Греки Приазов'я: етнонаціональні процеси в аспекті трансформації традиційної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

07. 00. 05 - Етнологія

ГРЕКИ ПРИАЗОВ'Я: ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В АСПЕКТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

ПОНОМАРЬОВА Ірина Семенівна

Київ-2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Робота складається зі вступу, п'яти розділів (14 підрозділів), висновків і списку використаної літератури та джерел. Загальний обсяг дослідження - 431 сторінка, з них 370 - основного тексту; список використаних джерел та літератури - 61 сторінка (672 найменувань).

Вступ. Актуальність дослідження. Етнічна історія і культура України формувалися впродовж багатьох століть. Глобальні зміни в галузі економіки, політики й культури, що відбуваються нині, потребують розв'язання питання про вдосконалення міжнаціональних відносин в Україні.

Історичний розвиток будь-якого народу не відбувається ізольовано. Відносини українців із етнічними спільнотами, що проживають на території України, мають давні традиції. Ґрунтовне їх вивчення від давнини до сучасності дозволить не тільки чіткіше окреслити їхню сутність, а й спрогнозувати майбутню долю міжнаціональних зв'язків.

Необхідність вивчення культурної спадщини етнічних груп України обумовлюється певною перебудовою традиційного буття етносу: побуту, духовної та матеріальної культури, що, в свою чергу, відповідає докорінним змінам у суспільно-політичних та економічних відносинах. Це стосується, зокрема, життєдіяльності грецького населення на теренах України. Маріупольські греки, які проживають у Приазов'ї, отримали свою назву від заснованого ними міста Маріуполь. У 1778 році відбулося місце переселення християн із Кримського ханства, в ході якого 18 тисяч греків, організовані митрополитом Ігнатієм, залишили Крим та оселилися в Приазов'ї.

Нині в етнічній структурі Донецької області за своєю кількістю (1,6%) греки посідають третє місце. Згідно з Всеукраїнським переписом 2001 р. їх було близько 78 тис. осіб. В умовах іноетнічного оточення грецьке населення й донині зберігає національну самосвідомість. Етнокультурна історія греків Приазов'я не раз ставала об'єктом дослідницької уваги з часу їхнього розселення й до наших днів.

Греки Приазов'я об'єднуються в дві етнічні групи: румеї-еллінофони, мова яких має п'ять діалектів, що належать до грецької групи індоєвропейської мовної сім'ї) та уруми-тюркофони, які спілкуються чотирма діалектами тюркської групи алтайської мовної сім'ї. Представники обох груп і нині називають себе греками, але протягом історичного розвитку кожна група відокремлювала себе і майже не підтримувала зв'язків з іншою до початку ХХ ст. Православ'я як спільна релігія румеїв та урумів є одним із основних критеріїв їх приналежності до греків Приазов'я.

Етнонаціональні процеси в аспекті трансформації традиційної культури греків Приазов'я вимагають комплексного дослідження. Етнічна спільнота як елліномовних, так і тюркомовних греків Приазов'я в історико-етнографічному ракурсі ще не досліджувалася.

Тим часом з'ясування особливостей етнонаціональних процесів і традиційної культури греків Приазов'я має важливе значення для прогнозування подальшого розвитку грецької спільноти Донеччини та визначення її ролі у формуванні української політичної нації на грунті загальнолюдських принципів громадянського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота є складовою державної бюджетної науково-дослідної теми № 06 БФ 046-01 “Історія української державності нової та новітньої доби” і програми “Етнонаціональні особливості міжкультурної комунікації населення Приазов'я” (номер державної реєстрації 01055V008911) Маріупольського державного гуманітарного університету.

Об`єктом дослідження є етнічна спільнота греків, компактно розселених у південній частині Донецької області (на теренах колишнього Маріупольського повіту Катеринославської губернії).

Предметом дослідження є етнонаціональні процеси в аспекті трансформації традиційної культури греків Приазов'я в історичній динаміці та в контексті їхніх етнокультурних контактів з іншими народами.

Метою дисертаційної праці є комплексний історико-етнографічний аналіз формування та трансформації традиційної культури греків Приазов'я кінця ХVІІІ - початку ХХІ ст.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати науковий доробок попередників у вивченні етнічної історії й з'ясувати основні етапи та напрями дослідження грецької спільноти Приазов'я;

- визначити наукову цінність музейних колекцій Російського етнографічного музею, Донецького обласного краєзнавчого музею, Маріупольського краєзнавчого музею, присвячених маріупольським грекам, для з'ясування їхніх особливостей;

- простежити основні етапи заселення Приазов`я представниками грецької меншини, проаналізувати демографічні зміни серед греків від початку заселення до сьогодення, виявити історико-статистичні й історико-етнографічні характеристики грецьких поселень;

- охарактеризувати етнічні ознаки греків-еллінофонів і греків-тюркофонів, дослідити стан етнокультурної та етномовної ситуації в середовищі кожної групи;

- окреслити концепти матеріальної та духовної культури греків Приазов`я, виявити ступінь збереження етнографічних компонентів, з'ясувати сутність етнокультурних процесів в аспекті взаємовпливу культур;

- визначити домінанти становлення й розвитку традиційної культури грецької спільноти в Приазов'ї, здійснити культурно-історичне порівняння з відповідними формами традиційної культури інших народів;

- простежити історичний вплив та взаємодію з елементами культур балканських, малоазійських, кримських і слов'янських народів;

- висвітлити сучасну етнічну ситуацію з-поміж населення Приазов'я, виявити рівень етнічної самоідентифікації греків в умовах міжнаціонального спілкування з українцями та росіянами; визначити основні тенденції трансформаційних процесів у традиційній культурі та етнічній самосвідомості;

- розкрити перспективи подальшого студіювання проблеми, зокрема, її малодосліджених аспектів, виокремити важливі аспекти життєдіяльності грецької меншини.

Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець ХVІІІ ст. - початок ХХІ ст. Нижня межа пов'язана з часом переселення греків до Приазов'я, верхня - з пожвавленням трансформації традиційної культури греків.

Географічні виміри роботи пов'язані з територією компактного розселення греків Донецької області. Більшість їх мешкає у Великоновосілківському, Володарському, Першотравневому, Старобешівському, Тельманівському районах Донеччини та в м. Маріуполі.

