Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Спеціальність 17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво

Український рушник -

поліфункціональний сакральний твір народного мистецтва

(функція, типологія, семантика і художні особливості)

Андрушко Людмила Миколаївна

ЛЬВІВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівській національній академії мистецтв,

Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор СТЕЛЬМАЩУК Галина Григорівна,

завідувач кафедри теорії та історії мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства

НИКОРАК Олена Іванівна,

старший науковий співробітник

Інституту народознавства НАН України

кандидат мистецтвознавства

КНИШ Богдана Василівна,

старший викладач кафедри історії мистецтв та гуманітарних наук

Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва

Львівської національної академії мистецтв

Захист відбудеться 1 жовтня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв за адресою: 79011, м. Львів, вул. Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв за адресою: 79011, м. Львів, вул. Кубійовича, 38.

Автореферат розісланий “26“ серпня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Д. Кусько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми випливає насамперед із загальної потреби зберегти народне мистецтво в Україні, яке в кожному етнографічному регіоні має свої неповторні особливості. У період тотальної глобалізації йому, як ніколи, загрожує остаточне зникнення. Український рушник становить вагому складову народного мистецтва, є справжнім скарбом, зовнішні ознаки якого становлять лише частину цінності. Уся ж загальна цінність - у тій духовній і мистецькій інформації, яка захована в його формі, кольорі, у семантиці орнаментальних мотивів, що нанесені на його тло.

Феномен українського народного рушника, незважаючи на визнання його історичного, культурного і мистецького значення, ще не отримав належного наукового висвітлення. Автори численних публікацій здебільшого тільки принагідно аналізували деякі аспекти цього значного художнього явища, що не давало змоги побачити послідовність його розвитку, в повному обсязі охарактеризувати традиції функціонування, розкрити характер, образну систему та художні особливості українського народного рушника. Він вже давно потребує спеціального ґрунтовного дослідження і має посісти належне місце серед пам'яток світової культури. Саме тому комплексне вивчення рушника як поліфункціонального, сакрального твору мистецтва сприятиме всебічному дослідженню його як цілісного явища, як ознаки етнічної самобутності українців. З'ясування генези і виявлення художніх особливостей українського рушника, одночасне введення до наукового обігу досі не вивчених пам'яток, що зберігаються у фондах музеїв, є одним з актуальних напрямів сучасного мистецтвознавства.

У час, коли постійно зменшується кількість носіїв традиції українських народних рушників, актуальним стає наукове осмислення явища, вивчення його значення, функцій, художніх особливостей. Це сприятиме заповненню прогалини в дослідженні українських художніх тканин зокрема та українського народного мистецтва загалом, відродженню традицій українського рушникарства в сучасній текстильній промисловості України, у творчості народних майстрів.

Завдяки дослідженню українські рушники ХІХ-ХХ ст. посядуть належне місце серед інших творів світової культури.

Мета і завдання дослідження. Метою є комплексне дослідження традиційного українського рушника як поліфункціонального сакрального твору народного мистецтва. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

· виявити та систематизувати сучасний стан дослідження рушника;

· визначити значення і функції народного рушника у звичаях та обрядах;

· встановити структуру предметного символу через форму та образ;

· виявити функціональне співвідношення сакрального й художньо-символічного значень рушника як твору народного мистецтва;

· провести типологію українських народних рушників;

· розглянути способи знаково-інформаційної фіксації рушника, його емблематичність та іконографічний характер інформації;

· здійснити аналіз схем розташування та встановити композиційні закономірності зображень на рушниковому полотні;

· простежити у декорі на рушнику співвідношення сакрального й естетичного, зафіксувати особливості їх мистецького втілення;

Об'єкт дослідження - традиційні народні рушники та орнамент - тканий, вишитий і мереживний, типи орнаментальних композицій, художній образ і його структура, характер образності; український рушник як поліфункціональний сакральний твір народного мистецтва.

Предмет дослідження - традиції рушникарства в контексті особливостей його побутування, розвиток функцій у зв'язку з релігійно-світоглядною системою; чинники, що формують художні особливості українських народних рушників, художньо-виражальні засоби, орнаментальні мотиви та їх трансформації, локальна стилістика художнього оздоблення.

Територіальні межі дослідження охоплюють усі регіони України, звідки було зібрано предметний матеріал.

Хронологічні межі дослідження. Речовий матеріал умовно обмежено серединою ХІХ - ХХ ст., періодом, який дає змогу дослідити час найвищого розвитку народного рушникарства. Однак для глибшого розкриття мети й завдань дисертації узято до уваги й те, що рушник пов'язаний із початковими етапами відтворювального виробництва і натурального господарства, зі світоглядом і релігійними уявленнями праукраїнців дописемної доби, а це вимагає залучення відомостей попередніх століть, аналізу археологічних пам'яток часів язичництва та прийняття християнства.

