Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет

імені Івана Франка

УДК 398.332.1(477.85)+883.09-1

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВЕСНЯНО-ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР БУКОВИНИ

10.01.07 - фольклористика

КОСТИК

Василь Васильович

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури

Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Мельничук Богдан Іванович, Чернівецький національний університет, ім.Ю.Федьковича, завідувач кафедри української літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мишанич Степан Васильович, Донецький національний університет, завідувач кафедри української літератури та фольклористики

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Сокіл Василь Васильович,Інститут народознавства НАН України .

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова, кафедра українсякої літератури, м.Київ.

Захист відбудеться 24 травня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.13 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Львівському національному університеті ім. І.Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І.Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розіслано 23 квітня 2001 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцентВ.М.Івашків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Буковина - історико-географічна назва території, що знаходиться на порубіжжі України та Румунії. Її умовно поділяють на дві частини: Південна Буковина - Сучавський повіт та інші споконвічні українські землі в Румунії і Північна Буковина - територія сучасної Чернівецької області України. Таке розташування впливало на її досить складну історичну долю: вона перебувала певний час під владою то Молдавії, то Румунії, належала то до Польщі, то до Австрії та Росії. Ухвалою Верховної Ради СРСР від 2.08.1940 р. Північна Буковина перетворена на Чернівецьку область УРСР. Буковина досить своєрідна і за історико-етнографічними характеристиками. Зокрема гірська її частина - це продовження території етнографічної групи українськиї верховинців - гуцулів. Тут також спостерігається стик подільського і покутського реґіонів. Така особливість розташування, історико-етнографічних контактів склали не менш цікаві культурно-побутові реалії, усну словесність тощо.

Українці Буковини створили і зберегли різні жанри фольклору. Розповсюджені і масово побутують календарно-обрядові: колядки, щедрівки, маланчині пісні, веснянки, гаївки, юріївські пісні тощо. На північному заході дуже поширені коломийки, опришківські пісні, легенди, перекази, казки.

Незважаючи на деякі особливості фольклорної традиції краю та багатовікове політичне розчленування України чужоземними загарбниками, усна словесність буковинських українців здавна базувалася і розвивалася на спільній загальнонаціональній основі. Це засвідчує насамперед їхня весняно-обрядова поезія.

Фольклор Буковини неодноразово ставав об'єктом дослідження українських і зарубіжних етнографів, фольклористів, письменників. Серед українських збирачів та дослідників усної народнопоетичної творчості заслуговують на увагу праці Івана Велегорського, Ігнатія Гальки, Григорія Купчанка, Раймунда Кайдля, Сидора Воробкевича, Юрія Федьковича, Михайла Андрійчука, Василя Бойчука, Івана Даниловича, Іллі Семаки, Партенія Руснака, Миколи Бойченка, Євгенії Ярошинської, Корнила Ластівки, Степана Мишанича, Леопольда Ященка, Григорія Дем'яна, Авксентія Яківчука, Григорія Сінченка, Олекси Романця, Михайла Іванюка, Кузьми Смаля, Михайла Гуця та інших.Так, на жаль, більшість дослідників вдавалися переважно до збору польових матеріалів, не роблячи при цьому їхнього детального аналізу. Деякі буковинські фольклористи підготували публікації про функціонування окремих жанрів усної народної творчості українського та румунського народів: (Г.Бостан та О.Романець). Але пісенні жанри весняно-обрядового циклу не були залучені достатньою мірою до аналізу. Тому назріла потреба підсумкового дослідження.

Узагалі в українській науці про усну народну творчість є відносно мало реґіональних науково обгрунтованих фольклористичних праць, присвячених календарно-обрядовій поезії. Цим і викликана неабияка актуальність пропонованої дисертації. У цій роботі робиться спроба виявити спільні та відмінні риси весняного календарно-обрядового фольклору Буковини в загальноукраїнському контексті. Отже, актуальність теми дисертації цілком очевидна, вона визначається необхідністю розглянути з позицій сучасної фольклористики пісенні жанри весняно-обрядового фольклору Буковини в загальнонаціональному контексті, адже вивчення регіонального фольклорного процесу досі велося спорадично, хоча саме явище живе і сьогодні, виявляючи свої локальні особливості.

Предметом пропонованого дисертаційного дослідження є весняно-обрядовий фольклор Буковини - досить своєрідного в жанрово-тематичному, поетичному, історико-етнографічному відношенні. Саме з нього можна певним чином зрозуміти процес освоєння дійсності, навколишнього світу, що так турбував українця з приходом весни. І це освоєння на різних історичних етапах було різне: одні явища накладалися на інші, інколи повністю втрачались чи трансформувались в нові.

