Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК: 572.94:314.122.6-054.5 (477)

07.00.05 - етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

МІСЦИННІСТЬ ПЛЕМЕНІ ЯК ЧИННИК В РЕКОНСТРУКЦІЇ ЕТНОГЕНЕЗУ УКРАЇНЦІВ

Копцюх Богдан Романович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник доктор історичних наук, доцент Сорока Юрій Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Терпиловський Ростислав Всеволодович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри археології та музеєзнавства

- кандидат історичних наук Фігурний Юрій Степанович, Національний науково-дослідний інститут українознавства МОН України, завідувач відділу етнології

Захист відбудеться "11" квітня 2011 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001. 01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "10" березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Казакевич Г.М.

Анотації

Копцюх Б.Р. Місцинність племені як чинник в реконструкції етногенезу українців. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2010.

У дисертації здійснена спроба розглянути давнє уявлення про етнічність племені і пов`язаний з ним місцинно-територіальний характер його укладу, відображення цього в етногенезі українців та можливості застосування цього у локалізації. Визначено, що місцинністю племені зумовлене посмужне розташування археологічних пам`яток, культурна змішаність більших поселень, які зайняли декілька місцин, класифікація малих територій в обрядах. Встановлено, що плем`я було зовсім окремою по відношенню до роду, общини, народу ранньоетнічною спільністю, оскільки відрізнялося від них призначенням. Доведено, що великий етнос сформувався саме завдяки оселенню племені на дуже схожих між собою мікроформах рельєфу, де із-за подібних умов виник один тип побуту, що дозволило розкидано зайняти значний простір, не відособитися від інших протоетносів, адже їхні початковоспеціалізовані місцинні поселення (землеробські і скотарські різних типів, змішані, ремісничі) сусідили і могли згодом взаємодоповнитися.

Ключові слова: плем`я, етногенез, українці, звичай, місцина, місцинність племені, посмужність, поселення.

Копцюх Б.Р. Местность племени как фактор в реконструкции этногенеза украинцев. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2010.

Исследуется микролокальность племени, которая обнаруживается в его обычае селиться на местах (преимущественно, фациях) внешне очень похожих, что прослежено на примерах из многих археологических культур древности, у фактах обособленности небольших групп жилищ и отличий материальных комплексов на двух соседних, но с разным рельефом местах, значит, это и два поселения, нередко разделенные всего-навсего ручейком. Рассматривается обычай осваивания племенем мест только одного типа - очень похожих по внешности небольших участках рельефа, на которых однообразие природных условий обеспечило формирование единого образа жизни. Проанализировано расселение племен, известное из письменных источников и обнаружено, что оно было дисперсным. Иногда эти источники в сочетании с очень старинной топонимикой способны намного расширить существующее представление о племенах.

В диссертации освещено также древнюю классификацию небольших мест поселения. Установлено, что места делили преимущественно сначала на открытые и неоткрытые (под кустами, лесом), а потом уже, учитывая при этом особенности рельефа, экспозицию к сторонам света и в результате всего этого - хозяйственную пригодность. Для восстановления сущности племенного строя к анализу привлечены фрагменты представлений о происхождении человека от его земли. Вычленение и анализ территориального контекста традиционной культуры с явными элементами архаичности раскрыло иной облик племени: принадлежность к данной общности считалась по матери, с ней связывали и роль жены в обществе, при этом водное пространство символизировало род, принадлежность к которому определялась лишь по отцу, земля и все, что ее напоминало, представляло также и племя. Рассмотрен процесс формирования племенной системы. Племя, рассеяно занимая небольшие участки земли (места), раскинулось далеко. Расселение происходило поперёк значительных параллельных между собой рек по частям их бассейнов (с верховья на верховье, с низу на низ), что исконно отобразила большая этническая территория. Так оно не только завладело большой территорией, а что более важно, сложились уже предпосылки для быстрого слияния соседних разноплеменных поселений, поскольку те культурно взаимно дополняли друг друга. Показана ситуация в позднеплеменной период, когда наряду с малыми земельными общностями возникли большие группировки, начинает формироваться основание будущей этнической карты. Проанализированы разновидности местности племени, главным образом, угловая, чересполосная. В диссертации подчёркивается, что племя, находясь в зародыше этноса, наиболее глубоко открывает сущность этнического.

Ключевые слова: племя, этногенез, украинцы, обычай, место, местность племени, чересполосность, поселение.

B.R. Koptsyukh. Locality of tribe as a factor in reconstruction of ethnogenesis of Ukrainians. - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of PhD in History in specialty 07.00.05 - ethnology. Kyiv Taras Shevchenko National University. Kyiv, 2010.

An attempt to consider ancient concept of ethnicity of tribe and associated with it local-territorial nature of its structure, reflection of this in ethnogenesis of Ukrainians and possibility of use in localization is realized in the thesis. It was determined that locality of tribe conditioned stripe location of archeological monuments, cultural mixture of lager settlements which occupied several localities, classification of small territories in rituals. Was found that tribe was quite distinct with respect to clan, community, nation, early ethnic community as it differed from them by mission. It is proved that the great ethnos was formed exactly because of the settlement of a tribe on very similar relief microforms, where due to similar conditions one type of the mode of life emerged that allowed to widely occupy a vast territory, not to become too isolated from other protoethnoses, as their initially specialized local settlements (crop farming and cattle-breeding settlements of different types, mixed, handicraft settlements) were situated quite near from each other and could mutually complement each other later on.

Key words: tribe, ethnogenesis, Ukrainians, custom, locale, locality of tribe, stripe.

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Загальний обсяг роботи становить 217 с. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що охоплюють 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (30 с., 335 позицій), трьох додатків на 5 с.

Вступ. Актуальність дослідження. Утвердження української державності зумовлює інтерес до пізнання суспільних середовищ, у яких формувався український етнос. В умовах національного відродження, поширення знань про Україну в світовому просторі постає необхідність вивчення витоків українського етносу. З огляду на це, подальше дослідження давніх людських об`єднань стає одним з пріоритетних напрямків вітчизняної етнологічної науки.