Методи дослідження. Основними методами дослідження стали: метод історичного аналізу, що дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток народного рушникарства у хронологічній послідовності; порівняльний метод сприяв визначенню характерних рис українських рушників, вирізненню основних типів та окресленню їх відмінностей; структурно-типологічний аналіз відкриває для мистецтвознавства можливості поглибленої і найповнішої інтерпретації рушника як сакрального твору народного мистецтва, дає підставу ставити завдання семантичної інтерпретації українського традиційного рушника загалом і його декору зокрема; метод мистецтвознавчого аналізу, в основі якого класична тріада матеріал - форма - декор, використано для виявлення закономірностей становлення художньо-образної системи українських народних рушників; в аналізі окремих пам'яток однієї типологічної групи, які відзначають різні художні характеристики, методом синтезу виділено основні тенденції розвитку рушників конкретного типу. Індуктивний та дедуктивний методи дали змогу на підставі інформації про конкретні пам'ятки та окремі факти підсумувати загальні тенденції розвитку українських народних рушників. Графічний метод використано для складання аналітичних таблиць.

Наукова новизна одержаних результатів підтверджена основною метою, підкреслюється виконаними завданнями, методикою і джерельною базою дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві зроблено спробу комплексно дослідити форму і зміст українського традиційного обрядового рушника; рушник розглянуто як сакральний твір народного мистецтва, полісемантичний за змістом, поліфункціональний у побутуванні і як постійно активний чинник традиційної народної культури; сформульовано значення цієї обрядової реалії в духовному житті людини; уперше визначено прямокутну форму рушника як сакральний, значущий та обов'язковий елемент формування комплексу структурно-змістової символічної системи рушника; здійснено загальний аналіз художніх особливостей українських рушників, які вирізняються яскравою самобутністю художньо-естетичних форм і характером застосування виражальних можливостей пластики, фактури й кольору.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в розширенні методів комплексного дослідження і в поєднанні їх із мистецтвознавчим аналізом, у виявленні системної єдності духовних і матеріальних чинників народної творчості, що втілена у традиційному українському рушникові. Результати дослідження доповнюють доцьогочасні відомості про первісну міфологію українського народу. До наукового обігу введено фототеку традиційних обрядових рушників, зібрану на теренах України, суттєво доповнено типологію українського рушника.

Отримані результати дають поглиблене розуміння значення і місця рушника в народній духовній, мистецькій і культурній традиції, сприятимуть розумінню традиції як динамічного процесу із чітко окресленими параметрами взаємодії різних аспектів творчості й життєдіяльності народу. Деякі положення роботи знайдуть подальший розвиток у працях з мистецтвознавства, етнології, етнопсихології та етнографії; матимуть застосування в навчальній практиці вищих навчальних закладів художнього спрямування і коледжів під час читання курсів народного та декоративно-прикладного мистецтва; для створення навчальних посібників; у музейній практиці для підготовки текстів екскурсій та атрибуції рушників.

Особистий внесок здобувача. Упродовж 1997-2006 рр. зібрано й опрацьовано значний джерельний матеріал із фондів, музеїв, наукових бібліотек, приватних колекцій. Для вивчення побутування традиційного рушника в сучасних умовах, зокрема в церквах, використання його в сучасних релігійних святах і обрядах, опрацьовано й проаналізовано понад 600 зразків рушників, зібрано значну кількість фотоматеріалів (300 одиниць) рушників, виготовлених за давніми зразками, та проведено їх порівняльний аналіз. Системно вивчено науково-літературні джерела. У результаті дослідження вперше дано визначення традиційного рушника як сакрального твору, що є носієм духовно-мистецької народної традиції.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи та дисертацію загалом обговорено на засіданні кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, на засіданні вченої ради академії. Основні положення та результати роботи апробовані в курсі лекцій для студентів факультету історії та історії мистецтв. Результати дослідження виголошено в доповідях на обласних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, зокрема: на І Науковій конференції “Європейське мистецтво ХV-ХХ століття” (м. Дрогобич, 1999); “Сакральне мистецтво Бойківщини”, IV Наукових читаннях пам'яті Михайла Драгана (м. Дрогобич, 1999); 39-й Науково-творчій конференції професорсько-викладацького складу Львівської національної академії мистецтв (м. Львів, 2000); “Сакральне мистецтво” (м. Львів, 2000); “Проблеми національно-патріотичного виховання студентів Львівської академії мистецтв на сучасному етапі” (м. Львів, 2000); 40-й Науково-творчій конференції професорсько-викладацького складу Львівської національної академії мистецтв (м. Львів, 2001); XV Міжнародній конференції “Історія релігії в Україні” (м. Львів, 2005); “Львів: історична та культурна спадщина (до 750-річчя заснування Львова)” (м. Львів, 2007); на “круглому столі” “Феномен казки у пізнавально-виховному процесі суспільства” (м. Львів, 2008); XVIII Міжнародній конференції “Історія релігії в Україні” (м. Львів, 2008); XІХ Міжнародній конференції “Історія релігії в Україні” (м. Львів, 2009).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових статей, із них 7 - у виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту становить 163 сторінки. Список використаних джерел містить 287 найменувань, додатки складають 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету й основні завдання, визначено об'єкт, предмет, хронологічні рамки та територіальні межі дослідження, його наукову новизну, теоретичну цінність та практичне значення.

