Етнічна самоідентифікація української студентської молоді початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЕТНІЧНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Спеціальність: Етнологія

ЛЕВИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

КИЇВ, 2011 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКРЕТИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, двох додатків.

Загальний обсяг дисертації - 219 с., список використаних джерел та літератури - 25 с. (228 позицій).

Актуальність теми. Однією з маловивчених тем в українській етнології є етнічна самоідентифікація сучасного населення, частину якого становить студентська молодь. Актуальність досліджуваної проблеми обумовлюється важливою роллю, яку відіграє студентство у житті українського суспільства на сучасному етапі. Соціокультурні процеси, які розгортаються в сучасній Україні, характеризуються значними трансформаціями, змінами як у соціальній та етнічній структурі населення, так і в ментально-ціннісних настановах громадян. У такій складній ситуації принципово важливою є та позиція, яку займає інтелектуальна еліта країни, а також студентська молодь, що залишаючи університетські аудиторії долучається до економічного, культурного та політичного життя держави. Тому не буде перебільшенням сказати, що саме від характеру етнічної свідомості студентства значною мірою залежить доля України як національної сучасної держави.

Проблема етнічної самоідентифікації студентів викликає також значний суто науковий інтерес, адже студентський вік є періодом прискореної соціалізації молодої людини, в ході якого вона не тільки засвоює певні елементи етнокультурного досвіду та світогляду свого народу, але й здатна критично осмислювати їх.

Це зумовлює наукову актуальність досліджуваної проблеми. Вона визначається також відсутністю відповідних етнологічних досліджень, які б цілісно розкривали етнічну самоідентифікацію українських студентів, зокрема студентів м. Києва, з точки зору сучасних теоретико-методологічних напрацювань теорії етносу та етнічних процесів. Таке дослідження дозволить краще осмислити особливості етнічної соціалізації, становлення етнічної ідентичності, формування уявлень про етнопсихологічну дистанцію та збереження елементів традиційної етнокультури у молодого покоління мешканців глобалізованого середовища сучасного мегаполіса.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках загальної наукової теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія української державності нової та новітньої доби», затвердженої вченою радою, та пов'язана із науковими дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Об'єктом дослідження є студенти вищих навчальних закладів м. Києва. Предметом дослідження є етнічна самоідентифікація студентів - усвідомлення належності до певної етнічної спільноти, що реалізується шляхом етнічно значимих дій та проявів у мовній, соціокультурній, громадсько-політичній, релігійній сферах.

Мета дослідження полягає у розкритті особливостей етнічної самоідентифікації українських студентів у досліджуваний період. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання низки наукових завдань:

- з'ясувати стан наукової розробки, теоретико-методологічної та джерельної бази дослідження;

- визначити місце студентства в етнодемографічній структурі населення України, основні тенденції у розвитку українського студентства на сучасному етапі, охарактеризувати його етнічну структуру;

- з'ясувати роль і значення етнічної ідентичності в системі цінностей сучасного студентства;

- розкрити мовно-культурні аспекти етнічної ідентичності студентства;

- виявити особливості державницького та історичного світогляду студентів;

- визначити характер етнопсихологічної дистанції та рівень толерантності студентської молоді;

- виявити розбіжності в етнічній самоідентифікації різних груп студентства.

Географічні межі дослідження охоплюють м. Київ, якому притаманні значна питома вага студентів серед населення, глибокі історичні традиції суспільно-політичної активності студентів, локалізація у столиці провідних навчальних закладів, проживання студентів у полікультурному середовищі, яке характеризується співіснуванням вихідців з різних регіонів України та іноземних країн, наявністю розвиненої інформаційної інфраструктури, значним впливом глобалізаційних процесів.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 2001 року до теперішнього часу. Нижня хронологічна межа обумовлена вступом до вищих навчальних закладів молодих людей, які здобули загальну середню освіту у школах незалежної України. Для виявлення історичного підґрунтя притаманних сучасній етнічній самоідентифікації студентів явищ, а також для проведення порівнянь у діахронному вимірі автор звертається до більш ранніх періодів. Верхня хронологічна межа обумовлена часом проведення автором польових досліджень, покладених в основу джерельної бази.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та системності. У дисертації використано сукупність теоретичних та прикладних (емпіричних) методів наукового дослідження. На первинному етапі збору та опрацювання інформації застосовані практичні методи етнологічних досліджень: вибіркового обстеження, включеного спостереження, анкетування. На аналітичному етапі дослідження було використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу зібраного матеріалу, а також специфічні методи історичної та етнологічної науки. Зокрема, використання порівняльно-історичного методу дало змогу проаналізувати етнічну самоідентифікацію по аналогії з етнічною ідентичністю українських студентів попередніх історичних періодів та за контрастом з уявленнями про етнічну самоідентифікацію інших соціальних груп сучасного українського суспільства. Застосування методу емпатії дозволило подивитися на етнічну ідентичність студентів з точки зору її носіїв. Це дало можливість зрозуміти логіку міркувань студентів щодо тих чи інших аспектів цього складного явища. Застосування ретроспективного методу дозволило виявити ті особливості етнічного світогляду, які були притаманні українським студентам на різних етапах історичного розвитку.

