Вагомий внесок українців Карпат в еволюційний розвиток об'ємно-планувальних вирішень дерев'яних церков засвідчує й аналіз матеріалу для будівництва хрещатих церков. Встановлено кількість їхніх вирішень на основі чотирибічних і восьмибічних підбанників, членування верхів одно-, три-, п'ятиверхих церков по вертикалі, межі їх поширення. З'ясовано, що об'ємно-планувальні вирішення хрещатих церков виявили стійкість і відпірність до нових архітектурних форм (прямокутні форми у плані та у верхах часто переважали восьмикутні), мали потенціал щодо об'ємних вирішень верхів, але його не реалізували.

П'ятий розділ “Архітектурно-етнографічне районування, його співвідношення з етнографічним районуванням та школи народного храмового будівництва” присвячений розв'язанню проблеми районування за храмовими об'єктами.

Підрозділ “Морфологія української етнічної території за об'єктами народної архітектури” висвітлює питання співвідношення певного архітектурного вирішення та історико-етнографічного районування. Учені часто оминають цей украй важливий аспект дослідження, традиційно “змішано” атрибутують характерні типи церков за історичними, історико-політичними, географічними, етнографічними, адміністративними назвами тих чи інших територій, не завжди доцільно запозичують назви для архітектурно-етнографічних районів, шкіл, типів із власне історико-етнографічного районування України, яке на сьогодні розроблене в загальних рисах і охоплює обмежену кількість показників. Попри те, що проблема означення в історико-етнографічному районі локальних типів церков давно порушувалася в українській науці (В.Щербаківський, Г.Павлуцький, Ф.Вовк, Є.Сіцінський), а в новітній час з'явились праці, присвячені архітектурно-етнографічному районуванню України (В.Самойлович, Л.Прибєга, Р.Радович), вона й надалі залишається маловивченою. Науково обгрунтованого районування українських етнічних територій за об'єктами церковної архітектури досі запропоновано не було.

У підрозділі “Територіальні таксони районування об'єктів церковної архітектури” проаналізовано таксони територіального районування, які використовуються в етнології, архітектурі, сакральній географії, подано його основні визначення -- зона, район, регіон. Встановлено, що за умов, коли не проведено детальних досліджень народної архітектури на всіх українських етнічних територіях і не окреслено межі поширення певних типів будівель, необхідно утримуватись від поділу території на регіони, субрегіони за природно-географічними, історико-етнокультурними чи іншими ознаками. Таксономічною категорією “архітектурно-етнографічний район” може бути означена та територія, архітектурні об'єкти якої пов'язані між собою спільними властивостями та ознаками. Особливі архітектурно-конструктивні ознаки, що виявляються в архітектурно-етнографічному районі, дають підстави виділяти в його межах типи та групи церков. На прикладі Карпат показано, що архітектурно-етнографічні райони, визначені за сакральними об'єктами, мають власні межі, які можуть збігатися або не збігатися з історико-етнографічними. Пряме копіювання перших другими призводить до повторення помилок й ігнорування інших типів церков.

У підрозділі “Методика визначення архітектурно-етнографічних районів” сформульовані засади визначення архітектурно-етнографічних районів за сакральними об'єктами. Архітектурно-етнографічне районування України загалом і регіону Карпат зокрема здійснюється за житловими, культовими, господарськими, виробничими, громадськими спорудами та будівельною термінологією. З'ясовуючи межі архітектурно-етнографічних районів, необхідно враховувати зміну державних і адміністративних кордонів, поділ території за єпархіями і деканатами, релігійну та культурну ситуацію в Україні, геоморфологічні і природно-кліматичні чинники. Для визначення меж архітектурно-етнографічного району застосовується картографічний метод. Якщо межі певного об'ємно-планувального вирішення збігаються або перебувають у границях історико-етнографічних районів, а церкви, збудовані місцевими майстрами, відрізняються від храмів суміжних районів певними особливостями, то є підстави на їх основі означити архітектурно-етнографічний район та віднести його до відповідної етнографічної групи. Церкви, які відрізняються від домінуючого архітектурно-конструктивного типу і перебувають у межах історико-етнографічного району, виділяються в підтип або групу і отримують власну назву.

У підрозділі “Школи народного храмового будівництва: типи та групи церков” розкривається методика визначення шкіл. Делімітація (виокремлення) шкіл відбувається на підставі ознак, які сформувалися в архітектурно-конструктивних вирішеннях під впливом історичних, духовно-релігійних чинників і стали показниками в ідентифікації архітектури етнонаціональної спільноти, етнографічної та етнічної групи. Етнічна ідентифікація шкіл народного храмового будівництва відбувається на внутрішньому рівні формування етнографічної групи і тісно пов'язана з її традиційною матеріальною та духовною культурою. Вона має показники, які витворені внаслідок багатовікового досвіду спорудження храму, хати, господарських споруд. Цілком виправданою в українському церковному будівництві є прив'язка найбільш яскравих в архітектурно-конструктивному вирішенні церков до етнографічних груп та надання від них назв будівельним школам.

