Календарна обрядовість болгар та гагаузів Південної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.05 - Етнологія

Календарна обрядовість болгар та гагаузів Південної України

Диханов Вячеслав Якович

Київ - 2001

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг - 196 сторінок. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (19 сторінок, 211 найменувань), а також трьох додатків (18 сторінок, 6 таблиць).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Дослідження календарної обрядовості болгар і гагаузів Південної України не тільки заповнює одну з прогалин у вивченні традиційної культури народів нашої країни, а й у кінцевому підсумку сприяє розв'язанню теоретичних проблем міжетнічних зв'язків та етнокультурних контактів, які набули глибокої розробки в українській етнології Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине. - К., 1975; його ж. Хто і відколи живе в Україні. - К., 1998..

Тривалі етнокультурні зв'язки болгар і гагаузів з українцями й іншими народами цього регіону спричинили численні взаємні запозичання. Крім того, двостолітнє спільне освоєння однієї екологічної ніші, що відрізняється з-поміж інших своїми природно-кліматичними особливостями, - степів Південної України - сприяло виникненню спільних рис культури народів цього поліетнічного регіону. Отже, розгляд календарної обрядовості цих балканських етнічних спільнот може бути корисним для етнологічного вивчення всього південноукраїнського населення, яке й досі є найменш дослідженим.

Розробка цієї теми має також евристичну цінність, оскільки духовна культура переселенців із Балкан характеризується архаїчністю, консерватизмом та сталістю обрядових компонентів. Ці особливості пояснюються слабким впливом православної церкви на дохристиянську обрядовість болгар і гагаузів протягом 500-річного османського панування в Болгарії, частковою етнічною ізоляцією задунайських переселенців унаслідок їхнього привілейованого колоністського статусу, яким вони користувались до 1871-1875 років, а також їх розселенням у великих майже ендогамних сільських поселеннях, де були сприятливі умови для відтворення традиційної культури.

Об'єктом дослідження є болгари й гагаузи Південної України, які переселились у другій половині XVIII - першій половині XIX ст. на територію Російської імперії. На початку 60-х рр. XIX ст. болгари й гагаузи розселились у трьох основних регіонах України: Південній Бессарабії, Буго-Дністровському межиріччі і Північному Приазов'ї. Останній регіон став зоною вторинної колонізації вихідцями з Бессарабії.

Предмет дослідження охоплює всю розмаїтість обрядів і звичаїв болгар і гагаузів Південної України, а також пов'язаних із цим переказів, пісень, співанок, приказок, повір'їв, забобонів і прикмет, приурочених до певних календарних дат. Світоглядні аспекти розглядаються обмежено лише в контексті обрядової практики.

Стан наукової розробки теми. Монографічних досліджень календарної обрядовості болгар і гагаузів України не існує. Цієї теми торкалися в загальних працях, здебільше описового характеру, присвячених вивченню цих двох етнічних груп у ХІХ-ХХ ст.

Протягом останніх двох століть ішло становлення наукового вивчення календарної обрядовості народів України. Цей напрямок етнологічних досліджень започаткували в XIX ст. праці російських дослідників І.М.Снєгірьова і О.В.Терещенка Снегирев И.М. Русские простонародные праздники и суеверные обряды: В 4-х выпусках. - М., 1838-1839 Терещенко А.В. Быт русского народа: В 7 ч. - М., 1848., присвячені календарним обрядам та звичаям росіян, українців і білорусів. Слід відзначити, що в другій половині XIX - першій половині ХХ ст. календарні обряди і звичаї населення України розглядались у контексті обрядовості інших східнослов'янських народів. Прикладом цього підходу є праці Є.В.Анічкова й Д.К.Зеленіна. У другій половині ХХ ст., фактично в рамках цих підходів, залишились дослідження В.К.Соколової, С.О.Токарєва, Н.І.Толстого і С.М.Толстої. Тільки в останні десятиріччя українські етнологи В.К.Борисенко Борисенко В.К. Нова весільна обрядовість в сучасному селі (на матеріалах південно-східних районів України). - К., 1979; її ж. Весільні звичаї та обряди на Україні: історико-етнографічне дослідження. - К., 1988; її ж. Весільні звичаї та обряди греків Приазов'я // Під одним небом: Фольклор етносів України. - К., 1996. - С.69-79. й О.В.Курочкін Курочкiн О.В. Новорічні свята українців. Традиції і сучасність. - К., 1978. зробили вагомий внесок у розробку проблем саме обрядовості українців та інших народів України (сімейної і календарної).

Разом з цим, у XIX ст. було зібрано чимало матеріалів щодо календарної обрядовості болгар і гагаузів південних губерній. Багато поодиноких етнографічних даних міститься в публікаціях сільських священиків (С.Зографський, П.Казанаклій, Г. і Ф.Варзопови, С.Кіранов, В.Лобачевський, К.Малай, М.Федоров, І.Козак, Д.Чакир, М.Стойков), у яких автори описують “поганські” календарні обряди та звичаї своїх парафіян - болгар і гагаузів, наполягаючи на необхідності їх викорінення. Однак їхні інтерпретації потребують ґрунтовної критики, а їхні описи слід розглядати лише як допоміжні джерела.