У першому розділі - “Історіографія, джерела та методика дослідження” - проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, визначено джерелознавчу базу роботи та викладено основні методи дослідження.

Огляд літератури за темою дисертації засвідчив значну кількість писемних джерел про народне ткацтво України. На сучасному етапі розвитку вітчизняної мистецтвознавчої науки маємо змогу звернутися до раніше заборонених або замовчуваних праць українських учених і застосувати викладені у дослідженнях ідеї для вирішення багатьох нагальних питань, зокрема й того, яке постало перед нами, - цілісної інтерпретації рушника.

У контексті нашої теми для мистецтвознавчого аналізу особливо цінними стали фундаментальні праці С. Сидорович, О. Никорак, Р. Захарчук-Чугай, Т. Кара-Васильєвої. Методологічною основою дослідження орнаментики рушників слугували праці Д. Антоновича, М. Селівачова.

Функції рушника в народних обрядах простежують дослідники: Н. Здоровега, С. Китова, Ю. Климець, В. Борисенко, О. Воропай, С. Килимник, В.Мицик, В.Соколова. Художні особливості рушників розглянуто в публікаціях О. Боряк, Н. Владимирської, В. Кравченко, Т. Лупій, О. Нестер, Ю. Лащука, Л. Булгакової.

Важливими для пропонованої теми є праці білоруських дослідників народної творчості А. Астрейка, М. Кацар, А. Курилович, Л. Молчанової, Н. Нікіфорського, Є. Сахути, В. Фадеєвої, В. Лабачевської, які використали порівняльний матеріал з української етнографії.

Для з'ясування функції рушника в контексті міфологічної системи світосприймання, її культового і ритуального вираження особливої уваги заслуговують праці Д. Анучина, А. Байбурина, В. Балушок, Г. Булашева, Б. Волчок, А. Гальковського, В. Давидюка, О. Знойко, Н. Костомарова, А. Котляревського, О. Курочкіна, В. Милорадовича, Л. Нідерле, О. Потебні. У нашій роботі використано теоретичний досвід вивчення народної культури українських, білоруських і російських учених: І. Богуславської, Ю. Бромлея, В. Василенко, Л. Дінцеса, В. Наулка, М. Некрасової, С. Токарева, Б. Рибакова, Н. Сумцова.

Окрім літературних джерел, ми використали архівні та музейні колекції, власні польові експедиційні матеріали, колекції приватних збірок, матеріали рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського НАН України, рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. В дослідженні проаналізовано матеріали музейних збірок і конкретні зразки українських рушників, що зберігаються у фондах Державного музею українського народного декоративного мистецтва України (м. Київ), Державного музею народної архітектури і побуту України (м. Київ), Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” (м. Київ), Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Музею народної архітектури та побуту (м. Львів), Національного музею (Львів), Закарпатського музею народної архітектури та побуту (м. Ужгород), Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського. Розглянуто чимало українських рушників, що зберігаються у краєзнавчих музеях Рівного, Дрогобича, Вінниці, Чернівців, Полтави.

Методика дослідження ґрунтується на комплексному підході до аналізу явищ народного мистецтва, яке саме собою є одним із проявів духовної культури. Коли ж йдеться про такий мистецький твір, як рушник, комплексний підбір методів наукової роботи видається єдино можливим.

У другому розділі - “Функції українського рушника: поліфункціональність, синкретизм, сакральність” - проаналізовано поліфункціональність рушника у звичаях і обрядах, вказано на його космічний і сакральний образ, прослідковано зв'язок рушника з людиною.

У підрозділі “Функції українського рушника в обрядах календарного циклу” зазначено, що в обрядах календарного циклу рушник є одним з елементів складного комплексу, в якому поєднувався раціональний досвід, магічні язичницькі та релігійні християнські вірування, високоестетичні традиції та пережиткові поганські звичаї з новим віровченням - християнством. При будівництві нової оселі рушник виконував магічну функцію, яка спрямована на примноження достатку та щасливе життя у новій хаті. Художньо-естетичну функцію виконував рушник в оздобленні інтер'єру житла.

Осібну увагу в розділі зосереджено на аналізі обрядових функцій обиденних, або обітніх рушників. Це обрядовий рушник спеціального призначення і одноразового використання для захисту від епідемій, посухи, пошесті на худобу, сильного дощу, граду чи іншого стихійного лиха.