Важливою рисою дослідження став міждисциплінарний підхід до його предмету, який було реалізовано через застосування здобутків суміжних соціально-гуманітарних дисциплін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка ще не була предметом спеціального дослідження. До наукового обігу введено результати проведених автором польових досліджень. Сформульовано цілісну концепцію особливостей етнічної самоідентифікації студентів та її місця в системі цінностей цієї соціальної категорії. Вперше виявлено ієрархію ідентичностей київських студентів, специфіку їхньої історичної пам'яті та характерні риси ставлення до української етнокультури.

Суттєво уточнено особливості етнопсихологічної дистанції та рівня толерантності студентів. Акцент у роботі зроблено на порівнянні етнічної самоідентифікації студентів м. Києва й інших вікових та професійних груп українського населення. Виявлено відмінності у ставленні до різних аспектів етнічної ідентичності студентів різних навчальних закладів та різних напрямів підготовки. Отримано нові дані щодо мовної ситуації у середовищі українського студентства, які дозволили уточнити уявлення про двомовність у великих містах України.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження етнічної самоідентифікації сучасного українського студентства можуть бути використані при написанні наукових праць, у розробці та викладанні узагальнюючих курсів з української етнології та історії України новітньої доби, різноманітних спеціальних курсів для студентів гуманітарних факультетів, у підготовці навчально-методичних посібників. Результати дослідження можуть бути використані при розробці державних програм національно-патріотичного виховання молодого покоління, у роботі неурядових громадських організацій тощо.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час обговорень на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, міжнародних науково-практичних конференціях «Шевченківська весна» (Київ, 2008, 2009) Основні положення і висновки дисертації викладені автором у 4-х статтях, опублікованих у фахових виданнях України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, методологічні принципи роботи, визначені мета, завдання, об'єкт та предмет, географічні та хронологічні межі дослідження.

Розкрито наукову новизну та практичне значення, представлено дані про апробацію результатів наукового пошуку на конференціях.

У першому розділі «Стан наукової розробки, теоретична база та джерела дослідження» висвітлюється історія дослідження етнічної ідентичності студентської молоді, розглядаються теоретичні підходи до вивчення питань пов'язаних із етнічною самоідентифікацією, а також здійснюється джерелознавчий аналіз.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми» висвітлюється історіографія дослідження. Відзначається, що проблеми української студентської молоді привертають дедалі більше уваги сучасних дослідників, що пояснюється значущістю студентства в суспільно-політичному житті держави, його потенціалом для майбутнього розвитку України тощо. Можна виділити низку магістральних напрямків у вивченні студентства, які розробляються вітчизняними науковцями. Це, зокрема, історія українського студентства у ті чи інші хронологічні періоди, участь студентів у соціально-політичному житті сучасної України, різні аспекти соціалізації студентів, місце студентів у навчально-виховному процесі, ідеологічно-світоглядні орієнтири студентства. В історичній науці найбільша увага приділяється вивченню студентства у другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст., водночас проблемі ролі й місця студентства в сучасній Україні приділяється не достатньо уваги також. На сьогоднішній день спеціальні дослідження з цієї теми представлені кандидатською дисертацією В. Шаповал, а також низкою статей, серед яких слід згадати праці О. Муравського, О. Барцьось, Ю. Каганова тощо. Варто згадати також працю, присвячену голодуванню студентів восени 1990 р., написану безпосереднім учасником тих подій, а також окремі роботи політологів. У зазначених працях розглядається насамперед період здобуття Україною незалежності на рубежі 80-х - 90-х рр. ХХ ст., який супроводжувався активізацією молоді, створенням численних студентських організацій та ініціатив.

Темі етносоціальних установок студентської молоді у структурі міжособистісної взаємодії присвячене дослідження В. Струніної, яке написане на матеріалах Автономної Республіки Крим. У дисертації О. Бичка розглядаються психологічні особливості етнічної ідентичності студентської молоді Східного та Південного регіонів України. Слід згадати також деякі праці соціально-гуманітарного напрямку, які стосуються студентства в сучасній Україні. Це, зокрема, праці політологів В. Рябіки, О. Басніна, І. Доцяка, М. Остапенко. Для нашого дослідження особливо цікавою є дисертація М. Остапенко, адже у ній проаналізовано політичну культуру студентства м. Києва наприкінці 90-х рр. ХХ ст.

Така робота дає можливість проаналізувати зміни у настроях та активності київських студентів, які сталися за наступні десять сповнених бурхливими політичними подіями років.

Ще один важливий в рамках нашого дослідження напрямок - соціалізація сучасної молоді, в межах якої відбувається серед іншого й становлення етнонаціональної самоідентифікації. Цій темі присвячена колективна монографія «Політична соціалізація студентської молоді в Україні», дисертації Л. Босої й Т. Поснової.

Таким чином, в галузі історичних наук проблематика студентства не залишена поза увагою, проте багато питань залишаються не достатньо розкритими.

