Концентрація історичної пам'яті народу в національних символах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концентрація історичної пам'яті народу в національних символах

Символи нашого краю

Найдавніша символіка пов'язана з могутніми силами природи. Давні племена проголошували себе си-нами Сонця, ріки чи якоїсь тварини. Зображенні цих покровителів ставали символами, знаками роду.

В Україні є ще дуже багато різних природних об'єктів-символів, відомих і шанованих усім українським народом. Наприклад Говерла -- гора, що височіє у Карпатах, а знають її по всій Україні, острів Хортиця -- дорогий серцю кожного українця символ історії козацтва. Для українців найвизначнішим національним символом є Дніпро-Славутич. Він оспіваний у численних піснях, думах, легендах. Серед рослинних символів України відзначимо калину, чорнобривці, тополю, вербу. Промовистими для серця кожного українця є слова козак, кобзар, чумак, хлібороб.

Пам'ятки архітектури теж можуть бути символами. Для українців національними архітектурними символами є Софійський собор, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра.

Національними символами також можуть виступати легендарні чи реальні історичні постаті. Одразу на пам'яті спливають імена першокнязів Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либіді, князя Володимира Великого, Ярослава Мудрого.

Національні символи постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов'язані з його духовнісгю, з його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів.

Прапор як символ об'єданання людей виник ще за античних часів і набув поширення в Європі у середні віки.

Прапор Руської землі мав червоне поле із зображенням на ньому золотого тризуба або двозуба. А полотнище Галицько-Волинського князівства виготовлялося з тканини блакитного кольору і мало за герб зображення золотого лева.

Продовженням розвитку історії прапора України стало XVIII століття. На знаменах Київського, Чернігівського та Лубенського полків на синьому або блакитному тлі проступали золоті та червоні хрести й інші знаки.

А вже з XIX століття жовто-блакитний прапор наполегливо заявляє про себе. Так, 1848 року мешканці Львова підняли на міській ратуші український національний прапор. І Австрійська влада була змушена прийняти цей виклик нашого народу. Вона дозволила українцям використовувати жовто-блакитну символіку.

22 березня 1918 року Законом про Державний прапор Української Народної Республіки було остаточно затверджено форму і кольори нашлгл прапора. Ініціатором прийняття цього важливого Закону був Михайло Сергійович Гру шевський. Після перевороту гетьмана Павла Скоропадського жовто-блакитний прапор було замінено на синьо-жовтий. Саме таким і дійшов він до наших днів.

Потім були довгі дисятиліття боротьби нашого народу за те, щоб український стяг зайняв належне йому місце - замайорів над Києвом, над усією Україною.

Другий символ України - це її герб. Історія нашого Державного Герба сягає сивої давнини. Спочатку герби карбувалися на княжих грамотах, монетах.

чені- історики вважають, що колись тризуб був знаком родових старійшин чи племінних вождів. А згодом його зображення стали використовувати як тавро.

Тризуб

За давньогрецькою міфологією, бог морів Нептун тримав у руці тризубець. Інші древні перекази свідчать, що жовта та блакитна фарби були символами легендарної Анлантиди, нащадками якої вважали себе наші далекі пращури. Існує версія, що тризуб символізує так зван у Трійцю Життя: Мудрість. Знання і Любов.

Існують найрізноманітніші трактування тризуба: скіпетр скіфських царів, норманський сокіл, стилізована квітка (трисвічник), схематичне зображення слова «воля», емблема сокири чи колоса, символ влади над трьома світами (небесним, земним, підземним). Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя). Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св.Еріка у Швеції та ін.

Найперші спогади про тризуб як символ держави ми знаходимо на території України. Вони датувалися першими століттями нашої ери в Боспорському царстві й використовувалися як родові знаки боспорських царів. У VI-VIII століттях цей знак знаходимо на Полтавщині та Київщині. За княжих часів тризуб почав набувати сучасної форми. Так, на деяких давніх та середньовічних храмах збереглися знаки у вигляді тризуба. А в XV-XVI століттях тризуб зустрічається в Україні як складовий елемент геральдичних знаків окремих знатних династій та родів.

