Микита Бічурін. Праці останніх років та їх оцінка російськими і зарубіжними синологами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра китайської, корейської та японської філології

Повідомлення

На тему: «Микита Бічурін. Праці останніх років та їх оцінка російськими і зарубіжними синологами»

Виконала : студентка ІV курсу

Запорожченко Людмила

Київ, 2015

1. Петербург. «Китайська граматика»

У Петербурзі Іакінф повернувся до звичного життя, знову ставши популярною фігурою у світських та науково-літературних салонах. За спогадами, особливо часто він бував в літературному салоні Е. А. Карлгоф-Драшусова, в якому постійними відвідувачами були І. А. Крилов, Н. А. Польовий, Н. В. Кукольник, К. П. Брюллов. Господиня салону згадувала: Він п'ятнадцять років прожив у Китаї і так зріднився з цією країною, так полюбив її, так вивчив, що сам зробився схожим на китайця. Фізіономія його рішуче носила вираз, який мають китайці. Він не був строгим ченцем, їв скоромне, невтомно грав у карти, любив добре вино, веселу бесіду, і хоча жив в Олександро-Невській лаврі, але користувався на особливих правах великою свободою і часто повертався додому, коли благочестива братія йшла до ранкових молитов.

У 1838 році вийшла в світ «Китайська граматика», видання якої почалося ще у 1828 році. Через певні складнощі друкарства сильно збільшилися витрати, в результаті замість запланованих 600 примірників було випущено тільки 360. В основному Іакінф користувався при її складанні китайськими філологічними працями, а також підручниками китайської мови і граматиками католицьких і протестантських місіонерів. Граматика отримала високі оцінки в пресі, 17 квітня 1839 року її автор був удостоєний другої Демидівської премії. Довгий час вона залишалася єдиною в Росії граматикою китайської мови, яка використовувалася для навчання ще на початку ХХ століття.

У тому ж 1838 році Іакінф представив рукопис «Опис китайських монет» - переклад японського каталогу, що включає опис 183 китайських монет різних епох. У грудні рукопис був представлений імператору, К. В. Нессельроде звернувся до президента Академії наук С. С. Уварову з проханням профінансувати видання. Уваров прохання відхилив і звелів передати рукопис на зберігання в Академію наук.

15 лютого 1839 року конференція Академії наук звернулася до Іакінфа з проханням скласти опис і каталог маньчжурських, китайських та японських видань, що надійшли до бібліотеки Академії із зібрання покійного П. Л. Шиллінга. Досвід бібліографічної роботи у синолога вже був: ще в 1829 році він склав «Реєстр» китайських і маньчжурських книг з фондів Публічної бібліотеки, який згодом ліг в основу друкованого каталогу східних книг. За складання каталогу 30 жовтня 1840 року Іакінф отримав премію в 200 рублів сріблом. На основі його каталогу академік М. І. Броссе підготував свій друкований каталог, через що і був нагороджений орденом. Своє обурення Іакінф висловлював в приватному листуванні ще в 1845 році.

Як перекладач Азіатського департаменту Іакінф проводив мовну підготовку світських співробітників Дванадцятої Пекінської місії, в їх числі В. П. Васильєва, В. В. Горського та І. І. Захарова. Горський згадував, що «викладають дуже просто і ясно, так і діти зрозуміли б все; зізнаюся, я думав, що отець Іакінф буде читати свій предмет як учений професор, а не як учитель 2-го класу ». Іакінф проводив три заняття китайської мови на тиждень у себе на квартирі.

Службове відрядження в Кяхту в 1835-1838 роках була останньою поїздкою Іакінфа до Китаю. У 1840 році він надіслав начальству прохання «про звільнення на три місяці у відпустку до Москви, Воронежа і Київа для поправки здоров'я та поклоніння святим угодникам». Дозвіл було йому дано, але документальні дані про поїздку не знайдені.

2. Синологічні роботи 1840-х років

У 1838-1840 роках Іакінф зміг почати підготовку та видання праць, присвячених безпосередньо Китаю. Тільки в журналі «Вітчизняні записки» він в 1839-1845 роках опублікував 9 статей різноманітної тематики. Раніше випущені журнальні статті були ним об'єднані в книзі 1840 року «Китай. Його жителі, звичаї, побут, освіта». Видання було здійснено на кошти його двоюрідної племінниці С. А. Міціковой - дочки друга дитинства А. В. Карсунского. В оцінці даної праці сучасники сильно розійшлися. Якщо Ф. Менц обійшовся оглядом змісту, то О. Сенковський писав, що книга «розрахована тільки на необізнаних людей, а фахівець нічого нового для себе не знайде». Іакінф заявив, що дані рецензії не заслуговують відповіді.