У підрозділі 1.2 «Теоретичні підходи до вивчення етнічної самоідентифікації» на підставі аналізу праць зарубіжних та українських учених (Е. Сміта, Б. Андерсона, Ю. Бромлея, В. Євтуха, Г. Касьянова та інших) розкривається поняття етнічної самоідентифікації.

Зазначається, що етнічна самоідентифікація розглядається як процес ототожнення, уподібнення особою себе з певною етнічною групою. Поряд із цим в етнології широко використовується термін «етнічна ідентичність». Порівняння обох термінів засвідчує, що їх можна розглядати як синонімічні. Концепція етнічної ідентичності базується на основних постулатах наукової парадигми соціальної ідентичності, тобто виділення й віднесення людиною чи групою людей себе до тих чи інших спільнот за певними ознаками (наприклад, віковими або статевими).

У взаємодії одна з одною різні типи ідентичностей утворюють ієрархію, в якій кожна ідентичність займає своє особливе місце, при цьому деякі з них перебувають у центрі уваги, в той час як інші посідають другорядні позиції. Автор наголошує, що усі наявні на сьогоднішній день визначення поняття етнос розглядають етнічну самосвідомість у якості однієї з його найважливіших якісних ознак і необхідної передумови для існування етносу як такого. Компоненти етнічної ідентичності значною мірою дублюють атрибути таких явищ як етнос та нація. Зокрема, до характерних рис етнічної ідентичності відносять спільну територію, мову, культурні особливості, історичну пам'ять, традиції, звичаї, їжу, одяг тощо. Різні компоненти етнічної та національної самосвідомості перебувають у діалектичній взаємодії, взаємно доповнюють один одного й виступають кожного разу у новій якості та новому сполученні.

У підрозділі 1.3 «Джерельна база дослідження» здійснено аналіз джерел дисертації, які складаються з опублікованих даних статистичного, соціологічного та демографічного характеру, а також матеріалів польових досліджень автора. Саме останні послужили основним джерелом для написання роботи. Специфіка обраної теми вимагала особливого підходу до організації дослідження, яке проводилися методом вибіркового обстеження. Автор керувався насамперед тим міркуванням, що етнічна самоідентифікація особи є явищем, з одного боку, притаманним масовій свідомості, а з іншого - глибоко індивідуальним аспектом буття й мислення людини. Для досягнення максимально наближених до об'єктивності результатів необхідно було, з одного боку, обстежити якомога більшу кількість студентів, при цьому враховуючи можливі розбіжності у поглядах респондентів, залежно від їхнього віку й статі, вищого навчального закладу та напрямку підготовки, а з іншого - надати респондентові максимально можливу самостійність у формулюванні відповідей. Єдиним методом, який задовольняв обидві вимоги виявилося анкетування. Автором була підготовлена тематична анкета, питання якої стосувалися різних аспектів їхньої етнічної самоідентифікації й були сформульовані у чіткій відповідності до викладеної вище теоретичної бази дослідження. Для проведення анкетування було обрано чотири вищі навчальні заклади м. Києва - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (далі - НПУ), Академію праці та соціальних відносин Федерації профспілок України (далі - АПСВ), Київський національний університет імені Тараса Шевченка (далі - КНУ) та Національний авіаційний університет (далі - НАУ). В цілому було опитано 733 студенти м. Києва, які належать до різних статево-вікових категорій, різних вищих навчальних закладів, різних напрямів підготовки. Анкетування проводилося у грудні 2009 року. Для виявлення місця студентів в українському суспільстві та українському етносі були використані опубліковані матеріали демографічної статистики, зокрема матеріали Перепису населення 1989 р., Першого всеукраїнського перепису населення 2001 р., а також дані постійного демографічного моніторингу, який здійснюється фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. Крім того, було використано статистичні дані органів державної влади - Державного комітету статистики України й Державного комітету України у справах національностей та релігій.

Порівняльний матеріал для аналізу спільних та відмінних рис у етнічній самосвідомості студентів та інших категорій українських громадян дали результати багаточисельних соціологічних опитувань. У підготовці дослідження автор спирався на матеріали соціологічних досліджень, опубліковані у працях науковців Інституту соціології НАН України, Українського інституту соціальних досліджень, Київського міжнародного інституту соціології. Не менш репрезентативними вважаються дані Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Використано також дані окремих соціологічних досліджень, які здійснені іншими соціологічними службами, але під егідою авторитетних міжнародних організацій.

Таким чином, можна констатувати, що історіографічна, теоретична та джерельна база є достатньою для проведення автором дослідження етнічної самоідентифікації студентів.

У другому розділі «Студентська молодь в етнодемографічній структурі українського населення» розглядаються етносоціальні та етнодемографічні аспекти буття студентства.

