов для відродження та гармонізації життя всіх народів в Україні.

Найбільш поліетнічним регіоном України є Донецька область, де проживають 4.386.006 осіб, з них 2.744.149 українців, а представників інших національностей 2.081.414.[27] За статистичними даними на території Маріуполя мешкають 491.600 осіб, з них представники інших національностей 250917 осіб, що свідчить про те, що м. Маріуполь є одним з найбільш багатонаціональних міст Донецького регіону, де вірмени посідають 5 місто. [27], [28]

Вірмени - народ, що говорить вірменською мовою, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї, є державотворчим народом в Республіці Вірменія. Загальна кількість вірменів у світі 6,5 млн. осіб. Вони компактно проживають в Азербайджані, Грузії, Північному Кавказі, Туреччині, Сирії, Лівані, США,Україні, Франції та ін. Вірмени належать до арменоїдної раси великої європеоїдної раси. [7,с. 274]. процес розселення вірмен на теренах України та Донбасу був досить тривалим та історично закономірним.

Вірменія протягом своєї тривалої історії завжди була ареною зіткнення інтересів могутніх держав. Перша в історії еміграція вірмен з Вірменського нагір'я відбулась після 387 року н.е., як результат війн Візантійської та Перської імперій. [5,с. 60]

Еміграція вірмен мала великі масштаби у період з VI по XIV століття, що стало результатом регулярних нашесть різних кочових народів: арабів, сельджуків, монголів та тощо. Значна частина вірменського народу покинула свою Батьківщину та шукала притулок у чужих краях. [4,с. 2], [5, с. 60]

Християни, зокрема греки, вірмени, грузини, волохи, які були військовополоненими, потрапили до Російської імперії та були рабами приватних осіб, греки та вірмени були рабами хана. [15, с. 22]

Переселення християн з Криму завершилося в 1778 гоці. Їм були виділені напівпустельні землі близько Дніпра і Самари. [4, с. 3], [3,с. 54]

Суворов 16 вересня 1778 року доповідає Потьомкіну: «Христиане выведены». До цього дня з Криму емігрували 18 407 греків, 12 598 вірмен, 219 грузин та 162 волоха. [15, с. 26], Катерина Друга 21 травня 1779 року підписала «Жалувану грамоту», завдяки якій вірмени і греки отримали пільги.

Таким чином, вірмени назавжди оселилися на території України (Донбасу), зберігаючи особливості своєї культури. Найбільш цікавими та презентатівними є обряди вірмен, які пов'язані з родиною та побутом.

Під час опису весільного обряду в літературі використовується ряд термінів: «весілля», «весільний цикл», «шлюбний обряд», «шлюбна церемонія», «весільна обрядність». Кожен з них має одне й теж смислове навантаження та припускає наявність стандартизованих дій (передвесільні обряди: сватання, змова, заручини; весілля: церемонія у будинку батьків нареченої, переїзд молодих; після весільні обряди.) [8]

Спираючись на викладені факти, можемо зауважити, що є актуальним і виправданим досліджувати весілля і пов'язані з ним звичаї у вірменського народу в плані етнокультурного розвитку протягом тривалого часу, з урахуванням традицій і трансформації весільного обряду.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють весільну обрядність вірменського народу з давніх часів до XIX - XXI ст.

Об'єктом досліджень є весільний обряд та пов'язані з ним звичаї вірменського народу.

Предметом досліджень є структура традиційного весільного обряду, локальні особливості, етнічна специфіка обряду, еволюція зовнішніх обрядових форм і функціональної спрямованості.

Територіальні рамки дослідження охоплюють державу Вірменію (Єреван), та Україну (Донецьку область, м. Маріуполь).

Метою роботи є опис та історико-етнографічне вивчення традиційного і сучасного розвитку весільного обряду у вірмен, як розкриття сутності етнічних особливостей.

Досліджуючи весільний обряд вірменського народу в минулому і сьогоденні на території Вірменії та України, ми поставили перед собою такі задачі:

- висвітлити традиційний весільний обряд вірменського народу, залучаючи етнографічний матеріал, показати динаміку його розвитку;

- проаналізувати зміни, що відбулися у весільній обрядовості в Радянський період, виявити співвідношення традицій і нових явищ;

- вивчити структуру й нові соціальні функції сучасних весільних звичаїв і обрядів.

Методологічна основа роботи базується на використанні методів історичної реконструкції (що дозволила відтворити зроблений нами опис традицій весільного обряду); порівняльно-історичного дослідження (яке дозволило визначити закономірність досліджуваного етносу); проблемно-хронологічний (що дозволив у хронологічній послідовності розкрити характер, властивості даної інформації) і класичні методи: безпосереднє спостереження й етнографічного дослідження, інтерв'ю, а також усного опитування з етнографічним ухилом. В результаті дослідження було охоплено 100 осіб, при зборі польового етнографічного матеріалу у якості інформаторів відбиралися пари, які одружені від 1 до 50 років. Для етнографічного опису й аналізу сучасного весільного обряду відвідали весілля на території м. Єревана і м. Маріуполя.

Практична значимість даної роботи полягає в тому, що матеріали, викладені в ній, а так само логіка їхнього аналізу можуть бути використані на уроках історії, етнографії та художньої культури. Отримані матеріали можна використовувати в якості порівняльного матеріалу при аналізі історично - етнографічних аспектів розвитку та сучасних модифікацій обрядів родинного циклу у народів , які проживають на території України.

Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що воно є описом раніше не вивченого компоненту духовної культури вірмен яким є весільна обрядовість. Було зроблено спробу реконструкції традиційного весільного обряду вірмен, виявлення етнокультурних зв'язків і локальних відмінностей в обряді, факторів трансформації окремих його елементів. У науковий обіг вводяться словник термінів весільної обрядності вірменського народу та порівняльні таблиці.

Історіографія: Під час нашого дослідження можна відзначити наявність надзвичайно широкого кола наукових розробок. Культура і побут вірмен завжди привертали увагу дослідників: Бромлей Ю.В. [33], [34], Кушнер П.І. [35], Суханов И.В. [36], у яких більш ретельно освітлюються проблеми сучасної етнографії та теорії етносу, зображується звичаї та культура вірменських поколінь та сучасні етнічні процеси.

