Макарово-ярівський осередок народного гончарства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 738(477.61)„18/19”

Спеціальність: 07.00.05 - Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Макарово-ярівський осередок народного гончарства в Україні

(друга половина ХІХ - перша половина ХХ століття)

Овчаренко Людмила Миколаївна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті керамології - відділенні Інституту народознавства Національної академії наук України.

Науковий керівник доктор історичних наук, с.н.с. Пошивайло Олесь Миколайович, Інститут керамології - відділення Інституту народознавства НАН України, директор

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор Макарчук Степан Арсентійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри етнології

кандидат мистецтвознавства Колупаєва Агнія Віталіївна, Інститут народознавства НАН України, старший науковий співробітник відділу народного мистецтва

Захист відбудеться «25» травня 2010 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано «20» квітня 2009 року.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук Мельник Я. І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Упродовж останніх десятиліть розвиток народної художньої культури в Україні відбувається в надзвичайно складних економічних умовах, а тому не має бажаної динаміки й поступального руху, не отримує належної підтримки з боку держави. У стані занепаду знаходяться майже всі види народного мистецтва. Не є винятком і одне з найдавніших ремесел українців - гончарство, яке постає невід'ємним компонентом традиційно-побутової культури нашого народу. З кількох сотень гончарних осередків, які діяли в Україні наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст., донині діють кілька десятків, однак їх вивчено недостатньо. Лише кілька найбільших гончарних осередків стали об'єктами спеціальних наукових досліджень. Так, Ю.Лащук проаналізував гончарну спадщину Косова, Пістиня, Кутів і Коломиї (1956-1998). Захистили кандидатські дисертації: О.Клименко про гончарство Опішного (1995), О.Слободян - села Пістинь (2001), Н.Кубицька - сіл Кульчин та Рокита (2006), В.Міщанин - північної групи малих осередків Опішненського гончарного району (2007). Ці наукові студії, окрім праці В.Міщанина, здійснені мистецтвознавцями. Однією з причин такої ситуації було те, що ідеологічна система радянського тоталітарного режиму не була зацікавлена в проведенні фундаментальних народознавчих досліджень не лише окремих гончарних осередків, а й великих регіонів. Тому до поч. ХХІ ст. й гончарство Луганщини залишалося маловивченою ділянкою традиційно-побутової культури українців. Вивчення етнографії українського гончарства й гончарної етнопедагогіки належить до актуальної етнологічної проблематики.

З огляду на таку ситуацію, дослідження гончарства села Макарів Яр постає вкрай актуальним народознавчим завданням. Наприкінці ХІХ ст. у Катеринославській губернії Макарів Яр був єдиним осередком гончарства, який упродовж 1902-1915 років мав належну підтримку повітового й губернського земств, що свідчило про його значущість для економіки й соціально-культурного розвитку краю. Село стало також регіональним центром гончарного шкільництва. Упродовж 1914-1915 рр. там діяла гончарна майстерня навчально-показового характеру, в 1927-1935 рр. - Макарово-ярівська керамічна кустарно-промислова школа (далі - МЯККПШ). Всебічний аналіз їх діяльності дозволяє з'ясувати роль етнопедагогічного досвіду в історичному розвитку гончарного промислу.

Феномен Макарового Яру полягає в тому, що, акумулювавши в собі всі необхідні для потужного розвитку гончарства фактори, село постало самобутнім осередком гончарної культури України першої третини ХХ ст., але, за відсутності належної уваги з боку більшовицької держави, поступово припинило функціонування як епіцентр гончарного життя Донбасу.

Необхідність ґрунтовного вивчення виникнення, розвитку й занепаду гончарства в одному з найбільших осередків промислу на межі Слобідської України й Донщини - села Макарів Яр - і визначає актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною відомчої наукової теми «Гончарство України ХХ - початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи», яка виконувалася Інститутом керамології - відділенням Інституту народознавства НАН України (державний реєстраційний №0103U001998), та однойменного дослідницького проекту, що фінансувався Державним фондом фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України (N07.07/00118).

Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження гончарства Макарового Яру як суттєвого компонента традиційно-побутової культури Луганщини другої пол. ХІХ - першої пол. ХХ ст.

Для досягнення мети дисертантка ставила перед собою такі завдання:

охарактеризувати джерела й літературу з питань розвитку гончарства в с.Макарів Яр;

відтворити історичний розвиток гончарного промислу впродовж досліджуваного періоду;

проаналізувати вплив Слов'яносербського повітового земства на розвиток гончарства осередку;

дослідити обставини заснування, основні аспекти діяльності, вплив на місцеве гончарство, етнопедагогічні засади функціонування й персоналії МЯККПШ (1927-1935);

з'ясувати причини занепаду гончарства Макарового Яру;

реконструювати технологічний процес традиційного гончарного виробництва та його часові видозміни;

встановити асортиментний склад, функції, художні ознаки глиняних виробів, ареал та способи їх збуту.

Об'єкт дослідження - гончарство в системі традиційно-побутової культури Луганщини другої пол. ХІХ - першої пол. ХХ ст., предмет дослідження - гончарство найбільшого осередку промислу - села Макарів Яр Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (з 03.06.1925 р. - Новосвітлівського району Луганської округи).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу пол. ХІХ - першу пол. ХХ ст., тобто проміжок часу, прикметний як інтенсифікацією й найвищим розвитком, так і стагнацією й поступовим занепадом макарово-ярівського гончарства.

Територіальні межі - с. Макарів Яр Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (від 1958 р. - с. Пархоменко Краснодонського району Луганської області).