У підрозділі 2.1 «Молодь України: етнодемографічна характеристика» автор звертається до аналізу місця молоді в етнодемографічній структурі українського суспільства, адже саме молодь є тією соціальною базою, яка великою мірою формує студентські колективи київських ВНЗ. Частку молоді у населенні України можна визначити за переписом 2001 року. За цими даними, в Україні проживало 7308,1 тис. осіб у віці 10-19 років й 6891,6 тис. осіб у віці 20-29 років. В цілому вони складають 29,5% населення України. З урахуванням того часу, який минув з 2001 по 2009 роки представники першої вікової категорії (15,2% населення України) нині утворюють демографічну базу українського студентства. Місце молоді в структурі населення України безпосередньо залежить від тієї демографічної ситуації, яка склалася за останні два десятиріччя й яку за усіма оцінками розглядається як кризову. Демографічній кризі в Україні притаманні такі явища, як скорочення чисельності населення, підвищення його середнього віку, яке відображає скорочення чисельності молоді, зниження тривалості життя і стрімке падіння народжуваності, від'ємне міграційне сальдо.

Особливо загрозливою є зменшення чисельності молоді в сільській місцевості. На думку демографів, причини зазначених кризових явищ мають історичне коріння й накопичувалися упродовж тривалого часу.

Характерною особливістю розвитку молоді в Україні є зміна її етнічної структури. На фоні загального скорочення чисельності населення України з 1989 по 2001 роки, кількість українців зросла з 37419053 до 37541693 осіб. При цьому чисельність представників етнічних меншин скоротилася з 14032981 до 10699209 осіб. Українці на сьогоднішній день на фоні більшості інших етнічних груп населення характеризуються кращою динамікою демографічного росту, вищим рівнем народжуваності. Питома вага в загальній чисельності населення осіб у віці молодшому за працездатний складає 19,3%, тоді як у росіян 13,3%, у білорусів - 5,5% і т. д.

Отже, завдяки особливостям природного відтворення, міграційним та асиміляційним процесам у складі української молоді збільшилася питома вага українців і, навпаки, зменшилася чисельність представників національних меншин. Ці та інші тенденції безпосередньо впливають на процеси формування етнічної ідентичності студентської молоді.

У підрозділі 2.4 «Сучасне українське студентство» аналізується особлива роль належить студентства, адже саме воно виступає носієм найпрогресивних ідей суспільного розвитку. За роки незалежності в Україні спостерігаються позитивні тенденції щодо поширення освіти серед населення. Упродовж 1990-2000 рр. кількість ВНЗ III-IV рівнів акредитації зросла з 149 до 315, а чисельність студентів збільшилася відповідно з 881,3 тис. до 1402,9 тис. Тенденція до зростання кількості студентів продовжувала зберігатися упродовж наступних років. Згідно даних Державного комітету статистики України, на початок 2009/10 н. р. в Україні налічувалося 2364,5 тис. студентів ВНЗ III-IV рівнів акредитації й 399,3 тис. студентів ВНЗ I-II рівнів акредитації. Україна упродовж останніх років демонструє одні з найвищих у Центральній та Східній Європі показники поширення вищої освіти серед населення. У 2000 р. на 10 тис. населення України припадало 285 студентів, а за індексом рівня освіти (0,92) держава перебувала на 15-16 місці в світі. Проблемою залишається якість освітніх послуг, а також той факт, що концепція «навчання упродовж життя» поки що не реалізована. Характерною рисою статево-вікового розподілу є численне домінування жінок у складі українського студентства. Про те, що ця тенденція сформувалася в останні роки, свідчать дані перепису 1989 року, згідно яких на території України вищу освіту мали 32,2% чоловіків та 30,6% жінок. Нині ця пропорція становить 45,3% й 51,1% відповідно. Територіальне розміщення студентів є дуже нерівномірним, де незаперечним лідером є м. Київ.

За етнонаціональним складом, найбільше студентів українських ВНЗ є саме українцями за походженням. Водночас, слід звернути увагу на той факт, що позиції етнічних українців за кількістю осіб з вищою освітою є далекими від лідерських. За даними перепису 2001 р. найбільша кількість осіб у віці старше 25 років з вищою освітою спостерігається серед росіян (47,6%), білорусів (39,2%) та кримських татар (39,9%). Серед українців вищу освіту має близько 38%. Середня тривалість навчання серед росіян складає 11,5 років, серед білорусів - 11 років, серед українців та поляків - 10,6 років. Промовистими є дані щодо володіння іноземними мовами: англійською володіє 3% росіян проти 1,5% українців, німецькою 0,7% проти 0,4% відповідно. Ситуацію, яка склалася в цілому можна вважати результатом довготривалого перебування українських земель у складі СРСР, яке супроводжувалося посиленою русифікацією, особливо у міському середовищі, а також інтенсивним переселенням на територію України етнічних росіян та білорусів, які оселялися переважно у містах і мали, таким чином, сприятливіші можливості для здобуття вищої освіти.

У підрозділі 2.3 «Соціальний портрет студентів м. Києва» дисертант аналізує статево-вікові характеристики студентів, їхнє соціальне походження, рівень матеріального забезпечення, територіальну приналежність тощо. Було виявлено, що деякі з цих характеристик зближують усіх опитаних студентів з різних ВНЗ, водночас інші показники засвідчують суттєві розбіжності у формуванні студентського контингенту. Майже усі опитані студенти народилися у 1987-1992 роках. Опитування показало, що більшість (60%) студентів покоління кінця 80-х - початку 90-х років ХХ ст. походить з дводітних сімей. Розподіл опитаних студентів за статтю показав суттєві розбіжності у залежності від навчальних закладів та напрямів підготовки, але результати підтверджують наведену вище тенденцію щодо переважання осіб жіночої статі серед студентів вищих навчальних закладів України. Абсолютна більшість студентів (96,5%) у шлюбі не перебуває.