Об'єктом дослідження стали веснянки, гаївки, постові та юріївські пісні, які містять цінні відомості про давню обрядову функцію фольклору, семантику останнього, естетичне його сприйняття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане як частина наукової проблематики кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича: “Актуальні питання української літератури ХІХ - ХХ ст. і літературний та фольклорний процес на Буковині” (реєстраційний номер 01910034118). Тема дисертації схвалена вченою радою Чернівецького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації - докладно вивчити опубліковані, архівні і власні польові матеріали, що стосуються дисертаційної теми, розширити і поглибити відомості про весняно-обрядовий фольклор Буковини.

Досягнення названої мети передбачає виконання таких завдань:

1. виявити весняно-обрядовий фольклор Буковини, з'ясувати дані про його побутування і поширення;

2. розкрити зміст аналізованого матеріалу, сюжетно-тематичний склад календарного весняно-обрядового фольклору Буковини;

3. окреслити структуру місцевого репертуару: простежити частотність записів окремиїх творів, тематичних груп, циклів, вибору певних мотивів, засобів образності; встановити склад носіїв і виконавців творів;

4. представити характер варіативних процесів у творах місцевого репертуару, окреслити варіантні зміни в часі;

5. простежити буковинський весняний фольклор у загальноукраїнському контексті;

6. встановити на основі порівняння із записами, зробленими дослідниками у минулих століттях, стану збереження, структурних та ідейно-змістових змін і характеру побутування обрядового фольклору на досліджуваній території в сучасних умовах;

7. з'ясувати, що зникло з живого побутування або перейшло у пасивний фольклорний фонд.

Методологічною основою дисертації стали досягнення української та зарубіжної фольклористики, зокрема, праці В.Гнатюка, І.Франка, М.Грушевського, О.Дея, С.Грици, С.Мишанича, Н.Шумади, Р.Кирчіва, М.Гуця та ін. Оскільки одним із головних завдань цієї праці є виявлення локальних особливостей весняно-обрядової лірики Буковини, історико-порівняльний метод вивчення фактографічного матеріалу став домінуючим. Цінним у цьому плані є використання досягнень “монографічних досліджень”, суть яких узагальнив С.Мишанич. 1

Мишанич С. Локально-монографічне дослідження фольклору // Слов'янське літературознавство і фольклористика. - К.: Наук. Думка, 1975 - Вип. 10. - С. 82-96.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що в дисертації уперше комплексно досліджується календарно-обрядова поезія Буковини весняного циклу. Окрім того, висвітлюючи реґіональні “прогалини” в українській фольклористиці, робиться спроба узагальнити загальноукраїнську спільність мотивів, образів та символіки у записаних на Чернівеччині текстах веснянок, гаївок, постових, юріївських пісень.

У роботі реабілітовано ім'я та введено в науковий обіг праці українського письменника і фольклориста К.Ластівки. Зібрані ним матеріали вагомо потверджують, що вони є частиною загальноукраїнського фольклорного фонду.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть прислужитися для вивчення культури краю, основні його положення та висновки використовуватимуться при написанні відповідних розділів у нових виданнях з української фольклористики, при читанні курсу “Українська народнопоетична творчість” у вузах, школі, курсів (спецкурсів) з обрядового фольклору, а також при підготовці до видання сучасного дослідження про Буковину. Польові записи дисертанта знадобляться для реґіонального збірника обрядового фольклору.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Результати дослідження викладені у виступах автора на міжнародних наукових конференціях “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1997), “Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000); на Всеукраїнських наукових конференціях “Проблеми української фольклористики” (Львів, 1993), “Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст. (До 135-річчя від дня народження письменниці)” (Чернівці,1998), “Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках ХІХ -ХХ ст.” (Конференція присвячена 125-річчю заснування Чернівецького університету) (Чернівці, 2000); на регіональних та обласних наукових конференціях “Творча індивідуальність і мовостиль Михайла Івасюка” (До 80 - річчя від дня народження письменника) (Чернівці, 1997), “Марко Черемшина в контексті української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття”, присвяченій 125-річчю від дня народження письменника (Івано-Франківськ, 1999).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертант зібрав близько 500 текстів веснянок, гаївок, юріївських пісень та їх варіантів. Аналіз цих матеріалів здійснено у загальноукраїнському контексті. Узагальнення фактографічних джерел та висновки з їх аналізу зроблені самостійно.