Виокремлено основні показники, за якими дослідники (В.Щербаківський, В.Січинський, Ю.Бабій, П.Юрченко, Г.Логвин, І.Могитич, Р.Бриковський) виділяють церкви бойківського типу. На підставі власних досліджень дисертант визначив дванадцять головних рис бойківської школи храмового будівництва. Картографічно встановлено, що в межах історико-етнографічного району є: Бойківський архаїчний (ранній) тип, Бойківський класичний тип та Ужансько-Лютянську, Болехівсько-Перегінську, Самбірсько-Долинсько-Перегінську, Великоберезнянсько-Чорноголовську і Крайнянсько-Свалявсько-Плосківську групи церков. За головними об'єктами бойківської школи встановлено її архітектурно-етнографічні межі. Вони не співпадають з історико-етнографічними межами між Бойківщиною і Гуцульщиною, Бойківщиною та Передкарпатською Наддністрянщиною, де відповідно маємо Болехівсько-Перегінську групу хрещатих храмів та Самбірсько-Долинську групу одноверхих церков.

Встановлено, що північна межа бойківської школи народного храмобудівництва визначається поздовжнім загальним розміщенням основних структурно-геоморфологічних елементів і виходить за ці межі лише в місцях основних комунікацій. Південна архітектурно-етнографічна межа збігається з історико-етнографічною і проходить по вододільних хребтах, знижених місцях, через Ужоцький, Ворітський (Верецький), Скотарський перевали, які сприяли поширенню бойківського типу церков на півночі Закарпаття.

Проаналізовані праці В.Січинського, П.Юрченка, Г. Логвина, І.Могитича, Р.Бриковського щодо належності архітектурного типу церкви до гуцульської школи народного храмобудівництва. Виявлено, що в межах історико-етнографічної Гуцульщини є церкви Гуцульського класичного типу (хрещаті одно-, три-, п'ятиверхі); Вижницько-Путильської групи (тридільні триконхові одно-, триверхі); Богдано-Ясінської групи (тридільні з раменами-конхами і невисокими вежами); Південно-Буковинської групи (триконхові з верхом над навою).

Архітектурно-етнографічні межі Гуцульщини за хрещатими церквами не збігаються з історико-етнографічними межами, які визначені за іншими класами матеріальної та духовної культури. Хрещаті одноверхі, інколи три- та п'ятиверхі церкви виходять за історико-етнографічні межі Гуцульщини. Вони не можуть бути показником для визначення меж історико-етнографічного району. Помилковим є віднесення всіх хрещатих церков Карпат і Передкарпатської Наддністрянщини до гуцульської школи.

На основі аналізу праць В.Мисковського, К.Мокловського, Ф.Заплетала, В.Січинського, Ю.Тарновича, Р.Райнфусса, З.Стібера, С.Гординського, А.Вариводи, Б.Ковачовичової-Пушкарьової, І.Пушкаря, В.Кармазин-Каковського, І.Могитича, Р.Бриковського, М.Сополиги визначено ознаки, за якими дослідники відносять дерев'яні церковні споруди до “церков лемківського типу”. Подається загальна характеристика лемківської школи народного храмового будівництва, визначено вісім типів та груп церков, ареал їхнього поширення на Галицькій та Закарпатській Лемківщині: Північно-західний ранній (класичний) тип (виник шляхом додавання до верхової церкви вежі-дзвіниці); Північно-західний пізній тип (постав зі “сполуки” верхової церкви з видовженим бабинцем вежі-дзвіниці); Південно-східний (Словацький) тип (утворився внаслідок зведення на зрубі бабинця верхової церкви невисокої стовпової конструкції вежі-дзвіниці); Північно-східний тип (безвежовий, з бароковим декоративним завершенням верхів); Північний тип (вежовий, виник на основі зведення на зрубі низького бабинця); Східний (Снинський) тип (постав унаслідок розбудови над бабинцем дахової церкви невисокої вежі-дзвіниці з прямими стінами).

Регіональна ідентичність лемків, яка мала міцні позиції у галицькій частині Лемківщини, сприяла призупиненню процесу нищення автохтонної архітектури та її повної заміни на католицькі взірці. Натомість її слабкість у закарпатських лемків стала однією з причин зміни архітектури на південнолемківських теренах.

За дослідженнями В.Залозецького, П.Макушенка, А.Пекаря, І.Могитича, Г.Логвина, Р.Бриковського розглянуто поділ на типи і групи церков Закарпаття. І досі у науці немає усталеної думки щодо їхньої типології та не визначено критеріїв, за якими закарпатські церкви варто відносити до тієї чи іншої школи народного храмового будівництва. Порівняльне дослідження церков цього краю та інших українських історико-етнографічних районів показало, що упродовж століть церковна дерев'яна архітектура Закарпаття формувалася у складних геополітичних умовах, що спричинило появу значної кількості різних об'ємно-планувальних вирішень на порівняно невеликій території. Освоєння певних типів здійснювалося переважно вздовж річок. Тому окремі групи церков, сформовані в річкових долинах середньогір'я, передгір'я і рівнин, були прив'язані до територіальних груп долинян, які визначив М.Тиводар, і дістали відповідні назви.

