Народна пісенність Покуття: особливості сучасного функціонування

Змістовні зміни в пісенному обрядовому фольклорі. Місцевий варіант весільного обряду як художньо-функціональної системи, правомірність включення позаобрядової лірики, тексти якої тематично перегукуються з обрядовими піснями та епізодами весільного обряду.

Рубрика Краеведение и этнография
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 22.06.2014
Размер файла 40,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут мистецтвознавства, фольклористики

ТА етнології ім. М.Т.Рильського

10.01.07 - Фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Народна пісенність Покуття:

особливості сучасного функціонування

Жмундуляк Дмитро Дмитрович

Київ - 2002 р.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України Шумада Наталія Сергіївна

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, член-кореспондент Російської Академії Наук, завідувач відділу світової літератури РАН

Гацак Віктор Михайлович

Кандидат філологічних наук, старший співробітник відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України

Сокіл Василь Васильович

Провідна установа: Український державний педагогічний університет ім.М.Драгоманова

Захист відбудеться “24” травня 2002 року на засіданні спеціалізованої ради Д 26.22701 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України за адресою: 01000 Київ-1, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мистецт-вознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України за адресою: 01001 Київ-1, вул. М. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано 23 квітня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради МИКИТЕНКО О.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В сучасному науковому процесі в контексті загальнолюдських цінностей особливого значення набуває дослідження феномена людини як фундаментальної соціоприродної цілісності. Це потребує знань усього комплексу соціопсихологічних явищ, характерних для нашої епохи, у тому числі і виявлених у народній творчості. Саме в ній можна побачити визначальні риси національної ментальності й етнічної самосвідомості. Фольклор грунтується на постійному успадкуванні традицій, але як динамічна система реагує на зміни в соціальному та культурному житті народу. Ось чому фіксація й дослідження сучасного зрізу народної творчості в окремо взятому регіоні дає можливість наблизитися до розуміння загальних проблем природи фольклору і його місця в житті людини на порозі ІІІ-го тисячоліття.

Крім того, на основі виявлення уснопоетичних особливостей конкретного регіону чи окремої місцевості є можливість уточнення ареалу поширення того чи іншого фольклорного явища, міри активності його функціонування і таким чином сприяти нагромадженню даних для картографування фольклорних жанрів, циклів чи й окремих творів, що є актуальною справою не тільки для української фольклористики, а й для загальнослов'янської чи навіть європейської народної культури.

Актуальність реферованого дослідження, представленого на захист як кандидатська дисертація, виявляється також у тому, що аналізований у ній матеріал дасть змогу краще побачити діалектику регіонального й загальнонаціонального в народнопоетичній традиції, повніше і конкретніше показати цілісність народної культури українців на всьому просторі їхньої етнічної території.

Об'єктом аналізу в дисертації є календарний та родинний обрядовий пісенний фольклор, а також позаобрядові ліро-епічні твори; серед них співанки-хроніки про Олексу Довбуша, які найширше побутують в обстежуваних селах ( Великий Ключів, Малий Ключів, Мишин та Верхній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області).

На етнографічній карті України ці села містяться на умовній межі між Гуцульщиною та Покуттям, а тому зберегли особливий колорит звичаїв, обрядів, пісень та музики названих регіонів, переважно Гуцульщини.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше вводиться у науковий обіг пісенний фольклор цього краю Сталося так, що розглядувані в даній дисертації твори не були зафіксовані в жодному з відомих нам видань, де подано й проаналізовано фольклор територіально близьких регіонів, наприклад: Закарпатські пісні та коломийки, Ужгород 1965 р. (М.Кречко); Народ про Довбуша, Київ 1965 р. (В.Тищенко); “Квіти Верховини”, Ужгород 1969 р. (Ю.Бойчук); Як зачую коломийку, Ужгород 1974 р. (І.Сенько); Народні пісні у записах Петра Козланюка, Київ 1975 р. (Н.Шумада); З гір Карпатських, Ужгород 1981 р. (С.Мишанич); Ходили опришки, Ужгород 1983 р. (І.Сенько); Фольклорні матеріали з отчого краю, Львів 1998 р. (В.Сокіл); Коломийки з села Верхнє, Львів 2000 р. (М.Климишин) та ін. Виняток становлять записи двох пісень-хронік у селі Мишин / Див. Співанки-хроніки. К., 1972, с.с. 530, 535. (Музична розшифровка С.Грици).. Календарно- обрядовий та родинно-обрядовий пісенний фольклор розглядається в окремих блоках, причому весільний обряд подається у комплексі вербального, акціонального та предметного ряду, до якого включено тематично прилеглі позаобрядові пісні, які виконуються на весіллі; звернуто особливу увагу на тональність та тематичні акценти ліро-епічної пісенності. Вперше такий матеріал розглядається в контексті традицій двовір'я, звернуто увагу на космічний аспект образу світу та взаємин людини і природи, наголошується на тому, що моменти християнизації та біблійні впливи не мали, як це трактувалося в радянській фольклористиці, негативного значення у фольклорному процесі.

