Казки Слобожанщини: від перших фіксацій до публікацій ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології

імені М.Т. Рильського

УДК 398.2 (477) "18-19"

10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КАЗКИ СЛОБОЖАНЩИНИ: ВІД ПЕРШИХ ФІКСАЦІЙ ДО ПУБЛІКАЦІЙ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст.

(ІСТОРІЯ ТА КРИТИКА ТЕКСТІВ)

Кухаренко Олександр Олексійович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Бріцина Олександра Юріївна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України,

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Росовецький Станіслав Казимирович, Інститут філології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка

- кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Мушкетик Леся Георгіївна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Захист відбудеться 13 травня 2009 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 13 квітня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01, кандидат філологічних наук О.О. Микитенко

Анотації

Кухаренко О.О. Казки Слобожанщини: від перших фіксацій до публікацій ХІХ - початку ХХ ст. (Історія та критика текстів.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню історії збирання та вивчення казкової традиції Слобідської України ХІХ - початку ХХ ст. У роботі вперше зроблена спроба систематизації матеріалів, що відтворюють казкову традицію Слобожанщини, дана оцінка їх наукової достовірності та охарактеризований їх текстологічний статус.

Вивчення історії, атрибуція та критика текстів, здійснені в текстологічному аспекті, дали змогу створити цілісну картину дослідження казкової традиції регіону, простежити домінуючі текстологічні та едиційні принципи та динаміку їх змін, оцінити сюжетний склад і тематичний діапазон корпусу зібраних текстів, оцінити міру їх наукової достовірності, а також доповнити й уточнити свідчення покажчиків.

Дисертація має додатки, які містять бібліографічний опис відомих на даний час текстів записів слобожанських казок, та покажчик сюжетних типів.

Ключові слова: казка, збирання та публікація, едиція, текстологія, оповідальна традиція, регіональна специфіка.

Кухаренко А.А. Сказки Слобожанщины: от первых фиксаций до публикаций ХІХ - начала ХХ в. (История и критика текстов.) - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии имени М.Ф. Рыльского НАН Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию истории собирания и изучения сказочной традиции Слободской Украины ХІХ - начала ХХ в. В работе впервые совершена попытка систематизации материалов, отражающих сказочную традицию Слобожанщины, дана оценка их научной достоверности и охарактеризован их текстологический статус.

Изучение истории, атрибуция и критика текстов, осуществленные в текстологическом аспекте, дали возможность создать целостную картину исследования сказочной традиции региона, проследить доминирующие текстологические и эдиционные принципы и динамику их изменений, оценить сюжетный состав и тематический диапазон корпуса собранных текстов, определить степень их научной достоверности, а также дополнить и уточнить данные указателей.

Диссертация снабжена дополнениями, которые содержат полное библиографическое описание известных в данное время текстов записей сказок Слобожанщины, и указатель сюжетных типов.

Ключевые слова: сказка, собирание и публикация, эдиция, текстология, повествовательная традиция, региональная специфика.

Kukharenko А.А. Folktales of Slobozhanshchyna: From Recordings to Editions in the Nineteenth and Early Twentieth Centuries (History and Text Critique.) - Manuscript.

The dissertation is presented for the degree of Candidate of Philological Sciences, specialization 10.01.07 - Folkloristic (National Academy of Sciences of Ukraine, Rylsky Institute for Art Studies, Folklore and Ethnology, Kyiv, 2009).

The dissertation investigates the history of collecting, documenting and editing folktales in the region of Slobozhanshchyna during the nineteenth and early twentieth centuries. This is the first attempt to classify and evaluate folktales gathered in this region. The time and place of collection, together with other characteristics of the texts, are verified. This allows the outlining of the main trends in recording and documentation. The prevailing models of text in documentation and in editorial practice are also outlined.

The bibliography and indexes of the tale types are enriched. The dissertation is accompanied by indices of traditional tale types, data, information and bibliography.

Key words: folktale, collection and publication, edition, textology, narrative tradition, regional features.

Загальна характеристика роботи

Збирання і вивчення фольклорної спадщини Слобідської України має давні й багаті традиції. Особливо це стосується такого популярного оповідального жанру народної прози, яким є казка. Достатньо згадати, що один із небагатьох записів казок ХVIII століття було здійснено саме на Слобожанщині, а точніше, у Харкові. Саме в Харкові першим з українських фольклористів Ізмаїл Срезневський підготував до публікації народні казки. Перше українське видання, яке містило два фольклорні твори цього жанру, також з'явилося в Харкові, що стало можливим завдяки зусиллям Миколи Костомарова та Івана Бецького. На Слобожанщині працювали такі відомі збирачі, як Іван Манжура і Григорій Залюбовський, Борис Грінченко і Петро Іванов, Митрофан Дикарев і Павло Тарасевський. Їх записи видавалися в Харкові й Києві, у Петербурзі й Москві, у Львові й Лейпцигу. У Харківському університеті навчалися і працювали відомі дослідники фольклору Микола Цертелев та Ізмаїл Срезневський, Олександр Потебня та Микола Сумцов.