Теоретико-методологічною основою дослідження є комплексний підхід до оцінки чинників, що впливають на розвиток етнокультури греків Приазов'я. При цьому дисертант дотримується базових принципів - історизму та наукової об'єктивності. У процесі вивчення використовувалися історико-порівняльний, статистичний, синхронний і ретроспективний методи пізнання, що дало змогу всебічно проаналізувати різні аспекти етнічної історії греків Приазов`я та їх етнокультурні зв'язки з сусідніми народами. Найчастіше застосовувався порівняльний метод, що дозволив зіставити різні підходи дослідників до проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що етнонаціональні процеси та трансформація традиційної культури приазовських греків уперше стали предметом спеціального комплексного дослідження. На підставі широкого кола архівних і статистичних джерел, авторських польових етнографічних матеріалів, уведених у науковий обіг, з урахуванням більш ранніх праць досліджено етнокультурні процеси греків-еллінофонів та греків-тюркофонів. Визначено особливості народного житла, одягу, народної кулінарії, сімейної та календарної обрядовості, а також музичної культури грецьких поселенців. Уперше на основі порівняльного аналізу етнографічних, історичних, фольклорних, лінгвістичних і статистичних джерел висвітлюється традиційно-побутова культура маріупольських греків. Розширено уявлення про зміни традиційної культури греків у контексті їхньої етнічної історії та етнокультурних взаємин. Визначено основні тенденції зростання національного самовизначення в умовах незалежної України. До наукового вжитку вводиться значна кількість лексики, етнографічних термінів, розповсюджених серед елліномовних та тюркомовних греків. Розкрито основні тенденції розвитку топонімічної системи маріупольських греків у зв'язку з розселенням, міграціями, господарською діяльністю на теренах Приазов'я.

До наукового обігу введено маловідомі архівні та зібрані автором в експедиціях етнографічні матеріали з традиційної культури греків, статистичні дані з демографії, соціологічні матеріали з функціонування мови, фольклору. Уперше систематизовано і введено до вжитку віднайдені музейні фондові колекції, що репрезентують культуру греків Приазов'я. Зафіксовано й проаналізовано значний термінологічний матеріал із традиційної культури та топонімії із етимологічними поясненнями з грецької, арабської, османської, тюркської, турецької мов.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що аналіз фактичного матеріалу може бути використаний при створенні узагальнюючих досліджень із історії та культури греків Приазов'я, а також при міжетнічному спілкуванні. У практиці вищої школи дисертаційна робота буде корисною при розробці лекційних курсів, спецкурсів, навчальних програм, при написанні вузівських та шкільних підручників. Етнографічні та статистичні матеріали роботи можуть використовуватися фахівцями в галузі етнології, історії, філології, краєзнавства, культурології, музеєзнавства.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дослідження були представлені на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: “Україна-Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва” (Маріуполь, 1999), “Україна - Греція: Греція і слов'янський світ” (Крим, Гурзуф, 1999), Друга підсумкова науково-практична конференція викладачів Маріупольського гуманітарного інституту (Маріуполь, 2000), “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (Київ, 2002), “Національні традиції, свята й церемонії” (Сімферополь, 2003), “Сучасні напрями історико-етнологічних досліджень: тенденції і перспективи” (Київ, 2003), “Проблеми сучасного народознавства. Присвячена видатному вченому-етнологу Наулку Всеволодові Івановичу” (Київ, 2003), “Кайндлівські читання” (Чернівці, 2004), “VIII сходознавчі читання А. Кримського” (Київ, 2004), “Актуальні проблеми науки та освіти” (Маріуполь, 2005), “Розвиток еллінізму в Україні у ХVІІІ-ХІХ ст.” (Маріуполь, 2007).

Публікації Результати дослідження опубліковані в наукових журналах, збірниках, матеріалах і тезах науково-практичних конференцій. Викладені в дисертації положення відображено в монографії, 23 статтях у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України та у додаткових публікаціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

етнографічний грек приазовський демографічний

У вступі обґрунтовується актуальність і наукова новизна теми, визначаються мета й завдання, об'єкт і предмет, хронологічні та географічні межі дослідження, розкривається практичне й теоретичне значення роботи, визначається структура, обґрунтовуються методологічні засади, зазначається апробація результатів, вказується на зв'язок дисертаційної праці з науковими програмами.

У розділі І - “Історіографія та джерельна база дослідження” - визначено ступінь вивчення проблеми та викладено результати аналізу вітчизняної і зарубіжної наукової літератури.

У підрозділі 1.1. - “Історіографія дослідження” - подано огляд праць із етнографії, історії та мови маріупольських греків. У першій половині ХІХ го - в середині ХІХ ст. етнокультурні процеси в Приазов'ї після приєднання Криму до Російської імперії, перебували і в полі зору православної церкви. Але цілеспрямованості, системності та науковості дослідження набули разом із появою державних наукових установ - Російського географічного товариства, Одеського товариства історії і старожитностей, Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, Товариства сільського господарства південної Росії, Таврійської ученої архівної комісії, Імператорської Археологічної комісії. До досліджень активно залучилися викладачі Університету Святого Володимира в Києві, Московського, Новоросійського та Санкт-Петербурзького університетів тощо.

Початок дослідження етнокультури греків Приазов'я пов'язаний із діяльністю грецького (румейського) просвітителя, історика, педагога Ф. Хартахая. У 1866-1867 рр. журнал „Вестник Европы” опублікував його історичний нарис Хартахай Ф. А. Историческая судьба крымских татар // Вестник Европы. Ст.1-я. - 1866. - Т. 2. - С. 182-236; Ст. 2-я. - 1867. - Т. 6. - С. 140-174., у якому заакцентовується увага на відносинах між християнами й мусульманами Криму та впливі татарської культури на мову й традиції греків. Ще на два роки раніше в Сімферополі окремим виданням вийшло в світ дослідження Ф. Хартахая“Христианство в Крыму”, де вперше в науковій літературі було проаналізовано пісенний фольклор румеїв Хартахай Ф. А. Христианство в Крыму. - Симферополь, 1864. . На широкому фактологічному матеріалі він прагнув створити вичерпну картину співіснування мусульманської та християнської спільнот Кримського ханства.