Особистий внесок здобувача реалізується в опублікованих ним записах пісенних зразків, що склали збірник “Пісне моя, доле моя”, /Коломия 1995/, а головне в тому, що зібраний автором матеріал був систематизований, отримав теоретичне узагальнення, був усебічно проаналізований. Пісенні зразки, подані в дисертації, взяті з даного збірника, позначаються: “Ж., с…”

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Роботу виконано в річищі колективної теми відділу фольклористики ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України “Українська фольклористика ХІХ-ХХ ст.”

Мета дисертації та її завдання

Систематизувати зібраний матеріал, застосовуючи полікритеріальний підхід, при якому визначальними вважати функціональний та жанровий принципи, а також активність побутування.

Розглянути загальнотеоретичні й методологічні засади при аналізі обрядових циклів та позаобрядової ліро-епічної творчості.

Простежити динаміку сучасного фольклорного процесу, з'ясувавши, які жанри і цикли перейшли в пасивний репертуар.

Показати структурні та змістовні зміни в пісенному обрядовому фольклорі. народна пісенність покуття обрядовий

Описати місцевий варіант весільного обряду як художньо-функціональної системи, обґрунтувавши правомірність включення позаобрядової лірики, тексти якої тематично перегукуються з обрядовими піснями та певними епізодами весільного обряду.

Звернути увагу на особливості мовної реалізації зафіксованого дисертантом матеріалу, на образну систему “людина - природа”; на співвідношення лірики й епосу в позаобрядовому пісенному фольклорі.

Методологічною основою дисертації стали теоретичні студії фольклористики ХІХ-ХХ століть, особливо ті, в яких розроблялися питання, дотичні до даного дослідження, а це праці М.Костомарова, М.Сумцова, Хв.Вовка, М.Драгоманова, І.Франка, В.Гнатюка, Ф.Колесси. Автор орієнтується на висновки праць К.Чистова, Б.Кирдана, Н.Савушкіної, О.Дея, С.Грици, Н.Шумади, Ф.Кирчіва, В.Сокола, Г.Дем'яна. Оптимальним у цьому випадку стало звернення до монографічних досліджень, суть яких у ряді своїх праць узагальнив С.Мишанич. Див зокрема його праці: Локально-монографічне дослідження фольклору // Слов'янське літературознавство і фольклористика. Вип. 10. - К., 1975; Пісенна культура радянського села. К., 1977; Сучасне життя української народної балади в Карпатах // З гір Карпатських. Ужгород 1981 та ін.

Практична цінність результатів дослідження. Матеріали дисертації, як і опубліковані в збірнику тексти можуть прислужитися для вивчення народної культури краю, світогляду його мешканців, для подальших узагальнень при розв'язанні теоретичних проблем народознавства. Вони можуть бути використані в розробці курсів фольклористики у філологічних вузах, при підготовці спецкурсів з Карпатознавства, при написанні навчальних посібників з фольклору. Таким чином робиться певний внесок у недосліджену ділянку української фольклористики.

Апробація роботи. Дисертація була обговорена і рекомендована до захисту на засіданні відділу фольклористики ІМФЕ НАНУ. Окремі її розділи стали основою для доповідей і повідомлень на наукових конференціях. Ілюстративний матеріал - тексти були зібрані і укладені дисертантом у названому вище збірнику, супроводженому передмовою. Публікація збірника відбулася в Коломиї в 1995 р. і одержала ряд схвальних відгуків у пресі.

На захист виносяться положення:

Сучасний зріз фольклору в обстежуваних селах є актуалізованим елементом духовної культури минулого з корективами, внесеними впливами теперішніх культурно-побутових обставин.

Жанрова структура розглядуваного пісенного фольклору має автономний характер і підлягає специфічним внутрішнім законам розвитку, одночасно взаємодіючи з загальнофольклорною національною системою.

В обрядових текстах спостерігаються деякі зміни внаслідок забування окремих акціональних епізодів та вербальних текстів.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку літератури. Загальний обсяг дисертації - 157 сторінок.

Зміст роботи

У Вступі поставлено зазначені вище проблеми, обґрунтовано мету і завдання дисертації, її методологічні основи, актуальність та новизну, дано реферативний огляд відповідної наукової літератури, визначено концепцію дослідження.

В І-му розділі “Календарно-обрядовий пісенний фольклор” розглянуто в особливості календарно-обрядового фольклору, взаємин людини і природи.

1-й підрозділ “Народно-обрядова культура в контексті традиційного двовір'я та християнізація краю” присвячено аналізові деяких аспектів духовного світу людини, чий світогляд багато в чому визначався гуцульським впливом. При виразних пережитках язичництва гуманістичний ідеал Біблії тут утвердився достатньою мірою, й церковні автори більше тішилися з успіхів місіонерства, аніж ремствували на двовір'я гуцулів, яке найяскравіше проявлялося у жанрі колядок. Як по всьому світу, християнство й тут було носієм вищої цивілізації, вкорінювало принцип гуманності й поступово витісняло первісне шанування сил природи.