Протягом століть тризуб був поширеним знаком по всіх князівствах Київської Русі, за тривалий час він зазнва певних змін, але все-таки зберіг свою первісну основу в зображенні. На сьогоднішній день відомо аж понад 200 різновидів тризуба. Дослідники походження цього знака висловлюють багато думок щодо його суті. Існують припущення, що тризуб символізує єдність Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого.

Сучасний герб України символізує спорідненість поколінь, мир і творчу працю. У наш час тризуб став і символом відродження Батьківщини та її традицій, продовженням славних сторінок нашої історії. Тризуб як Малий герб суверенної України був остаточно затверджений Верховною Радою 19 лютого 1992 року.

Гімн - це по своїй суті урочистий музичний твір. Літературною основою гімну є твір, сповнений символікою та високим пафосом. Від
будь-якої іншої пісні гімн відзначається урочистою мелодією розміреного (частіше маршового характеру). Поняття "гімн" протягом віків змінювалося. У Стародавній Греції гімнами називали пісні, присвячені визначним подіям, героям та богам. У часи середньовіччя були поширені духовні гімни, а в періоди визвольної боротьби гімни виконували роль бойових, закличних пісень.

Братства та їх роль в українській культурі

Наприкінці XVI -- на початку XVII ст. освіта в Україні стає одним із найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

Братства -- це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. їм належали великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.

Обґєднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI -- початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас -- керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону -- учителі, вчені, письменники.

Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і роки XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом -- князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники, зокрема Костянтин Корн, який заповідав львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці в той час була досить значна сума -- близько 50 тис. золотих.

Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Львівська братська школа -- це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу. Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма передбачала викладання предметів класичного тривіуму і квадривіуму, значна увага надавалася вивченню словґянської граматики, грецької мови та латини. Знання останньої давало учням змогу знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та літератури. Організатори братської школи глибоко замислювалися над педагогічними проблемами і вирішували їх, на противагу єзуїтським школам, у демократичному, гуманістичному дусі.

Слідом за Львівською братською школою почали зґявлятися навчальні заклади і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Міщани розуміли потребу ґрунтовної освіти, тим більше, що в XVI ст. з-поміж них були вже високоосвічені люди. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Комарному, Перемишлі, Ярославі, Межибожі, Холмі.

Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615--1616 pp., була створена одночасно з організацією Київського Богоявленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України -- Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше -- митрополита Иова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

Братства та їх роль в українській культурі

Братства- громадські організації православних міщан на Україні і в кінці 16-17 ст. брали активну участь у боротьбі українського народу проти національно-релігійного і соціального гніту та експансії католицизму. Братства створювалися навколо парафіяльних церков, проте за складом членів більшість з них становили світські об'єднання міщан. Лише нечисленні братства допускали членство православних шляхтичів, реєстрових козаків, духівництва. Найбільшого поширення братства набули в містах, а згодом і в селах Правобережжя, Волині, Холмщини, Галичини. Окремі братства існували в містах Лівобережжя. В боротьбі проти Брестської унії 1596 і у виступах проти обмеження політичних прав некатоликів значну роль відіграли: символіка прапор тризуб братство

- Львівське братство (засн. 1585)

- Київське братство (1615; 1620, до його складу вписалось все запорізьке військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним),

- Луцьке братство (1617),

- Гологірське братство (1591),

- Перемишльське (1592),

- Рогатинське (1589) та ін.

Братствам належать значні заслуги в зміцненні політичних і культурних зв'язків України з Росією, а також у розвитку українсько-білоруських і українсько-молдовських взаємин. Визначними освітніми центрами стали братські школи, серед яких відзначалися високим рівнем викладання Львівська братська школа, Київська братська школа (на її базі було засновано Києво-Могилянську колегію, пізніше - Київська академія), Луцька, Кременецька. В числі провідних діячів Б. були Ю. Рогатинець, І. Красовський, письменники і вчені С. Зизаній, І. Борецький, П. Беринда та ін.. Львівське братство мало друкарню, книгарню, бібдіотеку. Братства сприяли розвиткові архітектури та образотворчого мистецтва. При багатьох братствах були шпиталі - притулки для непрацездатних. У 18 ст., в умовах посилення феодального гніту, діяльність братств поступово обмежується побутово-обрядовими справами. В кінці 19 ст. під назвою "братства" засновувалися клерикальні організації, які за характером діяльності не мали нічого спільного з колишніми братствами.

Размещено на Allbest.ru