Ознайомитись з особливостями вірменського народу та традиціями нам допомогли такі праці: Чурсин Г.Ф. [31], [32]; Карапетян Э.Т. [26]; Саламов Б.С. [19]; Дьяконов И.М. [1]; Манандян Я.А. [2]; Мовсес Хореннаци [13]; Капанцян Г. [14]; Самвелян Х. [11], тощо.

Була використана періодична література [5], [3], [43], [45], [46], [47].

Теоретичною базою роботи стали праці І. Гердера, Ю. Римаренко, С. Шелухіна. [7], [10].

Окремі періоди етнічної історії вірмен на території Приазов'я знайшли відображення в різних описах та дослідженнях. Заслуговує на увагу дослідження М. Степики, А. Божко та Л. Яруцького. [9], [12], [15].

Структура роботи. Робота ґрунтується на поставленій нами меті та завданнях для детального дослідження, відображає логічну послідовність питань, які вивчалися під час проведення роботи.

Матеріали, які відносяться до традиційного весілля, вивчалися паралельно з матеріалами, що характеризують нові весільні звичаї та обряди. Це дозволило нам проаналізувати сучасний стан весільної обрядовості.

Розділ 1. Традиційний весільний обряд

1.1 Обряд перед весільного циклу

У кожного народу споконвіку існує свій весільний обряд. Але за щедрістю і красою жоден з них не зрівняється з вірменським. Вірменські весілля відрізняються своєю пишністю, дотриманням стародавніх традицій, а також розмахом і святкуванням у декілька днів. У вірменського народу наявне особливе ставлення до сім'ї і родинних зв'язків, тому і весільна церемонія пов'язана з великою кількістю обрядів. Церемонія включає змову, заручення і безпосередньо весільну урочистість. [5, с. 44]

У традиційному суспільстві вірмен вступ у шлюб вважався обов'язковим для всіх за історичними та соціальними причинами. Одружити і видавати заміж дітей намагалися якомога раніше. При вступі у шлюб у вірмен діяв ряд заборон: у шлюб вступали суворо за старшинством, категорично заборонялися шлюби між кровними родичами. Іншим видом заборон було обмеження за властивостями. Не допускався шлюб двох рідних братів та двох рідних сестер. Також заборонявся шлюб з представником родини кумів та їх нащадків. На шлюбні обмеження впливала і релігійна приналежність. Велика частина вірмен були католиками, тому шлюби між ними та вірменами - григоріанами були вкрай рідкісні. Не укладалися шлюби між міськими і сільськими мешканцями; не заохочувалися шлюби нерівні в соціальному відношенні. У шлюб дозволялося вступати не більше трьох разів, причому в третій раз можна було одружуватися тільки з удовою.

Традиційними способами укладання шлюбу у вірмен вважалися: шлюб за змовою, шлюб шляхом викрадення, коли дівчина була згодна, але проти волі її батьків. До викрадення вдавалися, в основному, через неможливість заплатити викуп за наречену, через різницю соціального становища сімей юнака та дівчини, через відмову з боку батьків дівчини.

Шлюби у вірмен зазвичай укладалися дуже рано. Дівчину в 12-15 років видавали заміж за 30 - річного чоловіка, або юнака одружували з 18-19 - річною дівчиною. Подібні шлюби укладалися з економічних причин і в народі не схвалювалися.

Весільний цикл у вірмен складався з попереднього етапу (сватання, змова, заручини), весілля та обрядів після весільного циклу. За вірменським звичаєм наречену синові вибирали батьки юнака, причому ініціатива належала матері. Особливо цінували скромність, працьовитість і хороше здоров'я дівчини. Про зовнішність говорили так: «Нехай буде негарною, аби хорошою дружиною була». Зупинивши свій вибір на тій або іншій дівчині, вона попередньо радилася з чоловіком і братом, що вказувало на значну роль дядька з боку матері в сімейних справах. Для матері було важливим бачити у дівчині перш за все свою помічницю. [20]

Сватання. У будинок майбутньої нареченої посилали жінку - посередницю з проханням дати згоду на заміжжя дочки. Щоб забезпечити успіх переговорів, батьки юнака під час візиту посередниці в будинок дівчини вішали на стовп свого будинку гребінець або шереп. [20]

Свати (чоловіки з боку нареченого) зверталися до батьків дівчини так: «Ми прийшли взяти з Вашого вогнища жменю пепелу, щоб змішати її із пепелом нашого вогнища». Зазвичай батьки нареченої заздалегідь знали про прихід сватів, тому могли підготуватись. Приймати пропозицію відразу вважалося непристойним, тому свати приходили і в другій, і в третій раз. Згоду на шлюб батьки давали в алегоричній формі: «Не будемо сперечатися, хустка нехай буде вашою». Змову скріплювали подарунком - перснем або іншою прикрасою для нареченої, і тільки після запрошували батьків нареченого на оглядини. [21]

Змова. Момент, коли батьки дівчини давали позитивну відповідь, вважався офіційною змовою. Обов'язково влаштовували оглядини нареченої - нарсетес. Зазвичай вони проходили під час одного з відвідувань сватів або через місяць після сватання. Під час оглядин знайомилися з фізичними якостями та здібностями дівчини. Змова закріплювалась подарунками, які підносили нареченій: фрукти, вино, коньяк, прикраси тощо. [20]

Заручини. День заручин - один з найважливіших у весільному циклі. У будинку нареченої в цей день накривали стіл і запрошували близьких родичів. Дівчину виводили до гостей тільки через годину після приходу нареченого. Свита нареченого приносила в будинок освячені в церкві солодощі, фрукти, вино і обов'язковий подарунок (Ншан). Наречений підносив нареченій обручку, а майбутня свекруха - золоті годиннички. Обов'язково виголошували тост за «дві квітки» - нареченого і наречену. Гості дарували подарунки і проводжали молодих за поріг - їм не можна було залишатися на святі в цей день. Гуляння тривало до пізньої ночі. Після заручин обидва сімейства ставали хнами і в усьому допомагали один одному, особливо у господарських роботах. Між ними починався традиційний обмін подарунками. [21]

Широко розповсюджені обряди весільного циклу - купання як нареченого, так і нареченої, які символізують очищення перед весіллям. Інший обряд - випікання хліба. Просіювала борошно через сито спочатку найстаріша з жінок, потім дружина посадженого батька, далі третя жінка; нарешті, сито переходило в руки спеціально запрошеної жінки, яка закінчувала просіювання і місила тісто.