Методологічною основою дослідження є принципи об'єктивності, системності й історизму в поєднанні з проблемно-історичним підходом, які передбачають науково-критичний аналіз матеріалів, отриманих у результаті дослідження. Для реалізації даних принципів слугували загальнонаукові й спеціальні методи історичного пізнання. Макарово-ярівський гончарний осередок досліджується як невід'ємна, й водночас самобутня частина українського гончарства. Матеріали наукової роботи здобувалися в архівних та польових експедиціях. Для інтерпретації здобутих матеріалів застосовано комплексний аналіз, порівняльно-історичний, структурно-функціональний та історико-генетичний методи. Інформацію про глиняні вироби опрацьовано за допомогою типологічного й статистичного методів.

Наукова новизна роботи. Уперше в українській етнології й керамології здійснено комплексне історико-етнографічне дослідження найпотужнішого центру гончарної культури в Луганщині, з'ясовано особливості його розвитку. На основі архівних і літературних джерел, польових матеріалів уперше відтворено технологію макарово-ярівського гончарства; з'ясовано його роль і місце в системі традиційно-побутової культури краю. Вивчено заходи державних установ, громадсько-культурних організацій, які впливали на розвиток гончарного промислу. Уперше в українському народознавстві проаналізовано обставини заснування, аспекти функціонування, вплив на місцеве гончарство та персоналії МЯККПШ. До наукового обігу введено чисельні польові керамологічні й архівні матеріали про діяльність школи. Здійснено наукову атрибуцію збережених фотоматеріалів, гончарної спадщини макарово-ярівців. Виявлено феномен творчого впливу митців Полтавщини на гончарство Макарового Яру; досліджено процес формування й знищення більшовицьким режимом унікального осередку творення національної художньої культури на сході України.

Практичне значення одержаних результатів. Науковий аналіз розвитку та причин занепаду гончарства Макарового Яру, а також земських заходів, спрямованих на його розвиток на поч. ХХ ст., дозволяють врахувати досвід минулого в сучасній економічній і культурній політиці України. Досвід упровадження гончарного шкільництва в Макаровому Яру в 1914-1915, 1927-1935 рр. має практичне значення для оптимізації й удосконалення навчального процесу в сучасних мистецьких освітніх закладах України. Матеріали дисертації також важливі для розробки навчальних планів, програм з народної художньої творчості, зокрема з історії українського гончарства.

Результати дослідження будуть використані керамологами, етнологами, істориками, мистецтвознавцями, філологами для написання узагальнюючих наукових праць, енциклопедій і довідників, посібників з проблематики українського народознавства й краєзнавства. Культурно-історичне й наукове значення мають унікальні архівні матеріали й глиняні вироби, зібрані під час керамологічних експедицій. Вони необхідні для побудови музейних експозицій та тимчасових виставок у різних регіонах України. Дослідження також сприятиме консолідації українського суспільства, останнім часом штучно поділеного на дві частини за політичними вподобаннями й мовними ознаками.

Основні результати дослідження апробовано в доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції «Відродження визначних центрів народного мистецтва України: блеф романтиків чи прогноз аналітиків?» (Опішне, 2001); VІ Слов'янських наукових читаннях (Полтава, 2002); Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Педагогічний потенціал образу жінки в українському образотворчому мистецтві» (Полтава, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Криза традиційних осередків народного мистецтва України: трансгресія «мистецтва сутінків» як виклик національній ідентичності» (Опішне, 2006); Всеукраїнському науково-практичному керамологічному семінарі «Сучасні проблеми атрибутування керамологічних колекцій в Україні» (Опішне, 2007), Міжнародних наукових симпозіумах «Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку» (Опішне, 2008) та «Гончарна столиця України в світовій історії та культурі» (Опішне, 2009), Всеукраїнському керамологічному семінарі «Ринок ужиткової й художньої кераміки в Україні: традиції, проблеми, перспективи» (Опішне, 2009).

Основну частину дослідження викладено в монографії, збірнику документальних матеріалів та 6 статтях. Загальний обсяг опублікованих праць складає близько 50 ум. друк. арк.

Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів з підрозділами, висновків (основний текст - 180 стор.), списку використаних джерел та літератури (36 стор., 292 позиції) і додатків (ілюстративні матеріали, 164 стор.). Загальний обсяг рукопису - 380 стор.

гончарний промисел етнопедагогічний історичний

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність вибору теми, сформульовано мету й завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки й територіальні межі, наукову новизну, практичне значення, апробацію й структуру дисертації.

У першому розділі проаналізовано історіографію, методику й джерела дослідження проблеми.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» проаналізовано історію дослідження макарово-ярівського гончарства впродовж другої пол. ХІХ - поч. ХХІ ст. З'ясовано, що село Макарів Яр ще не було об'єктом комплексного наукового етнологічного дослідження. На основі опрацьованої літератури виділено чотири основні періоди в історіографії дослідженої теми: І - 1879-1914 рр.; ІІ - кін. 1920-х - поч. 1930-х рр.; ІІІ - кін. 1950-х - 1990-ті рр.; ІV - 2001-2009 рр.

Упродовж першого періоду (1879-1914) з'явилися перші публікації, присвячені кустарним промислам, гончарству Катеринославщини, у тому числі Макарового Яру [М.Цитович (1884), М.Пономарьов (1894), Ф.Голіцин (1904), В.Бабенко (1905), А.Колкотін (1905)]. З-поміж них виділяються праця П.Земятченського «Каолинитовые образования Южной России (Каолин, фарфоровые, фаянсовые и другие глины)» (1896), у якій опубліковано результати обстеження глин Макарового Яру, та розвідка М.Скачкова «Обзор гончарного промысла в с.Макаров Яр» (1914), яка донині є найбільш повним описом макарово-ярівського гончарства кін. ХІХ - першої пол. 1910-х рр.

