Родинно-шлюбні взаємини українців у контексті правової культури другої половини XVI-XVIII століть

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТУ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М. Т. РИЛЬСЬКОГО

УДК 392:340.141(477)"15-17"(043)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

РОДИННО-ШЛЮБНІ ВЗАЄМИНИ УКРАЇНЦІВ У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

(др. пол. XVI - XVIII ст.)

Спеціальність 07. 00. 05 - етнологія

МАЛЮТІНА ІРИНА ПЕТРІВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, Сегеда Сергій Петрович, професор, головний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Офіційні опоненти:

- доктор мистецтвознавства, Стельмащук Галина Григорівна, професор, член-кореспондент АМУ, завідувач кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв МОН України

- кандидат історичних наук, Сушко Валентина Анатоліївна, методист краєзнавчого відділу Харківської обласної станції юних туристів

Захист відбудеться "04" січня 2010 року о 13 годині на засіданні Спеціалізованої ради Д 26.227.01 Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України за адресою: Київ - 1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України за адресою: Київ - 1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий "03" грудня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради Д 26.227.01

кандидат філологічних наук О. О. Микитенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Формування правової культури і правової свідомості населення України належать до пріоритетних завдань сучасного державотворення, у вирішенні яких значна роль відводиться і науковим розробкам. Актуальність даного дисертаційного дослідження, присвяченого правовому досвіду українців у сфері родинно-шлюбних взаємин у другій половині 16 - 18 столітті, полягає в тому, що зібраний та систематизований тут матеріал дозволяє ознайомитися з розвитком правових знань народу в історичний період, що вважається найбільш значимим в процесах формування українського етносу.

Міждисциплінарний характер роботи, порівняння юридичних та фольклорно-етнографічних матеріалів, літературних джерел сприяє реконструкції механізмів взаємодії офіційного та звичаєвого права у традиційному суспільстві, встановлює причини появи певних ментальних стереотипів, що побутують і донині.

Оскільки родина є основною структурною одиницею кожного суспільства, дослідження розвитку правосвідомості українців на прикладі родинно-шлюбних відносин дозволяє окреслити основні зони родинних конфліктів (майнові стосунки, "безчестя", подружня зрада, бездітність, припинення шлюбу та ін.), простежити можливості офіційного законодавства (статутів, консисторійних судів, гродських урядів тощо) у їх вирішенні.

Обрана тема є однією з маловивчених у вітчизняній етнології. Започатковані дослідниками минулого (П. Чубинським, О. Кістяківським, О. Єфименко, О. Левицьким) наукові студії звичаєво-правових відносин були частково продовжені у 1920 - 1930 роки і відновилися лише за часів державної незалежності України. Зняття ідеологічних заборон та розширення тематики сучасної української етнології призвело до необхідності перегляду її методологічно-джерельної бази та категоріального апарату.

З огляду на порушені у дисертації питання про системи родинних цінностей, вплив суспільних, майнових чинників на моральні установки особистості, принципи регулювання родинно-шлюбних конфліктів пропоноване дослідження є актуальним і в загальнокультурному значенні як одна із спроб сучасного переосмислення історико-культурної спадщини українського народу.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми відділу "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України "Етнічна та етнокультурна історія".

Мета: проаналізувати специфіку родинно-шлюбних взаємин у площині традиційної правової культури українського народу в контексті етнологічної науки.

Завдання дисертації:

- дослідити стан вивчення проблеми, означити сучасні методологічні підходи до її висвітлення;

- здійснити порівняльний аналіз правових засад родинно-шлюбних взаємин українців на підставі фольклорно-етнографічних і літературних джерел, матеріалів судової практики;

- розглянути механізми розподілу родинної власності при спадкуванні та правонаступництві за матеріалами рішень консисторійних судів та гродських урядів;

- простежити розвиток договірно-зобов'язальних правових відносин (шлюбні та родинні угоди) у житті українців др. пол. 16 - 18 ст.;

- проаналізувати гендерний аспект родинно-шлюбних взаємин українців на соціально-майновому та особистісному рівнях.

Об'єктом дослідження є правова культура українців другої половини 16 - 18 ст., як та, що була пов'язана з кодифікованим правом, так і звичаєве право й поєднана з ним практика.

Предметом дослідження є родинно-шлюбні взаємини в контексті правової культури українського народу др. пол.16-18 ст.

Методи дослідження: методологічною основою аналізу родинно-шлюбних взаємин в контексті правової культури є теоретичні і практичні методи міждисциплінарного характеру.