Однією з невід`ємних складових етногенезу українців, як й інших етносів, є місцинність племені, що сприяє глибшому розумінню етнотворчих процесів. Актуальність пізнання й наукове осмислення цього явища зумовлені наступним: значенням організації племені, його природного середовища для етногенезу.

Розвиток організації племені, який разом з подальшим розвитком продуктивних сил визначив хід усього етногенезу, має велике значення для дослідження етнічної історії, вкорінення й функціонування багатьох звичаїв у нашій культурі. Шукаючи своє місце в ландшафтному оточенні у первісну епоху, споріднені групи людей створили суспільне оточення, яке характеризує їх побутово-територіальну організацію, принципово відмінну від роду.

Питання, пов`язані з етногенезом українців, посідають наріжне місце в історичній науці в цілому. Тому опрацювання етнографічних матеріалів, якнайширше залучення здобутків археології, введення до наукового обігу топонімічних даних, детальний розгляд інформації стародавніх, ранньосередньовічних писемних джерел дає можливість глибше розкрити проблему місцинності племені як важливого чинника висвітлення процесу зародження великого етносу. Досі саме ця тема обраного дослідження не знайшла висвітлення в етнологічній науці. Про актуальність теми свідчить і той факт, що у декількох галузях історичної науки (наприклад, в етнології та археології) вчені одночасно працювали над дослідженням племені.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми "Історія української державності нової та новітньої доби" (державний реєстраційний номер 06БФ 046 - 01) і пов`язана з дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об`єктом дослідження обрано плем`я як споріднену групу людей.

Предметом дослідження є місцинність племені - оселення на місцинах майже однакового вигляду, де подібні умови, що зумовили схожий побут, уявлення про окрему територію-основу і відображення цього в етногенезі українців як чинник для його реконструкції.

Мета дослідження - з`ясувати роль місцинності (мікролокальності) племені в започаткуванні етносу, набагато більшого від нього.

Для реалізації мети автор визначив такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

- пізнати локальність племені на прикладах ряду синхронних та асинхронних археологічних пам`яток (на території України) та знайти критерій визначення їхньої приналежності як племінних;

- простежити розселення племен на території України у давній писемній історії;

- виділити і уточнити територіальний контекст давньої обрядовості;

- розкрити через аналіз мікролокальності племені (а саме, поширення господарсько-територіальних підтипів), механізм формування великого етносу;

- запропонувати локалізацію початків етногенезу на основі прояву територіального чинника.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з початку ІІ ст. н. е. до кінця ІХ ст. н. е. Нижня хронологічна межа обумовлена зміною етнокультурної ситуації на рубежі І - ІІ ст., що засвідчено припиненням функціонування зарубинецьких пам`яток у деяких місцях на Поліссі та появою їх в Середньому Подніпров`ї Обломский А.М., Терпиловский Р.В., Петраускас О.В. Распад зарубинецкой культуры и его социально-экономические и идеологические причины / А.М. Обломский, Р.В. Терпиловский, О.В. Петраускас. - К.: Институт археологии, 1991. - С. 1 - 6., що не могло не вплинути на розвиток організації племені. Верхня межа - час виникнення племінних князівств. Автор деколи виходить за означені хронологічні межі, якщо того вимагає логіка викладу матеріалу.

Географічні межі дослідження охоплюють українські землі лісостепу на півдні (Полтавську, Черкаську, Вінницьку, Хмельницьку, Чернівецьку, Тернопільську, Івано-Франківську, Львівську області) та прилеглу смугу лісів на півночі (Закарпатську, Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську, Чернігівську, Сумську області), бо тут етнографічний матеріал демонструє зв`язок з архаїкою, поширювалися загальновизнані (як слов`янські) археологічні культури: празько-корчацька, райковецька, а також попередні їм і наступні.

Методологічну основу дисертаційної роботи становлять принципи історизму та системності. Визначені принципи обумовлюють часово цілісний, безсторонній, структурний, впорядкований розгляд проблеми з порушенням різних її аспектів. З-поміж сукупності методів сучасної історичної науки в роботі використовувалися загальнонаукові (аналізу, синтезу, логічний, класифікації, типологізації, системно-структурний) та історичного джерелознавства (наукової евристики, класифікації, систематизації і критики джерел), порівняльний, комплексний, реконструкції. Комплексне їх застосування дозволило реалізувати сформульовані в дисертації дослідницькі завдання і досягти поставленої мети.

Наукову новизну і науково-теоретичне значення одержаних результатів визначають як сама постановка багато в чому нової і важливої проблеми, так і розкриття місцинності племені.

На основі вивчення наукової літератури, системного аналізу, опрацювання великого масиву джерел (етнографічних матеріалів, археологічних, писемних, топонімічних даних) та їхнього узагальнення, вперше в історіографії комплексно досліджено місцинність племені за його організацією розселення, самовизначенням, перетворенням у велике об`єднання поселень та подальшим розгалуженням на нові подібні утворення. В роботі вперше здійснено узагальнюючий аналіз мікролокальності поселення племені та визначення типу місця. Розширено знання про етнічну субстанцію, з`ясовано й досліджено механізми функціонування місцинної системи племен.

Отримані в результаті дослідження висновки у значній мірі доповнюють важливу для реконструкції етногенезу українців тему.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що систематизована зібрана інформація, її аналіз, теоретичне узагальнення і висновки можуть бути використані для підготовки нових наукових досліджень з історії України, етнології, археології, українознавства, історичної географії, а також етнонімії. Результати дослідження та його окремі положення, фактологічний матеріал могли б слугувати основою для підготовки лекцій, спецкурсів і проведення практичних семінарських занять у навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження здійснена на міжнародних наукових конференціях: "Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології" (Київ,

2006 р.), "Розвиток етнокультури в умовах трансформаційних та глобалізаційних процесів" (Київ, 2008 р.), "Дні науки історичного факультету" (Київ, 2010 р.); в 6 статтях і 2 індивідуальних монографіях.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об`єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні та географічні межі, методологічні засади і методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

В першому розділі "Історіографія та джерельна база" викладено результати аналізу літератури, джерел та охарактеризовано джерела, використані в роботі.