Структура дисертації. Дослідження складається зі “Вступу”, чотирьох розділів (Розділ І. Історія збирання, публікації та дослідження весняно-обрядових пісень Буковини, Розділ ІІ. Постові та воскресні пісні, Розділ ІІІ. Веснянки, гаївки, Розділ ІУ. Юріївські пісні), “Висновків”, Списку використаних джерел ( позицій). Повний обсяг дисертації - 167 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, окреслено територію дослідження, подано короткі відомості з історії Буковини. Тут же визначено мету і завдання роботи, виписано об'єкт і предмет дослідження, вказано на зв'язок дисертації з науковими програмами, планами і темами кафедри української літератури Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, подано рекомендації практичного застосування одержаних результатів, перелік наукових конференцій, де були апробовані результати дослідження.

У першому розділі “Історія збирання, публікації та дослідження весняно-обрядових пісень Буковини” висвітлено історіографічні аспекти досліджуваної теми. Насамперед з'ясовано питання, пов'язане з нагромадженням джерельного матеріалу від найдавніших часів, завершуючи польовими записами дисертанта.

Записам та публікаціям весняно-обрядової пісенності буковинців фольклористи приділили відносно мало уваги. Один з перших збірників, хоча й поліжанровий, уклав викладач Чернівецької гімназії Іван Велегорський (1806). У друк потрапили буковинські народні пісні в 1866 р. з подачі невідомого збирача (“Голос народний”. - 1866. - №№ 12-16).

Зі збором фольклору пов'язували свою діяльність Юрій Федькович та Сидір Воробкевич, однак видати при житті свої записи їм так і не вдалося. Ю.Федьковичу належить популярний збірник “Співаник для господарських діточок” (Відень, 1869). Маємо лише здогади про те, що він упорядкував збірку жниварських пісень, яка не дійшла до нас. С.Воробкевич упорядкував “Збірник пісень для шкіл народних, нижчих і реальних” (Чернівці, 1870) та “Співаник для шкіл народних у трьох частинах” (Відень, 1889). В останньому поміщено, крім інших, дві літературні “Веснянки” та постову пісню “Великдень”.

Українська письменниця з села Чунькова Заставнівського р-ну Євгенія Ярошинська записала в наддністрянських околицях 450 народних пісень, серед яких чимало календарно-обрядових. Спеціальний Великодній цикл обрядодій опублікував у “Сборнику песен буковинского народа” (1875) Григорій Купчанко. Тут же знаходиться колядка про святого Юрія.

Звичаями, обрядами, піснями Буковини цікавився Раймунд Кайндль, який видав у 1876 р. “Календар свят у русинів і гуцулів”. Між іграми він навів текст “Вербової дощечки”, а також увів у широкий контекст гаївку про Зельмана.

Уважним збирачем обрядового пісенного фольклору Буковини був Партеній Руснак. Він видав невеликі збірники: “Буковинські русько-народні пісні” (1908), “Їде, їде Зельман, ілі гаїлки” (1910). У першій поміщено баладу “Ходить Сербан по зарінку”, яка виконується в Заставнівському районі як веснянка. У другій є цілий цикл весняно-обрядових пісень. Вона заслуговує на особливу увагу, адже це перше спеціальне видання про гаївкову традицію Буковини.

У неперевершеному досі збірнику В.Гнатюка “Гаївки” представлено з досліджуваного реґіону лише два фольклорні зразки - запис “Білоданчика” Іларія Карболицького з Мамаївців Старих та “Вербової дощечки” Іполіта Омельського з Малятинців (обидва села тепер Кіцманського р-ну).

Спеціальне обстеження пісенної традиції буковинського села Лука здійснив у січні 1914 р. Осип Роздольський, записавши там 285 аркушів народної лірики, серед яких 15 взірців що належать до весняного календаря.

Під час румунської окупації Буковини пісенний фольклор записувала Олена Тимінська, який згодом опублікував Леопольд Ященко у своїй книзі “Буковинські народні пісні” (1963). Він відібрав 8 веснянок.

Хоровий диригент, музикознавець і композитор Микола Бойченко зафіксував на Буковинському Поділлі чимало усних творів. Із його записів залишилася невеличка збірочка “Буковинські народні пісні із села Чункова” (1935).

Активним записувачем і дослідником календарно-обрядового фольклору Буковини став Корнило Ластівка. У “Нашій культурі” (1936. - Кн. 7; 1937. - Кн. 12) вміщено записи весняного фольклору із Горошівців та Чунькова, а в “Українському слові” - різні варіанти пісень з досліджуваного краю.

У середині ХХ ст. та в другій половині по кілька зразків весняно-обрядових пісень було опубліковано у збірниках “Буковина в піснях” (1957), “Танцювальні пісні” (1970) та ін. Наповненістю регіональним матеріалом відзначається антологія “Буковинські народні пісні” (1963). Його репрезентували різні збирачі, до того ж різноманітного за ідейно-тематичним змістом.

