Релікти культу вогню у світогляді, звичаях і традиціях українців Буковини ХIX–ХХ ст

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна академія наук України

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології

ім. М.Т. Рильського

07-00-05 - Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Релікти культу вогню у світогляді, звичаях і традиціях українців Буковини ХIX - ХХ ст.

Грябан Вікторія Вікторівна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі “Український етнологічний центр” Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Скрипник Ганна Аркадіївна, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Стельмащук Галина Григорівна, кафедра історії і теорії мистецтв Львівської академії мистецтв

кандидат історичних наук, доцент Прігарін Олександр Анатолійович, кафедра археології та етнології України Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.

Провідна установа: Київський національний університет ім.Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться “29” січня 2003р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01. в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського,4).

Автореферат розісланий “_27_” грудня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук О.О.Микитенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Буковинський край як історико-географічний регіон України з певною етнографічною специфікою становить своєрідну перехідну зону між Поділлям, Покуттям, Гуцульщиною та сусіднім східнороманським етнічним масивом. Як засвідчують археологічні пам'ятки, історичним ядром краю була територія Верхнього Попруття та Середнього Подністров'я. У давнину тут проживали різні племена і народності, а з VІ cт. н.е. цю місцевість, як й інші землі на схід від Карпат, заселяють слов'яни, зокрема літописні хорвати та тиверці - племена, що були одними із попередників протоукраїнського етносу на окресленій території. Особливості геополітичного розташування краю як зони етнокультурних контактів слов'яноруського та східнороманського населення, тривале перебування цієї території у складі Київської держави, Галицько-Волинської Русі, Молдавського князівства, Австрійської імперії та Румунського королівства справили певний вплив на історичний розвиток Буковини, етнічний склад її населення, традиційну культуру місцевих жителів.

Слід зауважити, що етнокультурна специфіка виразно проявилася не лише в матеріальній, але й духовній культурі населення краю. Важливою складовою останньої є традиційні народні вірування та обряди, у тому числі й ті, в яких знайшли свій прояв релікти, пов'язані з ритуалізацією вогню. Ритуальне використання вогню слов'янським населенням засвідчують археологічні матеріали, що належать до VI-ХIIІ ст., а письмові, етнографічні, фольклорні та образотворчі джерела вміщують значну за обсягом інформацію про збереження реліктових форм сакралізації вогню в календарній, сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії українців Буковини ХІХ-ХХ ст.

Однак предметом окремого дослідження проблема збереження реліктів культу вогню досі не була. Висвітлення природи та трансформації відображення в міфах і переказах ритуальних дій, пов'язаних з вшануванням небесного й земного вогню, культу домашнього вогнища, а також питань, щодо ролі вогню в уявленнях про душу, пекло, судний день, функції вогню як очисника, посередника, апотропея та, зокрема, прояви останніх в календарних святах, сімейній обрядовості, господарсько-побутовій і лікувальній магії, дасть можливість адекватно реконструювати процеси становлення й розвитку етнічних стереотипів свідомості, етнічної психології, розкрити форми та способи взаємодії культур в етноконтактних регіонах, до яких належить Буковина. Воно сприятиме розв'язанню окремих питань етнокультурного розвитку українського населення та інших етносів буковинського краю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконана в “Українському етнологічному центрі” Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського згідно з плановою темою “Національне відродження й етнологічна спадщина” та у рамках проекту “Етнічна та етнокультурна історія українців”.

Мета і завдання дослідження. Висвітлити загальноукраїнські та регіональні особливості побутування і збереження реліктів культового використання вогню в духовній сфері життя українців Буковини XІХ-ХХ ст. у контексті синтезу дохристиянських та християнських світоглядних уявлень. Загальну мету конкретизовано у таких завданнях дисертаційної роботи:

- з'ясувати особливості виникнення та розвитку ритуального вшанування населенням досліджуваної території небесного та земного вогню;

- показати багатоплановість сакральних функцій вогняної стихії в календарній і сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії; культ вогонь ритуальний обрядовість

- проаналізувати релікти використання вогню в ролі “очисника”;

- простежити прояви посередницької функції ритуального вогню;

- розглянути особливості застосування вогню та його видоформ в якості апотропея.

Хронологічні межі роботи охоплюють період ХІХ - ХХ ст. Такі рамки дослідження обумовлюються як наявністю етнографічних матеріалів, так і ступенем збереженості реліктових форм ритуалізації вогню в традиційному середовищі буковинського краю.

Територіально робота охоплює західну та центральну частини сучасної Чернівецької області України. Це північна частина колишнього герцогства Буковина, виокремленого в осібну адміністративно-територіальну одиницю за часів австрійського правління.

Методологічна основа дослідження. Дослідження здійснене на засадах історизму з використанням загальнонаукових методів аналізу та синтезу, а також спеціальних етнологічних методів критики джерел, історичної реконструкції, порівняльно-історичного, аналітично-типологічного, структурно-функціонального методів. Комплексне застосування різних способів наукового пошуку дало можливість оптимально використати нові архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці та результати польових досліджень.

Об'єктом дисертаційного дослідження є звичаєво-обрядова культура та традиційний світогляд українців Буковини.