Автори другої половини ХІХ ст. послуговувалися в своїй роботі емпіричним методом дослідження. У 1874 р. в Одесі, була видана праця В. Григоровича Григорович В. И. Записки антиквара о поездке его на Калку и Кальмиус, в Корсунскую землю и южные берега побережья Днепра и Днестра. - Одесса, 1874; Несколько замечаний о языке мариупольских греков // Труды Третьего Археологического съезда в России. - К., 1878. - С. LIX., де автор розмежував маріупольських греків на дві народності, наголошуючи на антропологічних та мовних відмінностях обох груп. Згодом до Маріупольського повіту прибув приват-доцент Санкт-Петербурзького університету, філолог-германіст Ф. Браун Браун Ф. А. Мариупольские греки // Живая старина. - СПб., 1890. - Т. 1. - Вып. 2. - С. 78-92., який досліджував мову та традиційну культуру грецького населення, займався описом церковного життя, подав свідчення про населені пункти. Він був переконаний, що знайде серед урумів прямих нащадків готів, але жодних доказів своєї версії не зафіксував.

Заслуговують на увагу розвідки В. Алексєєвої щодо матеріальної та духовної культури як греків, так і сусідніх народів Алексеева В. В. Распределение населения по территории Новороссии, его этнографический состав, быт и культура // Россия. Полное географическое описание нашего отечества. - СПб., 1910. - Т. 14. - С. 172-228.. У своїй праці вона порушує проблему вивчення етнічної групи греків за мовними особливостями, розподіляє їх на дві групи за походженням.

Відомий археолог та історик Північного Причорномор'я, почесний член Одеського товариства історії і сторожитностей О. Бертьє-Делагард у праці “Исследование некоторых недоуменных вопросов средневековья в Тавриде” Бертье-Делагард А. Л. Исследование некоторых недоуменных вопросов средневековья в Тавриде // ЗООИД. - 1915. - Т. 32. - С. 229-256. навів список грецьких населених пунктів у Криму та Приазов'ї, порушив питання етногенезу в контексті мови греків (близькість румейських говорів до анатолійських) та відстежив вплив татарської культури на грецьку.

На першому етапі фахівцями була виконана робота зі збирання та фіксації історико-етнографічного матеріалу, що віддзеркалював культурно-побутові явища в середовищі маріупольських греків.

Другий етап (1920-1930-ті рр.) - це період узагальнення польових матеріалів з етнокультурних процесів та мови приазовських греків, інтерес до яких пожвавлюється згідно із загальною програмою культурного будівництва серед національних меншин. З ініціативи Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Маріупольського музею краєзнавства та Центрального музею Тавриди було запроваджено експедиції, під час яких зібрано та систематизовано матеріали з етнографії, фольклору, мови приазовських греків. Особливо плідною була робота К. Костан Костан К. З літературної творчості маріупольських греків // Східний світ. - 1928. - № 3/4. - С. 229-248., І. Соколова Соколов И. И. Мариупольские греки. - М., 1932. - Т. 1. - С. 297-317; О языке греков Мариупольского и Сталинского округов // Язык и литература. - 1930. - Т. 6. - С. 49-67., Д. Спиридонова Спиридонов Д. Історичний інтерес вивчення говірок Маріупольських греків // Східний світ. - 1930. - № 17(3). - С. 171-181., М. СергієвськогоСергиевский М. В. Мариупольские греческие говоры: Опыт краткой характеристики // Известия АН СССР. Отделение общественных наук. - 1934. - № 7. - С. 533-587. , С. Ялі Ялі С. Греки в УРСР. - Харків, 1931., які підготовили до друку численні праці, але лише незначна їх частина побачила світ.

Широку діяльність у сфері фольклорно-етнографічних досліджень проводив Кабінет музичної етнографії ВУАН, де працював відомий український фольклорист-музикознавець М.П. Гайдай. У 1930-1932 рр. він зібрав численний польовий матеріал з етнографії та пісенного фольклору греків Приазов'я, що нині зберігається у сина, М. М. Гайдая, який опублікував лише невелику частину маловідомих матеріалів Гайдай М. М. Пісенний фольклор греків Приазов'я // Під одним небом. - К.,1996. - С. 67; Народознавча спадщина Михайла Гайдая // Народна творчість та етнографія. - 2003. - № 4. - С. 3-12..

Третій етап (1940-1990 рр.) - найбільш плідний у пошуковому та аналітичному напрямках досліджень. У повоєнні роки проводилися дослідження з мови греків. Упродовж літа 1951 р. у шести населених пунктах греків-тюркофонів експедиція кафедри тюркології Ленінградського державного університету вивчала фонетичні особливості мови урумів та збирала фольклорні тексти.

Досить плідною у вивченні мови греків-еллінофонів була наукова діяльність викладачів та студентів Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Протягом 1952-1977 рр. студенти філологічного факультету на чолі з талановитим професором А. Білецьким і його ученицею, досвідченим діалектологом-елліністом Т. Чернишовою, проводили ґрунтовне дослідження говірок, поширених у румейських селах. Під час експедиції було зроблено багато записів елліномовних текстів з народної творчості. Результати роботи експедицій КДУ подано в працях Т. Чернишової  Чернышева Т. Н. Новогреческий говор сел Приморского (Урзуф) и Ялты Первомайского района Сталинской области. - К., 1958., А. Білецького Белецкий А. А. Греческие диалекты Юго-Востока Украины и проблемы их языка и письменности // Балканская филология. - 1970. - С. 7-8., які й сьогодні мають неабияке наукове значення.

Із середини 1960-х років активну дослідницьку роботу розпочав В. Наулко, який у зв'язку з підготовкою до видання історико-етнографічного атласу України створив та очолив в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР групу з дослідження різних етносів. У ґрунтовних студіяхНаулко В. Развитие межэтнических связей на Украине. - К., 1975; його ж. Современный этнический состав населения Украинской ССР // СЭ - 1963. - № 5. - С. 46-59; Хто і відколи живе в Україні. - К., 1998. автор навів відомості з етнічної історії грецької спільноти, відстежив трансформаційні процеси в їх середовищі на основі багатьох архівних джерел та власних польових спостережень.

Весільній обрядовості греків Приазов'я присвячена праця В. Борисенко Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди греків Приазов'я // Під одним небом. Фольклор етносів України. - К. , 1996. - С. 69-78., написана на матеріалі записів у процесі наукових експедицій до Донецької області (1975-1978), які зберігаються у відділі рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. Це - одна з небагатьох праць, у якій акцентується увага на відмінностях у традиційній культурі урумів і румеїв.