Основні досягнення українського казкознавства припадають на ХІХ століття. Протягом ХХ століття здобутки збирацької, едиційної та дослідницької діяльності були значно скромнішими, і нині на Харківщині практично не здійснюється професійне збирання казок, у той час як інтерес до вивчення пісенного та музичного фольклору значно зріс. Міжнародна експедиція "Муравський шлях" обмежила свою діяльність записами народних пісень та фіксацією особливостей традиційного побуту. Записи пісенності (здійснені починаючи з кінця 80-х років ХХ століття) переважають і в зібранні Харківського обласного центру народної творчості, інші фольклорні жанри представлені поодинокими зразками, а записи казок узагалі відсутні.

Протягом останнього сторіччя у Харкові не було здійснено жодного наукового видання українських народних казок. Казкові публікації - переважно популярні видання із традиційним набором текстів, що складається в основному з літературних обробок Б. Грінченка та обмеженої кількості творів із класичних збірників ХІХ ст. Значна частина того надбання, що було зібране за два століття, так і залишається в рукописах. Інші твори представлені в періодичних виданнях і збірках, які вже стали бібліографічними раритетами. Досі не було здійснено спроби звести докупи всі казки, записані на Слобожанщині.

Іншим важливим чинником, що визначив необхідність звернення до обраної теми, є пильний інтерес до якості джерельної бази сучасної гуманітарної науки, що тривалий час перебувала на маргінесі дослідницької уваги.

Таким чином, стан вивчення народної казки в регіоні, де зароджувалося і розвивалося українське казкознавство, вимагає більш пильної уваги, що й стало підставою для обрання теми дисертації.

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку фольклористики шлях екстенсивного нагромадження матеріалів уже не може бути визнаний достатнім. Подальша збирацька та дослідницька робота вимагає здійснення наукової верифікації матеріалів, зібраних попередниками, а визначення пріоритетів подальших студій та збирацької роботи на сучасному етапі розвитку науки неможливе без знання історії та критики текстів, на яких ґрунтуються дослідження. Із розширенням кола зібраних матеріалів та поглибленням наукових проблем, що вирішуються дослідниками, зростають вимоги до автентичності та якості джерельної бази досліджень. Ці питання стають дедалі актуальнішими не лише у вітчизняній, а й у світовій науці, а вимога попереднього здійснення аналізу матеріалів все більше утверджується як одна з визначальних під час дослідження різних складових фольклорного процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертаційне дослідження узгоджене з науковими планами відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України (тема: "Актуальні проблеми фольклористики: історія, теорія фольклору, класична спадщина" - № 0103U008229). Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського.

Метою роботи є визначення основних тенденцій збирання та едиції казок Слобожанщини від перших фіксацій до початку ХХ ст. шляхом текстологічного аналізу записів. Її досягнення забезпечується реалізацією конкретних завдань, що полягають у визначенні обсягу усіх відомих фіксацій казок на теренах Слобожанщини протягом досліджуваного періоду; атрибуції та верифікації текстів, окресленні кола збирачів і виконавців та описі репертуару й індексації казкових сюжетів (додатком до дисертації є детальний перелік записів із територіально-паспортними та бібліографічними покажчиками, індексацією традиційних казкових сюжетів за системою Аарне-Томпсона-Утера (ATU) та вказівками на "Порівняльний покажчик східнослов'янських казок" (СУС). На цій підставі обґрунтовано завдання подальшого вивчення казкової традиції регіону, що є необхідним етапом на шляху дослідження побутування народної казки на терені Слобожанщини.

Об'єкт і хронологічні межі дослідження. Об'єктом дослідження є збирацька та едиційна діяльність в царині казкової традиції на Слобожанщині в ХІХ - на початку ХХ ст. Цей період характеризується активним розвитком фольклористики, зокрема казкознавства. Дослідження здійснювалися в руслі набутків світової наукової думки, однак на зміну методологічним пошукам цього етапу прийшло панування надмірно ідеологізованої моделі фольклору, зближення методів його вивчення з літературознавчими, що поступово призвело до згортання наукового збирання й вивчення казкової традиції регіону. Саме ці особливості стали підставою для визначення хронологічних меж дослідження.

Визначення кола залучених до розгляду джерельних матеріалів вимагало окреслення історико-етнографічного поняття Слобожанщини та умотивування необхідності регіонального розгляду міжнародного за своїм характером жанру казки, оскільки національній казковій традиції, як і її регіональним формам, властива специфіка, що виявляється в сюжетному складі, репертуарі, особливостях побутування та художньої мови казки на різних етнографічних теренах. Межі історико-етнографічних регіонів, на відміну від адміністративних кордонів, не є чіткими, проте послідовно вирізняють риси самосвідомості, матеріальної та духовної культури населення регіону, зумовлені особливостями його історичної долі.

Предмет дослідження - головні тенденції та результати фіксації та едиції казок Слобожанщини, що розглядаються у текстологічному аспекті Принципи вивчення історії тексту та його критики, сформульовані Б. Томашевським та Д. Лихачовим, мають власну специфіку при розгляді текстології фольклору. Основним стрижнем таких студій є проблема ідентичності на шляху від постання усного тексту у виконанні до його едиції. крізь призму історії та критики текстів. Матеріалом дослідження стали записи казок у різноманітних збірниках, періодичній пресі, а також маловідомі й не відомі сучасному науковому загалу тексти із друкованих та архівних джерел, що розширюють уявлення про казкову традицію регіону та ступінь її вивчення.