Від заручин до весілля встановлювалися різні терміни - від 5-6 місяців до декількох років, що було пов'язано з дуже раннім віком нареченого або нареченої. Але зазвичай цей термін дорівнював одному-двом рокам, і в цей час наречений і наречена не мали права зустрічатися на людях, хоча таємні побачення допускалися, і мати нареченої, і її сестри, і тітки по материнській лінії були обізнані про це. У таємницю не були по свячені тільки батько, брати і родичі нареченої з боку батька. Під час таких зустрічей мати нареченої неодмінно готувала для майбутнього зятя яєчню, яка мала якесь магічне значення. Відлуння цього старовинного звичаю збереглися у вірмен і сьогодні. [20]

Через місяць після заручин призначали день весілля. У цей час обидві сторони вели торг - визначали суму викупу за наречену і розмір приданого (ожит). Особливий обряд - шордзевек - підготовка весільного вбрання нареченої. Шили його в урочистій обстановці, запрошуючи близьких родичок з обох сторін. [20], [23]

Власне весілля справляли звичайно пізно восени або взимку, часто на Масляну, коли сільськогосподарські роботи були закінчені і врожай був зібраний. Ця традиція в більшості випадків зберігається і тепер, хоча бувають і літні весілля.

1.2 Весілля

Під час весілля всюди були і зберігаються досі певні "дійові особи". Головну роль грали кавор і кавора (посаджені батько і мати з боку нареченого). Запрошення гостей доручали зазвичай молодим людям, іноді дітям, а в старовину односельці йшли на весілля без всякого запрошення, ледь почувши знайомі звуки весільної мелодії.

Весілля починалося вранці одночасно в обох будинках. Після частування гостей та їх відходу наречений у супроводі своєї свити, кавора і музикантів прямував до будинку нареченої з призначеним для весілля биком, могутню шию якого прикрашали гірлянди яблук. Під звуки зурни бика заколювали. Але частіше ритуальне заколювання "весільного бика" відбувалося у дворі будинку нареченого. Воно супроводжувалося музикою і круговими танцями, які виконували молоді жінки і дівчата. До перекинутого додолу пов'язаного бика підходили наречений і кавор. Наречений, зробивши складним ножем, хрестоподібний надріз на шиї тварини, закривав закривавлений ніж і клав його в кишеню. Кавор кров'ю бика змащував нареченому лоб. Іноді наречений або кавор умочували в кров розкритий замок або лезо кинджала, після чого їх також закривали, іноді мати нареченого мочила в крові червону нитку, яку зберігала у себе до шлюбної ночі. Ніж, кинджал, замок відкривалися тільки на шлюбному ложі. За уявленнями народу, це повинно було сприяти безперешкодному з'єднанню молодих. [20]

Головним символом древніх великих богів був бик. Цей же символ був характерний і для богів грози і бурі. Цей зв'язок може сходити до початку сільськогосподарського культу або, принаймні, до анатолійських поселень сьомого тисячоліття до н.е. [16, с. 16]

У декількох варіантах легенд один з полководців говорить захисникам монастиря, що Давіт убитий, і на доказ показує голову або вуха бика. Ченці, побачивши це, вірять у смерть героя. В іншому епізоді Давіта впізнають, коли він впрягається в ярмо й оре поле, замість волів. Вмираючи, Давіт кричить подібно «реву семи буйволів».

Тут Давіт замінюється биком і діє як бик. Тому ця тварина повинна розглядатися в якості символа Давіта, другої епічної версії бога грози. Зауважимо також, що події епосів Вірменії зосереджені в області гір Вірменського Тавра, сама назва яких була пов'язана з биком, починаючи з найдавніших часів. [16; с. 17]

Оскільки бик здавна асоціювався з продуктивними силами природи і вважався символом родючості, то всі згадані магічні дії повинні були сприяти дітородінню.

Існував окремий обряд одягання нареченої. Перш за все, одяг нареченого і нареченої освячував священик. Потім, високо піднімаючи для загального огляду кожен предмет весільного костюму, кавор одягав нареченого. Нареченому обов'язково пов'язували голову кольоровим широким шнуром або розцвіченою хусткою.

Вже в сутінках відправлялися "на взяття нареченої". З правого боку охороняв нареченого від усього злого кавор, з лівого - брат нареченого, попереду йшли музиканти, а слідом всі запрошені. Щоб попередити про прихід нареченого у будинок нареченої відправляли «лисиць». Вони забиралися в курник і крали птицю. Після крадіжки їх ловлять і символічно карають. Але випускають, коли "лисиці" підтверджують готовність нареченого взяти наречену.

Також важливу частину займав обряд зміни зачіски нареченої. Нареченій закривали обличчя вуаллю. Пояс пов'язував кавор або батько нареченого з побажаннями здоров'я, щасливого материнства. Каворкін накидала на неї шаль-покривало поверх теги. Виводив наречену з-за завіси і ставив поруч з нареченим одружений чоловік, що мав дітей.

По дорозі в церкву попереду весільного поїзда слідом за музикантам йшов наречений, праворуч від нього кавор, ліворуч - песахпер. За нареченим і кавором вели наречену, в її грудях тримали поділ одягу нареченого або кінець прив'язаної до його поясу хустки, щоб ніхто не міг пробігти між ними і тим самим "позбавити жениха чоловічої сили". Нареченого і наречену щільним кільцем оточували дружки зі свічками або смолоскипами в руках. Хода супроводжувалася піснями, танцями, стріляниною в повітря, криками. Весь цей шум повинен був відганяти злих духів. У церкві дружки уважно стежили, щоб ніхто не посмів кинути камінь на дах і тим самим накликати на молоду безпліддя; з тією ж метою подружки нареченої, тісно обступивши її в церкві, оберігали від якоїсь злої жінки, яка мала намір вшити їй нитку в поділ.