Предметом дисертаційного дослідження є релікти культу вогню в етнокультурі українців Буковини ХІХ-ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі комплексного аналізу письмових, етнографічних, фольклорних, археологічних матеріалів зясовуються питання сакральної природи вогню, ритуального його використання в календарній та сімейній обрядовості, господарсько-побутовій і лікувальній магії українців Буковини. Автором вперше зроблено спробу на основі власних польових експедиційних матеріалів виділити буковинську обрядову традицію ритуалізації вогню як специфічне явище в контексті регіональних досліджень етнічної історії України. Серед результатів наукового пошуку автора також варто виділити опис окремих обрядів, досі не зафіксованих в етнологічній науці.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що до кола зацікавлень етнологічної науки введено комплекс питань, пов'язаних із формуванням культу вогню і його реліктових елементів у світогляді українського населення краю. Автором введено в науковий обіг низки теоретичних узагальнень, що можуть бути застосовані у науковому опрацюванні теми. Матеріали та висновки, отримані в результаті дослідження, принагідно можуть бути використані в подальшій науковій роботі для створення узагальнюючих праць з етнокультури України, Буковини, а також українсько-румунського порубіжжя. Чималий джерельний матеріал роботи може використовуватися в учбово-педагогічній практиці, написанні навчально-методичних посібників зі спеціальних курсів етнології, історії та релігієзнавства.

Особистий внесок здобувача. Опираючись на комплексне використання широкого кола археологічних, етнографічних, фольклорних, писемних, іконографічних джерел та систематизацію всього наявного матеріалу, дисертант вперше в українській науці зробила спробу з'ясувати витоки та характер регіональної специфіки збереження реліктів ритуального вогню в духовній культурі та побуті українців Буковини.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднено автором на Другій всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців “Національні та етносоціальні процеси в Україні" (Чернівці, 1997р.), Третій історико-краєзнавчій конференції молодих дослідників, студентів та науковців “Буковина - мій рідний край” (Чернівці, 1998р.), Третій міжнародній етнологічній конференції студентів та молодих науковців “Етнічність в історії та культурі” (Одеса, 1998р.), Четвертій міжнародній етнологічній конференції студентів та молодих науковців “Етнічна історія народів Європи” (Київ, 1999р), Четвертій історико-краєзнавчій конференції молодих дослідників “Буковина - мій рідний край” (Чернівці, 2000р.), Міжнародному науковому конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ ст.” (Чернівці, 2000р.), Другій міжнародній конференції “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (Київ, 2000), П'ятій міжнародній історико-етнологічній конференції “Традиційна культура народів Європи” (Чернівці, 2001), Міжнародному конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи. Крок молоді у ХХІ ст.” (Одеса, 2002р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 16 публікаціях, з яких 12 опубліковані у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, 4 розділів, висновків (разом 151 сторінки). Крім того, вона супроводжується списком використаних джерел та літератури (228 назв) та 16 ілюстраціями. Повний обсяг роботи складає 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, структура, методи та методологічні принципи дослідження. Визначені мета, завдання, хронологічні і географічні межі роботи. Охарактеризовано стан наукової розробки теми, показано її зв'язок з науковими програмами, а також наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, вказано на особистий внесок автора.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано стан наукового дослідження проблеми та характер джерельної бази.

Перший підрозділ “Історіографічний огляд проблеми” вміщує аналіз історії дослідження ритуальної ролі вогню у зарубіжній та вітчизняній науці.

Питання, пов'язані з первісними формами релігійних вірувань, зокрема культом вогню, здавна перебували в полі зору дослідників. На початковому етапі народознавчих досліджень основні відомості про них здобувалися з середньовічних писемних джерел світського та церковного походження.

Середина ХІХ-ХХ ст. позначилася виникненням різних наукових концепцій, шкіл та напрямів, що на основі комплексного підходу до джерел намагалися дати власну інтерпретацію численних етнокультурних явищ, серед яких чимала увага приділялася й проблемі культової ролі вогню в релігійних уявленнях та віруваннях народів світу.

У кінці ХІХ - першій половині ХХ ст. проблеми культу небесного вогню та ритуального використання вогнищ у різних народів розглядалися англійськими дослідниками еволюціоністичного напряму Е.Тайлором, Д.Фрезером. Характерно, що з-поміж двох протилежних наукових теорій щодо причин використання ритуальних вогнів - солярної (прихильник В.Маннгардт) та очисної (прихильники Е.Вестермарк, Є.Монгк) - Д.Фрезер схилявся до останньої. Питання вшанування вогню російськими селянами та “інородцями” вивчала В.Харузіна, якою було укладено запитальник з цієї проблеми. Традиційні способи видобування вогню, в тому числі й ритуального, у білорусів дослідив О.Сержпутовський. Проблем обожнювання сонця, вогню та грому давньоруським населенням торкався російський історик О.Пипін. Побіжно розглядали походження вогню та його використання в обрядах українські дослідники М.Сумцов, Ф.Вовк, В.Гнатюк, В.Шухевич.