Виявлено та охарактеризовано такі типи та групи церков: Ужансько-Лютянська група (тризрубні триверхі храми, які постали на основі бойківських та західних типів сакральних споруд); Крайнянсько-Свалявсько-Плосківська група (тризрубні церкви з високою бароковою вежею-дзвіницею та верхами, галереями довкола західного й центрального зрубів); Свалявська, Колочавська, Хустсько-Дубівська групи (дво-, тризрубні храми зі шпилястими готичними завершеннями, високими дахами у різних рівнях над вівтарем та центральним зрубом); Велико-Бичківська, Великоберезнянсько-Чорноголовська, Міжгірська групи (дво-, тризрубні церкви з бароковими вежами, високими дахами у різних рівнях над вівтарем та центральним зрубом); Богданівсько-Ясінська група (тридільні церкви з раменами-конхами і невисокою вежею на даху).

За типами церков визначено східну межу Лемківщини та південну межу Бойківщини. Наявність великої групи церков, які різняться за архітектурно-конструктивним вирішенням, не дає підстав виділити закарпатську школу народного храмового будівництва.

Розглядається церковна дерев'яна архітектура Буковини у наукових студіях Є.Голубинського, Л.Сімігіновича-Штауфе, О.Манастирського, С.Маріана, І.Пашкана, К.Ромштофера, І.Грабаря, Д.Щербаківського, В.Січинського, П.Юрченка, Г.Логвина, Д.Гобермана, І.Могитича, М.Чучко.

Встановлено, що за типами церков Буковина є неоднорідним районом, у його межах локалізувалися різні будівельні традиції, які спричинилися до появи багатьох типів та груп церков: Буковинський тип (дво-, тризрубні дахові церкви), Кіцмансько-Берегометська група (тридільні одноверхі церкви), Південно-Буковинська група (одноверхі триконхові церкви). Це не дає підстав ідентифікувати тільки Буковинський тип з адміністративно-територіальним районом Буковина та виділити в його межах буковинську школу народного храмового будівництва. Подано об'ємно-планувальні ознаки типів та груп церков, встановлено їх походження. Не підтверджена думка багатьох дослідників щодо заборони вертикального розвитку буковинських церков нормативними документами турецької влади.

Висновки

В дисертації створено цілісну картину історико-архітектурного та етнографічного дослідження дерев'яних церков XIX - початкуXX століть. На основі історіографічного аналізу встановлено, що впродовж ХІХ - першої половини ХХ ст. церковну дерев'яну архітектуру українців Карпат вивчали в межах тогочасних державних утворень (Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії), часто відірвано від загального контексту розвитку архітектури України, народів Карпатського регіону та інших теренів Європи. У радянський час дослідження були обмежені політичними й ідеологічно-атеїстичними чинниками, які відокремили етнографію від сакральної архітектури, викреслили з досліджень культурно-традиційний, літургійно-обрядовий, символічно-догматичний, богословсько-філософський аспекти. Унаслідок цього була ускладнена проблема вивчення ґенези основних об'ємно-планувальних вирішень церков, походження української церковної дерев'яної архітектури та її цілісна наукова характеристика.

Обґрунтовано, що розв'язання проблеми ґенези церковної дерев'яної архітектури, подання повної картини її становлення та розвитку можливі в руслі сучасних вимог системного, архітектурно-етнологічного розгляду дерев'яних церков українців Карпат у загальноукраїнському контексті.

Перехід від мурованого будівництва до дерев'яного відбувався в кінці XII - на початку XIV ст. Більшість дерев'яних церков за археологічними даними того часу мають прямі аналоги в мурованому будівництві, за варіативністю переважають пізніші, їх немає в українців Карпат. Наслідування у дереві мурованих аналогів зіткнулося з низкою конструктивно-технологічних проблем, що призвело до руйнації будівель і пошуку нових форм дерев'яного храмобудівництва. Будівництву дерев'яних церков сприяли потреба в парафіяльній мережі сакральних об'єктів, політичні та економічні обставини. Фізико-механічні властивості та конструктивні можливості дерева були від початку основними чинниками, що визначили самостійний розвиток українського церковного дерев'яного будівництва. Загальна спрямованість дерев'яної церковної архітектури формувалася у XIII-XVI ст. у рамках синтезу мурованої домонгольської архітектури і дерев'яної місцевої з урахуванням присутності в Україні інонаціональних елементів (монастирських орденів), що сприяло проникненню центрально-південних європейських впливів.

Синкретизм народної та християнсько-візантійської культури і певні поступки Східної Церкви місцевим традиціям призвели до того, що українське церковне будівництво втратило характерні візантійські, західноєвропейські риси й натомість набуло власних, запропонувавши на всій етнічній території архітектурний взірець храму, який не має аналогів у будівельному мистецтві інших народів Європи та світу. У цьому виявляється етнічна специфіка української сакральної дерев'яної архітектури порівняно з церковним будівництвом сусідніх народів.