Методи дослідження мають дескриптивний і пошуковий характер. У багатьох випадках застосовується історіографічний (описовий) метод, а там, де цього вимагає аналіз матеріалів, автор вдається до зіставного (історико-порівняльного) методу. Використання різноманітних методик визначається конкретними дослідницькими завданнями. Зокрема методики атрибуції текстів, типологізації (індексації) традиційних казкових сюжетів, зіставні текстологічні методики та ряд конкретних дослідницьких процедур дають можливість осмислити особливості фіксації, едиції та вивчення казок Слобожанщини.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що систематизація відомостей про казкову традицію регіону, всебічне вивчення історії дослідження й оцінка наукової достовірності зібраних матеріалів здійснюється вперше. Вивчення проблеми дозволило винести на захист низку наукових положень:

текстологічні характеристики записів засвідчують домінування фіксацій літературоцентричної моделі, проте окремі записи свідчать про формування рис етнолінгвістичної моделі та виконавського підходу. Таким чином, записи зі Слобожанщини відбивають загальноукраїнські тенденції.

записи казок Слобожанщини досліджуваного періоду відбивають суб'єктивне прагнення до автентичності та точності, однак, ступінь її відносний і відповідає тогочасним можливостям науки.

казкова традиція Слобожанщини була відбита записами, здійсненими у ХІХ - на початку ХХ ст. Кількісно вони часом поступаються фіксаціям з деяких інших регіонів, проте це не може кваліфікуватися як безпосереднє свідчення активності побутування традиції, оскільки ще не були сформовані відповідні збирацькі методики.

актуальним завданням сучасної збирацької роботи є дослідження сучасного стану традиції з урахуванням здобутків сучасної фольклористики й новітніх методологічних пропозицій, зокрема, дослідження виконавства та відтворення його рис фіксаціями.

Практичне значення роботи полягає в тому, що розшукані та систематизовані записи розширюють коло наукових уявлень про сюжетний репертуар регіону, дають багатий і вичерпний матеріал для видавців наукових збірок, дозволять простежити динаміку змін у традиції, сформулювати завдання, напрямки та методику сучасної збирацької, едиційної та текстологічної роботи. Окремі спостереження, здійснені у процесі дослідження, уже увійшли до наукового обігу та були використані для встановлення наукового статусу корпусу казкових текстів, зокрема, ІІ тому "Трудов..." П. Чубинського. На підставі здійсненого аналізу сформульовано першочергові завдання подальшого вивчення традиції сучасними дослідниками.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, результати наукового дослідження були апробовані в наукових публікаціях, доповідях на наукових конференціях та обговореннях на засіданнях відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського.

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено в п'яти публікаціях автора, опублікованих у фахових наукових збірниках, рекомендованих ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Структура дисертації зумовлена метою, завданнями та хронологічними межами дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і трьох додатків (Додаток 1. Бібліографія видань та перелік народних казок, записаних на Слобожанщині. Додаток 2. Доповнення до слобожанських казок (тексти, перекладені російською мовою, варіанти з пограниччя або лімітрофних зон, інші оповідальні жанри, споріднені з казкою). Додаток 3. Покажчик сюжетних типів казок Слобідської України зі списком скорочень. Додаток 4. Лінгвістичний аналіз текстів народних казок "Торба" і "Лови", опублікованих М. Костомаровим у літературному збірнику "Молодик" за 1843 р.) Одержані результати викладено на 322 сторінках, з них - 164 сторінки основного тексту. Список використаної літератури налічує 186 позицій.

Основний зміст роботи

У "Вступі" обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність та новизна; характеризується стан вивчення обраної проблеми; визначаються об'єкт і предмет, матеріал і методи дослідження; розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; висвітлюється сфера практичного використання дослідження; окреслюються межі регіонального вивчення казкової традиції Слобожанщини з метою визначення кола залучених до розгляду джерельних матеріалів.

У першому розділі - "Народна казкова проза Слобожанщини в час зародження інтересу до українського народознавства" - проаналізовано стан збирання та видання українських народних казок у Слобідській Україні на фоні загального розвитку української науки, культури, літератури. Незважаючи на мотиви, якими керувалися збирачі та видавці, своєю діяльністю вони сприяли розвиткові казкознавства і фольклористики в цілому. Характерним є те, що Харків став першим серед українських міст, де вже на початку ХІХ ст. досліджували народну творчість Г. Успенський, М. Цертелев, І. Срезневський. Цілком закономірно, що перші записи автентичних народних казок були опубліковані також у Харкові.

1.1 Перші фіксації та видання слобожанських казок. 1843 року в українському літературному збірнику "Молодик" з'явилися казки "Торба" та "Лови", підготовлені до друку М. Костомаровим. Стосовно народного походження сюжетів та їхньої традиційності сумнівів не виникає, привертає увагу питання про міру редагування М. Костомаровим до народного тексту. На той час суперечливе ставлення до народності спостерігалося навіть у найпередовіших дослідників і видавців. З одного боку їм був властивий інтерес до побуту, творчості та світогляду народу, водночас представники освічених верств вбачали в усних творах відсутність належної обробки й довершеності. Тому розуміння точності запису стосувалося переважно змістових особливостей текстів, а реальна практика (попри заклики до точності фіксації) часто була позначена більш чи менш істотними втручаннями збирачів та видавців до текстів та здійсненням їх обробок. Виходячи з цього і враховуючи ставлення М. Костомарова до народної словесності, казки в "Молодику" вважаємо записами народних творів, що були здійснені з тією мірою точності, яку зумовлював тогочасний стан науки.