Власне етнологічне вивчення болгар і гагаузів розпочалось наприкінці XIX ст. Перш за все, ці етнічні групи стали об'єктом уваги болгарських авторів, серед яких слід згадати Михайла Арнаудова, Цані Гінчева й Іова Титорова Арнаудов М. Студии върху българските обреди и легенди. - Т.I-II. - София, 1971-1972; Гинчев Ц. Обичаи от Бесарабия // Сборник за народни умотворения и народопис (далі - СбНУН). - 1892. - Кн.XIII; Титоров И. Българите в Бесарабия. - София, 1903..

Першим відомим дослідником болгар України і Молдови був уродженець України етнолог М.С.Державін, а бессарабських гагаузів - російський тюрколог В.А.Мошков. Головна праця М.С.Державіна - “Болгарські колонії в Росії” - містить розділ “Народні свята”, де автор у хронологічному порядку стисло описує календарну обрядовість болгар Державин Н.С. Болгарские колонии в России // СбНУН. - 1914. - Кн.29. - С.152-173.. Ця праця, фактично, стала першим узагальнюючим етнологічним дослідженням болгар України. Піонер гагаузької етнології В.А.Мошков також присвячує частину свого циклу статей “Гагаузи Бендерського повіту” народному календарю гагаузів Мошков В.А. Гагаузы Бендерского уезда. (Этнографические очерки и материалы) // ЭО. - 1902. - №3. - С.29-63.. Деякі помилки у праці цього видатного тюрколога, на нашу думку, пов'язані з тим, що він ігнорує явні болгарські паралелі в обрядовості, не приділяючи належної уваги слов'янському субстратові традиційної культури гагаузів.

Етнологічне вивчення гагаузів продовжував у Болгарії А.Манов Манов А. Потеклото на гагаузите и техните обичаи и нрави. - Ч.II. - Варна, 1938. - С.111-133.. Разом з тим, його відомості про бессарабських гагаузів уривчасті, а його праця, передусім, має значення тільки для порівняльного аналізу. Трагічно склалася доля талановитого українського етнолога С.І.Цвєтка - автора кількох дуже важливих для болгарської етнології статей Цвєтко С. Болгарський варстат // Матеріали до етнології. - Вип.2. - К., 1929; його ж. Символічні речі й обряди в болгарському весіллі в порівнянні з українським // Етнографічний вісник. - 1928. - Кн.6. - С.1-15; його ж. Весільні звичаї і пісні у болгар на Херсонщині (село Терновка на Миколаївщині) // Вісник Одеської комісії краєзнавства. Секція етнографічно-лінгвістична. - Ч.2-3. - Одеса, 1925. - С.217-238. . У 30-і роки його репресували за звинуваченням в “українському націоналізмі”. Особистий внесок дослідника полягає в тому, що він уперше поставив проблему та розробив тему українсько-болгарських етнокультурних зв'язків.

В середині ХХ ст. розпочався якісно новий етап у дослідженні болгар і гагаузів України. Великий внесок у розвиток етнології болгар зробили український етнолог Л.А.Демиденко Демиденко Л.А. К вопросу об историко-этнографическом изучении болгарского населения УССР // Bulgarian historical review. - 1975. - №2. - С.82-90; його ж. Культура и быт болгарского населения УССР. (На материалах Болградского района Одесской области). - К.: Наукова думка, 1970. - 139 с. і російська вчена Л.В.Маркова. Одна з її статей присвячена календарної обрядовості бессарабських болгар Маркова Л.В. Некоторые наблюдения над развитием календарных обрядов у болгар междуречья Прута и Днестра // Известия на етнографски институт и музей. - 1968. - Кн.XI.. Глибокий спеціаліст з болгаристики, Л.В.Маркова чітко виявила основні проблеми цієї теми і накреслила шляхи дослідження календарних обрядів. Вона також є одним з авторів чотиритомної праці “Календарні обряди та звичаї у країнах закордонної Європи” Маркова Л.В. Болгары // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы (конец ХІХ - начало ХХ вв.). Летне-осенние праздники. - М., 1981..

В розвитку етнографії гагаузів велику роль відіграли праці М.М.Губогло, С.С.Курогло і М.В.Маруневич. Разом з цим, тема календарної обрядовості зосталась у гагаузознавстві нерозробленою.

На початку 90-х рр. етнологічне вивчення болгар і гагаузів дістало новий імпульс. Поширення українсько-болгарських наукових зв'язків привернуло увагу болгарських вчених до болгар України. Етнолог М.Колев опублікував дві статті описового характеру про календарну обрядовість бессарабських болгар Колев Н. Календарни празници и обичаи у българите в Бесара-бия и Южна Русия // Българите в Северното Причерноморие. Изследова-ния и материали. - Т.2. - Велико Търново, 1993. - С.256; його ж. Празнично-обредната система на населението от село Гла-ван // Българите в Север-ното Причерноморие. Изследвания и мате-риали. - Т.4. - Велико Търново, 1995. - С.353..

Дещо глибшим є порівняльне дослідження з лінгвістичних позицій термінології календарної обрядовості болгар і гагаузів, здійснене Є.С.Сорочану Сорочану Е.С. Терминология болгарской календарной обрядности в сравнении с гагаузской (на материале болгарских и гагаузских говоров Бессарабии): Автореф. дис… канд. филол. наук / Российская академия наук. - М., 1995.. Її праця базувалась на матеріалах вісьмох болгарських і гагаузьких поселень, причому тільки три з них розташовані на території України. Незважаючи на вузьку джерельну базу дослідження, Є.С.Сорочану вірно намітила проблему болгаро-гагаузьких етнокультурних зв'язків. В останні роки з'явились праці молодих етнологів, присвячені календарній обрядовості болгар Молдови (О.Кавалова) і весняно-літньому періоду традиційного календаря болгар Південно-Західної України (Т.Пригаріної).