Буковинським фольклоро захоплювалася і Ольга Кобилянська. Вона звернула увагу, що на Північній Буковині балада “Чабан вівці корняє” виконується як гаївка. Її ключив до академічного збірника “Ігри та пісні” (1963) О.Дей.

Найбільш представницьким виявився збірник “Пісні Буковини” (1990), який упорядкував Авксентій Яківчук. До нього увійшло 18 весняно-обрядових текстів з шести районів Чернівецької області - Заставнівського, Хотинського, Новоселицького, Сокирянського, Кельменецького та Сторожинецького.

Оригінальні веснянки поряд з кількома сотнями пісень інших жанрів записав на магнітну стрічку в с. Веренчанці Заставнівського р-ну Григорій Дем'ян, коли працював там учителем впродовж п'ятнадцяти років. Характерно, що крім традиційних сюжетів, фольклорист зафіксував ще в 1970-х рр. новотвори - повстанські веснянки. До речі, до сьогодні всі вони знаходяться неопублікованими в державних наукових архівах.

Окремі записи буковинських веснянок, гаївок містяться в приватному архіві Михайла Іванюка, дещиця з яких увійшла до збірника “Буковинські народні пісні” (1963).

Треба наголосити, що в архіві кафедри української літератури вже накопичились багато фольклорних записів зі студентських практик, однак вони поки що належно не опрацьовані. Сюди передав свої польові матеріали і дисертант, який здійснив спеціальне дослідження Чернівецької області й частково Південної Буковини ( 4 села Сучавського повіту в Румунії). Впродовж 1992 - 2000 рр. обстежено 44 села і містечка Буковини, окрім них ще 4 населені пункти на Сучавщині. Від 101 виконавця записано 500 веснянок, гаївок, постових, воскресних і юріївських пісень. Найбільше творів зафіксовано у Заставнівському, Кіцманському, Сокирянському, Хотинському, Вижницькому та Кельменецькому районах. Значно менше піддавалась науково-фольклористичному розглядові буковинська весняно-обрядова поезія. Досі маємо тільки спроби характеристики деяких аспектів побутування в народному середовищі цих творів усної словесності, мікроаналізу окремих сюжетів.

Календарно-обрядовий фольклор Буковини досліджували Григорій Купчанко, Раймунд Кайндль ( вчений звернув увагу на великодні ігри, з'ясував історію про Зельмана), Партеній Руснак (у передмові до збірки “Їде, їде Зельман, ілі гаїлки” - він висвітлив окремі штрихи побутування веснянок на Заставнівщині).

Свої погляди на веснянки й гаївки виклав В.Гнатюк у вступній статті до вказаного збірника. Він намагався з'ясувати термінологічні питання, розглянути основні сюжети й мотиви цих пісень, виявити хронологічні нашарування в них тощо. Однак у поле зору дослідника потрапили твори здебільшого з Галичини, тому нових відомостей щодо життя веснянок та гаївок між буковинцями він не торкнувся. Досить серйозно простудіював весняно-обрядовий цикл пісень М.Грушевський в “Історії української літератури” ( Т. І). Учений вказав на архаїчність хороводів та пісень, що супроводжують їх. Він же одним із перших звернув увагу на існування юріївських пісень, хоча для аналізу не мав достатньої кількості зразків.

Спеціально весняно-літньою поезією займався О.Дей. У статті “Звичаєво-обрядова поезія трудового року” до збірника “Ігри та пісні” автор зупинявся на з'ясуванні термінів “веснянка”, “гаївка”, вказав на територію їх поширення. Він розглянув домінуючі функції цих пісень, подібність їх з ліричними. Тут же дослідник відзначив окремі характерні приклади поетичного вираження.

Поодинокі думки про весняно-обрядові пісні зустрічаємо і в регіональних дослідженнях. Так, різновид гаївок на Яворівщині простежував Є.Луньо, гаївкову традицію на Бойківщині вивчала Л.Яцків, а побутування цього фольклорного масиву в околиці Звенигорода на Львівщині з'ясовувала О.Харчишин. Ареал поширення гаївок - така проблема стала в центрі уваги молодої дослідниці О.Фружинської. Остання торкнулася встановлення межі цієї традиції і на Буковині.

Як видно з викладу, з весняно-обрядового фольклору Буковини найбільш активно збиралися й публікувалися веснянки та гаївки, хоча й недостатньо. Поза увагою фольклористів виявилися постові, воскресні та юріївські пісні. Історіографічний огляд дає підстави стверджувати, що буковинська поезія зазначеного календаря ще менше піддавалась вивченню. Про неї йшлося хіба що як про крайню зону побутування пісенних жанрів на українській етнічній території.