В 2-му підрозділі “Поетична система колядок” відзначається, що найбільш своєрідними в обстежуваних селах є зимові свята, які відкривають собою обрядовий цикл року, й тут чільне місце посідають саме колядки. В них відбиваються й прадавні космогонічні уявлення, й нові, християнські ідеали. Теургічно-магічне заклинання природи сполучається з благочестивим почуттям подяки й радості. В деяких колядках спостерігається сполучення побутових деталей та церковної концепції Христа як передвічного Логоса, що творив світ на початку віків. Так, в одній з колядок Христос-немовля каже до матері, що принесе перину, а на її зауваження, що він “не годен” ще цього зробити, відповідає:

Я сотворив небо й землю, щем сі не народив (Ж., с.22)

В колядках зустрічаються елементи соціально-психологічного моралізаторства в християнському дусі. Так, в колядці “Як Божа мати по світі ходила…” колізія полягає в тому, що Пречисту Діву не пускають до хати ані багатий ґазда, ані бідак, також заклопотаний власними проблемами: обоє духовно незрячі. Перший залякує (“бо натрав'ю псів, будеш утікати”), другий відмовляється скрутними умовами (“бо у мене діточок багато”) - величезна прірва відділяє гнаного Бога та Його матір від персонажа-людини. Але в колядці людині відкрито й шлях до морального відродження:

- Якби я був знав, що ти з Паном Богом,

Був би я лягав з дітьми за порогом (Ж., с.23)

Деякі колядки являють собою простий переказ євангельської історії (“Рано-раненько весь світ звисиливсі…”). Інші зводять християнські елементи до декоративної атрибутики. Так основний зміст колядки “Ой, на річеньках…” полягає в змалюванні фігур “трьох святих”, що “воду світили, Христа згубили”. Їм повертає хреста “статечна жона господинечка”, подібна за своєю функцією до язичницьких жриць європейської Півночі, вимагає від старців три особливі служби: на Різдво, на Новий рік та на Великдень - саме з цими віхами пов'язано поняття нового річного циклу (чи то космогонічного, чи суто християнського - з Пасхи; Різдво одночасно є моментом зимового сонцестояння, Пасха - початком весни).

Можна вловити в аналізованих колядках і уламки давньої космогонії, особливо коли йдеться про культ небесних світил (сонця, місяця й зірок), в якому відбилася жага давніх слов'ян зазирнути в глибини світоустрію, й саме колядки в цьому відношенні дуже змістовні Попович М. Мировоззрение древних славян. - К., 1985. - С.81..Часом, щоправда, архаїчна символіка прихована під наївним гедоністичним трактуванням. Так, у колядці “Ой, ходить, ходить місіць по небу” Місяць закликає Зірку “гуляти, колядувати”, наче парубок дівчину, змальовуючи принади святкового бенкету.

Назване тут частування має аналоги в обрядовій поезії інших слов'ян, воно виконує ту ж роль сакрального напою, що й індоіранська сома-хаома - роль містичного причастя до розуміння рушійних сил космосу.

В колядці “В пана Василє в городі вирба” з'являється образ світового дерева, космогонічної моделі притаманної архаїчній свідомості взагалі.

Одночасно тут відбилася ситуація ототожнення світового дерева з людиною, в кожному разі з жінкою: “пан Василє” має “жону-вербу”, кора якої, золота, мов оте космічне яйце, з якого творився світ (цікаво, що та верба є одночасно “їго мама”). А самий “пан Василь” (особливо в контексті новорічного свята Василя Великого) набуває рис Володаря всесвіту; до цього психологічно долучається, можливо, й такий момент, як етимологія імені - грецькою мовою “базилевс” означає “цар”, що могло стати відомим через посередництво церкви, додатково підсилюючи значущість свята Василя (безвідносно до церковного змісту свята).

В цілому обрядова поезія, пов'язана з календарним (зимовим) циклом, містить архаїчні елементи, які свідчать про збереження дохристиянських космогонічних уявлень. Але водночас чимало колядок просякненні й містеріальністю Різдва. Характерно, що поширена в цьому регіоні України зимова Маланка, свято, що має виразні риси язичницького світогляду, нічим специфічним тут не відрізняється, в той час, як саме християнські колядки стали новим і оригінальним художнім здобутком досліджуваного регіону. Важливо відзначити, що саме зимові свята тут зберігають характер релігійного дійства, в той час, коли свята весняні й літні (за винятком хіба купальського, яке інтенсифікується в останні роки дещо штучно) відзначаються суто побутовим стилем. Це означає, що жителі цього регіону зберігають те особливе почуття “початку року”, “переламу до весни”, яке має стародавню, дохристиянську основу, а проте осмислене значною мірою вже в категоріях християнського Різдва як народження “нового світу”.

В зимовому обрядовому циклі колядки збереглися найкраще - і кількісно, і змістовно, і за мірою активності сучасного побутування, і за характером мовного оформлення; звертає на себе увагу оригінальність побудови колядного рядка, завершування якого “гой дай Бо/же”, усічене й перенесене на початок, наприклад:

“Жи! А на тій вербі золота кора, гой дай Бо!”

“Жи! ………………………..”

Цього не можна сказати про щедрівки, вертепні обрядодії, маланкування - однотипні з текстами, зафіксованими в інших регіонах. Крім того ці компоненти зимового циклу збережені гірше, і тому не виділені для аналізу. Те ж стосується весняного й літнього циклів календарної обрядової творчості. Щодо жниварського циклу, то його зразки з плином часу зовсім вивітрилися, а обжинковий обряд утратив ознаки давньої ритуальності й набув характеру урочистого відзначення завершення жнив.