У журналі “Народна творчість та етнографія” вийшли стаття Е. Хаджинова про грецький фольклор Хаджинов Е.В. 3 історії фольклору південного Донбасу // НТЕ. - 1976. - № 3. - С. 102-105. і праця А. Узуна про трансформацію інтер'єру грецького житла за період перебування греків у Приазов'ї. Узун А.Х. Інтер'ер житла греків на південному сході України // НТЕ. - 1981. - № 4. - С. 76-81.

Чимало уваги дослідженню етнічних процесів серед греків приділи співробітники Інституту етнографії ім. Міклухо-Маклая АН СРСР - Ю. Іванова Иванова Ю. В. Хозяйственный быт греков Приазовья // Итоги полевых работ ИЭ АН СССР в 1970 г. - М., 1971. - С. 130-139; Особенности формирования хозяйственного комплекса многонационального района Приазовья // Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. - М., 1979. - С. 74-91; Влияние социально-экономических условий и этнических традиций на одежду сельских жителей. // СЭ. - 1976. - № 2. - С. 43-56 та О. Будіна Будина О. Р. О некоторых особенностях развития жилища греков Приазовья // Итоги полевых работ ИЭ АН СССР в 1971 г. - М., 1972. - Ч. 2. - С. 193-203; Развитие жилища в этнически смешанной среде (По материалам греков Донец. обл. УССР) // Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. - М., 1979. - С. 92-125; Жилище болгар, греков, албанцев // Материальная культура компактных этнических групп на Украине: Жилище. - М., 1979. - С. 92-150.. До кола їх наукових інтересів входили проблеми функціонування традиційної етнокультури греків У своїх роботах вони послуговувалися як багатьма архівними, так і польовими матеріалами, зібраними в грецьких селах (1969-1973). Дослідження московських вчених є важливими для аналізу етнокультурних процесів у середовищі греків Греки России и Украины. - СПб., 2004.. До наукових збірників, виданих Інститутом етнографії, увійшли також статті краєзнавців з грецьких сіл - С. Теміра, О. Ксенофонтової-Петренко.

У 1970-1980-ті рр. лінгвістичні дослідження греків-еллінофонів проводила К. Журавльова. Мову та фольклор греків-тюркофонів вивчав О. Гаркавець. Його праця “Уруми Надазов'я” Гаркавець О. Уруми Надазов'я. - Алма-Ата, 1999. є зібранням матеріалів із історії, мови та народної творчості греків. Нині численні аудіозаписи, зроблені вченим у тюркомовних селах, ще не видані.

Четвертий етап 1990-2006 рр. став періодом кардинальних змін для дослідників етнічних меншин України у зв'язку з відкриттям доступу до архівних матеріалів, підтримкою етнографічних досліджень держави.

Одним із сучасних дослідників етнічної історії та традиційної культури греків є І. Джуха Джуха И. Г. Одиссея мариупольских греков: Очерки истории. - Вологда, 1993.. Незважаючи на відсутність посилання на джерела та літературу, автору вдалося об'єднати численні матеріали для створення власної концепції історії приазовських греків.

Різноплановими є пошуки кримської дослідниці М. Араджионі, яка зібрала численні матеріали з історіографії, архівні джерела, аналіз яких відображено в багатьох статтях та монографіїАраджиони М. А. Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историография этнической истории и культуры (80-е XVIІI гг. - 90-е гг. ХХв.) - Симферополь, 1999; К вопросу об этнолингвистической ситуации в Крыму в XVI - XVIII вв. (по материалам исследования говоров приазовских греков) // Записки історико-філологічного товариства Андрія Білецького. - К., 1998. - Вип.ІІ. - С. 70-86; О материалах Н. И. Репникова по этнографии мариупольских греков в фондах Крымского республиканского краеведческого музея // Крымский музей. - Симферополь, 1994. - С. 82-89; Традиционный женский костюм позднесредневековых крымских греков // Южный архив. - Херсон, 1993. - Вып. 1. - С. 82-94..

У справі розв'язання питань різних аспектів етнонаціональних процесів серед приазовських греків чимало досягнуто А. Гедьо, С. Пахоменком, Н. Терентєвою, Л. Якубовою. Їх праці та виступи на науково-практичних конференціях, містить широкий спектр питань з історії, політики, економіки, національного та духовного розвитку греків України.

Окремі явища з традиційної культури маріупольських греків віддзеркалені у працях В. Дмитрієвої Дмитрієва В. В. Некоторые элементы родильно-крестильной обрядности греков Приазовья, крымских татар и караимов // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - 1999. - № 9. - С. 176-178; Традиційна родильна обрядовість півдня України (на прикладі греків Приазов'я) // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. - К., 2000. - Вип. 6. - С. 39-41; Комплекс оберегів у родильно-хрестильній обрядовості приазовських греків // Етнічна історія народів Європи: Збір. наук. праць. - К., 2001. - Вип. 12. - С. 11-16., Л. Ліганової Лыганова Л. А. Поселения и жилища греков Приазовья (по материалам этнографических экспедиций) // Літопис Донбасу. Краєзнавчий збірник. - Вип. 7. - Донецьк, 1999. - С. 40-45;. Про особливості панаїра - престольного свята греків Приазов'я // Східний світ. - 2000. - № 1. - С. 46-52., О. Моруженко Моруженко О. Б. Анализ традиционной свадебной обрядности в Греции и у Приазовских греков // Матеріали вуз. наук. конф. професор.-виклад. складу за підсумками наук.-дослід. роботи. - Донецьк, 1997. - Кн. 1. - С. 25-27..

Із теоретичних і прикладних аспектів, етнонаціональних процесів приазовських греків та народів України нами використано праці загального характеру О. Бубенка, В. Бушакова, О. Рафальського, Г. Кожолянка. Потреби сьогодення вимагають узагальнення наявних матеріалів з етнонаціональних процесів в аспекті трансформації традиційної культури приазовських греків і здійснення комплексного дослідження.

У підрозділі 1.2 - “Характеристика джерел” - розглядається комплекс джерел, які умовно можна поділити на такі основні групи: польові матеріали автора, архівні джерела та статистичні матеріали, законодавчо-нормативні акти вищих органів влади, колекції музейних предметів та рукописи краєзнавців. Зазначені джерела дозволили забезпечити новизну наукових результатів, визначити їх науково-теоретичну й практичну вартість.