Мета цієї праці полягає у виявленні етнокультурних компонентів календарної обрядовості болгар і гагаузів Південної України й аналізі їх співвідношення, а також історичних коренів тих обрядів та звичаїв, що є вирішальними для етногенезу й культурогенезу цих етнічних спільнот. Дослідження цієї мети здійснено через виконання низки завдань:

Встановити структурну організацію обрядів у рамках свят і окремих періодів, а також типологію окремих елементів обрядності й свят.

Відслідкувати загальні тенденції розвитку календарної обрядовості і найбільш розповсюджені запозичання в указаних хронологічних рамках.

Виявити етнографічні паралелі між не тільки окремими болгарсько-гагаузькими календарними обрядами та звичаями і традиціями інших народів, а й між послідовностями обрядових дій у відповідному етнокультурному контексті для запобігання необґрунтованих висновків на основі випадкових паралелей.

Уточнити співвідношення етнокультурних компонентів для кожної субетнічної групи цих двох етносів, беручи до уваги їх складну етнічну структуру і розмаїття, а також їх етногенетичну спорідненість.

Накреслити шляхи використання набутих результатів для вивчення інших тем болгаристики й гагаузознавства, що стосуються найбільш суперечливих проблем у цих напрямках досліджень із позицій етнологічного вивчення обрядовості.

Хронологічні рамки дослідження обіймають період від першої масової хвилі переселення болгар і гагаузів у Російську імперію в 1806-1812 рр. до кінця ХХ століття. Вказані хронологічні межі зумовлені потребою охопити весь період існування цих двох етнічних груп у Південній Україні, щоб досліджувати календарну обрядовість в історичній динаміці з огляду на ентропійні процеси та ремінісценції.

Методологічна основа дослідження. Слід взяти до уваги, що методи польових етнографічних досліджень значною мірою зумовлюють подальші дослідницькі процедури. В процесі збирання польових матеріалів автор використовував методи включеного спостереження, інтерв'ювання й експертних оцінок.

В аналізі польових матеріалів і джерел з огляду на історичну динаміку застосовувано також порівняльно-історичний метод, який дає змогу виявити етнокультурні компоненти обрядовості та її історичне коріння. Діахронічні підходи, що описують розвиток обрядовості в її історичній безперервності, здаються надзвичайно важливими в етнології, оскільки дають змогу уникнути надмірної формалізації й синхронізації. В окремих випадках вважаються ефективними структурні підходи і метод компонентного аналізу. Опис методу компонентного аналізу і способів його застосування подано в останньому додатку. Результати цього допоміжного методу наведено в основній частині роботи.

Джерельна база дослідження. Праця базується на польових матеріалах, зібраних автором у селах України з переважним болгарським чи гагаузьким населенням. Основним предметом уваги стала Південна Бессарабія, де традиційна культура розвивалася в найбільш сприятливих умовах. Емпіричні дані походять із сіл Баннівка, Василівка, Виноградівка, Городнє, Дмитрівка, Жовтневе, Криничне, Нові Трояни, Олександрівка, Оріхівка та Червоноармійське Болградського р-ну; Кирнички і смт Суворове Ізмаїльського р-ну; Котловина Ренійського р-ну; Вільне Тарутинського р-ну; Дмитрівка Татарбунарського р-ну. Всього - 16 поселень, у чотирьох з яких переважну більшість становлять гагаузи, у десятьох - болгари, у двох мешкає змішане населення: у Червоноармійському - болгари і гагаузи, у Жовтневому - албанці, болгари і гагаузи.

Як порівняльний матеріал у дисертації використовувались дані, зібрані автором у поселеннях півдня Молдови: смт Вулканешть, в селах Карболія, Твардиця, Урсой і Чішмікьой. Усього - п'ять поселень, у перших трьох мешкають переважно гагаузи, у двох останніх - болгари. Ці населені пункти взято до розгляду не випадково. Вони мають тісні зв'язки з селами України, крім того, Урсой є вторинною колонією Городнього, а дві колонії Твардиці розташовані в Тарутинському районі Одеської області. Усі польові матеріали зберігаються в Архіві Лабораторії археології та етнографії степової України Одеського державного університету імені І.І.Мечникова.

У писемних джерелах використано матеріали з двох болгарсько-гагаузьких сіл Приазов'я - Дмитрівки й Олександрівки Якимівського р-ну Запорізької області та смт Вільшанка Кіровоградської області. Для порівняльного вивчення залучено дані з болгарсько-гагаузьких поселень Північного Кавказу: станиця Катериноградська і селище радгоспу “Пролетарський” Прохладненського р-ну Кабардино-Балкарії; села Виноградне, Малгобек і Сухотське Моздокського р-ну Північної Осетії. Приазовські й північнокавказькі матеріали, зібрані експедиціями Відділу етнографії і мистецтвознавства Академії наук Молдавської РСР протягом 1987-1988 рр., досі не оброблені всебічно та неопубліковані Отчет об этнографической экспедиции в Северное Приазовье, 1987 г. // Архів Відділу гагаузознавства Інституту міжетнічних відносин Академії наук Молдови (АВГІМВ); Отчет об этнографической экспедиции на Северный Кавказ, 1988 г. // АВГІМВ.. Крім того, використано матеріали експедиції того ж таки Відділу до п'ятьох болгарських та гагаузьких сіл України Курогло С.С. Весенний период гагаузского народного календаря // Архів Відділу етнографії та мистецтвознавства Академії наук Молдови. - Ф.24. - Оп.2. - Д.34. - С.218-251..