Перші публікації про місцеве гончарство пов'язані з діяльністю Слов'яносербського повітового земства. В 1909-1914 рр. стан промислу був предметом обговорення на численних земських зборах. У цей період побачили світ кілька земських збірників: «Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. Славяносербский уезд» (1886), у якому вперше зібрано дані про виникнення гончарства на території Макарового Яру й описано технологію гончарства; «Обзор экономических мероприятий Славяносербского уездного земства за 1911 год» (1912) та «Свод экономических мероприятий Славяносербского уездного земства с 1866 по 1911 гг.» (1912), де подано інформацію про сприяння гончарству Макарового Яру. Усі згадані праці мали переважно описовий характер.

Другий період (кін. 1920-х - поч. 1930-х) характерний формуванням значної бази архівних матеріалів про МЯККПШ. Першу статистичну інформацію про гончарну школу подав А.Селиверстов у статті «До п'ятирічного плану розвитку професійної освіти на Луганщині» (1929). 1931 р. А.Соловйов проілюстрував свою книгу «Производство гончарных изделий: Руководство для промартелей» єдиними відомими досі фотографіями окремих виробничих процесів, відзнятих у майстерні школи.

Третій період (кін. 1950-х-1990-ті рр.) прикметний працями узагальнюючого характеру. Так, у статті О.Тищенка «Гончарне мистецтво Луганщини» (1958) охарактеризовано глини й гончарство Луганщини; у порівняльному аспекті проаналізовано асортимент глиняної продукції кустарів Луганщини, Василькова й Опішного; подано загальні відомості про діяльність МЯККПШ. У «луганському» томі узагальнюючої «Історії міст і сіл Української РСР» (1968) та російськомовному виданні багатотомника вміщено стислі повідомлення про гончарну школу. 1970 р. керамолог Ю.Лащук опублікував статтю «Кераміка», у якій згадав про Макарово-ярівську навчальну гончарну майстерню. Більш ґрунтовною спробою наукового дослідження макарово-ярівського гончарства була докторська дисертація вченого «Українська народна кераміка ХІХ-ХХ ст.» (1969), де вперше коротко описано місцеве гончарство. 1992 р. керамолог Р.Шмагало в дисертації «Гончарные промыслы Украины конца ХІХ - начала ХХ веков (исследование организационно-творческих процессов)» коротко охарактеризував гончарство й діяльність гончарної школи в с.Макарів Яр. Частину цих матеріалів учений опублікував у монографії «Мистецька освіта в Україні середини ХІХ - середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції» (2005). 1999 р. археолог М.Ключнєв опублікував результати археологічних розвідок на території Макарового Яру.

У четвертому періоді (2001-2009) з'явилися ґрунтовні публікації учених, пов'язані з розгортанням дослідницької діяльності Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України, Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (далі - НМЗУГвО) та Луганського обласного краєзнавчого музею (далі - ЛОКМ). 2001 р. побачили світ статті керамолога В.Гудака «Гончарство Луганської області» (проаналізовано деякі матеріали про гончарство Макарового Яру, гончарну школу та її майстрів) і музеєзнавця Н.Каплун «Гончарство на Луганщине (к. ХІХ - нач. ХХ в.)» (охарактеризовано загальний стан макарово-ярівського гончарства й земські заходи, спрямовані на його розвиток). Наступного року керамолог Л.Метка опублікувала результати польових студій у Луганщині, в яких охарактеризовано окремі заходи повітового земства зі сприяння гончарству Макарового Яру, а також аспекти діяльності МЯККПШ. Тоді ж керамолог С.Литвиненко надрукувала матеріали про вже відомі сторінки діяльності школи, а авторка дисертації проаналізувала значний обсяг архівних матеріалів про функціонування МЯККПШ, звернула увагу на її значення для гончарства Луганщини, з'ясувала прізвища викладачів і більшості учнів. У першій узагальнюючій науковій праці з історії макарово-ярівського гончарства «До історії гончарного промислу села Макарів Яр» (2004) музеєзнавці Н.Каплун та Н.Смілянська дослідили особливості історичного розвитку поселення; частково з'ясували технологію гончарного виробництва й заходи повітового земства з розвитку місцевого промислу; стисло окреслили напрямки діяльності МЯККПШ.

2008 р. побачило світ трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу». Його складовими є дві монографії та збірник документальних матеріалів. Автор першої книги - «Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби Розстріляного Відродження» - керамолог О.Пошивайло порушив актуальні проблеми гончарного шкільництва в Україні 1920-х - поч. 2000-х років; подав ґрунтовну історіографію діяльності МЯККПШ; охарактеризував подвижницьку постать її завідувача П.Дубинського; виявив напрямки творчої співпраці гончарів Полтавщини й Луганщини. Друга книга, автором якої є дисертантка, - перша в Україні монографія, цілком присвячена одному гончарному навчальному закладу. Вона містить найповніший корпус аналітичних і архівних матеріалів про заходи повітового земства й діяльність МЯККПШ, про місце школи в системі гончарної культури України першої пол. ХХ ст. та її вплив на місцеве гончарство.

2009 р. авторка дисертації опублікувала статтю про сприяння повітового земства розвитку гончарства в с. Макарів Яр - «Діяльність Слов'яносербського повітового земства Катеринославської губернії, спрямована на розвиток найбільшого осередку гончарного промислу на межі Слобідської України й Донщини - с. Макарів Яр (1902-1915)», а також статтю «Технологічний процес домашнього гончарного виробництва в с. Макарів Яр на Луганщині наприкінці ХІХ - у першій пол. ХХ століття», в якій вивчено технологію гончарного виробництва в осередку.

Отже, упродовж останніх років українська етнологія збагатилася результатами нових студій про вітчизняне гончарство. Проте їх недостатньо для того, щоб скласти повне уявлення про розвиток і занепад найбільшого гончарного осередку Луганщини. Відомі досі публікації, прикметні висвітленням окремих аспектів гончарного промислу, виявляють актуальну потребу в здійсненні комплексного дослідження гончарства Макарового Яру як самобутнього явища народної художньої культури в Україні.