У підрозділі “Функції українського рушника у родинній обрядовості” зазначено, що рушник є одним з основних атрибутів родильної обрядовості і домінуючими є медіативна, символічна та оберегова функції рушника. Медіативна функція покликана створити зв'язок між світами і в народній уяві мала сприяти народженню дитини. Новонароджену дитину приймали в родину і при цьому рушник виступав символічним початком життєвої дороги немовляти.

Визначено, що рушник є найважливішим атрибутом весільної атрибутики українців. Він увібрав складний комплекс світоглядних уявлень, релігійних вірувань, морально-етичних норм, взаємовідносин у родині та громаді. У ритуалі сватання рушник виступає символом згоди. Рушник в обряді зв'язування був символом міцності шлюбу, цілісності, об'єднання родів, тобто тих ідей, які домінували на весіллі. Обряд пов'язування рушником мав навіть більшу силу, аніж вінчання. Рушники на одязі наречених виступають символом чистоти і непорочності. Виразними є символічна, сакральна, магічна, обрядова функції.

Аналіз використання рушників у похоронних і поминальних обрядах українців вказує на те, що вони виконують медіативну, символічну, магічну та обрядову функції. Визначальним був культ предків, який значною мірою зумовив функції та оберегові властивості рушника в обрядовості, пов'язаній із дотичністю сил смерті та життя.

У підрозділі “Особливості українського рушника як твору поліфункціонального і сакрального” здійснено аналіз багатого етнографічного матеріалу, що дає змогу визначити роль, значення рушника в традиційних обрядах, дати йому належну характеристику.

Зв'язок “рушникових” обрядів із Сонцем, із його рухом - добовим, річним, багаторічним - указує на глибоко усвідомлену циклічність руху, що поєднує життя природи і людини, вірчо-релігійну причетність людини до природи, співучасть у цьому русі-коловороті і постійну діяльність, що виявилась в цілорічному циклі, завдяки цьому людина отримала здатність впливати на цей рух в потрібному скеруванні через обряд за допомогою рушника.

У кожному обряді рушник пов'язаний із небесним світилом - Сонцем, яке є вирішальним, живим учасником обряду, від котрого залежить успіх усього обрядодійства - той життєво важливий результат, на який розраховують учасники обряду. Зафіксовано, що всі “рушникові” обряди мають колективний характер. Учасники обряду впевнені в тому, що від Сонця як вищої небесної інстанції і реальної сили залежить успішне, щасливе вирішення їхніх людських життєвих запитів на землі.

У підрозділі “Космічний і сакральний образ українського рушника” зазначено, що рушник виступає універсальним засобом зв'язку світів - “верхнього” (небесного), божественного, людського та потойбічного - і водночас слугує виміром життя людини в “білім” світі.

Традиційний рушник не є звичайною утилітарною річчю в собі, котра слугує людині повсякдень у виконанні її трудових процесів, як усяке знаряддя праці або начиння. У колі звичайних ужиткових речей є його двійник. Класифікуючи рушники за призначенням, етнографи й мистецтвознавці назвали його “господарським рушником“. У народній термінології цей предмет має іншу назву: утиральник (найпоширеніша, уживана на всій території України), отиральник, утирка, утиранка, утирачка, утирач і посудник. Ці назви є за суттю варіантами однієї, це спільнокореневі слова, які вказують на конкретне ужиткове призначення предмета, що слугував для витирання обличчя, рук і тіла.

Упродовж тисячоліть рушник не змінював своєї функції. За довге життя народу змінилася релігія - на зміну язичництву прийшло християнство, але й ця епохальна подія не змінила сутнісного значення традиційного рушника. Він не десакралізувався і в християнські часи, як багато інших рукотворних предметів, а своєю сакральною силою долучився до найвищих символів і предметів нової християнської релігії - свічки, хреста, ікони.

У третьому розділі - “Художні особливості українського рушника як твору сакрального” - здійснено типологічну характеристику рушника, визначено домінуючі орнаментальні мотиви та особливості їх застосування на рушнику, основні художньо-композиційні закономірності, проаналізовані прийоми та засоби художньої виразності орнаменту.

У підрозділі “Типологічна характеристика традиційного рушника” на основі структурно-типологічного аналізу здійснено типологічний поділ українських народних рушників за принципом їх функціонального призначення. Поділяємо рушники на три основних типи: обрядові, інтер'єрні, господарські. рушник сакральний естетичний мистецтво

Проведена типологія українського рушника дає змогу ґрунтовно проаналізувати художні засади рушника як твору народного мистецтва: естетичну ознаку матеріалу, форму, оздоблення, орнаментику, колорит. Аналіз типологічних ознак рушників ще раз переконує, що народне мистецтво заслуговує на високе поцінування, вивчення та розуміння. Важливо, що кожний функціональний тип та підтип рушників тісно пов'язаний з художніми якостями. Чітко сформульовані сталі канонічні вимоги до традиційних українських рушників дали підстави для їх систематизації. Зокрема, запропоновано таблицю, в якій визначено основні типологічні ознаки функціональних типів рушника. У таблиці представлено матеріал й умови виготовлення кожного типу рушника, розмір полотнища, особливості оздоблення та сфера функціонування.