Під час вінчання кавор тримав над головами молодих схрещені меч і піхви, щоб уберегти їх від нечистої сили. З тією ж метою при виході молодят з дверей церкви, а також під час проходу їх через будь-які двері в цей день меч над їх головами тримав песахпер. Захисна роль металу згадується у традиціях різних народів. У кавора була провідна роль на весіллі, навіть після нього він був хрещеним батьком дітей нової шлюбної пари.

У церкві священик пов'язував женихові і нареченій на шию або на руку нарот, звитий з червоної і зеленої ниток, і скріплював його кінці воском від своєї свічки. До зняття нарота (а це міг зробити тільки священик) вони не мали права зійти на шлюбне ложе. З церкви молодята або йшли поруч, або молода трохи відставала від чоловіка, тримаючись за полу його одягу.

Щоб обдурити злих духів і уникнути зустрічі з ними, додому належало повертатися іншою дорогою. Хода знову супроводжувалася гучними піснями, танцями, стрільбою. Шляхом проходження весільного поїзда родичі молодят і кавора виносили на вулицю столи та підноси з частуванням, обдаровували молодих невеликими подарунками. [20]

Після церкви зазвичай йшли в будинок батьків нареченої. Наречена знову йшла за завісу. На весільному бенкеті не повинні були бути присутніми люди, що знаходилися у сварці; їх тут же мирили. Тости починалися поминанням покійників. За звичаєм, за стіл сідали спочатку чоловіки, потім жінки. Молодий не повинен був сідати за стіл і торкатися їжі до тих пір, поки не отримав від батьків нареченої подарунок за "відкриття рота". Бенкет супроводжувався піснями, танцями і тривав кілька годин. З одиночних і парних танців існували лезгинка, дзернахаг, нірзеі і тавризі.

На весіллі обов'язково влаштовували канч. Іноді замість грошей гість міг подарувати вівцю або теля. Зібране передавалося матері нареченої. Крім грошей, гості підносили невеликі подарунки та прикраси. Їх молода забирала з собою в будинок чоловіка і обдаровувала його близьких родичів. [21]

Невід'ємною частиною вірменського весілля була їжа. Приготування їжі вважалося в основному жіночою справою, при цьому досить ревно оберігався пріоритет старшої жінцки в будинку, перш за все свекрухи, яка довго не допускала до цієї справи невісток.

У всіх регіонах Вірменії весільна трапеза тривала три дні. У Сюніке стіл готував кухар (зазвичай односельчанка, яку завжди запрошували для приготування весільних і поминальних столів). У Ширака й Айрарат стіл готувала господиня, якій допомагали її родички. До столу в обов'язковому порядку подавали толму, плов, соус, хашламу, шашлик. У Шараке і Айрарат на третій день вранці подавали хаш. У Айрарат стіл відрізнявся найбільшою різноманітністю. Господиня готувала варене і смажене: курку, рибу, картоплю. Смажене на рожні м'ясо (шашлик) готували чоловіки, варене м'ясо (хашламу) готували жінки. [20, с. 243]

Під час весілля мали велике значення статева, вікова та соціально - рольова ознаки. Чоловіки і жінки сиділи окремо; наречений і наречена сиділи з молодими хлопцями і дівчатами окремо від дорослих чоловіків і жінок; чоловічий стіл очолював кавор, а жіночий стіл - каворкін. [17; с. 243]

Тим часом є підстави вважати, що характер зв'язку між ритуалом і подією міг бути іншим. Справа в тому, що "окремість" ритуалу і подій припускає, що людина могла б перейти, наприклад, у дорослий стан і без ритуалу. Однак для тих культур, в яких такий перехід пов'язаний з ритуалом, - це єдино можливий спосіб стати "дорослим" у соціальному плані. Жодної альтернативи не існувало. Так само людина не знала іншого способу укладання шлюбу, крім весілля. Більше того, людина народжувалась і вмирала тільки в рамках ритуалу. [18; с. 37]

1.3 Післявесільний обряд

Кульмінація весілля наставала в неділю - наречену перевозили в будинок жениха. В цей день до обох будинків знову запрошували гостей. Після невеликого частування наречений зі свитою йшли за нареченою в будинок її батьків. Батько нареченої виводив дочку за руку і передавав батькові нареченого зі словами: «Передаю тобі добро - користуйся ним на щастя». Батько нареченого давав обіцянку берегти як «світло своїх очей». Обряд супроводжувався особливою сумною мелодією. Під музику наречена цілувала руку батька і матері, жених - всім її рідним. Особливим ритуалом супроводжувалося прощання з вогнищем. Тричі обішовши навколо нього, молодята цілували його край, а іноді брали з вогнища щіпку попелу.

Родичі нареченої не випускали учасників весілля, поки не отримували від кавора викуп - зазвичай ягня або козеня. Весільна хода супроводжувалося криками, пострілами, джигітовкою на конях.

Коли весільна процесія підходила до будинку нареченого, у дворі починалася жартівлива боротьба між його батьками. За звичаєм в ній перемагала матір. Перед приходом наречених на порозі будинку заколювали жертовного баранчика або півня. На молодят сипали сушені фрукти, горіхи, зерно, цукерки, дрібні гроші. Це повинно було принести їм благополуччя. Перед нареченою ставили горщик з маслом. Вона змащувала маслом косяк дверей і волосся свекрухи на знак побажання багатства будинку. Свекруха клала в рот молодим по шматочку цукру для «солодкого життя». Невістка переступала поріг будинку, отримавши подарунок від свекра або свекрухи. На порозі будинку ставили дві глиняні миски, які наречені повинні були розбити одним ударом. Тільки після цього вони могли увійти в будинок. Перш за все молоді підходили до вогнища, цілували його краї і кидали попіл з вогнища нареченої. Молоду вели за завісу, де вона стояла до тих пір, поки не отримувала подарунка від свекрухи. Потім їй садили на коліна хлопчика в знак побажання первістка - сина. Молода обдаровувала хлопчика парою шкарпеток. [30]

Після відходу гостей священик знімав нарот з молодят, розв'язував вузол нитки, закривавленої при заколюванні «весільного бика», розкривав ніж [21]

Біля ліжка молодих ставили вино, фрукти, мед, солодощі. Інститут невинності існує у вірменському суспільстві з незапам'ятних часів, і тому було раціональне пояснення. Чоловік, а також вся його рідня, повинні були бути впевнені, що народжений первісток - їх нащадок.