Залучено методичний інструментарій історії, етнології, соціології, психології, філософії, правознавства. При дослідженні поставлених у роботі проблем були використані такі методи: системний аналіз - при дослідженні підходів до розуміння традиційної правової культури як однієї із форм права в цілому; теоретичний аналіз, синтез, порівняння - при дослідженні сутності та визначення чинності народних правових норм у порівнянні з чинністю норм закону і ґендерної асиметрії; вивчення джерельного матеріалу - сходження від абстрактних теорій до конкретних документальних підтверджень при дослідженні ґенези і властивостей української традиційної правової культури; історико-порівняльний метод - узагальнення та систематизація фактів з метою їх логічного опрацювання; метод історичної реконструкції - елементи правової культури українців др. пол. 16 - 18 ст. доводиться великою мірою реконструювати, оскільки вони далеко не повністю дійшли до нас у розгорнутих описах.

Територіальні межі дисертації охоплюють етнічні українські землі, незалежно від того, в межах кордонів яких держав вони перебували в означений період.

Хронологічні межі роботи - друга половина 16 - 18 ст. в основному збігаються з історичним періодом, визначеним істориками як ранньомодерний, основним змістом якого був перехід від Середньовіччя до модерних часів і відповідного їм сучасного типу суспільства Яковенко Н. Довге чвертьстоліття модернізації: Петро Кулаковський. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618-1648). - К.: Темпора, 2006 // Український гуманітарний огляд. - К.: Критика, 2006. - Вип. 12. - с. 37.. Період появи історико-етнографічних досліджень, а також спроб кодифікації традиційного народного права.

Джерельною базою дослідження є законодавчі та урядові акти; матеріали судової та адміністративної практики, що містяться в архівах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського; Центральному державному історичному архіві у м. Києві; Державному архіві Харківської області; Державному архіві Житомирської області; фольклорно-етнографічні матеріали та літературні джерела.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що на міждисциплінарному рівні досліджено родинно-шлюбні взаємини у правовій культурі українців др. пол. 16 - 18 ст., проаналізовано специфіку взаємодії офіційного права і звичаю у традиційному побуті. Основні підсумки та висновки дисертації базуються на великій групі джерельного матеріалу, значна частина якого вперше вводиться до наукового обігу.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів в узагальнюючих працях, підручниках та науково-методичних посібниках з етнології, історії держави і права. Дослідження може бути використане у виховній та навчальній діяльності.

Апробація результатів дисертації.

Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданнях відділу "Український етнологічний центр" Інституту мистецтвознавства,фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України. Основні положення дисертації були оприлюднені на конференціях: Міжнародній науковій конференції молодих учених "Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології" (КНУ ім. Т.Шевченка Київ, 2006); Міжнародній науковій конференції "Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі : історичний досвід та аналіз тенденцій" (КНУ ім. Т.Шевченка Київ, 2007); Всеукраїнській конференції "Українська освіта у світовому часопросторі" (Науково-дослідний інститут українознавства Київ, 2007). Науково-практичній етнографічній конференції "Середня Наддніпрянщина : матеріальна і духовна культура" (Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" Переяслав-Хмельницький, 2008).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 6 публікаціях - періодичних виданнях та фахових наукових збірниках, затверджених ВАК України.

Структура дослідження визначається його метою та завданнями. Дисертація загальним обсягом 210 сторінок складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (240 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету та завдання, часові та територіальні межі, коротко охарактеризовано джерельну базу, методологічні засади та методичний інструментарій, висвітлено наукову новизну та практичне значення, засвідчено апробацію наукових результатів.

Перший розділ "ТРАДИЦІЙНА ПРАВОВА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ: ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ" складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. "Термінологія. Ключові категорії дослідження". Ключовими категоріями дослідження є поняття "правова культура", "звичаєве право", "звичай". Необхідність термінологічних дефініцій зумовлена відсутністю усталеного понятійного апарату у сфері правової культури українців. Терміном "звичаєве право" послуговувалися дослідники минулого - П. Чубинський, О. Єфименко, О. Левицький, О. Кістяківський.

Тривала відсутність систематичних досліджень сприяла неузгодженості в розумінні і трактуванні цих ключових термінів представниками різних дисциплін - етнографії, історії і теорії права, соціології.

В результаті традиційна правова культура народу розглядалася однобоко - або з погляду права, або з погляду етнографії, або з погляду історії. Етнографи, соціологи й культурологи розуміють поняття "неписані закони" фігурально, маючи на увазі автономність звичаєвого права, традиційної правової культури народу, її паралельність, непідвладність, часом опозиційність офіційному праву. Етнограф дивиться на систему норм, правил і звичаїв очима носіїв традиції, а юристи - з точки зору представника офіційної культури, владних структур, чиновництва тощо.

Підрозділ 1.2. "Традиційна правова культура українців в історико-етнологічних дослідженнях". Зібрано і проаналізовано етнологічні праці, присвячені вивченню традиційної правової культури загалом, та родинно-шлюбним взаєминам з їх гендерними проявами зокрема.