У підрозділі “Орнаментальні мотиви та особливості їх застосування на рушнику” зазначено, що орнаментальні мотиви українських рушників творять художній образ; вступаючи в синтез із формою, орнамент диктує певні способи її сприйняття, спрямовує рух погляду, співвідносить цілісність з його складовими, ділить на частини, надає художньої виразності та мистецької цінності.

Особливості застосування орнаментальних мотивів визначають основні їх типи. Типологію орнаменту здійснено за іконографічними ознаками, де основні групи мотивів у цій типології - абстрактні та фізіоморфні.

На сакральному предметі, яким був рушник, могли бути зображені лише ті речі, предмети, знаки, які також мали сакральне значення. З плином часу зображення на рушнику поступово втрачали сакрально-символічні якості, набуваючи натомість якостей художньо-естетичних, тобто перетворюючись на декор, прикрасу.

У підрозділі “Художньо-композиційні особливості українських народних рушників” на основі детального аналізу орнаментальних мотивів та особливостей їх застосування стверджуємо, що орнаментація українських народних рушників відбувалася за чіткою традиційною системою, пов'язаною з сакральною, символічною та естетичною функціями.

Багатство декору, ритми орнаментів та колорит демонструють особливу високу художню культуру їх творців.

Аналіз композиційних схем на рушниках дав змогу визначити основні їх типи: рядково-смугасті, клітчасті, з вертикальною віссю симетрії. Композиція орнаменту на рушниках логічно пов'язана із площинним характером поля тканини, її формою і розміром, а також із властивостями матеріалу та можливостями технік. Колорит українських народних рушників ХІХ - поч. ХХ ст. характерний обмеженою гамою барв, гармонійністю, ошатністю, вмілим поєднанням кольорів, чіткою продуманістю декоративного вирішення.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз фахової літератури, систематизація й узагальнення фактологічного матеріалу, архівних і документальних джерел, а також фольклорних даних, що стосуються предмету дослідження свідчать, що рушник привертав і привертає увагу дослідників культурної спадщини нашого народу. Незважаючи на всі перешкоди, що поставали перед українською наукою в умовах бездержавності України, коло досліджень із часом розширювалося, охопивши вивчення традиційного побуту, звичаїв, обрядовості, фольклору і народного мистецтва. Вчені відчували тиск ідеологічних догм, але вони залишили величезний сумлінно й детально зібраний та охарактеризований науковий фактаж, який набуває дедалі більшої цінності й потребує нових методологічних засад наукового осмислення. Наші матеріали, польові записи та комплексний аналіз українського народного рушника дають підстави визначити рушник як сакральний предмет, що є центральним символічним об'єктом більшості українських обрядів. Про це, зокрема, свідчить той факт, що рушник з-поміж інших предметів, які беруть участь в обрядах, найдовше зберігся саме як ритуальний предмет і, відповідно, зберіг давні традиційні символічні атрибути, форму та зміст. На відміну від його багатофункціональності висвітленої у джерелах, де рушник представлено як дуже важливий, значущий, потрібний ритуальний предмет, наголошуємо саме на його сакральності, яка була притаманна рушникові від часу його створення й дотепер.

2. Виявлено функціональне співвідношення сакрального і символічного значень рушника як твору народного мистецтва. Зв'язок “рушникових обрядів” із Сонцем, його рухом - добовим, річним, багаторічним - указують на глибоко усвідомлену циклічність руху, що поєднує життя природи і людини, вірчо-релігійну причетність людини до нього, співучасть у цьому русі-коловороті і постійну діяльність, що виявилася в цілорічному коловороті, завдяки цьому людина отримала здатність впливати на цей рух в потрібному скеруванні через обряд за допомогою рушника. І стає зрозумілим, чому саме сонце є одним з найулюбленіших мотивів, зображених на рушнику.

Найважливіше те значення рушника, що він стає домінантним в системі обряду. Своєю участю в обряді рушник забезпечує дійство. Рушник Ї головний об'єкт цього дійства, виступає тим основним рушієм, чинником, який об'єднує всю предметну наповненість обряду, регламентує зв'язок предметів між собою, із навколишнім світом та з людиною, з її релігійно-світоглядними уявленнями, що реалізуються в обрядовій діяльності. Ця функція священна, її можна здійснювати тільки за посередництвом священного предмета, наділеного священною, реальною дієвою силою. Це сакральна функція магічного та релігійного атрибуту обряду. При цьому саме як художній, мистецький образ рушник наділений такою силою, яка дозволяє реалізуватися в обрядах через поліфункціональність - досить велику кількість функцій, які досліджені в роботі.