У підрозділі 1.2 «Методологія й методи дослідження» визначено методологічну основу й методи дослідження. Відомості здобувалися в польових керамологічних й архівних експедиціях. Для цього широко застосовано просте й включене спостереження, опитування, інтерв'ю. Авторка послуговувалася розробленою О. Пошивайлом «Програмою-запитальником для дослідження традиційного гончарства та збирання етнографічних матеріалів». Для опрацювання емпіричних матеріалів використано порівняльно-історичний та історико-генетичний методи в просторовому й хронологічному вимірах, що дозволило вивчити загальне й особливе на різних синхронних стадіях етноісторичного буття гончарного осередку. Структурно-функціональний метод застосовано під час комплексного аналізу історичних і керамологічних матеріалів. Типологічний і статистичний методи покладено в основу опрацювання інформації про глиняні вироби. Також застосовано й інші методи дослідження: історико-культурний, хронологічний, персоналістично-біографічний, узагальнення, синтезу й систематизації.

Для досягнення мети дослідження авторка послуговувалася методикою керамологічних студій, ґрунтовно розробленою й апробованою відомими українськими дослідниками гончарства: І.Зарецьким, Є.Спаською, К.Матейко, Ю.Лащуком, О.Пошивайлом, О.Данченко, Р.Шмагалом, І.Пошивайлом, О.Клименко, А.Колупаєвою, О.Слободяном, Л.Меткою, В.Міщанином та ін. У загальнотеоретичному плані, задля етнологічного осмислення проблематики дисертації використано узагальнюючі, концептуальні етнологічні й мистецтвознавчі дослідження Ф.Вовка, М.Сумцова, В.Щербаківського, С.Павлюка та інших учених.

У підрозділі 1.3 «Джерела» охарактеризовано комплекс архівних, музейних, польових матеріалів, друкованих праць, які допомогли у вирішенні завдань дисертації. Джерельну основу дослідження становлять архівні матеріали з Державного архіву Луганської області, архіву Управління СБУ в Луганській області, Національного архіву українського гончарства НМЗУГвО, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, родинних архівів Дубинських (Вінниця), Трегубових (Луганськ). Польові матеріали, зібрані впродовж 2001-2007 рр., стали базовими для з'ясування специфіки макарово-ярівського гончарства. За земськими публікаціями було зібрано й проаналізовано матеріали про розвиток гончарства в осередку й земські заходи, спрямовані на його підтримку. Для обґрунтування результатів наукового дослідження суттєвим стало опрацювання фондових колекцій ЛОКМ, Історико-меморіального музею О.Пархоменка, НМЗУГвО. Зазначені вище групи джерел дозволили комплексно дослідити гончарство Макарового Яру, відтворити основні етапи його історичного розвитку, виявити локальні особливості, з'ясувати його роль і місце в традиційно-побутовій культурі Луганщини.

У другому розділі «Історія гончарного промислу в другій половині ХІХ - 1910-х роках» досліджено обставини заснування Макарового Яру й передумови виникнення в поселенні гончарства, проаналізовано становлення гончарного промислу, діяльність Слов'яносербського повітового земства з його підтримки, вивчено стрімкий розвиток промислу в першій чверті ХХ ст.

У підрозділі 2.1 «Заснування Макарового Яру. Передумови виникнення гончарства» з'ясовано, що Макарів Яр виник близько 1738 р. на місці зимівника козака Макара Безрідного. У колонізації Слов'яносербського повіту, на території якого знаходилося поселення, брали участь біженці й переселенці з Росії, Польщі та Австрійської імперії. Проте в другій пол. ХІХ ст. більшість населення регіону складали українці.

На поч. ХІХ ст. в Макаровому Яру склалися сприятливі умови для розвитку промислу. На цей процес значний вплив мали ремісничі традиції Полтавської й Харківської губерній. Щоправда, до середини ХІХ ст. тамтешнє гончарство не мало суттєвого економічного значення для розвитку селянських господарств. Тільки після земельної реформи 1861 р. частина селян надала перевагу промислу, оскільки перерозподіл землі залишив їх без будь-яких засобів до існування. У другій пол. ХІХ ст. стан гончарства залишався стабільним.

У підрозділі 2.2 «Заходи Слов'яносербського повітового земства з підтримки гончарного промислу в Макаровому Яру» з'ясовано, що на поч. ХХ ст., особливо в першій пол. 1910-х рр., Слов'яносербське повітове земство активно сприяло розвитку гончарства в повіті: перебування в Макаровому Яру опішнянських майстрів (1908, 1909) мало наслідком збільшення кількості гончарської продукції. Дослідження місцевих глин у спеціалізованих лабораторіях Миргородської художньо-промислової школи імені М.Гоголя (1902, 1912, 1914) та Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1910) сприяли розширенню асортименту глиняних виробів. Земство ініціювало навчання макарово-ярівських гончарів у гончарних майстернях Полтавщини; прийняло на службу інструктора з гончарної справи; влаштувало громадське горно для випалювання полив'яних виробів; відкрило гончарну майстерню навчально-показового характеру (1914); запланувало курси для гончарів губернії й створення при майстерні лабораторії, музею. Однак, у другій половині 1910-х рр. почалася стагнація промислу, яка тривала до 1925 р. і була зумовлена суспільно-політичними й економічними подіями в країні.

У третьому розділі «Гончарство осередку в 1920-х - 1950-х роках» проаналізовано стан промислу впродовж зазначеного періоду, досліджено вплив МЯККПШ на розвиток місцевого гончарства, з'ясовано причини його занепаду.