Розділ ІІ. Родинно-обрядовий пісенний фольклор

Аналіз пісенного матеріалу цього розділу доводить, що з усіх традиційно виконуваних циклів найповніше зберігся весільний, а в ньому - вербальний ряд, розглядові якого й присвячений 1-й підрозділ - “Весільна обрядовість”. Співанка- найбільш одухотворена частина весільного обряду, що супроводжує всі його етапи, які тривають звичайно три дні (“заводини” - приготування до весілля; шлюб та “повниця” у молодої; “пропій” у молодого та “обід” у молодої). Етнопедагогічний зміст таких співанок полягає в тому, що вони підсумовують перехід молодят у нову стадію життя й очолюють процес шлюбної церемонії. Весільно-обрядові пісні чи не єдина (поряд з колядками) сфера обрядової поезії, що збереглася в доброму стані. Весільний спів відзначається психологізмом, тонко змальовуючи стан нареченої, тугу за дівоцтвом тощо. Це - характерний для української ментальності “кордоцентризм”. Особливе місце займає образ матері, й докори тут сплетено з сумом.

Характерно, що, як і взагалі в українських весільних піснях, тут нема того “голосіння”, яке притаманне відповідним пісням російським, немає й аналогів до відомих “сороміцьких” пісень.

Хоча Хв. Вовк твердить в дусі антиклерикалізму своєї епохи, що в Україні релігійний обряд не був сутнім для шлюбу, саме церковні правила стали підвалиною шлюбу (25. 135). Одночасно тут збереглися язичницькі ритуали, пов'язані з магією плодороддя, що визначає й характер весільної лірики. Але в ХХ ст. ці ритуали руйнуються, заявляє про себе індивідуальний волевияв.

Сьогодні сценарна пісенна цілість порушена. Від старовини залишилися хіба що “барвінкові пісні”, в яких язичницький мотив барвінку злився з звертанням до Божої Матері, покровительниці шлюбу, але зберігся традиційний запис, до якого підверстувалися подальші строфи, що вказували на початок та інші епізоди весілля.

Уламок старовинної ритуальності являє собою мотив нареченої-сироти, але й він дещо осучаснений. Якщо в класичному варіанті пісні мати-небіжчиця просила Бога відпустити її “долів” - “дитя своє спорідити”; в пізнішому тексті сироті рекомендується “до неба лист писати”. Приглушилися й церковні мотиви взагалі - дається взнаки епоха войовничого атеїзму. Проте і “язичницькі” мотиви у весільному співі згасли - окрім хіба згаданого мотиву “бервінку” (або ще “папороті”):

То ни папороть цвите,

То матінка вінок кладе,

Біленькими рученьками,

Дрібонькими слізоньками (Ж., с.119)

Взагалі ж емоційна тональність весільних приспівок відзначається широкою шкалою переживань, пов'язаних з характером певних етапів весілля: від мінору, елегійних мотивів - до розгульних веселощів.

У 2-му підрозділі “Весільний обряд як народна драма” вказуються особливості акціонального і предметного роду, що дозволяє розгладити цей цикл родинної обрядовості у комплексі, як весільну обрядодію.

Не втрачає актуальності й проблема, свого часу поставлена вітчизняними етнографами: чи є українське весілля міцно організованим драматичним дійством, чи ж вільною імпровізацією?18 Так, Ф. Колесса, В. Бисикало, Ф. Борщевський та В. Скуратівський відстоюють погляд на весілля як на “драму, зложену з цілого ряду дій” (Колесса Ф. Музикознавчі праці. - К., 1970. - С.374-375), але є і інша точка зору (див.: Народна поетична творчість. - К., 1965. - С.110). Матеріал, поданий у дисертації, свідчить про порушення чітко дотриманої послідовності компонентів традиційної драматургічності, але це не є запереченням погляду на класичне українське весілля як на драму, тим більше, що основні драматургічні елементи тут збережено.

Важливо уявити собі соціально-психологічний клімат та його вплив на весілля, що відчутно вже на передвесільному етапі. Ще до 1940 р. хлопці одружувалися після війська, у 25 років. Батько, як міг, давав хлопцеві грунт, що забезпечувало існування майбутньої сім'ї.

Дівчата виходили заміж молодшими й - колись - обов'язково незайманими; йшли здебільшого - в сім'ю чоловіка (“набік”). Дівчина мусила вміти господарювати, працювати в полі, вишивати тощо. Молодша дочка ніколи не видавалася першою. На перший план виступали міркування батьків.

На етапі сватання та старост парубок, за дозволом батьків, повідомляв про згоду дівчини, вона - своїх родичів, далі домовлялися про старости (часом одначе батьки домовлялися про шлюб без згоди дітей). Старостами були вуйки (дядьки) парубка. Сватання починалося з 14 січня (на Василя). Сьогодні сватання відбувається без церемоній і традиційних текстів примовок (“про лисицю” тощо), по-діловому, обговорюють майнові питання; проте - весело, “з чарчиною”. У старостах має бути досвідчений вуйко, “протагоніст” всього дійства19 До речі, всупереч твердженню, що славнозвісний гарбуз як знак відмови мав місце начебто у всій Україні (Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К., 1994. - С.65), тут відсутній..