На емпіричному і практичному рівнях дослідження правової культури в Україні мали свою традицію, започатковану в працях Г. Боплана, Де ля Фліза, Шафонського А., Рігельмана А., Левицького О., Ефименко А., Дашкевича П., Пахмана В., Калиновського Г., Тютрюмова І., Оршанського І., Кистяківського А., Чубинського П., Сумцова М., Окіншевича Л., Вовка Х., Антоновича В., Владимирского-Буданова М., Доброва О., Василенко М., Яковліва А., Чижевського П.

Джерельною базою дослідження є юридичні документи, а саме матеріали судової та адміністративної практики, що містяться у: Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського: фонд 232 - од. зб. 2, од. зб.237, од. зб. 288, од. зб. 296, од. зб. 348; фонд 13 - од. зб. 6263, од. зб. 6277а. Центральному державному історичному архіві у м. Києві: ф. 27 - опис 1; ф. 28 - опис 1; фонд 127 - опис 171, од. зб. 68, опис 172, од. зб. 72, опис 138, од. зб. 31, опис 162, од. зб. 6; фонд 990 - опис 1, од. зб. 266, од. зб. 1288, од. зб. 86, од. зб. 585, од. зб. 1291; од. зб. 194, од. зб. 265, од. зб. 1032, од. зб. 60, од. зб. 528, од. зб. 189; фонд 2009 - опис 1, од. зб. 1398, од. зб. 3468, од. зб. 3811, од. зб. 308, од. зб. 1664, од. зб. 1831, од. зб. 2114, од. зб. 3092, од. зб. 4448, од. зб. 493, од. зб. 1832, од. зб. 784, од. зб. 2063, од. зб. 3448, од. зб. 2205, од. зб. 3434, од. зб. 3343,од. зб. 4339, од. зб. 4341, од. зб. 30, од. зб. 1199, од. зб. 1917, од. зб. 165, од. зб. 101; фонд 2011 - опис 1, од. зб. 25. Державному архіві Харківської області: фонд 282 - опис 2. Державному архіві Житомирської області: фонд 1 - опис 1, од. зб. 385, од. зб. 534, од. зб. 477.

Фольклорні записи, етнографічні матеріали та літературні тексти: твори Климентія Зіновіїва, Івана Вишенського, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, збірники народних пісень, балад, прислів'їв, приказок, описи обрядів - дають змогу відтворити стереотипи, ментальні установки, моральні прерогативи у сфері родинно-шлюбних взаємин українців др. пол. 16 - 18 ст. Порівняння різнопланового матеріалу дозволяє відтворити більш повну картину традиційної правової культури, демонструє бачення звичаю не як норми, а як моделі поведінки.

Підрозділ 1.3. "Традиційна правова культура українського народу за матеріалами історико-юридичних пам'яток". Від часів литовських статутів (1529, 1566, 1588 років) правові звичаї і норми українців кодифікуються, отримують санкцію держави.

У роботі розглянуті перші закони і правові кодекси, а саме: Литовські Статути, "Права, за якими судиться малоросійський народ", "Суд і розправа в правах малоросійських" Ф. Чуйкевича, "Книга Статуту та інші права малоросійські" В. Кондратьєва, "Екстракт малоросійських прав" 1767р., "Зібрання малоросійських прав" 1807р., "Звід місцевих законів західних губерній", "Труди коміссії по образованію волостнихъ судовъ". Майже всі перші правові кодекси були систематизованим офіційним викладом давніх звичаїв.

Роль звичаю підвищувалася в так звані переломні моменти історії. Хоча звичаєві норми могли бути тотожними офіційному законові, однак принципово іншою була ієрархія норм і правил, базована на відмінній від елітарної, державної, офіційної системи цінностей. Тому вкрай неефективним видається суто юридично-догматичний підхід до вивчення традиційної правової культури народу. З іншого боку, помилковим є її дослідження без знання історії українського права, зокрема історії його кодифікації.

Підрозділ 1.4. "Українська традиційна правова культура у дослідженнях вчених 20 століття". Дослідженню традиційної правової культури відводилося вагоме місце у діяльності вчених Комісії для виучування звичаєвого права Відділу соціальних наук АН України.