Другий розділ дисертації - “Постові та воскресні пісні” - присвячено розглядові маловідомого досі в Україні етнокультурного масиву зі сфери церковно-релігійного життя й побуту, який заповнює певні ніші у великому фонді духовної поезії буковинців. Наші попередники на означення цієї пісенності використовували свої дефініції - “старцівські”, “побожні” пісні, “псалми”. У релігійній літературі їх подають як різновид церковних.

До постових пісень зараховуються зразки як літературного, так і усного походження на християнські, біблійно-героїчні теми. Воскресні - твори про Воскресіння Христове, більш оптимістичного звучання, ніж постові.

Постові пісні виконуються на Буковині у Великий передвеликодний піст у всіх районах. У двомовних українсько-румунських, українсько-російських чи українсько-польських селах вони співаються по-українськи, а також мовами національних меншин, що зумовлено спільністю християнської традиції. Носії цієї традиції, які користуються юліанським календарем, виконують зазначені пісні скоріше на два тижні.

Якщо постові пісні співаються на Буковині впродовж посту аж до Великодня, то воскресні - у день світлого Христового Воскресіння та після нього 40 днів. Носіями досліджуваних зразків є здебільшого люди старшого і середнього віку. Виконують їх беручи участь у церковних хорах, невеликих родинах чи й просто в сусідських гуртах співаків, нерідко й окремо. Інколи ці пісні співають у певній послідовності. Так, у с. Веренчанці спочатку лунає “Гой, Сину мій, Ісусе, куди від мене йдеш?”, далі - “Чути крики і гомін”, відтак - “Через поле широкеє”, “Скорботна Мати під хрестом стояла”. Прикметно, що воскресні пісні можна почути на цвинтарі чи прямо під церквою у дні Великодних свят - або просто на вулиці. Виконавці отримують за це ритуальну винагороду - “колач”, писанку, а на вулиці - гроші.

Постові пісні на Буковині зараз, на рубежі другого і третього тисячоліть, співають переважно в церкві або під час похоронів у піст. Останній обряд супроводжується піснею “Христос воскрес із мертвих”. Узагалі постові пісні можна умовно поділити на такі групи: страсні (“Через поле широкеє”, “Під хрест Твій стаю”, “Чути крики і гомін”, “Скорботна Мати під хрестом стояла”); пісні до Господа (“Витай нам, Христе пресвятий”, “То не було давно землі”); до Божої Матері (“Пречистая Діво, Мати”). Основними темати цих творів є муки і смерть Ісуса Христа, спасіння Богом і заступництво Матері Божої.

Зафіксовані твори про страждання Марії під хрестом, розмову Матері з Сином (“Через поле широкеє”), наближені до похоронних пісень. Мотив Пречиста шукає Христа досить поширений у народних колядках. Місце загибелі Ісуса у різних жанрових утвореннях подається по-різному: “во граді Русалимі” (постова), під Краковом (колядка). Отже, сюжетні елементи з різдвяних творів переходять у постові.

Деякі постові пісні суголосні з книжними взірцями. Такою є “Під хрест Твій стаю”. Проте вони в народній традиції адаптовуються, виконавці уникають церковнослов'янізмів, інших незрозумілих для них слів-виразів.

Про останні страждання спасителя і смерть Його на хресті йдеться у страсній пісні “Христос розіп'ятий на Голгофі”. Ця тема не виходить за межі канонічної і представлена як у фольклорі, так і в літературі, за висловом М.Грушевського, “патетично і сильно”.

Серед творів про страждання Богоматері за розп'ятим Сином найпоширенішою на Буковині виявилась пісня “Скорботна Мати”. До речі, коли помирала мати Василя Стефаника, то йому, стверджує у нарисі “Рахманський Великдень” Федір Погребенник, зринав у пам'яті передвеликодний час, а з глибини душі лунав тужливий спів “Страдальної Матері”.

На Великдень співаються християнські пісні іншого характеру - сповнені радості й величання Бога й Божого Сина. Це простежується у великодній пісні С.Воробкевича, в записі П.Руснака (“Хоть днесь тісно всюди стало”). Тріумф воскресіння Ісуса Христа - тема чималої кількості пісень у записах дисертанта (“Ой на горі жито”, “Христос воскрес!”, “Согласно заспіваймо”).

Аналіз постових та воскресних пісень засвідчує, що в їх основі лежить оцінка добра й зла, праведності і гріха, тимчасового і вічного. За походженням - це твори книжні, меншою мірою усні. Однак вони варіюютьсся у фольклорній традиції. Щоправда, стримуючим фактором варіювання є книга. Тим не менше, можна констатувати, що відбувається різноаспектний процес фольклоризації.