3. Визначено основні функцій, які є, звичайно, умовними, оскільки в обрядах і побуті рушник існував у синкретичній єдності всіх аспектів - дій божества і контактів людини з божеством.

Сакральна функція рушника була однією з важливих в інтер'єрі традиційного українського житла. Аналіз функціонування рушника дав нам змогу встановити, що рушник був космічним сакральним образом, втіленим у найдоцільніший, найвідповідніший предмет, здатний виявити водночас і складний синкретичний образ, і його багатозначну синкретичну й сакральну ідею.

Оберегова функція рушника за народними світоглядними уявленнями наших предків наділяє рушник надприродною силою впливати на родючість, захищати людину, сприяти долі. Обрядові дії, що проводилися з рушником, в уяві первісних людей були запорукою того, що бажання людей дійде до Бога.

Завдяки медіумній функції рушник виступає посередником людини і Бога, так званого світу живих із божественною силою Сонця, із божественним небесним світом, а забезпечуючи цей зв'язок, формує “сакральне коло”, відсікаючи від усього профанного учасників обряду і всі його реалії. Зв'язок кожного обряду із Сонцем як божеством очевидний, в обрядах рушник продовжує і розширює цей зв'язок.

Обрядова функція безпосередньо стосується життя людини її світогляду та її зв'язку з вищим світом, пов'язана з найважливішими моментами в житті - народженням, весіллям, смертю, а також із навколишнім середовищем людини. Рушники були і залишаються одними з найважливіших, неодмінних атрибутів родинної та календарної обрядовості українців - чи то у виборі місця під хату, закладинах, новосіллі, освячення великодньої їжі, першого вигону худоби, зажинках.

Встановлено, що важливими у побуті селян були символічна й оберегова (апотропейна) функції. Рушник як символ супроводжував людину впродовж усього життя - від народження й до смерті. Орнаментований рушник є символом гостинності: на ньому підносять хліб-сіль, із ним зустрічають почесних гостей. Він набув свій найвищий семіотичний статус етнічного символу. Рушник вважався надійним оберегом від впливу будь-яких небезпечних для людини зовнішніх сил.

Проаналізовано художньо-естетичну функцію українського рушника. Рушники художньо організовують інтер'єр житла і громадських споруд, виступають кольоровим акцентом, створюють особливий настрій.

4. Встановлено, що форма - це важливий аспект типології рушника, за яким він посідає своє унікальне, раз і назавжди визначене місце серед інших полотняних тканих виробів. Квадратна (прямокутна) структура використовувалась для опису просторового складу Всесвіту: частини світу, напрямки, центр. Ця структура також визначала основні часові координати: чотири пори року, чотири вікові періоди у людей, чотири частини доби. Інколи сакральне значення прямокутника переймає частину функцій хреста. Прямокутна форма рушника має звязок із прямокутною формою верстата. Прямокутник як символ визначає структуру космосу в його вертикальному і горизонтальному аспектах.

5. Здійснено типологічний аналіз українських рушників за принципом функціонального призначення. Виділено функціональні типи рушників: обрядові, інтер'єрні, господарські та функціональні підтипи. Аналіз функціонування традиційного рушника в народному побуті дав змогу виявити, що:

а) рушник генетично пов'язаний із народною язичнецькою релігійною системою та обрядовістю, де він виступав у функції священного символічного предмета і у своїй синкретичній єдності був носієм та втіленням певного кола священних ідей, переданих образно-символічно;

б) рушник не втратив ні своєї функції, ні вигляду і не десакралізувався у складних умовах переходу до нової християнської релігійної системи;

в) рушник за тисячоліття віросповідування християнства увійшов в інтер'єр українських церков, посів гідне місце поряд з іконами в українській хаті, увійшов в українську християнську обрядовість.

6. Аналіз художніх особливостей українських рушників доводить, що вони саме й визначають самобутність цього мистецького явища національної культури. Усталена система передачі народних знань, творчого досвіду, практичних навиків та основних принципів художнього вирішення рушників склали стійку традицію. Досконалість рушників є результатом багаторічного досвіду українських жінок, які передавали секрети ремесла з покоління в покоління. Орнаментальні мотиви рушників є носіями давніх символів і знакової системи народного мистецтва. Форма, орнаментально-композиційної система та колорит рушників увібрали в себе особливості психології українців, пов'язані з їхньою вірою та природним середовищем.

7. Аналіз орнаментальних мотивів і композиційних схем українських рушників дав змогу виявити особливість композиційних прийомів і виражальних засобів творення. Композиція орнаменту на рушниках пов'язана із художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Закон художньої традиції регулює складний процес відбору, освоєння, трансляції й розвитку історичного соціокультурного досвіду. Виготовлення та декорування рушників, особливо обрядових, за своєю сутністю мистецька канонічна творчість.