Вранці, після першої шлюбної ночі, на знак констатації невинності нареченої, її матері посилають червоні яблука і пляшку коньяку, пов'язану червоною стрічкою. Під час першої шлюбної ночі старша заміжня подруга нареченої або куховарка стояла за дверима, а після сповіщала всіх про те, що наречена була незаймана, й отримувала за це подарунки, а чоловіки піднімалися на дах і стріляли в повітря, щоб розголосити новину по всій окрузі. [20]

Одним з післявесільних обрядів є миття голови нареченої. Теща приходила в дім зятя з солодощами, куркою, милом, гребінцем, нитками, повсякденним одягом для доньки. Викупавши дочку, вона прала її одяг і залишалася ночувати, а вранці поверталася додому.

Таким чином, традиційний весільний цикл у вірмен характеризується поєднанням різних і різночасних обрядів, безліч із яких мають глибоке історичне коріння й відображають особливості сімейно-шлюбних порядків родового ладу і дохристиянських обрядів.

шлюб весілля обряд вірменський

Розділ 2. Весільний обряд вірмен у Радянський час

2.1 Обряд передвесільного циклу

Вірменське весілля у Радянський час стійко зберігає свою структуру. Весільний цикл складається з: змови, заручення, весілля, післявесільних обрядів.

Змова. Під час змови в будинок дівчини з боку нареченого направляються свати, звичайно, родичі нареченого, і посередник, який добре знає обидві родини. У разі обопільної згоди сім'ї домовляються про заручини. До заручення обирають одного з головних дійових осіб вірменського весілля - кавора. [44],

Заручини. Під час заручин в будинок дівчини приходять наречений, його батьки, близькі родичі, кавор з дружиною. У будинку нареченої накривають урочистий стіл, за який усі сідають після того, як буде закінчено обряд передачі нареченій подарунка на заручини (Ншан) - золотого персня, ланцюжка, наручного годинника. Під час заручин обидві сторони домовляються про майбутнє весілля: його термін, кількість гостей, частування, музикантів тощо.

Одним з передвесільних обрядів був обряд шиття сукні нареченої. Жінка бере ножиці з метою кроїти сукню, робить невеликий надріз на тканині, але потім каже, що "ножиці тупі", після цього всі присутні повинні покласти на піднос невелику суму грошей, яка називається - "чек для заточування ножиць" - і витрачається на пошиття весільної сукні.

Також мав своє значення обряд купання нареченої. Під час обряду треба, щоб два-три близьких родича з боку нареченої віднесли в будинок жениха його весільне вбрання, горілку, вино. У будинку нареченого їх пригощають. Дівчата приносять прикрашену свічку, флакон парфумів. Кожна з них повинна потанцювати з нареченою. Коли наречену відводять, починається збір грошей, які передають потім її матері.

2.2 Весілля

Весілля починається одночасно в будинках нареченого і нареченої. Коли учасники весілля приходять за нареченою, то виявляється, що вона знаходиться не у будинку своїх батьків, а в будинку одного з родичів, де відбувається обряд одягання дружиною кавора нареченої у весільний наряд, супроводжуваний піснями і жартами.

При виході нареченої з цього будинку зазвичай молодший брат перегороджує дорогу, поки не отримає викупу від кавора. Протягом усього шляху до будинку жениха родичі та сусіди накривають столи з частуваннями. Коли молоді підходять до будинку нареченого у дворі починається жартівлива боротьба його батьків, у якій обов'язково перемогти повинна мати.

При зустрічі молодих мати нареченого перекидає по одному лавашу через плечі нареченої і нареченого, на їхні голови сипле родзинки, горіхи, цукерки, зерно, а на порозі будинку під ноги їм кладе дві тарілки, першим повинен розбити тарілку наречений. Біля ніг молодих батько нареченого або кавор ріже барана, при вході в будинок наречена не сідає до тих пір, поки мати нареченого не принесе подарунок. На коліна нареченій садять маленького хлопчика, що означає побажання їй сина. [25]

У ряді сіл входило у звичай замість весільного подарунка приносити гроші: близькі родичі давали від 50 до 200 карбованців, а дальні і сусіди - по 30 - 50 карбованців. Весілля коштувало дуже дорого, за гроші, витрачені на весілля, можна було купити авто, а іноді і два. Планувалася також поїздка молодих у весільну подорож - у Москву, Ленінград, Київ, на Чорноморське узберіжжя.

Найчастіше вінчатися їздили до церкви у Вірменію, тому що на території України вінчатися було заборонено, але більшість вірменських пар все ж таки вінчались у вірменській апостольській церкві.

Після опитування шлюбних пар, які одружились у радянський період 80% з них були одружені із церемонією вінчання, а 20% не вінчались, внаслідок особливостей радянської системи влади.

З іншого боку, спостерігалася помітна тенденція до збільшення пишноти і багатолюдності весільної урочистості, до різноманітності і достатку частування. На весільному столі обов'язкові всілякі страви: салати, зелень, сир, фрукти, солодощі, кури, риба, далма, кюфта, шашлик.

По завершенні застілля слідував обряд прощання нареченої з батьківським домом. Знову виконується танець зі свічками. Священик вітає нареченого і наречену, оголошує їх чоловіком і дружиною, молоді обмінюються обручками, потім до них підходять родичі, друзі, щоб привітати. [44]

У будинку нареченого молодят зустрічають його батьки: у матері в одній руці тарілка з цукерками, зернами пшениці і рису, дрібними монетами, у батька - пара голубів з червоними стрічками на шийках. Кавор ставить на нижню сходинку ганку дві перекинуті тарілки, які молоді повинні розбити, але першим повинен це зробити наречений. У цей момент батько випускає над їх головами голубів, мати розламує цукерку попалам і кладе кожному в рот. До вечора починають збиратися гості, за весільним столом змінюється кілька партій, столи кожного разу накривають заново.