Протягом десятиліть були здійснені спроби розробки питань загального, методологічного характеру, поколіннями українських дослідників зібрано чимало конкретного матеріалу щодо застосування традиційної правової культури українського народу в різних історичних періодах, зокрема в царині родинно-шлюбних відносин. Це дослідження Товстоліса М., Камінського В., Сікорського М., Єзерського Є., Язловського Б., Малиновського О., та пізніші за часом праці Гошка І. "Звичаєве право населення українських Карпат та Прикарпаття 14 - 19 ст.", Пушкарьової Н. "Жінки стародавньої Русі", Романова Б. "Люди і нрави Давньої Русі", Балушка В. "Обряди ініціацій українців та давніх слов'ян", Сироткіна В. "Звичаєве право і правові уявлення", Пономарьова А. "Розвиток родини і родинно-шлюбних взаємин на Україні", Івановської О. "Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект", Гримич М. "До питання про статус жінки в традиційному українському суспільстві", Яковенко Н. "Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні 16 - 17 ст.", Старченко Н. "Шлюбна стратегія вдів", Кісь О. "Жінка в традиційній українській культурі". Сучасне зацікавлення дослідників в Україні проблематикою правової культури відповідає загальній тенденції послідовної гуманізації науки, врахуванням історичної зумовленості соціальної природи етнологічних, правничих, соціальних досліджень.

Другий розділ "ШЛЮБ ТА ШЛЮБНИЙ ВИБІР У ПРАВОВІЙ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ" складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Регламентування родинно-шлюбних відносин" містить аналіз розділів та артиклів Литовського Статуту у порівняні з артиклями "Права, за якими судиться малоросійський народ" у царині родинно-шлюбних відносин, з залученням матеріалу конкретних судових справ, фольклорних та літературних творів, що ілюструють події др. пол. 16 - 18 ст. В означений час існувала певна обмеженість кола вибору шлюбного партнера; мала місце статева диференціація поведінки чоловіків і жінок.

Ґендерна ідеологія відображала інтереси обох соціальних груп - чоловіків і жінок як осіб, що мають загальні інтереси, цінності, проте принципово відрізняються перш за все фізіологічно. Належність майбутньої подружньої пари до одного соціального прошарку, близькість їхніх ціннісних орієнтацій, уявлень про шлюб були запорукою шлюбу "раз на вік". Ці умови сприяли швидшій адаптації подружжя одне до одного, зменшували вірогідність конфліктів в перший час подружнього життя або за умови примусового шлюбу.

Вважалось, що без батьківського благословення неможливо створити щасливу родину, але останнє слово-згода під час сватання та вінчання в церкві було за молодими.

Правова культура українців у др. пол. 16 - 18 ст. постає не стільки як інституційний нормативний регулятор, скільки як соціально виправдана свідомість, сформована під впливом умов життєдіяльності людей та природних чинників, що передбачало певну варіативність застосування її приписів у практиці повсякдення. Умови формування та регламентування шлюбно-родинних відносин в Україні відзначалися особливим різноманіттям, оскільки окремі її землі тривалий час перебували у складі різних держав, кожна з яких мала особливості соціально-економічного розвитку, політичного устрою, конфесійної ситуації. На систему традиційної правової культури: звичаєвих правил, норми поведінки - впливали соціальна й етнічна структура населення, характер міжетнічних та міжконфесійних взаємин, що сприяло її варіативності та формуванню регіональних типів.

Підрозділ 2.2. "Шлюбний договір та родинні "стратегії" в правовій культурі українського народу". Процес соціалізації молоді у др. пол. 16 - 18 ст. охоплював декілька етапів, спрямованих на підготовку дівчини та парубка до виконання жіночих та чоловічих соціальних ролей. В українців сформувалися два основні варіанти вибору наречених: "по любові" і з розрахунку.

Молодь переважно керувалася почуттями, батьки частіше зважали на матеріальний бік укладення шлюбу. Матеріальні розрахунки при шлюбі переважали в шляхетському середовищі, при виборі партії зважали на матеріальний добробут, станову рівність майбутнього партнера, що було зумовлено необхідністю забезпечення "оправи вінової" та ще й "з привінком" з боку нареченого. У селянському середовищі, обираючи подружню пару, віддавали перевагу людині, яку добре знали, саме це і зумовлювало локальний принцип підбору, бралася до уваги і репутація родини наречених.

Міжетнічні шлюби у тогочасному українському суспільстві практикувалися переважно серед вищих станів, що виникало із прагнення одержати ті привілеї, якими користувалася шляхта, навіть шляхом одруження. Ставлення до "мішаних" шлюбів у селянському середовищі було неоднозначним. На "змовинах", де й укладалася шлюбна угода, батьки молодих домовлялися також і про те, в чию віру, батьківську чи материнську, повинні вихрещуватися діти, які народяться в цьому шлюбі.

Шлюбний договір постав як правовий наслідок обмеження укладання нерівних шлюбів у традиційній правовій культурі. В основі укладання шлюбу в Україні 16 - 18 ст. був договір (згода, змовини) між родичами молодого і молодої.