У діахронному плані дерев'яні церкви українців Карпат є пізнішим пластом українського церковного будівництва, який привнесений у Карпати з Прикарпаття у процесі заселення цього регіону в XV-XVII ст. Він розпочався шляхом перенесення загальноукраїнських взірців храмового будівництва спершу в поперечні долини, згодом у поздовжні, збагачений на місцевому етнокультурному ґрунті, пристосуванням до природно-географічного середовища та можливими впливами іноетнічного суміжжя.

З допомогою сучасних підходів до розробки проблеми виявлено чинники і процеси, які вплинули на формування та поширення об'ємно-планувальних вирішень дерев'яних церков українців Карпат, і дають підстави зробити такі узагальнення.

Важливу роль в архітектурно-конструктивному вирішенні дерев'яних церков українців Карпат відігравали природно-кліматичні умови. Їхній вплив зумовив появу великої кількості членувань верхів, визначив центричність композиції, висоту церков, багатозаломні верхи, встановлення в них сволоків, грядових хрестів, необхідність обсадження деревами. Існування паралелей між церковною архітектурою та природним довкіллям слід розглядати не з погляду виявлення подібності форм, а з позиції відповідності щодо існування у навколишньому середовищі.

Істотний вплив на храмобудівництво українців Карпат, а також на “рисунок” їхнього історичного розселення, матеріальну й духовну культуру, етнічний саморозвиток (особливо в районах українсько-польського, українсько-словацького та українсько-румунського суміжжя) мали геоморфологічні чинники. Результатом такого впливу стало формування регіональних типів і підтипів церков, які зберегли взірці архаїчного церковного будівництва України та давні будівельні традиції.

Фізичне старіння дерева, покрівельний матеріал, вогонь зумовили багаторазові перебудови церков, дали можливість модернізувати об'ємно-просторові вирішення на архаїчній плановій основі. Унаслідок архаїчного планування та варіативності вирішення верхів в один і той же час поставали церкви різних типів, а отже, ґенеза об'ємно-планувальних вирішень дерев'яних храмів не вкладається в просту еволюційну схему.

З'ясовано, що церковне дерев'яне будівництво формувалося під дією внутрішніх і зовнішніх впливів, мало народний характер, опиралося на національний потенціал, зовнішні чинники були нездатні вплинути на масштаби будівництва, зміну будівельних традицій.

Світоглядні чинники, національні архетипи та будівельна традиція були потужною стабілізаційною силою, яка в умовах відсутності української держави та утисків національної культури утримувала архітектуру українських церков у межах певного кола об'ємно-планувальних вирішень виразно етноідентифікуючого характеру. Цьому сприяли узгодженість канонічних і народних традицій щодо вибору дерева, місця під будівництво, його освячення, закладання підвалин, завершення будівлі, її освячення.

Сукупність ознак засвідчила, що дерев'яні церкви українців Карпат -- багатогранне явище, яке відбулося внаслідок багатовікового народного досвіду, а їхня архітектура є синтезом численних елементів кращих досягнень матеріальної та духовної культури, ґрунтується на сукупності будівельних традицій, має “область стабільності”, змінюється в деталях, не змінюючись в принципах побудови об'ємно-планувальних вирішень. Тому є підстави розглядати їх як складову предмета етнології. Дерев'яні церкви українців Карпат вирізняються на фоні іноетнічних архітектурних форм, стали одним з істотних етновизначальних чинників. Вони також дають можливість простежити характерні елементи регіональної та локальної специфіки народної культури, вказують на ступінь контактів між етнографічними групами, рівень збереження україномовного середовища, впливи сусідніх народів.

Розвиток церковної дерев'яної архітектури українців Карпат від простих до розвинутіших архітектурно-планувальних вирішень відбувався нерівномірно, паралельно побутували однозрубні та багатозрубні, дахові та верхові церкви. Незважаючи на те, що в еволюційному вимірі окремі варіанти споруд зміщені в часі (тобто архаїчні збудовані пізніше, а старіші більш розвинуті), можна простежити чітку схему еволюції об'ємно-планувальних вирішень та історичну тяглість будівельних традицій упродовж XII-XIX ст., яка представлена графічними концептуальними моделями. Найархаїчніші риси дерев'яної церковної архітектури збереглися на північно-західних українських етнічних територіях, у напрямку на південний схід і зафіксовані у меншій кількості. Це насамперед стосується наявності об'ємно-планувальних вирішень XV-XVI ст. (переважання квадратних клітей, перекритих стіжковими верхами, наявність емпори, апсид, крилосів-конх, готичних елементів).

Запропонована методика районування за об'єктами церковної дерев'яної архітектури, їхніми спільними та сталими архітектурно-конструктивними ознаками, визначення шкіл народного храмового будівництва та типів церков дає підстави ствердити:

а) історико-етнографічні межі не завжди збігаються з архітектурно-етнографічними, окресленими за церковними об'єктами; ключовим показником окреслення архітектурно-етнографічного району Карпат та достовірним маркером його українськості є усталені, історично витворені в цьому районі об'ємно-планувальні вирішення церков. Архітектурно-етнографічні райони Карпат значно менші за площею, ніж на сході, півночі чи півдні України, однак чіткіше означені. Їхні розміри та межі визначені топографією розселення автохтонних карпатоукраїнських етнографічних груп, які були відносно стабільними до Другої світової війни і за тривалий час витворили своєрідні локально-етнографічні варіанти об'ємно-планувальних вирішень сакральних об'єктів;