2.3 Після весільний обряд

У неділю вранці будинок нареченого відвідують батьки і близькі родичі нареченої. Вони приносять підноси з солодощами, фруктами, напоями. Перед відходом батьки танцюють, після чого чоловіки тиснуть один одному руки, а матері цілуються. Потім з нареченим по черзі танцюють дівчата з боку нареченої, при цьому в кожній руці у них по червоному яблуку, які вони віддають нареченому. Наречена в супроводі сестри нареченого кожен раз обходить гостей, отримуючи від них подарунки. [37],

Перед шлюбною ніччю, яка припадає на другу ніч перебування нареченої в будинку нареченого, молоді з'їдають по половинці розрізаного нареченим червоного яблука. Обряд розрізання червоного яблука з'являється саме в радянський період у весільному обряді вірмен. Вранці постіль молодят повинна прибрати свекруха, щоб упевнитися в "чесності" невістки. Через тиждень після весілля молоді разом з весільним батьком і близькими родичами з боку нареченого, взявши з собою подарунки, відправляються в будинок батьків нареченої, де залишають її на одну ніч. Вранці приходить за нею чоловік або його сестра і приводять додому.

Таким чином, весілля вірмен в Радянський час, хоча і має тенденцію до деякого спрощення, в цілому відрізняється високим ступенем збереження багатьох традиційних елементів і їх локальних особливостей.

Розділ 3. Сучасний весільний обряд вірмен на території Вірменії та України

3.1 Особливості весільного обряду у Вірменії (Єревані)

Сучасна сім'я у Вірменії вважається дуже міцною, розлучення зустрічаються рідко. Шлюб наближається до загального, тобто вступ до шлюбу вважається обов'язковим для всіх. Середній вік дівчат, які вступають у шлюб коливається в середньому між 20 і 24 роками, а у молодих людей шлюбний вік, в середньому від 24 до 30.

Весільний цикл у вірмен складається з попереднього етапу (сватання, змова, заручення), власне весілля й обрядів після весільного циклу. У сучасному єреванському весіллі вже давно відсутній такий елемент попереднього весільного етапу, як сватання. Молоді самі знайомляться і самостійно приймають рішення про вступ у шлюб. [29]

Змова. Рідко зустрічається явище попереднього весільного етапу - змова. Цей етап часто пропускається або ж має місце при заручинах. І все-таки якщо змова має місце, то проходить таким чином: батьки нареченого відправляються в будинок нареченої, везуть з собою солодощі, квіти, коньяк. Після нетривалої розмови, що не має відношення до мети візиту, батько нареченого просить батька нареченої руки дочки для свого сина. Зазвичай батько нареченої відповідає, що він не буде проти шлюбу, якщо його дочка погодиться і запитує її думку. Коли дівчина дає свою згоду, батько нареченої зі свого боку ставить на стіл другу пляшку коньяку, починають святкувати. Після змови батьки нареченого запрошують батьків нареченої до себе. [12]

Заручини. Найбільш важливий обряд попереднього етапу весільного циклу - це заручини. У Єревані заручини справляють з особливою урочистістю і великою кількістю гостей. Перед заручинами наречений купує нареченій подарунки, зазвичай це одяг, парфуми та косметика. У день заручин наречена зазвичай носить вбрання, подароване нареченим.

Заручини влаштовують в будинку нареченої, частіше справляють у ресторанах. У всіх заручинах обов'язково бере участь посаджений батько і його дружина (кавор і каворкін). Якщо заручення влаштовують у будинку нареченої, то в призначений день в будинку нареченого збираються близькі родичі і кілька близьких друзів. Після невеликого застілля в будинку нареченого, де піднімають келих за благополучне досягнення поставленої мети, наречений разом з батьками, кавором і його дружиною, а також близькими родичами вирушає в будинок нареченої. З собою несуть прикрашені кошики або підноси з подарунками, солодощами, фруктами і напоями.

У будинку нареченої до приходу гостей готуються заздалегідь: накривають стіл, запрошують близьких родичів. Гості сідають за столи, веселяться, випивають за щастя молодих. Після тостів за здоров'я нареченого і нареченої починається, кульмінаційний момент заручин, ритуал підношення ншану. Наречений надягає нареченій обручку, яку з цього дня дівчина носить на знак того, що вона вже заручена. Заручини тривають до пізнього вечора, грає жива музика, всі танцюють і виголошують тости з побажаннями щастя і здоров'я молодих. Наступного ранку наречений приходить у будинок нареченої і приносить їй в подарунок золоту прикрасу. [22]

Весілля: Від заручин до весілля в середньому минає півроку. Весілля починається рано - вранці. У будинку нареченого збираються родичі та близькі друзі. Накривають столи, прикрашають будинок квітами. Всі веселяться, говорять тости, випивають за щастя молодих. В день весілля запрошують музик, які супроводжують весільну процесію протягом всього весілля, граючи національну вірменську музику. Наречений зі своїми неодруженими друзями йдуть у кімнату, де відбувається одягання нареченого. Нареченому допомагає одягатися кавор: зав'язує йому краватку, обризкує парфумами. Все це супроводжується шумом і жартами.

Від будинку нареченого вся весільна процесія, що складається з рідних і близьких, іде за нареченою. Родичі нареченого з собою несуть квіти, спеціально прикрашені весільні кошики з солодощами, фруктами і зі спиртним; кошик з пелюстками троянд, що б сипати їх на голови молодят, коли вони будуть виходити з церкви; кошик з таросіками (маленькі кошики з цукерками, які прикрашені квітами, їх роздають наречені всім незаміжнім дівчатам і неодруженим хлопцям, які присутні на весіллі), а також білий, прикрашений квітами кошик нареченої, де несуть подарунки та весільну сукню нареченої.

Перед тим як їхати за нареченою, довго танцюють перед будинком нареченого, підіймаючи над головою весільні кошики. Танці у дворі надають весіллю суспільного характеру. Перед будинком нареченої знову відбуваються танці, грають музики. Зустрічати гостей спускаються сестра і подружки нареченої, несучи собою маленькі подарунки, вони теж починають танцювати з родичами нареченого і обмінюються подарунками.