Весілля робили звичайно посеред тижня: субота й неділя мусили бути недоторканими як день відпочинку після турбот та церковний вихідний. Проте вперше весілля відбулося в суботу у Великому Ключеві 1958 р., й це надалі продовжується: тиск радянського способу життя та ерозія традиції тому причиною. Колись весіллю обов'язково передувала потрійна об'ява в церкві, після сповіді й причастя наречених, “екзамену” на знання молитв, але це припинилося після другої світової війни. Священик вже не може нині “заборонити шлюб”. Після визначення дати весілля мати кликала “обслугу” (старосту, кухарку та прошака, що збирав гостей). Староста, що керує церемонією, сьогодні буває лише у Великому Ключеві.

Як вже зазначалося, при зниканні обрядності народження, пострижин тощо, саме весільний обряд продовжує функціонувати, що для фольклористики може являти предмет зацікавлення. Очевидно, стійкість саме весільного обряду навіть в епоху урбанізації визначена пережитками віри в його магічну силу.

3-й підрозділ “Пісні включені у весільний обряд” розглянуто зразки, залучені з позаобрядової лірики. Вони органічно входять до вербального ряду весільної обрядовості, ідучи від обрядових співанок до розкутих ліричних пісень, переважно коломийок, в яких розгортаються різні аспекти стосунків двох, що їх єднає почуття кохання. Такі пісні часто є “побутовими малюнками”, інформацією для слухача.

Меланхолійна (“Ой жинисі, козаченьку, а я зостаюсі”, “Ой зайди-ко, Місяченьку, та й за тую гору!” й ін.) сполучається з піснями мажорними (“Одну любку поцілую, а на другу кліпну” й т.п.), що сповнені гедоністичних мотивів. Характерна пісня “Ой, червоний бурячок” (вжите тут слово “кавалери” - з міщанського лексикону, та й “кавалерів” у дівочій хаті, як тут виходить, чим більше, тим краще). Не бракує й пісень, в яких хлопець проклинає матір, що не дозволяє шлюбу, чи батька, що звелів одружитися з нелюбою.

Страждають від жорстокості Ерота не лише дівчата, а й хлопці (“Сєду жи я край віконці…”, Ж., с.96). В таких піснях виступає, як вираз народного ідеалу, майже “едемська” за змалюванням юна пара: вродлива й подібна до “білої либідоньки” цнотлива дівчина й “гожий хлопиц”. Це - вираз ренесансної духовної ситуації, яка поволі формувалася в гуцульському селі, потроху витісняючи зумовлену тяжким життям черствість, розрахунок та архаїчну ритуалізацію й весілля, й самого кохання.

4-й підрозділ “Поховальний обряд”, як складова частина родинної обрядовості зберігся фрагментарно завдяки вірі людей в існування душі. Тому в зафіксованих нами голосіннях зверталися до мерця як до живого, виповідаючи йому свої жалі, вихваляючи, прагнучи “розбудити” і благаючи повернутися.

Особливо ж тужливі плачі бувають за дитиною, до якої застосовано найніжніші звертання. Часом тут виникають предметні образи на зразок трагічного маленького дому-домовини, пейзажні деталі.

Чимало уваги в поховальному ритуалі приділяється звичаєвим моментам, що мають не стільки релігійно-містичний, скільки язичницько-магічний характер. Мета цих маніпуляцій подвійна: щоб забезпечити благополучне проходження душею небіжчика перешкод до потойбічного благополуччя (інформатори повідомляють): “Щоб душа покійного довго не блукала по світу, треба йти швидко до церкви і дати знати дзвонареві, щоб віддзвонив. Тоді душа летить до Бога”. Хто почув дзвін, зупиняється і хреститься, говорячи при цьому: “Бери Господи душу цю в царство своє”. Оригінальне сполучення прикмет християнського культу і пережитків поганства проявляється і в відверто магічній дії: “Коло умираючого не вільно плакати, бо через то він не може спочити; коло нього слід казати “Отче наш”, а також розрізати сорочку по центру грудної клітки, щоб душі легше було покинути тіло”.

У подібних ритуалах спостерігається статево-вікова та сімейна диференціація: “Коли помирає дівчина, то їй на голову кладуть вінок з барвінку, одягають у весільне вбрання, а узголовах весільне деревце (гільце), вбране білими та рожевими квіточками”.

Таким чином, віра в потойбічне існування душі, намагання полегшити тортури розлучення її з тілом, ритуально-магічні дії переплітаються в похоронному обряді з прагненням до вираження щирого жалю й прихильності до конкретної особистості небіжчика.

Розділ ІІІ. Епічне та ліричне оспівування людини.

В ньому проводиться думка, що реалії новітньої історії відбилися в позаобрядовому пісенному фольклорі так само виразно, як і сива давнина, і саме цей шар усної народної творчості дає особливо яскравий матеріал для змалювання національного естетичного ідеалу людини.

В 1-му підрозділі “Козацька тема” підкреслено, що героїв старовини сучасні інформатори добре пам'ятають, і це відбилося в поетичному оспівуванні таких постатей, як козак та народний месник Олекса Довбуш, котрі втілили ідеал суспільно значущої особистості.