У підрозділі 1.1. "Історіографія проблеми" здійснено аналіз наукових праць за історико-хронологічним та проблемним параметрами з обґрунтуванням періодизації дослідження теми, подано характеристику джерельної бази дисертації.

Аналіз наукової літератури проблеми, опрацьованої Р.В. Терпиловським Давня історія України / За ред. П.П. Толочка. - К.: Інститут археології НАНУ, 2000. - С. 14 - 25; Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период / Под ред. В.Д. Барана. - К.: Наукова думка, 1990. - С. 110; Терпиловський Р.В. До проблеми походження ранньосередньовічних культур Подніпров`я / Р.В. Терпиловський // Проблеми походження та історичного розвитку слов`ян. - Київ - Львів, 1999. - С. 111 - 116., з урахуванням концепції періодизації всієї загальної історіографії україногенезу, створеної В. Коцуром, Я. Калакурою, В. Капелюшним, О. Рафальським, С. Стельмахом, дало підстави встановити суть і повноту висвітлення етногенезу, виявити вузькі місця, окреслити перспективи його подальшого вивчення. Історіографічна періодизація історії України дозволяє виявити основні етапи наукового вивчення етногенезу.

Описовий етап (підперіоди: літописний, документальний, записок) пов`язаний з княжою добою і започаткований "Повістю минулих літ", де вперше акцентовано увагу на територіальності племінної самосвідомості. Наступне зростання інтересу до коренів населення нашої землі припало на пізнє середньовіччя. В цей час найбільше виділяється "Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі про походження славного народу руського, слов`янського, сарматського" Матвія Стрийковського Крисаченко В.С. Українознавство / В.С. Крисаченко. - К.: Либідь, 1996. - Кн. 1. - С. 132, 135. зацікавленням минулим, опрацюванням робіт давніх авторів. У цьому періоді досліджень потрібно відзначити працю етнографа М. Максимовича Максимович М. Дні та місяці українського селянина / Михайло Максимович. - К.: Обереги, 2002. - С. 41..

Концептуальний етап характеризувався пошуком етнічної основи українського народу та остаточним утвердженням української історичної науки Калакура Я.С. Українська історіографія / Я.С. Калакура. - К.: Генеза, 2004. - С. 37.. В цей період дослідницька діяльність та наукова школа М.С. Грушевського заклали підвалини для вибудовування концепцій україногенезу Грушевський М. Історія України-Руси / Михайло Грушевський. - К., Наукова думка, 1992. - Т. 2. - С. 48, 50, 129..

На наступному етапі (фундаментальному) у 20-х рр. ХХ ст., коли інерція Української революції ще тривалий час забезпечувала розвиток національної історіографії, посилилося вироблення засад науки про етнос. Основною рисою цього процесу було намагання залучити до студій україногенезу якнайширшу джерельну базу. Зокрема, було підготовлено десять книг "Історіографічного вісника", три книги "Матеріали до етнології" Українська етнологія / За ред. В.К. Борисенко. - К.: Либідь, 2007. - С. 82 - 84..

З насадженням в історичній науці більшовицької ідеології українська національна історіографія переміщується в еміграцію. Розгляд питання етногенезу було продовжено в дослідженнях І. Крип`якевича, С. Томашівського, В. Липинського. Географічний орієнтир у підході до аналізу становлення етносу започаткував Д. Дорошенко твердженням, що "…етноґрафічна українська територія майже в цілості покривається з ґеоґрафічною" Дорошенко Д. Нариси історії України / Дмитро Дорошенко; Репринтне відтворення мюнхенського видання 1932 р. - К.: Глобус, 1991. - Т. І. - С. 27..

У той же час в УРСР класові підходи до вивчення племені, й етносу взагалі, поступово звели практичні зацікавлення до простеження розвитку матеріальної культури і її перерозподілу. Відбувалося тільки деяке накопичення джерел, головним чином, з археології. Разом з тим, потреба взаємодоповнення наукових напрямків призвела до певної їхньої інтеграції. Так, у праці В.П. Петрова "Етногенез слов`ян" Петров В.П. Етногенез слов`ян /В.П. Петров. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 12, 31. висвітлення племені відбувалося виходячи вже з факту етнотериторіальної мозаїки.

Сучасний етап розвитку вітчизняної думки розпочався з 1990-х рр. і став періодом розвитку і утвердження української національної історичної науки. На основі нової інформації джерел, передових наукових підходів та сучасних дослідницьких методів з`явилися праці, що охоплювали широкий спектр проблем, пов`язаних з витоками та формуванням українського народу. Вагомий внесок у вивчення етногенезу зробили В. Борисенко, Р. Терпиловський, Л. Залізняк, В. Капелюшний, Я. Калакура, Ю. Сорока, Л. Зашкільняк, В. Піскун, А. Слюсаренко, І. Тюрменко, глибиною викладу матеріалу відзначається колективна праця "Українська етнологія" Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України / М.О. Чмихов, Н.М. Кравченко, І. Т. Черняков. - К.: Либідь, 1992. - С. 293, 297.. Водночас відбулося поглиблення осмислення й даних археології про розселення племен на основі встановлення факту культурної посмужності (А. Сміленко), змішаності більших (розташованих на двох місцинах) пам`яток. Також О. Сминтина із-за відсутності змоги зональністю пояснити відмінність сусідніх археологічних матеріальних комплексів прийшла до слушного висновку про існування невідомого фактору Сминтина О.В. Зональність ранньопервісних культур: дослідження, факти, теорії. - Одеса: Астропринт, 2001. - С. 250..