У ХІХ - на початку ХХ ст. значна робота щодо збирання та фіксації етнографічного матеріалу з культури маріупольських греків була проведена А. Аттаріновим (Анторінов), В. Бабенком, В. Гофом, Д. Закруткіним, Г. Титовим. Важливий історико-етнографічний матеріал запропонований у збірнику екскурсій Маріупольської Олександрівської гімназії Мариуполь и его окрестности. - Мариуполь, 1892.

Другу групу джерел становлять опрацьовані матеріали Архіву Донецького обласного статистичного управління, Донецького обласного державного архіву (Фонд мікрофільмів. - № 1506, Ф. П-326, Р-2, Р-107, 110, 113, Р-279, Р-1146, Р-1202, Р-1218, Р-2109, Р-2794), Державного архіву Запорізької області (Ф. 12, 21), Центрального державного архіву вищих органів України (Ф.413), Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (Ф.2164.), кінофотодокументи Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного (Ф.2), Відділу рукописів Російської національної бібліотеки у м. Санкт-Петербурзі (Ф.Q., Греч.804-806), Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського(Ф.V, Х), Російського державного архіву давніх актів (Ф.16, 276), Російського державного військово-історичного архіву (Ф.ВУА. Ф. 379), Російського державного історичного архіву (Ф.379, 1281), фонди, фототека та колекції Російського етнографічного музею у м. Санкт-Петербурзі, експозиції та фонди Донецького обласного краєзнавчого музею, Маріупольського краєзнавчого музею.

У роботі використані статистичні матеріали ревізій, дані загальноросійського перепису населення 1897 р., радянських переписів 1923, 1926, 1959, 1979, 1989 рр. та Всеукраїнського перепису 2001 року. Важливим статистичним джерелом стали господарські книги, що зберігаються в архівах селищних рад. Найбільш повним виявився архів Мангуської селищної ради (Ф.1, 2, 39), який опрацьовано нами вперше.

Окрему групу джерел становлять рукописні праці краєзнавців ХХ - початку ХХІ ст., які містять описи традиційної культури маріупольських греків. Як джерело для вивчення етнічної специфіки традиційної культури румеїв та урумів нами опрацьовані матеріали рукописних збірок місцевих краєзнавців Х. Караманіци, С. Теміра, О. Хороша, Ф. Церахта, які зберігаються в приватних архівах.

Вагомим підґрунтям досліджень є польові етнографічні матеріали, зібрані автором у грецьких населених пунктах самостійно (1988-1996 рр.) та під час роботи етнографічних експедицій, організованих на базі Маріупольського державного гуманітарного університету (1997-2005 рр.). Польові матеріали зберігаються в Фонді 1 архіву Маріупольського державного гуманітарного університету.

Експедиційна робота автора проводилася в 20 грецьких населених пунктах Великоновосілківського, Володарського, Першотравневого, Старобешівського і Тельманівського районів Донецької області. Польові матеріали містять записи обрядів і звичаїв, описи явищ матеріальної культури, дані опитувань інформаторів, відповіді на анкети. Для збирання польового етнографічного матеріалу використовувалися методи безпосереднього спостереження, опитування інформаторів (людей різного віку). Збирання фактологічного матеріалу здійснювалося заздалегідь за допомогою розроблених і затверджених програм та анкет, фіксувалося шляхом фотографування, магнітофонних записів, замальовок.

Наявність значної джерельної бази, що складається із архівних і статистичних матеріалів, музейних колекцій, рукописних збірок краєзнавців та польових етнографічних матеріалів автора, уможливлює здійснення комплексного етнографічного дослідження.

У розділі ІІ - “Етнодемографічна ситуація у середовищі грецької спільноти Приазов'я” - відстежено етапи грецької міграції до краю, аналізуються статистичні відомості, розглядається заснування грецьких населених пунктів ті демографічні зміни протягом кінця ХVІІІ- початку ХХІ ст.

Підрозділ 2.1 - “Переселення греків з Криму до Азовської губернії” ґрунтується на трактуванні історичних джерел як носіїв відомостей про формування та розвиток грецьких населених пунктів у Приазов'ї. В останній чверті ХVІІІ ст., після остаточного приєднання Північного Приазов'я до Російської імперії, царський уряд вжив низку заходів з метою швидшого його заселення. Найбільш відчутним було переселення кримських християн у 1778 р. до Азовської губернії, очолене митрополитом Готським і Кафським Ігнатієм.

Підрозділ 2.2. - “Грецькі населені пункти у системі адміністративно- територіального поділу”. Тут проаналізовано зміни в адміністративно-територіальному поділі у приазовському регіоні, що відбувалися досить часто за радянської влади (з 20-х рр. ХХ ст.), були зумовлені насамперед політичними чинниками й не відповідали економічним та соціально-культурним інтересам грецької громади Приазов'я.

У підрозділі 2.3. - “Демографічні та етносоціальні явища” - висвітлені кількісні зрушення, що відбулися в грецькій спільноті протягом перебування в Приазов'ї. Із кінця ХVІІІ-го ст. до 50-х рр. ХХ ст. кількість грецького населення в сучасних кордонах України збільшувалася. Так, у 1897 р. нараховувалося 100,2 тис. осіб, у 1926 р - 104,7, у 1959 р. - 104,4, у 1979 р. - 104,1, у 1989 р. - 98,6, у 2001 р. - 91,5 тис. осіб грецької національності; з-поміж них у Донецькій області проживає 84, 7% від загальної кількості грецького етносу в Україні.

За даними останніх переписів маємо значні зміни сільського та міського населення серед греків Донецької області. Упродовж останніх тридцяти років міграція греків із села до міста була найактивнішою, однак згідно з офіційними даними цей процес майже не відображено у зв'язку із асиміляційними явищами.

У дослідженні виявлено чинники, що вплинули на статистичні відомості стосовно кількості греків. Як приклад використано господарські книги с. Мангуш за 1947-1961 рр., що зберігаються в архіві Мангуської селищної ради народних депутатів Донецької області. Цінність цього виду джерела полягає в тому, що тут зазначаються прізвища, імена та по батькові членів сім'ї, дати народження, ступінь родинного зв'язку з головою родини, національність, освіта, місце роботи та інші дані, які дають можливість охарактеризувати етнічну, соціальну структуру населеного пункту.