Друге питання, яке потребує відповіді, - це визначення місця й часу фіксації казок. Аналіз багатьох біографічних джерел засвідчує, що до 1843 року М. Костомаров майже постійно знаходився на Слобожанщині. Припускаємо, що казки були записані або в одному з сіл біля Харкова, або в Юрасівці чи Острогозьку на Воронежчині в період з 1836 по 1843 рр. На користь першого свідчить і фаховий лінгвістичний аналіз текстів, залучений до роботи. Отже, перша спроба відобразити традицію Слобідської України належить М. Костомарову, її було здійснено в руслі панівного на той час розуміння точності запису.

1.2 Твори зі Слобідської України у збірці О. Афанасьєва. Справжньою подією світової фольклористики стало видання О. Афанасьєвим "Народных русских сказок". Це була перша наукова збірка народних казок, у якій поряд із російськими казками були представлені й українські та білоруські твори. 1857 року в зібранні з'явилися малоросійські анекдоти. Тридцять три тексти, що складали цілий розділ, були записані вчителем Грайворонського повітового училища Островським. Оскільки ці матеріали укладач отримав від Російського географічного товариства, заснованого 1846 року, то записані вони були в кінці 40-х - на початку 50 років ХІХ століття, точніше - між 1847 та 1852 рр. Серед "Народных анекдотов", що 1861 року відкрили п'ятий випуск збірки, є один український, записаний у Бірюченському повіті на Воронежчині.

Через рік після видання "Малороссийских анекдотов" вийшов друком четвертий випуск збірки О. Афанасьєва, який відкривається казкою "Лисичка-сестричка", записаною "в Харьковском уезде Г.Ф. Квиткою". Казку подано російською мовою, хоча в тексті, зокрема, при відтворенні прямої мови, часто зустрічаються українізми. Проведений аналіз дозволяє твердити, що саме Г. Основ'яненко переклав казку російською мовою в період між 1836 і 1840 рр. У Бобровському повіті Воронезької губернії кілька записів здійснив О. Афанасьєв. Хоча дослідник фіксував російські казки, однак не проігнорував й українські тексти, адже два записи (казки "Чудесная дудка" і "Ведьма") мають виразну національну своєрідність. Двомовна форма народних творів не є наслідком втручання О. Афанасьєва до текстів, про автентичність яких свідчить їх порівняння із значно пізнішими записами, здійсненими на Воронежчині в 70-х рр. ХХ ст.

До О. Афанасьєва збирачі та видавці ще не могли остаточно визначити своє ставлення до народної творчості: використовувати її як джерела для авторських літературних творів чи видавати у вигляді, максимально наближеному до записаного; вносити редакторські правки до публікацій чи залишати текст недоторканим; записувати всі зразки, що побутують у народі, чи вибирати лише кращі. Мова йде про М. Костомарова і П. Куліша, І. Сахарова і Б. Бронніцина, В. Даля і Г. Квітку-Основ'яненка. І лише О. Афанасьєв запропонував прогресивний на той час спосіб видання народних казок. Після його видання починають одна за одною з'являтися збірки казок, у тому числі й українських.

1.3 Казки Слобожанщини, видані за межами регіону. 1861 року в Петербурзі було започатковано видання українського періодичного часопису "Основа". Окрім літературних творів та наукових статей, видання, яке проіснувало менше двох років, публікувало дослідження з народознавства, зокрема усної творчості. У травневій і червневій книжках "Основи" за 1862 рік у рубриці "З народних уст" було надруковано записи Всеволода Коховського, здійснені в Ізюмському повіті Харківської губернії. На способі відтворення казок відчутно позначилася манера П. Куліша, до якої він вдався у розділі "Сказки и сказочники" другого тому "Записок о Южной Руси". Однак В. Коховський не вигадує персонажів, а ґрунтується на реальних фактах. Записів, які відбивають казкову традицію, в публікації нараховується не більше шести. Це три тексти соціально-побутового спрямування, анекдот, близький до казки, а також дві розповіді з яскраво вираженими рисами легенди, сюжети й персонажі яких мають риси, притаманні казковій традиції.

Характерною рисою збирацької діяльності В. Коховського є те, що в переважній більшості випадків оповідачі самі приходили до фольклориста в хату. Щоб селяни могли згадати напівзабуті фольклорні твори чи випадки із власного життя, В. Коховський читав їм тексти з опублікованої вже збірки П. Куліша "Записки о Южной Руси". Отже, можемо констатувати, що збирач, як і переважна більшість його сучасників, ще не мав чітких уявлень про способи запису. Його основним завданням була фіксація спогадів, проте казкові сюжети, що увійшли до цих розповідей, стали їх невід'ємною складовою.

Справу едиції записів слобожанської казки продовжило інше періодичне видання - журнал "Филологические записки". У четвертому випуску за 1870 рік було опубліковано "Народное сказание о добродетельной жизни малоросса". Запис було здійснено у слободі Березова Павловського повіту на Воронежчині. Це апокрифічна легенда, в основі якої лежать традиційні сюжети, що мають багато спільного з казковими.