У ХІХ ст. багато дослідників зверталися до вивчення народної міфології, вбачаючи в міфах найбільш яскравий прояв народної сутності. На думку дослідників міфологічної школи, обрядова культура увібрала в себе рештки давньої міфології і відображала природні та космічні явища, зокрема пов'язані з небесним вогнем. У цьому руслі дослідженням проблеми обожнювання вогню займалися чеський вчений Д.Терстеняк, німецький науковець А.Кун, російські дослідники О.Афанасьєв, О.Фамінцин, Є.Анічков, українські вчені М.Костомаров, Я.Головацький. Фрагментарно питання, пов'язані з використанням вогню в космогонії та обрядовості розглядали М.Маркевич, І.Нечуй-Левицький, П.Чубинський. Г.Булашов, М.Грушевська, К.Сосенко. Помітним внеском у дослідження проблеми вогню у світогляді українців стала анкета Етнографічної комісії ВУАН “Про вогонь”. Спеціально систематичним збиранням та упорядкуванням матеріалів, що стосувалися місця вогню в традиційній культурі українців Правобережжя, займався В.Кравченко. Різні типи освітлювальних приладів в українців розглядала Р.Данковська.

У 30-х рр. ХХ ст. культ вогню на засадах функціоналізму почали досліджувати сербський вчений С.Троянович та німецький дослідник Г.Фройнденталь. Вчені поклали в основу класифікації уявлень про вогонь функціональні критерії.

Окремі аспекти ритуального використання вогню розглядалися в повоєнний час радянськими етнологами та археологами Б.Поршнєвим, В.Даркевичем, С.Токаревим, Б.Успенським, Б.Рибаковим.

У 50-60-х рр. ХХ ст., у контексті загально етнографічних студій українського етносу, побіжно торкалися проблеми ролі вогню в українській обрядовості вчені української діаспори: С.Килимник, О.Воропай, І.Огієнко.

Протягом 70-80-х рр. українськими науковцями фрагментарно розглядалися питання ритуального використання вогню в традиційній культурі жителів України, зокрема населення Карпатського регіону (праці М.Мандибури та колективна монографія “Гуцульщина”).

Із видань останнього десятиліття певне уявлення про культ вогню дають етнолінгвістичний словник “Слов'янські старожитності”, праці російських вчених О.Страхова, О.Гури, Л.Виноградової, німецького етнолога Р.Йолера, українських вчених Г.Скрипник, О.Курочкіна, В.Давидюка, І.Чеховського.

Проблемою культу вогню в народних віруваннях українців Буковини спеціально ніхто не займався. Однак, в працях народознавців кінця ХІХ - початку ХХ ст. міститься чимало фрагментарних свідчень про використання вогню у народних традиціях буковинців. Зокрема побіжно згаданої проблеми торкалися у своїх працях Г.Купчанко, Л.А.Сімігінович-Штауфе, Є.Ярошинська, В.Козарищук, І.Гебюк, Е.Воробкевич, П.Конятинський, О.Манастирський, Е.Фішер, Д.Дан, С.Маріан, І.Весловський та А.Кохановська. Особливо багато відомостей про вогонь у звичаях і обрядах буковинських українців міститься у працях Р.Ф.Кайндля. Інформацію про окремі моменти використання вогню можна почерпнути з етнографічних і народознавчих досліджень останнього десятиліття. Серед них, зокрема, праці Г.Кожолянка, С.Павлюка, А.Яківчука, Г.Маковій, М.Рубанця, І.Бульбука, М.Чучка, І.Сандуляка, І.Рудницької.

Для визначення хронологічних рамок побутування тих чи інших реліктів, пов'язаних з вогнем, а також для реконструкції їх семантики, важливе значення мають праці російських та українських археологів О.Черниша, І.Винокура, І.Русанової, Б.Тимощука, Л.Михайлини, І.Возного, С.Пивоварова та Ю.Мисько.

При порівняльному аналізі місця вогню в народній і церковній традиції певну вагу мають повчальні слова та посібники з літургіки С.Воробкевича, Т.Юцковського та К.Бринзана.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” проаналізовано архівні, опубліковані, етнографічні, фольклорні, образотворчі матеріали та археологічні пам'ятки, що стосуються досліджуваної проблеми.

Особливе місце серед них посідають оригінальні писемні джерела, що зберігаються у фондах Державного архіву Чернівецької області. Їх акумульовано у фондах Окружного управління Буковини, Крайового управління Буковини, Буковинської митрополії. Документи цих фондів включають нормативні акти, листування Консисторії з адміністрацією та громадами стосовно регламентації й відзначення церковних свят на Буковині, а також заходів щодо боротьби з марновірством. Окремий комплекс документів складають матеріали рукописних фондів наукових архівів Чернівецького музею народної архітектури та побуту, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, матеріали етнографічних експедицій ЧНУ. Важливе значення мають опубліковані нормативні акти Буковинської православної консисторії та австрійської адміністрації. З-поміж наративних джерел заслуговують на увагу записки східних мандрівників Х-ХІІ ст., “Повість минулих літ”, “повчальні слова” релігійних діячів, “Опис Молдавії” Д.Кантеміра (1716р.). Свідчення інших писемних джерел про проведення календарних свят доповнюють матеріали преси. Окреме місце серед джерел посідає Біблія, канонічні сюжети якої вплинули не лише на богословську, але й на народну традицію трактування вогню. Серед фольклорних матеріалів варто виділити апокрифічні молитви, пісні, прислів'я, приказки, легенди, перекази, примівки, записані дослідниками наприкінці ХІХ та в ХХ ст. Образотворчі матеріали представлені фресками, творами живопису, книжковою графікою ХІХ ст. та фотографіями ХХ ст. Важливе значення для з'ясування ролі вогню у первісних культах слов'ян Верхнього Попруття та Середнього Подністров'я становлять матеріали археологічних досліджень.