Отже, аналіз господарських книг висвітлює загальні тенденції буття грецьких населених пунктів Приазов'я і дає підстави стверджувати, що до кінця 40-х рр. ХХ ст. греки становили більшість населення у грецьких селах. Рівень освіти представників цього етносу був вищим, ніж у росіян і українців. У виборі подружжя вагомим аргументом для греків була приналежність партнера до грецького етносу. А з 60-х рр. ХХ ст. набули поширення міжетнічні шлюби. Більшість дітей у міжетнічних родинах для офіційної статистики вже не репрезентувала грецький етнос. Прикметною була й така ситуація, коли батьки навмисне змінювали національність своїх дітей для подальшої перспективи їхнього життя в умовах радянського суспільства.

На нашу думку, зменшення кількості грецького населення обумовлене наступними чинниками: переїзд до міст, де відбувається етнічна асиміляція, від'їзд до Греції, негативні наслідки репресій 1937 р. та Другої світової війни. Зауважимо, що складність питання стосовно кількості грецької спільноти пов'язана з відсутністю чітких критеріїв, які визначають етнічну приналежність особи.

Розділ ІІІ - “Особливості мовної характеристики елліномовних та тюркомовних греків” - присвячений розгляду мовної ситуації у середовищі маріупольських греків-еллінофонів та тюркофонів. Кожна група має свою мову, своєрідну культуру й побут, але водночас ідентифікує себе саме як греки.

У підрозділі 3.1 - “Етномовна ситуація в середовищі греків-еллінофонів” - характеризується завважена ситуація в середовищі румеїв. Румейська мова поділяється лінгвістами на 5 мовних груп, залежно від характеру побутування слів тюркського й арабського походження, що відображає певні економічні та культурні зв'язки обох народів у минулому. Сучасні дослідники констатують розбіжність зазначених етнічних і лінгвістичних показників.

Термін румейський передається в усному побутуванні так: урмєйск, умєйку, румєйку (ус), румєйку, ромєйку. У деяких селах зустрічаються особливі назви для позначення рідної мови. Так, у с. М. Янісоль її називають харахлотку, а у с. Сартана - сартаньотку. Сьогодні найуживанішим є спільний термін, поширений серед румеїв Приазов'я, - румейку глоссу - мова румеїв.

Румейські діалекти вирізняються вченими в самостійну мову - румейську, близькоспоріднену з новогрецькою що належить до індоєвропейської сім'ї. Лінгвісти називають румеїв еллінофонами, а термін румейська мова виводять від самоназви цієї частини маріупольських греків - румеїв, який, у свою чергу, походить від слова сщмбЯйпт, сщмбЯпт - офіційної назви візантійців. Мешканці Візантії називали свою країну Романією - ґСщмЬнЯб - країною Риму, Римською імперією, а пізніше - Румелією (< тур. Rumeli). Окреслені терміни мають різні наукові інтерпретації.

При вивченні культурно-побутових процесів етносу привертає увагу той факт, що іноді румеї, вихідці з різних населених пунктів, часто не розуміють одне одного, бо спілкуються кожен на своєму діалекті. Ми виявили мовні ситуації, в яких у румейських селах одне й те ж поняття можна означити різними словами, наприклад, няня (годувальниця) звучить як парамана, взалихтра, взастра. Це зумовлено тим, що тривалий час греки Приазов'я не мали писемної мови та літератури рідною мовою і панували лише місцеві діалекти. Сучасну мовну ситуацію серед греків-еллінофонів можна характеризувати як російськомовну. Власне російська мова є домінуючою мовою спілкування на виробництві.

Румейська мова фактично є другою для маріупольських греків і відіграє провідну роль у їхній самоідентифікації. Рідна мова румеїв передавалася усно із покоління в покоління і сьогодні греки- еллінофони спілкуються у вузьких межах побутових тем. Російська мова є мовою, засвоєною в дитинстві, але вона має багато слів і конструкцій, які запозичені з української.

При вивченні обрядових явищ звертає увагу на себе той факт, що переважна кількість термінів румейської мови узвичаїлося в давньогрецькій мові. Запозичення з тюркської мови є результатом етнокультурних контактів. Тюркські назви широко представлені в національній кухні й обрядовій лексиці. У наш час вплив турецької та татарської мов менш відчутний; натомість спостерігається тенденція до заміни тюркських слів російськими та українськими.

У підрозділі 3.2 - “Етномовна ситуація у середовищі греків-тюркофонів” - аналізується мовне середовище греків, для яких більш давнім ендоетнонімом є термін урум (виник на території Малої Азії, набувши поширення у Криму). Походження його пов'язане з терміном рум, який впровадили турки-мусульмани (сельджуки) для позначення жителів Османської імперії, які сповідували православ'я і спілкувалися грецькою мовою. Греки, які розмовляли тюркською мовою, набули екзоетноніму уруми. Із часом вони й самі себе почали так називати. По суті, назви урум і рум - ідентичні терміни, але з урахуванням фонетичних особливостей тюркської мови, для якої найбільш характерними типологічними рисами є сингармонізм - відсутність на початку слів сонорних “р”, “л”, “м”, “н”. У турецькій науковій літературі наголошується на факті, що екзоетнонім urum'lar пов'язаний із греками-тюркофонами, які мігрували, переважно з Анатолії (під час існування Візантійської імперії на територію Південного берега Криму), де уруми почали використовувати південний діалект кримськотатарської мови. При цьому слід враховувати, що етнонімом урум називали ряд змішаних етнічних груп, які нині проживають у різних регіонах Причорномор'я та Середземномор'я. Вони мають досить складну історію і є вихідцями з території Малої Азії. Сучасні дослідники оперують різними концепціями щодо цього етноніма.

У побутовій мові жителів кожного урумського села є свої особливості. Діалекти греків-тюркофонів зберігають лексичні релікти, тому викликають інтерес у дослідників мови та етнічної історії маріупольських греків. На основі зібраної лексики культурно-побутової сфери ми з'ясували, що словниковий склад урумів здебільшого формується із тюркських слів, але серед них є слова грецькі, перські, арабські та слов'янські. Є багато лексичних одиниць, що використовуються і румеями, і урумами. Прикладом слугують назви традиційних музичних інструментів греків Приазов'я.