У підрозділі 3.1 «Умови розвитку макарово-ярівського гончарства впродовж 1920-х - 1950-х років» проаналізовано стан і причини занепаду макарово-ярівського гончарства в 1920-х - 1950-х рр.

Виявлено, що в другій половині 1920-х рр., після короткочасного піднесення 1922-1925 рр., викликаного післявоєнною розрухою, гончарний промисел осередку почав занепадати. Фіскальна політика держави щодо кустарів, насильницьке створення колгоспів примушували майстрів відмовлятися від домашнього заняття гончарством. За доби колективізації, при місцевих колгоспах було організовано дві гончарні майстерні (функціонували до початку Радянсько-німецької війни), у яких виготовляли традиційний для осередку глиняний посуд. Війна й спричинена нею руїна зумовили чергове тимчасове піднесення промислу. 1943 р. у приміщенні колишньої гончарної школи було відкрито дитбудинок, при якому діяла гончарна майстерня. Тим часом кризові явища в гончарстві України загалом, і Макарового Яру зокрема, продовжували розвиватися. У результаті післявоєнної відбудови було відновлено фабрично-заводське виробництво дешевшого емальованого й фаянсового посуду, який витісняв із домашнього вжитку глиняні вироби. Змінився характер запитів споживачів. Пропозиція гончарних виробів ставала значно більшою за попит на них, їх ринкова вартість зменшувалася, а собівартість зростала, ареал збуту скорочувався. Окрім того, влада обкладала кустарів непосильними податками, створюючи умови, несприятливі для заняття гончарством. Тому наприкінці 1950-х рр. гончарство Макарового Яру припинило своє існування.

У підрозділі 3.2 «Макарово-ярівська керамічна кустарно-промислова школа як чинник розвитку місцевого гончарства» за архівними джерелами з'ясовано обставини відкриття, основні напрямки діяльності, причини закриття та вплив на розвиток місцевого гончарства МЯККПШ (1927-1935). Школа була єдиним у регіоні гончарним навчальним закладом, який забезпечував високий рівень загальної й мистецької освіти. Проте актуальність школи зникла, коли кустарне виробництво перестало бути засобом економічної стабілізації в селі, й держава втратила до нього інтерес. У країні, де пріоритетною стала важка промисловість, випускникам гончарної школи ніде було зреалізувати набуті знання з виготовлення художньої кераміки. Вони працевлаштовувалися не в гончарних осередках, а на цегельних заводах. Школа стала небезпечним явищем для тоталітарного режиму, бо поширювала почуття любові до рідної мови, пробуджувала зацікавлення національною культурною спадщиною. Поступове згортання її діяльності стало закономірним наслідком державної політики, а фізична розправа над керівником довершила ліквідаційний процес. Не стільки труднощі економічного характеру, скільки ідеологічні доктрини й пріоритетна увага до індустріалізації були причиною знищення гончарного навчального закладу. Хоча місцеві гончарі зазнавали певного впливу з боку школи, запроваджувані нею сучасні виробничі технології не встигли поширитися в середовищі кустарів, а тому не зумовили суттєвих змін у народному гончарстві.

У підрозділі 3.3 «Особистість керівника як фактор розбудови гончарного навчального закладу в Макаровому Яру» досліджено життєвий і творчий шлях завідувача МЯККПШ Павла Дубинського (15.12.1888-10.12.1938), з'ясовано його роль у розбудові гончарної школи.

П.Дубинський зорієнтовував діяльність закладу на вивчення гончарного промислу, традицій і звичаїв народу. Він створював систему підрозділів та заходів (гончарна школа з театром, музеєм, книгозбірнею; випуск стінгазети „Молодий керамік”; виробництво виробів на експорт; активна мистецько-просвітницька робота), яка мала забезпечити тривалий і ефективний розвиток осередку гончарної культури українців; в умовах прогресуючого занепаду промислу мусила слугувати своєрідним засобом його виживання. За формування осередку українськості, в якому на основі етнопедагогіки ентузіасти розвивали українське гончарство, за самовіддане поширення й утвердження рідної мови й культури П.Дубинського було фізично знищено.

У четвертому розділі «Гончарне виробництво у Макаровому Яру наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ століття» проаналізовано технологію гончарного виробництва, асортимент, функції, художні ознаки й способи збуту глиняних виробів макарово-ярівських гончарів.

У підрозділі 4.1 «Технологічний процес гончарного виробництва» відтворено традиційну технологію домашнього виготовлення глиняних виробів, віднайдено важливу народознавчу інформацію про основні технологічні ланки виробництва, гончарські знаряддя праці й технологічні споруди.

Досліджено, що технологічний процес гончарного виробництва макарово-ярівських кустарів складався з таких основних етапів: 1) видобування глини; 2) приготування формувальної маси; 3) формування глиняних виробів; 4) декорування; 5) сушіння; 6) випалювання. У дисертації відтворено всі етапи гончарного виробництва, реконструйовано будову круга й горна. Зроблено висновок, що технологія виготовлення глиняної продукції макарово-ярівськими гончарями суттєво не відрізнялася від технології, характерної для майстрів інших регіонів України.

Отже, гончарство в Макаровому Яру розвивалося в руслі притаманних українському гончарству тенденцій. З'ясовано деякі локальні особливості, зумовлені специфікою природних умов, місцевими традиціями, соціально-економічним розвитком села й рівнем життя місцевого населення.

У підрозділі 4.2 «Асортимент, функції та збут глиняних виробів» охарактеризовано основні форми глиняних виробів, які виготовляли гончарі с. Макарів Яр, їх функції та способи збуту, а також місце й роль у традиційно-побутовій культурі Луганщини. Оскільки збережена гончарна спадщина осередку, доступна для керамологічного аналізу, складається з виробів першої пол. ХХ ст., у дослідженні широко використано описи асортиментного складу глиняної продукції місцевих гончарів другої пол. ХІХ ст., віднайдені в земських виданнях.