Таким чином, дисертаційна робота спирається на матеріали 29 поселень, 19 з яких розташовані в Україні. У 21 поселенні дані зібрав сам автор.

Крім того, до джерел можна віднести описи бессарабських сіл, що містять у собі відомості про календарну обрядовість і зберігаються в Інституті рукописів ЦНБ України Кульчицкая Е. Село Кулевча (Аккерманского уезда, Бессараб-ской губернии). Краткий очерк // Інститут рукописів ЦНБ України. - 1884. - Ф.5. - Од. зб. 681. - Л.1-8 об.; Чебан Ф. Описание селения Купоран (Аккерманского уезда, Бес-сарабской губернии) // Інститут... - Од. зб. 683. - Л.1-5; Дмитриев А. Село Чийшия (Аккерманского уезда, Бессарабской губернии) // Інститут... - Од. зб. 678. - Л.1-4.. Цінність цих джерел полягає в тому, що вони відносяться до 1884 р. і походять із сіл, частину з яких дослідив автор. Це дає можливість порівняльного вивчення.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що автор уперше на основі аналізу етнокультурних компонентів календарних традицій виявив особливості формування складової етнічної структури болгар і гагаузів та їх етногенетичну спорідненість, незважаючи на належність цих етносів до різних мовних груп і навіть сімей. Уперше проведено типологізацію календарних обрядів болгар і гагаузів і встановлено їхнє походження від різних етнокультурних ареалів. На основі цих досліджень обґрунтовано системотвірну роль слов'янських елементів у культурогенезі обох етнічних груп. Усі матеріали розглянуто на широкому фоні культури народів Південної України - поліетнічного регіону, який останніми роками привертає дедалі більшу увагу вчених.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використати досягнуті результати для написання теоретичних праць та узагальнених монографій не лише про болгар і гагаузів, а й про всі народи Південної України, особливо балканські етнічні спільноти. На основі результатів дослідження можна також розробляти спеціальні курси з української етнології й етнографії народів України. Крім того, праця має значення для діяльності національно-культурних і просвітніх громад, які у своїх культурних заходах дуже часто звертаються до традиційних календарних обрядів і звичаїв болгар і гагаузів.

Апробація дисертаційного матеріалу. Основні положення й висновки дослідження автор виклав на п'ятій міжнародній науково-практичній конференції “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття” у співавторстві (Київ, 1997), на міжнародній конференції, присвяченій 120-річчю визволення Болгарії від османського ярма “Україна і Болгарія: Віхи історичної дружби” (Одеса, 1998), на третьому конгресі етнографів і антропологів Росії (Москва, 1999), а також у наукових публікаціях автора (4 розділи колективної монографії, 2 з яких - у співавторстві, 4 наукові статті, 3 матеріали і тези доповідей, 1 з яких - у співавторстві).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

календарний свято болгарський гагаузький

Перший розділ “Етнокультурна основа календаря” присвячений загальним проблемам традиційної календарної обрядовості цих двох етносів, без висвітлення яких більш глибоке зрозуміння теми є неможливим. Він складається з п'ятьох підрозділів. Кожний підрозділ, крім першого, розглядає одну таку проблему.

Перший підрозділ розкриває ті особливості традиційного календаря болгар і гагаузів Південної України, що їх вважають вступними до розуміння всього предмету дослідження. Спираючись на припущення, що болгарська і гагаузька календарні обрядовості мають спільну етнокультурну основу, автор обґрунтовує необхідність попереднього розгляду окремих тем, які є наскрізними для річного циклу. Це надає можливості типологічно аналізувати свята, згідно з їхніми системотвірними обрядовими компонентами.

У другому підрозділі розглядаються традиційні системи відліку календарних дат. Народні способи обчислення свят і постів на основі цих систем сприяли плануванню початку й закінчення сільськогосподарських робіт, а також прогнозові кліматичних змін. Виділено чотири системи:

1) двосезонний скотарський календар (відлік від днів свв. Дмитра і Георгія);

2) календар землеробських робіт (відлік від днів свв. Харлампія, Петра, Успіння і св. Дмитра);

3) система богородичних свят і постів;

4) система відліку за сонцестояннями та довжиною світлового дня (відлік від днів Івана Купали і св. Ганни або Різдва).

Ці гетерогенні системи були взаємопов'язані, як наслідок їх різночасної контекстуалізації, в єдиний обрядово-світоглядний комплекс.

Третій підрозділ присвячений типологічній систематизації обрядів жертвопринесень (болг., гаг. курбан), які й досі відіграють важливу роль в обрядовості скотарських, храмових, соборних, іменних свят (у дні однойменних святих) і поминальних дат.

У четвертому підрозділі аналізується дівоча ворожба щодо заміжжя, приурочену до зимових, весняних і літніх свят. Існує декілька видів ворожби за ціллю обрядів: визначення імені майбутнього нареченого; визначення його характеру, зовнішнього вигляду чи роду занять; вибір між двома претендентами на шлюб; віщування щодо шлюбів у поточному році. Певні види ворожби походять із різних чітко окреслених етнокультурних ареалів, тому їх вивчення дає змогу краще з'ясувати етнічне коріння всієї календарної обрядовості.