У 1841 році відбувається заочне знайомство Іакінфа з французьким синологом С. Жюльєном. Він звернувся до російського вченого як до арбітра у дискусії з Г. Потьє про переклад складеного китайською мовою опису Індії. В одній із своїх книг Жюльєн повністю відтворив лист Іакінфа від 12 грудня 1841 року. китайський рукопис іакінф критика

У 1842 році була опублікована праця «Статистичний опис Китайської імперії». Книга готувалася до випуску повільно й важко: автор переніс важку хворобу, а друкувати рукопис довелося за власний рахунок, при тому що двотомне видання обійшлося в 7000 рублів. Спроба зібрати гроші на видання за передплатою призвела до того, що в усій імперії підписався 1 особа (у Варшаві). 9 квітня 1841 рукопис був розглянутий на конференції Академії наук, яка допустила її до подання на Демидівську премію, що давало можливість друкувати книгу в борг. Одну з перших рецензій написав професор Казанського університету Данило (Сивіла), на її підставі книга була удостоєна половинній Демидівської премії. Наукова критика практично проігнорувала цю книгу. Вкрай погано було і з її реалізацією: до 1844 було продано всього 30 екземплярів.

Точно так само проігнорувала критика невелику монографію «Землеробство в Китаї» 1844 року. В результаті синолог вирішив оновити свою книгу про Китай 1840 року і до 1845 року представив комітету цензури дві роботи: «Китай в цивільному і моральному стані» і «Опис релігії вчених». Спочатку рукописи були відправлені до Міністерства закордонних справ, але єдиною перспективою знову було видання за власний рахунок. 30 листопада 1845 року цензура пропустила рукопис «Китаю в цивільному і моральному стані», вона вийшла у світ тільки в 1848 році завдяки допомозі видавця Ф. В. Базунова.

Науково-літературна критика проявила величезний інтерес до цієї праці Іакінфа. Обговорення його і в наукових колах, і в літературних журналах відразу набуло характеру гострої полеміки, викликавши прямо протилежні оцінки. Праця була висунута Академією наук на здобуття Демидівської премії, у зв'язку з чим професор Казанського університету О. М. Ковалевський написав грунтовний розбір. Позитивний відгук Ковалевського не співпав з думкою академіків: десятьма голосами проти семи Демидівська премія не була йому присуджена, але конференція Академії зазначила працю схвальним відгуком.

У літературних журналах позитивні відгуки залишили А. Ф. Вельтман і А. А. Краєвський («Вітчизняні записки»). З точки зору Краєвського, структура книги, написана у формі запитань і відповідей, не цілком вдала і руйнує систематичний виклад. О. Сенковський випустив обширну рецензію в двох номерах журналу «Бібліотека для читання», де докоряв Іакінфа в надмірній ідеалізації суспільно-політичного ладу Китаю, а порівняння Китаю і Європи називав «обурливим». Разом з тим в рецензії вистачало і захоплених суджень про важливість праць синолога для пізнання Китаю не тільки в Росії, але і в Європі. Цікаво, що О. Сенковський задавався питанням щодо недостатньої популярності робіт Іакінфа в Європі і приходив до висновку, що виною тому - «занадто китайська форма його творів», відсутність захопливості викладу.

Подібні судження висловив у своїй рецензії В. Г. Бєлінський, вона була опублікована в журналі «Современник» без зазначення імені. Бєлінський писав, що «Іакінф показує більш офіційний Китай, в мундирі і з церемоніями». Особливо різко він відгукувався про моральні особливості китайців, висміюючи «китайські церемонії» і повну відсутність прогресу у суспільному житті країни. Синолог не міг залишити без відповіді невтішні рецензії Сенковського і Бєлінського. У двох осінніх номерах «Москвитянина» побачила світ велика стаття, так і озаглавлена ??- «Батько Іакінф». Синолог рішуче заявляв, що те, що критикам здається ідеалізацією Китаю, є природною реакцією спеціаліста.