Встановлено, що у другій пол. ХІХ - першій пол. ХХ ст. асортимент глиняної продукції Макарового Яру був достатньо широким. Наприкінці ХІХ ст. він складався з різновеликих горщиків, макітер, ринок, глечиків, мисок, кухлів, горщиків для квітів з підставками. Конкуренція з боку фабрично-заводської продукції, необхідність пристосування до нових ринкових умов, зростаюча диференціація побутово-господарських потреб призвели до урізноманітнення традиційних форм і розмірів глиняного посуду. Упродовж першої пол. ХХ ст. гончарі, окрім вищевказаних виробів, також виготовляли глеки, «кубушки», тиквасті глечики, кухлі-молочники, полумиски, тарелі, банки, банкоподібні посудини, барильця, двійнятка, вази, скарбнички, куришки, свічники, каганці, цідильники, покрівці для вуликів, черепицю, цеглу, свистуни. У дисертації подано метрологічну систему розрізнення горщиків і глечиків; зазначено функціональне призначення виробів. Належну увагу звернено на фіксування гончарської термінології. Осібну групу гончарної спадщини Макарового Яру становлять вироби учнів і викладачів гончарної школи: традиційних форм (мальовані глечики, тиквасті глечики, тикви, вази, кухлі), вироби канцелярського побуту (чорнильні приладдя, підставки для чорнильниць), а також копійовані форми й декор скляних і порцелянових виробів (декоративні скульптури).

З'ясовано, що в Макаровому Яру були поширеними такі способи збуту глиняних виробів: у кустаря вдома, на базарах і ярмарках, оптом і вроздріб, за гроші і в обмін на продукти. Вони залежали від певних об'єктивних та суб'єктивних обставин, а тому змінювалися в часі. Досліджено функціональне значення глиняних виробів у традиційно-побутовій культурі Луганщини.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження:

1. Виділено чотири періоди в історіографії проблематики: І - 1879-1914 рр. (перші праці фахівців, присвячені кустарним промислам, гончарству Катеринославської губернії загалом і Макарового Яру зокрема); ІІ - кін. 1920-х - поч. 1930-х рр. (перші статті про діяльність МЯККПШ); ІІІ - кін. 1950-х - 1990-ті рр. (узагальнюючі праці з окремими відомостями про макарово-ярівське гончарство); ІV - 2001-2009 рр. (ґрунтовні публікації українських керамологів про гончарство Макарового Яру).

2. У розвитку макарово-ярівського гончарства виділено 5 основних етапів: І - становлення гончарного осередку та його еволюційний розвиток; (поч. ХІХ ст. - 1861); ІІ - інтенсивного розвитку (зростання кількості майстрів, розширення асортименту глиняних виробів і ринків збуту; 1862 - 1890-ті); ІІІ - пік розвитку (активне сприяння повітового земства, розширення асортименту глиняних виробів, збільшення кількості полив'яного посуду, діяльність навчально-показової гончарної майстерні; 1900-1915); ІV - стагнації (посилення конкуренції з боку фабрично-заводської промисловості, падіння прибутковості гончарного виробництва, негативний вплив суспільно-політичних подій; 1916 - 1925); V - занепаду (зменшення кількості гончарів, звуження асортименту виробів та ринків збуту, несприятлива державна фіскальна політика; 1926 - 1950-ті). У ІV й V етапах, як виняток, спостерігалися тимчасові піднесення промислу в післявоєнні роки (1922-1925, друга пол. 1940-х), коли попит на глиняні вироби ситуативно зростав. Однак зупинити кризу гончарства вже було неможливо. У цей час було відкрито дві колгоспні гончарні майстерні (середина 1920-х) та майстерню при дитячому будинку (1943).

3. У Макаровому Яру гончарство виникло, ймовірно, на поч. ХIХ ст. Упродовж першої пол. ХІХ ст. відбувався сталий розвиток гончарства, яке забезпечувало потреби мешканців села й навколишніх поселень. Земельна реформа 1861 р. сприяла зростанню ролі гончарства в соціально-економічному розвитку регіону. Швидкими темпами промисел розвивався до 1915 р. Доведено, що формування макарово-ярівського гончарного осередку значною мірою відбувалося під впливом гончарів з Полтавщини. Друга пол. 1910-х рр. прикметна стагнацією промислу, зумовленою негативними факторами економічного й політичного характеру, яка у другій пол. 1920-х рр. перейшла в період поступального занепаду гончарства, що тривав до кінця 1950-х рр.

4. Упродовж 1902-1915 рр. Слов'яносербське повітове земство, на території якого знаходився Макарів Яр, втілювало комплексну програму модернізації місцевого кустарного гончарства (запровадження виготовлення полив'яних виробів, відкриття навчально-показової гончарної майстерні, дослідження властивостей місцевих глин, розширення асортименту глиняних виробів, залучення до навчання в майстерні селян з інших сіл, співпраця з гончарними школами Полтавщини), що мала протидіяти його занепаду. Проте земську програму підтримки кустарного гончарства не вдалося вповні реалізувати внаслідок недосвідченості в цій справі земських діячів, відсутності фахівців-керамістів, нерішучості самих кустарів.

5. Пік розвитку макарово-ярівського гончарства припав на час активного сприяння з боку земства. Надалі в місцевому гончарстві зароджувалися ознаки кризи, пов'язані з поступом фабрично-заводського виробництва емальованого й фаянсового посуду. Негативні тенденції призвели до занепаду гончарства не тільки в Макаровому Яру, а й у багатьох інших гончарних осередках України. Вплинути на кризові процеси в місцевому гончарстві через діяльність МЯККПШ не вдалося. Визначальною непереборною перешкодою на шляху поступального розвитку місцевого гончарства стали революційні потрясіння поч. ХХ ст., суспільні катаклізми (громадянська та світові війни, голодомор 1932-1933, репресії) й більшовицькі соціально-економічні реформи (колективізація, індустріалізація), які в підсумку призвели до повного занепаду й зникнення гончарства в Макаровому Яру.