П'ятий розділ охоплює все розмаїття ритуальних частувань, які є обов'язковими супутниками болгарських і гагаузьких свят і поминальних днів. Виділено чотири види частувань:

1) обрядові частування учасників ритуальних процесій;

2) взаємні частування під час спільних трапез (храмові свята, поминальні дні, день св. Георгія тощо);

3) обрядові частування під час відвідин кумів, хрещених або кровних батьків, приурочені до великих свят (Різдво, Новий рік, Масниця, Великдень, Трійця, Успіння);

4) частування сусідів, хворих, бідних, самотніх літніх людей у деякі свята (Різдво, Великий четвер, Великдень, день св. Георгія, Вознесіння Господнє, Троїцька субота, день архангела Михайла).

Докладно характеризуються найбільш розповсюджені види ритуальних страв: обрядовий хліб (кравай), прісні пшеничні коржики (пита), варена чи печена баранина (курбан) і кутя (колива). Кожному видові страв присвячено пункт, що розглядає їх функціональне місце в календарній обрядовості, а також їх етнокультурне коріння.

У висновках узагальнено болгарські й гагаузькі особливості обрядовості головних свят і постів. На цій основі висунуто дуже важливе методологічне положення: своєрідність календарних обрядів і звичаїв болгарських субетнічних груп є значнішою, ніж розбіжності між гагаузькою святочною обрядовістю й календарними традиціями болгар-туканців (переселенців із Північно-Східної Болгарії). Тому необхідно порівнювати не болгар у цілому з гагаузами, а субетнічні варіанти обрядовості, розглядаючи гагаузькі календарні обряди і звичаї разом з болгарськими, як частину цього локально-культурного різноманіття.

У другому розділі “Зимові свята, пости та пам'ятні дні” докладно розглянуто обрядовість зимового періоду болгарського та гагаузького календаря, традиційним початком якого вважається день св. Андрія (13.XII), а кінцем - дні свв. Харлампія і Власія (23-24.II), після яких розпочинаються весняні польові роботи. Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі проаналізовано свята сорокаденного Різдвяного посту: дні св. Андрія, Варвари, Сави, Миколи зимового, народного жіночого локального свята Іленціта, дні свв. Ганни і Гната (13, 17, 18, 19, 20, 22.XII і 2.I відповідно), які мають східну обрядовість і ритуальну пісну кухню. У рамках цього періоду відзначено явище обрядової контамінації, наприклад, протягом чотириденного періоду свят (17-20.XII). Наприкінці Різдвяного посту виокремлено так звані обряди “першого дня”.

Більш виразні обряди “першого дня” приурочені до періоду святок (7-18.I), що є предметом розгляду у другому підрозділі. Всі обряди і звичаї святкового періоду зосереджені навколо Різдва і Нового року - апофеозу всієї зимової обрядовості. Болгари й гагаузи Південної України досі зберегли яскраві карнавальні язичеські за походженням обряди. До останніх можна віднести бешкети - особливі обряди, супроводжувані порушенням соціальних норм, що їх санкціонує і допускає традиція тільки на певні свята. В англомовній етнологічній літературі такі обряди мають назву rituals of rebellion, у російськомовній - бесчинства.

Яскрава обрядовість святок змінюється суворою церковністю наступного періоду, який розглядається у третьому підрозділі. Цей період відкриває Хрещення та Собор Іоанна Хрестителя (19-20.І). Більша частина свят цього періоду пов'язана з помірністю, оберегами й стримуванням від певних видів діяльності. Наприклад, у день св. Трифона, Стрітення чи день св. Симеона (14-16.ІІ) заборонено торкатися гострих і ріжучих предметів; у день св. Харлампія (23.ІІ) заборонено працювати; у день св. Власія (24.ІІ) заборонено торкатися тіста й борошна. Усі ці свята вважаються “небезпечними днями” (болг. (х)аталія; гаг. атали гюннери). Помірність та обереги пов'язані з магічною підготовкою до весняних сільськогосподарських робіт. Підготовка худоби й інвентарю до оранки починається, згідно з уявленнями болгар і гагаузів, у день св. Афанасія (31.І).

Контрастом до цієї помірності є народне жіноче свято Бабін день (21.І). Святкування супроводжується жіночими бешкетами: п'янством, одягненням чоловічого одягу та масок, жартівливим насильством над чоловіками (бійки, мазання сажею, вимагання викупу, лайки на своїх чоловіків, стягування штанів). Останній вид бешкетів містить пережитки архаїчних орґаїстичних нападів. В умовах сталих патріархальних традицій ці бешкети вирізняються своєю архаїчною карнавальністю, яка, за принципом опозиції, закріплює традиційне соціальне становище жінки.

У висновках проаналізовано особливості й етнокультурні компоненти зимової обрядовості цих двох етнічних груп. Різдвяна й новорічна обрядність, очевидно, має слов'янське коріння, тоді як обряди і звичаї подальших свят походять із балканської історико-етнографічної області.

Третій розділ “Весняні свята, пости та пам'ятні дні” охоплює весняний період традиційного календаря - від Масниці до Вознесіння (89 днів). Він визначається системою перехідних свят, відлік яких ведеться від Великодня. Розділ містить три підрозділи.

У першому розділі розглядаються найважливіші свята Великого посту (Масниця, народне весняне карнавальне свято Кукеровден, Федорова субота, день сорока мучеників, Благовіщення, Лазарєва субота, Вербна неділя, Великий четвер). Обрядовість багатьох свят березня і квітня відображає початок певних видів сільськогосподарських робіт і символічно стимулює родючість і плодовитість.