Лише освячений благословенням церкви, він нічим суттєво не відрізнявся від договору взагалі, одруження за своєю природою було по суті цивільним актом. Шлюбний договір спочатку укладався усно, а починаючи з 16 ст. оформлювався і письмово. Договірний бік шлюбу мав обов'язкову звичаєву силу, яка при потребі могла бути доведена і юридично.

Підготовку до одруження українці ніколи не сприймали лише як особисту справу тих, хто укладав шлюб, їхніх батьків та родичів. У середні віки і у ранньомодерні часи на теренах Україні у житті людей публічне переважало над приватним. Люди, починаючи якусь важливу дію, як правило, радилися з найближчим оточенням. Родина тоді теж не була повністю сферою "приватного", тому до участі у виборі шлюбного партнера залучалося широке коло людей, не обов'язково найближчої рідні; соціальний капітал, у вигляді придбаних при одруженні родичів, часто використовувався у формуванні кола підтримки особи у складних життєвих колізіях.

Підрозділ 2.3. "Сплата "безчестя"у разі відмови від весілля". Покаранню підлягали особи, котрі порушували договір одруження, була запроваджена сплата "безчестя" у разі відмови від весілля. Якщо наречений або наречена відмовлялися взяти шлюб, це вважалося ганьбою як для хлопця, так і для дівчини, від яких відмовлялися.

Скарга до суду в таких випадках мотивувалася тим, що порушено дошлюбний договір і нанесені збитки. Традиційна правова культура українців др. пол. 16 - 18 ст. не мала всіх традиційних ознак права, узгодженої системи, її нормативність і зв'язок з державою досить відносні, вона як регулятор поведінки людей репрезентувалась через повсякденне життя, родину, етнічні і соціальні групи, засобом впливу виступала суспільна думка, яка забезпечувала її дієвість.

Третій розділ "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ПОРУШЕНЬ" складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. "Морально-етичні умови збереження родини". Правова культура оберігала родину від внутрішніх конфліктів, прагнула примирити подружжя і підтримувала лише ті розлучення, які мотивувалися відсутністю дітей або хворобою одного з подружжя.

Офіційний обряд розлучення полягав лише в тому, що подружжя в присутності свідків видавали один одному "розпусні листи", а потім особисто оголошували їх перед тим урядом, під юрисдикцією якого вони були. У др. пол. 16 - 18 ст. існували і випадки розлучення не перед урядом, а в присутності родичів, або перед громадою.

Такий порядок суперечив як церковним законам, так і діючому на той час державному праву, за яким розлучення було підпорядковане виключно компетенції духовного суду. Разом з тим міські, старостинські та інші уряди без перешкод приймали заяви про розлучення і заносили їх в актові книги, як і інші законно складені акти.

Підрозділ 3.2. "Правові невідповідності припинення шлюбу". Життя сімейної пари стосувалося усієї родини (як з боку дружини, так і з боку чоловіка). Родинні вади ( моральні, фізичні) впливали на їх соціальний статус, таких сімей і родів цуралися, до дочок рідше засилали сватів, синам частіше відмовляли тощо. Тому важливою умовою виживання родини була стабільність.

Будь-які дестабілізуючі елементи руйнували її як спільноту, вносячи хаос, конфліктність, психологічне напруження, агресивність, тож намагалися дотримуватися усталених звичаїв, правової культури, як практичного втілення моралі тогочасного суспільства. Аморальні, деструктивні вчинки не лише засуджувалися, але й каралися.

Військові конфлікти та сутички, що відбувалися в цей час в українських землях для багатьох оберталися полоном. Самотній чоловік чи дружина, не отримавши формального розлучення, у таких випадках часто брали шлюб з третьою особою. Повернення полоненого чи полонянки на Батьківщину ставило питання про те, який саме шлюб має бути розірваним, виникали правові невідповідності припинення шлюбу.

У др. пол. 16 - 18 ст. зрада не входить до переліку мотивів, за якими відбувалися розлучення, оскільки прелюб за нормами Статуту вважався тяжким кримінальним злочином і карався смертю. Винною у перелюбі зазвичай вважали жінку (чи, то спокусницю, чи невірну дружину), яку й належало покарати (переважно фізично).

Невірність чоловіка лише тоді визнавалася причиною для розлучення, коли це призводило до руйнування сім'ї. Різниця існувала і стосовно норм поведінки чоловіка та дружини у ситуації конфлікту, зокрема у можливості застосування фізичної сили. Чоловіку дозволялось бити дружину за негідну поведінку (зраду, непокору, лінь, марнотратність), для багатьох це був чи не найголовніший засіб впливу.