Дві побутові казки зі Слобожанщини представлені й в іншому виданні, здійсненому в Бобруйську Калеником Шейковським ("Руськи народни казки й прыказкы, байки и прибаюткы, брехенькы и побрехенькы, былыци и небылыци, прыкладкы и нисенитныци"). Перший текст записаний у Вовчанському повіті на Харківщині О. Потебнею і являє собою першу зафіксовану в регіоні небилицю. Цей жанр є достатньо популярним у прозовій традиції Слобожанщини, про що свідчать записи І. Манжури, М. Стороженка, Б. Грінченка та численних кореспондентів П. Іванова, здійснені згодом. Інший текст зафіксований в Охтирці.

Перший період записів та видань народних казок Слобідської України датується 40-ми - серединою 70-х років ХІХ ст. У цей час у фольклорно-етнографічних збірках та періодичних виданнях з'явилися перші публікації записів суто народних казок, яким був властивий різний ступінь редагування. Для відтворення особливостей української мови та її регіональної діалектної специфіки збирачі застосовували різні способи запису, найчастіше вдаючися до ресурсів загальноприйнятого на той час російського правопису, який не міг забезпечити адекватного відбиття фонетичних рис української мови. Виняток становлять лише журнал "Основа", редактори якого користувалися так званою "кулішівкою", та збірка К. Шейковського, що створив власний правопис, який являє собою щось середнє між "кулішівкою" та "драгоманівкою". Правопис також відігравав важливу роль у забезпеченні фонетичної та морфологічної точності відтворення рис мовлення оповідача.

Видавці слобожанських казок досить рано почали відзначати особливості акцентування, позначати наголоси. Записи казкових текстів першого періоду відтворювали передусім зміст фольклорних творів, які, на думку збирачів, катастрофічно швидко зникали з повсякденного народного вжитку. Специфіка художньої форми, особливості виконання в переважній більшості випадків залишалися поза увагою збирачів. У збірках класичного періоду, в яких з'являються публікації слобожанських казок починаючи із другої половини 70-х рр. ХІХ ст., спостерігаємо вже значно вищий рівень науковості, обережніше поводження з текстами. У ці роки було зафіксовано найбільшу кількість казок у порівнянні з іншими періодами.

У другому розділі дисертаційної роботи - "Казки Слобідської України в полі зору української фольклористики класичного періоду" - розглянуто процес збирання й едиції творів оповідальної казкової прози починаючи з другої половини 70-х рр. ХІХ ст. і закінчуючи серединою 10-х рр. ХХ ст. 1876 року світ побачило видання М. Драгоманова "Малорусские народные предания и рассказы", а в 1916 році вийшла із друку збірка В. Гнатюка "Українські народні байки".

Цей період характеризується спробою наукового осмислення народної творчості та наявністю програм із чітко сформульованими вимогами до записування фольклорних творів. Накопичення значної кількості записів було цілком закономірним явищем, оскільки сприяло розвиткові науки, а теоретичні студії у свою чергу стимулювали подальший кількісний ріст та удосконалення якості колекцій. З'являються спроби осмислення регіональних оповідальних та сюжетних традицій аж до вивчення репертуару населених пунктів та окремих повітів, розвивається інтерес до особи оповідача. Збирачі фольклору починають відмовлятися від доволі поширеної практики відбору "кращих", "довершених" пам'яток усної народної творчості, від втручання до тексту та редакторських правок.

У цей час розгортають активну діяльність Південно-Західний відділ Географічного товариства в Києві, Харківське історико-філологічне товариство, Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові й такі державні установи, як Харківський губернський статистичний комітет та Чернігівське земство. Збирання народних творів забезпечують кореспондентські мережі на місцях, до цієї справи успішно залучаються аматори: шкільні вчителі, учні, прості селяни; експедиції здійснюють фольклорно-етнографічне вивчення регіонів.

2.1 Збірники 70-х років ХІХ століття. Збірка Драгоманова "Малорусские народные предания и рассказы" з'явилася 1876 року завдяки активній діяльності Південно-Західного відділу Імператорського російського географічного товариства (відділ проіснував у Києві три роки - з 1873 по 1876 рр.) Частина матеріалів, зібраних за цей час, була надрукована, частина - втрачена, решта - передана для підготовки видань, одним із яких стала збірка, укладена М. Драгомановим. Слобожанський фольклор у ній представлений Богодухівським, Ізюмським, Лебединським повітами Харківської губернії, а також містами Куп'янськом і Харковом; усі ці записи здійснив І. Манжура в період між 1872 і 1875 рр. Твори зі Слобідської України, уміщені у збірці, тяжіють до жанрів легенди, переказу чи анекдоту, що є характерною рисою тогочасної регіональної традиції. Навіть власне казкові твори, записані від оповідачів регіону, у більшості випадків позбавлені традиційних для жанру повторюваних формул, зачинів та фіналів. В усіх текстах відчутне міфологічне сприйняття світу, що трансформувалося під впливом християнства. Другий том "Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край" був повністю присвячений казковій прозі. За кількістю вміщених текстів збірка П. Чубинського стала одним із найзначніших видань ХІХ століття. Число казок, у ній представлених, набагато перевищувало загальну кількість творів даного жанру, виданих до цього часу. Збірник П. Чубинського завдяки зусиллям Столбіна і Залюбовського став важливим етапом і у справі видання слобожанських казок. Однак при апробації цих текстів виникає ряд проблем, пов'язаних передусім із відсутністю у значній кількості записів вказівок на територію та ім'я записувача, що особливо характерно для другого відділу збірки. Видання містить 34 записи, що були здійснені на Слобожанщині. Вони мають чітко визначену належність до цього регіону. У 31 тексті другого відділу, що належить Г. Залюбовському, вказівка на місце запису відсутня. казка традиція сюжет слобожанщина

Матеріали, упорядковані М. Драгомановим і П. Чубинським, стали поступальним кроком на шляху до усвідомлення необхідності точної фіксації фольклорних творів. На цих прикладах продемонстровано очевидність змін у ставленні до текстів порівняно з попереднім періодом. Вони засвідчують формування наукового підходу до справи, який став взірцем для збирачів та видавців, що почали активну діяльність у 90-х роках ХІХ ст.