Найбільш архаїчним є народне болгарське й гагаузьке свято Кукеровден, яке не має аналогів у церковному календарі. Згідно з думкою більшості українських, російських і болгарських авторів, це свято є фракійським за походженням. Після переселення болгар і гагаузів до Російської імперії церковна й світська адміністрації розгорнули рішучу боротьбу за викорінювання кукерських “поганських” обрядів Варзопов Ф. Кукеры - народная забава во время масленицы // КЕВ. - 1877. - №9. - С.386-391.. Незважаючи на це, самобутня кукерська обрядовість збереглася у двох болгарських селах Одеської області, між тим як у Болгарії Кукеровден перетворився на організований щорічний штучний карнавал і втратив традиційне коріння.

Другий підрозділ докладно аналізує двоє головних весняних свят - Великдень і день св. Георгія (6.V), обрядовість яких має спільні риси. На ці свята приносять жертву (курбан).

Слід зазначити, що дні св. Георгія і Дмитра (6.V і 8.XI) є найважливішими святами річного циклу (болг. Гергьовден і Димитровден; гаг. Едерлез і Касим). Крім того, ці свята відіграють дуже важливу роль у календарній обрядовості кримських татар, албанців, македонців і турків. Тюркська за походженням гагаузька назва свята - Едерлез (крим.тат., тур. Хидиреллез) - поєднує імена двох мусульманських святих - Хизира (Хидира) й Ільяса (біблійний Ілля), перший з них не згадується в Корані, а, скоріше, пов'язаний з народними віруваннями. Обоє свят приурочені до двох найважливіших подій у житті скотарів: Хидиреллез (6.V) - до вигону худоби на літні гірські пасовиська, Касим (8.XI) - до повернення худоби на зимові рівнинні пасовиська.

Значення дня св. Георгія для болгар і гагаузів підсилюється дуже багатою православною агіографією та апокрифічними переказами, пов'язаними з цим персонажем Дыханов В.Я. Основные праздники календарного обрядового комплекса болгар и гагаузов Украины. 1. Гергьовден (Идерлес) и Димитровден (Касым): Генезис и семантика образов // Записки історичного факультету. - Одеса, 1995. - Вип.5. - С.58-64., а також реліктами обрядовості старослов'янського культу Ярила, образ якого асоціювався зі св. Георгієм.

Третій підрозділ присвячений святам, обрядовість яких пов'язана з культом померлих. Ці поминальні дні тривають 53 дні - від Великого четверга до Трійці (Великий четвер; Великдень для померлих або Софіїн день; Чорна середа; переддень Вознесіння; Вознесіння; Троїцька субота; Трійця, або день П'ятидесятниці). Цей відносно короткий період у році, коли поминають померлих, визначається у дуже популярному ранньослов'янському апокрифі “Ходіння Богоматері по муках”. Згідно з цим переказом, милосердна Богородиця пожаліла грішників і звільнила їх від тортувань на період від Великого четверга до Трійці щорічно. Цей переказ має багато варіантів і тлумачень серед болгар і гагаузів, які пояснюють обряди, але не мають ніякого відношення до православної агіографії. Фактично ці поминальні дні містять багато тюркських за походженням обрядів і повір'їв, наприклад, забобони про “того, хто забирає душу” (гаг. алиджи або джан алиджи).

У висновках обґрунтовується гетерогенний характер весняної обрядовості, яка, на відміну від зимової, містить яскраві тюркські етнокультурні компоненти. Центральною подією цього періоду слід вважати святкування Великодня і Георгієва дня, обрядовість яких має спільні історичні коріння.

У четвертому розділі “Літньо-осінні свята, пости та пам'ятні дні” розглядається найбільш тривалий період традиційного календаря - від початку літа (день св. Костянтина й Олени, 3.VI) до початку зими (Введення в храм пресвятої Богородиці, 4.XII). Однак цей період небагатий на яскраві народні свята й обряди. Протягом літа й осені домінує церковна обрядовість, а дати свят використовуються для обчислення часу початку й закінчення певних сільськогосподарських робіт. Розділ складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ аналізує троє свят, пов'язаних з викликанням дощу та дівочими ритуальними процесіями: Лазарева субота (два тижні до Великодня), стародавнє оказіональне свято Пеперуда (відзначають у травні або на початку червня) і Різдво Іоанна Хрестителя, ширше відоме як свято Івана Купала (7.VII). Незважаючи на різночасність цих свят, ми відносимо їх до єдиної за походженням весняно-літньої додольської обрядовості, оскільки ці обряди мають забезпечити родючість уже посіяних культур, яка залежить від дощу в умовах арідного клімату південноукраїнських степів. У Західній Болгарії свято Пеперуда більш відоме під загальнослов'янською назвою Додола, а в етнографічній літературі обрядовість свят цього типу позначають терміном додольський. На Пеперуду після ритуального обходу домів і виконання обрядових танців і пісень, націлених на викликання дощу, дівчата ліплять глиняну ляльку й з усіма поховальними обрядами, що їх справляють у жартівливій формі, топлять її у водоймищі. Хоч додольські обряди дуже поширені серед слов'янських народів, вони належать до більш широкого ареалу й у минулому були притаманні багатьом народам Східної Європи, Балканського півострова, Кавказу, Близького Сходу та Середньої Азії.