У третьому розділі “Веснянки, гаївки” розглядається весняно-обрядова поезія буковинців. Люди виражали свою радість не тільки словесно, а й танцями, рухами, мімікою, жестами. В сукупності з різними обрядодіями і виконувались пісні - веснянки, гаївки. Між цими двома жанрами немає вододілу, хоча окремими аспектами й різняться. Веснянки виконувалися впродовж цілого весняного циклу аж до Трійці (Зелених свят), гаївки приурочувались до Великодніх свят. Абсолютну рацію мав В.Гнатюк, підкреслюючи, що не кожну веснянку можна зарахувати до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянка.

Проведені влані польові дослідження дали підстави зробити висновок, що для означення весняних пісень у західній та північно-західній частині Чернівеччини використовується переважно термін “гаївка”, а в центральній та південно-східній - “веснянка” або “великодна співанка”. Проте є ще й локальні назви: “перепелоньки”, “воротальчики”, “вородаї” (“уродаї”). Часто звуть їх за тематикою самої гри - “дощечка”, “Жучок”, “огірочки” та ін.

Виконавцями веснянок і гаївок були переважно дівчата, діти, зрідка жінки старшого віку. В досліджуваному реґіоні зафіксовано водіння весняних хороводів і чоловіками. Кожна вікова категорія мала свій репертуар. Скажімо, жінки старшого віку співають “Чорнушку”, “Горобчика”, “Перепілку”, чоловіки (с. Товтри, Митків та ін.) - “А вже весна”, “Бігали дикі кози”, “Куди їдеш Романочку?”

Помітно виділяються на Буковині ігрові пісні аграрного календаря. Вони славлять родючу землю й працю на ній; в них наслідуються хліборобські рухи при оранці, сівбі, догляді за рослинами (“Просо”, “Огірочки”, “Мак”, “Грушка”). Частина з них називають локальні побутові реалії, а гаївка “Йогирочки - пупйиночки, завивайтес”, як слушно зауважила Г.Сокіл, увібрала у себе мотив “визичення бочки для квашення огірків”, якого немає в друкованих матеріалах. 1

1. Сокіл Г. Осип Роздольський: Життя і діяльність. - Львів, 2000. - С.72-73.

В окремих селах Буковини широко побутують пісні - “перепелоньки”, хоча інколи цю пташку замінює етнокультурна традиція на “зозульку”. Особливо популярними в репертуарі дітей є гаївки “Зайчик”, “Жучок”, “Качурик” та ін.

Цілу групу веснянок та гаївок з Буковини становлять твори на тему кохання, залицяння молоді, мрій про майбутнє парування та шлюб. Примітними є “Вербовая дощечка”, “Чорнушка”.

Серед багатого фонду весняно-обрядової поезії буковинців виділяється гаївка про Зельмана. Вона характерна також для Прикарпаття, Поділля. На Буковині її звуть ще “Джельман”, “Чильман”, а в деяких варіантах ім'я “Зельман” взагалі відсутнє, бо цю функцію виконує “ненька”. З інших ліричних жанрів до досліджуваного репертуару перейшли і виконуються як гаївки “Чабан вівці корняє”, “Ходить Сербан по зарінку”.

Деякі весняні ігри й танки нагадують факти феодального побуту, зокрема відтворують картини влаштування середньовічних фортець, які учасники дійства “завойовують” (“Мости”). В окремих буковинських варіантах постають образи “митників”, що, очевидно, подиктовано місцерозташувнням краю у прикордонній смузі. З іншого боку, тут ледь прозирають і давні міфологічні сліди, пов'язані з поклонінням сонцю, весні, тощо.

Багатоманітністю варіантів відзначається цикл “Воротаря”(“Володаря”). Про це повідомляв К.Ластівка, немало фіксували і сучасні збирачі - А.Яківчук, Г.Дем'ян, а також дисертант. Переважна більшість зберігає мотиви, які сягають у княжу добу, витіснивши, однак, міфологічні.

Г.Дем'ян зафіксував на Буковині унікальні гаївки, у яких змальовуються образи повстанців (“бандерівців”). А поряд з ними є персоніфіковані образи “Боєвіра”(Мирослав Кіндзірський, окружний провідник ОУН Буковини, загинув у с. Васловівці Заставнівського р-ну) і “Сталя”( Василь Савчак, родом із с. Ямниці Івано-Франківської обл.). У цих гаївках яскраво відбите ставлення селян до подій, що відбувалися в краї.

Подібні гаївки творилися не лише на Буковині, а й в інших реґіонах України. Для прикладу - запис Г.Дем'яна “Браття-сестри кругом станьмо” (с. Малий Полюхів Перемишлянського р-ну Львівської обл.). Гадаємо, що цей пласт усної словесності чекає спеціального дослідження в загальноукраїнському контексті.