Виробленню цілісного погляду на умови утворення етнорегіональних об`єднань сприяли наукові дослідження В. Смолія, О. Гуржія Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація / В.А. Смолій, О.І. Гуржій. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 8., М. Хоменка Хоменко М. "Етнос" чи "етнічність"? (До питання пошуку базової категорії етнології) / Микола Хоменко // Етнічна історія народів Європи. - К., 1999. - Серія 1. - С. 85.. Пошук базових категорій етнології значно розширив горизонт дослідження етногенезу, виявив його зв`язок із ландшафтом. Серед сучасних досліджень на основі багатоплемінної теорії ранньослов`янської концепції етногенезу слід виділити працю Л. Залізняка "Від склавинів до української нації" Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації / Леонід Залізняк. - К.: Бібліотека українця, 2004. - С. 86.. Нині намітилась тенденція до появи нових підходів у визначенні основи етносу. Так, узагальнюючи здобутки вітчизняної історіографії, Л. Нагорна відзначає, що "…у системі історичного пізнання відбувається черговий поворот…його можна назвати територіальним" Нагорна Л. Територіальність як чинник еволюції та фундамент ідентичності / Лариса Нагорна // Історичний журнал. - К., 2007. - № 4. - С. 3.. На особливому значенні території в ранній час формування етносу акцентують увагу С. Павлюк Павлюк С. Етногенеза українців: спроба теоретичної конструкції / С. Павлюк. - Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2005. - С. 7., Ю. Фігурний Фігурний Ю.С. Український етнос в просторі та часі / Ю.С. Фігурний. - К.: ННДІУ, 2009. - С. 38., В. Ігнатенко, О. Селіванова Ігнатенко В.В., Селіванова О.О. Проблема етнічної ідентичності: аналіз дискусійних аспектів / В.В. Ігнатенко, О.О. Селіванова // Вісник Черкаського університету. - Черкаси, 2008. - Вип. 133 - 134. - С. 15., Б. Савчук Савчук Б. Українська етнологія / Борис Савчук. - Ів.-Фр.: Лілея-НВ, 2004. - С. 39..

А саме в етнологічних дослідженнях ролі племені в етногенетичних процесах виділяються два періоди. Перший з них почався в 20-х рр. ХХ ст. Серед його представників необхідно назвати С. Широкогорова Филиппов В.Р. С. Широкогоров: возле истоков биосоциальной интерпретации этноса / В.Р. Филиппов // Этнографическое обозрение. - 2006. - № 3. - С. 86. і Л. Гумільова Гумилев Л. География этноса в исторический период / Л. Гумилев. - Ленинград: Наука, 1990. - 278 с.. Другий етап почався у 70-х рр. ХХ ст. Це перехід до дослідження поділу місць в епоху племен. Тут, крім вченого В.П. Петрова, потрібно відзначити підхід сучасного дослідника Б. Савчука, який наголошує на необхідності в процесі дослідження етногенезу аналізувати розташування окремих поселень Савчук Б. Українська етнологія / Борис Савчук. - Ів.-Фр.: Лілея-НВ, 2004. - С. 22..

У цілому ряді досліджень деякі закономірності розселення спостережені також на мезорівні. Про зв`язок давньоетнічної ситуації з ландшафтом пише Я. Онищук Онищук Я. До питання про етнокультурну ситуацію на Волино-Подільському пограниччі в перших століттях н. е. / Ярослав Онищук // Наукові записки. - Львів: ЛІМ, 1997. - С. 110.. На відмінність племінного розселення на мезорівні у межах ландшафту вказує М. Филипчук Филипчук М.А. Топографія пам`яток культури типу Луки Райковецької у Прикарпатті / М.А. Филипчук // Етнічні процеси в Південно-Східній Європі в І тис. н. е. - Київ - Львів, 1999. - С. 308.. Для утвердження наукового розуміння українського етногенезу важливе значення має археологічне вивчення племені, яке проходило двома шляхами: дослідженням різнокультурної локальності поселень і розглядом безпосередньо особливостей племінного розселення. Виділяються глибиною аналізу структури поселень праці В.Д. Барана, Р.В. Терпиловського, А.Т. Сміленко, Д.Н. Козака, Б.О. Тимощука, Я.В. Барана, М.А. Филипчука.

З фундаментальних робіт необхідно відзначити колективну працю "Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период" (автори В.Д. Баран, Б.В. Магомедов, Р.В. Терпиловський, Є.В. Максимов та інші), книгу Б.О. Тимощука "Восточнославянская община VI - Х вв.". Ця книга відзначається систематизацією даних про "мініатюрні" поселення Тимощук Б.А. Восточнославянская община VI - X вв. н. э. / Б.А. Тимощук. - М.: Наука, 1990. - С. 15., а колективна - містить цінні узагальнення, наприклад, що найрозмаїтіша топографія поселень саме черняхівської культури Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период / За ред. В.Д. Барана - К.: Наукова думка, 1990. - С. 110., яка, відомо, була дуже різноплемінною. Важливе значення має також твердження (у згаданій колективній праці), що поселення племен, розглянених там археологічних культур, займають тільки улюблені місця. Виділяється комплексним розглядом етногенезу колективна праця "Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат" за редакцією С.П. Павлюка. Необхідно згадати статтю М.А. Филипчука "Топографія пам`яток типу Луки-Райковецької у Прикарпатті".

Серед напрацювань іноземних дослідників слід відзначити дослідження російського вченого "Этносфера" Л.М. Гумільова Гумилев Л.Н. Этносфера / Л.Н. Гумилев. - М.: АСТ, 2008. - 575 с., а також внесок археологів П.Н. Третьякова, Б.О. Рибакова. Німецькі вчені започаткували спеціальну археологію поселень ("Siedlungsarchaeologie"), яка вже окремо повністю оформилася на початок ХХ ст. З представників цього напряму виділяється Г. Янкун. У поляків в другій половині ХХ ст. виникла археологія заселення ("archeologia osadnicza"). З її представників відомі Е. Маєвскі, Й. Садовскі, А. Димачевскі. В археологічних дослідженнях проблеми є такі періоди: вивчення окремих поселень (ХІХ ст. - 60-ті рр. ХХ ст.) і системності розселення (сучасний).

Отже, окремі аспекти розселення племен, які становлять значний інтерес для дисертаційного дослідження, вже отримали висвітлення в історичній науці, етнології, археології. Одночасно залишається багато питань, зокрема, встановлення локальності племені, системного аналізу цього об`єднання, з`ясування типу освоєних ним місць, розкриття світоглядної основи за допомогою давніх уявлень, визначення різновидів місцинності даної людської спільності. Усе це продиктувало необхідність комплексного етнологічного дослідження локальності етносу.

У підрозділі 1.2. "Характеристика джерельної бази" розкрито, що її становлять етнографічні матеріали, дані археології, повідомлення давніх авторів, топонімічні дані.