Тут показано, що козак - фігура для цього регіону скоріше легендарна, ніж реальна. Здавна тут сформувався, проте, подібний ідеал “легіня” - молодого, героїчного хлопця, що втілює силу, мужність, патріотизм, велич душі тощо, та характерно, що в селах, розташованих між гірськими місцевостями, “легінь” практично був замінений образом героя - “козака”. Й це свідчить, що резонанс героїки українського козацтва стає й тут певною моральною домінантою.

Відлуння “лицарської” теми знаходимо у вигляді фантастичної версії про походження гуцулів від козаків:

Жиют в горах так як орли, славні про них згадки.

Памнітайте, що гуцули - козацькі нащадки (Ж,. с.35)

Ця й ряд аналогічних пісень сповнені духом протесту проти соціального та національного гноблення, мають виразний агітаційний характер і носять ознаки літературних творів.

Це не збігається з “козацьким стереотипом”, але важливо, що в подібних творах слово “козак” стає стилістичною прикметою небуденного звучання теми, монументалізує зображення пересічних обставин. Це свідчить також про єдність естетичного ідеалу України, про могутній резонанс козаччини в українській історії.

В 2-му підрозділі “Пісні про Довбуша” проаналізовано кілька варіантів загальновідомих пісень про героя. Відзначаються вони домінантним епічним началом, експресивністю й трагічністю колізій. Водночас це твори баладного (ліро-епічного) типу, в яких висловлена народна оцінка, котра користується довірою у слухачів. Довбуш та його хлопці змальовані на тлі карпатського пейзажу, вони злиті з природною. Підкреслено, що смертельно поранений Довбуш поводиться, як гідний християнин: своїм опришкам він заповідає не “грабувати”, а “газдувати” - бо ж “людська кровця - не водиці, проливати не годитсі”. Та, наказавши понести себе в Чорну гору й “потовкти на мак” тіло топірцями, герой виступає й володарем власної долі, людиною могутнього характеру. Проаналізовано і пісню “Про Довбуша”, яка подає легенду про народження героя в часи війни з “польськими ляхами”. Тут так само спостерігається синтез християнських та язичницьких цінностей: в дитинстві Довбуш зустрічається з дідом-віщуном, котрий прорікає йому велике життя. Історична експозиція пісні в сполученні з цією харизматичною рисою героя монументалізує образ, хоча саме недосконалість Довбуша, що довірився зрадливій коханій, робить його характер більш людяним.

В 3-му підрозділі “Рекрутські пісні” показано девальвацію героїчної теми, ентузіазму служба в цісарському війську не викликала. Рекрутська доля змальована в інтонаціях негативних: адже пісні про кріпаччину та рекрутчину відбили горе і гнів народу.

В народній свідомості чітко проведено кордон між лицарем, що бере до рук зброю в годину народної біди, і юнаком, що примусово відірваний від сім'ї й кинутий до казарми австрійським чи російським самодержавним режимом. В піснях підкреслено наругу над духовним світом юнака, що сповнений жаги життя, але вимушений підкоритися армійській машині смерті. Тут образно зіткнулися патріархально-гармонійне буття батьківського дому та місто з його каменем й залізом. Сфера психологічного ідеалу рекрута - батьківщина з її гірським туманом, “сизими орлами” й “крутими горами”, де “кінь вороний грає” й “плаче стара мати”. В художній опозиції до цього світу єства й волі - “доріжичка мурована до самого Львова”, “мости споріжені, нібито підлоги”, “славне місто, де славніші замки” (Ж., с.83).

Чужинська влада, змальована як дегуманізований світ заліза, каменю й чорних круків смерті.

У Висновках підводиться підсумок всьому дослідженню. Можна констатувати, що обрядова поезія є втіленням у слові й, почасти, в дійстві величного загальнонародного ідеалу - життя як гармонії, як космосу, що протистоїть хаосу. Цей ідеал по-різному реалізується на різних рівнях фольклорно-естетичної системи.

Зберігається обрядність зимових святок, що знаменують початок Нового року, який по трактовано як момент величного оновлення землі й неба, людського життя. Тут зафіксовано ще дохристиянську картину світу, яка містить силу архаїчних міфопоетичних елементів. Знаходимо тут образи, які широко відомі етнографам та фольклористам всього світу: Сонце й Місяць як уособлення жіночого та чоловічого начал; образ світового дерева, яке потрактовано у вигляді добре знайомої, повсякденної верби й таке інше.

Водночас ця язичницька естетика й поетика підлягли значній християнізації: зимові свята осмислені вже не лише як оновлення природи, але і як Різдво Спасителя, народження нового світу. Частина колядок, ймовірно, створена нижчим кліром, відзначається суто християнськими настроями й ідеями, пропагуючи мир та злагоду в небесах й на землі, “в чєловєцєх благоволєніє”.

Найбільш художньо та своєрідно розгортається цей ідеал в хоровій та індивідуальній ліриці кохання. Світ кохання оспівано не лише в традиційних формах хорової, ритуальної поезії (хоча саме весільний обряд зберіг його в найбільш характерних моментах). Весільний репертуар значно розширився за останні десятиліття завдяки широкому розвою індивідуальної пісні на тему кохання, що широко змальовує спектр любовного переживання; від трагічних мотивів до легковажного гедонізму або навіть і сатири.