... Я перший розкрив невірність відомостей і безпідставність думок про цю державу, так глибоко вкорінених в Європі. Треба ще додати, що у всіх виданих мною творах я представляв Китай точно в тому вигляді, в якому він нині існує в цивільному і моральному стані: і те, що я писав про цю державу, написано і в світ видано самим китайським урядом, а мною особисто перевірено і з точністю передано в перекладі. Надаю благомислячих читачам самим судити, чи повинно це вважати пристрастю до Китаю?

3. «Збірка про народи, що мешкали в Середній Азії в стародавні часи»

Останньою великою синологічною працею Іакінфа стала «Збірка про народи, що мешкали в Середній Азії в стародавні часи». Вона є і найбільшою за обсягом його роботою, причому як за кількістю використаних документальних джерел, так і за масштабом висвітлення історичних проблем і повноті перекладів китайських текстів. У вступі до своєї праці автор писав, що протягом 25 років після повернення з Пекіна постійно займався дослідженнями «древніх відносин Китаю з суміжними державами». У листі академіку М. П. Погодіну дослідник стверджував, що зайнявся написанням великої праці з 1 січня 1846 року. Відразу ж він став займатися фінансуванням майбутнього видання, звернувшись до секретаря Академії наук П. Н. Фусса і представив на розгляд історико-філологічного відділення Академії пробний переклад китайських звісток про Коканде. Переклад удостоївся позитивного відгуку М. І. Броссе. Судячи з епістолярної спадщини Іакінфа, до грудня 1847 рукопис в основному було закінчено.

7 січня 1848 року конференція Академії наук доручила дати відгук про рукописи професору Казанського університету О. М. Ковалевському. За визначенням Ковалевського, публікація праці Іакінфа стала «придбанням для сходознавчі науки». Разом з тим рецензент зазначав некритичний підхід синолога до матеріалів китайських дінастійних історій, а також необхідність залучення грецьких і арабо-перських джерел для порівняльного дослідження. Сам Іакінф високо цінував ерудицію Ковалевського і в листі 25 лютого 1849 року спеціально просив його висловити зауваження щодо недоліків роботи. Ряд зауважень був виправлений, але відносно головного побажання науковця Іакінф опублікував в 1851 році в «Москвитянині» спеціальну статтю-реферат, в якій заявляв, що не бачить в античних джерелах ніякої цінності, більш того, вважає, що їхні повідомлення самі вимагають ґрунтовного дослідження. Приблизно те ж він писав і в передмові до своєї праці.

17 квітня 1849 року Академія наук присудила Іакінфу повну Демидівську премію і додатково 1000 рублів сріблом на друкування праці. Підготовка тексту до друку затягнулася через те, що вчений захворів у червні холерою, проте зумів вилікуватися, про що писав П. Н. Фусс 27 липня 1849. Цензура схвалила рукопис у жовтні 1849, але друкарня військово-навчальних закладів дуже повільно вела набір і літографування карт. Тільки в березні 1851 року тритомник було опубліковано під назвою «Збірка про народи, що мешкали в Середній Азії в стародавні часи».

Думки рецензентів знову розділилися. Так, Н. С. Щукін в «Журналі міністерства народної освіти» не шкодував похвал і говорив про «знаменну подію у вітчизняній науці». Йому вторили анонімні автори у виданнях «Москвитянин» та «Современник». Професор Петербурзького університету А. К. Казем-Бек підійшов до праці Іакінфа з позицій суворої критики. У його рецензії, що була опублікована у журналі «Вітчизняні записки» в 1852 році, дана досить негативна оцінка достовірності і якості китайських джерел про народи, що живуть за межами Китаю. Казем-Бек докоряв синолога за відсутність критичної оцінки китайських джерел, а також за те, що Іакінф бездоказово відкидає судження західних китаєзнавців.

Література

1. Бернштам А. Н. Н. Я. Бичурин (Иакинф) и его труд «Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена» // Н. Я. Бичурин (Иакинф). Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена. -- Т. I. -- М., Л.: Изд-во АН СССР, 1950. -- С. V--LV.

2. Кобзев А.И. Бичурин Никита Яковлевич (рус.). Синология.Ру. Проверено 17 июля 2013. Архивировано из первоисточника 19 июля 2013.

3. Любимов А. О неизданных трудах о. Иакинфа и рукописях проф. Ковалевского, хранящихся в библиотеке Казанской духовной академии // Записки Восточного отделения Русского археологического общества. -- 1908. -- Т. XVIII, вып. 1. -- С. 60--64.

Размещено на Allbest.ru