Етнографічні матеріали в дисертації поділено за інформаційним наповненням на обмежені (зберегли одну рису світогляду) і комплексні, а також виділено групи за функціональною спрямованістю. Першу групу становлять міфологічні уявлення про Матір-Землю, другу - звичаї, обряди, символіка землі (знаки, предмети-символи), які показують активне застосування цього світоглядного надбання в побуті. Виділено як важливі звичаї "займанщини", уникання продажу землі, яка була у користуванні віддавна, обряди "клятви з дерном на голові", "водіння Куста". Цінним джерелом є локально відмінні весільні обряди з елементами архаїки, зокрема, досліджені В.К. Борисенко Українська етнологія / За ред. В. Борисенко. - К.: Либідь, 2007. - 400 с., які показують дисперсність однотипної етнокультурної спадщини давнього населення. Необхідно виділити значення інформації про предмети-символи для розкриття давніх уявлень, пов`язаних з обожненням своєї землі, зокрема, даних про "деревце" (і "гільце"), "останній сніп", писанку. Пізнано, що у визначенні придатності етнографічного джерела для дослідження епохи племен необхідно розглядати його в якнайширших зв`язках, особливо з археологічними джерелами, адже комплексне залучення їх - основа етнологічного вивчення раннього періоду етногенезу.

Археологічні джерела діляться на дані про пам`ятки (мініатюрні та двомісцинні поселення, могильники, окремі культові місця), про зони розселення (однокультурні смуги, скупчення різних за культурною приналежністю поселень - малі зони і області - локальні варіанти культур). Найбільше інформації дають організація поселень і кераміка, а ще знаряддя праці, орнаменти прикрас. Визначено, що для дослідження мікролокальності племені має велике значення відмінність уламків кераміки у різних місцях, на якій наголошує дослідник стародавніх та ранньосередньовічних культур Р.В. Терпиловський Давня історія України / За ред. П.П. Толочка. - К.: Інститут археології НАНУ, 2000. - С. 103.. Кераміка, як поширений вид знахідок, інформаційно місткий завдяки прямому зв`язку посуду із умовами місцин для вирощування тих чи інших злаків або випасу худоби (його форма, керамічне тісто, спосіб виготовлення розраховані для приготування та зберігання традиційної для конкретного племені їжі). Великий масив важливих відомостей почерпнуто з статей-повідомлень про розкопки (наприклад, стаття-повідомлення "Пам`ятка перших сторіч нашої ери у верхів`ї Золотої Липи" М.В. Цигилика, де описане неоднакове, за культурою, поселення на сусідніх 2-х місцинах Цигилик М.В. Пам`ятка перших сторіч нашої ери у верхів`ї Золотої Липи / М.В. Цигилик // Матеріали Другої подільської історико-краєзнавчої конференції. - Львів, 1968. - С. 114 - 116.), статей-зводів пам`яток, монографій.

У комплексі джерел також важливе місце займають писемні дані. Писемні джерела розділені на три групи. До першої віднесено відомості про переконання в спорідненості із своєю землею. До другої - дані про території етносів. Сюди також доцільно віднести численні згадки давніх авторів: Геродота, Страбона, Йордана - про звичай проживання племен групами (подекілька в одній географічній області). Менше даних є про походження назв племен від місць їх розселення, але ця третя група особливо цінна, бо вже узагальнює інформацію на рівні етнічного самовизначення. Цінні й земельні документи, зокрема, ті, що повідомляють давні назви місцин, наприклад, про назву "лацини" - природно виділених ділянок землі (вузьких смуг) в Середній Італії, у якій, власне, жили латини Гвоздєва І.А. Центурія як тип міри площі в римському землеврядуванні / І.А. Гвоздєва // Вісник Львівського університету. - 1988. - Випуск 24. - С. 21.. Хоч в роботі відзначено, що писемні дані мають вигляд найбільш самостійних, але має слушність В. Космина, вважаючи, що вони містять небезпеки суб`єктивності та недостатньої поінформованості автора Космина В. Історичне джерело в цивілізаційному аналізі історії / Віталій Космина // Історичний журнал. - К., 2009. - № 6. - С. 119..

Також у дисертаційному дослідженні використані топонімічні дані етнонімної топоніміки і комбінованих пам`яток: топонімічних легенд, топонімічних переказів Сокіл В. Писана керниця: Топонімічні легенди та перекази українців Карпат / Василь Сокіл. - Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1994. - С. 12.

Таким чином, з обраної теми існує значний масив джерел. Він дає змогу ґрунтовно дослідити основні аспекти обраної теми.

Другий розділ "Дослідження мікролокальності племені" дає змогу побачити мікролокальність племені, окреслити її основні ознаки.

Підрозділ 2. 1. "Мікролокальність племені за даними археології" присвячено розгляду археологічних даних, що розкривають типологію місцезнаходження пам`яток, а тим самим - упорядкованість розселення племені за усталеним звичаєм на дуже подібних між собою місцинах.

Встановлено, що при розрізненні територій люди вже у первісності орієнтувалися на фації - малі мікроформи рельєфу (за географічною термінологією). Визначено, що місцинна мікролокальність племені була йому необхідною особливо в ранній час, адже пристосуватися до території, розселяючись, можна не будь-де, а тільки до дуже подібних між собою місцин, де схожі умови (мікроклімат, ґрунт, рослинність), адже лише там поширився єдиний тип життєзабезпечення (влаштування жител, господарства). Порівняння топографій поселень мезоліту, неоліту, енеоліту, бронзи на Закарпатті з типовими місцезнаходженнями пам`яток тих же часів на Волині, Прикарпатті, Сіверщині засвідчило упорядкованість розселення за певним звичаєм на подібних між собою місцинах, а не на цілих місцевостях. Встановлено, що дотримання цього звичаю спостерігається і значно пізніше - на початку нашої ери, коли вельбарці оминули схили Верхнього Подністров`я, не передбачені їх звичаєм оселення, на відміну від венедів. Також важливим доказом, що плем`я у виборі місць заселення орієнтувалося на невеличку форму рельєфу, визначено відому з археологічних даних (пишуть В.Д. Баран і О.В. Гопкало) згрупованість жител на поселенні в межах природної ділянки за її формою. Закономірно, таке групування жител виділено як одну з головних ознак мікролокальності племені.