Але не лише природа, повсякденне життя людини, її радощі, сподівання, надії й печалі стали об'єктом оспівування. В позаобрядовій пісенній творчості цього краю епізована постать Героя, що є втіленням мужності та відданості справі народного щастя, й цей ідеал типологічно споріднений з ідеалами давньої поезії, зокрема з історичними піснями України. Образ козака символізує чоловічу вдачу взагалі, героїко-суспільні мотиви проявляють постать козака і зберігають монументальність художнього узагальнення. Підкреслюється героїчне начало лише тоді, коли життя під австрійською та польською владою висунуло на перший план реальну постать народного месника Олекси Довбуша. А тема “війська” (набору до армії) потрактована суцільно в дегероїзуючих інтонаціях рекрутського плачу.

Отже, розглянувши світ людини та природи, відображений у пісенному фольклорі сіл Великий Ключів, Малий Ключів, Мишин та Верхній Вербіж Коломийського району, констатуємо, що місцева традиція своїми витоками сягає глибини віків і органічно пов'язана із загальноукраїнською, але позначена певними локальними особливостями щодо активності побутування окремих жанрів, їхнього репертуарного наповнення, акцентуванням на християнських мотивах.

Список публікацій за темою дисертації

Жмундуляк Д.Д. Художнє відображення цінності особистості в погребальному обряді (у співавторстві) Співавтор Абрамович С.Д. Стаття в основі своїй складається із спостережень дисертанта (запис текстів, їхній аналіз, висновок про особливості поховального обряду в даній місцевості). Усі інші нижченазвані публікації належать Д.Д.Жмундулякові.. Сучасна гуманітарна освіта, стан і перспективи. - Чернівці. ЧДУ 1996. - С. 227-230.

Рекрутські пісні у фольклорі порубіжжя Поняття “порубіжжя” вводиться автором на означуваній території, спільної для Покуття і Гуцульщини, на якій розташовані села Коломийського району, де був зафіксований фольклорний матеріал що цитується у нижче наведених статтях. Коломийський район лежить у межах Покуття, але водночас входить у Південно-східну (рівнинну) частину Гуцульщини. - Див.: УРЕ, Т. 3, с. 541; Радянська енциклопедія історії України Т. 1, с. 495 та ін.. //Мова та історія. Вип. 28. - К., 1997. - С.11-13.

Козацька тема у фольклорі порубіжжя Гуцульщини й Покуття. - Берегиня. - 1998. - № 1. - С.16-20.

Трансформація обрядової весільної пісні у фольклорі порубіжжя Гуцульщини і Покуття. // Наукові записки. - Серія: Літературознавство - Тернопіль, Терноп. У-т - 1998. Вип. 2. - С. 69-75.

Пісні про Довбуша у фольклорі буковинських Карпат. // Наукові записки. - Серія: Літературознавство. - Тернопіль, Терноп. ун-т. - 1998. - Вип. 3. - С.130-136.

Світ кохання у фольклорі порубіжжя Гуцульщини і Покуття. // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Збірник наукових праць. - Вип. 52-53. Слов'янська філологія. - Чернівці 1999. - С.68-80

Анотація

Жмундуляк Д.Д. “Народна пісенність Покуття: особливості сучасного функціонування”. 10.01.07. Фольклористика. Національна академія наук України Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, 2002 р.

В дисертації проаналізовані риси формування й побутування багатоаспектних образів, у яких відтворено світ людини і природи на матеріалі поетичної творчості окремих сіл Гуцульщини та Покуття. Відображено найяскравіші моменти календарно-обрядової поезії, зокрема зимового циклу, а саме колядок, а також родинно-обрядової творчості. В останній виділено весільний обряд, позначений локальними особливостями і доброю збереженістю. Сфера людських відносин, втілена в позаобрядових ліро-епічних піснях, проілюстрована на образах козака, рекрута і народного героя Олекси Довбуша.

Ключові слова: традиція; особливості обрядової та необрядової ліро-епічної пісенності, герой, Олекса Довбуш.

Жмундуляк Д.Д.Народная песенность Покуття: особенности современного функционирования”. 10.01.07 - Фольклористика. Национальная академия наук Украины. Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии имени М.Т.Рыльского. 2002 р.

В диссертации проанализированы вопросы формирования многоаспектных образов, в которых воплощены мир человека и природы на материале песенного фольклора конкретного региона между Гуцульщиной и Покутьем.

Фольклор в этих селах (Великий Ключив, Малый Ключив, Мишин, Верхний Вербиж) издавна христианизирован, что отразилось главным образом на песнях календарно-обрядового цикла.

Древняя языческая мифология сочетается, однако, с христианской образностью. Исконные архетипы мифологического сознания встречаются, в частности, в жанре колядки. Явления религиозного синкретизма встречаются, например в обрядах трех святых старцев, стоящих у истоков года.

Вместе с тем, множество колядок отражают и чисто христианское настроение и мораль; свет Вифлеемской звезды освещает начало зимнего цикла, Богоматерь и Младенец взяты не столько в проекции земного бытия, сколько в мистическом измерении начала “нового мира”.