У другому розділі “Вогонь у світоглядних уявленнях українців Буковини” розглянуто традиційні уявлення буковинців про небесний та земний вогонь, а також народне бачення у вигляді вогню людської душі та пекла.

У першому підрозділі “Вшанування українцями Буковини небесного вогню” відображено релікти шанобливого ставлення буковинців до сонця та грозового полум'я. Витоки вшанування небесного вогню у досліджуваному регіоні сягають ще дохристиянської доби. Писемні та археологічні матеріали засвідчують наявність солярного культу в давніх слов'ян при влаштуванні культових об'єктів та у житловому будівництві. Це підтверджують також знахідки численних амулетів і клейм з солярною та вогняною символікою. В археологічних старожитностях засвідчено також наявність у слов'ян Верхнього Попруття та Середнього Подністров'я культу грозового полум'я, що проявився у символіці виявлених під час розкопок дзвіночків, крем'яних відщепів-громових стріл. Християнство увібрало багато елементів давніх вірувань, трансформувавши їх на досліджуваній території відповідно до православного культу. Зокрема, функції колишнього язичницького громовика перебрали на себе святі літнього календарного циклу (особливо св. Ілля), які в пізнішій християнській традиції стали вважатися покровителями грому та вогню. Релікти вшанування сонця у ХІХ-ХХ ст. виявляє насамперед сакралізація сходу. Це яскраво проявилося в орієнтації на схід церковних та житлових споруд, у звичаї вітати сходження сонця з непокритою головою. На поширення серед буковинців культу сонця вказує й факт використання у творах декоративно-ужиткового мистецтва солярно-вогняних емблем.

Страх перед згубним небесним вогнем-блискавкою спонукав не лише до вшанування громових та вогняних свят, але й до здійснення певних захисних магічних дій, спрямованих на його відвернення. Цим займалися як регулярно практикуючі носії езотеричних знань - градові, так і звичайні сільські жителі.

Другий підрозділ “Релікти вшанування земного вогню українцями Буковини” присвячений з'ясуванню питання обожнювання домашнього вогнища та печі. У слов'ян, як і в іншого давнього населення, вогонь вважався посланцем небес, зведеним на землю. Населення досліджуваного регіону вважало, що його звів на землю у вигляді блискавки св. Ілля. Небесне походження вогню зумовило вшанування його земного відповідника - домашнього вогнища, а відтак і печі. Сакралізація опалювального пристрою була притаманна вже давньому слов'янському населенню Верхнього Попруття та Середнього Подністров'я і проявилася в розташуванні печі у північному куті житла, челюстями до дверей або вікна. У цьому виразно простежується релігійно-міфологічне протиставлення пічного пристрою джерелу світла. Давньої традиції розташовувати таким чином устя печі буковинці стійко дотримувалися навіть у кінці ХІХ - першій половині ХХ століття.

Культ домашнього вогнища як головного виразника божества вогню та місцезнаходження домашніх духів і душ померлих родичів в українців Буковини простежується у календарній та родинно-побутовій обрядовості. Місцеве населення мало розроблену систему ритуалів, пов'язаних з вшануванням пічних пенатів, що були покликані забезпечити добробут родини. Слід відзначити, що покровительством предків перед окремими святами намагалися заручитися не лише за посередництва домашнього вогнища, але й ритуального вогню надворі. Осквернення вогню вважалося гріхом.

Третій підрозділ “Традиційні уявлення українців Буковини про людську душу та пекельний вогонь” присвячений розгляду народних уявлень про душу як часточку небесного вогню та про пекло як місце вічнопалаючого караючого очисного вогнища.

Людина традиційного суспільства, споглядаючи за процесом вмирання та народження природи, перенесла свої спостереження на уявлення про циклічність людського життя. Тепло людського тіла як ознака життя асоціювалася в народній фантазії українців Буковини з носіями світла і тепла - вогнем, свічкою, блукаючими вогниками та небесними світилами, причому за горінням останніх нібито можна було визначати долю людини.

Нечестиві душі, за народним переконанням, потрапляли до пекла. Уявлення про пекло як вічно палаючий всепоглинаючий вогонь потойбіччя базувалися на очисній та деструктивній властивостях вогню і були запозичені християнською біблійною традицією у народів стародавнього світу. Зокрема мотив пекельних мук у вогні та сірці знайшов своє найповніше втілення в сюжетах Нового Заповіту, звідки разом із християнством проник в усну народну традицію та іконописання, де нерідко втілювався в образі очисної вогняної ріки, що потече наприкінці світу.

Третій розділ “Посередницька та захисна функції вогню в традиціях і віруваннях українців Буковини” присвячено висвітленню традиційних уявлень жителів Буковини про вогонь як посередник між земним та небесним світами, а також проблемі використання вогняної сили в якості апотропея в обрядах та звичаях буковинців.