Розділ ІУ - “Юріївські пісні” - присвячено розглядові унікальних, реліктових явищ в етнокультурній традиції українців. Саме Буковина є тим тереном, де ще можна зафіксувати хоч і в рудиментарній формі, ці твори усної словесності. Вони приурочуються до 6 травня (23 квітня за старим стилем) - дня св. Юрія. Якщо обрядова сторона цього дійства висвітлена в науковій літературі трохи краще, то фольклор, пов'язаний з ним, майже не вивчений. Основна причина такого стану полягає у бракові джерельного матеріалу.

Юріївські обрядові пісні стосуються урочистостей на пошанування св. Юрія, який у давніх слов'ян, інших народів вважався опікуном рільництва, свійських тварин та диких звірів. У народній свідомості співіснують два образи св. Юрія: один із них наближений до церковного культу св. Георгія - змієборця і христолюбного воїна, другий, досить відмінний від першого, належить до культу пастуха і землероба, покровителя худоби, того, що відкриває весняні польові роботи. Саме в останніх іпостасях св. Юрій виступає в обрядових піснях досліджувного краю.

За функціональним призначенням і тематикою обрядові юріївські твори можна розділити на кілька груп. Одну з них складають ті, що спрямовані на магічне забезпечення майбутнього врожаю. Тут домінує звернення до Юрія-ключника, котрий відмикає землю (“Дзень, дзень, дзень - світ калатає, Це святий Юрій землю облітає”). Подібний мотив спостерігається і в юріївських піснях, що побутують на Волині.

У буковинських юріївських піснях переважає картина, коли з появою Юрія на коні оживає вся природа: вона зеленіє, цвіте, росте, радіє. Деякі з них повідомляють про наближення літа.

Обрядові юріївські пісні, зафіксовані в досліджуваному реґіоні перегукуються з такими реліктами народнопоетичної творчості, як ладканки для худоби, що частково збереглися на Бойківщині, особливо в її центральній та західній частинах. Ці пісні так само виконуються на Юрія (подекуди на Святу неділю). У них прославляється розквітла природа, оспівуються буйні (“шовкові”) трави, худоба, яку оберігає св. Юрій.

У “Висновках” синтезовано результати досліджуваної праці, які можна звести до таких основних положень:

Весняно-обрядові пісні українців - архаїчний вид усної поетичної творчості, поширений не тільки на Буковині, а й на всій етнічній території України, як також поза її межами. Реґіональний матеріал лише підтверджує наявність їх в етнокультурній традиції, локалізуючись у певний спосіб. За часом виникнення весняно-обрядові пісні неоднорідні: одні з них з'явилися в дохристиянську добу, інші - продукт християнських релігійних вірувань. Вони об'єднуються в певні календарні і тематичні цикли. За календарем ці пісні виконувались впродовж весни аж до св. Юрія - свята, що перебуває на межі “весна-літо”. У деяких випадках пізніші пісні християнського звучання дещо потіснили давні обрядові з виразною язичницькою основою. Аналіз сучасного стану фольклорної традиції краю засвідчує паралельне життя пісень як давніх, так і новішого походження.

Зовсім недослідженими на сьогодні виявились постові та воскресні пісні, породжені християнською епохою. Часом виконання цих пісень припадає у передвеликдень (постові) та у Великодних і сорок днів після (воскресні). Це достатньо великий масив церковних і нароних творів. Основними темами є смерть Ісуса Христа, муки його на хресті, воскресіння як перемога над гріхом, смертю. Постові та воскресні пісні відрізняються одні від одних не тільки за тематикою, а й за стилістикою: перші - мінорні, тужливі, другі - сповнені радості, бадьорості. Досліджувані пісні тісно пов'язуються з християнським постом, обрядом очищення.

Найпродуктивніші жанри веснно-обрядової поезії Буковини - веснянки та гаївки. Досі збереглись архаїчні хорові пісні з іграми й танцями, в яких органічно поєднались слово, рух, мелодія. У давнину люди намагалися вплинути на природу, заручитися підтримку, щоб мати добрий урожай. Згодом вони втратили свій первісний зміст і набули більше естетичної вартості (“Просо”, “Мак”, “Огірочки” та ін.). У пізніших прославлялися кохання, врода, молодість (“Вербовая дощечка” та ін.), висміювались негативні риси (“Чорнушка”, “Зельман”). Ще другі перейшли сюди з інших жанрів (“Чабан вівці корняє”, “Ходить Сербан по зарінку”). І, щонайприкметніше, цикл поповнився новими темами, у яких змальовуються борці за волю України - повстанці (“бандерівці”) з позитивним ставленням буковинців до своїх героїв.

Реліктовим явищем на Буковині є юріївські пісні, що прив'язуються до 6 травня. Вони стосуються урочистостей на пошанування св. Юрія, який у давніх слов'ян вважався опікуном худоби та рільництва.