б) в Карпатському регіоні ідентифіковано три школи народного храмового будівництва (бойківська, гуцульська, лемківська), в історико-географічних районах Закарпаття та Буковина виявлені також й інші типи та групи церков. У межах історико-етнографічного масиву Бойківщини маємо 2 типи та 3 групи церков, Гуцульщини -- 1 тип, 1 групу, Лемківщини -- 8 типів; у межах історико-географічного району Закарпаття -- 8 груп, адміністративно-територіального району Буковина -- 1 тип, 2 групи;

в) багатовікова відірваність Закарпаття від інших українських земель позначилась на архітектурі його дерев'яних храмів; силові чинники з боку держави та Церкви змінили характер будівництва, утворили складну топографію -- появу восьми груп церков, архітектурні вирішення яких синтезовані на основі різних регіональних етнічних будівельних традицій;

г) сусідство та етнокультурні контакти українського населення Лемківщини з поляками та словаками не тільки вплинули на формування певних типів церков, які можна класифікувати як за архітектурними, так і за етнографічними рисами, а й стимулювали створення власних лемківських типів церков, які за ознаками планування мають спільні риси із загальноукраїнськими;

д) на Лемківщині та Закарпатті, а також у контактних зонах між Бойківщиною і Закарпаттям, Бойківщиною і Лемківщиною, Гуцульщиною і Буковиною, Буковиною і Поділлям маємо найбільшу кількість архітектурних вирішень церков. Найбільш цілісною архітектурно-конструктивною будовою вирізняються дерев'яні храми Бойківщини і Гуцульщини.

Церковна дерев'яна архітектура українців Карпат, у формах і символах якої горяни виявили і зберегли загальноукраїнську спільність та яскраву регіональну специфіку, є історичним феноменом і найвищим виразом народної традиційної будівельної культури.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях

Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура: ілюстрований словник-довідник / Я.Тарас.-- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2006.-- 584 с.

Рецензія: Бевз М. [Рец.] // Вісник НТШ. -- Львів, 2008.-- Ч. 39.-- С. 47-48.

Тарас Я. Сакральна дерев'яна архітектура українців Карпат: культурно-традиційний аспект / Я.Тарас.-- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2007.-- 640 с.

Рецензія: Балагутрак М. [Рец.] // Вісник НТШ. -- Львів, 2009.-- Ч. 42.-- С. 76-77.

Розділи в колективних монографіях

Тарас Я. Сакральна дерев'яна архітектура / Я.Тарас // Сколівщина / наук. ред. С.Павлюк.-- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 1996.-- С. 249-274.

Тарас Я. Лемківська сакральна архітектура / Я.Тарас // Лемківщина: Історико-етнографічне дослідження: в 2 т. / відп. ред. Ю.Гошко.-- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 1998.-- Т. 1: Матеріальна культура.-- С. 297-323.

Тарас Я. Хрещаті дерев'яні церкви на Гуцульщині / Я.Тарас // Історія Гуцульщини / відп. ред. М.Домашевський.-- Львів: Логос - Гуцульський дослідний ін-т в Чікаго, 1999.-- Т. IV.-- C. 472-509.

Тарас Я. Ґенеза сакральної дерев'яної архітектури українців Карпат / Я.Тарас // Етногенез та етнічна історія населення українських Карпат: в 2 т. / наук. ред. С.Павлюк.-- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2006.-- Т. 2: Етнологія та мистецтво.-- C. 178-273.

Статті у наукових фахових виданнях

Тарас Я. Ілюстрований словник архітектурних термінів: дерев'яне сакральне будівництво (А-Д) / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 1998.-- Зош. 5.-- С. 548-566.

Тарас Я. Квадрат та кліть у планувальній структурі церков українців Карпат / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- Львів, 1999.-- Зош. 3.-- С. 406-418.

Тарас Я. Українська дерев'яна сакральна архітектура в наукових дослідженнях професора Сас-Залозецького / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- Львів, 1999.-- Зош. 4.-- С. 483-494.

Тарас Я. Ілюстрований словник архітектурних термінів: дерев'яне сакральне будівництво (Д-І) / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 1999.-- Зош. 6.-- С. 930-947.

Тарас Я. Стан та завдання історичних досліджень архітектури / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2000.-- Зош. 2.-- С. 193-197.

Тарас Я. Аспекти генези, типології споруд для дзвонів та їх розміщення на церковному подвір'ї / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2000.-- Зош. 2.-- С. 306-330.

Тарас Я. Українське сакральне дерев'яне будівництво: ілюстрований словник-довідник (К) / Тарас Я. // Народознавчі зошити.-- 2000.-- Зош. 4.-- С. 730-746.

Тарас Я. Українське сакральне дерев'яне будівництво: ілюстрований словник-довідник (Л-О) / Я.Тарас// Народознавчі зошити.-- 2000.-- Зош. 6.-- С. 1152-1169.

Тарас Я. Сакральна архітектура в творчості Олени Кульчицької / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2001.-- Зош. 1.-- С. 64-73.