Композиційні прийоми в орнаментах розвивались і збагачувались у практичній діяльності багатьох поколінь народних майстрів. Розташування орнаменту на рушниках логічно пов'язується з площинним характером поля тканини, її формою і розміром, а також із властивостями матеріалу та можливостями техніки. З'ясовано основні композиційні схеми: рядково-смугасті; клітчасті; з вертикальною віссю симетрії. Композиційні прийоми - ритм, симетрія, інколи асиметрія, пропорції - в українських рушниках вражають усталеною канонічністю й традиційністю. Художня довершеність і розмаїтість українських народних рушників залежать від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору та від вибору техніки виконання. Щедро, з великим художнім смаком оздоблені українські рушники, характерні яскравим, насиченим, іноді багатобарвним, але водночас гармонійним колоритом.

8. Аналізуючи збережені давні рушники, ми не можемо з впевненістю стверджувати значення кожного знака на ньому. Важко розрізнити, де є символ Сонця, Місяця, Зорі чи „божественної роси”. Ці знаки-символи утратили своє первісне значення, упродовж тривалого часу піддаючись народній естетиці, вони почали сприйматися як декор, чи прикраса. Рушник зазнавав історико-еволюційних процесів і дещо втрачав культову сутність, перетворився на культурно-традиційну святиню і перестав бути культовим предметом. Коли зображення на рушнику почали втрачати сакрально-символічний зміст, тоді вони почали набувати якостей художньо-естетичних. Рушник зі зміною релігійних вірувань утратив первісне значення образу, хоча сакральна функція частково збереглася у звичаях та обрядах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у фахових виданнях:

1. Андрушко Л. Рушник в обрядах календарного циклу / Людмила Андрушко // Вісник Львівської академії мистецтв. - 1999. - №10. - С. 126-129.

2. Андрушко Л. Рушник у весільній обрядовості українців / Людмила Андрушко // Вісник Львівської академії мистецтв. - 2000. - №11. - С. 160-169.

3. Андрушко Л. Рушник в інтер'єрі церкви / Людмила Андрушко // Народознавчі зошити. - 2001. - №2. - С. 330-335.

4. Андрушко Л. Рушник як символічний образ в українській народній казці “Юрза-Мурза та стрілець молодець” / Людмила Андрушко // Вісник Львівської академії мистецтв. - 2002. - №13. - С. 142-151.

5. Андрушко Л. Священний символізм рушникового полотна / Людмила Андрушко // Народознавчі зошити. - 2006. - № 5-6. - С. 718-725.

6. Андрушко Л. Орнітоморфні мотиви в орнаментиці українських рушників / Людмила Андрушко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтва. - 2008. - №1. - С. 3-9.

7. Андрушко Л. Космогонія рушникових зображень / Людмила Андрушко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтва. - 2008. - №2. - С. 3-13.

в матеріалах конференцій та інших виданнях:

8. Андрушко Л. Хрест і хрещаті композиції в орнаментиці українських тканин / Людмила Андрушко // Сакральне мистецтво Бойківщини : збірник статей за матеріалами IV Наукових читань пам'яті М. Драгана (Дрогобич, 25.11.1999 р.). - Львів : Логос, 1999. - С. 147-158.

9. Андрушко Л. Рушник - духовний символ українського народу / Людмила Андрушко // Європейське мистецтво ХV-ХХ століть : зб. матеріалів І Наукової конференції. - Львів : Логос, 1999. - С. 91-93.

10. Андрушко Л. Сонячна дорога до храму / Людмила Андрушко // Львів, історична та культурна спадщина : до 750-річчя заснування Львова : наук. конференція, 14 квітня 2006 року : матеріали доповідей. - Львів, 2006. - С. 219-226.

АНОТАЦІЯ

Андрушко Л.М. Український рушник - поліфункціональний, сакральний твір народного мистецтва (функція, типологія, семантика, художні особливості). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво. - Львівська національна академія мистецтв. - Львів, 2009.

У дисертації здійснено комплексне дослідження українського рушника як самобутнього мистецького явища в історії української художньої культури. Визначено український рушник як поліфункціональний сакральний твір народного мистецтва, встановлено особливості побутування народного рушника як мистецького твору в звичаях і обрядах, визначено функції українського рушника. За призначенням рушника та особливостями художньої інформації на площині форми складено типологію українських рушників, розглянуто їхні художні особливості. Проведено аналіз композиційної структури орнаменту, визначено основні типи та основні характеристики кожного типу орнаменту, здійснено його класифікацію.

Ключові слова: український рушник, сакральність, функція, типологія, художні особливості, семантика, традиція.