Підрозділ 3.3. "Полюбовна" розлука у правовій культурі українського народу". У др. пол. 16 - 18 ст. існувала практика "полюбовної" розлуки як прояв егалітарних взаємин у родині. Визначальним був вироблений правовою культурою погляд на шлюб, як на договір, що вільно створювався і вільно розривався за бажанням подружжя. Спираючись на документальні свідчення доби, фольклорні джерела, літературні твори, можемо стверджувати, що практика розлучень у народній правовій культурі відрізнялась від канонічних церковних правил, які вважалися нормою і регулювалися законами, проте такі розлучення все ж визнавались не лише світською, але й духовною владою.

Підрозділ 3.4. "Соціальне виокремлення у народній правовій культурі-громадські санкції та покарання покритки і бенкартів". Традиційна правова культура суворо регламентувала всю структуру суспільних взаємин, суспільну мораль, оскільки характерною рисою її була публічність. У др. пол. 16 - 18 ст., поява покритки громадою трактувалася як соціальна аномалія, що зумовлювало її виокремлення та застосовування до неї санкцій за порушення усталених норм.

Причиною дітовбивства був страх за майбутній статус та соціальне становище безбатченка, з дитинства приреченого на приниження. Дітогубство каралося громадою особливо суворо. Провиною вважалося, коли жінка "скидала" дитину, тобто траплявся ненавмисний аборт від фізичного перевантаження чи нездужання, якщо це помічали, жінку могли звинуватити у дітовбивстві.

Моральних, фізичних і матеріальних фактів покарань "батька" чи спокусника в архівних документах небагато.

Позашлюбних дітей називали "бенкетами" (бенкерт "неучтивої матки нечистого ложа син"), звідси "байстрюк". Він не мав права на спадок, був позбавлений громадянських прав - мати голос у суді, скаржитись тощо. Вбивсво бенкерта не вважалось злочином. За повір'ям, незаконнонароджені успадковували від батьків аморальні риси, тому будь-який натяк на позашлюбне походження людини розглядався як образа.

Четвертий розділ "ВДІВСТВО. ЗВИЧАЇ УСПАДКУВАННЯ В ТРАДИЦІЙНІЙ ПРАВОВІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ" складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1. "Бездітні і непраздні вдови". Специфіка соціально-економічного і історичного розвитку України др. пол. 16 - 18 ст. знайшла відображення в традиційній правовій культурі, зокрема у звичаях успадкування. Чоловік і дружина мали змогу дарувати, продавати, купувати, закладати майно один одному, а також стороннім особам без відома і згоди один одного.

Спільність подружнього майна поширювалася на придане і віно, але вона існувала до того часу, доки існував шлюбний союз. Тільки-но він припинявся, вдова ставала повним власником свого приданого і вступала в усі права заставної володарки по відношенню до майна, записаного їй у вені до того часу, доки спадкоємці чоловіка не сплачували сповна їй суми, адекватної її віна з привінком.

Порядок спадковості визначався складом родини і етнічним середовищем, соціально-економічними, суспільно-політичними і історичними умовами.

Козацькі універсали забезпечували право козацької вдови по загибелі (смерті) чоловіка на "козацькі вольності". Правове становище жінок-шляхтянок нормував Литовський Статут, забезпечуючи майнову незалежність жінки і її право на успадкування землі, право на володарювання над підлеглими їй землеволодіннями та підданими. Все це захищало жінку від претензій з боку роду чоловіка на її власне майно.

Жінка не заповідала свого посагу, якщо вона мала дітей, то все віно залишалося їм, при цьому вона могла розподілити, кому що належить. Коли ж вона помирала бездітною, то придане поверталося до її батьків чи родичів. Чоловік, що не мав дітей, по смерті дружини отримував лише речі, що переходили до нього як згадка про дружину.

Підрозділ 4.2. "Повторний шлюб у правовій культурі українського народу". За релігійними канонами припинення шлюбу обумовлювалося лише фізичною смертю. Самотні жінки-вдови у др. пол. 16 - 18 ст. мали виняткове становище.

Вдова посідала доволі високий суспільний статус, що підривало патріархальні ґендерні стереотипи та зумовлювало неоднозначне ставлення оточуючих до неї. Зі смертю чоловіка жінка завжди виступала на перший план, ставала главою сім'ї навіть тоді, коли вдруге виходила заміж. Вдова чи вдівець, що лишилися з малолітніми дітьми, намагалися створити нову родину.

Брати вінчаний шлюб за церковними канонами можна було тричі за життя. Однак за давньоруськими звичаями, кодифікованими Литовським статутом, та магдебурзьким правом "вільно кожному одружуватися стільки разів, скільки забажає, поки без жони зоставатися не зможе чи не схоче, хоча б їх умерло у нього три чи чотири; так само й жінці по смерті чоловіків своїх вільно піти заміж за іншого".