Тарас Я. Технологія спорудження та будівельні традиції у будівництві поліської хати від “закладчини” до “входчини” / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- Львів, 2001.-- Зош.2.-- С. 272-281.

Тарас Я. Генеза верху та його значення для будівельного мистецтва України / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2002.-- Зош. 1-2.-- С. 41-49.

Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура: ілюстрований словник-довідник термінів, явищ (П) / Я.Тарас// Народознавчі зошити.-- 2002.-- Зош. 3-4.-- С. 352-377.

Тарас Я. Досвід вивчення витоків української дерев'яної сакральної архітектури / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2003.-- Зош. 1-2.-- С. 276-283.

Тарас Я. Сакральна архітектура Покуття / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2003.-- Зош. 3-4.-- С. 475-499.

Тарас Я. Чинники, які спричинилися до заміни та перебудови церков / Я.Тарас // Народознавчі Зошити.-- 2004.-- Зош. 1-2.-- С. 140-144.

Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура: методика і методи її дослідження / Я.Тарас // Народознавчі Зошити.-- 2004.-- Зош. 3-4.-- С. 483-490.

Тарас Я. Генеза сакральної дерев'яної архітектури українців Карпат / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2004.-- Зош. 5-6.-- С. 831-869.

Тарас Я. Вклад професора Д.Антоновича в написання історії українського мистецтва / Я.Тарас // Ukrajinskй vэtvarnй umeni v mezivбleиnйm Иeskoslovensku. K 80. vэroиi zaloћeni Ukrajinskйho studia vэtvarnэch umeni v Praze / Nбrodni knihovna ИR.-- Praha, 2005.-- S. 65-78.

Тарас Я. Історія українського мистецтва Миколи Голубця через призму часу / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2006.-- Зош. 1-2.-- С. 179-185.

Тарас Я. Сторінки до історії церкви села Мшанець та отця Михайла Зубрицького / Я.Тарас // Українська культура: з нових досліджень. Зб. наук. статей на пошану С.П.Павлюка з нагоди його 60-ліття / Інститут народознавства НАНУ. -- Львів, 2007.-- С. 506-526. -- Іл.-- С. 577-580.

Тарас Я. Михайло Зубрицький в історії храму села Мшанець / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- 2008.-- Зош. 3-4.-- С. 382-391.

Тарас Я. Геоморфологічні фактори в об'ємно-планувальних вирішеннях дерев'яних церков українців Карпат / Я.Тарас // Јemkowie, Bojkowie, Rusini -- historia, wspуіczesnoњж, kultura materialna і duchowa / Universytet Zielonogуrski Akademii Pomorskiej w Sіupsku.-- Zielona Gуra-Sіupsk, 2009.-- T. II.-- S. 237-246.

Тарас Я. Архітектурно-етнографічне картографування об'єктів сакральної дерев'яної архітектури, як основи історико-етнографічного районування та адміністративно-територіального устрою України / Я.Тарас // Народознавчі зошити.-- Львів, 2010.-- Зош. 5-6.-- С. 575-585.

Публікації, у яких додатково відображено результати дисертаційного дослідження

Тарас Я. Містобудівельна концепція організації Карпатського регіону / Я.Тарас // Тези міжнарод. конференції, присвяченої 80-літтю кафедри “Містобудування”. Проблеми містобудування Західної України”.-- Львів: Державний університет “Львівська політехніка”, 1994.-- С. 38-40.

Тарас Я. Методи дослідження в наукових працях Володимира Січинського / Я.Тарас // Володимир Січинський та Україна: Матеріали міжнар. конф.-- Київ: Абрис.-- 1996.-- С. 120-128.

Тарас Я. Генеза та розвиток хрещатої дерев'яної церкви на Гуцульщині в контексті загальноукраїнського сакрального будівництва / Я.Тарас // Духовна спадщина Патріярха Йосифа Сліпого і сучасні проблеми розвитку української науки та культури: Зб. наук. праць.-- Львів: “Львівська політехніка”.-- 2000.-- № 1.-- С. 239-262.

Тарас Я. Вплив вітру на сакральне дерев'яне будівництво українців Карпат / Я.Тарас // Вісник національного університету “Львівська політехніка”: Архітектура.-- Львів, 2000.-- № 410.-- С. 213-216.

Тарас Я. Типологія споруд для дзвонів Східної Галичини / Я.Тарас // Наукові записки / Тернопільський держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка.-- Тернопіль, 2000.-- С. 110-116.-- (Сер.: “Мистецтвознавство”; № 2).

Тарас Я. Споруди для дзвонів українців Карпат (Джерела, першопочатки, розміщення) / Я.Тарас // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування.-- Львів, 2001.-- Т. ССХLI.-- С. 317-340.

Тарас Я. Перевезення, “перенесення” дерев'яних церков у Карпатах / Я.Тарас // Наукові записки / Ін-т народознавства НАНУ. Івано-Франківський краєзнав. музей.-- Івано-Франківськ: Місто НВ, 2001.-- Вип. 5-6.-- С.112-116.