У першому підрозділі “Уявлення жителів Буковини про вогонь як посередника між земним і небесним світами” з'ясовується проблема використання вогню як зв'язуючої ланки між світом людей та небожителями. З давніх часів людина уявляла, що при допомозі вогню та диму можна передати богам своє бажання та подяку і в такий же спосіб отримати відповідь. У дохристиянський період слов'янське населення досліджуваного регіону широко застосовувало вогонь для передачі богам різних пожертв. Сліди таких жертвоприношень виявлені археологами на колишніх культових об'єктах у різних місцевостях Буковини. Навіть зміна релігійного світогляду не позбавила пересічну людину переконання вшановувати давні культові місця, освячені багатовіковою традицією. Подекуди ще у ХІХ-ХХ ст. буковинці розкладали ритуальні вогнища напередодні певних календарних свят з чітко вираженою прив'язкою до давніх язичницьких культових місць. Сліди колишніх жертвоприношень відобразилися і в звичаї палити “діда” (сіно з-під скатертини різдвяного столу та сміття). Традиція подекуди надавати йому перед спаленням антропоморфних рис є свідченням колишніх людських жертвоприношень.

Досить виразно проявляється посередницька функція вогню в християнській релігійній традиції. Наприклад, у Святому Письмі говориться про Неопалиму купину та сходження Святого Духа на апостолів у вигляді вогняних язиків. Згадані сюжети відображені в іконографії буковинських храмів. Відповідно до церковних канонів, неодмінним атрибутом православного богослужіння, в тому числі й у церквах Буковини, були запалені лампадки, воскові свічки, кадильниці з ладаном. Всім їм приписувалася роль пожертви, що приносилася Богові разом з молитвою. Услід за церквою, народна традиція теж вбачала у вогні, зокрема запаленій свічці, своєрідного посередника між Богом та людьми. Остання була неодмінним атрибутом матримоніальної ворожби та сімейної обрядовості.

У давніх слов'ян вогонь використовувався в якості посередника при обряді кремації покійників. Характерно, що в поховальній обрядовості українців Буковини до сьогодні яскраво зберігся релікт колишнього трупоспалення - “сточок” (конусоподібно скручена свічка в довжину тіла небіжчика, що спалювалася в день похорону). Окрім того в усній народній традиції подекуди трапляються згадки про колишній обряд кремації, відомий слов'янам як крада.

У другому підрозділі “Використання захисної функції вогню в обрядах та звичаях українців Буковини” розглянуто питання застосування вогню в якості апотропея в традиційній обрядовості буковинців.

Пізнавши з давніх часів на емпіричному рівні захисні властивості вогню, буковинці й надалі продовжували відводити йому роль оберегу, широко використовуючи апотропеїстичну здатність різноманітних видоформ вогняної сили в календарній, сімейно-побутовій та господарській обрядовій практиці і магії.

Археологічні старожитності Верхнього Попруття та Середнього Подністров'я засвідчують використання місцевим слов'янським населенням вогняної сили для захисту святилищ та інших культових місць. Залишки цих уявлень збереглися в буковинців у традиції розпалення ритуальних вогнів з метою захисту православних храмів та сільських меж у межові календарні періоди (зокрема на Пасху). Значну увагу в період свят із перехідним статусом сільські жителі приділяли захисту оселі. Особливими апотропеїчними властивостями наділявся в українців Буковини, зокрема у гірських жителів, “живий вогонь”, який розкладали напередодні свят Різдва, Великодня та св. Юрія.

У четвертому розділі “Роль вогню як очисника в календарній і сімейній обрядовості, господарстві, побуті та народній медицині буковинців” розглянуто питання ритуального використання очисної функції вогню в календарних святах, сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії.

Перший підрозділ “Очисна функція вогню в календарних святах” присвячений аналізу ролі вогню як ритуального очисника в обрядах календарного циклу. Пізнавши на емпіричному рівні руйнівну силу вогню, людський індивід почав наділяти його очисними та дезинфікуючими властивостями, здатністю знищувати шкідливі елементи матеріального і духовного світу. Причому такі властивості приписувалися не лише власне вогнищу, головням, вугликам, попелу, диму, а й різним предметам, що його символізували. Ще в дохристиянський період у слов'янського населення досліджуваного регіону розкладений вогонь використовувався з метою ритуального очищення культових місць. Після запровадження християнства щоразу перед початком богослужіння в храмах Буковини здійснювали ритуальне обкаджування приміщення, що несло в собі певне очисне навантаження. Очищення за допомогою вогню житлових приміщень у ХІХ-ХХ ст. приурочувалося, як правило, до певних календарних свят. Для цього використовували живий вогонь, тліючі губки, ладан. Так само з очисною метою практикувалося палення ритуальних вогнищ та стрибання через них в Різдвяно-Йорданський та Пасхально-Троїцький періоди. Ритуальне палення сміття та сіна (“діда”) по завершенні різдвяних свят, з одного боку, було спрямоване на пробудження творчих сил природи після зимового сну, а з іншого, - на очищення осель від нечистої сили та випровадження душ померлих родичів, яких запрошували на Святу вечерю.