З племенем в дисертаційній роботі пов`язано передусім одномісцинні поселення, кожне з яких було єдиним матеріальним комплексом, як це видно, наприклад, із пам`яток празько-корчацької культури Бовшів І, Бовшів ІІ, що знаходилися на відмінних за виглядом місцинах, і їхні внутрішньо одноманітні комплекси між собою дуже суттєво відрізнялися. На основі аналізу археологічних даних про Прикарпаття VІ - Х ст. н. е. автор зробив висновок, що мале плем`я освоювало тільки типові (свої) місцини, тобто розселення було настільки визначеним, що жителі схилу не вважали прийнятним для себе поселитися на рівній площадці і навпаки.

Виділено, крім цього вияву мікролокальності племені, ще один - на двох заселених сусідніх місцинах, кожна з яких має окрему групу жител, а також матеріальні комплекси досить різні. На прикладах двомісцинних поселень: Зміївського (епохи бронзи) біля Каховки, Ремезівського І-ІІ ст. на Львівщині, Башмацького (черняхівського) на Дніпропетровщині, поселення культури карпатських курганів в урочищі "Селища" у Нижньому Струтині в Карпатах, поселення Олександрівка І київської культури поблизу Чернігова, ранньослов`янського Ріпнів ІІ, ще пізнішого у Коропужі в урочищі "Селиська" (є ще з такою назвою село в лісах горбогір`я Опілля) на Львівщині - розкрито, що в кожному випадку це були, водночас, також два місцинні поселення. Отримати важливий висновок значно допомогло групування поховань, які кількісно відповідали місцинним поселенням недалеко від них. Так, біля села Нижнього Струтиня є дві групи курганів і заселені дві місцини обабіч потоку (урочище "Селища"), у Башмачці - два могильники і заселені теж дві різні за виглядом місцини. На основі цього, до вияву місцинної мікролокальності віднесено автором уже досліджене в науці так зване "по-парне розташування" поселень празько-корчацької культури, особливо, коли (як відомо) пам`ятки синхронно розташовані на розділених вузькою долиною схилах протилежної орієнтації. Виявлене обґрунтовує припущення, що локальність племінних пам`яток глибша, ніж виділення місцевого варіанту археологічної культури.

У підрозділі 2.2. "Місцезнаходження племен на території України за писемними та топонімічними даними" писемні та топонімічні дані органічно доповнюють археологічні. Дається характеристика територіальних ознак назви племені, аналізується освоєння земель племенами. Виявлено, що Геродот і Йордан, локалізовуючи давні етноси, ділили землю на смуги при великій ріці, звертали увагу й на таку ознаку, як лісистість чи відкритість території, твердили, що назви племен походять від займаних ними місць, що спонукує вважати територіальним давньоетнічне самовизначення. Встановлено, що, зокрема, Йордан у своїх описах ділив на смуги не тільки басейн великої ріки, але й менші території, уточнивши, що склавени та анти жили малими, отже, місцинними поселеннями (які чергувалися). До того ж, це не єдине свідчення, адже ще Страбон навів багато прикладів, що в одній географічній області проживало декілька племен, а Пріск писав про різноплемінну "суміш". Також пересвідчитись, що згадувані в літописі "місця" - це давно освоєні місцини племені, дав змогу аналіз опису Нестором поділу земель ще в давньоруський час. На прикладі відповідності між групуванням топонімів (Драгомирчани, Драгасимів, Хотимир, Хотинь у центрі Прикарпаття, де, як відомо, сволок подекуди називають драгарем) і послідовністю перліку племен Страбоном (дранги, арохоти) розглянуто, як поєднання писемних та топонімічних даних розкриває багатоплемінність навіть такої невеликої території. Характерно, що автор виявив побутування назви "войчики" (не "воїки", бо менше стало білих сербів, як знаємо, через відселення частини з них) разом з відповідними топонімами Войславичі, Войслав, Войковичі, Войків, Войківка, саме там, де Констянтин Багрянородний у Х ст. локалізував воїків.

У третьому розділі "Місцинність племені за давніми уявленнями" ставиться завдання глибше зрозуміти місцинність племені через розгляд давніх уявлень про зв`язок людей із їхньою землею.

Підрозділ 3.1. "Давні місцини оселення за етнографічним матеріалом" присвячено аналізу та встановленню територіального контексту в певній сукупності старовинних обрядів.

Оскільки для аналізу необхідно було залучити в основному етнографічні матеріали, то для встановлення, як давно класифікували місцини, спочатку звернено увагу на архаїчні обряди: "водіння Куста", купальський, обрядові ігри "Мак", "Кострубонько", обрядові пісні, а також на оригінальний варіант "кривого танцю" з с. Старосілля (Чернігівщина) і на різновиди останнього снопа. Розгляд їх показав, що в обрядах зазначено про звичні підвищені місцини біля водойм, нерідко це пологі схили, де відбувалися ритуальні дійства. Визначено, що старовинна обрядовість зафіксувала найбільше інформації про розчищення ділянок землі і, що характерно, в найархаїчніших даних - від кущів, як засвідчив обряд "водіння Куста", що невипадково, бо в природі зарості кущів є часто при водоймах. Із заселених в племінну добу місцин дізнаємося найчастіше про ділянку, що своїми обрисами між підвищеннями нагадує кут. В роботі виділено, а також уточнено символіку місцин різних конфігурацій та господарського призначення - традиційних ділянок землеробів, скотарів.

У підрозділі 3.2. "Уявлення про походження від землі як паралельне до усвідомлення кровної спорідненості" здійснено дослідження архаїчного уявлення про походження людей від своєї землі, як основи світогляду цієї спільності (племені).