6. Важливим періодом в історії макарово-ярівського гончарства була діяльність гончарної школи (1927-1935). З нею пов'язувалися перспективи розвитку місцевого гончарства. МЯККПШ була єдиним у регіоні навчальним закладом, який готував фахівців з гончарства, важливим осередком національного відродження українства в зрусифікованому середовищі Луганщини. Важливу роль у розбудові школи відіграв завідувач П.Дубинський. В умовах прогресуючого занепаду гончарства він почав послідовно реалізовувати в Луганщині ефективну програму його розвитку, яка була єдиним шляхом виживання осередку. Проте держава вже не була зацікавлена в розвитку традиційних промислів, а тому й розпочала кампанію з їх згортання. Застосувати отримані в гончарній школі знання й практичні навички більшість учнів не змогли. Заклад не дав належного поступу розвитку промислу, бо: 1) більшість гончарів не мали фахової художньої підготовки й коштів для впровадження технологічних новинок; 2) традиційне гончарство краю не мало яскравих художніх зразків виробів, які б могли бути підґрунтям для цього процесу; 3) колишній ринок збуту кустарної продукції невпинно скорочувався й наповнювався промисловими товарами; 4) держава не була зацікавлена у виробництві художньої кераміки. Як виникнення, так і знищення гончарної школи в Макаровому Яру, були результатом державної політики.

7. Технологічний процес у виробництві макарово-ярівських майстрів складався з кількох основних етапів: видобування глини; приготування формувальної маси; формування глиняних виробів; декорування; сушіння; випалювання. З'ясовано його тотожність з технологічними процесами, практикованими в інших гончарних осередках України. Загалом, гончарство осередку було носієм українських гончарних традицій, що свідчить про українськість цього крайнього східного поселення України.

8. Виявлено певні локальні особливості гончарства Макарового Яру, зумовлені історичними, природно-географічними й соціально-економічними умовами. Вони проявилися в побутуванні місцевих назв виробів, у зберіганні сировини в ямах, викладених мергелем; у будівництві горнів переважно вздовж річок.

9. У вжитку макарово-ярівців були глиняні вироби, які за формою й функціональним призначенням суттєво не відрізнялися від поширених на території Лівобережжя. З'ясовано, що асортимент виробів гончарів був достатньо широким. Найбільшу його варіативність зафіксовано в перші десятиліття ХХ ст. Наприкінці 1920-х рр., під впливом змін у побутових умовах життя населення, падіння попиту на традиційні форми посуду, а також під натиском виробів фабрично-заводської промисловості асортимент місцевої гончарної продукції почав скорочуватися.

Друга пол. ХІХ ст. характерна переважанням теракотових виробів у асортименті гончарів. Період найвищого розвитку місцевого гончарства прикметний виготовленням як неполив'яної, так і полив'яної продукції. Традиційними кольорами поливи були жовтий, зелений та коричневий. У першій пол. ХХ ст. місцеві майстри застосовували такі способи декорування, як писання ангобами (переважно білим), ритування, скління. При цьому переважали не орнаментальні композиції, а їх елементи. Творчі роботи майстрів та учнів МЯККПШ вирізнялися багатою кольоровою гамою, застосуванням техніки пастелажу, мальовкою та ліпленим декором.

Особливістю макарово-ярівських глечиків, горщиків, макітер є видовженість їх форм та значна варіативність (залежно від місткості).

10. З'ясовано, що в Макаровому Яру були поширені такі основні способи збуту глиняних виробів: 1) продаж виробів удома, на базарах і ярмарках; 2) безгрошовий обмін; 3) оптовий збут скупникам. Упродовж дослідженого періоду, залежно від соціально-економічних умов побутування промислу, у різний історичний час переважав той чи інший спосіб. Виявлено, що глиняний посуд був неодмінним атрибутом родинної й календарної обрядовості місцевого населення.

Дослідженням засвідчено актуальність керамологічних студій окремо взятих гончарних осередків, зокрема таких, як Макарів Яр, що постають самобутнім етнічним явищем в історії української гончарної культури.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Овчаренко Л. Макаровоярівська керамічна кустарно-промислова школа (1927-1935) / Людмила Овчаренко // Український керамологічний журнал. - 2002. - № 3. - С.56-67.

2. Овчаренко Л. Заручена з мистецтвом / Людмила Овчаренко // Український керамологічний журнал. - 2002. - № 3. - С.76-79.

3. Овчаренко Л. З історії Макаровоярівської керамічної кустарно-промислової школи / Людмила Овчаренко // Історична пам'ять : Науковий збірник. - Полтава : АСМІ, 2004. - №2. - С.100-113.

4. Овчаренко Л. Діяльність Слов'яносербського повітового земства Катеринославської губернії, спрямована на розвиток найбільшого осередку гончарного промислу на межі Слобідської України й Донщини - с.Макарів Яр (1902-1915) / Людмила Овчаренко // Народознавчі зошити. - 2009. - №3-4. - С.537-548.

5. Овчаренко Л. Технологічний процес домашнього гончарного виробництва в с.Макарів Яр на Луганщині наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ століття / Людмила Овчаренко // Народознавчі зошити. - 2009. - №5-6. - С.662-672.

Праці, які відображають результати дослідження:

6. Овчаренко Л. Макарово-ярівський осередок гончарної освіти в Україні) / Овчаренко Людмила. - Опішне : Українське Народознавство, 2008. - Керамологічне трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу». - Книга 2: Академічна керамологічна серія «Гончарні школи України». - Випуск 1. - 160 с.