український правовий шлюбний родинний

ВИСНОВКИ

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження, викладено його основні результати, що виносяться на захист.

1. Функціонування звичаєвого права в Україні мало свою специфіку, обумовлену тим, що через низку історичних причин українці довгий час не мали своєї держави. При цьому правові приписи, що діяли на територіях України, не можна вважати українським правом, бо вони являли собою тільки норми права на українській території. Чинним практично протягом всього історичного розвитку українського суспільства (до радянських часів) українським правом було право звичаєве, і то такою мірою, наскільки воно зберігалося та регулювало відносини представників окремих верств українського населення передусім в таких галузях права як спадкове і родинне. Специфіка функціонування українського звичаєвого права пояснюється тим, що воно виступало не тільки регулятором людської поведінки, а й формою духовності українського суспільства як втілення його корінних інтересів, ідеалів, характерних рис ментальності, що і створювало правову культуру народу.

2. Сутнісними ознаками правової культури виступають: фактичний - застосування звичаїв (звичаєвої практики) в практичному житті спільноти при регулюванні типових, постійно повторюваних стосунків; психологічний - усвідомлення або переконання у правомірності й необхідності застосування звичаю при вирішенні типової правової ситуації; діяльнісний - тривалість існування практики, її постійність та загальний характер. Лише в цілому перераховані ознаки визначають сутність звичаєвого права, виступають основою правової культури. Правові пам'ятки, які можуть бути названі "офіційними" і мають нормативне значення, не відображають усіх реальних типів правової поведінки в українському суспільстві др. пол. 16 - 18 ст. Правова ж культура українців включає в себе також і соціальний досвід, який закарбувався у правових звичаях.

3. Правова культура українців у др. пол. 16 - 18 ст. репрезентувалась через повсякденне життя людини як соціально виправдана свідомість. Правова культура приділяла особливу увагу створенню родини, її зміцненню, а також дотриманню моральних норм в родинно-шлюбних відносинах. Недотримання цих норм вважалось порушенням як звичаєвого, так і офіційного права, за що винуватець ніс кару. В ролі засобів впливу виступала суспільна думка, яка була примусовою силою по забезпеченню норм звичаєвого права у випадку їхнього порушення, чи судові рішення, які виносили вироки, керуючись "попередніми правами".

4. Актові книги та зміст судових справ дають змогу прослідкувати ставлення українців до родинних відносин, моралі, до зобов'язання подружжя жити разом, обов'язків батьків стежити за моральністю дітей. Розлучення не підтримувалося ні церквою, ні світською владою, ні громадськістю. До розлучення вдавалися, усвідомлюючи важливість цього акту, лише у випадку необхідності. Підтримували лише ті розлучення, які мотивувалися відсутністю дітей або хворобою одного з подружжя. Цим пояснюється миролюбний характер, яким позначена переважна більшість розлучних записів.

5. Статус заміжньої жінки і одруженого чоловіка відкривав легітимний доступ до широкого спектру прав та повноважень у родині, громадській та звичаєво-обрядовій площинах. Архівні та фольклорні матеріали дають підставу стверджувати, що незалежність української жінки пов'язана з тією традицією, яка склалася через вимушену відсутність чоловіків. За цих обставин жінка брала на себе усі функції забезпечення життєдіяльності родини, що не могло не позначитися на особливостях її поведінки та рисах характеру. Патріархальність влади в українській родині була відносною, мала прояв на побутовому рівні як християнське розуміння послуху дружини - чоловікові, дітей - батькам, усіх членів родини - її голові.

6. На основі залучення джерельного матеріалу, зокрема рішень консисторійних судів, гродських урядів тощо, доведено, що в українській родині майновий статус окремих її членів виявляє всі ознаки статево-вікового виокремлення, а також базується на системі спорідненості, яка й актуалізувала шлюбні процеси. Хоча здійснення основних майнових процедур (виділ майна, спадковий поділ) у др. пол. 16 - 18 ст. відбувалися за офіційним правом (при якому чоловіча стать мала перевагу перед жіночою; повнолітні перед неповнолітніми і перестарілими; рідні (в межах однієї родини) перед напіврідними, нерідними, "законні" родичі перед фіктивними), все ж українській правовій культурі притаманна своя специфіка: особливий статус жінки-вдови як правонаступниці. Самотні жінки-вдови мали виняткове становище. Вдова посідала високий суспільний статус, що значною мірою нівелювало патріархальні стереотипи.