Однак у болгарському й гагаузькому святкуванні Різдва Іоанна Хрестителя домінує слов'янська за походженням обрядовість, яку ми називаємо купальською. Найбільш важливими є купальські обряди з “нареченою Івана” (болг. Йеньова булка), які в символічній формі містять ідею дівочих жертвопринесень за дощ.

У другому підрозділі розглядаються літні пости і свята, серед яких слід виділити Трійцю (50 днів після Великодня), день свв. Петра і Павла (12.VII), день прор. Іллі (2.VIII), день мчч. Маккавеїв (14.VIII), Успіння Богородиці (28.VIII). Від дня свв. Петра і Павла до дня прор. Іллі збирають урожай зернових культур, а від Ільїна дня до Успіння обмолочують і віють зерно. Успіння вважають кінцем літнього періоду, оскільки у цей день закінчуються найбільш напружені літні польові роботи.

Останній підрозділ бере до розгляду всі осінні свята. Дмитрієв день (8.XI) вважають кінцем сільськогосподарського року як для скотарів, так і для землеробів. Власники дрібної рогатої худоби на це свято розраховуються з вівчарями і забирають свою худобу на стійлове тримання. Весь урожай на цю пору має бути зібраним, і з цього часу починається відлік днів зимового відпочинку для селян. Зимовий відпочинок триває 110 днів - від дня св. Дмитра до дня св. Харлампія. Багато болгарських і гагаузьких прислів'їв присвячені цьому періодові. Період від Дмитрієва дня до дня архангела Михайла (21.XI), на який справляється останнє в році жертвопринесення, вважається часом весіль.

До найбільш цікавих та архаїчних осінніх обрядів слід віднести так звані “вовчі свята”, або “вовчі дні” (болг. Вълчи празници, Вълчи дни; гаг. Джанавар йортулари), які не мають фіксованої дати, а в більшості сіл їх справляють від початку Різдвяного посту (27.XI) до Введення в храм пресв. Богородиці (4.XII). Всі обереги цих днів, яких дотримуються передусім жінки, мають захистити чоловіків від вовків. Слід підкреслити, що ці свята не є суто тюркського походження, їх справляють не лише гагаузи, як вважають деякі вчені Губогло М.Н. Этнокультурные данные о кочевом прошлом гагаузов // Археология, этнография и искусствоведение Молдавии. (Материалы и исследования). - Кишинев, 1968. - С.57.. Вони поширені також у Північній Болгарії переважно серед слов'янського населення.

У висновках до розділу узагальнюється літньо-осіння обрядовість, яка характеризується бідністю яскравих народних традицій, наприклад, відсутністю ритуальних процесій. Це пояснюється напруженими сільськогосподарськими роботами протягом усього періоду і нестачею часу на святкування.

ВИСНОВКИ

Наслідком досліджень стали висновки, основні з яких автор виносить на захист:

Структура річного обрядового комплексу болгар та гагаузів визначається двома послідовностями свят, які включають карнавальність, бешкети, ряження та інші дохристиянські за походженням компоненти. Перша послідовність охоплює святки і свята початку весни, центральними подіями яких є ритуальні процесії юнаків. Типологічна схожість і наступність між усіма цими святами випливає з їхньої обрядовості. Друга послідовність включає свята весни й початку літа до дня літнього сонцестояння. Для неї характерні ритуальні процесії дівчат, обряди викликання дощу, дівочі ворожіння щодо заміжжя, ремінісценції символіки дівочих ініціацій. Період від дня літнього сонцестояння до святок, як і серед багатьох інших східноєвропейських і слов'янських народів, відносно бідний на народні звичаї й обряди. У рамках зазначеного періоду домінує церковна обрядовість. Найбільш насичені святами та обрядовістю зимовий і весняний періоди традиційного календаря болгар і гагаузів.

Календарна обрядовість болгар і гагаузів протягом двох століть зазнала не тільки редукції, а й ремінісценції. У другій половині ХІХ ст. багато обрядів і звичаїв було втрачено під тиском російської світської та церковної адміністрацій, які викорінювали “поганські” обряди. У 30-і роки наступного століття під впливом антирелігійних кампаній, голодомору та репресій втрата календарних обрядів для болгар і гагаузів Приазов'я та Буго-Дністровського межиріччя стала необоротною. Все ж південно-бессарабське населення зберегло багато яскравих дохристиянських обрядів і звичаїв. Наприклад, кукерська обрядовість збереглася, незважаючи на тиск російського й румунського православ'я, а також попри всі заходи радянського антирелігійного керівництва. Більш того, будучи втраченою, вона мала дві ремінісценції - у 20-і - 30-і роки та наприкінці 80-х рр., і зараз щорічно виконується у деяких болгарських селах. Найдужче ж вплинули на болгарську й гагаузьку календарну обрядовість у ХІХ-ХХ ст. українські обряди і звичаї (новорічні обряди баланка, меланка, обряди Масниці, Івана Купали тощо).