7. Гончарство Макарового Яру кінця ХІХ - середини ХХ століття : Документи і матеріали / [упорядник і автор переднього слова Олесь Пошивайло, пошукач Людмила Овчаренко]. - Опішне : Українське Народознавство, 2008. - Керамологічне трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу». - Книга 3: Академічна керамологічна серія «Гончарні школи України» - Випуск 1. - 400 с. : іл.

8. Овчаренко Л.М. Васильєва Валентина Федорівна // Енциклопедія Сучасної України) / Л.М.Овчаренко. - К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. - Т.4. - С.131.

Анотації

Овчаренко Л.М. Макарово-ярівський осередок народного гончарства в Україні (друга половина ХІХ - перша половина ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України, Львів, 2010.

У дисертації здійснено комплексне історико-етнографічне дослідження гончарства крайнього східного гончарного осередку України. Охарактеризовано джерела й літературу з питань гончарства в с. Макарів Яр. Відтворено історичний розвиток місцевого промислу, з'ясовано причини його занепаду. Реконструйовано технологічний процес кустарного виробництва глиняних виробів; вивчено їх асортимент, функції, художні ознаки та способи збуту. З'ясовано роль і місце гончарства в системі традиційно-побутової культури Луганщини. Проаналізовано роль Слов'яносербського повітового земства у розвитку гончарного осередку. Вивчено обставини заснування, аспекти діяльності та вплив на промисел місцевої гончарної школи.

Ключові слова: Макарів Яр, Луганщина, гончарство, глиняні вироби, технологія, Слов'яносербське повітове земство, гончарна школа, кустарне виробництво, етнографія гончарства, збут виробів.

Овчаренко Л.Н. Макарово-яровский центр народного гончарства в Украине (вторая половина ХІХ - первая половина ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Институт украиноведения им. И.Крипьякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины, Львов, 2010.

В диссертации осуществлено комплексное историко-этнографическое исследование гончарства крайнего восточного гончарного центра Украины. Охарактеризованы источники и литература по вопросам гончарства в с. Макаров Яр. Воссоздано историческое развитие местного промысла, определены причины его упадка. Реконструирован технологический процесс кустарного производства глиняных изделий; изучен их ассортимент, функции, художественные особенности и способы реализации. Определено роль и место гончарства в системе традиционно-бытовой культуры Луганщины. Проанализирована роль Славяносербского уездного земства в развитии гончарного центра. Изучены обстоятельства создания, аспекты деятельности и влияние на промысел местной гончарной школы.

Ключевые слова: Макаров Яр, Луганщина, гончарство, глиняные изделия, технология, Славяносербское уездное земство, гончарная школа, кустарное производство, этнография гончарства, сбыт изделий.

Ovcharenko, Lyudmyla. The Makariv Yar Centre of Folk Pottery in Ukraine (the Late 19th - the Early 20th Century). Manuscript.

The dissertation submitted for the academic degree of the Candidate of Sciences in History, specialization 07.00.05. - Ethnology. Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, 2010.

The dissertation, for the first time in Ukrainian ethnology and studies on ceramics, provides the complex historical and ethnographical study of the pottery in the easternmost centre of pottery craft in Ukraine and the main center of pottery craft in the Luhansk region, Makariv Yar, and explores the pecularities of its development and the causes of its decline.

The development of the Makariv Yar pottery can be divided into five main phases: the first one - the formation of the pottery centre and its evolutionary development (the late 18th century - 1861); the second one - the intensive development (the increase of the number of craftsmen, the expansion of the range of clay goods and outlets; 1862 - the 1890s); the third one - the peak of its development (the active support of the district council, the expansion of the range of clay goods, the growth of the quantity of glazed earthenware, the activity of the educational and demonstration pottery workshop; 1900 - 1915); the fourth one - its stagnation (the decrease of the number of potters, the decline of profitability of pottery craft, the reduction of outlets; 1916 - 1925); the fifth one - its decline (diminution of the number of potters, the contraction of outlets, unfavorable state fiscal policy toward handicraft industry; 1926 - the 1950s).

The pottery craft has arisen in Makariv Yar, probably, in the early 19th century. The stable development of pottery, satisfying the requirements of the inhabitants of the village and the neighboring settlements, took place to the mid-19th century. The 1861 land reform favored the increase of the role of pottery in the social and economic development of the region. The craft developed rapidly to 1915. The formation of the Makariv Yar pottery centre was held under the influence of the potters from the Poltava region to a great extent. The late 1910s are notable for the stagnation, that since the late 1920s has transformed into the phase of permanent decline of craft, caused by the negative economic and political factors, and it continued to the late 1950s.

The sources and the literature on the problems of pottery in the village of Makariv Yar have been characterized. The technique of the Makariv Yar pottery-making is reproduced on the basis of archival documents, literary sources and field materials for the first time; the range of goods, art peculiarities and main ways of the sale of earthenware by the local potters are analyzed; the role and the place of folk ceramics in the system of traditional culture in the Luhansk region are clarified. The complex program of the Slovyanoserbian District Council, that aimed at the modernization of local pottery, is reconstructed, and the causes of its failure are explained.

The prehistory of the foundation of the Makariv Yar Pottery Handicraft Industrial School, different aspects of its activity, its influence on the local pottery, the ethnic pedagogical fundamentals of the functioning and the personalities have been analyzed for the first time. The preserved photomaterials as well as the Makariv Yar pottery heritage has been studied scholarly for the first time.

Key words: Makariv Yar, the Luhansk region, pottery, earthenware, technology, the Slovyanoserbian District Council, handicraft industry, the ethnography of pottery craft, the sale of goods.

Размещено на Allbest.ru