За нашими спостереженнями, найбільшого поширення урумська мова набула в с. Старобешеве, Старогнатівка, а найменшого - у с. Мангуш. У м. Маріуполі, який було засновано греками-тюркофонами, урумська мова не використовується зовсім. У багатьох родинах діалект побутує у формі окремих кліше, прислів'їв, виразів, завдяки присутності старших членів (бабусі, дідуся). Це зумовлено рядом зовнішніх і внутрішніх чинників. Нині мова греків-тюркофонів іноді функціонує в сімейному побуті, лунає у виступах самодіяльних фольклорних колективів.

Розділ ІV - “Матеріальна культура приазовських греків у контексті їхніх етнокультурних зв'язків” - побудований на дослідженнях, присвячених особливостям поселень, народного одягу греків у ХІХ - ХХ ст., та з'ясуванні специфічних рис системи їх харчування. У розділі широко використовується термінологія, записана автором під час польових досліджень, а також зроблено порівняльний аналіз із аналогічними явищами, що побутують серед народів Середземномор'я, Малої Азії, Криму, Приазов'я із використанням етимологічних досліджень.

У підрозділі 4.1 - “Особливості поселень та житла греків Приазов'я” - відстежено розвиток народного житла від примітивних до сучасних форм будинків. Форми поселень і традиційне житло формувалися під впливом історичних, географічних, соціально-економічних та культурно-побутових чинників. Грецькі села - кьйльк (урум. < тюрк. kцy - село), хасаба (урум. < тур. kasaba -поселення, населений пункт), хора (рум. < грец. фп чщсйь - село ) у Приазов'ї розташовувалися на раніше незаселених місцях. З кінця ХVІІІ ст. і дотепер у Приазов'ї існує тип самобутніх грецьких селищ, заснованих уздовж берегів річок та Азовського моря. Місто Маріуполь - (Марйампол, Марйанпол Маріамполь, Маріанполь, Маріопул, Маріуполь, Марнупіль, Марнополье, Марнопілля, Шеєр) розташувалося на підвищенні між Азовським морем і річкою Кальміус, а грецькі села - у долинах між пагорбами, ланцюжком один за одним, на відстані декількох кілометрів за течією річок. Так, на правому березі р. Кальміус греки-переселенці з Криму заснували села Бешев - Бешьй (урум.), В. Каракубу, Ласпі - Ласпі, Карань - Карани (урум.), Сартану, Чермалик; уздовж р. Вовчої - села Богатир - Багатир(урум.), Улакли - Улахли (урум.), Чембрек; уздовж річки Сухі Яли - Хуру - Йали (урум.) - село Константинополь - Темірчі/Деміржі (урум.); уздовж р. Мокрі Яли - Силах Йали (урум.) села Камара - Камара, Салгир Янісала - Йансала, Йани Сала (урум.), Керменчик - Т'ерменчик (урум.); уздовж р. Мокра Волноваха - село Стила; уздовж р. Калца села Старий Крим - Ест'і Хирим (урум.), Чердаклі, Мала Янісоль; поблизу р. Білосарайки село Мангуш - Мангуш (урум.); на узбережжі Азовського моря - Ялта, Урзуф; у верхів'ях Дубової Балки - Георгіївку. Мігруючи з Криму до Приазов'я й оселяючись на нових місцях, греки переносили й географічні найменування, питання походження та етимології яких нами ретельно досліджувалися.

На нових місцях поселення греки використовували досвід, набутий у Криму, з урахуванням нових умов. Наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст. у грецьких селах було поширене найпростіше житло - землянки - патитку спит (рум.), кульпє (урум. < тур. kulьbe - хижина), чаоаш (урум.), які мало чим відрізнялися від подібного житла сусідів-українців. Слід зазначити, що землянки в грецьких селах мають загальні риси: прямокутні в плані, стіни з дерну, хмизу, саману або вальків, вони обмазувалися глиною, дах був двосхилим та земляним, критий хмизом чи соломою. Найбільш швидким будівництвом було зведення житла із хмизу та очерету - чирпи (урум. Карань).

Наприкінці ХVІІІ - поч. ХІХ ст. у багатьох грецьких населених пунктах був розповсюджений тип кам'яних житлових споруд із кладкою на вапняному розчині або глині. Часто ці споруди зводилися за допомогою системи махас (урум., рум. < тюрк. makas - ножиці). Будинки будували із дикого каменя, де крокви зв'язувалися зі стінами двома поперечними балками, за відсутністю поздовжньої балки. Цей метод, поширений у Сасанідській Персії і на території Малої Азії, є одним із найдавніших, причому до Криму він був завезений малоазійськими греками у XIV ст.

Дерев'яне житло каркасно-стовпової конструкції (урум. чатма - з'єднаний, каркас < тюрк. зatma - дерев'яний каркас) у другій половині ХІХ ст. будувалося в декількох волостях: Старо-Керменчицька (8%), Великоянісольська (14,8%), Богатирська (34,2%).

Довгий час найбільш популярним матеріалом для будівництва житла був саман (рум., урум. < тюрк. saman - солома), т'єрпіч (урум. ), кєрпіч (урум. < тюрк. kerpiз - цегла) - висушена на повітрі, але необпалена цегла з ґрунту чи глини топрах (урум. < тур. toprak - грунт), чамур (урум.), жамур (урум. < тур. зamur-грязь), хома (рум.), пілос (рум. < грец. рзльт - будівельна глина) з домішкою різаної соломи або інших волокнистих матеріалів, особливо вовни. Щодо терміну саман, то він поширений не лише серед греків, а й серед українців півдня.

Етнографічні дослідження переконливо засвідчують, що в грецьких селах було найбільше кам'яних і глинобитних будинків, а дерев'яні й турлучні споруди не набули поширення. У перші роки переселення царська влада, заохочуючи грецьку колонізацію, забезпечувала греків деревом, але надалі це стало економічно невигідним.