Певне очисне навантаження слід вбачати й у ритуальній стрільбі з вогнепальної зброї, яка здійснювалася на Водохрещє та Пасху. В австрійський період цивільні та церковні власті Буковини забороняли несанкціоновану ритуальну стрільбу. Однак ця традиція виявилася настільки стійкою, що збереглася в краї донині.

Ефективними очисниками землі, оселі, людини, тварини вважалися йорданська, стрітенська і страсна свічки, а також вогнища, які палили в Чистий четвер та на Юрія.

З очисною силою вогню пересічні носії традиції пов'язували горіння та очищення скарбів у купальську ніч.

У другому підрозділі “Використання очисних властивостей вогню в сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії” розглянуто питання застосування в сімейних обрядах, господарстві, побуті та народній медицині різних видоформ та метафоризованих символів вогняної сили з очищувальною метою. В українців Буковини очисна сила вогню широко використовувалася у весільній обрядовості (переведення молодих між розпаленими багаттями, запалення свічок при заведенні за стіл). Застосовувалися очисні властивості вогню також під час похорону. Після поховання покійника буковинці намагалися очистити житло від всього, що було пов'язане з небіжчиком і могло послужити причиною повернення його незаспокоєної душі із потойбіччя. Здатність вогню очищувати житловий та сакральний простір зумовила широке використання вогняної символіки при закладенні храмів та осель. Переконаність буковинців в тому, що за допомогою вогню та його похідних можна очистити не лише місце чи споруду, але й тварин та людей, зумовили застосування вогню та його символіки з лікувальною метою. Особливо широко вдавалися до цього методу носії езотеричних знань, знахарі та ворожки, які поєднували у лікувальній практиці видоформи вогняної сили із замовляннями.

На Буковині, як і на інших українських землях, вогонь в ролі очисника використовували й для знешкодження відьом та упирів. Із ХVIII та ХІХ століть відомо кілька таких спроб вчинити самосуд над підозрюваними у відьомстві, в яких, однак, до спалення звинувачених так і не дійшло. Сакральні очисні властивості вогню спонукали українців краю також до використання його як знешкоджувача різноманітної нечистої сили й в побуті.

У висновках узагальнено основні положення та сформульовано підсумки дослідження:

Проведений автором комплексний аналіз різних видів джерел щодо рівня збереженості та побутування реліктових форм культу вогню дає підстави стверджувати загальноукраїнську модель духовної традиційної культури населення краю.

В уявленнях буковинців про вогонь, подібно до решти населення України, народна свідомість гармонійно поєднала як об'єктивні реалії, так і створені на їх основі давні міфи, що сприяли метафоризації окремих явищ, пов'язаних з вогнем та його символами, які дійшли до нас у формі рудиментів давнішої поетично-натуралістичної релігії слов'ян. У поєднанні з християнською та нехристиянською традиціями останні творили в духовній культурі українців Буковини феномен релігійного синкретизму.

До загальноукраїнських рис світогляду населення досліджуваної території насамперед можна віднести уявлення про небесне походження вогняного полум'я, яке пов'язане із божественною природою сонця та блискавки.

Згідно з уявленнями українців Буковини, як і жителів інших українських земель, вогонь наділявся сакральними функціями “очисника”, захисника, посередника в календарній та сімейній обрядовості, господарсько-побутовій і лікувальній магії.

Можна зазначити, що місцева людність приписувала сакральні властивості не лише власне вогнищу, але і його похідним (диму, попелу, вугликам) та предметам, що виступали в ролі замінників або метафоризованих за ознакою кольору чи функцій відповідників (пічному приладдю, гострим залізним знаряддям праці, освяченим гілкам верби, червоним стрічкам й ниткам, ритуальній стрільбі на Водохрещє та Пасху, що асоціювалася носіями традиції з ударами грому).

Подібно до інших регіонів України, у календарній обрядовості буковинців обряди очищення вогнем стали частиною строго регламентованих ритуалів, в основі яких лежали уявлення про циклічність руху сонця та вшанування культу предків. Розкладаючи ритуальні вогнища в певні календарні періоди, буковинці намагалися посприяти, з одного боку, пробудженню творчих сил природи, а з іншого - очищенню оселі від нечистої сили, а також від впливу померлих родичів після контакту з ними на межові свята.

Порівняльний аналіз реліктів культу вогню на Буковині зі слов'янським та сусіднім романським етномасивом ілюструє їх кореспондованість і спорідненість, що може свідчити як про культурні взаємовпливи, так і про спільну основу культурної еволюції. Спільними як для всього слов'янського світу, так і для східнороманського масиву є система обрядодій межових періодів (Різдвяний та Пасхальний цикл), визначним компонентом яких є сакральний вогонь.

Для народної світоглядної традиції українців Буковини є характерними риси загально християнської догматики, згідно з якою пекло було безпосередньо пов'язане з ідеєю загробної відплати грішникам. Незважаючи на певні розбіжності в репрезентованих есхатологічних уявленнях буковинців, домінуючим мотивом християнської і народної доктрин залишається спільна ідея знищення грішного світу у вогні з метою його очищення.

В процесі дисертаційного дослідження було виявлено також регіональну своєрідність побутування культу вогню у світогляді, звичаях і традиціях українців Буковини, яка полягає у високому рівні збереження первісних реліктових форм вшанування вогню, архетипи яких сягають ще слов'янської доби. Зокрема, поряд із очисною властивістю вогню жителі Буковини широко використовують апотропеїстичну та посередницьку здатність різних видоформ вогняної сили.