Тарас Я. Йозеф Стржиговський, мистецтвознавець: Історіографічний етюд / Я.Тарас // Архітектурна спадщина України.-- К.: НДІТІАМ, 2002.-- Вип. 5: Традиції та новаторство у містобудуванні України.-- С. 320-325.

Тарас Я. Просторова орієнтація церков українців Карпат / Я.Тарас // Вісник національного університету “Львівська політехніка”: Архітектура.-- Львів, 2002.-- № 439.-- С. 293-296.

Тарас Я. Конструктивні типи дерев'яних церков XV - початку XVI ст. / Я.Тарас // Наукові записки / Ін-т народознавства НАНУ. Івано-Франківський краєзнав. музей.-- Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003.-- Вип. 7-8.-- С. 90-97.

Тарас Я. Містобудівельний аспект в розміщенні та в об'ємно-планувальній композиції церков українців Карпат / Я.Тарас // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі XX ст. Зб. науково-теоретичних статей: Ін-т народознавства НАНУ, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології НАНУ, Прикарпатський університет ім. В.Стефаника.-- Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004.-- С. 99-102.

Тарас Я. Йозеф Стржиговський -- мистецтвознавець, відомий світу, невідомий Україні / Я.Тарас // Записки НТШ. Праці комісії образотворчого та ужиткового мистецтва.-- Львів, 2004.-- Т.ССХLVIII.-- С. 513-519.

Тарас Я. Стоп'ятдесятилітній досвід історичних досліджень дерев'яної сакральної архітектури України / Я.Тарас // Записки НТШ. Праці комісії архітектури та містобудування.-- Львів, 2005.-- Т. CCXLIX.-- С. 597- 623.

Тарас Я. Сторінки до історії церкви села Мшанець та отця Михайла Зубрицького / Я.Тарас // Українська культура: з нових досліджень. Зб. наук. статей на пошану С.П.Павлюка з нагоди його 60-ліття.-- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2007.-- С. 506-526. -- Іл.-- С. 577-580.

Тарас Я. Силові чинники у формуванні сакральної архітектури України / Я.Тарас // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. Архітектура.-- Львів: Вид-во Нац. університету “Львівська політехніка”, 2004.-- № 505.-- С. 277-281.

Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура: методика і методи її дослідження / Я.Тарас // Теорія та історія архітектури і містобудування.-- Київ, НДІТІАМ, 2005.-- С. 101-110.

Тарас Я. Функціонально-планувальна концепція організації карпатського регіону / Я.Тарас // Етнокультурні процеси в українському урбаністичному середовищі XX століття: зб. науково-теоретичних статей / Ін-т народознавства НАНУ, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології НАНУ, Прикарпатський університет ім. В.Стефаника.-- Івано-Франківська: Нова Зоря, 2006.-- С. 28-31.

Тарас Я. Архітектурно-етнографічне районування за об'єктами сакральної архітектури / Ярослав Тарас // Апологет: Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво: Богословський збірник Львівської духовної академії.-- 2008.-- № 1-4.-- С. 214-221.

Тарас Я. Розташування дерев'яних церков Карпат щодо рельєфу та забудови / Я.Тарас // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті.-- Харків: ХДАДМ.-- 2009.--№ 6.-- С. 130-132.

Тарас Я. Ґенеза верху та його значення для будівельного мистецтва України / Я.Тарас // Вісник національного університету “Львівська політехніка”: Архітектура.-- Львів, 2010.-- № 65.-- С. 69-73.

Тарас Я. Конфігурація та організація церковних ділянок храмів українських Карпат / Я.Тарас // Проблемы теории и истории архитектуры Украины.-- Одеса: Астропринт, 2010.-- Вып. 10.-- С. 169-173.

Тарас Я. Принципи організації лінійних і просторових одиниць у сакральній архітектурі / Я.Тарас // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Дьомін.-- К.: КНУБА, 2010.-- Вип. 23.-- С. 139-148.

Тарас Я. Лемківська школа народного храмового будівництва / Я.Тарас // Апологет: Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво: Богословський збірник Львівської духовної академії.-- 2010. -- № 1-4. -- С. 274-281.

Тарас Я. Вибір дерева для будівництва церкви (на прикладі церков українців Карпат) / Я.Тарас // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Дьомін.-- К.: КНУБА, 2010.-- Вип. 24.-- С. 422-430.

Тарас Я. Методика та методи дослідження дерев'яних церков / Я.Тарас // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Наук.-техн. збірник / Відпов. ред. М.М.Дьомін.-- К.: КНУБА, 2010.-- Вип. 25.-- С. 131-145.

Тарас Я. Дерев'яні церкви XII-XIII ст. (за археологічними дослідженнями) / Я.Тарас // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті.-- Харків: ХДАДМ. -- 2010.-- № 3.-- С. 180-182.

Анотація

Тарас Я.М. Церковна дерев'яна архітектура українців Карпат у системі традиційно-побутової культури.-- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія.-- Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України.-- Львів, 2011.