Що стосується соціального, то серед опитаних київських студентів найбільше вихідців з родин робітників (32,88%) та службовців (25%). Змішане соціальне походження вказали 19% опитаних, ще 14,5% вказали що походять з інтелігенції. Характерно, що лише 5% опитаних зазначили, що походять із селянських родин. Серед опитаних студентів м. Києва були вихідці з усіх адміністративно-територіальних одиниць України, за виключенням м. Севастополя. Безперечними лідерами, як і слід було очікувати, є м. Київ, звідки походить чверть опитаних (25,65%), Київська (20,74%), Черкаська (9,41%), Житомирська (5,86%), Вінницька (5,46%) та Чернігівська (3,41%) області. Частка решти регіонів України не перевищує 3%, хоча сам факт навчання у київських ВНЗ студентів з усієї України є доволі промовистим. Більшість опитаних народилася у великому місті (33,01%), районному центрі (28,79%), селі (21,55%) та селищі міського типу (8,6%) на території України.

У третьому розділі «Мовно-культурні аспекти етнічної ідентичності студентства» розглядаються ціннісні орієнтири студентства, питання мовної приналежності студентів тощо.

У підрозділі 3.1 «Етнічна ідентичність в системі цінностей студентської молоді» визначаються домінантні орієнтири сучасних українських студентів, які на перший план ставлять сімейні, особистісні та загальнолюдські цінності. Водночас, соціологічні дослідження фіксують поступове зростання кількості молодих людей, які пишаються громадянством України, шанують її історію, мову та культуру тощо.

Студенти м. Києва, постають як люди з переважно сформованою етнічною ідентичністю. У більшості вони наголошують на своєму українському етнічному походженні, при тому з українцями себе ідентифікує більшість молодих людей, у яких лише один з батьків є етнічним українцем. Порівняно численними є випадки отожнення з українцями представників інших національностей. Прошарок людей, які мають подвійну етнічну ідентичність серед київських студентів відносно не великий. За цими показниками етнічна ідентичність студентів м. Києва є доволі близькою до ідентичності студентів Західної України.

Більше половини київських студентів відчуває спорідненість з іншими народами. Серед них, насамперед слов'янські народи, ареал проживання яких розташований найближче до кордонів України.

Як європейців себе ідентифікує приблизно половина опитаних студентів. У порівнянні з іншими соціологічними опитуваннями це засвідчує, що українська молодь, і студентство зокрема, значно частіше наголошує на своїй європейській приналежності у порівнянні з іншими віковими та професійними категоріями населення. На формування етнічної свідомості українських студентів впливає низка чинників, насамперед сімейне оточення, навчання у школі та ВНЗ, засоби масової інформації.

У підрозділі 3.2 «Питання мови в етнічній самосвідомості студентства» охарактеризовано роль мови в процесі формування етнічної ідентичності, а також стисло проаналізовано етномовні процеси в сучасній Україні. Проведене автором дослідження показало, що київським студентам притаманний високий рівень «мовної свідомості». Переважна більшість вважає рідною мовою українську й принаймні намагається використовувати саме цю мову у побутовому спілкуванні. Це вигідно відрізняє студентську молодь України (або принаймні її столиці) на фоні широкого загалу українського суспільства. Можна говорити про зростання престижності української мови у молодіжному середовищі.

Певний виняток становить лише загал студентів технічного вищого навчального закладу, де російська мова все ще зберігає позиції більш поширеної та престижної. Хоча не можна не відзначити, що й у цьому середовищі українська мова торує собі шлях. Рівень мовної стійкості, при цьому, залишається доволі низьким серед опитаних студентів, які у більшості охоче переходять на мову співрозмовника. Принаймні частково високі показники україномовності студентів Києва обумовлені впливом специфіки столичного середовща, де у порівнянні з іншими великими містами України, значно вищий відсоток осіб, які вважають своєю рідною мовою українську. Хоча не можна не відзначити того факту, що київські студенти у мовному питанні проявляють суттєво вищий рівень української етнонаціональної свідомості, ніж пересічні кияни.

У підрозділі 3.3 «Ставлення студентства до української етнокультури та традиційних релігійних цінностей» зазначається, що стосовно народної етнокультури, звичаїв та традицій студенти налаштовані переважно позитивно. Незалежно від ВНЗ або напрямів підготовки, більшість (80,9%) виступає не тільки за збереження, але за відродження та запровадження у суспільне життя елементів традиційної української культури. Переважно (71,9%) студенти долучаються до неї ще у дитинстві завдяки батькам та батькам батьків. Вони з шаною ставляться до сімейних реліквій, які передаються з покоління в покоління. Хаарактерно, що за відродження традиційної етнокультури в сучасному українському суспільстві виступають здебільшого ті студенти, які вже ознайомлені з нею й долучені до її елементів у родині. Проти - відповідно ті, хто не знайомі з предметом. Переважна більшість опитаних студентів (83,6%) бажала б розширити свій світогляд новими знаннями про звичаї та традиції українського народу, хотіла б мати народний одяг (а багато хто вже його має). Помітним, щоправда, є той факт, що незважаючи на численні зусилля популяризувати українську фольклорну музику на численних фестивалях та інших заходах подібного типу, київське студентство в цілому залишається слабко охопленим цією хвилею етномузичного відродження. Київські студенти демонструють позитивне ставлення до релігії й традиційних релігійних цінностей. Більшість студентів є віруючими, серед них домінують представники православ'я та позаконфесійного християнства. Студентська молодь, на прикладі студентів Києва, вітає процес об'єднання православних церков. Релігійність більшості опитаних студентів є поверховою.