Якщо сліди обрядової класифікації місцин давнього оселення та господарювання лише доповнюють встановлені у попередньому розділі закономірності територіальної організації племені, то архаїчні уявлення про походження людей від своєї землі дають змогу пізнати основу світогляду цієї спільності. Оскільки, землею клялися, саме на неї бойки донині подекуди, як відомо, ставлять важливу річ - снопа ("Діда"), її знаки, знаємо, наносили на писанки - теж символ землі, і це була не тільки вдячність, шана своїй годувальниці, а перш за все вплив уявлення, що людина народжена нею, то постало питання про символічний простір інших спільностей. Так як вважалося, що рід походить тільки від батька, а символом і простором родів - струмки, потоки, річки, як з`єднана між собою територія вод, то походження від матері сприймалося як зв`язок із своєю землею, тобто, типовими місцинами племені. Усталеність цього світогляду найкраще проявилася на наступному етапі його формування - у звичаях, а саме в таких: 1) твердити про споконвічність проживання на певному місці як обґрунтування права на володіння нею - "займанщини", 2) зберігати за собою споконвічне земельне володіння, 3) поклонятися матері-землі і окремим її місцям, 4) вибирати незаймане ще людьми місце для побудови оселі, 5) вказувати на територію в етнонімах племінного часу, 6) утворювати топоніми від особливостей рельєфу суходолу, 7) шанобливо ставитися до землі (це залишилося від давнішого поклоніння землі). Звичаї розширили прояви територіально-міфологічного світогляду до його втілення у племінній системі.

Простежено вплив міфологізації землі в трьох групах обрядів: святкових (календарних), похоронних та поминальних, практично-побутових (господарських).

Виявлено, що прадавня символіка дерева, яка стосується зовсім невідкритих місцин, була вживаною не тільки в орнаментуванні, а й на весіллі, похороні ("деревце"), у "клечанні" в смузі лісів. Вона є і в інших країнах. З відомого в археології факту, що у лісах спалювали покійників, а на відкритих просторах ховали трупопокладенням випливає висновок про відображення тут уявлення про зв`язок людини зі своєю типовою землею. І можна припустити, що на це вказує також обряд "вхідчин" до нової хати.

На основі інформації етнографічних матеріалів визначено, що в стародавності людей могли об`єднати найперше кровні зв`язки - у рід, далі пристосування до місцини - у плем`я, крім цього, розподіл неужитків (лісу) за межами невеликого (місцинного) поселення - у народ, а умови - в общину, бо відособленість, а головне, значні відмінності господарств місцинних поселень виключають, що їх група (поселень споріднених племен) була общиною. На основі дослідження давніх звичаїв та обрядів, пов`язаних із сім`єю, В.К. Борисенко розкрила архаїчні форми налагодження сакрального зв`язку між дитиною та її середовищем. Це дало змогу в дисертаційній роботі виділити символічні вказівки на приналежність до одразу кількох людських спільностей, а саме: народу, племені, роду, общини, тобто, архаїзми етнічного світогляду найкраще пояснюють одночасне існування різних групувань людей.

За допомогою переважно картографічного матеріалу в роботі розкрито, як ландшафтна база, зокрема, півдня Прип`ятського Полісся, давала змогу зібратися представникам різних напрямків освоєння території, наприклад, ойконім Народичі є на просторому підвищенні серед боліт, а дальше сухі, тільки розкидані місцини, тобто там поселення вже племінні, а не народу у скупченні. І близько від цих Народич локалізовані такі дуже давні топоніми: Славенщина, Словечно, Веледники (як відомо, на Поліссі також збереглися перекази про велетів), Хотиж (згадаймо про арохотів, а ще в писемній історії є звістка про евхотів), Ушомир, Немирівка, Дідковичі.

В четвертому розділі "Територіальний чинник у вивченні етногенезу" узагальнено закономірності місцинної організації племені, її значення для дослідження етногенезу.

У підрозділі 4.1. "Роль мікролокальності племені у формуванні великого етносу" виявлено закономірності перетворення звичайного малого племені в значно більше етнічне територіальне угрупування.

Розкрито, що якби плем`я займало місцини не дисперсно, то не змогло б поширитися на величезну віддаль, сильно скупчувалося б, а це спричинило би утруднення для взаємодоповнення з іншими подібними об`єднаннями для злиття в один етнос, адже концентрація монопротоетнічних поселень довше зберегла б відособлення. Встановлено, що плем`я, будучи малим саме локально, зайняло значні обшари, і небагато таких малих племен згодом ставали колективним господарем великої території.

Виявлено закономірність, що малий етнос, перетворюючись у великий, поширювався впоперек більших паралельних рік та названо причину цьому. Визначено, що плем`я поширювалося, наприклад, з верхів`я однієї ріки на верхів`я іншої, з побережжя (при середині довжини течії) на таке ж побережжя, з пониззя на пониззя, таким чином, ділячи з іншими племенами суходіл в річкових басейнах. Як наслідок, і значно пізніша етнічна територія також витягнута впоперек більших рік. Навіть Змійові вали її так окреслюють. Встановлено, що інші давні етнічні території в Європі витягнуті подібно. Таким чином, системоутворююча роль місцинності племені в формуванні великого етносу зменшилася тільки під час економічного згуртування околиці наколо центру, бо скупчення різноплемінних поселень були територією взаємодоповнення. Бувало, що плем`я у певних випадках займало й менш подібні місцини, але при цьому такі, щоб не дуже змінилося господарювання. На цій основі визначено, що місцинність племені виявилася оптимальним поділом придатної для оселення давніх етносів території.

У підрозділі 4.2. "Локалізація початків етногенезу" на основі узагальнення результатів аналізу даних, а також використання різних за походженням видів джерел, розкриті закономірності та основні форми утворення великого етносу з племінної спільності людей.

Висвітлено, як кожна давня людська спільність займала тільки традиційний для неї простір, окреслений природними межами. Досі кінці села, тобто краї з боку вододілу, називають кутками. На основі інформації з багатьох джерел висвітлено, як кутовий вид місцинності племен у верхів`ях рік поступово змінюється при середині течії на посмужний (видовжені ділянки), а ще нижче - на подібний формою до чотирикутників вид широких низин. На основі цього вияснено, що невипадково поліська річка, незаболочена тільки у верхів`ї, дістала назву Словечна (басейн р. Прип`яті). Простежено, що у великих рік верхів`я, середина довжини течії і пониззя мали різні назви, як це добре видно на прикладі назв Дніпра.