В семейно обрядовом цикле особое внимание уделено ритуалу свадьбы в том виде, в каком он сохраняется в наше время (с экскурсами в историю проблемы). Это обосновано тем, что свадебная церемония, в отличие от обрядности рождения и похорон, сводящихся ныне к гражданско-церковной обрядности, еще сохраняет фольклорную природу. Большое внимание уделено обряду как комплексу церемонии угощения, костюмов, обычаев, речевых формул.

Исследовано также многообразие человеческих судеб, причем здесь часто фигурируют образы, фиксирующие историческую память народа. Таков “казак”, воплощение мужественности, таков и Олекса Довбуш, герой народных преданий, устанавливающий социальную справедливость. Однако специфика состоит в том, что эти образы показаны не столько в аспекте социального деяния, сколько в аспекте любви и частной жизни. Но это вовсе не снижает “рыцарственного” звучания этих характеров, хотя доминирует тут лирический строй образности. Напротив, в рекрутских песнях региона ощутима полная дегероизация военной темы, что объясняется крайне неприязненным отношением народа к подневольной службе в австрийской армии.

В работе подводятся итоги созидательным и разрушительным процессам истории, способствующим созданию, бытованию или разрушению фольклора данного региона.

Ключевые слова: традиции, особенности обрядовой и внеобрядовой лиро-эпической песенности, герой, Олекса Довбуш.

Zmundulyak D.D. Folk Songs of Pokutta:pekuliarities of Modern Funktioning”10.01.07

Folkloristic. National Fcademy of Sciences of Ukraine. Institute of Art Study, Folkloristics and Ethnography named after M.T.Rylski, 2002.

In this thesis we analysed some features of formation and life conditions of versalite images where the world of nature and the life of people are rendered. This is based on poetic material of some villages of Hutsulshchyna and Pokutta. We shawed the brightest points of calendar - ritual (mostly winter cycle - christmas carols) and family - ritual art. At the end we deseribed the wedding rite with its local national peculiarity.

The sphere of people's relationships is shown in non ritual epic songs and images of cossacks, recruits and national hero Oleksa Dovbush.

Key words: tradition, peculiarities of ritual and non - ritual epic songs, hero, Oleksa Dovbush.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля). Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір’я. Різнобарвність та колоритність обряду весілля Гірсько-Карпатського регіону Буковини.

    курсовая работа [184,0 K], добавлен 28.04.2015

  • Фольклористика - наука про народну творчість. Витоки і еволюція українського фольклору. Народна творчість і писемна література. Дещо про фольклористичну термінологію. Характерні особливості усної народної творчості. Жанрова система українського фольклору.

    реферат [34,8 K], добавлен 22.01.2009

  • Відзначання у червні Зелених свят, Клечальної неділі. Проводи русалок, вінець русалій. Івана Купала. Купальські обряди і дійства. Основні моменти купальського обряду. Серпень як пора жнив. Маковея – давнє козацьке свято. Преображення Господнє, або Спас.

    реферат [22,1 K], добавлен 14.01.2009

  • Області України, що входять у склад Поліського регіону. Архаїчність поліського строю, відображена в особливостях одягу та жіночих головних уборах. Типовий силует поліського одягу, домінуючи мотиви вишивок та тканих узорів. Атрибути весільного одягу.

    презентация [3,5 M], добавлен 21.03.2013

  • Поняття та зміст народного українського календаря, його вплив на життя та побут селян. Етапи формування такого календаря, його принципи та функціональні особливості. Зв'язок народного календаря з обрядовими діями. Значення поділу календаря на пори року.

    реферат [16,9 K], добавлен 17.04.2011

  • Вивчення районування України і впливу регіонів, що історично склалося, на особливості народної творчості як різних видів художньої діяльності народу. Регіональні відмінності в житлі і національних вбраннях. Вишивка, її історія і регіональні відмінності.

    реферат [55,2 K], добавлен 12.01.2011

  • Характеристика болгарського жіночого одягового комплексу, його художні особливості на Півдні України в ХІХ - на початку ХХ ст. Особливості модифікації крою, форми, оздоблення, зміни матеріалів та тканин залежно від часу, впливу оточуючого середовища.

    статья [33,8 K], добавлен 18.08.2017

  • Історія легенди про виникнення села Петрушки Києво-Святошинського району. Розвиток села у XIX столітті, до революції та після неї. Село Петрушки та Велика Вітчизняна війна. Список загиблих петрушчан на полях Великої Вітчизняної війни. Фольклорна спадщина.

    творческая работа [35,8 K], добавлен 29.11.2010

  • Вишитий рушник на стіні - давній український народний звичай. Історичні етапи розвитку вишивання. Функціональне призначення. Нев'януча народна вишивка. Основні мотиви українського народного орнаменту. Художні особливості, матеріал та техніка виконання.

    реферат [31,7 K], добавлен 10.02.2008

  • Еволюція народного житла на території України. Структура та регіональні особливості українських поселень. Українська хата. Інтер’єр, екстер’єр хати. Житло в духовному світі народу. Житлова обрядовість. Обряд "Закладини". Новосілля.

    контрольная работа [24,4 K], добавлен 04.06.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.