Четвертий розділ «Державницький та історичний світогляд студентської молоді» присвячено ставленню студентської молоді до української держави та її минулого.

У підрозділі 4.1 «Студентство як чинник суспільно-політичного життя України» наголошується, що практично у будь-якій країні світу студентська молодь знаходиться в авангарді суспільно-політичних процесів, відіграє роль каталізатора важливих перетворень у політичній та соціально-економічній сферах. В Україні державотворча роль студентства була справді системною упродовж майже двох століть. Студенти відіграли важливу роль у революційних подіях 1905-1907, а також у визвольних змаганнях 1917-1921 рр. Радянська влада, усвідомлюючи потенціал студентства, вважала його небезпечним й саме тому намагалася поставити під свій контроль.Наступ сталінської тоталітарної системи на усі сфери суспільного буття українського народу унеможливив розвиток національного руху у стінах вищих навчальних закладів упродовж тривалого часу. Лише після Другої світової війни умови для його розгортання склалися на Західній Україні. У 60-70-і рр. ХХ ст. студентство активно влилося до лав правозахисного та дисидентського рухів, а у 1986-1990 рр. в Україні починають активно діяти молодіжні та студентські організації громадсько-політичного й патріотичного спрямування. Знаковою подією стало студентське голодування у жовтні 1990 р. у Києві. Після 1991 р. намітився спад активності молодіжного й, зокрема, студентського руху.

Серед основної маси студентської молоді в атмосфері кризи 90-х років поширився конформізм та апатія. Однак по мірі виходу України з економічної катастрофи, рівень активності громадян зріс. Політичні акції 2001 р. на вулицях Києва, у яких брали участь у тому числі й студенти, підготували ґрунт для політичних подій осені 2004 р., які отримали назву «Помаранчевої революції». Згідно соціологічних опитувань, близько 40% тодішніх студентів брали безпосередню участь у цих подіях, при чому понад 63% з них брали безпосередню участь в акціях протесту у Києві та інших містах. Розчаруванням у політиках, які прийшли до влади на хвилі протестів й не змогли дати належну відповідь суспільним очікуванням, призвели до поширення у студентському середовищі певного скептицизму щодо внутрішньополітичного життя України. Але цей скептицизм не позначився на національних почуттях студентства, а також на свідомому ставленні більшості студентів до української державності.

У підрозділі 4.2 «Ставлення студентства до української державності» зазначається, що студентство демонструє загалом вищий рівень національної свідомості та етнічної ідентичності, ніж інші професійні групи українського населення. Етнічна належність до українства вважається соціально престижною у студентському середовищі. В ході дослідження було з'ясовано, що студенти майже одностайно чітко й усвідомлено підтримують незалежність України (94,8%), що вигідно відрізняє студентство від решти громадян України, серед яких навіть зараз близько третини негативно ставиться до незалежності власної держави. Водночас, гордість за власну державу відчуває менше половини студентів (46%). Захищати Україну зі зброєю в руках готова відносно невелика частка студентів, проте ця особливість пояснюється розподілом студентства за гендерною ознакою: в українській ментальності захист держави вважається, насамперед, чоловічим обов'язком, водночас більшість студентів (в масштабах України в цілому, Києва зокрема й безпосередньо нашого дослідження) належить до жіночої статі. Більшість студентів (72,3%) вшановує національну символіку України - герб, прапор і гімн, а також з повагою ставиться до таких державних свят, як День Незалежності та День Конституції. Наше дослідження показує, що рівень патріотизму серед студентської молоді не залежить від її матеріального стану. Дається взнаки радше специфіка ВНЗ та напрямку підготовки: «історики» та «філологи» виявилися більш патріотичними, ніж «юристи» та «економісти», хоча рівень матеріального забезпечення останніх є суттєво вищим. Важливу роль у комплексі етнічного самоусвідомлення відіграє історична пам'ять і ставлення до подій минулого України. В сучасному українському суспільстві конкурують різні версії історичного розвитку України, особливо періоду ХХ ст. З огляду на це студентам було запропоновано дати важливим проблемам новітньої історії України, які викликають гострі дискусії у суспільстві. Виявилося, що серед студентів немає одностайності з цього приводу, водночас деякі тенденції в оцінках можна виділити. Так, опитані студенти в більшості негативно оцінюють факт перебування України у складі СРСР, переважно позитивно або нейтрально ставляться до діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни. Близько половини опитаних вважає Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Студенти м. Києва здебільшого бачать майбутнє України як нейтральної держави, яка є членом Європейського Союзу, хоча й вважають, що деякі іноземні країни становлять для неї загрозу. Склалося враження, що уявлення студентів про дружні або недружні щодо України сформоване завдяки засобам масової інформації.