Встановлено, що групи місцин-кутів за формою нагадують кути, групи менших місцин-смуг також мають виразні обриси смуги, а низин - величезної площі низини біля устя більшої ріки. Також необхідно згадати, що виявлено факти, які дали підстави для припущення, що висотний вид місцинності племен, очевидно, ділився ще на підвиди (за напрямом зниження ріки в різних частинах невеликих сусідніх басейнів її приток). Неоднакове зосередження поселень по всьому ареалі давніх культур докладно розкрило в процесі роботи залучення ряду карт археологічних пам`яток. Отже, наголошений вченими факт, що "тяжіння" племен до своїх частин басейнів рік очевидне ще з мезоліту, дає важливий доказ існування стійких загальних правил етнічного облаштування протягом усього часу існування племен на території України. плем'я етнічність рельєф археологічний

Таким чином, в дисертації розкрито загальні правила етнічного облаштування різних малих племен, поселення яких поступово злилися через незначну віддаль між ними, спорідненість, культурну близькість, наявність одного територіально домінуючого племені.

У Висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив її актуальність для збереження українським етносом рис прадавньої самобутності, недостатність вивчення (фрагментарність відображення в науковій літературі). Праці, присвячені ранньому періоду етногенезу у час племен, висвітлюють тільки окремі аспекти проблеми. Причиною цього була відсутність комплексності у вивченні етнічності племен. Нерідко відособлено використовувалися різні за походженням джерела. Та дана тема достатньо забезпечена відповідними джерелами. У роботі дотримано змістово-хронологічні принципи впорядкування аналізу з врахуванням емерджентності системи, розглянено основні терміни роботи. Також виявилася потреба в нових методах.

- Досліджено мікролокальність племені у її двох виявах: 1) існуванні багатьох поселень у межах лише місцин, а не більших територій, 2) якщо були заселені сусідні місцини, то - у відособленні груп жител помісцинно, де сформувалися різні (у значній мірі) матеріальні комплекси. Пам`ятка на одній місцині (переважно поселення, де одночасно функціонувало лише декілька жител) не має таких відмінностей у матеріальному комплексі. Існував вибір місцин під оселення тільки за традицією, а саме, вживали ділянки одного типу. А одна археологічна пам`ятка, якщо була відкрита на різних за мікрорельєфом місцинах, водночас існувала як група різноплемінних пам`яток. Визначено найбільше помітні основні причини розселення на дуже подібних за виглядом місцинах - облюбування ділянки (тривалого проживання), накопичення знань про можливості її використання у життєзабезпеченні, наявність (була поблизу), легкодоступність для освоєння. Вибірковість щодо місцин у розселенні племені відповідає такому значенню слова "племінний", як - вибраний. Співіснування мікролокальності і локальних варіантів в археологічних культурах (наприклад, київській, черняхівській, празько-корчацькій) відображає місцинну розсіяність племені та його зосередженість у межах вже великого географічного комплексу.

- З`ясовано за системністю відповідних повідомлень у давній писемній історії (і за топонімічними даними) місцинну мікролокальність в різних племен. Опис заселення території різними племенами вже мав певні правила, зокрема, систематизувати усі дані за двома головними ознаками: місцезнаходженням у певній частині річкового басейну (вверху, при середині довжини течії, у пониззі), за лісистістю або відкритістю придатних для проживання ділянок землі. Виявлено, що одноплемінні невеликі поселення, тобто розташовані на типових місцинах певної земельної спільності людей, чергувалися з іншими - також малими населеними пунктами на уже відмінних мікроформах рельєфу. Дані писемної історії та давніх географів виявилися особливо цінними у поєднанні з відомостями, отриманими із археологічних розкопок.

- Територіальний контекст давньої обрядовості виділяється переважно стосунком до малих ділянок землі. Територія, хоч і мала загальну назву "земля", сприймалася в первісності дуже конкретно - відносно тільки малих форм рельєфу - місцин. Тоді "своя земля" - це племінні місцини, що були дуже подібні одна до одної за виглядом. Від інших їх розрізняли за висотою, формою, господарським призначенням. Є залишки давньої класифікації місцин переважно у сукупності обрядів. Спочатку освоювані племенами місцини ділили на відкриті (зовсім без лісу) і невідкриті (вкриті лісом чи кущами). Серед цих невідкритих місцин особливо виділяли напіввідкриті (під кущами), а також зовсім невідкриті (місцини деревлян). Також у поділі ділянок суходолу враховався характер рельєфу. В сукупності обрядів, класифікуючих територіально місцини, звернено особливу увагу на одну-дві визначальні риси малої форми рельєфу, на домінування якоїсь з них на ландшафті. Оскільки, матеріал для реконструкції класифікації місцин в обрядах дає не лише етнографія, але й археологія, яка розкриває поховальний обряд, язичницькі культи, то висловлено припущення, що подальше дослідження цього виглядає дуже перспективним. Встановлено, що крім збереження звичного господарювання, переселятися на дуже подібні між собою місцини спонукувало людей архаїчне уявлення про походження від своєї землі, з якою не бажали переривати зв`язок, сподіваючись на неї. Спорідненість по племені, вважалося тоді, передається жіночою лінією від матері і, водночас, було уявлення, що й від землі. Жінку (дружину) теж пов`язували з племенем. На відміну від цієї спорідненості, спадкування по роді завжди визначалося по батькові. Уявлення племен про походження від своїх земель (сукупності однотипних для кожного місцин) стало основою язичницької релігії, побуту. Плем`я формував вже хоча б звичай єдиного способу життя, тому ця форма об`єднання людей поширювалася на великі обшари, фактично, сама по собі. Таким чином, плем`я - раннє суспільне об`єднання за цілком конкретним призначенням (зв`язувати людей із їхньою споконвічною землею). І давнє розуміння цього призначення частково реконструйовано, в основному, за його обрядовим проявом. На основі багатьох спостережень висловлено припущення, що народ виник там, де малі групи людей (на місцинних поселеннях) селилися дуже близько, наприклад, сусідили поселення слов`ян та антів. За давніми уявленнями про різні (своїм призначенням) людські спільності усталилася символіка стихій: водної - у роду, вогненної - у народу, а також духа землі - в племені (сніп).