Більша частина календарних обрядів і звичаїв болгар і гагаузів має слов'янське коріння: обрядовість днів св. Андрія, Різдва, Нового року, Масниці, Івана Купали та багатьох інших. Виявлено паралелі з календарними обрядами українців, росіян, білорусів, сербів, хорватів, чорногорців, македонців, чехів, словаків і поляків. Обрядовість двох найважливіших свят болгар і гагаузів - днів св. Георгія і Дмитра - пов'язана з двосезонним скотарським календарем як близькосхідного населення (семіто-перського), так і тюрко-монгольських номадів евроазіатських степів. Додольська обрядовість викликання дощу в Лазарєву суботу і Пеперуда має паралелі в широкому етнокультурному ареалі: степові та деякі лісостепові регіони Східної Європи, Кавказ, Казахстан, Середня Азія, Балканський півострів, Туреччина, Північний Іран та Північна Сирія. Можливо, ця обрядовість виникла у Передній Азії в умовах засушливого клімату. Специфічне болгарське й гагаузьке дівоче ворожіння по каблучках відоме у Середньому Поволжі (серед тюркських і фінно-угорських народів), Вірменії, Північному Ірані (серед тюркських і перських народів), а також у Болгарії. Слов'янське ворожіння по каблучках відрізняється від болгарсько-гагаузького. Останній тип ворожби, можливо, має тюрко-болгарське походження. Обрядовість днів св. Гната, Харлампія, баби Євдокії, Кукерова дня пов'язана з балканською історико-етнографічною областю. Обереги “Вовчих днів”, кінні змагання на Федорову суботу, елементи культу мертвих у весняні поминальні свята мають тюркське походження (від тюрків євроазіатських степів). Русальська обрядовість Троїцького тижня містить більш східно-романських елементів, ніж слов'янських, вона поширена у Північній і Західній Болгарії, Східній Сербії, Румунії, Молдові, Македонії.

За походженням виокремлено п'ять найважливіших етнокультурних компонентів обрядовості: слов'янський (ранньослов'янський і східнослов'янські запозичання останніх двох століть), тюркський, фракійський, семіто-перський (провідником якого були турки або елліністичне малоазіатське населення), східно-романський і грецький. Усі вони однаковою мірою притаманні болгарам і гагаузам. Але вони розрізняються по субетнічних групах. Найбільш яскраві фракійські й грецькі елементі притаманні болгарам-фракійцям (переселенцям із Південно-Східної Болгарії); старослов'янські, тюркські й семіто-перські елементи - болгарам-балканцям (переселенцям зі східної частини Старої Планіни) і гагаузам південного діалекту (переселенцям з приморських регіонів); тюркські й східно-романські - болгарам-туканцям і гагаузам центрального діалекту (переселенцям із Північно-Східної Болгарії). Разом з тим, аналіз обрядовості переконливо демонструє системотвірну роль слов'янських етнокультурних компонентів для всіх субетнічних груп як болгар, так і гагаузів. Це протягом останніх двох століть позитивно вплинуло на адаптацію болгарської й гагаузької духовної культури до українського культурного середовища, що тепер є сприятливим чинником для інтеґрації цих етнічних груп в українське суспільство.

Один з важливих висновків для розв'язання проблем етногенезу болгар і гагаузів полягає в тому, що їх традиційна календарна обрядовість склалася на основі єдиних етнокультурних компонентів, переважно слов'янських і тюркських. Для болгар перші стали суперстратом, а другі - субстратом, тоді як для гагаузів тюркські сталі домінуючими, а слов'янські - субстратними. Разом з тим, усі вони потрапили до складу традиційної культури болгар і гагаузів. Крім того, гагаузька термінологія календарної обрядовості містить багато болгарських слів, що свідчить не лише про довготривалі запозичання, а й про спільні процеси етногенезу цих двох етносів.

ЛІТЕРАТУРА

Публікації автора, що відбивають основні положення дисертації:

Статті:

1. Основные праздники календарного обрядового комплекса болгар и гагаузов Украины. 1. Гергьовден (Идерлес) и Димитровден (Касым): Генезис и семантика образов // Записки історичного факультету. - Вип.5. - Одеса: Одеський державний університет, 1997. - С.58-64.

2. Основные праздники календарного обрядового комплекса болгар и гагаузов Украины. 2. Гергьовден (Идерлес) и Димитровден (Касым): Обрядность // Записки історичного факультету. - Вип.7. - Одеса: Одеський державний університет, 1998. - С.34-44.

3. Культ умерших в календарной обрядности болгар и гагаузов Украины // История и культура болгар и гагаузов Молдовы и Украины. - Кишинев: SЄB, 1999. - С.177-189.

4. Традиционные системы календарных дат болгар и гагаузов // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. - Одеса: Астропрінт, 2000. - С.155-168.

Розділи монографії:

5. Питание // Очерки истории и этнографии села Кирнички в Бессарабии. - Одесса: Гермес, 1998. - С.89-111.

6. Календарная обрядность // Там само. - С.145-182.

7. Мировоззрение // Там само. - С.209-233 (співавтори Степанов В.П. і Бандурова Н.О.)

8. Заключение // Там само. - С.262-263 (співавтор Шабашов А.В.).

Доповіді й тези:

9. Особливості традиційної календарної обрядовості гагаузів України // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття. Тези п'ятої Міжнародної науково-практичної конференції 22-25 травня 1997 р. Київ-Чернівці, 1997. - С.434-436 (співавтор Шабашов А.В.).

10. Обряд жертвоприношения в традиционной духовной культуре болгар и гагаузов Украины // Україна і Болгарія: Віхи історичної дружби (матеріали міжнародної конференції, присвяченої 120-річчю визволення Болгарії від османського ярма). Одеса, 29-31 жовтня 1998 року. - Одеса, 1999. - С.280-286.

11. Ислам - проводник переднеазиатских компонентов в духовной культуре болгар и гагаузов // III конгресс этнографов и антропологов России, 8-11 июня 1999 г. Тезисы докладов. - М., 1999. - С.309.

Размещено на Allbest.ru