2.2 Слобожанські видання 1890-х років. Реакційні тенденції в політичному житті другої половини 70-х рр. ХІХ ст. та видання Емського указу про заборону української мови не могли не вплинути на справу збирання і видання народних творів; лише 80-ті роки сприяли активізації збирання українського фольклору. Засноване ще 1877 року при Харківському університеті Історико-філологічне товариство з 1886 року почало видавати власний друкований орган - "Сборник Харьковского историко-филологического общества". Уже в другому томі 1890 року були опубліковані й народні казки, другий відділ містив збірку І. Манжури "Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ.". Зібрання містило понад дві сотні текстів. Слобожанщина представлена двома казками про тварин, сімома соціально-побутовими казками, однією небилицею, двома анекдотами та двома кумулятивними казками.

В архіві у збирача залишилися тексти сороміцьких казок, які він вважав непридатними для друку. Цими записами цікавилися М. Сумцов і В. Гнатюк, але рукописи були загублені та назавжди втрачені. Фольклористика радянського періоду негативно ставилася до текстів такого спрямування, через те вони не знайшли гідного місця серед надбань усної народної творчості. Тому увагу І. Манжури до усіх виявів традиції, в тому числі й "малоцінного", часом "випадкового", "наносного" пояснювалося впливом "етнографічної школи" яку тогочасні дослідники нерідко звинувачували у надмірній увазі до "другорядних" явищ у фольклорній традиції.

Залучені до дослідження матеріали та документи дають підстави стверджувати, що народні казки зі збірки "Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И. Манжурою", зафіксовані на Слобожанщині, були зібрані в той самий період, що й тексти з "Малорусских народных преданий и рассказов" М. Драгоманова, - з 1872-го по 1875 рр. І. Манжура був сумлінним збирачем і максимально точно фіксував народні твори, проте автентичність деяких його записів викликає сумніви, оскільки фольклорист іноді досить вільно поводився з записами під час підготовки до друку.

2.3 Казкова проза в етнографічно-фольклористичних дослідженнях окремих регіонів. На Харківщині, як і на всій Слобожанщині, завдяки невтомній праці місцевих шанувальників народної творчості найбільш дослідженими регіонами є Куп'янський і Старобільський повіти губернії. Провідна роль у цьому процесі належала П. Іванову. Однією з ранніх його публікацій стала замітка в журналі "Пантеон литературы", у якій було наведено запис із Куп'янщини під назвою "Кумова кровать". Обіймаючи посаду інспектора народних шкіл у Куп'янському повіті, П. Іванов створив кореспондентську мережу записувачів на місцях у селах, слободах, на хуторах, що складалася переважно із сільських учителів, які за завданням фольклориста фіксували народні наративи різних жанрів.

Заповітною мрією П. Іванова було видання великого "Купянского сборника по этнографии. От колыбели до могилы", до якого мали увійти зібрані та систематизовані дослідником матеріали. Хоча такий збірник було укладено, однак до друку справа так і не дійшла, тому записані матеріали, в тому числі й казки, були опубліковані лише частково і побачили світ в окремих публікаціях.

В усіх текстах, підготовлених до друку П. Івановим, проставлені наголоси, наявні вказівки на cюжетні паралелі та максимально точно передані на письмі нюанси усного мовлення та вимови, властивої даному регіону. Записи, здійснені П. Івановим та ним ініційовані, відрізняються новим ставленням до методики збирання й засвідчують формування тенденції до суцільного запису, а не лише відбором найкращих текстів, тобто увагою до усіх виявів традиції, повторною фіксацією творів того ж самого сюжетного типу, відтворенням усіх зафіксованих варіантів, оскільки дослідник вважав, що тільки в такий спосіб можна відтворити картину реального побутування фольклору, а максимальна кількість зафіксованих варіантів дасть змогу дослідити життя традиції.

Велику збірку, до якої увійшли більше чотирьох сотень казкових творів, наприкінці січня 1891 року П. Іванов надіслав до Москви. Укладач сподівався, що хоча б там працю зможуть видати, оскільки Історико-філологічному товариству в Харкові через постійний брак коштів таке завдання було надто складним. Однак ні за життя П. Іванова, ні пізніше, незважаючи на численні спроби, збірку опублікувати не вдалося. І лише 2004 року матеріали побачили світ, однак невеликий тираж не міг задовольнити навіть фахівців-фольклористів. Що стосується датування записів казкової прози, припускаємо, що переважна частина казок із рукописного збірника була записана в період з 1888-го по 1890 рр.