7. Для договірно-зобов'язальних стосунків у др. пол. 16 - 18 ст. характерною була не тільки усна традиція укладання договору, але і процедура письмового закріплення майнових угод, шлюбних угод, розлучних листів, "доживотніх" записів, заповітів. Мали місце комбіновані форми договірно-зобов'язальних відносин, що демонструє гнучкість та адаптивність правової культури. На фактичних прикладах підтверджено, що такий стан речей був зумовлений соціальною структурою українського суспільства.

8. Існували ґендерні прояви у родинно-шлюбних взаєминах українців у др. пол. 16 - 18 ст. на різних рівнях соціальної і правової реальності, а також і на рівні окремих особистостей. Фактори, принципи, стереотипи уявлень про дозволене і заборонене в стосунках між чоловіком та жінкою, батьком та матір'ю, виступали складниками етноформуючого процесу. Історико-етнологічне дослідження традиційної української правової культури на прикладі родинно-шлюбних взаємин дає змогу простежити розвиток гендерних взаємин у певному соціокультурному контексті.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Малютіна І.П. Шлюбний вибір як гендерна програма у звичаєвому праві.// Народна творчість та етнографія. - 2007. - №5.- С. 68 - 75.

2. Малютіна І.П. Покритка - соціальна позастатутність у звичаєвому праві. // Матеріали до української етнології / Збірник наукових праць . Вип.6 (9). - К., 2007. - С.134 - 144.

3. Малютіна І.П. Формування українського шлюбно-сімейного звичаєвого права. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Фоліант, 2007. - т. XVIII. - С.149 - 154.

4. Малютіна І.П. Звичаєве право українського народу за матеріалами історико-юридичних пам'яток X-XIXст. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Фоліант, 2008. - т. XIX. - С.450 - 458.

5. Малютіна І.П. Звичаєве право українців в історико-етнологічних дослідженнях XVIII - XIX ст. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Фоліант, 2008. - т. XX. - С.442 - 457.

6. Малютіна І.П. Українське звичаєве право у дослідженнях учених XX століття. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Фоліант, 2008. - т. XXI. - С.357 - 368.

АНОТАЦІЯ

Малютіна І.П. Родинно-шлюбні взаємини українців у контексті правової культури другої половини 16 - 18 століть - Рукопис.

Дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 05 - етнологія. -

Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М .Т. Рильського НАН України, Київ, 2009.

Дисертація є спробою наукового дослідження родинно-шлюбних взаємин українців у площині правової культури в контексті етнологічної науки.

Автором виділяються і порівнюються основні параметри правової культури українського народу в історико-юридичних пам'ятках, етнологічних дослідженнях, судових та архівних документах, фольклорі та літературних творах.

Визначаються і описуються основні феномени проявів родинно-шлюбних взаємин у традиційній правовій культурі на різних рівнях соціальної і правової реальності, а також і на рівні окремих особистостей в Україні 16 - 18 століть.

Ключові слова: традиційна правова культура, звичаєве право, соціальна і правова реальність, егалітарність взаємин.

АННОТАЦИЯ

Малютина И.П. Семейно-брачные взаимоотношения украинцев в контексте правовой культуры второй половины 16 - 18 столетий - Рукопись.

Диссертация на соискание степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 05. - этнология. -

Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Т. Рыльского НАН Украины, Киев, 2009.

В работе проводится исследование семейно-брачных взаимоотношений украинцев в области правовой культуры в контексте этнологи. Автором анализируется литература по обычному праву Украины, выделяются и сравниваются основные параметры обычного права украинского народа в историко-юридических памятках, работах этнологов, судовых и архивных документах, фольклоре и литературных произведениях. Определяется и описывается специфика семейно-брачных взаимоотношений в правовой культуре на разных уровнях социальной и правовой реальности, а также на уровне отдельных личностей в Украине 16 - 18 столетий.

Ключевые слова: традиционная правовая культура, обычное право, социальная и правовая реальность, эгалитарность взаимоотношений.

SUMMARY

Maliutina Iryna. Ukrainian family-marriage relationships within legal cultural context in the second half of 16th to 18th century. - Manuscript.

Dissertation for the academic degree of the Candidate of Historical Sciences in the speciality 07.00.05 - Ethnology. - The Maksym Rylsku Institute for Art Studies, Folkloristic and Ethnology, the National Academy of Sciences of the Ukraine. Kyiv, 2009.

The research of Ukrainian family-marriage relationships within legal - cultural field is carried out in ethnological context. The author is analyzing literature related to Ukrainians' common rights, identifying and comparing the main aspects of people's common right in historical resources, ethnologists, literary works, trial documents and archives, as well as folkloric and literary masterpieces.

Peculiarity of family-marriage relationships within legal culture at different levels of social and legal reality, as well as at an individuals level in Ukraine of 16 - 18 centuries is being identified and described.

Key words: traditional legal culture, common right, social and legal reality, equality of relationships.

Размещено на Allbest.ru