Використання вогню з метою захисту сакрального простору та жител, засвідчене ще в археологічних старожитностях слов'янської доби на території Верхнього Попруття та Середнього Подністров'я, підтверджується сучасним побутуванням реліктів даного явища у традиційній етнокультурі буковинців. Насамперед, це стосується традиції розпалювання ритуального вогню у межові календарні періоди, що має на меті захист помешкань, церковних споруд та меж сільських громад. Найбільш ефективним апотропеєм в українців Буковини, зокрема у гуцулів Буковинських Карпат (як і у представників сусіднього гірського романського етномасиву), вважається “живий”, “новий”, “непочатий” вогонь, який розпалюється напередодні Різдва, Пасхи та св. Юрія.

Архаїчні етнокультурні реалії, що стосуються посередницької функції вогню та пов'язаних з нею колишніх обрядів жертвоприношень, зафіксованих археологічними матеріалами слов'янської доби на досліджуваній території, суголосні сучасній буковинській традиції розкладання вогнищ у певні календарні свята. Варто зауважити, що локалізація таких ритуальних вогнищ у буковинців нерідко співпадає з місцями колишніх язичницьких святилищ. Відголоском колишнього обряду кремації у слов'ян є також буковинська традиція спалювати на грудях померлого спіралеподібну свічку - “сточок”.

Регіональна своєрідність Буковини полягала у особливому пошанування небесних покровителів вогню та грому. Внаслідок трансформації язичницьких вірувань та уявлень, спричиненої процесом християнізації місцевого населення, функції давніх язичницьких божеств було перенесено на біблійного Іллю-пророка та інших християнських святих літнього циклу (Положення ризи Пресвятої Богородиці, Прокопія, Гавриїла, Кирика, Володимира, Марини, Макрини, Фоки, Бориса і Гліба, Пантелеймона, Нерукотворного образу Господнього). Народна традиція, що стосувалася святкування “громових” та “вогняних” свят була настільки стійкою, що не зважала на циркуляри Буковинської консисторії щодо офіційного переліку святкових днів.

Комплексне дослідження сакральної сутності культу вогню та його реліктів у календарній і сімейній обрядовості, господарсько-побутовій та лікувальній магії українців Буковини дозволило реконструювати окремі архаїчні фрагменти давніх пластів свідомості носіїв традиційної звичаєво-обрядової культури та виявити культурні взаємовпливи слов'янської й східнороманської людності досліджуваної території.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Грябан В. Використання вогню в епоху неоліту-раннього заліза (За матеріалами археологічних досліджень на території Буковини) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т.3. - С. 204-211.

Грябан В. В. Відгомони культу вогню у літній обрядовості українців // Друга Всеукраїнська науково-практична конференція молодих науковців “Національні та етносоціальні процеси в Україні”. Матеріали.- Чернівці: б/в., 1997. - С. 139-143.

Грябан В. Вогонь в обрядових дійствах Маланки, св. Василія (або Старого Нового року) // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці: Місто, 2000. - Вип. 2. - С. 25-27.

Грябан В. Вогонь в юріївських обрядах та звичаях буковинців // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. Збірник наукових праць. Матеріали других міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам'яті українського вченого фольклориста і етнолога М.Пазяка (1930-1999). - К.: б/в, 2002. - С. 395-399.

Грябан В. Вогонь у лікувальній магії українців // Етнічна історія народів Європи: Традиційна етнічна культура слов'ян: Збірник наукових праць. - К.: Стилос, 1999. - С. 26-29.

Грябан В. Вогонь у різдвяній обрядовості українського населення Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - Т.1. - С. 329-334.

Грябан В. Звичаї Юріївських ватр у гірського населення Буковини // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - Вип. 3. - С. 23-24.

Грябан В. Культ небесного вогню у давніх слов'ян та його релікти серед українського населення Буковини ХІХ-ХХ ст. // Археологія та етнологія Східної Європи: Том 3: Збірка наукових праць. - Одеса: Друк, 2002. - С. 288-292.

Грябан В. Обрядові дійства, пов'язані з вогнем, у весняних обрядах // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т.2. - С. 251-255.

Грябан В. Обрядові дійства, пов'язані з вогнем, у зимових обрядах та обрядах перехідного періоду (зустрічі весни) українців // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1998. - Т.1. - С. 192-197.

Грябан В. Очисні властивості вогню в сімейній обрядовості, господарсько-побутовій і лікувальній магії наприкінці ХVІІІ-ХХ ст. на Буковині // Буковинський журнал. - 2002. - Ч. 3-4. - С. 202-212.

Грябан В. Очисна функція вогню в календарних святах українців Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - Т.2. - С. 228-240.

Грябан В. Релікти вшанування земного вогню в українців Буковини // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. Чернівці, 16-18 травня 2000р. Доповіді та повідомлення. - Чернівці: Рута, 2001. - Т.4. - С. 123-128.

Грябан В.В. Роль вогню у поховальній обрядовості слов'ян // Буковина - мій рідний край: ІІІ історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців. Чернівці, 17 травня 1998р. Матеріали. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - С. 10-11.