Плідну роботу у Старобільському повіті провів інший дослідник - Василь Іванов. Статті, присвячені населеним пунктам повіту, протягом п'яти років (з 1894 по 1898 рр.) друкувалися у випусках "Харьковского сборника", а в 1898-му була видана окремою книгою праця під назвою "Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края". Метод збирання матеріалів В. Іванов використав уже випробуваний - кореспондентська мережа, яка складалася з учителів народних училищ як представників найбільш освіченої верстви сільського населення. Казок у виданні обсягом більше тисячі сторінок нараховується не більше 36-ти, серед них переважають побутові твори. Серйозне ставлення записувачів до своєї діяльності, наявність професійно виписаної програми збирання та власне текстологічний аналіз записів засвідчує високу ступінь їх автентичності. У цей час на Слобожанщині збирацькою діяльністю займався і Михайло Васильєв, але його доробок значно менший, ніж у названих дослідників, - чотири казки, що з'явилися в "Этнографическом обозрении" та "Киевской старине".

90-ті роки ХІХ ст. були найбільш плідними для справи фіксації та видання народної казки на Слобожанщині. Головною причиною такої продуктивності стала узгоджена і скоординована діяльність збирачів, видавців і дослідників народної творчості. У зазначений період також було систематизовано значний за обсягом матеріал і закладено основи подальшого дослідження процесів міжкультурної взаємодії.

2.4 Слобожанські казки у фольклорних виданнях Бориса Грінченка. У 1888 році Б. Грінченко уклав і видав збірку під назвою "Веселий оповідач". Вона містить шістнадцять слобожанських записів, у яких наявні вказівки на місце запису; до жанру казки можна віднести тільки чотири тексти. 1891 року в Одесі Б. Грінченко видав другу збірку - "Колоски".

У трьох казках зазначена їхня регіональна належність, проте проведений аналіз засвідчив, що ці тексти - літературні стилізації, у яких використані народні мотиви. Найважливішою працею Грінченка-фольклориста стала збірка "Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях". Через двадцять років С. Савченко назвав видання "найзначнішим явищем в етнографічній літературі у російській Україні". Перший випуск збірника побачив світ у Чернігові 1895 року, другий - роком потому, але спочатку всі матеріали були надруковані в номерах "Земского сборника Черниговской губернии". "Этнографические материалы…" є виданням, яке за науковою вартістю стоїть набагато вище, ніж збірки "Колоски" та "Веселий оповідач". У першому випуску міститься сорок слобожанських казок, записаних на Харківщині, Курщині та Воронежчині, у другому - лише чотири твори, зафіксовані у Зміївському та Сумському повітах. Своєрідним продовженням цих збірок стало видання "Из уст народа", здійснене 1900 року; у ньому міститься п'ять текстів зі Слобідської України: анекдот, переказ і три казки.

Укладена та видана Б. Грінченком 1907 року збірка "Українські народні казки, вибрані для дітей" набула величезної популярності, водночас через некритичне ставлення до опублікованих в ній текстів з боку наступників. Вона в подальшому часом ставала джерелом містифікації окремих текстів, що таким чином увійшли до наукової традиції і в автентичному та паспортизованому, і у відредагованому вигляді. Лише 1994 року аналіз дав змогу повернути текстам збірки їхній реальний текстологічний статус. Необхідно, однак, уточнити не встановлене дослідником джерело тексту "Щедрий та скупий", що насправді є дослівним передруком із першого випуску "Этнографических материалов"; це записаний П. Череватенком в Острогозькому повіті на Воронежчині твір, що має назву "Два брати: скупий та добрий".

Обидва вказані методи організації збирацької роботи були прийнятними наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., незважаючи на їхні недоліки. Проте застосовуваний Б. Грінченком спосіб власноручного запису давав змогу відтворити тексти з максимально можливою на той час точністю, дотримуватися певних норм фіксації та зберегти записи недоторканими під час видання.

2.5 Казки зі Слобожанщини у видавничій діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. 90-ті роки ХІХ століття стали плідними для справи збирання та видання народних казкових творів і в Західній Україні. З 1895 року Наукове товариство імені Шевченка, засноване двома роками раніше, почало видавати "Етнографічний збірник"; до 1917 року вийшли із друку чотири десятки значних за обсягом томів. На той час етнолінгвістична модель, застосована В. Гнатюком, була кроком уперед на шляху до вдосконалення точності фіксації текстів, оскільки давала змогу відтворити особливості не лише лексики, фонетики усного тексту, а й синтаксичної будови текстів.

Першим, хто надав західноукраїнським фольклористам і видавцям записи казок зі Слобожанщини, був Митрофан Дикарев. У 1898 році у п'ятому томі "Етнографічного збірника" з'явилася праця під назвою "Народна гутірка з поводу коронації 1896 року", що містила п'ять слобожанських творів, які можна віднести до жанру казки. Записи зі Слобожанщини у виданнях "Етнографічного збірника" з'явилися лише 1912 року у другому томі великої збірки народних творів "Знадоби до української демонології", виданої В. Гнатюком. Після смерті Дикарева з видавцем продовжував активно співпрацювати його племінник Павло Тарасевський. Півтори сотні текстів збірки - це слобожанські записи П. Тарасевського, надіслані В. Гнатюку, і тексти рукописної збірки М. Дикарева.