У підрозділі 4.4 «Уявлення про етнопсихологічну дистанцію та рівень толерантності студентів» зазначається, що одними з найважливіших компонентів етнонаціональної самоідентифікації та самосвідомості студентів є їхнє ставлення до представників інших етнічних спільнот, відчуття етнічної дистанції, толерантне або нетолерантне ставлення до «інших». В цілому рівень толерантності у середовищі київського студентства є доволі високим. Виявилося, що переважна більшість не відчуває неприязні до представників національних меншин та інших народів (72,17% та 70,4% відповідно). Водночас, майже половина опитаних студентів (47%) вважає, що емігранти, які прибувають до України з країн Азії та Африки, становлять загрозу майбутньому українського народу. Студенти оцінюють імміграцію до України з країн Азії та Африки переважно з огляду на суто побутову неприязнь, яку багато хто відчуває до людей іншої раси та культури. Характерно, що більшість респондентів, які зазначили, що відчувають неприязнь до представників національних меншин всередині України об'єкт цієї неприязні вбачають у вихідцях з країн Азії та Африки. Таким чином поширені у минулому прояви побутової неприязні до окремих національних меншин, які століттями проживають на території України, у свідомості студентів значною мірою витіснені новими формами етнічної нетерпимості. Слід зазначити, що на тлі поширеного у студентському середовищі побоювання щодо мігрантів, значна частина студентів сама готова залишити Україну й опинитися на становищі мігрантів, але майже виключно у країнах Західної Європи та Північної Америки. При цьому, студенти в цілому погано ознайомлені з життям інших народів та країн.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано загальні підсумки проведеного дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист: самоідентифікація український етнологія

- В ході дослідження було виявлено, що в етнологічній науці на сучасному етапі її розвитку ще не було створено цілісного дослідження етнічної самоідентифікації студентів. Наявні наукові здобутки представлені переважно працями суміжних дисциплін, при чому лише окремі дослідження стосуються етнічної ідентичності студентів у регіональному вимірі. Проте, їхні автори підходять до предмету переважно з позиції психології, не використовуючи розгалужену теоретичну базу та понятійно-категоріальний апарат етнологічної науки. Етнологічний підхід передбачає вивчення етнічної ідентичності як комплексного явища, якому притаманні динамічність в ході етнічних процесів, ієрархізація в свідомості носія та структурованість. Джерельна база дослідження, яка включає матеріали етнодемографічної статистики, соціологічних досліджень й результати проведених автором польових досліджень, дозволяє сформувати цілісне уявлення про етнічну ідентичність студентів;

- У дисертації показано невід'ємний зв'язок студентства з більш широкою соціально-демографічною категорією українських громадян - молоддю. Аналіз змін етнічної структури населення України засвідчує, що найближчими роками внаслідок природної асиміляції питома вага етнічних українців серед студентів збільшуватиметься на тлі зменшення чисельності представників інших етнічних груп. Водночас, нині внаслідок специфіки територіального розміщення та соціально-економічного становища різних етнічних груп населення України, українці мають дещо ускладнений доступ до вищої освіти. В сучасній Україні спостерігається суттєве збільшення чисельності студентів на тлі загального скорочення кількості молодих громадян, наданням переваги спеціальностям економічного, юридичного, соціального профілю, переважання жінок над чоловіками у масі студентської молоді. Найбільша кількість студентів зосереджена у Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Одеській областях, однак незаперечним лідером за чисельністю студентів є м. Київ. Переважна більшість студентів, які нині навчаються у київських ВНЗ, народилися у 1987-1992 роках, походять переважно з Києва або невеликих міст центральних областей України;

- З'ясовано, що у свідомості київських студентів етнічна самоідентифікація відіграє дедалі важливішу роль. Переважна більшість опитаних студентів вважає себе українцями. Частка осіб, які ідентифікують себе з іншими національностями не перевищує 3%. При цьому студенти, у яких лише один з батьків належить до українського етносу, схильні ототожнювати себе саме з українцями. До цього ж схильні й деякі росіяни, які становлять найчисленнішу неукраїнську етнічну групу серед студентів київських ВНЗ. Зазначені тенденції засвідчують процес консолідації українського етносу, у якому поступово розчиняються представники інших національностей. Київські студенти значно більшою мірою, ніж представники інших статево-вікових та професійних груп населення, схильні вважати себе європейцями. Відносна більшість студентів відчуває етнічну близькість до сусідніх слов'янських народів. В ієрархії ідентичностей абсолютно переважає відчуття приналежності до власного етносу;