Юріївські пісні спрямовані на забезпечення майбутнього врожаю. У них переважає звернення до Юрія-ключника, який відмикає землю, облітає на коні землю.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО

У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

З історії побутування жанру веснянок на Буковині // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип.13: Слов'ян. філол. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - С.57-61.

Буковинські ігрові веснянки - різновид і складовий елемент української народної драми // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип.52-53: Слов'ян. філол.: Збірник наук. праць. - Чернівці: Рута, 1999. - С.79-82.

Художня трансформація народних звичаїв та обрядів у повістях О.Кобилянської “В неділю рано зілля копала...” та “Земля” // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип.58-59: Слов'ян. філол.: Збірник наук. праць. - Чернівці, 1999. - С.71-73.

Веснянкова пісенна парадигма // Традиція і новаторство у світовій літературі: Збірник. - Чернівці: Рута, 1999. - С.18-23.

Кант і фольклор Буковини // Біблія і культура. - Вип. 2. - Чернівці, 2000. - С. 77-79.

АНОТАЦІЯ

Костик В.В. Весняно-обрядовий фольклор Буковини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню весняно-обрядового фольклору Буковини, до якого входять веснянки, гаївки, постові, воскресні та юріївські пісні. З'ясовано, що зібрані зразки весняної народної поезії Буковини мають всеукраїнський і усеслов'янський характер та локальні особливості у варіантах. Разом з тим виявлено цікаві етнографічні комплекси проведення весняних народних хороводів та ігр, з'ясовано успішну фольклоризацію “церковних”, “побожних пісень”, встановлено ступінь збереження юріївських “пастуших” пісень. У роботі вперше в українській фольклористиці зібрано, розглянуто й проаналізовано народну поезію весняного циклу буковинського краю, реабілітовано ім'я та введено у науковий обіг праці українського письменника і фольклориста Корнила Ластівки. Зібрані матеріали є одним з вагомих потверджень того, що Буковина - земля українська.

Ключові слова: веснянка, гаївка, пісня, обряд, хоровод, функція, гра, драма.

фольклор буковина загальноукраїнський

АННОТАЦИЯ

Костик В.В. Весенне-обрядовый фольклор Буковины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Львовский национальный университет им. И.Франко, Львов, 2001.

Диссертация посвящена исследованию весенне-обрядового фольклора Буковины, в состав которого входят веснянки, гаивки, постовые, воскресные и юрьевские песни. Выяснено, что собранные образцы весенней народной поэзии Буковины имеют общеукраинский и общеславянский характер и локальные особенности в вариантах. Вместе с тем обнаружены интересные этнографические комплексы проведения весенних народных хороводов и игр, уяснено успешную фольклоризацию “церковных” “набожных песен”, установлено степень сохранности юрьевских “пастушеских” песен. В работе впервые в украинской фольклористике собрана, рассмотрена и проанализирована народная поэзия весеннего цикла буковинского края, реабилитировано имя и введено в научный обиход труды украинского писателя и фольклориста Корнилы Ластивкы. Собранные материалы весомо подтверждают, что Буковина - земля украинская.

Ключевые слова: веснянка, гаивка, песня, обряд, хоровод, функция, образ, игра, драма.

SUMMARY

V.V.Kostyk. Spring Ritual Folklore of Bukovyna. Manuscript. Kandydat Nauk Degree Dissertation, Folklore Studies, major # 10.01.07, Lviv National University named after I.Franko, Lviv, 2001.

The dissertation deals with the study of the spring ritual folklore in Bukovyna which includes: spring, ritual, and curse songs, songs of praise, play (round dance) songs, lyrical songs, and folk songs such as folk canticles, and St.George's day songs. A separate section is dedicated to the analysis of each type of the songs.

Ritual songs played an important role in a villager's life, they contributed to the formation and realization of the rite itself.

Curse songs constitute another group of Bukovynian spring songs. The man, in his desire to influence the world surrounding him, devised certain magical acts which were made to get the desired result. Imagination about nature, religious beliefs were mixed with the man's experience in his life. A rite of a curse has developed in such way. It served as a means of the ancient man to make an attempt to influence nature, and man used curse songs.

An eminent genre of ritual folklore -- by its function, poetic content, and fictional peculiarities -- are songs of praise. In later times songs of praise were used to glorify the workman. The spring, its daughter -- “lady”, Kostrub were glorified in our linguistic corpus.

The conditions of everyday calendar and ritual folklore generated doubtless idea about the repertoire of round dance songs. That is why the performance of play songs were connected with round dance as they are action songs. The main topics in the songs are the portrayal of plants, birds, and animals.

Размещено на Allbest.ru