Ґрунтовна праця В. Гнатюка "Українські народні байки", видана в 1916 році, налічує 97 текстів у записах П. Тарасевського, здійснених на Курщині (у селі Шебекіне Білгородського повіту) та Харківщині (у Куп'янському повіті). В. Гнатюк не ставив під сумнів автентичність цих записів і був задоволений працею П. Тарасевського; лише в 70-х рр. ХХ ст. тексти були проаналізовані І. Березовським. З багатьма закидами не можна не погодитися, проте слід зауважити, що навіть при такому підході укладач збірки "Казки про тварин" не зміг повністю відмовитися від цих записів і в укладеному ним зібранні з 97 текстів П. Тарасевського використав майже половину - 46.

З діяльністю В. Гнатюка і П. Тарасевського пов'язана фіксація та поява друком творів ще одного масиву оповідальної народної творчості - сороміцьких казок та анекдотів. Двотомна збірка сороміцького оповідального фольклору "Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes" вийшла в Лейпцигу в 1909-1912 рр. Перший том видання був укладений виключно із записів П. Тарасевського, здійснених на Слобожанщині - у Курській і Харківській губерніях. 319 текстів - доробок П. Тарасевського у справі збирання сороміцького оповідального фольклору Слобідської України. З них до жанру казки належить близько 300 текстів, решта - коротенькі анекдоти, перекази, етіологічні легенди, а також пояснення значень деяких сороміцьких прислів'їв і народних прикмет.

В цілому в ХХ столітті на Слобожанщині народні казки вже не записувалися так активно, як у 90-х роках ХІХ століття, кореспондентські мережі на місцях практично перестали функціонувати. В подальшому спроби спонукати оповідачів до створення нових "пожовтневих" казок стали виявом нехтування законами усної оповідальної традиції. На зміну методологічним пошукам прийшло панування надмірно ідеологізованої моделі фольклору, тому збирацька робота не дала таких істотних результатів, як у ХІХ ст., а в публікаціях переважали передруки. Отже, збирацька та видавнича діяльність фольклористів на Слобідській Україні в ХІХ - на початку ХХ ст. була найпродуктивнішою.

У "Висновках" синтезовано результати роботи й окреслено основні напрямки збирацької та едиційної практики на Слобожанщині у досліджуваний період. На підставі аналізу й систематизації усіх віднайдених текстів записів зі Слобідської України, дано оцінку наукової достовірності матеріалів, зібраних попередниками, та охарактеризовано їхній текстологічний статус. Основні наукові положення дисертації випливають із конкретних висновків окремих розділів роботи, що стосуються оцінок текстологічної та едиційної практики окремих фольклористів, відбитої їх колекціями та публікаціями.

У процесі підготовки роботи було віднайдено близько 800 записів казок та творів суміжних жанрів, що відбивають казкову традицію Слобожанщини. Завдяки цьому не лише збільшено кількісні параметри її характеристики. Здійснений текстологічний аналіз текстів, вивчення історії текстів та їх критика й атрибуція засвідчили літературоцентричне спрямування збирацької та едиційної роботи. Домінування естетичних критеріїв відбору текстів зумовило особливості відтворення казкової традиції записами. За цих умов прагнення до точності стосувалося передусім змістових характеристик. Лише окремі фіксації засвідчують спроби виходу за межі літературно-орієнтованованої текстологічної моделі та формування окремих ознак, властивих етнолінгвістичній та виконавській моделі, проте ці тенденції не отримали належного розвитку, і це завдання залишилося актуальним і нині.

Здійснений аналіз дозволяє не лише дати всебічну оцінку діяльності попередників у справі фіксації казок Слобожанщини, а й накреслити завдання подальшої збирацької роботи, що полягає в запровадженні методик, які забезпечують адекватне відтворення усної традиції. На цьому шляху розкриваються перспективи практичного застосування результатів роботи, що полягають також у можливості використання результатів вивчення історії та критики текстів у едиційні практиці, в історичних та теоретичних розвідках.

"Додатки" до дисертації містять відомості щодо усіх відомих на даний час науці фіксацій казки та суміжних жанрів й індексацію сюжетних типів. Вони доповнюють і уточнюють свідчення покажчиків щодо казкової традиції Слобожанщини. Здійснене атрибутування текстів підвищує їх науковий статус.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Кухаренко О.О. Проблема автентичності слобожанських казок у публікації М. Костомарова в альманасі "Молодик" / О.О. Кухаренко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - Х., 2005. - № 659. - Філологічний факультет. - С. 246-249.

2. Кухаренко О.О. Перші друковані видання народних казок Слобідської України / О.О. Кухаренко // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Х., 2005. - № 11. - С. 85-92.

3. Кухаренко О.О. Слобожанські тексти у збірці О. Афанасьєва "Народные русские сказки" / О.О. Кухаренко // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: Серія літературознавство. - Х. : ППВ "Нове слово", 2006. - Вип. 1 (45). - Ч. 2. - С. 48-53.

4. Кухаренко О.О. Українська сороміцька казка / О.О. Кухаренко // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: Серія літературознавство. - Х. : ППВ "Нове слово", 2007. - Вип. 1 (49). - Ч. 2. - С. 18-23.

5. Кухаренко О.О. Слобожанська казка в етнографічно-фольклористичних дослідженнях Петра Іванова / О.О. Кухаренко // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: Серія літературознавство. - Х. : ППВ "Нове слово", 2008. - Вип. 1 (53). - Ч. 2. - С. 102-107.

Размещено на Allbest.ru