АННОТАЦИЯ

Андрушко Л.Н. Украинский рушник - полифункциональное, сакральное произведение народного искусства (функция, типология, семантика, художественные особенности). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 - декоративное и прикладное искусство. - Львовская национальная академия искусств. - Львов, 2009.

В диссертации комплексно исследовано украинский рушник как самобытное художественное явление в истории украинской художественной культуры. На основе анализа коллекций музеев Украины и частных коллекций, материалов археологических и этнографических исследований, письменных источников определено украинский рушник как полифункциональное сакральное произведение народного искусства в синкретическом единстве и в связях с духовной системой, исследованы особенности народного рушника как произведения искусства в обычаях и обрядах. Определено функции украинского рушника - сакральная, обереговая, медиумная, обрядовая, художественно-эстетическая. Сакральная функция рушника была одной из самых важных в интеръере традиционного украинского жилища. Рушник, по народным верованиям, - это мифологический образ Бога-Солнца. Это и придает рушнику ту силу, которая распространяется на все моменты его функционирования в обрядах. Обереговая функция рушника по народным представлениям наших предков, наделяет рушник сверхестественной силой влиять на жизнь, защищать человека. Проведен типологический анализ украинских рушников по принципу функционального назначения. Выделено функциональные типы рушников: обрядовые, интеръерные, хозяйственные и их функциональные подтипы. Анализ функционирования традиционного рушника в народном быту указывает на то, что рушник генетически связан с народной языческой системой, где он являлся священным символическим предметом и был носителем священных идей, передаваемых образно-символически. Рушник за тысячелетия христианства вошел в интеръер украинских церквей, занял достойное место вместе с иконами в украинской хате, присутствует в украинской христианской обрядности. В диссертации проанализировано художественные особенности украинских рушников, рассмотрена технология изготовления, осуществлена классификация содержания и формы орнаментальных мотивов и композиционных схем. Типология орнамента произведена по иконографическим признакам. Основные группы мотивов в этой типологии - абстрактные и физиоморфные. Проведен анализ композиционной структуры орнамента, которая связана с художественным наследием и генетическим кодом художественной традиции. Закон художественной традиции регулирует процесс отбора, освоения, трансляции и развития исторического социокультурного опыта. Изготовление и декорирование рушников, особенно ритуальных, по своему характеру каноническое, определено нормой. Определено основные композиционные схемы: полосатые; клетчастые; с вертикальной осью симметрии. Композиция орнамента на рушниках логически связана с плоскостным характером поля ткани, ее формой и размером, а также с особенностями материала и возможностями техники. Установлено, что украинские рушники изготовлены с большим художественным вкусом, с характерним насыщенным, иногда многоцветным, но всегда гармоническим колоритом.

Определены основные типы и основные характеристики орнамента, произведена его классификация. Система передачи народных знаний, творческого опыта, практических навыков и основных принципов художественного решения рушников определяется стойкой традицией. Совершенство рушников является результатом многолетнего опыта украинских женщин, которые передавали секреты ремесла из поколения в поколение. Характер формы, орнаментально-композиционная система и цветовое решение рушников отображают особенности психологии украинцев, связанны с их верой и средой обитания.

Украинский рушник в процессе исторической эволюции несколько утратил культовую сущность, приобрел характер культурно-традиционной святыни и перестал быть культовым предметом. Когда изображения на рушнику начали утрачивать сакрально-символический смысл, они приобретали художественно-эстетическое значение. Рушник со сменой религиозных верований утратил первичное значение образа, хотя сакральная функция частично сохранилась в обычаях и обрядах.

До середины ХХ ст. женщины почти на всей территории Украины изготавливали рушники, придерживаясь традиций в орнаментации и колористике. На современном этапе только некоторые мастера остаются одинокими хранителями многовековых народных традиций.

Ключевые слова: украинский рушник, сакральность, функция, типология, художественные особенности, семантика, традиция.

SUMMARY

Andrushko L. Ukrainian Rushnyk (towel) - polyfunctional work of artistic culture (function, typoiogy, artistsc peculiartis). - Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining scientific degree of the Candidate in Art Science; speciality 17.00.06 - Decorative and Applied Art. - Lviv National Academy of Arts. - Lviv, 2009.

The dissertation is devoted to ukrainian towel. Ukrainian towel as the original artistic phenomenon in the history of Ukrainian artistic culture has been investigated in this thesis. On the basis of historic samples from museums and private collections, archeological and ethnographical researches, written sources, Ukrainian towel was introduced as a polyfunctional work of artistic culture in syncretic folk unity. Ukrainian towel is considered to be a kind of decorative and applied art and according to it form and special features main functions were determined. The composition structure of embroidery is subjected to through analysis. The main types and characteristic features of each type of ornament are determined and classified.

Key words: ukrainian towel, sacral, function, typology, artistic special features, semantics, tradition.

Размещено на Allbest.ru