Грябан В. Сліди культу вогню у зимових обрядах українців // Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження. - Одеса: Гермес, 1998. - С. 137-139.

Грябан В. Уявлення жителів Буковини про вогонь як посередник між земним і небесним світами // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - Т.1. - С. 256-274.

АНОТАЦІЯ

Грябан В.В. Релікти культу вогню у світогляді, звичаях і традиціях українців Буковини ХIX - ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.05 - етнологія. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Київ, 2002.

У дисертаційній роботі досліджуються релікти ритуальної ролі вогню в світогляді та традиціях українців Буковини ХІХ-ХХ ст. На основі широкої джерельної бази та наукової літератури здійснено систематизацію та аналіз традиційних уявлень буковинців про небесний, земний, підземний (пекло) вогонь і вогняну субстанцію душі. Розглядаються природа вогняної сили та релікти її ритуального використання з посередницькою, захисною й очисною метою у календарній, сімейно-побутовій обрядовості, господарській і лікувальній магії. Аналіз зібраного матеріалу дозволив прийти до аргументованих висновків про те, що в ХІХ-ХХ ст. широко побутували релікти вшанування українцями Буковини вогняної сили та її функції, в яких поєднувалися як об'єктивні реалії, так і міфологічні метафоризації окремих явищ, котрі в поєднанні з християнською традицією творили феномен релігійного синкретизму в духовній культурі місцевого населення.

Ключові слова: вогонь, світогляд, релікт, ритуал, обряд, функція, традиція, магія, культура, синкретизм.

АННОТАЦИЯ

Грябан В.В. Реликты культа огня в мировоззрении, обычаях и традициях украинцев Буковины ХIX - ХХ вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология.- Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф. Рыльского НАН Украины, Киев, 2002.

В диссертационной работе исследуются реликты ритуальной роли огня в мировоззрении и традициях украинцев Буковины ХІХ-ХХ вв. В работе рассмотрен историографический аспект исследования культа огня зарубежными и отечественными учеными; проанализированы архивные, опубликованные, этнографические, фольклорные, изобразительные материалы и археологические памятники; сделаны систематизация и анализ традиционных воззрений буковинцев относительно небесного, земного, подземного (ад) огня и огненной субстанции души. Проведено сопоставление народной и церковно-религиозной традиций. Отдельно рассматривается вопрос представлений об огне как посреднике между земным и небесным мирами, а также проблема использования огненной силы в качестве апотропея в обрядах и обычаях буковинцев. Определенное внимание уделяется вопросу ритуального использования очистительной функции огня в календарных праздниках, семейной обрядности, хозяйственной и бытовой магии, народной медицине.

Комплексный анализ различных за своим характером источников и литературы позволил установить, что в украинцев Буковины представления о небесном происхождении огня привели к его обожествлению и поклонению перед такими его природными источниками как солнце и молния. Причем последняя рассматривалась не только как созидательная (гроза - спутник животворящего дождя), но как и разрушительная сила, которую старались умилостивить. Исходя из деструктивной силы огненной стихии, способной производить уничтожение разного вида объектов материального и духовного порядка, огню приписывались очистительные и защитные свойства, способные уничтожить или предотвратить вредоносное влияние злых сил. Посредническая роль огня и его видоформ была построена на физических особенностях процесса горения, при котором дым от пламени поднимался вверх к небесам, где за представлениями человека традиционного общества обитали сверхъестественные божественные силы.

Все вышесказанное позволяет утверждать, что в ХІХ-ХХ вв. были широко распространены реликты почитания украинцами Буковины огненной силы и ритуального использования ее функций, в которых соединялись как объективные реалии, так и мифологические метафоризации отдельных явлений, что в сочетании с христианской традицией создавало феномен религиозного синкретизма в духовной культуре местного населения.

Ключевые слова: огонь, мировоззрение, реликт, ритуал, обряд, функция, традиция, магия, культура, синкретизм.

SUMMARY

Hryaban V.V. Relics of cult of fire in world-outlook, customs, and traditions of Ukrainians in Bucovina in XIX-XX century. - The manuscript.

The thesis for acquiring the scientific degree, Candidate of Historical Science in the field of ethnology. - Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology, National Academy of Sciences Ukraine; Kiev 2002.

This dissertation deals with relics of the decisive ritual role of fire in world-outlook, customs, and traditions of Ukrainians in Bucovina in XIX-XX century. A systematisation and analysis of traditional views of Bucovinians concerning celestial-, earthly- and subterranean (hell) fire and the fiery substance of soul was made on the basis of various sources and scientific literature. The meaning of the strength of fire and relics of its implementations in mediative-, protective-, and purifying purposes are traced throughout calendar, family and everyday-life traditions, household- and medical magic. The analysis of the antecedent leads to the conclusion that these relics, showing the respect of Ukrainians in Bucovina for the strength of fire and it's functions in the XIX-XX centuries, were prevalent and united the objective reality and mythological metaphorisation of perceptions, which created the phenomenon of religious syncretism in spiritual culture of local inhabitants together with Christian tradition.

Keywords: fire, world-outlook, relic, ritual, custom, function, tradition, magic, culture, syncretism.

Размещено на Allbest.ru