- Встановлено, що у середовищі студентів українська етнічна приналежність та вживання української мови вважається престижними. Кількість студентів, які вважають українську рідною мовою майже на третину перевищує кількість тих, хто найчастіше вживає її у повсякденному побуті й суттєво перевищує число осіб, батьки яких спілкуються саме українською. Для переважної більшості київських студентів характерна двомовність, яка пов'язана насамперед із низьким рівнем мовної стійкості україномовних українців. При цьому ідея прийняття в Україні другої державної мови викликає у київських студентів категоричне неприйняття. Рівень знання інших іноземних мов залишається доволі низьким. Дослідження показало, що студенти позитивно ставляться до традиційної української етнокультури, хочуть розширити свої знання про неї, підтримують прагнення відродити її елементи у сучасному етнічному бутті українства. Частково це пояснюється збереженням окремих українських традицій в сім'ях студентів. У переважній більшості студенти вважають себе віруючими людьми й відносять себе до православ'я або позаконфесійного християнства. Водночас, релігійність більшості студентів обмежується епізодичним відвідуванням культових споруд та відзначенням найбільших християнських свят;

- З'ясовано, що на даний момент київське студентство майже одностайно підтримує незалежність України (хоча й критично ставиться до сучасних реалій державотворення), в цілому готове до її дієвого захисту, з пошаною ставиться до національної символіки України, а також до основних державних свят. Більшість студентів бачить майбутнє України як нейтральної держави у складі європейської сім'ї народів. Київські студенти оцінюють історичне минуле українського народу з позиції громадян незалежної держави. Вони обізнані з подіями Голодомору 1932-1933 років й у більшості сприймають його як геноцид українського народу. Відносна більшість студентів негативно сприймає факт перебування України у складі СРСР й, навпаки, позитивно налаштована до діяльності ОУН-УПА в роки Другої світової війни. Водночас, ці найбільш гостро дискутовані в українському суспільстві явища минулого у багатьох студентів викликають неоднозначне ставлення (близько третини респондентів не може визначитися з оцінками тощо);

- Визначено, що для відносної більшості київських студентів характерний найвищий рівень етнічної толерантності по відношенню до іноземців та представників іншої національності. Дещо меншою є толерантність по відношенню до носіїв іншої релігій і ще менша - стосовно представників інших рас. Київські студенти доволі чітко усвідомлюють етнопсихологічну дистанцію по відношенню до інших народів, а приблизно у чверті опитаних це усвідомлення переростає у ксенофобські почуття. Традиційні форми етнічної неприязні та тертя між етнічними групами, які століттями проживали на території України, нині майже повністю витіснені новими формами інтолерантності, зокрема, до вихідців з країн Азії, Африки, Кавказького регіону. Приблизно половина опитаних вважає, що імміграція до України вихідців з країн «третього світу» становить загрозу майбутньому українського народу. Що стосується міграційного потенціалу самих українських студентів, то приблизно дві третини опитаних пов'язує свою майбутню самореалізацію з Україною, але стільки ж респондентів охоче виїхали б за межі країни з метою навчання або роботи. Слід зазначити, що на момент опитування більшість студентів взагалі ніколи не залишала межі України, а ті, які були за кордоном, відвідували переважно одну з республік колишнього СРСР. З огляду на це можна стверджувати, що уявлення студентів про інші країни та народи ґрунтуються переважно на стереотипах, у тому числі сформованих засобами масової інформації;

- У дослідженні виявлено відмінності в етнічній самоідентифікації студентів, які належать до різної статі, а також різних напрямків підготовки та ВНЗ різного профілю. Зокрема, показано, що серед студентів чоловічої статі більше прихильників інтеграції України до НАТО. Крім того, для молодих чоловіків характерний значно нижчий рівень етнічної толерантності. Найвищий рівень етнічної самосвідомості продемонстрували студенти НПУ й КНУ. За напрямками підготовки, найвищий рівень етнічної самосвідомості продемонстрували студенти гуманітарних факультетів. Рівень матеріального достатку майже не впливає на рівень патріотизму студентів. Порівняння фокус-групи студентів, які є дітьми зі змішаних шлюбів з вихідцями з моноетнічних родин показало, що рівень етнічної маргіналізації у зазначеній фокус-групі є невисоким - студенти, що входили до неї у більшості схильні ототожнювати з українцями. Підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що дослідження особливостей етнічної самоідентифікації сучасної української студентської молоді принесло здебільшого обнадійливі результати. Вони засвідчують, що молоде покоління освічених українців пишається своїм походженням, мовною та культурною приналежністю, сприймає майбутнє України як своє власне й готове прикладати свої зусилля заради зміцнення державності й відтворення української етнокультури.

ПУБЛІКАЦІЇ ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Студентська молодь в етнодемографічній структурі населення України на початку ХХІ століття / Володимир Левицький // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - К., 2010. - Вип. 29. - С. 138-141.

2. Уявлення про етнічну ідентичність студентів м. Киева (на прикладі НПУ імені М.П. Драгоманова) / Володимир Левицький // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник - К., 2010. - Вип. 3. - С. 86-93.

3. Етнічна ідентичність в системі цінностей сучасного українського студентства / Володимир Левицький // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - К., 2010. - Вип. 32. - С. 49-54.

4. Етнодемографічна характеристика української молоді (початок ХХІ ст.) / Володимир Левицький // Гілея. Науковий вісник. - К., 2010. - Вип. 42. - С. 92-99.

Размещено на Allbest.ru