Сукню нареченій купує наречений. У кошику він приносить фату нареченої, а так само її туфлі, парфуми та інші подарунки. Наречена до часу приходу нареченого вже буває в білій сукні. [39]

Музики грають особливу повільну мелодію прощання, і під неї вивозять наречену з дому батьків. Але перед дверима прохід нареченому і нареченій загороджує брат нареченої з ножем і не пускає назовні, вимагаючи викупу від кавора. У дворі, перед тим як молодятам вирушати до церкви на вінчання, знову грає весела музика, і всі танцюють. Спочатку до вівтаря підходять дві маленькі дитини зі свічками в руках, протягом всього ритуалу вінчання вони стоять одна ліворуч, інша - праворуч від нареченого і нареченої. Священик разом з усіма присутніми починає читати молитву «Отче наш». Після молитви священик освячує обручки, і наречений надягає на лівий безіменний палець нареченої обручку, потім наречена надягає обручку нареченому, при цьому священик читає молитву. Наречений стоїть, тримаючи її руку, а священик благословляє їх руки та їх союз. Потім священик три рази запитує наречену, чи буде вона до кінця днів своїх покірна чоловікові, і вона три рази відповідає, що так. Наречений і наречена підходять до вівтаря, священик дає їм цілувати хрест, їм на голови одягають вінці у вигляді корон, вони стоять, прихиливши голови, один до одного, а кавор тримає хрест над їх головами. Після знімають корону, і священик благословляє молодят. Він так само освячує келих вина, який молоді повинні випити до кінця, скріплюючи свій союз. Наприкінці священик благословляє усіх присутніх.

Наречений і наречена виходять з церкви, вже будучи чоловіком та дружиною. Їх зустрічають з радісними криками і вітають. Подружки нареченої на голови нареченим сиплють заквітчаний рис та пелюстки троянд. Наречений і наречена виходячи з церкви, випускають білих голубів. Після вінчання відправляються додому до нареченого, і настає кульмінаційний момент весілля, коли наречена входить у будинок свого чоловіка. По дорозі роблять три кола «пошани» в Площі Республіки Вірменії в центрі Єревана.

Перед будинком нареченого знову починає грати музика, всі танцюють, пускають феєрверки. Наречених виходить зустрічати мати нареченого з лавашем і цукерками в руках і, танцюючи, підходить до них. Вона кладе лаваш на плечі молодят, потім дає їм з'їсти цукерки, щоб життя у них було солодким, а решту зсипає їм на голови. У деяких випадках замість цукерок мати нареченого дає молодятам мед. На порозі будинку ставлять перевернуті тарілки, спочатку тарілку розбиває наречений, а другу розбиває наречена. [42]

Свято починається з вальсу молодят, після чого кавор запрошує нареченого і наречену за стіл. Тамада запрошує офіціантів, які, танцюючи під особливу музику, подають шашлик. Шашлик з початку пробує кавор, «визначає» чи добре готували, і потім тільки «дозволяє» подавати іншим гостям. Також важливу роль мають такі страви як: кучмач, сациві, мамалига. Перший тост тамада проголошує за молодих, і наречені з келихами підходять до кожного гостя і під повільну музику приймають поздоровлення від кожного. Збираються всі незаміжні дівчата, і наречена, стоячи спиною до них, кидає букет. Наречений, так само знімаючи підвіску з ноги нареченої, кидає своїм неодруженим друзям. Той, хто зловить підвіску, запрошує на повільний танець дівчину, яка зловила букет нареченої. [24]

Під час повільного танцю всі інші (неодружені друзі і подруги молодих) повертаються на свої місця, і наречений з нареченою під повільну музику підходять до кожного і роздають таросіки. Таросіки символізують щастя молодих і є запорукою, того, що їх щастя перейде тому, кому дарують, і ця людина теж незабаром одружиться або вийде заміж. Також має значення обряд розрізання торта. Приглушують світло, грає гарна музика, всі збираються навколо нареченого і нареченої, і в такій урочистій обстановці наречені розрізають весільний торт. Молоді їдять з однієї тарілки на знак майбутнього солодкого життя, а потім пригощають інших.

Післявесільні обряди. Одним з перших післявесільних обрядів був широко розповсюджений обряд - миття голови нареченої. Він проводиться на третій день весілля. Найчастіше саме в цей день мати нареченої приносить придане дочки. [40]

Потрібно відзначити, що всі сучасні єреванські весілля відрізняються вражаючою схожістю, всі елементи і дії повторюються майже з однаковою точністю у всіх весіллях, причому в тій же послідовності, що дозволяє припустити, що у сучасному єреванському весіллі є свої нові стійкі традиції.

3.2 Особливості весільного обряду в Україні (Маріуполі)

У сучасному вірменському весільному обряді в Маріуполі дотримуються всіх традиційних етапів весільного циклу: попередній етап (змова, сватання, заручини), власне весілля і обряд післявесільних циклу.

Змова: Молоді люди в більшості випадків попередньо самі вирішували питання про вступ у шлюб, з їхньої ініціативи влаштовуються знайомство між їхніми батьками.

Заручини: Обов'язковим обрядом, як правило, вважаються заручини, коли в будинок дівчини приходять наречений, його батьки, хтось із близьких родичів нареченого і підносять їй подарунок в якості застави (Ншан). Заручини в Маріуполі проходить, як правило, у вузькому сімейному колі, під час якого так само домовляються про день весілля.

Весілля: Основними дійовими особами на весіллі є наречений і наречена, їх батьки, кавор і його дружина - каворкін.

Рано - вранці в будинку нареченого збираються близькі родичі, друзі нареченого, кавор і каворкін. Решту гостей запрошують відразу у весільний зал або в ресторан. У будинку нареченого починається свято, накривають столи, всі веселяться, говорять багато тостів і танцюють. У Маріуполі іноді відсутні музики. Всі весільні витрати порівну лягають на батьків нареченого і нареченої, але якщо матеріальний стан нареченого дозволяє, весілля оплачує він, в цьому випадку, сторона нареченої оплачує заручини.