У дисертації окреслено концептуальне коло проблем та визначено новий напрям наукового дослідження, в якому церковна дерев'яна архітектура розглядається як складова народної культури, об'єкт етнології та архітектури, багатогранне явище, отримане внаслідок історичного освоєння етносом середовища. По-новому осмислено досвід дослідження церковного дерев'яного будівництва, проаналізовано його культурно-традиційний аспект, виявлено чинники, які істотно вплинули на формування та поширення власних типів церков на українській етнічній території і визначили їх самобутність, подано системну картину становлення та розвитку церковної дерев'яної архітектури українців Карпат.

Розроблена авторська концепція ґенези основних об'ємно-планувальних рішень карпатських церков та методика визначення архітектурно-етнографічних районів за об'єктами церковного будівництва. На її основі вперше здійснено архітектурно-етнографічне районування Карпат, визначено основні типи і групи церков, їхні особливості, межі поширення, охарактеризовано школи народного храмового будівництва.

У дисертаційній роботі уточнено і розширено науковий термінологічний апарат, необхідний для освітлення архітектурно-етнографічних аспектів теми і відродження української сакральної будівельної термінології.

Ключові слова: церковна дерев'яна архітектура, ґенеза планово-просторових форм, архітектурно-етнографічне районування, школи народного храмового будівництва.

Аннотация

Тарас Я.Н. Церковная деревянная архитектура украинцев Карпат в системе традиционно-бытовой культуры.-- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология.-- Институт украиноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины.-- Львов, 2011.

В диссертации очерчен концептуальный круг проблем и определено новое направление научного исследования, в котором церковная деревянная архитектура рассматривается как составляющая народной культуры, объект этнологии и архитектуры, многогранное явление, полученное в результате исторического освоения этносом среды. По-новому осмыслен опыт исследования церковного деревянного строительства, проанализирован его культурно-традиционный аспект, выявлены факторы, которые существенно повлияли на формирование и распространение собственных типов церквей на украинской этнической территории и определили их самобытность, дана системная картина возникновения и развития церковной деревянной архитектуры украинцев Карпат.

Разработана авторская концепция генезиса основных объемно-планировочных решений карпатских церквей и методика определения архитектурно-этнографических районов по объектам церковного строительства. На ее основе впервые осуществлено архитектурно-этнографическое районирование Карпат, определены основные типы и группы церквей, их особенности, границы распространения, охарактеризованы школы народного храмового строительства.

В диссертационной работе уточнено и расширено научный терминологический аппарат, необходимый для освещения архитектурно-этнографических аспектов темы и возрождения украинской сакральной строительной терминологии.

Ключевые слова: церковная деревянная архитектура, генезис планово-пространственных форм, архитектурно-этнографический районирование, школы народного храмового строительства.

Annotation

Taras, Yaroslav. Church wooden architecture of Ukrainians in the Carpathian region within a system of the traditional life culture.-- Manuscript.

Dissertation for the academic degree of Doctor of Sciences in History, specialty 07.00.05 -- Ethnology.-- I.Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine.-- Lviv, 2011.

The dissertation written upon a basis of thorough studies in wide range of sources for the first time defines the conceptual field of the problem and new directions of its scholarly analysis: wooden churches are viewed as a component of an ethno-cultural tradition and thus as the subject of ethnology, as a diverse phenomenon that was a result of the historical appropriation by an ethnos of a particular environment. A problem of origins of space-planning decisions is resolved in the course of research work; and the general development of church wooden architecture of Ukrainians in Carpathian region is reconstructed.

Previously forwarded suppositions and theories on origin and evolving of Carpathian wooden churches have got quite new conceptualization; for the first time factors that had influence upon formation and spread of the own type of church along ethnical Ukrainian territories and defined ethnographic original character of the Carpathian Ukrainians' church architecture have been analyzed.

The author has elaborated and presented a concept of origin of the main space-planning schemes; a set of methodological principles for division of territory according to the objects of church architecture have been developed and proved. In the theory of ethnology and the history of architecture such model for the first time has brought a possibility to define certain architectural ethnographic regions in accordance with objects of church architecture, to define principal types and groups of church buildings, to fix the schools of traditional folk temple construction and to overcome a mono-disciplinary approach to historical-ethnographic and architectural ethnographic region division.

New light has been thrown upon principles basic to the space-planning schemes for sacral architecture as well as upon a choice of places and kinds of wood for construction of churches; time for beginning and terms for construction of churches has been fixed; a number of problems as for direction in spreading of types and groups of constructions, as for locations of those in landscape, in planned structure of villages has been solved with analysis in landscape-religious aspect of space-planning church composition.

Several problems connected to the studies on regional and general typological formation which was caused by the so-called Valachian colonization of the Carpathians and foreign influences are resolved. For the first time in ethnology and history of architecture, new cartographic and illustrative materials are introduced that can help to resolve the question of the origins of space planning resolutions and to define the main types and groups of churches. It is essential for the study on the schools of wooden church building and their connection to historical-ethnographic regional divisions.

In dissertation has been corrected and widened a terminological apparatus indispensable for more clear presentation of architectural and ethnographic aspects of the theme as good as for revival of Ukrainian sacral terminology.

Key-words: church wooden architecture, origin of space-planning forms, architectural ethnographic region division, schools of traditional folk temple construction.

Размещено на Allbest.ru