Планування житла греків Приазов'я трансформувалося в часі - від однокамерних до сучасних багатокамерних житлових споруд. Найпростіше житло греків у Приазов`ї було двокамерним: сіни та житлова кімната. Сінешні двері - айат хапу (урум.) вели до теплих сіней - айат (урум.), аят (рум. < кр.тат. аят - сіни), наят (урум.). Опалювальна система складалася з місця для вогнища та хлібної печі, що були розташовані в середині будинка біля його роздільної внутрішньої стіни - дувар ічінде (урум. Бешево < тюрк. duvar iзinde - внутрішня частина стіни). У сінях влаштовували вогнище - уджах (рум.), оджах (рум.), ожах (урум.). Конструкції вогнища були як відкриті, так і у вигляді величезного кам'яного каміну із димарем - ожахлих (урум.), капнистра (рум. < грец. п кбрнпдьчпт - димохід), чурт (рум.), чурта (рум.) та піччю. У кімнаті з піччю - ічерсі (урум.) знаходився і тиндих (урум. < тюрк. tandэr - піч, яку робили у землі) - димар у межах хати. До поданого комплексу входила закрита піч для приготування хліба -- суба, соба (рум., урум. < тур. soba - грубка, піч), фирин (урум. Карань, Ласпа), фурун (урум., рум. В. Янісоль; урум. Карань), фурно (рум.) (рум., урум. < тюрк. fэrэn - пічка < грец. цпэснп < lat. furnus - пекти), у якій випікали п`ять - шість хлібин одночасно. Челюсті печі - собаан агизи (урум. < тур. soba aрэzэ - челюсті печі ) були розвернуті до сіней - айат (урум.). Корпус її знаходився у житловій кімнаті. Для приготування їжі у сінях на підлозі збоку від нижньої челюсті хлібної печі стояла маленька пічка - ожах (рум., урум. < тур. ocak -- плита, сімейне вогнище), кабиця (урум.), кьльхан (урум. Карань), складена з декількох цеглин, обмазаних глиною. Як підкреслюють турецькі дослідники, піч ocak має давню тюркську традицію. На етапі кочового способу життя ця піч не мала димаря (він з'явився лише під час осілості) і складалася з двох каменів, між якими розпалювалось багаття, і використовувалася для обігрівання та приготування їжі.

Для грецького народного житла характерне збереження етнічних елементів, найбільш стійким із яких є низьке глинобитне або дерев'яне підвищення - софа, міндер, курват, яке було центром життя грецької сім'ї.

Аналіз фактичного матеріалу й термінології показує, що матеріальна культура маріупольських греків - це складний синтез, що уявляється нам як результат багатовікової культурної взаємодії і взаємовпливу балканських, малоазійських народів із тюркомовними, які прийшли з Середньої Азії. Упродовж всього періоду перебування греків у Криму відбувалося злиття стародавньої землеробської культури з елементами культури скотарів. З іншого боку, після міграції до Приазов'я, уруми та румеї протягом двохсот років вбирали у свій побут елементи традиційної культури слов'янських народів, які мешкали поруч. Нині в матеріальній культурі греків на тлі збереження малоазійсько-кримської традиційності переважають українські і російські елементи. Зокрема, це виявляється в термінології, плануванні, інтер'єрі.

У підрозділі 4.2 - “Особливості народного одягу греків кінця ХІХ - ХХ ст.” - аналізується етнокультурна специфіка грецького одягу, здійснюється порівняння його із одягом представників інших народів. Основними питаннями є походження елементів народного костюму, їх трансформація залежно від природно-географічного середовища, господарської та соціальної діяльності. Особлива увага приділялася прикрасам - компоненту, що добре зберігся.

Традиційне вбрання знайшло своє відображення в малюнках, фотографіях та етнографічних описах кінця ХІХ - початку ХХ ст. Спостереження показують, що традиційна сорочка чоловіків, як нижня, так і верхня - пукамс (рум. < грец. рпхкЬмйуп - сорочка), пукамсу, пкамсу, камсу, пукансь (рум.), кампсу, кцлек, кцйлєк, кцльмєк, гцльмек ( урум. < тур. gцmlek - сорочка), якою користувалися маріупольські греки у ХVIIІ - на початку ХХ ст., за назвою і кроєм відома ще з кримських часів етнічної історії народу. Вона є найбільш архаїчним елементом народного одягу греків з огляду на свій тунікоподібний крій.

Наприкінці ХІХ ст. у греків Приазов'я побутував чоловічий стегновий одяг - штани різноманітної форми та крою, який шився з грубої домотканої суконної тканини кремового кольору. Традиційні грецькі штани були неширокі за кроєм з невеликими клинами, з ширінькою та поясним учкуром (урум., крим. тат. учкур < тюрк. uз - кінець ), внизу ноги стягувалися шнурком. Зимові штани - чахчір, чахчі (рум. < тюрк. зakюэr - шаровари), тері шалвар (урум. тері - шкіра) - хутряні шаровари у формі “галіфе”, виготовлялися з овчини хутром усередину. Цей вид чоловічих штанів був поширений серед пастухів. Їх носили переважно у грецьких селах до 1920 х років. Із кримських часів до середини ХХ ст. чоловіки носили довгий тканий пояс з вовни, бавовни, ситцю чи шовку. Джерела засвідчують наявність різноманітних кольорових відтінків для поясів, але особливо популярний - червоний.

Із головних уборів, привезених з Криму, до 1930-х років - були поширені каракулеві шапки - тері халпах (урум.), капас (рум. ). Найбільш давні шапки, що мали форму зрізаного конуса з плоским дном і суконним розшитим кружечком на денці, були розповсюджені на всій території Криму і є традиційними у татарського населення. Такі форми головних уборів, як феска, в'язані та шиті тюбетейки також мають кримські витоки. Чоловіча феска з кутасом - дал фєс (урум. < тюрк. fes), пєс (урум. ) мала форму усіченого конуса. Цей тип головного убору був широко відомий у Арабських країнах, на території Малої Азії, а також у Греції та на Кіпрі.

У греків Приазов'я до початку ХХ ст. найбільш поширеним чоловічим взуттям були постоли з сириці - кцн чарух (урум.) чарухи (рум. < грец. фубспэчй - легке взуття пастухів материкової Греції), чурахи (рум., урум.), чарих (урум. < тюрк. зarэk - шкіряне взуття). Взуття зarэk широко вживається тюркським населенням Анатолії та Середній Азії. Аналогічне взуття було традиційним і для українців.

Наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст. жіноче вбрання - урба, урбалах (урум.), руба (урум.), уруба (урум. < тюрк. urba - плаття, одяг, жіноче домашнє вбрання), форіма (рум. < грец. фп цьсемб - вбрання), фурсія (рум.), фоеісія (рум. < грец. з цпсеуйЬ - одяг) складалося з традиційних елементів. Найбільш архаїчними для жіночого комплексу є наявність тунікоподібної сорочки в поєднанні з широкими шароварами. - шалвар (рум., урум.), шалварь (рум.), які згадуються в описах ХІХ ст., але не збереглися в музейних колекціях.