Одягання нареченого так само проходить в тихій обстановці, без якихось особливих ритуалів. У більшості випадків до часу приходу гостей жених вже буває у святковому костюмі. Вранці, в день вінчання, батько нареченого і брати їдуть за хрещеним. З ними можуть їхати і жінки, але тільки не мати нареченого. У будинку хрещеного накритий стіл, грає музика. Батько нареченого просить господаря, щоб він став хрещеним батьком на весіллі, і процесія повертається в будинок нареченого, де їх чекає невелике гуляння.

У будинку нареченого всі веселяться, вітають нареченого і кавора, танцюють. Обручку для нареченої купує наречений, а для нареченого - наречена.

Потім всі збираються їхати за нареченою. Вирушаючи за нареченою, родичі нареченого з собою несуть квіти, спеціально прикрашені весільні кошики з солодощами, фруктами і зі спиртним; кошик з пелюстками троянд, що б сипати їх на голови молодят, коли вони будуть виходити з церкви; кошик з таросіками, а також білий, прикрашений квітами кошик нареченої, де несуть подарунки та весільну сукню нареченої.

Святкувати весілля в будинку нареченої так само починають з раннього ранку. Накривають столи, запрошують близьких родичів. Гостей зустрічають батьки нареченої, запрошують за стіл і продовжують святкувати. Сама наречена не виходить до гостей, в цей час вона перебуває в окремій кімнаті, де збираються жінки, і відразу починається одягання нареченої. (Сукню для нареченої купує наречений.) Всі навколо радіють і плескають у долоні, співають імпровізовані пісні, бажають нареченій щастя, вітають і бажають всім незаміжнім дівчатам того ж. Гуляння в будинку нареченої триває близько години, всі веселяться, виголошують тости, п'ють за щастя майбутньої сім'ї, молодь танцює під веселу національну музику. Перед тим, як поїхати до церкви брат нареченої тримає біля дверей ніж та не випускає молодих, поки наречений не заплатить викуп. З будинку молоді обов'язково їдуть до церкви. У Маріуполі це невелика апостольська православна каплиця, яка з'єднана з вірменським рестораном "Пещера Армении" у селі Македонівка. Потім молоді можуть залишитись у цьому ресторані або відсвяткувати весілля в іншому. Інколи молоді їдуть до РАГСу через декілька місяців або років, тому що це вважається необов'язковим у вірменів.

Особлива увага під час вірменського весілля приділяється стравам - бажано, щоб стіл ломився від страв. В якості першого страви прийнято запропонувати гостям приготований за спеціальним рецептом шашлик зі свинини і баранини, потім подається кебаб - соковите м'ясо на шампурах і, звичайно ж, толма у виноградному листі. обов'язково на святковому столі гідне місце займає лаваш, сир та зелень (петрушка, сельдерей, кінза, салат). Необхідним атрибутом застілля є кювта. У відбиту тонким шаром телятину кладуть шматочок вершкового масла і гіркий перець - отримані м'ясні кульки варять у киплячій воді і подають до столу в гарячому вигляді. Тамада пропонує перший тост випити за нареченого і наречену. Потім слово надається всім, хто бажає привітати молодят. Після чого тамада запрошує всіх гостей зайняти місця за святковим столом і починається розважально-ігрова програма свята. У кожного з присутніх є вибір - грати або просто спостерігати за подіями.

Особливе значення на весіллі має танець нареченої. Під час танцю їй кладуть муж пальцями гроші, які потім залишаються музикам, а ті гроші, які поклали під вінець, залишаються нареченій.

Згодом починається збір грошей, хоча в наші дні більше дарують золоті прикраси. Це відбувається приблизно таким чином: тамада пропонує всім, хто бажає дарувати подарунки нареченим. Спочатку підносять подарунки близькі родичі, кавор, потім і всі бажаючі. Дарують в основному золоті прикраси: персні, сережки, браслети, підвіски, кольє тощо. Все це супроводжується танцями. Наприкінці у нареченої збирається дуже багато золотих прикрас. Весілля проходить в галасливій, веселій атмосфері, Танці тривають майже безперервно, танцюють всі - чоловіки, жінки, молодь, діти. Цікаво, що на весільних урочистостях зазвичай присутні дуже багато дітей.

Вже ближче до кінця розрізають весільний торт. Наречений і наречена їдять з однієї тарілки на знак майбутнього солодкого життя, а потім пригощають інших.

Кульмінаційний момент - це приїзд нареченої додому до чоловіка. На порозі біля будинку нареченого ставлять перевернуті тарілки, одну з яких, ввійшовши до дому, спочатку розбиває наречений, а другу розбиває наречена. Наречених виходить зустрічати мати нареченого з лавашем і медом в руках. Вона кладе лаваш на плечі нареченого і нареченої, потім дає їм з'їсти мед, щоб життя у них було солодким.

Після весільні обряди: Частково ще зберігається обряд - миття голови нареченої, один з перших після весільних обрядів. Він проводиться на третій день весілля. Найчастіше саме в цей день мати нареченої приносить придане дочки.

Таким чином, сучасне весілля маріупольських вірмен, хоча і має в даний час тенденцію до деякого спрощення, в цілому відрізняється високим ступенем збереження багатьох традиційних елементів.

3.3 Схожість та відмінність весільного обряду на території Вірменії та України

Сучасний весільний обряд пройшов складний шлях розвитку. Тут мають місце цілі ряди традиційних елементів, традиції, які з часом зазнали змін або адаптувалися, деякі традиції і зовсім зникли, втративши свою функціональну значимість, а деякі традиції мають інокультурне походження, тобто є взятими з інших культур.

Традиційний весільний цикл у вірмен характеризується поєднанням різних і різночасних, що виникли обрядів, безліч із яких мають глибоке історичне коріння і відображають особливості сімейно-шлюбних порядків родового ладу і дохристиянських поглядів.

Значна частина весільних обрядів пов'язана з пережитками ранніх релігій - культом предків, домашнього вогнища, культом природи. За Радянської влади люди, налаштовані критично до всього старого, на перших порах відмовлялися від колишніх звичаїв та обрядів оформлення шлюбів. Це дуже добре видно на прикладі весіль під час радянської влади, коли люди не вінчалися в церквах. У ті часи нові традиції не встигли сформуватися і не набули широкого розповсюдження. [38]